CC BY
624
УДК 316: 351.764 (477)
В. Д. Воднік, кандидат філософських наук, доцент
ПРОБЛЕМИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОСТИТУЦІЇ В УМОВАХ ПОБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Висвітлено основні причини, негативні наслідки проституції. Проаналізовано проблеми її профілактики в умовах побудови громадянського суспільства в Україні.
Ключові слова: проституція, профілактика проституції, сім’я, жінка, громадянське суспільство.
Актуальність проблеми та стан її наукового розроблення. Побудова громадянського суспільства в Україні, перетворення, які відбуваються в державі, охопили всі сторони життя суспільства - політичну, моральну, економічну, духовну, увесь комплекс правовідносин. В умовах соціально-економічної кризи, що супроводжується безробіттям, деформацією значущих ціннісних орієнтацій, відсутністю належних перспектив особистісної самореалізації, останнім часом спостерігається істотне збільшення соціальних відхилень у суспільстві і, що примітно, у молодіжному середовищі.
Вивчення їх природи, видів, причин, тенденцій має як наукове, так і практичне значення. Воно повинно бути основою для вдосконалення соціальних відносин і інститутів громадянського суспільства, соціальних норм і практики їхнього застосування, зміцнення системи соціального контролю, послідовної реалізації заходів морального і правового виховання, соціальної профілактики і відповідальності. Усі ці заходи спрямовано на те, аби забезпечити максимальний захист особистості, задоволення інтересів громадян, демократизацію та гуманізацію нашого суспільства.
Однією з найгостріших проблем сьогодення є проституція. Викликають занепокоєння негативні наслідки, масштаби та темпи її поширення.
Питання про даний вид соціального відхилення безперечно становить практичний та науковий інтерес. В Україні вже давно існує нагальна потреба в розробленні дієвої стратегії у галузі її профілактики з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду. Праці Ю. Антоняна, А. Габіані, С. Мінченка, М. Мінца, Я. Гілинського, Л. Васильченко, В. Вариводи, С. Константінова, С. Голода [1-7] та ін. спрямовано на висвітлення проблем проституції, її зв’язку з іншими девіантними виявами з метою її поступового подолання.
Розв’язання масштабних соціально-економічних, культурних, медичних, правових та інших проблем, які зумовлюють існування проституції в нашому суспільстві, залежить від ефективності профілактики даного соціального явища. Соціальна профілактика проституції належить до найбільш пріоритетних соціальних проблем і на її розв’язання мають бути спрямовані скоординовані зусилля державних органів, медичних закладів, силових структур, громадських організацій тощо.
Метою статті є аналіз деяких актуальних питань соціальної профілактики проституції в Україні на основі світового досвіду.
Виклад основного матеріалу. Зміцнення демократичних інститутів, побудова громадянського суспільства неможливі без зменшення негативних впливів проституції, яка являє собою складний та багатоаспектний об’єкт профілактичного впливу.
Стрімке поширення даного негативного суспільного явища в нашій країні зумовлює необхідність розроблення та запровадження ефективних програм її профілактики та подолання. Однією з важливих
передумов при розробленні таких програм є вивчення і врахування різноманітних причин та негативних суспільних наслідків, до яких призводить цей вид девіації.
Поширенню цього явища, на думку науковців, зокрема Л. Васильченко [6, с. 31], О. Надьона [9, с. 94], сприяють як соціально-політичні (корупція, відсутність законодавчого регулю-вання сексуального бізнесу), так і духовні чинники (криза соціа-льної культури в цілому та духовних цінностей, невиразність позитивних світоглядних орієнтирів суспільства перехідного періоду, амбівале-нтність сексуальної орієнтації суспільства, гіперзахоплення сексуальною рекламою та сексуальною пропагандою в засобах масової інформації). Серед економічних чинників виділяють: 1) зубожіння населення; 2) фемінізацію без-робіття; 3) криміналізацію економіки.
Кризовий стан суспільства ускладнює процес формування офіційних каналів вертикальної висхідної мобільності, вища освіта (навіть престижна) не є гарантом соціальної кар’єри і матеріального благополуччя випускників навчальних закладів. Можна сказати, що «хворе» суспільство «програмує» патологію й на рівні індивідуальної поведінки. Макросередовище виступає своєрідним тлом для впливу чинників мікросоціального середовища, що безпосередньо впливає на соціальну поведінку.
Дослідники фіксують сьогодні кризу соціальної сфери через суперечливий вплив основних суб’єктів соціуму (сім’ї, навчального закладу, групи однолітків, засобів масової інформації) насамперед на молодь.
Проституція належить до явищ соціальної патології, наслідки якої є дисфункціональними, завдають шкоди суспільству та особистості. Комплекс суспільно небезпечних моментів проституції полягає в:
а) соціальному аспекті: прости-туція є паразитичною формою, яка виражається передусім в ухиленні від праці, тобто формою, що створює своєрідний альтернативний спосіб життя, який не передбачає як основну норму трудовий процес (по-в’язана з алкоголізмом, наркоманією);
б) медичному аспекті: поширення венеричних захворювань і СНІДу; жінки, які займаються проституцією, зрештою втрачають своє здоров’я, не можуть бути повноцінними матерями і відповідно не можуть народжувати в остаточному підсумку повноцінних, здорових дітей;
в) морально-психологічному аспек-ті: проституція неминуче призводить до втрати справжніх природних, біологічних та психологічних людських якостей, деградації особистості і моральної патології;
г) правовому аспекті: проституція тісно пов’язана з такими злочинними діями, як крадіжки, розповсюдження порнографії і наркотиків, утримання будинків розпусти, звідництво, залучення до проституції неповнолітніх, хуліганство, зараження венеричними захворюваннями і СНІДом [3, с. 117, 118, 121].
Соціально-профілактична діяльність у широкому розумінні має на меті виявлення, усунення і нейтралізацію причин та умов, що викликають різного роду негативні явища, у тому числі проституцію.
Вона являє собою систему соціально-економічних, суспільно-політичних, організаційних, правових і виховних заходів, що проводяться державою і суспільством для того, аби усунути зазначені причини, сприяти формуванню правомірної, високоморальної поведінки громадян. Заходи профілактики соціальних відхилень повинні охоплювати життєдіяльність особи у всіх основних сферах суспільства: економічній, політичній, духовній.
Ефективність попередження проституції залежить від розв’язання масштабних соціальних, економічних, культурних, медичних, правових та інших проблем, які зумовлюють існування даного явища в нашому суспільстві. Необхідний комплексний підхід до її профілактики.
Зрозуміло, що ця діяльність може бути розвита, перетворена на постійну функцію певних державних органів і громадських організацій лише тоді, коли для цього є необхідні умови. По-перше, повинні
сформуватися досить виразні уявлення про природу проституції, її причини та наслідки. По-друге, для розвитку соціально-профілактичної діяльності необхідні відповідні матеріально-технічна і організаційна бази. Слід звернути увагу і на законотвор-чий процес, необхідність прийняття законів, спрямованих на захист прав і основоположних свобод людини і громадянина.
Як і будь-яка діяльність, соціальна профілактика розвивається в сукупності суперечливих вимог і обмежених можливостей. З одного боку, бажано, аби соціальне запобігання було найбільш раннім, коли ще не цілком сформувалися передумови порушення соціальної норми; з другого ж боку, на ранніх стадіях формування антисуспільного вчинку (перекручування потреб, дефекти мотивації) далеко не завжди складаються підстави для профілактичного втручання і впливу. Конституційне право недоторканності особи покликано гарантувати від незаконного втручання в життя кожної людини, яка не вчинила жодних дій, шкідливих для суспільства.
Звідси випливає, що реальне здійснення соціально-профілактичних заходів обмежено щонайменше в трьох аспектах. По-перше, воно обмежено часом одержання і змістом інформації про об’єкт профілактики: якщо людина ще не вчинила аморального або іншого антигромадського вчинку, то не можна судити про її зіпсованість і вживати профілактичних заходів. По-друге, воно обмежено фізичними (технічними), соціальними і психологічними можливостями стосовно щодо усунення причин і умов, що сприяють відхиленням від соціальних норм; наприклад, якщо підліток росте в неблагополучній сім’ї, то змінити поведінку всієї цієї сім'ї у більшості випадків досить важко або навіть практично неможливо. По-третє, воно обмежено правовими і моральними межами припустимого втручання в особисте життя; усі заходи впливу регламентовано законом.
Додержання прав і законних інтересів громадянина - необхідна вимога законності; порушення цих прав і законних інтересів шкідливо і з профілактичної точки зору, оскільки здатне привести лише до зниження престижу соціальної норми і засобів соціального контролю, збільшення соціальних відхилень.
Загальними вимогами при плануванні профілактичних заходів є такі:
- обґрунтованість - включення заходів, що базуються на об’єктивно оціненій інформації;
- повнота - охоплення профілактичними заходами всіх сфер життєдіяльності громадян з урахуванням їх особи-стості;
- конкретність - формулювання заходів на підставі характеристики громадянина, застосування індивідуальних форм і методів профілактичної і виховної роботи з точним зазначенням строків виконання певних дій та їх виконавців;
- своєчасність - визначення і застосування саме тих профілактичних заходів впливу (у взаємодії з іншими суб’єктами, які проводять профілактичну і виховну роботу), що є ефективни-ми в конкретний період;
- реальність - включення до плану заходів, що мають бути обов’язково виконані. Це означає, що профілактичні заходи повинні плануватися з урахуванням наявних можливостей їх подолання з боку соціальних суб’єктів, залучених до цієї роботи.
При плануванні застосування будь-якого профілактичного заходу, на думку С. Максименко, слід ураховувати такі моменти: 1) на який цільовий контингент цей захід спрямовано; 2) вікові, статеві та соціально-психологічні особливості його застосування; 3) дані про ефективність заходу; 4) наявність докладних психологічно обґрунтованих рекомендацій щодо застосування;
5) можливість модифікації заходу залежно від особливостей певного цільового контингенту [10, с. 3].
Заходи профілактики проституції, які проводить суспільство, мають бути диференційовані за місцем і часом. Практично важливо знати, коли, на що, яким чином слід впливати і чи впливати взагалі.
Є такі відносини, стереотипи і зразки поведінки, які неможливо «підштовхнути» або змінити їх примусово, - вони не зникнуть до тих пір, доки не зміниться та чи інша частина соціального організму. Є і відносини, на які можна і потрібно впливати вже зараз і найбільш рішучим чином, оскільки для цього є всі умови.
Рівень проституції, яка поряд зі злочинністю є постійним супутником суспільства, залежить від його морального стану, що зараз навряд чи можна назвати задовільним. Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.
Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної
продукції, що впливає на суспільну мораль, є: формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сферах інформаційної діяльності, освіти та культури; недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії; впровадження експертного оцінювання відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі; підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва; заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції у всіх національних телерадіокомпаніях; установлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі; приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі [11].
Велику роль у профілактиці соціальних відхилень відіграють ЗМІ, які стали невід’єм-ною частиною культури сучасного суспільства. Однак, ставши основним дже-релом інформації для значної частини суспільства, ЗМІ в сучасних умовах справляють подвійний вплив на спосіб життя людини, особливо молодої. З одного боку, вони є чинником, що стимулює формування здорового способу життя, а з другого - провокують розвиток шкідливих звичок, сприяють виникненню психологічного дискомфорту тощо. У сучасних умовах на формування мотива-ції девіантної поведінки, особливо неповнолітніх, знач-ний вплив можуть справляти ЗМІ, в яких нерідко пропагуються стан-дарти поведінки, що несумісні з ціннісними орієнтаціями нашого суспільства, зокрема культ сили та жорстокості. Свою лепту у спотворення уявлень про місце жінки у суспільстві таких понять, як дошлюбна чистота, честь і гідність, вносять деякі ЗМІ, які «ненав’язливо» роз’яснюють, що проституція в усіх її виявах є одним із видів соціально припусти-мої поведінки [6, с. 31].
З огляду на масштаби впливу ЗМІ на аудиторію існує можливість проведення за їх участю низки заходів профілактичного характеру, а саме:
1) розкривати найширшим верствам населення причини і умови, що сприяють здійсненню соціальних відхилень; 2) формувати у читачів, радіослухачів, теле- і кіноглядачів необхідні позитивні настанови і так звані стереотипи поведінки в різноманітних ситуаціях; 3) роз’яснювати населенню чинне законодавство і аналізувати практику його застосування; 4) поширювати досвід взаємодії правоохоронних органів і громадськості при здійсненні профілактичної роботи.
Залучення ЗМІ до запобігання соціальним відхиленням, у тому числі проституції, є одним з найбільш перспективних напрямів, ураховуючи специфічність та масштаби їх впливу на громадян. Профілактичні дії мають охоплювати всі аспекти проблеми, а саме: залучення ЗМІ до пропаганди здорового способу життя, повагу загальнолюдських цінностей, а також підвищення рівня культури, насамперед правової (започаткування циклу теле- та радіопередач з цієї проблеми, розширення інформаційного висвітлення її у
пресі, розроблення відповідних методичних рекомендацій); переорієнтацію ЗМІ, насамперед телебачення, із акцентування на продукцію, що містить елементи агресії та насильства, на пропаганду кращих зразків національно-культурного і мистецького здобутку [12, с. 94-95].
Інформаційний напрям профілактики проституції уявляється необхідним
і плідним, хоча і має обмежений характер соціального впливу. Головне залежить від ставлення особи до цінностей суспільства, які лежать поза нормативної (правової) сфери, хоча нею й охороняються. Нормативна свідомість, цінності, інтереси і потреби формуються обставинами реального життя. На вдосконалення об’єктивних умов життя в першу чергу і повинні бути спрямовані відповідні зусилля, що вже виходять за рамки інформаційного напряму.
Профілактика буде ефективною лише тоді, коли проблеми сім’ї, жінки, дитини стануть головними у державі та суспільстві. Потрібні сучасні програми допомоги сім’ї, материнству, дитинству, відповідна законодавча база. Основ-ними напрямами державної політики у даній сфері є: визначення правових засад соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю; розроблення та реалізація загальнодержавних, регіональних програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді, соціального становлення молоді та інших програм стосовно сімей, дітей та молоді; організація та здійснення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, надання їм соціальних послуг; здійснення менеджменту в соціальній роботі з сім’ями, дітьми та молоддю; забезпечення дотримання мінімальних соціальних стандартів здійснення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю; створення сприятливих умов для функціонування і зміцнення сім’ї; сприяння відповідальному ставленню батьків до створення умов, необхідних для всебічного розвитку та виховання дітей; розвиток різних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; утвердження здорового способу життя в сімейному, дитячому та молодіжному сере-довищі; здійснення соціально-профілактичної роботи, реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного і фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості та насильства, залучалися до найгірших форм дитячої праці, соціальна підтримка ВІЛ-інфікованих дітей, молоді та членів їхніх сімей; інтеграція в суспільство дітей та молоді з функціональними обмеженнями; сприяння громадським організаціям, іншим об’єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю в порядку, визначеному законодавством; розвиток та підтримка волонтерського руху у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю; здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного забезпечення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю; встановлення та зміцнення зв’язків з соціальними службами за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи [13, с. 6].
Соціальний розвиток в Ук-раїні дав поштовх для розгляду проблеми легалізації проституції як актуального явища, котре, врешті-решт, повинно бути розв’язане відповідно до єв-ропейських поглядів та підходів. Існують декілька варіантів регулювання проституції. Порівнюючи національне законодавство держав світу щодо секс-індустрії, фахівці вирізняють три основні моделі або категорії підходів до розв’язання цих проблем, розуміючи при цьому умовність такого їх розмежування.
1. Декримінаційна модель. У цьому разі секс -індустрія набуває легального характеру. До цієї групи держав належать Нідерланди, Німеччина, Австралія, Гре-ція, Швейцарія, Ізраїль, Туреччина, Перу, Еквадор. Запро-вадивши цю систему, держава намагається реєструвати секс-робітниць, зобов’язуючи їх постійно мати відповідні медичні довідки про стан здоров’я. Зауважимо, що від клієнтів такі довідки не вимагаються.
Широкий спектр секс-пропозицій розміщується на веб-сторінках, відповідних телеканалах, рекламних сторі-нках ЗМІ, в туристичних довідни-ках, що не вважається порушенням вимог даної законода-вчої моделі.
2. Модель обмеженої легалізації. Відповідно до цієї системи проституція не вважається злочином, але за зако-ном караються дії, спрямовані на втягування жінок до проституції; а також власники будинків розпусти, звідни-цтво, оренда приміщень з метою організації секс-бізнесу. Таке законодавство запроваджене у Великій Британії, Бельгії, Канаді, Індії, Угорщині (у звіті Угорщини Раді Європи 1994 р., зокрема, зазначається:
«... проституція не є злочином, але забороняється орендувати приміщення чи інші місця з метою організації секс-бізнесу. Покарання-позбавлення волі строком до трьох років») [14, с. 35].
Отримання прибутку від проституції інших, звідницт-во, експлуатація проституції, утримання місць розпусти або надання приміщень для проституції та втягнення у проституцію розглядаються як кримінальні злочини. Му-ніципальні ради можуть регулювати проституцію, вихо-дячи з інтересів безпеки, громадської моралі та громадсь-кого порядку, а також стягувати податки.
3. Аболіціоністська модель. Головною особливістю ці-єї моделі є положення, за яким власне проституція злочином не вважається, але передбачається кримінальна відповіда-льність за будь-яку «експлуатацію проституції іншої осо-би», що означає будь-яке залучення третіх сторін. Забороняються вербування для втягування в проституцію, пособництво, утримання місць розпусти, надання приміщень для проституції, звідництво, сутенерство та отримання прибутку від проституції інших. Оскільки проститутки розглядаються як жертви, для них кримінального пока-рання не передбачається.
Хоча формально більшість країн - членів ЄС забороня-ють будь-яку «експлуатацію проституції», на практиці у більшості країн проституція регулюється, виходячи, зок-рема, з інтересів забезпечення громадського порядку та охорони здоров’я (отже, аболіціоністичне законо-давство поєднується з практикою регулювання).
Ця законодавча система спрямована на заборону секс-індустрії і розглядає проституцію як аморальну діяльність, яка повинна бути повністю знищена. Кримінальними вважаються всі дії, пов’язані з нею, і особи, втягнуті у цю діяльність: власники будинків розпусти, звідники, клієнти і самі проститутки. Таку систему запроваджено в Болгарії, Бірмі, В’єтнамі, Об’єднаних Арабських Еміра-тах, Шрі-Ланці, Непалі, Таїланді, Уганді, Намібії, Танзанії, Малі, Ісландії, Іспанії, Мальті, Польщі, Словенії, Китаї, Румунії, США (крім штату Невада), Чехії, Україні, Фін-ляндії, Франції, на Філіппінах, в Японії.
Перелічені країни не практикують однакових форм покарання, але вони віднесені до однієї категорії, бо секс-індустрія на їх територіях контролюється або регулюєть-ся за допомогою заборон та обмежень, спрямованих част-ково проти самих проституток, а частково на третіх осіб (звідників).
У переважній більшості законодавчі заборони чи ви-моги спрямовано на жінок секс-бізнесу. Порушуючи їх чи відмовляючись їх виконувати, жінка може бути засуджена до позбавлення волі, направлена на виправні роботи або на неї можуть накласти штрафи. Незважаючи на умо-вність цієї класифікації, можна з певністю зробити висно-вок про те, що світове співтовариство залишається полярно розмежованим у законодавчих механізмах щодо секс-індустрії [9, с. 93-94 ].
Українське суспільство, на думку дослідників, зокрема В. Вариводи та
С. Константінова [7], поділилося на прихильників легалі-зації проституції, які аргументують свою позицію тим, що дотепер не вдалося знайти дійових спо-собів її знищення, і на противників цього «зла», які вимагають заборонити будь-яку форму про-дажу жіночого тіла, прийняти суворі закони проти сутенерів і торговців «живим товаром».
Противники легалізації проституції відки-дають саму ідею її втілення з декількох причин. Радикально налаштовані феміністки і прихиль-ники прав людини стверджують, що обов’язкова реєстрація та перевірка здоров’я є формою диск-римінації як повій, так і їх клієнтів. Крім того, не кожні повія і клієнт пройдуть
систему реєстрації, і велика частина працюючих у секс-індустрії од-наково залишиться за межами правового конт-ролю. Оскільки одна з цілей правового регулю-вання секс-сектору полягає у запобіганні поши-ренню захворювань, тому ця мета не буде досяг-нута. Саме тому легалізація проституції не є ефек-тивним способом для регулювання стану здоров’я і захисту незареєстрованих повій, які найчастіше піддаються сексуальній експлуатації. Переконан-ня, що примусовий медичний огляд буде запобігати і контролювати поширення СНІДу чи інших зах-ворювань, не має сенсу: в суспільстві існує багато інших груп ризику, які є переносниками хвороб.
Противники легалізації також вважають, що ця процедура не знизить зростання проституції, а навпаки, призведе до її значного поширення і криміналізації. Один з аргументів полягає у тому, що легалізація секс -індустрії призводить до обме-ження можливостей у визначенні складу злочину, викритті і покаранні торговців «живим това-ром», тому що значно ускладнює процес доведення (наприклад, примус або насильство у спра-вах, які мають найчастіше латентний характер), що сприятиме лише діяльності транснаціональних злочинних організацій.
Нарешті, аргумент, на якому наполягають багато жіночих і правозахисних організацій, поля-гає у тому, що легальне визнання проституції, яке порушує права людини, перетворює жіноче тіло і жіночу сексуальність на офіційно узаконений товар для продажу і отримання прибутку для секс-ін-дустрії. Тому, як не розмежовувати різні способи втягнення у проституцію: добровільні чи при-мусові, вільні або насильницькі, вона однаково залишається формою дискримінації, а легалізація проституції немов узаконює дискримінацію.
Автори протилежної точки зору [15] вважають, що легалізація проституції, яка в Україні і без того практично легалізована, поставить її під контроль держави. Система правового регулювання толе-рантна до існування проституції.
У той же час ця система, по-перше, запобігає криміналізації даного явища: експлуатація, насильство, втягнення дітей у проституцію, незаконне пере-міщення людей і наслідки, що випливають з цьо-го, та інші злочини; подруге, легалізація пос-тавить під контроль організовану злочинність та її тіньові доходи.
Наступним є те, що повії набувають правового статусу і зможуть звертатися до судів у випадках шантажу, насильства чи зґвалтування. Не є таєм-ницею, що багато жінок, які працюють у секс-секторі, не можуть звернутися до органів міліції чи до суду зі скаргами на жорстоке знущання з боку клієнтів, оскільки вони відразу ж будуть обвину-вачені у проституції. А насильство стосовно них розгля-датиметься як засіб, що примушує виконати роботу.
Легалізація чи правове регулювання прос-титуції забезпечує реєстрацію і ліцензування секс-сектору, контроль над діяльністю власників зак-ладів з надання сексуальних послуг, офіційний контроль над громадським порядком і громадсь-ким здоров’ям. Недарма ідею легалізації прости-туції підтримують багато працівників медицини і судмедексперти. Вони вважають, що легалізація проституції дозволить знизити ризик захворю-ваності як самих повій, так і їх клієнтів. Якщо клієнти також офіційно реєструватимуться, то можна буде відстежувати джерела розповсюд-ження венеричних захворювань (у зв’язку з епіде-мією сифілісу і СНІДу, яка охопила Україну).
Питання про легалізацію проституції є дуже важливим, оскільки проб-лему прав людини важко відокремити від питань моральності, кримінально-сті та загрози громадському здоров’ю.
Сутність проблеми легалізації проституції по-лягає в обранні підходів до визначення проституції. Якщо наполягатимемо тільки на існуючому під-ході в українській юриспруденції, то вся відпо-відальність за існування проституції та її наслідки і далі покладатиметься лише на самих повій. Чис-ленні прихильники проституції і ті, хто отримує від неї прибутки, виявляються поза юридичною відповідальністю.
Тому спори навколо «за» і «проти» легалізації проституції були б більш зваженими, якби у законах, спрямованих проти неї, враховувався дискримінаційний підхід. У цьому разі до сфери законів потрапили б особи, що експлуатують проституцію з метою отримання прибутків чи іншої матеріальної вигоди. Як свідчить українська і міжнародна практика правоохоронних структур, багато жінок-повій заарештовуються і піддаються покаранню у виді штрафів, депортації, тюремного ув’язнен-ня, судового переслідування тощо.
У випадку дитячої проституції та її комер-ційної експлуатації питання є більш зрозумілим: про-даж і вивезення дітей, дитяча проституція, сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія є обме-женням прав людини і безумовною формою рабст-ва. Відповідно до класифікації Міжнародного департаменту праці дитяча проституція класифі-кується як «невідповідна форма праці». Будь-яка її форма має бути визначена як примусова. Тому ця проблема повин-на бути чітко зрозуміла як сус-пільством, так і владними структурами, покли-каними запобігати проституції і боротися з нею.
Уряди, котрі легалізують проституцію як «секс-зайнятість», матимуть величезну економічну частку в секс-індустрії. Поступово це призведе до збільшення їх залежності від секс-сектору. Якщо повії вважатимуться працівниками, сутенери - бізнесменами, а клієнти - споживачами секс-послуг, відповідно легалізуючи проституцію як економічний сектор, тоді уряди можуть зняти із себе відповідальність за надання жінкам пристойної і придатної роботи, а також за торгівлю ними.
Замість легалізації проституції, на думку деяких дослідників, зокрема В. Вариводи та С. Константінова [7], держава могла б скоротити попит шляхом покарання чоловіків, що купують жінок як повій, і підтримати розвиток альтернатив для жінок, зайнятих у проституції. Замість одержання доходу в економіку через оподатковування секс-індустрії уряди могли б вкладати кошти у майбутнє жінок, експлуатованих у проституції, шляхом надання економічних ресурсів з конфіскованого майна секс-індустрії, аби виробити реальні альтернативи для жінок, зайнятих у проституції.
Проте проституція - складна проблема, розв’язувати яку виключно кримінально-правовими засобами неможливо.
Як висновок зазначимо, що очевидність соціальної небезпеки проституції викликає нагальну потребу розроблення і реалізації загальнодержавної комплексної програми морального відродження і відновлення суспільства, підкріпленої економічними, соціальними та правовими гарантіями незалежно-сті і захищеності жінок, а також захисту дітей і сім’ї. Комплексні дослідження соціологів, психологів, медичних працівників, представників органів внутрішніх справ дозволять знайти більш ефективні методи впливу на неї в нашій країні. Профілактика проституції є обов’язковою умовою формування громадянського суспільства в Україні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонян Ю. Проститутка глазами психолога / Ю. Антонян // Общ. науки и современность. - 1993. - № 2. - С. 127134.
2. Габиани А. А. О правовых мерах по ограничению проституции и ее социально опасных последствий / А. А. Габиани // Сов. государство и право. - 1991. - № 2. - С. 70-73.
3. Мінченко С. Кримінологічна характеристика наркоманії та проституції: сучасний стан і тенденції / С. Мінченко // Право України. - 2009. - № 9. - С. 116-122.
4. Мінц М. О. Соціологія девіантної поведінки: проституція / М. О. Мінц // Наук. праці. - Т. 103, вип. 90. - С. 61-65.
5. Гилинский Я. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийства и других «отклонений» / Я. Гилинский. - СПб. : Юрид. центр Пресс, - 324 с.
6. Васильченко Л. В. Кримінологічна характеристика проституції та її профілактика / Л. В. Васильченко // Безпека життєдіяльності. - 2006. - № 6. - С. 30-32.
7. Варивода В. Адміністративно-правова протидія проституції: вирішення проблеми / В. Варивода, С. Константінов // Право України. - 2005. - № 7. - С. 61-64.
8. Голод С. И. Проституция в контексте изменения половой морали / С. И. Голод // Соц. исслед. - 1988. - № 2. - С. 6570.
9. Надьон О. В. Проституція: соціальний аспект та кримінальний аналіз / О. В. Надьон // Право і безпека. - 2005. - № 4. - С. 92-98.
10. Максименко С. Д. Наркоманія: підходи до профілактики та подолання / С. Д. Максименко // Практ. психологія та соц. робота. - 2005. - № 10. - С. 1-3.
11. Надьон О. В. Проституція: соціальний аспект та кримінальний аналіз / О. В. Надьон // Право і безпека. - 2005. - № 4. - С. 92-98.
12. Закон України «Про захист суспільної моралі» // Відом. Верхов. Ради України. - 2010. - № 10. - Ст. 105.
13. Бугера О. Роль засобів масової інформації як одного з чинників профілактики протиправної поведінки неповнолітніх / О. Бугера // Право України. - 2005. - № 4. - С. 94-95.
14. Закони України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». За станом на 25 лютого 2009 р. // Верхов. Рада України : офіц. вид. - К. : Парламент. вид-во, 2009. - 24 с.
15. Секс-бізнес в Україні: спроба соціального аналізу / авт. кол.: О. М. Балакірєва,
Т. В. Бондар, Ю. М. Галустян та ін. - К. : Укр. ін-т соц. дослід., 2001. - 159 с.
16. Легализация проституции: кто «за»? Електронний ресурс. - Режим доступу // http: //volginfo.ru/vmk/2002/55/2.
ПРОБЛЕМЫ ПРОФИЛАКТИКИ ПРОСТИТУЦИИ В УСЛОВИЯХ СТРОИТЕЛЬСТВА ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА
В УКРАИНЕ
Водник В. Д.
Освещены основные причины, негативные последствия проституции. Проанализированы проблемы ее профилактики в условиях построения гражданского общества в Украине.
Ключевые слова: проституция, профилактика проституции, семья, женщина, гражданское общество.
PROBLEMS PRECAUTIONS AGAINST PROSTITUTION IN THE CONDITIONS OF BUILDING OF CIVIL SOCIETY IN UKRAINE
Vodnik V. D.
Principal reasons, negative consequences of prostitution are deact with in the article, the problems of its precautions are analysed in the conditions of construction of civil society in Ukraine.
Keywords: prostitution, precautions against prostitution, family, woman, civil society.
