CC BY
29Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 27 (66). 2014. № 1-2. С. 369-377.
УДК 16:159.922
ЗАСТОСУВАННЯ СОФ1СТИЧНИХ ПОМИЛОК З МЕТОЮ МАН1ПУЛЮВАННЯ СВ1ДОМ1СТЮ
Невельська-Гордеева О.П.
Соф1зми мають мету — навмисне введення в оману стврозмовника, тому гх називають прийомами ттелектуального шахрайства. В робот1 розглядаються граматичм (сем1отичт), лог1чт та психолог1чт тдстави соф1зм1в. Ключовi слова: соф1зм, мантулящя, помилка, тдгрунтя соф1зму.
Вщомий руський юторик О С. Лаппо-Даншевський писав в своему щоденнику: «1снують два поняття, як для мене особливо цшш: це поняття ютини й поняття правди. Щд ютиною я розумда логичну думку, думку строгу, безпристрастну, безмяпжну, но й безнадшну. Под правдой я розумда не логичну думку, а моральне вщчуття... [4]. Олександр Сергшович Лаппо-Данилевський викладав в Санкт-Петербурзькому унiверситетi не лише юторию, але й читав численш спецiальнi курси та вiв практичш заняття за методологiчними проблемами, i у тому числi, практичнi заняття з «Системи лопки» Д.С. Мшля [11]. Про що це свщотствуе? Для iсторика iстина невщ'емна вщ И логiчного виведення. Сьогоднi в масовш свiдомостi iстина набувае статус поняття, яким нехтують. Уся сучасна реклама побудована не на розкритп ютини, а виключно на маншулюванш свiдомiстю шляхом застосування не тшьки психологiчних факторiв впливу на особистють, але й логiчних помилок, найчаспше з яких використовують софiзми.
Ця робота й присвячена дослiдженню найбшьш популярних софiзмiв, що застосовуються з метою лопчного манiпулювання.
Всi мiркування логiка подiляе на правильнi та неправильш [8]. Основним завданням науки лопки е аналiз правильних мiркувань [7]. Неправильнi мiркування в лопщ повиннi аналiзуватись лише з точки зору тих помилок, як в них допущено, хоча деяю фшософи, скажiмо, А. Шопенгауер [17], не ставив жорсткого кордону мiж вiрним i невiрним мiркуванням, бо вважав, що якщо некоректнi прийоми приводять до перемоги правди, то !х застосування доцшьне. Нашi сучасники вважають iнакше: «перемога, отримана отруеною зброею не принесе вам задоволення, навпаки, згадка про не! буде довго пекти душу соромом» — так стверджуе лопк О. Л. Ншфоров [9], коли дае вщповщь на запитання: «Чи можна на некоректний прийом проти Вашо! особи вщповюти самому некоректним прийомом?».
Лопчш помилки бувають двох вцщв: паралогiзми i софiзми. Першi пов'язанi з несвiдомим порушенням лопчних правил, з недостатнiм знанням предмету аргументацп, або неуважнiстю; останнi пов'язаш зi свiдомим порушення правил i законiв логiки. Софiзми мають мету — навмисне введення в оману спiврозмовника. Можна сказати, що софiзм е особливим прийомом iнтелектуального шахрайства, спробою видати хибнiсть за ютину [5]. Звiдси «софют» в сучасному значенш - це людина, що спроможна за допомогою будь-яких, в тому чи^ й заборонених, прийомiв вiдстоювати свою точку зору, не враховуючи И iстинностi. Розмiрковуючи щодо уявно! переконливостi софiзмiв, старогрецький фшософ Сенека порiвнюе 1х з мистецтвом фокусниюв: глядачi не знають як виконуються машпуляцп, хоча твердо знають, що все робиться зовсiм не так, як 1м уявляеться [13]. Ф. Бекон казав, що людину, яка застосовуе софiзми, можна порiвняти з лисою, що вдало петляе, а того, хто виршуе софiзми, - с гончаком, що вмiе розплутувати слiди [6, с.370-371]. Батько лопки Аристотель називае софiзм «уявним доведенням», в якому обrрунтованiсть висновку здаеться вiрною, чим зобов'язана чисто суб'ективному враженню, пов'язаному з недостатшстю лопчного або семантичного аналiзу [2, с. 568]. А. Шопенгауер дае аналiз софiстики у свош пращ «Еристика», де вiн розробив i дослiдив спецiальнi прийоми та хитрощi [17]. Шопенгауер розглядае не лише лопчш та мовш причинi софiзмiв (на що звертав увагу й Аристотель), але й причини психолопчш. На практицi логiчнi, граматичнi (семютичш) та психологiчнi фактори тiсно пов'язаш мiж собою. Розглянемо цi помилки.
1. Семютичш помилки бувають
- внаслщок метафоричносп мови, застосування омонiмiв або полюеми слiв, амфiболiй - двосмисловiстi виразу, пiдмiни сутносп понять тощо, що порушуе однозначшсть думки й приводить до змшення значень термiнiв. Наприклад: на методолопчному семiнарi Г.П.Щедровицький у запалi каже ОХГешсаретьському: «У Вас совiсть е?». Той вiдповiдае: «Так! Але я 1й не користуюсь!». Або сучасний афоризм: «Совють в мене чиста, бо я 1и не користуюсь».
Помилка амфiболil, як правило, мае анекдотичний вигляд. Скажiмо: «Знаючи, що язик до Киева доведе, я купив на базарi язик i тепер смшиво можу прямувати до Киева»;
- внаслщок формально! й матерiальноl суппозици. Слова, застосованi у формальнш суппозици, вiдносяться до висловiв мови-об'екту, а у матерiальнiй суппозици - до самих об'екпв. На запитання «З чого складаеться держава?» можна дати винахщливу вiдповiдь: «З сьома букв»;
- внаслщок оказищональшсп. Оказищональш вислови - такi, що змшюють свое значення в залежностi вщ обставин. 1снують спогади: червоноармiйцi прийшли до архiерея та кажуть йому: «Знаеш, батько, ми походимо вщ мавпи». Архiрей вiдповiдае: «Щодо вас, то меш нiчого про це не вщомо, а про себе безумовно можу сказати, що моя мати була жшкою». Змшюеться значення: «ми походимо вщ мавпи». Ми - весь людський рщ або ми - конкретш люди. Або бабуся взимку доршае онука, що вш не носить капелюха. Онук виймае капелюха з кишенi й каже: «Як же не ношу, ношу, ось вш - в кишеню покладений!». На базарi покупець
запитуе бабусю: «Це вашi яйщ?» - «Н1, - вщповщае та, - не мо!, !х мо! кури несуть»;
- внаслiдок метошми - замiни iменi предмету шшим iм'ям, невiдривно пов'язаним з ним в нашш свiдомостi («Я з'!в три тарiлки» - страва, що була покладена на тарiлку, поеднуеться у мовi з посудом. «Я випив двi склянки», тощо);
- внаслщок сiнекдохи, яка представляе собою рiзновид метошмп: 1) iм'я цшого замiнюеться назвою його частини, й навпаки (маеться на увазi уряд, а в газетах пишуть: «Укра!на ратифiкувала газовi угоди»);
- назва населеного пункту переноситься на його мешканщв («Харюв з радiстю зус^в гостей Свро-2012»);
- змiна загального числа одиничним i навпаки («З точки зору Ч. Дарвiна людина походить вiд мавпи»);
- внаслщок iронil - застосуваннi слiв в протилежному значенш, коли з серйозним видом кажуть суперечливе тому, що думають. Викладачка каже студенту, що погано вщповщае: «Чудова вщповщь! Ти маеш можливiсть стати лауреатом Нобелевсько! премп за видатний внесок у науку!». Або приклад з Поля Л. Сопера «Основи мистецтва мови» [14, с.194]: iронiчний випад на полггичному зiбраннi членiв республшансько! парти: «Нам вiдомо, що Вашингтон не мш говорити неправду. Ми з'ясували, що Рузвельт не вмiв казати правду. Сьогодш ми дiзнались, що Трумен не може пояснити в чому тут рiзниця».
- внаслщок оксюморону. Використання оксюморошв (з грец. - дотепно-дурне), що поеднують несумюш ознаки, виправдане унаслiдок переходу до емоцшно-образно! уяви: гарячий льод, живий труп, лопчна алогiчнiсть, холоднш окрiп, чесний крадiжка, сором'язливий злодш, i ще приклад - президент Бшоруси О. Г. Лукашенко сказав про себе: «я православний ате!ст»;
- внаслiдок евфемiзму - замша буквального вислову фшуральним з метою або посилення, або пом'якшення нейтрально! якост (державний муж, слуга народу);
- внаслщок плеоназму - застосування описових iмен, в яких визначальне слово виражае характеристику, без яко! немислимий предмет (змiстовна iнформацiя, демократа бiльшостi);
- внаслiдок мiфологеми - ви^в, отриманий внаслiдок мiфологiзацi!, а саме -використання iмен iз сталими загальновизнаними значеннями для позначення предметiв, що не вiдповiдать цим значенням. Виникае ситуащя, коли iм'я е, воно осмислене, а от предмету такого в реальносп немае. Наприклад, 1ван Розпутенко, доктор наук з державного управлшня, пише: «Мiф про економiчне зростання. Економiчне зростання останшм часом виноситься в ранг нащонально! iде!, здатно! розв'язати не лише сощальш, а й пол^ичш проблеми. На жаль, увагу владних структур та експертiв привертае саме зростання, а не його причини. Це свщчить про те, що й дош юнуе небезпека прийняття простих рiшень - штучно стабшзувати курс i вважати проблему виршеною» [12].
2. Логiчнi помилки:
- шдмша основно! думки (тези) доказу. Ця помилка мае багато рiзновидiв:
а). Пiдмiна спростування тези спростуванням аргументу. Найчастiше зустрiчаеться випадок, коли при нападi на тезу супротивника спростовують яюсь
його аргументи або розкривають помилку в м1ркуваннях, а видають це за спростування тези. Сшврозмовник нападае на помилку в мiркуваннях опонента, розкривае i! i проголошуе, що виставлена теза спростована. Людиш вдалося показати, що теза не доведена, а вона стверджуе, що теза помилкова: спростування обгрунтування видаеться за спростування тези.
Наприклад, хтось доводить тезу «Крадiжка е злочин» й серед аргумешгв наводить твердження про те, що вс люди, винш в крадiжцi, пiдлягають покаранню. Опонент нападае на цей невдалий аргумент i легко розтрощуете його, наводячи численш юторичш приклади, коли люди, що зробили велик грошi через розкрадання, без особливо! пращ, уйшли вiд карного покарання. Пюля цього вiн проголошуе, що теза спростована, тобто твердження «Крадiжка е злочин» е помилковим [18].
б). Розширення або звуження тези. У процес спору тезу опонента прагнуть максимально розширити, причому роблять це непом^но, як би просто повторюючи ii. Наприклад, опонент каже: «Нажаль, сьогоднi пенсiонерам дуже важко прожити на пенсiю!». Спiврозмовник повторюе цю тезу: «Ви стверджуете, що вшм пенсiонерам сьогоднi важко прожити на пенсда? Hi, це неправда!». I далi наводить приклади з життя конкретних пенсiонерiв, чим з устхом поборюе твердження, яке сам сформулював, створюючи при цьому враження, що розбита саме теза опонента. В даному прикладi перше твердження мало на увазi переважну бiльшiсть пенсiонерiв, а спiврозмовник акцентуе увагу на загальносп поняття «пенсiонер», переводячи розмову на ушх пенсiонерiв.
Сперечальнику випдно звузити свою тезу, бо звужене твердження легше довести. Наприклад, доводиться положення, що населення в цшому ще не готово перейти на вiртуальнi грошi. Далi це доводиться на прикладi конкретного селища мюького типу, де всi отримали картки на мюцях свое! працi, а банкомат у селищi немае, термшали не в усiх магазинах, в аптечному кюску та цирульнi !х нема, до мiста - 40 хвилин електричкою i т. ш. Цей прийом також вiдомий як «метод дшсного шотландця»: людина наполягае, що вс дiйснi шотландцi роблять то-то й то-то, а коли йому наводять приклад шотландщв, котрi так не роблять, вш вщповщае, що це - не дшсш шотландцi. Або теза: «N. - добре знайомий з укра!нським законодавством». Нападаючий розширюе тезу: «N. - знавець законодавства взагалЬ». Захисник звужуе: «N. - добре знайомий з сучасним цившьним укра!нським законодавством».
в). Посилення або пом'якшення тези. Приклад С .I. Поварнша [10]: «Джерело тих грошей е дуже шдозршим». Противник посилюе тезу: «Так Ви стверджуете, що грошi викраденi». Захисник пом'якшуе тезу: «Можна стверджувати тшьки те, що джерело цих грошей невщомо».
г). Загублення тези. Найбшьш розповсюджений прийом будь-яко! критики. Звернемось до недавшх подiй, пов'язаних з погромами в Британи. Оглядач Daily Mail Макс Хастшгс ставить дiагноз однiею фразою, винесеною в заголовок його статп «Роки лiберально! догми породили поколшня аморально!, неосвiчено!, утримансько!, запекло! молодi». Мотиви громил, на думку автора, були простими: «Це було кльово. Це робить життя щкавим. Це робить !х помггними. Як одна
дiвчина сказала репортеров^ це показувало «багатим» i «полщи», що «ми можемо робити те, що схочемо». Люди, яю розоряли чуж лавки, палили машини i тероризували сво1'х сусiдiв, просто не мали морального «компаса», який робив би 1'х доступними вщчуттю провини або сорому. У нас сформувався шар молодих людей, в яких немае аш освiти, анi професи, аш цiнностей, анi устремлiнь, у них немае й дисциплiни, яка робила б 1'х здатними знайти роботу, немае совюп, щоб вiдрiзняти добро вщ зла» [16].
Його опоненти забувають про тезу й починають розмiрковувати над останнiми реченнями, тлумачачи 1'х як 1'м завгодно. Перший опонент: «Молодь буйствуе на вулицях через те, що вона озлоблена безроботям» (при цьому забувають про те, що варто поглянути на сайт по працевлаштуванню, щоб виявити в одному лише Лондош 2228 вакансш). Другий опонент вважае, що «Хулшани - жертви суспшьства, яке не надало 1'м можливостей для розвитку 1'х потенцiалу» (бiльшiсть з англшщв скажуть, що це нiсенiтниця. Швидше, вони жертви збоченого соцiального етоса, який зводить особисту свободу в абсолют i позбавляе 'х того строгого виховання, тiй «жорсткiй любовi», яка лише i могла б допомогти деяким з них вибратися з трясовини, в якш вони знаходяться). Третш опонент вважае, що «Бриташю громили «гастарбайтери». Мовляв, в кра1'ну через недогляд напустили дикушв, а вони i повелися як дикуни» (неконтрольована м^ращя - дiйсно серйозна проблема, але в даному випадку вона ш при чому. Буянили не шоземш працiвники, а мiсцевi нероби - молодь, яка народилася i виросла на британськiй землi. Варвари, що напали на Бриташю, з'явилися зсередини, а не ззовш). Четвертий опонент вказуе на «не^в» (раса тут теж не причому. У деяких районах серед погромниюв переважали чорношюр^ в деяких - навпроти, гордi внуки сакшв; взагалi банди мародерiв демонстрували зворушливу еднiсть мiж хулiганами рiзних рас. Мусульмани, мабуть, взагалi не приймали пом^но! учасп в неподобствах, так що побоювання з приводу iсламiзацil в даному випадку теж не вщносяться до справи) [16].
Аналогiчна помилка, яка може здшснюватись й несвiдомо, називаеться «втратою тези». В фiльмi «Доктор Хаус» «в пшотному епiзодi мiж Хаусом и Каддi вiдбуваеться наступний дiалог: «Каддi. - Неможна призначати лши, виходячi тiльки з припущень. В усякому разi, ми так не робимо з чашв Таскиги и Менгеле. Хаус. -Ти порiвниешь мене с нацистом. Чудово» [1];
- прийняття хибних засновюв за iстиннi:
а). Вiд збiрного сенсу до роздiлового (лат. - а sensu compositio ad sensum divisum). Збiрний сенс притаманний iменам, що вказують на агрегати i сукупностi (лiс, бiблiотека, народ), яю мисляться як едине цiле, i, вiдповiдно, ознаки приписуються всьому цшому (хвойний лiс, змiшаний лiс). 1мена в роздiловому сенсi мають ознаки, як приписуються елементам, що входять в узагальнений клас предме^в в понятп (всi квiтки макiв вважаються червоними, бо це вщмшна ознака виду, хоча вщомо, що е жовтий мак).
«Прибалти свiтловолосi. 1нга - з Прибалтики. Отже, 1нга свiтловолоса». В судженнi «Прибалти свггловолосЬ» iм'я «прибалти» застосовуеться в збiрному змiстi, як iм'я роду. Ознака «бути св^ловолосим» характеризуе рiд. В судженш
«1нга походить з Прибалтищ» останне поняття застосовано в роздшовому значенш. 1нга як та, що належить до вказаного класу, не обов'язково буде мати ознаку, що приписуеться (тшьки приписуеться, а не безумовно приналежить). Або «Всi укра!нщ !дять сало».
б). Вiд роздшового сенсу до збiрного (лат. a sensu diviso ad sensum compositum). Зворотнш прийом. Людина, яка розмiрковуе про сво! витрати, може сказати: «Ця витрата мене не розорить», i про iншу витрату скаже: «I ця витрата мене не розорить». Якщо людина буде мiркувати таким чином i про вш iншi витрати, що всi вони його не розорять, то це буде помилкою: те, що справедливо вщносно кожно! витрати, узято! окремо, може бути взагалi несправедливим вщносно всiх витрат, узятих разом.
в). Вiд сказаного у вщносному сенсi до сказаного безвщносно (лат. а dicto secundum quid ad dictum simpliciter). Положення, що е вiрним при певних умовах, приводиться як аргумент, вiрний за всiх обставинах. Ефективнiсть лшування травами й, взагалi, будь-якими лшарськими засобами, залежать вiд дози, яку приймае пацiент. Якщо прийняти лшв непомiрно багато, вони можуть дати зворотний ефект - замють корист принести шкоду. Серед населення поширена думка про те, що валерiана е заспокiйливим засобом. Проте це вiрно при певних обставинах - в разi вiрного дозування. При перевищенш дозування, навпаки, валерiана збуджуе. С.Бухарiн пише, що боксера, який послав в нокаут суперника, не садять у в'язницю за хултанство, а солдатiв i офiцерiв тсля бою за вбивство, тому дуже важливо враховувати юторичний аспект поди [3].
г). Вщ сказаного безумовно до сказаного у вщносному сенсь Зворотний прийом, коли мiркуванням загального характеру протиставляються два-три випадки, яю можуть бути виключеннями iз загального правила. Найчаспше цей прийом зус^чаеться з боку того, хто обороняеться. Наприклад, «за визначенням» «Всi юристи знають закони (принаймнi свое! держави)», iнакше якi ж вони юристи? Але з цього не обов'язково випливае, що у кожнш конкретнш ситуацп кожен з юристiв буде знати (тобто безумовно пам'ятати i розум^и) той закон, який потрiбно буде застосувати при певних обставинах.
- Псевдопричинний зв'язок. Тимчасовий зв'язок мiж подiями видаеться за причинно-наслщковий зв'язок. Як казав гуморист: «Голова болить - так то Ви з'!ли чогось. Нога болить - та то Ви з'!ли чогось. Вухо болить - та то Ви з'!ли чогось».
- Помилка вщносно наслщку (лат. - fallacia consequents). 1гноруеться можливiсть множинностi причин. С.Бухарш пише: «Всi розмови про пакт Молотова^бентропа i вiдповiдальностi СРСР за розв'язування друго! свггово! вшни наочний приклад вживання даного прийому помилкового доказу» [3]. Цiла серiя подiй, що вiдбувались в свт в XIX i початку XX столггь, привела людство до друго! св^ово! вiйни. У зв'язку з цим безглуздо i злочинно кого-небудь в чомусь звинувачувати.
- Передбачення тдстави. Тут фальсифiкатор як пiдставу (аргумент), що шдтверджуе тезу, приводить таке положення, яке, хоча i не е свщомо помилковим, проте само потребуе доказу.
- Ухилення вщ доказу, або перенесення обов'язюв доведення на шшу особу. Людину просять довести свою думку, а вона каже: «Я все сказав, думайте самЬ>.
- Ad ignorantiam - неуцтво або придуркуватють по вщношенню до остаточного висновку: висновок про правильнють виходить з того, що не доведена неправильнють («якщо не доведено, що помилково, значить, правильно»). I навпаки.
- Машпуляци з фактами. Щдмша факту штерпретащею. Довiльне поеднання факпв, тенденцiйний пiдбiр фактiв. Недостатнiсть факпв для узагальнювального виводу. Фiктивнi факти.
- Неправомiрнi аналогiï. Для доказу приводять аналогiï з якимись подiями або явищами, неспiвмiрними з тими, що розглядаються. Малюк з казки про Карлсона розмiрковуе так: «Я доношую за своïм братом його тжами, взуття, ковзани, велосипед. Отже, якщо вш одружиться, а поим помре - я що, повинен буду заключити шлюб з його вдовою?».
- Бшьш складнi софiзми виникають з неправильноï побудови цшого складного ходу доказiв:
а). Petitio principii: введення висновку, який потрiбно довести, в прихованому виглядi в доведення як одного з засновюв. Наприклад, журналiст С.Худiев [15] полемiзуе з доцентом Б.К.Кнорре, який звинувачуе Православну Церкву в тому, що замють допомоги людям священство налагоджуе контакти з представниками влади на мюцевому рiвнi. С.Худiев вiдповiдае: «Щира, жива вiра завжди виявляеться в турбон про тих, хто мае потребу, i в зусиллях по примиренню тих, що ворогують. Для того, щоб допомагати таким, хто мае потребу - або, кажучи бшьш казенно, «проводити сощальну роботу» - необхщно взаемодiяти з державою. Будь-яка спроба церковного приходу робити хоч щось - наприклад, годувати бездомних -негайно зажадае узгодження з мюцевою владою. Конструктивна взаемодiя з владою необхiдна якраз для турботи про простих людей - хворих в лшарнях, ув'язнених у в'язницях, бездомних на вулицях. Будуемо силопзм: Церква повинна допомагати страждаючим людям. Для допомоги страждаючим людям необхщно налагоджувати контакти з мiською владою. Таким чином, деяке налагоджування контакнв з мiською владою Церквi необхщно.
Б. К. Кнорре цей висновок вводить в прихованому виглядi в доведення як засновок: священство налагоджуе контакти з представниками влади на мюцевому рiвнi, а далi звинувачуе це священство, що замють того, щоб допомагати страждаючим людям, воно встановлюе контакти з владою.
б). Ignoratio elenchi полягае в тому, що почавши доводити деяку тезу, поступово в ходi доказу переходять до доказу шшого положення, схожого з тезою.
в). Non sequitur представляе вщсутнють внутршнього лопчного зв'язку в ходi мiркування: будь-який безладний хщ думок представляе окремий випадок цiеï помилки. Безглуздi аргументи - незв'язна нюештниця, що промовляеться з розумним виглядом для того, щоб приголомшити супротивника, привести його до отушння.
В. Психологiчнi причини софiзмiв можуть подiлятися на iнтелектуальнi, афективш й вольовi: 1) Iнтелектуальнi причини софiзму полягають в переважаннi в
думщ особи, якш пропонуеться софiстичне мiркування, асоцiацiй по сумiжностi над асоцiацiями по схожостi, у нерозвинутост здатностi управляти увагою, активно мислити, в слабкш пам'ятi, незвичщ до точного слововживання, бiдностi фактичних знань по даному предмету, тощо. 2) Афектш причини: боязкiсть в мисленш - боязнь небезпечних практичних наслщюв, витiкаючих вiд прийняття вщомого положення; надiя знайти факти, пiдтверджуючi цiннi для нас погляди, бачити факти там, де !х немае i т. iн. 3.) Вольовi причини: при обмiнi думок ми впливаемо не лише на розум i вщчуття спiвбесiдника, але i на його волю. В будь-якш аргументацi! (особливо в уснiй форм^ е елемент навiювання. Категоричнiсть тону, що не допускае заперечення, певна мiмiка i тому подiбне ддать чарiвним чином на осiб, що легко шддаються навiюванню, особливо на маси.
Список л^ератури
219. Гревс И.М. Александр Сергеевич Лаппо-Данилевский (опыт истолкования души) [Текст] / Иван Михайлович Гревс // Русский исторический журнал. - 1920. - № 6. - С. 64-65.
220. Погодин С.Н. Русский европеец А.С. Лаппо-Данилевский [Электронный ресурс] / Сергей Николаевич Погодин // Русская и европейская философия: пути схождения. Сборник материалов конференции. - Режим доступу: http://anthropology.ru/ru/texts/pogodin/ruseur_20.html#n1.
221. Никифоров А. Л. Книга по логике [Текст] / Александр Леонидович Никифоров. - М.: Идея-Пресс, 1995. - 224 с.
222. Логжа : тдручник [Текст] / [а ред. В. Д. Титова]. - Харюв: Право, 2005. - 208 с.
223. Шопенгауэр А. Эристика или искусство побеждать в спорах [Текст] / Артур Шопенгауэр; [пер. с нем. Н. Л. д'Андре]. — Спб., 1900. - 71 с.
224. Никифоров А. Л. Логика [Текст] / Александр Леонидович Никифоров. - М.: Весь мир, 2001. - 56 с.
225. Ивин А. А. Логика для журналистов : учебник [Текст] / А.А. Ивин - М.: Аспект Пресс, 2002. -224 с.
226. Сенека Л. А. Философские трактаты [Текст] / Луций Анней Сенека ; [пер. Т. Ю. Бородай] -СПб.: Алетейя, 2001. - 400 с. - (Серия «Античная библиотека». Раздел «Античная философия»).
227. Ивин А. А. Теория аргументации [Текст] : учебное пособие / А. А. Ивин. - М.: Гардарики, 2000. - 416 с.
228. Аристотель. Сочинения : в 4 т. / Аристотель - М.: Мысль, 1975—1983. - .- (Серия «Философское наследие»). - Т. 2.: [Ред. и вступ. ст. З. Н. Микеладзе]. - 1978. - 688 с.
229. Сопера П. Л. Основи мистецтва мови [Електронний ресурс] / Поля Л. Сопера. - Режим доступу: http://master-slova.narod.ru/book/soper_osnovi_iskusstva_re4i.pdf.
230. Розпутенко I. М!фолопзащя економ1чних процесш як захисна функцш державного управлшня [Електронний ресурс] / 1ван Розпутенко // газета «День». - №147. - 2007. - Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/187220/
231. Поварнин С. И. Искусство спора. О теории и практике спора. [Електронний ресурс] / Сергей Иннокентьевич Поварнин. - Петроград, 1923. - Режим доступу : http://warrax.net/57/spor.htm.
232. Худиев С. Л. «Уроки чужих ошибок», Радонеж, 12 серпня 2012р. [Електронний ресурс] -Режим доступу : http://www.radonezh.ru/analytic/14849.html. - (Воспроизведено по второму изданию Культурно-просветительного кооперативного товарищества «Начатки знаний»)
233. Абрамс Д. Логика догадок Шерлока Холмса и доктора Хауса [Електронный ресурс] / Джеральд Абрамс // Хаус и философия. Все врут! ; [под ред. Генри Джейкоби; (пер. с англ. М. Вторникова]. - Режим доступу : http://lib.rus.ec/b/347965/read.
234. Бухарин С. О приемах, используемых фальсификаторами истории [Електронний ресурс] / Сергей Бухарин. - Режим доступу : http://www.sorokinfond.ru/index.php?id=891.
235. Худиев С. Непартийный хлеб. [Електронний ресурс] / Сергей Худиев - Режим доступу: http://www.religare.ru/2_92315.html.
Невельская-Гордеева Е.П. Использование софистических ошибок с целью манипулирования сознанием // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2014. - Т.27 (66). - № 1-2. - С. 369-377.
Софизмы используются с целью осознанного обмана собеседника, поэтому их называют приемами интеллектуального мошенничества. В работе рассматриваются грамматические (семиотические), логические и психологические причины софизмов. Ключевые слова: софизм, манипуляция, ошибка, факторы софизмов.
Nevelska-Gordeeva О.Р. Use of sophistic mistakes with the aim of manipulating consciousness //
Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2014.- Vol. 27 (66). - № 1-2. - P. 369-377.
Sophisms have a goal — intentional introduction of a mistake in a conversation, that is why they are called a means of intellectual swindle. In the article grammar (semiotics) is studied, as well as logical and psychological foundations of sophisms. The semiotic mistakes are examined as a result of metaphorical quality of language, application of homonyms or polysemy of words, amphibolies, suppositions, synecdoches, also as a result of irony, oxymorons, euphemisms, pleonasms and others like that. Logical mistakes can be of two kinds: paralogisms and sophisms. The first ones relate to irresponsible violation of logical rules, with insufficient knowledge of the subject of argumentation, or carelessness; whereas the last ones relate to conscious violation of rules and laws of logic. Psychological reasons of sophisms can be divided into intellectual, affective and volitional ones. Key words: sophism, manipulation, mistake, foundation of sophism.
