CC BY
19S. 3-50. - Режим доступу : http://archive.org/stream/ nachgelassenesv00freigoog#page/n4/mode/2up
10. Gottschall R. Mazeppa. Geschichtliches Trauerspiel in fbnf Aufzügen / Rudolf Gottschall. - Leipzig : Brockhaus, 1865. - S. 3-192.
11. Jensen A. Mazepa in der modernen europäischen Dichtung / A. Jensen // Ukrainische Rundschau. - Wien, 1909. - Nr. 7. - S. 299-305.
12. Lewickyj W. Der Hetman Mazepa in der deutschen Literatur / W. Lewickyj // Ruthenische Revue. - Wien, 1904. - Jahrgang II, Nr. 21. - S. 596644.
13. May A. Der König der Steppe. Drama in fünf Aufzügen / A. May. -München, 1849. - 99 s.
14. Mützelburg A. Mazeppa. Ein historischer Roman : [in 2 B.] / A. Mützelburg : Band 1 - Berlin, 1860. - 363 s. - Band 2. - Berlin, 1860. - 383 s.
15. Nieritz G. Mazeppa. [Електронний ресурс] / G. Nieritz // VolksKalender. - Berlin, 1842. - S. 120-136. - Режим доступу : http://digital.ub.uni-duesseldorf. de/dfg/periodical/pageview/1126133
16. Tarnavsky L. C. Historicity versus Literary Imagination : Hetman Ivan Mazepa as Protagonist in German Literature : Ph. D. / L. C. Tarnavsky - The University of Michigan, 1985. - P. 184.
17. Woldan A. Ivan Mazepa in der deutschsprachigen Literatur / A. Woldan // Wiener slavistisches Jahrbuch. - Wien, 2010. - Band 56. - S. 141160.
УДК 821.133.1-31 Сети. 09
Н.О. Шапарева (Харкав),
викладач кафедри романсько! фшологп 1 перекладу Харшвського нацюнального ушверситету 1м. В.Н. Каразша
Засоби ком1чного у роман Л. Ф. Селша «1з замка шший»
Письменник Лу! Фердшан Селш (1984-1961 рр.) поодае особливе мюце у французькш лгтератур1 ХХ столптя. Вш творчо переосмислив стал лтте-ратурш канони, додав лгтератур1 провокативносп, перетворивши !! на шструмент викривлення несправедливосп та жорстокосп, видозмшив як внутршню проблематику литературного твору, так 1 художш засоби досяг-нення власно! мети. Мета творчосп Л. Ф. Селша подвшна: дидактична та роз-важальна. Ц два аспекти дуже щ||льно перетинаються, адже дидактична мета досягаеться через розважальш елементи. Твори Л. Ф. Селша характеризу-ються ком1чним ефектом, що досягаеться насамперед лексичними дефор-мащями, лайкою, саркастичним складником, чорним гумором, гшербол-1защею. Ком1чний аспект твор1в щкавить численних французьких дослщ-ник1в, серед яких А. Годар та Ф. Соллерс. Головна щея, що об'еднуе !хш
© Шапарева Н.О.
дослщження, що вся TBop4icTb Л. Ф. Селша - це суцiльний жарт, що пись-менник володie неперевершеним почуттям K0Mi4H0r0. А. Годар характе-ризуе функцiï смiху Л. Ф. Селша як: «Tantôt arme, tantôt compensation, tart^ provocation, tantôt pour le plaisir; moyen ici d'attaquer, 1а de se défendre» [4, с. 259] («То зброя, то компенсащя, то провокащя, то заради смiху; тут зааб атаки, там - захисту»). Ф. Соллерс наполягае, що перш за все, Л. Ф. Селша треба сприймати як розважальника: «qui ne s'amuse pas en lisant Céline, n'y comprend rien» [5, с. 9] («хто не розважаеться, читаючи Селша, шчого в ньому не розумiе»). Проте, в цих дослвдженнях недостатньо про-аналiзовано засоби, якими реалiзуеться смiх Л. Ф. Селiна.
У цш статтi буде зроблена спроба проаналiзувати об'екти смiху Л. Ф. Селша, художш засоби, якими досягаеться висмшвання всього, що було огидним письменников^ зокрема ролi сарказму у створенш умонастрою та передачi психологiзму у ромаш «1з замка шший» (1957 р.). Це дозволить краще зрозумгти творчi задуми автора та окреслити смисл, який вiн вкла-дае в конкретний лiтературний твiр.
Головною рисою роману Л. Ф. Селша е серйозшсть його комiзму. З одного боку, як будь-який розважальний елемент, вiн спрямований на роз-слаблення у напруженiй обстановцi, з шшого, смiх Л. Ф. Селша певною мiрою злий, адже завжди несе в собi розвiнчання зла, викривання негатив-них рис суспшьства. Письменнику притаманне вмiння створювати ктч-не та одночасно ставити серйозт проблеми суспiльного життя. Смiх Л. Ф. Селша насамперед втглюеться у сарказм^ що е, за визначенням Р. Т. Гром-'яка, ïдкою, викривальною, особливо дошкульною насмiшкою, сповненою крайньоï ненавистi i гнiвного презирства [2, с. 611]. Ва твори Л. Ф. Селша пронизаш крайньою ненавистю та гнiвним презирством. Вони народжу-ються зокрема через невiдповiднiсть iснуючоï системи особистим оч^-ванням, щеалам автора, через що вiн i намагаеться висмiяти як саму систему, так i себе особисто.
Вагома частина комiчних ефекпв грунтуеться на самоiронiï автора. Зокрема, вш наголошуе на своему знедоленому становищi, що мае робити його смiшним в очах оточуючих. «Et moi tout aussi martyr mais pas le rond vous verriez ni la veuve ni le fils ramener leur pourquoi du comment!... martyr sans le sous a droit peau de balle!...» [3, с. 57] («1з мене такий саме мученик, тшьки без единого гроша, ви побачите, жодт нащадки не прийдуть висувати претензп!... кому по^бен мученик без гроша за душею!...»). Вочевидь, в сучасному свiтi матерiальне питання стоïть набагато гострiше, анiж родинт стосунки. Тiльки грошi надають смисл людському iснуванню.
Тема власно1' знедоленосп притаманна Л. Ф. Селiну Вш безлiч разiв нагадуе, що через полиичну та економiчну кон'юнктуру тсля завершения Друго1' свiтовоï вiйни та свого перебування в тюрмi в Дани, вш залишився без засобiв iсиувания. На думку самого Л. Ф. Селша, банкрутом його зроби-ла власна доброта та альтру1'зм: «Là encore un tort capital: je suis gratuit!... si ma gratuité me fait haœr !... y a que les ordures qui sont gratuites» [3, с. 76] («I знов з мого боку величезна помилка: я працюю безкоштовно!... мене нена-видять через мою безкорисливють !... ильки ввдходи нiчого не вартують»). В ромаш Л. Ф. Селш ставить дуже нагальне питання, що люди соромляться
свое1 бвдносп. Наявнiсть матерiального статку вважаеться чи не найбГль-шою заслугою людини, i, навпаки, його вщсутшсть робить з не1 посмГховись-ко: «La honte c'est d'être pauvre... la seule honte !... tenez moi, pas d'auto, médecin à pied! de quoij'ai l'air?... l'utilité d'un médecin, même très imbé cile, un coup de téléphone, il arrive!... au moins le plus idiot médecin, sa voiture! même la réputation affreuse que j'ai, vieux gibier de bagne, j'aurais une voiture qu'on me trouverait pas si toc, si vieux...» [3, с. 35] («Соромно бути бгдним... це единий сором... вiзьмiть мене, без авпвки, лГкар ходить шшки! на що я схожий?... вгд лГкаря, навпъ самого нетямущого, е користь, якщо вш прш'жджае тсля першого телефонного дзвшка!... лжар може бути вдотом, але повинен мати свою авпвку! навiть з моею жахливою репугацiею рецидивГста, якби в мене була машина, мене не сприймали таким старезним бовдуром»). Автор висмгюе те становище, в якому опинились люди поважноï професи. Професiоналiзм лiкаря набирае другорядного значення. Лiкар без автiвки не вселяе довiри, оскiльки в суспiльствi вгдбулось переосмислення цiнностей. Агресивнiсть, що притаманна стилю Л. Ф. Селiна, лише тдсилюе глибину його сарказму.
Л. Ф. Селш здебГльшого глузуе з тих причин, якг довели його до такого ганебного становища. Першочерговою з них е шдступшсть та жадабшсть видавщв. Наратор роману «1з замка iнший», який е i головним персонажем твору, - письменник, що сшвпадае з бiографiчними обставинами самого Л. Ф. Селша-автора. Тобто можна говорити про автобiографiчне пщрунтя роману, адже простежуеться доля реального автора у подГях роману, що е фiкцiею. Наратор неодноразово у саркастичних тонах на-рiкае видавцям, що саме вони зробили з нього банкрута: «à travers tout ce monde et l'autre, vous trouverez pas plus exigeant banc de squales !... à râteliers... nageoires nylon!... et de ces limousines, comme ça!... tout gorgés sang des scribouilleurs! ce qu'il m'ont pompé moi comme litres! Je le dis!... je le sais!» [3, с. 202] («В уах свГтах не знайдете бшьш ненажерливоï згрш' акул!... з щеле-пами!... нейлоновими плавниками!... i в величезних лiмузинах!... понапива-лися кровi писак! скгльки лГтрГв вони висмоктали з мене ! я так кажу, тому що я знаю!»). Сдиною метою видавщв е скористатися талантом письмен-никгв та привласнити бшьшу частину прибутку. Л. Ф. Селш висмше цю патологiчну жадобу до збагачення за рахунок шшого i навiть прибiгае до чорного гумору у викривленнi цiеï несправедливости «mais qu'ils partent pas sans me payer !... aprés?... Dieu damne !... j'irai voir leurs langues ! lequelle des deux aura la plus grosse! saloperies fainéants menteurs!... mais qu'ils expirent pas sans me raquer !... jamais personne a rendu l'âme, jamais eu d'âmes fumiers pareils, dettes pendantes...» [3, с. 238] («вони не можуть вмерти, не розрахувавшись зГ мною !... а тсля?... до бюа !... я подивлюсь на 1хш язики !... в кого вш найжиртший! мерзотники, дармовди, шахраЛ... вони не можуть вмерти, не заплативши меш!... шхто ще не помирав, жодна найогидшша душа не вщходила в той свгт, обвшаною стшькома боргами»). Л. Ф. Селш вважае 1х настшьки винними перед цим свГтом, що «Caron le voyant renoncerait... pourrait pas y faire rien de violent!..» [3, с. 142] («Харон, поба-чивши його, i той вщмовився би... не знав би, що жорстокого заподГя-ти!...»). Використання мГфологГчних ремГнГсценцГй тГльки пгдкреслюе ком-Гчний ефект, адже сам Харон, якого бояться ва живГ на ЗемлГ, i той не
збагнув би, що зробити з таким покидьком. Наприкiнцi твору Л. Ф. Селш продовжуе iронiзувати: «Par pur bonté d'âme qu'ils daignent vous jeter un petit croûton!...» [3, с. 395] («По свош душевнш доброй, вони iнодi вважа-ють за ш^бне кинути вам окраець хлiба»). Неможливо боротися з 1хньою жорстошстю, адже будь-який письменник повшстю залежить вiд видавця, який е посередником мiж талантом автора та читацькою прихильнiстю.
Ще одним проявом самоiронiï у Л. Ф. Селша е усвiдомлення зайвосгi т^е1 чи iншоï iнформацiï, яку вiн все ж таки продовжуе розповiдаги читачевг «Oh! vous me demandez pas tant de détails !... certes !... que je revienne à mon histoire !... tout de même...» [3, с. 240] («О, ви ж не просили в мене стшьки подробиць!... звичайно !... краще б повернувся до своеï оповщ !... i все ж таки...»). Таким чином, автор розуше, що читачевi цiкавiше донатися, що вiдбуватиметься надалi, та для самого автора головне - передати ri детали якi обумовлюють умонастрш твору Крiм того, Л. Ф. Селш намагаеться передати якомога бшьше iнформацiï, оскiльки його переповнюють спогади: «Je devais aller chez Laval et je vous ai emmené chez Abetz... à ce dîner... pardonnez-moi !... encore une petite digression... je suis plein de digressions... effet de l'âge?... ou le trop-plein de souvenirs?... j'hésite... je saurai plus tard... les autres sauront!... soi-même, très difficile de se rendre compte !» [3, с. 321] («Я мав по"хати до Лаваля, а привiв вас до Абеца... на цю вечерю... вибачте мет !... ще одне ввдхилення... я постшно кудись ввдхиляюсь... в силу вiву?... або надлишок спогадв?... не можу вирши-ти... попм дознаюсь... й mmi дiзнаються!... самостiйно важко визначитись»). З одного боку, чгтко ввдчуваеться орiентацiя на читача, з яким наратор веде пост-iйний далог, з iншого, вiдбуваеться нехтування iнтересами читача, i наратор висловлюе думки, яю бентежать його особисто. Слад зазначити, що твори Л. Ф. Селша мстять достовiрну iнформацiю, юторичт факти, документальнi свщчен-ня. Завдяки цьому аспекту своïх творiв, вш називае ïx «хротками», а себе вщповщно «xронiкером». 1мена з вище наведеного уривку також е юторични-ми особами, з якими особисто зус^чався Л. Ф. Селiн-письменник. Наявтсть подiй конкретного соцiально-iсторичного часу, а саме перюду Друго свiтовоï вшни, дозволяе сприймати цей твiр на подвшному рiвнi: емоцiйному та irne-лектуальному, задумуючись над фiлософськими, сощальними, полiтичними проблемами, якi ставить автор. Сво1'м романом автор критикуе загальне становище краïни, недосконалiсть шщально-полпичного ладу, занепад культури, переживае за долю громадян.
Комiзм у Л. Ф. Селша досягаеться насамперед грою лексичних форм. Перш за все, це лексичш деформацiï, що вплюються у каламбурах, через використання яких автор знущаеться з конкретних оаб та явищ. Впродовж роману, Л. Ф. Селш деюлька разiв робить вихватку на адресу Лу Арагона та його дружини Ельзи Трюле, з якими письменник мав розбiжностi у суспiльно-полiтичниx поглядах. Через що, у своему творi Л. Ф. Селш спот-ворюе прiзвище Е. Трюле, що французькою виглядае як «Triolet», на «Triolette», в якому вбачаеться семантична сxожiсть iз «toilette» («туалет»). Жан Поль Сартр, з яким Л. Ф. Селш також був не в найкращих стосунках, в ромаш фiгуруе пiд прiзвиськом Tartre, що у перекладi з французькоï озна-чае «зубний камшь». Головний недолiк, який Л. Ф. Селш закидае вище згаданим особам, - пвдгравання iнтересам влади. Вш вважае 1х «перебiжчи-
ками», оск1льки вони змiнювали cboï переконання залежно вiд сощально-полiтичних умов. На думку Л. Ф. Селша, письменники, як активнi дiячi сус-пiльного життя краïни, повиннi мати власну думку, янн слiд притримува-тись, i не зраджувати власним идеалам.
Одним з найпродуктивнiших засобiв досягнення комiчного ефекту е тдкреслення наратором абсурдностi ситуацiй, в яких вiн час вiд часу по-трапляе. Цими ситуацiями Л. Ф. Селш вiдображае невiдповiднiсть тих чи шших подiй у конкретнiй ситуацп. Вагома частина з них виходить з того факту, що дiя роману вiдбуваеться пiд час вшни. Закономiрно, найбшь-шою стурбованiстю простих людей е питання виживання у найскладтших умовах. Проте представники бшьш заможних к1л переймаються набагато тривiальнiшими дрiбницями. У замку Зiгмарiнген, де мешкали французью бiженцi i радши шматку чорного хлiба, помешкання полщейського Раумн-iца виглядало зовсiм шакше: «domiciles et gens louches partout... et pas des petits garnos purée... non!... de ces appartements somptueux, ultraluxueux... mëme là à Siegmaringen les locaux secrets du Raumnitz, pardon! autre chose que notre piaule! deux étages! entièrement fleuris! azalées, hortensias, narcisses !... et de ces roses!... Raumnitz avec ses escouades de larbins, femmes de chambre, cuisinières et blanchisseuses... pour la question ravitaillement, Raumnitz, vous aurez vu ces piles de «cartes» entre les pots de fleurs!... de quoi nourrir tout Siegmaringen... donc vous voyez, ils avaient trop de tout... et pourtant jamais ils nous ont offert la moindre tartine! biscotte! ticket!... c'était comme leur point d'honneur... а nous, rien!» [3, с. 204] («Всюди шдозрш помешкання i люди... та не яшсь там жалюпдт шмнатки... m!... розюшш, помпезш апартамента... навиъ там у Зжмаршгеш таемне помешкання Раумнща, ви вже вибачайте ! зовам шша рiч шж наша хатинка ! два повер-хи! повтстю обсаджет квитами! азали, гортензи, нарциси! i звичайно рози!... Раумнщ зi своею свитою служниць, покоïвок, кухарок та праль... щодо харчування, ви б ильки бачили л купи карток м1ж горщиками квiтiв !... було чим нагодувати весь Зiгмaрiнген... отже, бачите... в них був надлишок всього... але вони жодного разу не запропонували нам найменшого бутербродика! сухарика! картки!... це була наче ïхня справа чесп... шчого нам не давати!»). Л. Ф. Селш знову торкаеться теми сощально1' нерiвностi, порушення яим для вищих верств е питанням честт Як слщуе з вище наве-деного уривку, Л. Ф. Селiн саркастично описуе розк1ш помешкання полщейського, в той час як крана потерпае ввд скрути та нестачi продовольчих виробiв. Складаеться абсурдна ситуащя, що одна родина здатна нагодувати весь замок З^арингену, а зпдно iз Л. Ф. Селiном це 1142 особи, проте, звичайно, вона цього нiколи не зробить, бо це нижче ïï пдносп.
Ще бiльш комiчно виглядае помешкання та споаб iснування фрау Фрухт, суадки по площaдцi Л. Ф. Селша у замку Зiгмарiнген: «c'était plus qu'une chambre... un véritable appartement, avec salle de bains, salle à manger, fumoir... je vous en ai pas encore parlé... vins du Rhin à volonté, schnaps... absinthe mëme!... mieux que chez Pétain!... déluge et partouse!...» [3, с. 345] («це була не просто шмната... справжш апартамента, з ванною комнатою, столовою, курильнею... я вам ще про це не розповщав... рейнсьш вина досхочу, шнапс... навгть абсент !... краще шж в самого Петена !... тр
шд час чуми!...»). Л. Ф. Селш rHiBHO висмiюe розк1ш, що досягаеться за рахунок знедоленостi незаможного населення. Порiвнянням i3 маршалом Петеном, лщером фашистсько1 Францiï, автор створюе гiперболiчне уяв-лення про розкошi фрау Фрухт аби вщчути розмах ïï марнотратства.
Не менш абсурдно виглядае панi Одетта Клирiсса: «Je l'avais pas tellement regardée, elle... mais son chapeau!... un bibi pas mal... panama à fleurs... et voilette... vous vous rendez compte?... une voilette? àu moment oû nous en étions?... l'Allemagne au moment, une voilette!» [3, с. 283] («Я не спльки ïï розглядав, як ïï шляпу!... непогана шляпа... вбрана квотами... та вуаллю... уявляете œ6i?... вуаль !... в такий час та в такому шсщ?... Германя в такому становищ, а тут вуаль!...»). Недотепне вбрання пат викликае у Л. Ф. Селша обурення. Вт саркастично характеризуе ïï шляпку як вельми вродливу, про-те це неприпустимий факт за тих обставин. Наратор безпосередньо запитуе, як це можливо «в такий час» i «в такому мющ», що здаеться йому абсурдом.
Через створення карикатурного образу ïrn, автор шдкреслюе лицемь рство та посереднiсть людей, осшльки, на думку Л. Ф. Селша, 1'х турбуе тiльки те, що може принести 1'м особисту користь: «je connais le monde, tout ce qui les touche pas, eux, leurs boyasses, existe pas!» [3, с. 19] («я добре знаю людей, все, що не стосуеться ï\ особисто, ïхнiх нутрощiв, зовам не юнуе!»). Взагал^ автор зображуе французьку нацш як найбшьш прив'яза-ну до гастрономiчних традицiй за рахунок iнших цшностей: «Si la France créve ça sera pas d'atomes Z... Q... H... ça sera de primum bouffe! autant de roulantes que de métres carrés, et pive à plus soif, place de la Concorde, et ça se ralliera! soumettra! enthousiastes!... vous saurez plus où les mettre!... énamourés!» [3, с. 227] («якщо Франщя колись i зникне, то це буде не вщ атомноï бомби Z... Q... H... це станеться через примум жратви! на кожен квадратний метр по польовш кухт, вино ллеться ртою на площi Згоди, i всi полагодять! шдкоряться! охопленi ентузiазмом!... не будете знати, як ï\ поз-бутися!... цих шанувальник1в !»). Це виглядае як заклик до полпичних дiячiв : у складн часи населення не потребуе соцiальних програм чи економiчних реформ, люди хочуть ïсти, i той, хто ï\ нагодуе, буде ïхнiм спасителем i отри-мае загальну прихильшсть. Якщо простий народ лютуе, осюльки йому не вистачае харчування, то стосовно можновладщв, навпаки: «Le confort fait bien déconner, l'effet qu'il me faisait» [3, с. 311] («в мене склалось враження, що комфорт робить з людини вдота»). Надмiрна розкiш заплющуе очi i не дозво-ляе повною мiрою оцiнити стан населення, що вщчувае крайню потребу, оскшьки товстосумам вона незрозумша.
Може здатися, що Л. Ф. Селш занадто викривив справжнш стан речей та намалював своерщну карикатуру, проте, як зауважуе Ф. Соллерс «mais que paraissons-nous, qui rencontrons-nous sinon des caricatures?» [5, с. 16] («а що ми е сам^ кого ми зуст^чаемо як не карикатур?»). Ми перетворилися на карикатуру самих себе, тому що в людях не залишилося тчого щирого, ютин-ного, автентичного. Своïми перебiльшеннями Л. Ф. Селш навмисне здаймае свiт на смiх для загострення фiнального враження. Твори Л. Ф. Селша - це подвшне звинувачення: з одного боку, икого конкретно, а взагалi всiеï систе-ми, всього свiгу, який живе неправильно; з iншого, адресно конкретних осiб, яких вiн перелчуе у своему творi, проте не завжди вказуе, чим вони йому
завинили. Сам наратор веде оповщь у звинувачувальних тонах нiби мимоволi, проте не може co6i зарадити, втриматись та самоiронiчно промовляе: «Zut, et mes considérations!... je vais encore vous ennuyer» [3, с. 226] («Чорт забирай, знов я 3i сво'ми звинуваченнями! ... знов набридатиму вам!»).
Об'ектом жорстокого саркастичного смiху Л. Ф. Селiна е члени його родини та близью друз^ яш бачать в письменниковi виключно джерело збагачення. Автор неодноразово нагадуе, що пiд час його вигнання з Парижу, його помешкання було розграбовано родичами. Найбiльше Л. Ф. Селш шкодуе за монографiями, адже рухоме майно для нього не представ-ляе тако'' цшносп, як iнтелекгуальна власнiсть. Тобто його талантом скори-сталися iншi, чого вш нiяк не може пробачити. Його невпинно переслiдуе думка, що ва вони бажають його найшвидшо'' смертi, аби розставити всi крапки над i i безперешкодно володгти його майном. «Ils attendent surtout que je créve, les vieux amis ! le fond du fond!... ils ont recueilli les uns les autres, tous, un peu de manuscrits, de papiers, des bouts, au moment de la grande saccagerie... dans les escaliers... les poubelles... bien assurés, prévoyant qu'au moment où je créverais, fatal, tout ça prendrait de la valeur!... mais que je créve nom de Dieu tout de suite!...» [3, с. 24] («Мо'' друзi найбшьше чекають, щоб я здох! в глибиш душ^ вони ва забрали потрохи мо'х рукопиав, пaперiв, коли в мене все було розграбовано... на сходах... у смгтниках, впевнет, що в той фатальний момент, коли я здохну, все це набуде бшьшо'' щнносп !... та хай же я здохну вже поскорш, чорт забирай!»). Прибкаючи до свого улюб-леного чорного гумору, Л. Ф. Селш вщверто заявляе, що його ^^i з не-терпiнням очiкують його смерп, яка ввдкрие ''м шлях до збагачення i реал-iзaцiï сво'х корисливих нaмiрiв. При чому вш саркастично уточнюе, що «moi c'est tout travail à la main ce qu'ils m'ont volé rue Girardon!... ils l'emporteront au Paradis?... peut-être!...» [3, с. 18] («все, що вони в мене вкра-ли на вулищ Жiрaрдон, це моя приватна властсть!... вони, можливо, забе-руть все це iз собою в Рай?...»). Звичайно, про рай не може i йтися. Ва вони для Л. Ф. Селша не бшьше нтж звичaйнi шaхрaï, якi чекають на слушну нагоду обiкрaсти ближнього. Бiльше того, Л. Ф. Селш впевнений, що знаки уваги з ïхнього боку не бiльше шж привiд переконатися, чи довго йому ще залишилось на цьому свт: «quand ils viennent un peu m'observer, les vieux amis, si je vais bientôt casser ma pipe, je me dis, je rigole, je les vois au Styx, comment Caron les caressera!» [3, с. 25] («коли моï' стaрi друзi приходять провщати мене, то лише з тим, щоб подивитись, чи скоро я вже здохну. я розважаюсь та уявлю 'х на Стiксi, як Харон 'х там приголубить ! »). Тiльки таке неомiфологiчне втручання Харона здатне вчинити пдну протидiю зло-дгям, бо це едине, на що вони заслуговують. Л. Ф. Селш iронiзуе, наче вони попадуть в рай i заберуть iз собою всi цiнностi, i, водночас, змушуе 'х предстати перед Хароном.
Водночас, Л. Ф. Селш саркастично висловлюе вдячшсть сво'м родичам, за те, що у важку хвилину, коли вiн почувався не пот^бним свiтовi, i всi його забули, нaйближчi люди не забули його, оскшьки щомитi чекали на його зникнення. Тому змушенi були регулярно цiкaвитись його самопочуттям: «mes amis connaissances aussi, oncles, cousins, niéces... ils m'auraient empalé en plus, c'eût été vraiment la jouissance !... presque tout le monde
m'a oublié... pas eux... pas eux!... vos voleurs vous oublient jamais!...» [3, с. 396] («я вдячний cboïm друзям, дядькам, кузенам, небогам... якби вони посадили мене на кш, то отримали б з того величезне задоволення!... майже Bci забули про мене. але не вони. не вони!... л, хто вас обкрадали, тколи вас не забу-дуть !...») Л. Ф. Селш знов порушуе проблему переощнки цiнностей, перегляду соцiальних канотв. Якщо в традицiйному розумiннi виникае асоцiацiя па-м'ягi з добрими вчинками, то Л. Ф. Селш стверджуе, що у людей на щдсввдомо-му рiвнi залишаеться згадка про тих, кому вони вчинили зло.
Окремою категорiею комiчного в роман «1з замка тший» виступае чор-ний гумор як здаттсть i бажання глузувати над людським горем. З вуст Л. Ф. Селша вiн звучить вельми гармоншно, беручи до уваги його загальну озлоб-ленiсть i агресивний настрш. Об'ект чорного гумору залишаеться незмшним: його видавцi, якi знищили йому життя, та й усе людство, яке своïми безглузди-ми вчинками доводить занепад iнтелекту та здорового глузду. Чорний гумор Л. Ф. Селша втшюеться в 1де1 смерп та пов'язаними з нею атрибутами: «je me demande là, ce que peut foutre Achille avec ses cent millions par an?... cash!... dans son cercueil?... il peut drôlement se le faire orner, marqueter, son super-cercueil !... capitonner tout soie bleu ciel... enfin son vilain îâil clos!... son horrible sourire ravalé!... il sera regardable, mort.» [3, с. 126] («я запитую себе, що Ахш може робити зi своïми ста м№йонами на рт?... гопвкою !... вщкладае собi на тру-ну?... вш може пречудово ïï прикрасити, шкрустувати, свою супер-труну!... обшити шовком небесноï голубизни. нарештi вiн зiмкне сво1' лукавi оченя-та!... проковтне свою вiдразливу усмiшку !... нарешп у трунi не буде так огидно дивитись на нього!»). 1дея смертi не викликае у Л. Ф. Селша негативних асоц-iацiй, а навпаки, вiн нею жонглюе, iронiзуе з цього приводу Вш уявляе гроб аксесуаром, яким заможн намагаються вирiзнитися з помiж шших та пдкрес-лити соцiальну нерiвнiстъ.
Чорний гумор також втiлюеться в описах самогубства. Л. Ф. Селш глузуе з тих, хто на нього наважуеться, та розмiрковуе з позици лшаря, до якого варiан-ту сущиду краще прибiгти, аби отримати непохибний, гарантований результат. «Mais passez-vous vous-même au gaz!... pensez que j'en connais un petit bout, trente-cinq ans de pratique!... ils réussissent pas tous les coups, de loin! on les ranime!... plus grave: meurent pas mais souffrent énormément!...et pour partir et pour revenir!... non! le gaz est pas une bonne affaire!... le plus sûr moyen croyez-moi, j'ai été consulté cent fois: le fusil de chasse dans la bouche! enfoncé, profond!... et pfanng!... vous vous éclatez le cinéma!... un inconvénient: ces éclaboussures!... les meubles, le plafond! cervelle et caillots» [3, с. 44] (<^зьмпь самi отругтесь газом !... шгарте мет, я на цьому знаюся, тридцять п'ять роюв лшарсьни практики все ж таки !... далеко не вам це вдаеться з першого разу ! 1'х оживляють !... ще прше: вони не вмирають, а тшьки страшенно мучаться!... опиняються мiж життям та смертю, то туди то сюди!... m! газ - це справа не надшна!... шгарте мет, найвiрнiший спосiб, який я радив вже сотт разiв: мисливська зброя в рот! запхтть в рот! глибше!... i паффф!... вас розривае, наче в кiно!... едина незручтсть: бризки кровi! на меблях, на стел^ розмазанi мiзки та згустки кровi !»). Наратор вiлъно розмiрковуе, якi переваги та недолiки того чи iншого способу самогубства, ввд якого слiд очiкувати вiрнiшого результату. В цьому випадку звична агреая Л. Ф. Селiнa межуе з цинiзмом.
Отже, можна констатувати, що TBip Л. Ф. Селша «1з замка шший» наси-чений комiчними ефектами, якими автор висмiюe вади сучасного сусп-iльства. Завдяки використанню засобiв мучного, роман носить, окpiм дидактичного, розважальний характер. Через використання комiчного, автор ставить серйозш нагальнi сусшльно-полиичт проблеми. Своею наси-ченiстю культурно-юторичною iнфоpмацiею, цей твip слiд сприймати на емоцiйному та iнтелектуальному piвнi. Комiчний ефект здебiльшого дося-гаеться сарказмом, самоipонiею, абсуpднiстю, чорним гумором, лексич-ними дефоpмацiями, що вплюються у каламбурах.
Перспективою дослщження е аналiз комiчного ефекту, що досягаеться поеднанням лексичних одиниць piзних мовних репст^в в межах одного висловлювання.
Список використаноТ лiтератури
1. Копистянська Н.Х. Гумор як жанротворчий фактор. Броучешада Сватоплука Чеха - жанpово-стpукгуpнi новацл / Н.Х. Копистянська // Жанр, жанрова система у пpостоpi лгтературознавства. - Львiв : ПА1С, 2005. - С. 121-126.
2. Лгтературознавчий словник-довщник / За ред. Р.Т. Гром'яка, Ю.1. Ковалiва, В.1. Теремка. - К. : ВЦ «Академiя», 2007. - 752 с.
3. Céline L. F. D'un château l'autre / L. F. Céline. - Paris : Gallimard, édition revue et corrigée, 2010. - 416 p.
4. Godard H. Poétique de Céline / H. Godard. - Paris : Editions Gallimard, 1985. - 476 p.
5. Sollers Ph. Céline / Ph. Sollers. - Paris : Ecriture, 2009. - 120 p.
УДК 821.111 + 177
Г.В. Швець
(Л^в),
асшрант Львiвського шституту екожтки i туризму
П'еси Юджина О'Нша у свггл1 позицн «право на життя» (до про життевого питання аборту в лггературГ)
Постановка проблеми. У 1979 р., отримуючи Нобелiвську премш миру, Мати Тереза сказала: «Найбшьшу загрозу для миру на землi стано-вить аборт. Якщо ми здатнi знищувати життя, що дае нам Бог, якщо мати здатна стати катом свогх дiтей, чи е сенс говорити про iншi вбивства i вiйни у свт?» [3].
Сучасна лiтературознавча наука з зацiкавленням вивчае постать Юджина О'Нiла (1888-1953): на зааданнях конгреав та конференцш виника-ють дискусii щодо його драм, Гх штерпретацц та прочитання. Однак, на сьо
© Швець Г. В.
