CC BY
23УДК 821.161.1.09 - 31
Т. В. Кушшрова,
кандидат фтолопчних наук, доцент, доцент кафедри зарубiжноT лiтератури Полтавського нацюнального педагогiчного унiверситету
iменi В. Г. Короленка
Жанровi особливостi роману А. Аверченка «Жарт мецената»
А. Т. Аверченко (1880-1925) - найяскравший представник росшсько''' сатирично''' л^ератури початку ХХ столiття, а пюля 1917 року - росшсько''' емiгрантсько''' сатири, головний редактор та кореспондент журналу «Сатирикон» («Новий Сатирикон»), дописувачами якого були Н. Тефф^ Саша Чорний, О. Димов, В. Горянський. Митець вважався одним iз найперспектившших гуморис^в доби та отримав титул «король смiху». Дослiдники (Д. Левицький, Л. Спиридонова, О. Михайлов, Д. Ыколаев, К. Гурова, О. Бризгалова та ш.) неодноразово зверталися до творчо'Т спадщини письменника, акцентуючи увагу на проблемних питаннях мови, стилю, жанру, однак фунтовного аналiзу жанрових особливостей велико' романно'Т форми у творчост письменника ще не було здшснено у сучасному л^ературознавствк Тож ми маемо на мет провести детальне дослiдження роману А. Аверченка «Жарт Мецената», розглянути його жанрову природу, виокремити жанрово-стильовi константи та домiнанти, дослiдити хронотоп роману.
Проза А. Аверченка вщчутно тяжiе до малих сатиричних форм. Основу рiзноманiтноT у жанровому розмаТ'тп лiтературноT спадщини складають оповiдання, пародп, фейлетони i памфлети, однак у 1932 роц у Сопотi письменник створюе твiр «Жарт Мецената», жанр якого визначае романом. Характеры ознаки мало' прози сатирика: динамiчний сюжет, лопчно вибудувана композицiя, гранично лакоычна i чiтка мова, характернi й для означеного доробку.
Дослщники неодноразово намагалися жанрово квалiфiкувати творчiсть А. Аверченка (Д. Левицький, Л. Спиридонова, О. Михайлов, Д. Ыколаев, К. Гурова, О. Бризгалова), однак переважно мала проза ставала об'ектом л^ературознавчих дослщжень (побутове оповщання, гумореска, оповщання-гротеск (Д. Левицький), оповщання-анекдот (О. Бризгалова), оповщання-фейлетон (О. Кузьмiна)) [6]. Здшсненню жанрово-стильового аналiзу роману А. Аверченка завадила «закритють» творчостi емiгрантського
перюду та означення самого роману автором як «гумористичний». Однак, на нашу думку, жанр роману мае синтетичну природу, яку творять жанровi та стильовi константи, певш з яких стають домшантними.
Загальновiдомо, що А. Аверченко, як i переважна бтьшють росшськоТ' штел^енцп, не прийнявши щей революцп 1917 року, був змушений емiгрувати за кордон. Пiд впливом доленосних подш кардинально змiнюеться й його хронософiя, основним постулатом якоТ стае твердження «Час, назад», що було антагошчним вислову В. Маяковського «Час, вперед!» («Марш времени»). Неприйняття письменником радянськоТ дшсност порушуе традицшш канони художнього часу (його незворотнють) у його творчостi, тому автор занурюеться у минуле, яке стае для нього еталоном. У пошуках утраченого часу автор повертаеться до минувшини, щоб ретардувати час та довести його до абсолюту. Сюжет единого роману А. Аверченка мае автобiографiчне шдфунтя та вщтворюе поди минулого. Дослщники неодноразово наголошували на схожост образу головного героя Мецената з самим автором. «Цей мужнш боець (А. Аверченко - Т.К.), котрий знав i закони вуличноТ бiйки i дуельний кодекс, зумiв створити навколо себе ауру особливоТ поваги серед своТх клевретiв, ту ауру, що iз ностальгiею була вщтворена в його романi» [8, с. 347].
Со^альна складова роману детально виписана, героТ представляють певш типи, детально автором портретизоваш. Головний герой - Меценат, у характерi якого дослщники Узнавали самого автора, «огромный, грузный человек с копной полуседых волос на голове, с черными, ярко блестящими из-под густых бровей глазами, с чувственными пухлыми красными губами» [1, с. 17] мав певний статок, що дозволяло вести безбщне життя та тримати навколо себе прибiчникiв. Герой мав поступливий характер, був схильним до авантюр та намагався вщчути життя у вах його проявах. Стильовою особливютю роману А. Аверченка е подаш до кожного портрету «ешграфи», коротк й емк характеристики, вщверто викривальш або iронiчнi. Портретними особливостями Мецената е його щедрють i бажання матерiально допомогти своТм товаришам, не занижуючи при цьому ТхньоТ самооцiнки.
Клеврети Мецената теж детально портретуються. Мотильок мав поетичний хист, але залишався невизнаним суспiльством. Особливий акцент автор робить на обличчi героя, покритому «прихотливой сетью морщин и складок, так что лицо его во время разговора двигалось и колыхалось, как вода, подернутая рябью»
[1, с. 18]. Кузя, «бесцветный молодец с жиденькими усишками и вылинявшими голубыми глазами » [1, с. 18] славився гарною грою в шахи та видтявся серед товаришiв особливим ледарством. Студент Новакович вважався охоронцем Мецената та вирiзнявся гарною фiзичною пщготовкою: «высокий, атлетического вида человек, широкая грудь которого и чудовищные мускулы плеч еле-еле покривались поношенной узкой студенческой тужуркой» [1, с. 20]. Портреты характеристики характеризуются стислютю, влучнютю та допомагають вiзуалiзувати кожного персонажа.
Конфлкт твору мае со^альне пщфунтя: Меценат зi своТми друзями вирiшують розiграти поета початкiвця - Шелковнiкова, який отримав прiзвисько Куколка, «застенчивого юношу, белокурого, голубоглазого, как херувим, с пухлыми розовыми губами и нежными шелковистыми усиками, чуть-чуть видневшимися над верхней губой» [1, с. 22]. Однак авторська увага зупиняеться не лише на зовшшшх ознаках, але й на мовленн героя, яке свщчить про переачнють особистостк Багаторазовий повтор висловiв -лейтмотивiв стае стильовою особливютю творчост А. Аверченка. Наприклад, Шелковнiков при зустрiчi з кожним iз персонаж1в детально представляеться, що активiзуе гумористичну складову: «Моя фамилия - Шелковников. Имя мое - Валентин. Отчество -Николаевич...» [1, с. 23].
Шелковшков опиняеться у центрi конфлкту мiж дружною компанiею Мецената i сощумом, заручниками якого вони е. Анекдотичний випадок у романi «Жарт Мецената» - «ланка у ланцюгу жар^в злодiйки-долi, з якою марно боротися» [3, с. 465]. ГероТ у намаганнях поглузувати над поетом-початшцем, самi потерпають вiд невдалого жарту, що так «вдало» починався. «Таким образом -однажды в сумерки была организована эта противоестественная издевательская кампания, направленная против святой простоты доверчивого, наивного, глуповатого юноши» [1, с. 30]. Меценат та його друзi друкують позитивы, хвалебн вщгуки на вiршi Куколки, влаштовують коронацш персонажа, посвячують його в поети тощо. Комiчним дшством, влаштованим на честь простакуватого юнака, друзi неабияк захоплюються та не замислюються про наслщки своТх вчинюв. За народними вiруваннями, заподiяне зло обов'язково повертаеться до адресанта, що й трапилося у данш оповд За свiй жарт компашя жорстоко покарана: Вiра Антошвна, дружина Мецената, закохалася в поета i всiляко його переслiдувала, герой займае посаду секретаря «Вершин», вщнедавна залишену Мотильком, а згодом посщае мюце директора журналу, вiртуозно
виграе шахову партiю в Кузi, бере за дружину Яблуньку, всезагальну улюбленицю та «даму серця» Новаковича, вщ'Тздить до Флоренцп писати роман в трьох частинах для «Альбатроса». Для молодого поета розiграш закшчуеться щасливо, з уах ситуацiй вiн виходить переможцем.
Даний твiр ми окреслюемо зразком шахрайського роману, що починае зароджуватися в росiйськiй лiтературi в середин 30-х рокiв ХХ столiття. Однак у даному роман авантюрна тема отримуе шверсне трактування, оскiльки ткаро (антигерой, антиiдеал, антагонiст) представляеться особистютю «нового формату», яка, долаючи перепони на своему шляху, впевнено йшла до мети. Меценат та його клеврети уособлюють певнi соцiальнi типи, з якими стикаеться «новий» авантюрист (Меценат типовий образ бага™, не обтяженого побутовими проблемами, Мотильок - творча невизнана особистють, Кузя - розумний, однак ледачий штелектуал, Новакович - красень-спортсмен тощо. Шелковшков (Куколка) стае авантюристом не з власноТ вол^ вш не е типовим шахраем, який у пошуках прихистку, Тж^ засобiв до iснування змушений вступати у взаемодiю iз кримшальним свiтом. Вiн стае шахраем мимохщь, за iронiею долi, часом навггь не усвiдомлюючи свое деструктивно!' ролк За задумом автора першочерговими авантюристами е Меценатова компашя, однак з часом уже досвщчених вiдчайдухiв обходить «новачок», сором'язливий початкiвець-поет, який перебирае на себе ва здобутки невдах-авантюриспв. Метаморфоза героя зображуеться iронiчно, iз задiенням засобiв сатири (карикатури, анiмалiзацil), пiдкреслюючи, що героТ, якi не знайшли себе у «новому» житп, мають бути висмiяними i не гщними спiвчуття. Однак письменник не вдаеться до ТдкоТ сатири, а вщтворюе ситуацiю з легким гумором, що наближае жанр означеного роману до гуморески.
У ромаш вбачаються ознаки жанру пкарески, осктьки образ героя-шахрая супроводжують художнi засоби зовшшньоТ характеристики героя. Портретуеться персонаж iз задiенням антитетичних ознак (приемноТ зовшшнють та недалекiсть, простакуватiсть), що вводить в оману Мецената та його прибiчникiв. «Соцюлопчний маркер» (А. Дмитрiев) [5, с. 11] у даному випадку не спрацьовуе, герой-авантюрист залишаеться не втзнаним iншими героями роману, що призводить до неочiкуваного фшалу.
Дослiдниця В.Мiленко здiйснюе типологiчне зютавлення пiкаро, видiляючи певнi типи даного образу: «гоголiвськi персонажi» , «фольклорний шахрай», «бiс-пiкаро», «маргiнал-потвора», «пiп-шкаро», «росiйський емiгрант», «непман» та ш. [5, с. 10]. Героя
роману «Жарт Мецената» Шелковшкова ми шверсно окреслюемо маргiналом-красенем, шахраем «нового формату», не надтеним гротескною негативною зовшшнютю. Вiд першого маргiнал-красень успадковуе промiжний соцiальний статус, що з кожною авантюрою покращуеться, а вiд другого - зовшшш портретнi ознаки, що допомагають досягати бажаного. Адже саме за приемну зовшшнють до героя прихильно ставиться вся жшоча половина роману, а також т особи, що вступають iз ним у контакт. Марпнал-красень, у нашому розумшш, стае «позасистемною» [4, с. 62] особистютю в рамках аналiзованого тексту, однак становить з глобальною сощальною структурою едине цте.
Для даного роману, як i для зразш шахрайськоТ прози, не характерний психолопзм. Характер героя розкриваеться через короткий персональний девiз, який у даному роман подаеться через комiчне представлення героя, який, «смакуючи», повторюе свое прiзвище, iм'я, по батьковi. Лейтмотивним е повтор дектькох рядкiв вiрша героя, що вказуе на його переачнють, вiдсутнiсть лiтературного таланту. Даний повтор е символiчним, оскiльки стае уособленням недолугост героя, якою виршили скористатися Меценат та його клеврети у своТй авантюрi. Важливим фактором психолопчноТ характеристики героя е його ставлення до жшочоТ половини людства. Традицшним мотивом шахрайського роману е одруження чи залицяння за розрахунком. У даному роман даний мотив теж набувае шверсного звучання: Куколка не пщдаеться чарам заможноТ МеценатовоТ дружини, а збираеться одружитися iз красунею, Нiною lконнiковою, улюбленицею МеценатовоТ компани.
Позицiя самого героя-шахрая автором не репрезентуеться, читач про поди дiзнаеться лише крiзь ракурс бачення героТв: Мецената та його клеврелв, тому мотивацiя вчинкiв шахрая залишаеться не розкодованою. У росiйськiй шкаресщ початку ХХ столiття щасливий фшал зазвичай вiдсутнiй, пiкаро завжди виявляеться переможений, що i сталося iз героями, що затiяли авантюру. Однак справжнш авантюрист залишаеться не покараним, а навпаки, обдарованим долею, отримавши солщну посаду, красуню-дружину та перспективне майбутне.
Традицшний для жанру шахрайського роману мотив мандрiв (шляху) у даному ромаы теж отримуе шверсне трактування, оскiльки мандри героя не деталiзованi. Про авантюри Шелковшкова читач дiзнаеться вiд Мецената та його прибiчникiв, якi перебувають у замкненому топоа МеценатовоТ вiтальнi. Шахрайства героя вiдтворюються за кiнематографiчним принципом монтажу, коли дiяння
героя переповщаються рiзними персонажами через рiзнi ракурси бачення.
Стильовою особливiстю роману е його дидактизм, що проглядаеться на змiстовному рiвнi. Автор не виводить дидактичноТ частини, однак повчальний змют твору проглядаеться у кожному рядку. Задум Мецената та його клевре^в закшчуеться ганебним програшем, осктьки будь-яке знущання над особистiстю мае бути покараним.
У роман домiнуе буденний хронотоп: у центрi оповiдi реальн героТ, конкретна ситуацiя, письменник уникае фантастики й акцентуе увагу на абсолютно ймовiрних у повсякденному житт обставинах, подае Тх у максимально концентрованому виглядк Максимально емно та всебiчно подаються авторськi характеристики, характери витворюються iз задiенням iндивiдуальних особливостей персонажа. Аверченко виокремлюе i часом перебтьшуе певну деталь або подробицю, наприклад, здатнiсть Новаковича до створення неймовiрних та фантастичних iсторiй, неземну красу Нши 1коннковоТ' (Яблуньки). У центрi сюжету умовна ситуацiя, вщтворена на правдоподiбнiй основi. Характерними ознаками романного хронотопа стае контрастнють та антитетичнють, що проявляеться на рiзних рiвнях художнього простору: сюжетному, образному тощо.
Хронотоп роману конкретизований в реальному час й простора це Роая, однак ознаки доби в роман проглядаються лише побiжно, осктьки сюжетн перипетiТ рiдко розiгруються за межами замкненого простору в^альш Мецената. Митець ретардуе час i проспр, вiдтворюе подiТ зi свого минулого, що характеризуеться ностальпчним часовим модусом. Художнш час створюеться за рахунок деструкцп часу теперiшнього i виводить час роману на уыверсальний рiвень. У фiналi читач бачить ту ж в^альню, однак ТТ просторовi межi зостаються незмiнними, статичними залишаються й фiгури героТв.
Стильовою особливютю прози А.Аверченка е вироблений ним структурно-традицшний принцип, який передбачае наявнють зачину, основноТ частини, кульмшацп i розв'язки, якi чiтко простежуються. Роман письменника чiтко структуруеться: кожен iз композицiйних елементiв знаходиться на ч^ко вiдведеному йому мiсцi та легко асоцшеться. Кiльцева композицiя, послщовний сюжет iз раптовим фiналом, багаторазовий повтор одного й того ж етзоду з обов'язковим доведенням ситуацп до абсурду - дат ознаки створюють значний комiчний ефект.
У даному творi у домшантну позицш виноситься гротеск: сатиричний ефект часто досягаеться завдяки навмисно викривленим ситуа^ям, де реальне переплетене з фантастичним, жахливе зi смiшним, пiднесене з низьким. Зображуване балансуе на межi ймовiрного i неймовiрного, домiнувати може як одне, так й шше. У роман гiперболiзуються образи персонажiв, певнi портретнi характеристики доходять неймовiрних меж, що впливае на характеролопчну функцiю. Особливо гiперболiзм проявляеться у портретуванн Новаковича, Вiри Антонiвни та Куз^ певнi риси характеру яких значно викривляються. Наприклад, студент-охоронець надтений здатнiстю вигадувати неймовiрнi ютори, в якi «непосвячеш» свято вiрять. «У Новаковича была странная натура: он мог так нахально рассказывать о самых невероятных вещах, способен был так просто и самоуверенно лгать, что одним своим тоном мог поколебать недоверие самого скептического слушателя» [1, с. 27]. Автор акцентуе увагу на схильност героя до перебтьшення та його винятковш фiзичнiй силi, однак загалом Новакович постае перед читачем досить позитивним персонажем, вигадування якого сприймаються iз добродушною посмшкою.
Гiперболiзуеться й ледарство Куз^ який при першому знайомствi вразив Мецената тим, що хо^в, не виймаючи руки iз кишенi, запалити арника. Цкавою е промова Кузi на ювтеТ' Вiри Антонiвни, у якш вiн у позитивному ракурс роздумуе щодо сенсу ледарства: «Слепцы! Да разве ж это не самое прекрасное, не самое благодетельное в мире?! Вот мы ленивы - да разве ж мы способны поэтому сделать кому-нибудь зло? Ох, бойтесь, господа, активных людей! Мы то, может быть, наполовину и приятные такие, что мы ленивы» [1, с. 64]. Змалювання подiевоТ канви та персонажiв у чудернацькому, часом недоречному ракура е основною ознакою гуморески. Типовими художшми прийомами, що використовуються в гумористичних жанрах, е неправильне тлумачення певного явища, поди, предмета, вживання ^в i виразiв жар^вливого характеру, пестливих ^в, характерне й для даного твору.
Жанрову приналежнють роману витворюють вставки в текст фрагмент рiзножанрових мiкроструктур, як-от: вiршiв, при^в'Т'в, приказок, вигаданих юторш, цитат з класичноТ i художньоТ лiтератури, що можуть подаватися у гумористичному руслi: «Язык у человека без костей [1, с. 19], «из земли ты взят, в землю и вернешься» [1, с. 21] тощо. Кожен жарт Новаковича супроводжуеться ушкальною iсторiею «в дуа балад Жуковського» [1, с. 27]. Наприклад, на запитання Куколки, чому трапеза вщбуваеться на пщлоз^ а не за
столом, репрезентуеться «iсторiя з життя» Ганни Матвивни: «У нее была семья из восьмидесяти двух человек, и все они один за другим умирали, и всех их она видела мертвыми на столе! И поэтому с тех пор стол, по ее понятиям, - святое место, которое не должно оскверняться икрой и коньяком!.» [1, с. 27].
Жанровою особливютю «Шутки Мецената» е наявнють жанрiв-вставок, юторш, переповщаних героями на коронаци Куколки. Оповщь Новаковича «Поцтунок в каюл» овiяна ореолом романтичности сюжет Кузi про «двоногу собаку» мае фантастичн ознаки, розповiдь Мотилька витримана «в грустном, зловещем стиле» [1, с. 89] про художника, що не м^ потрапити додому пюля смерт дружини, носить ознаки готичних жанрiв, правдоподiбна iсторiя Мецената «Про божевтьного, якого обдурили» вiдтворена iз глибокою експресiею та, за словами Новаковича, навалилась на слухачiв, «как две надгробные плиты» [1, с. 94]. Розповщь Яблуньки «Зв'язався чорт з немовлям» носить риси любовного роману, осктьки вiдтворюе поди iз недалекого минулого дiвчини. Жанри-вставки е автономними тестами у структурi романного полотна та виконують характерологiчну та iмагогiчну функцiю.
Особливим у роман е образ наратора, ракурс бачення якого часто змщуеться, осктьки поди репрезентуються рiзними героями твору. Голос автора сто'ть iерархiчно вище усiх iнших голосiв, осктьки саме вш поеднуе рiзнi ракурси бачення та виконуе дидактичну функцш. Дiйснiсть у данiй оповiдi подаеться крiзь ракурс бачення усiх задiяних у сюжетi персонажiв та характеризуеться рiзновекторним висвiтленням. Тип оповiдi вщ третьо''' особи дае змогу задiяти глибокий стилiстичний шар для iронiзацil ситуацп та вiдповiдного висвiтлення персонажiв. Письменник мае на метi висмiяти авантюру меценатово' компани, тому вдаеться до «маски» неупередженого хрошкера, чим уникае повчальност в гумористичному твор^ що робить оповiдь даного спрямування ще дiевiшою.
Багатоголосся доробку А. Аверченка, на якому наголошували дослщники (В. Кранихфельд, Д. Николаев, О. Кузьмша) [2; 7], проявляеться передовам у наявностi рiзних комiчних масок. Поди вщтворюються рiзними персонажами, однак постшно супроводжуються «голосом автора», що стае коментатором подш. Показовим е фшал твору, що стае своерщним лiричним вiдступом, у якому автор звертаеться до Часу, що уособлюе вiчнiсть: «О, могущественное Время! Будь ты трижды благословенно. Ты лучший врач и лучшее лекарство, потому что никакие препараты медицинской
кухни не затягивают, не закрывают так благотворно глубоких открытых ран, как ты, вечно текущее, седое, мудрое!» [1, с. 121]. ^зь авторське мовлення подаеться фшал твору, у якому «кодуеться» незмшнють часу, що наближаеться до абсолюту, осктьки час у роман «застигае» та розчиняеться у просторк Через дектька рош у вiтальнi Мецената просторова складова залишаеться незмiнною: Меценат, одягнений у бтий полотняний балахон, лiпить з Мотилька новий бюст, Новакович в глибин юмнати пiдiймае штангу, а Кузя, жуючи апельсин, вiдлежуеться у крюлк «Застиглий» хронос характеризуеться незмшнютю та стае стильовою особливiстю аналiзованого роману.
Тобто, роман А. Аверченка «Жарт Мецената» ми визначаемо як авантюрно-со^альний роман-гумореска, що апелюе до дидактики. Жанровий змют твору полягае передовам у протистояннi двох свтв: асоцiального (Меценат та його клеврети) та упорядкованого соцiуму (Шелковнiков-Куколка). Домшантним у романi стае авантюрний стрижень, де герой-ткаро отримуе iнверсну репрезентащю. Константною у творi стае гумористична складова, що фунтуеться на значному автобiографiчному матерiалi, означеному ностальгiчним модусом. Часопроспр характеризуеться ретардацiею та статичнютю, що передбачае актуалiзацiю фiлософських мотивiв. Для даного типу роману характерною е наявнють героя наратора, крiзь ракурс бачення якого репрезентуються поди. Ракурс автора е домшантним у змютовнш структурi твору та виконуе дидактичну та прогностичну функци.
Перспективним напрямком дослiдження е апробацiя дано!' теори, що мае генологiчне шдфунтя, на матерiалi росiйських романних форм початку ХХ стол^тя, що передбачае типолопчне зiставлення iз кращими зразками даного перюду, а також виокремлення сптьних лейтмотивiв у росiйськiй i свiтовiй лiтературi загалом.
Лiтература
1. Аверченко А. Шутка Мецената. Роман. Повесть / А. Аверченко. - М. : Известия, 1990. - 256с.
2. Кузьмина О.А. Рассказы А. Т. Аверченко (Жанр. Стиль. Поэтика) : дис. ... канд. филол. наук : 10.01.01 / Ольга Анатольевна Кузьмина. - Тверь, 2003. - 151 с.
3. Левицкий Д.А. Жизнь и творческий путь Аркадия Аверченко / Д.А.Левицкий. - М. : Русский путь, 1999. - 551с.
4. Малышев И.В. Тот, кто «не в ногу». Маргинальное искусство / И.В. Малышев. - М. : Изд-во МГУ, 1999. - С.62-63.
5. Миленко В.Д. Пкареска в росшськш прозi 20-30-х рош ХХ стол^тя : генезис, проблематика, поетика : автореф. дис. на здобуття учен. ступеня канд. фтол. наук : спец.10.01.02 «Росшська л^ература» / В.Д. Мтенко. - Фмферополь, 2007. - 20с.
6. Нестеренко А.Ю. Поетика сатири А. Аверченка : автореф. дис. на здобуття учен. ступеня канд. фтол. наук : спец.10.01.02 «Росшська л^ература» / А.Ю. Нестеренко. -Днтропетровськ, 2009. - 20с.
7. Николаев Д.Д. Творчество Н. А. Тэффи и А. Т. Аверченко : (Две тенденции развития русской юмористики) : дис. ... канд. филол. наук : 10.01.02 / Дмитрий Дмитриевич Николаев. - М., 1993. - 171с.
8. Сергеев. О. Белые мысли Аркадия Аверченко / О.Сергеев // Аверченко А. Записки Простодушного. - М. : АО «Книга и бизнес», 1992. - 365 с.
