CC BY
12
УДК 340.12
В. О. Захарова, здобувачка ЗАХ1ДНА ЕКОПРАВОВА МЕНТАЛЬНА ТРАДИЦ1Я
Проаналiзовано феномен захiдно'i екоправовог ментальное традицИ i висунуто пропозицп щодо використання II кращих елементiв для формування системи екопра-вового виховання в сучастй УкраЫ.
Ключовi слова: екософiя права, природний спыьносвт, екоправова ментальтсть, екоправове виховання.
Актуальтсть теми. Серед комплексу глобальних проблем все бшьшо! значущосп набувае проблема взаемоди сучасно! цивгтзаци з Природою. Еколопчт негаразди ведуть рахунок на десягирiччя свого статусу глобальних, тобто таких, що загрожують населенню вме! планети.
У пошуках виходу з кризового становища свгтове наукове спiвтовариство зверталося до аналiзу рiзних аспектiв людського буття, через якют змiни яких можна було б сждаватися зупинити, а в подальшому попереджувати катастро-фiчнi загрози, що !х породила техногенна цивМзащя. Серед цих аспектiв як об'ект дослщження викликае зацiкавленiсть така фундаментальна складова образу людини, за допомогою яко! можна охарактеризувати як окрему осо-бистiсть, так i велику iсторично сформовану спiльнiсть людей — менталитет, або ментальнiсть.
Багатовiкова iсторiя людства, незважаючи на глобалiзацiйний процес, що набирае оберпв, досi забезпечуе поеднання в сучасному соцiумi рiзних, досить сталих типiв ментальностi. Порiвнюючи !х, можна знайти дiаметрально про-тилежнi риси, але глобальнi проблеми, i серед них проблема захисту довкшля, на сьогоднi зачiпають представниюв усiх нацiональностей, рас чи конфесш, оскшьки вона стосуеться, так би мовити, генерального визначення людсько! домiвки, а саме: збереження життя на планет взагалi, вирiшення питання буття як такого.
Стан науковог розробленост1 проблеми. Останшми десятирiччями вже чимало вчених обирали об'ектом сво!х дослщжень захщноевропейську еко-ментальну модель, а саме дослщжували феномен людини-громадянина роз-винено! держави з точки зору специфжи сприйняття нею еколопчно! ситуацп, що склалася. Так! дослiдження цiкавлять не тшьки табiр так званих еколопс-тiв (якi пiдкреслюють необхiднiсть свщомих самообмежень економiчного характеру з боку кожного громадянина заради комплексного i довгостроково-го екологiчного та сощального оновлення держав i свiгу в щлому), а й антиеко-лопспв з !х переконанням у тому, що сучасний екожмчний та науково-техшч-ний потенцiал окремих кра!н дасть змогу попередити глобальну економiчну 52 © Захарова В. О., 2010
кризу [1, с. 48]. Так чи шакше, щ вчеш апелюють у сво1х доробках до особ-ливостей менталитету захщно1 людини як до чинника, що мае змогу значною мiрою «задати напрям» комплексу заходiв щодо подолання кризових явищ. Адже ментальнiсть — це загальний духовний настрiй, вiдносно цiлiсна су-купнiсть думок, вiрувань, духовних навичок, яка створюе картину св^у i змiцнюе еднiсть культурно! традицп [2, с. 320]. Вщповщно екоментальнiсть характеризуе типовi для кожно! людсько! сшльноти навички сприйняття та усвiдомлення довкшля, свого мiсця у ньому, тобто вщношення «людина— Природа».
У контекст викладеного, метою статтi уявляеться спроба висвiтлити особливостi сприйняття та виршення питання щодо небезпечностi еколопч-но! кризи на тлi розмайтя соцiокультур, рiзницi у свiтосприйняттi репрезентантами рiзних типiв ментальностi на прикладi захщно1 екоментально! традицп. Така спроба здiйснюеться у межах оптишзаци останнiм часом пошуюв концепци, яка могла б лягти в основу оновлення свiдомостi громадян нашо! кра!ни, що вже надто довго перебувае у переходному станi.
Анал1з проблеми. Коли декшька десятирiч тому фахiвцi у галузях еколо-гп, бюлоги, генетики, фшософп, етики та права писали про небезпечнiсть швидкого руху людства до еколопчно1 кризи, тсд вже фактично сформував-ся каркас теоретичное' фшософп Природи з адекватними часу невтшними передбаченнями [3—7]. Зараз маемо вже щлу плеяду науковщв, волiючих до розвитку практично1 фшософп Природи як единого можливого виходу зi свггово1 еколоочно1 кризи. При цьому вихщ за допомогою фшософп ба-читься не тшьки в побудовi етичних максим, а й глибокому фшософсько-полгтичному та правовому аспектах. Йдеться про побудову фундаментального екоконцепту, котрий мав би у своему арсеналi принципово нову методоло-пю, яка у свою чергу забезпечила б екофшьну рефлексию власно1 дiяльностi та поведiнки суб'ектiв на вмх рiвнях 1'х життедiяльностi — вщ системи державного управлiння до побутових вщносин.
Дослщження захщно1 традицп видаеться цiкавим з огляду на те, що ба-гато кра1н свiту, в тому числi низка кра1н колишнього СНД, тривалий час мала й мае зараз захщноцентристську орiентацiю розвитку як взiрець устшност й перспективностi. 1снуе стале уявлення, причому не тiльки на рiвнi побуто-во! свiдомостi, а й у наукових колах, що запорукою успiхiв у побудовi ефек-тивно1 державно1 полiтики i правово1 держави е наслщування захiдного способу життя. Тож хотiлося б дослщити, якими рисами характеризуеться еколо-гчний аспект ментальностi «захщног» людини i як бачить стан речей вона сама, на прикладi аналiзу праць декшькох визнаних фiлософiв, як не один десяток роюв переймаються щею проблемою i е визнаними авторитетами у цш галузi знань. Перспективним видаеться аналiз праць Вiтторiо Гьосле [8], Ганса Йонаса [9], Клауса Мiхаеля Маер-Абiха [10] та шших екософiв. Цiнним
в ïx роботах е те, що caMi репрезентанти певно1 ментальносп роблять висно-вок про переваги, а бшьшою мiрою вади свого юторично сформованого типу мислення i пропонують з урахуванням цього шляхи усунення цих вад.
У рамках прaктичноï фшософп Природи, яка увшшла у стан штенсивно-го розроблення, згaдaнi автори мають мiркувaння, що рiзнятьcя алгоритмом бажаних дiй або розстановленням aкцентiв щодо певних питань, але сходять-ся в одному — життево необхщною е змша свщомосп, яка i стане запорукою з початку ефективних та оперативних дш щодо гaрмонiзaцiï вщносин людини та ïï cоцiуму з Природою, а згодом — i cтaлоï моделi життедiяльноcтi, зви-чайного для кожного iндивiдa способу життя.
Серед загальних рис, притаманних розробкам названих науковщв, можна вiдмiтити: значну занепокоешсть тим, що та рaцiонaльнicть, яка, щдкоряючись законам формально!' логiки, притаманна людит захвдного типу i сприяе розвитку людства в техшчному плaнi, е хибною i веде до кaтacтрофiчниx наслщ-юв; ставлення людини до природного cвiту як до свое! влacноcтi з вщповщним розумiнням свого права розпорядження його ресурсами, коршня якого вбача-еться у фшософп класичного рaцiонaлiзму; пошуки iдеaлу людського буття, критерiем якого слугуватиме гaрмонiйнicть вщносин людини та ïï сощуму з Природою; побудову з початку в теорп шляху, який би привiв до такого щеалу; нaрештi, побудову теорiï вщповщальносп людини за збереження i за-хист Природи, змicт якоï виражав би нacпрaвдi гуманне позицiонувaння лю-диною себе як суб'екта в единому природному свт — так званому «сшль-носвт» (термiн К. М. Мaер-Абixa [10, с. 8]).
Почнемо з того, що кожний з цих поважних учених, мiркуючи про природу cучacноï' людини, визначае як один з ïï фундаментальних аспекпв егоï'зм. Так, К. М. Мaер-Абix, характеризуючи сучасне суспшьство як cуcпiльcтво cуцiльного споживання, вимальовуе репрезентанта такого cуcпiльcтвa як ic-тоту з рaцiонaлicтичним cвiтоcприйняттям, що звикла жити за рахунок Природи, не вщчуваючи необхщносп не тшьки щось робити для œï caмоï, а й при-наймш не робити чогось ï^ на шкоду. Вш наголошуе на тому, що захщш розвиненi крaïни не можуть повнicтю слугувати взiрцем для менш розвине-них, бо саме за добробут i розвинешсть перших планета платить занадто дорогу щну. Цей екософ використовуе у зазначеному cенci формулювання «за рахунок третього свггу, cвiту прийдешнix поколiнь i природи загалом» [10, с. 15]. Такий порядок речей вш називае «абсолютизмом Переciчноï людини», а можливий розвиток у такому ж темт змальовуе фразою: «Поступ, що грун-туеться на пaнiвнiй рaцiонaльноcтi i щонайменш пов'язаний з новими орiен-тац1ями, е рухом до безодш, хоча й у дедaлi лшшому взуттi» [10, с. 43].
Але, критикуючи зах^дноевропейське cуcпiльcтво, К. М. Мaер-Абix зовciм не мае за мету заявити, що людина аж шяк бшьше не здатна взaемодiяти з Природою, крiм як хижо ïï експлуатувати. Вiн стверджуе, що сви1 iз людьми е набагато кращим, шж cвiт без людей. Вчений обгрунтовуе нагальну потребу 54
здшснення повороту в сусшльнш свщомосп, яку вiн називае «прекрасною револющею», повстанням на захист Природи [10, а 39].
К. М. Мaер-Абiх, спираючись на вчення нiмецького етолога i бiолога Я. Юкскюля про окремi влaснi свiти сприйняття кожного бюлопчного виду, в тому чи^ людини, робить висновок про те, що сучaснi проблеми довкшля е проблемами сприйняття, бо вщсутшсть зв'язку мж помiчaнням та дiею, чим i е по сутi сприйняття, невщворотно веде до хибно! дiяльностi. Причина ж викривленого сприйняття полягае в тому, що людина, мислячи себе не части-ною Природи, а лише чимось стороншм, «сусщшм», не реагуе чуттево на негaтивнi, ботст змiни у природному середовищi, як сама ж i продукуе, а отже, не вщчувае i стурбованосп, потрiбно!' для пробудження корисно!, екофшьно! iнiцiaтиви, не спроможна на елементарне передбачення нaслiдкiв сво!х дiй за рамками власного «довкшля». Ось чому аргументи, нaвiть дуже вaгомi, не дгать, бо вiдсутня емоцiйнa готовшсть керуватися ними, i тому словосполучення «усвiдомлення загрози» залишаеться тiльки словосполучен-ням, не здатним скерувати поведшку.
Екофiльно переорiентовaнa ж свiдомiсть допоможе перетворити звичай-ного, класичного споживача на екологiчно орiентовaного споживача. Неро-зумними видалися б заклики звести споживання зовсiм нaнiвець, оскшьки споживання як таке е оргaнiчним принципом природного устрою. Але коли цей процес супроводжуватиметься хоча б вдячшстю i роздумами про його доцшьшсть у загальноприродному мaсштaбi, ми матимемо право додати до споживання префшз «еко». Це означатиме, що репрезентант оновленого сустльства здiйснювaтиме дiяльнiсть, сповнену поваги до власного сенсу довкшля шших живих iстот. Передумовою тако! дiяльностi й слугуватиме збiгaння свиу помiчaння i свiгу ди, тобто вщродження сприйняття.
Теорiя вiдродженого сприйняття щеально проектуеться у поняттi «стль-носвiт» (Miltwelt), яке е одним з центральних понять у вченш К. М. Маер-Абiхa. Стльносви' формуеться в результaтi переходу вщ людсько! спiльноти як чогось вщстороненого вiд Природи до тако! системи, в якш людство, будучи оргашчною частиною бiосфери i, що важливше, вiдчувaючи себе саме частиною цшого, змiнило б роль постшного подразнювача природного тiлa на роль вдячного користувача, до такого рiвня буття, яке б спiвiснувaло з бут-тям iнших живих ютот з урахуванням !х власно! доцшьносп, а не доцiльнос-тi !х буття з точки зору корисп для людини.
Надзвичайно важливе мюце у роботах К. М. Мaер-Абiхa посiдaе концеп-цiя вiдповiдaльностi, якою фактично просякнута вся його практична фшосо-фiя Природи. Анaлiзуючи iсторiю людства, вiн вимальовуе вiсiм титв вiдпо-вiдaльностi у вiдносинaх людини iз нaвколишнiм свiтом. Першi з них, вщ егоцентризму до антропоцентризму, вже мали мiсце у процем розвитку людства, а остaннi е нарисом перспективи успшного розширення кола вщповщальнос-тi людсько! спiльноти тд час руху до створення природного спшьносвиу аж
до рiвня фiзiоцентричного змiсту, який означае розширення !! до вщповщаль-ностi за свiт як щтсшсть. Учений пiдводить нас до того, що коли людина дивитиметься на св^ з позицп фiзiоцентризму, вона вiдчувaтиме, що «не людина е мiрою всiх речей, а все, що юнуе з нами, е мiрою нашо! людяностi» [10, с. 96]. Ми вщповщальш за Природу i перед нею не тшьки за те, що нами створено, а й через те, що сама вона створена не нами i подaльшi поколшня мають рiвне iз нами право iснувaти в такому середовищ^ що веде i до вщпо-вiдaльностi задля збереження життя у природному спiльносвiтi.
Для того щоб змальований концепт з оновлених вщчутпв, розширено! змiстовно вщповщальносп i впевненого бачення як генерально! мети ство-рення единого сшльносвиу скорiше став скеровувати поведiнку громадян, К. М. Мaер-Абiх убачае прaвовi норми як регулятор вiдносин мiж людьми, що вiдповiдно до розширення кола вщповщальносп буде розширюватиме й сферу свого регулювання. Екософ наголошуе на важливосп створення комплексу правових норм, у першу чергу на рiвнi Основного Закону держави, яю зaкрiплювaли б статус людини як частини цМсносп, котрою е Природа. Поступова ж екстрaполяцiя таких настанов у процес державотворення дала б змогу пiднестися вiд сощально! держави, яка вщмовляеться вiд експлуатацп людини людиною, на вищий щабель держави в Природ^ в якш вже не сприй-маеться експлуaтaцiя !! людиною. Внесення положень про створення при-родно! держави до Конституци може слугувати вагомим чинником приско-рення розвитку суспiльно! свiдомостi в напрямку !! тотально! екологiзaцi!. Треба зазначити, що в Шмеччиш, i багато в чому саме завдяки участ К. М. Мaер-Абiхa у склaдi рiзномaнiтних експертних комiсiй при парламент держави, настанову про формування природно! держави було зaкрiплено саме на конституцшному рiвнi у такому виглядг «Реaлiзуючи в рамках конститу-цiйного ладу законодавчу владу i забезпечуючи здiйснення виконавчо! та су-дово! влади згiдно iз законом i правом, держава, усвiдомлюючи вщповщаль-нiсть перед мaйбутнiми поколiннями, захищае природш засади життя» (ст. 20 а) [11]. Саме завдяки внесення щею статтею змiн до Основного Закону Шмеччина вважаеться кра!ною, яка на сьогодш бiльше за iншi кра!ни свiту просунулася шляхом еколопзацп життя сво!х громадян.
В. Гьосле, обираючи у прaцi «Фiлософiя i екологiя» [8] об'ектом дослi-дження зах^дноевропейську особистiсть як класичного представника техно-кратичного суспiльствa, що сто!ть на трьох «китах» — наущ, технiцi та гос-подaрствi, пише про небезпечнiсть унiверсaлiзaцi!' прийнятих на Зaходi жит-тевих стaндaртiв, осюльки це е в першу чергу стандарти споживання, якi мають глибокий екофобний змiст.
На кшталт того, як К. М. Мaер-Абiх звертаеться до вивчення сфер вiд-чуття, сприйняття та помiчaння, В. Гьосле бачить проблему слабко! чуттевос-п до загроз екологiчних катастроф у розривi на мотивaцiйно-психологiчному рiвнi, який трапляеться через те, що розвиток сучасно! техшки радикально
перевищуе здатшсть людського уявлення. Тобто, людину оминае усвщомлен-ня реальност деяких процесiв: «Наприклад, хто здатен уявити, що вийде з заритого у землю плутошя, якщо вщомо, що через 24 000 роюв половина ще1 високотоксично1 речовини ще зостанеться у груни?» [8]. Такий розрив на мотивацiйно-психологiчному рiвнi помггаий i при спробi уявити собi про-м1жки часу, в як тi чи iншi роковi процеси мають привести до катастрофи. За вщсутност усвщомлення того, що такий час може настати i кожна наша екофобна дiя, навiть видаючись незначною, стае краплинкою у нищiвному потощ споживацьких дiй, цiкаво кореспондуе при цьому думцi, згiдно з якою «навгть якщо я перестану чинити певним чином, то вс iншi ж продовжать, i моя актившсть аж н1як не попередить парниковий ефект на планетЬ» [8].
Цжавими видаються роздуми В. Гьосле у напрямi побудови концепцп вщповщальносп. Якщо К. М. Маер-Абiх говорить про необхщшсть розширен-ня кола вщповщальносп, то В. Гьосле зазначае, що представникам сучасного iндустрiального сустльства заважае усвщомити хибний напрям розгортання взаемоди з Природою знищення колективною аморальшстю почуття безпо-середньог вiдповiдальностi, оскшьки людина не бачить безпосередшх на-слiдкiв свое1 поведiнки.
Звинувачуючи сучасне iндустрiальне суспiльство, а вщповщно i його репрезентантiв — носив захщного типу ментальностi у хижацькому викорис-таннi Природи, В. Гьосле зовмм не намагаеться визначити коршням зла людське «рацiо» як таке. №, вiн доходить висновку, що сучасна технократич-на епоха характеризуеться неправильним спiввiдношенням цшьово1 та цш-нiсноl форм рацiональностi. 1накше кажучи, накопичена поколiннями попе-редникiв мудрють пригнiчуеться споживацькими стандартами. Це явище екософ вважае глибинною причиною еколопчно1 кризи.
У пошуках виходу з ситуаци, що склалася п1д уже вщомим гаслом «Свiт з людьми е кращим, шж свiт без людей», вчений наголошуе на необхщносл змiни економiчноl парадигми шляхом посилення акценту на И екологiчнiй складовш. Забезпечення цього покладаеться на таку економiчну полiтику, яка буде в змозi зберегти природнi основи нашого життевого простору в найбiльш широкому розумшш.
Природно, думка про те, аби домогтися формування екологiчно орiенто-вано1 економiки шляхом И свщомого самообмеження, грiшить зайвим опти-мiзмом, бо суперечить самiй сутностi техногенно1 економiки. Проте на роль такого обмежувача знов висуваються правовi норми, яю за допомогою систе-ми санкцш та дотацiй в змозi увести економiку в потрiбнi рамки. Рiч у тiм, що В. Гьосле досить переконливо доводить можливють принципового примирения економжи та екологп через спiльнi для обох цих сфер людського буття фундаментальш характеристики — продуктившсть та бережливють.
Ще один видатний екософ сучасносп Г. Йонас — фундатор етики для науково-техшчно1 цивiлiзацil дае нам привщ для адекватно1 рефлексil постав-
лено1 проблеми. Вш одним з перших наважився поставити шд сумшв здатнiсть сучасно1 форми захщно! демократ впоратися з еколопчною кризою. Цiннiсть його робiт, зокрема пращ «Принцип вщповщальностг у пошуках етики для технолопчно! цивМзацп» [9], полягае в усшшному забезпеченнi едносп теоретичного та практичного в фшософп природи. Цей учений е автором свое-рiдного «дiагнозу» сучасно1 доби у розвитку цивМзаци. Вш обгрунтовуе самоiнструменталiзацiю духу, в межах яко! розвиток технократич^! цивМ-зацп зумовлюеться баченням Природи як об'екта, на цшшсть котрого зважу-ють тшьки з огляду на можливiсть використання у споживчих цiлях, тобто тд утилiтарно-прагматичним кутом зору.
Засуджуючи антропоцентричний тип мислення сучасного перемчного захiдноевропейця, Г. Йонас бачить вихщ iз такого становища у переведенш багатьох питань в етичну площину, що набувае значення безпрецедентного тактичного кроку, невiдомого европоцентричнiй традицп. Це стае основним положенням при формуванш його щеалютично! фшософп, яка в своему он-тологiчному вимiрi спираеться на категорга доцiльностi буття всього живого в розумшш буття заради збереження самого життя на прикладi всiх iнших живих iстот.
Аналiз наукового доробку цих знаних фахiвцiв дае змогу сформулювати певнi висновки щодо особливостей «захщного» погляду на низку важливих проблем сучасностi з урахуванням екоментальних особливостей репрезентан-пв зах^дно! цивiлiзацil.
Як бачимо, !х об'еднуе занепокоення хибною могутнiстю людства. Здат-нiсть сучасно! рацiональностi впоратися iз ситуацiею ставиться пiд сумшв, оскшьки рацiоналiстична позиц1я мае низку вад, яю частково походять корш-ням вiд неприродних по сво!й сутностi концепцiй Бекона та Декарта i е логiч-ним наслщком розвитку соцiетального суспiльства з iманентно притаманним йому байдужим ставленням до вичерпання природних ресурсiв.
Причиною багаторiчного iгнорувания природних обмежень вбачаеться слабка здатшсть з позицiй технократично-техногенно! концепцп европоцентризму усв1домити загрозу, яка постае перед людством i ним же породжена. Прогалини в психолопчно-мотивацшнш сферi свiдомостi, сформовано! у та-кий ментальнiй традицil, ведуть в результат до розвитку особистостi з дуже вузьким колом вiдповiдальностi, змiстом якого, можливо, е вiдповiдальнiсть за, характерна для антропоцентричного розумiния природи поведшки, але аж нiяк не вщповщальшсть перед i задля Природи.
Проте констатащя такого стану речей не означае, що вирок европоцен-тричному типу цивiлiзацil винесено остаточно. Результатом багаторiчноl працi прихильникiв «еколоочно! парадигми» — нового свiтогляду, який об'еднуе вчених рiзного профiлю, е низка теорш та програм з досягнення якюних змiн у свщомосп громадян з тим чи шшим ступенем розробленост1 методологiчного знаряддя. Таю змши необхiднi для гармонiзацil сусшльних
вщносин, що неможливо без виховання в людини правового почуття едност з Природою.
Через розум людина вiдсторонилaся вщ свое! природно! колиски, але з його ж допомогою можна прокласти шлях до порятунку — так вважають бiльшiсть зaхiдноевропейських дослiдникiв, зокрема й г з них, чи! роботи aнaлiзувaлись у нaшiй статп.
Аби сфера застосування етичних та правових норм не обмежувалася тшьки людиною i мiжлюдським спiлкувaнням, потрiбне створення тако! ети-ки та системи права, як б надавали морального ^ що не менш важливо, правового статусу всш Природi, де людина зi сво!м соцiумом утворювала б з нею едину систему. В цьому рaзi основною ознакою европейсько! екоправово! ментальносг матиме стати !! голiстський характер, що передбачае усвщом-лення Природи як цшюносг i себе як невщ'емно! вiд не! частини. Тодi стае вже реальною перспектива звшьнення людини вiд тягаря антропоцентрично-го, деструктивно-споживацького сприйняття природного середовища. Для цього потрiбнi зусилля як на власне iндивiдуaльно-творчому рiвнi буття людини як суб'екта права в екосфер^ так i на системносусшльному рiвнi еко-правового виховання, оскшьки вaгомi зрушення на шляху еколопзацп свщо-мостi якомога бiльшо! кшькосп людей можливi лише при цшеспрямованому впливi на не! виховних зaходiв i зaсобiв. Переорiентовaнi належним чином самовиховання i системно суспiльне екоправове виховання у комплекс дадуть можливють по-iншому подивитися на оточуюче людину середовище, або, за висловом одного з фундaторiв екософi! Фрiдемaнa-Еккaртa Шварцкопфа, «...подолати власний его!зм та прислухатися до кожного голосу, що бере участь у беззвучному грандюзному дiaлозi» [12, с. 140].
Скорегувати свщомють власних громадян у цьому сени в оптимальний строк кожнiй держaвi окремо та свiтовiй спiльнотi загалом допоможе сформована на основi ново! парадигми мислення система виховання, зокрема екоправового, оскшьки загальновизнаною е теза про право як замб гармош-зацп не тшьки суспшьних вщносин, а й екосощальних. За умови, що вся система права оновиться в плат наповнення еколопчним контекстом умх його галузей, завдання з формування в кожно! людини системи цшностей, яка б вщбивала сприйняття самого себе та шших людей в оргaнiчнiй едностi з шшими суб'ектами природного спiльносвiгу та несприйняття неприродно! поведiнки, е цшком реальним. Стaбiльно функцiонуючa виховна система такого типу стане гаранпею усталеносп екофiльних засад на ментальному рiвнi, а отже, i запорукою екоправово! поведшки.
Л1ТЕРАТУРА
1. Морозова, В. Н. Мировая экологическая политика и международное экологическое сотрудничество [Текст] / В. Н. Морозова. — Воронеж : Изд.-полиграф. центр Воронеж. гос. ун-та, 2007. — 157 с.
2. Философский словарь [Текст] : 7-е изд., перераб. и доп. / под ред. И. Т. Фролова. — М. : Республика, 2001. — С. 320—321.
3. Андрейцев, В. I. Право еколопчно! безпеки [Текст] / В. I. Андрейцев. — К. : Знання-Прес, 2002. — 332 с.
4. Моисеев, Н. Н. Экология человека глазами математика: (Человек, природа и будущее цивилизации) [Текст] / Н. Н. Моисеев. — М. : Мол. гвардия, 1988. — 251 с.
5. Субетто, А. И. Экокультура как форма неклассического социоприродного гомео-стаза на базе общественного интеллекта [Текст] / А. И. Субетто // Экологическая культура в научных, философских и богословских интерпретациях : матер. IX междунар. конгресса (17—19 октября 1996 г., С.-Петербург). — СПб. : Изд. фирма «Наука», 1996. — С. 112—116.
6. Шилин, К. И. Экософские начала социологии будущего [Текст] / К. И. Шилин ; науч. ред. С. В. Шефель. — М. : Социум, 2000. — 352 с. — (Первая энциклопедия третьего тысячелетия ; т. 1).
7. Яновский, Р. Г. Глобальные изменения и социальная безопасность [Текст] / Р. Г. Яновский. — М. : Academia, 1999. — 358 с.
8. Хесле, В. Философия и экология [Текст] — [Електронний ресурс] / В. Хесле. — Режим доступу // http:// books.prometey.org/read/14/12667.html
9. Йонас, Г. Принцип вiдповiдальностi. У пошуках етики для технолопчно! цившь зацй [Текст] / Г. Йонас ; пер. з шм. А. Н. Срмоленко, В. А. Срмоленко. — К. : Шбра, 2001. — 400 с.
10. Маeр-Абiх, К. М. Повстання на захист природи. Ввд довкшля до спшьносвггу [Текст] / К. М. Маeр-Абiх ; пер. з шм. А. Срмоленко. — К. : Ллбра, 2004. — 196 с.
11. Основной Закон ФРГ от 23 мая 1949 г. [Текст] // Конституции государств Европейского Союза. — М. : Издат. гр. ИНФРА М. Норма, 1997. — С. 181-234.
12. Шварцкопф, Ф.-Э. Метаморфоза данного: на пути к созданию экологии сознания [Текст] / Ф.-Э. Шварцкопф ; пер. с англ. Н. Леняшин. — М. : Идея-Пресс, 2000. — 232 с.
ЗАПАДНАЯ ЭКОПРАВОВАЯ МЕНТАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ Захарова В. А.
Проанализировано феномен западной экоправовой ментальной традиции и выдвинуты предложения по использованию ее лучших элементов для формирования системы экоправового воспитания в современной Украине.
Ключевые слова: экософия права, природный универсум, экоправовая менталь-ность, экоправовое воспитание.
WESTERN ECOLEGAL MENTAL TRADITION Zakharova V. О.
In the article the phenomenon of western ecolegal mental tradition have been analysed and also recommendations of using its best elements for construction the .system of ecolegal education in modern Ukraine have been considered.
Key words: ecosophy of law, natural universum (Miltwelt), ecolegal mentality, ecolegal education.
