CC BY
68
УДК 34.001.57:340:165.242.2(045)
В. В. Муж
Львiвський державний ушверситет внутршшх справ, астрант кафедри Teopii' та icTopii' держави i права
Т. З. Tapa^MiB
Навчально-науковий iнститут психологи та права Нащональний унiверситет "Львiвська полгтехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освiти 1НПП, професор кафедри теори та фшософп права, д-р юрид. наук, професор
ЮРИДИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПРАВОВО1 СВ1ДОМОСТ1 У КОНТЕКСТ1 ЮРИДИЧНО1 ДОКТРИНИ
© Муж В. В., Гарасим1в Т. З., 2015
Дослщжено загальш характеристики юридичного моделювання правовоТ свщо-мост особи, групи, суспiльства.
Здшснено спробу змоделювати головнi характеристики явища правосвiдомостi залежно вiд загальноприйнятих правових концепций становлення та функцiону-вання права.
Доходимо до висновку, що юридичне моделювання правовоТ свiдомостi залежить вщ сформованих в суспiльствi теоретичних засад праворозумшня. Побудова щеальнот моделi цього явища зумовлюе комплексний пщхщ до усвщомлення ц1нн1снц\ основ права.
Ключовi слова: закон, наукова модель, норма права, право, правова теорiя, правов1 вiдносини, правосв1дом1сть, школа права.
В. В. Муж, Т. З. Гарасымов
ЮРИДИЧЕСКОЕ МОДЕЛИРОВАНИЕ ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ В КОНТЕКСТЕ ЮРИДИЧЕСКОЙ ДОКТРИНЫ
Исследованы общие характеристики юридического моделирования правового сознания индивида, групы, общества.
Сделана попытка смоделировать главные характеристики явления правосознания в зависимости от общепринятых правових концепций становлення та функционирования права.
Приходим к выводу, что юридическое моделирование правового сознания зависит от сформированных в обществе теоретических основ правопонимания. Построение идеальной модели этого явления предопределяет комплексный подход к осознанию ценностных основ права.
Ключевые слова: закон, научная модель, норма права, право, правовая теория, правовые отношения, правосознание, школа права.
V. V. Muzh, T. Z. Garasumiv
LEGAL MODELLING OF LAW CONSCIOUSNESS IN THE CONTEXT OF LEGAL DOCTRINE
The article is devoted to the study of the General characteristics of modelling of legal consciousness entity, group and society.
The author is attempting to simulate the main characteristics of the phenomenon of consciousness depending on the generally accepted legal concepts of formation and operation of the law.
We come to the conclusion that legal modelling of law consciousness depends on the prevailing in society theoretical principles of legal understanding. Constructing an ultimate model of this phenomenon leads to a comprehensive approach to realize the value of law.
Key words: statute, science model, the rule of law, law, legal theory, legal relations, justice, law school.
Постановка завдання. Формування будь-яких суспшьних вщносин побудовано на реалiзацi! прогнозованих, теоретично обгрунтованих чи обраних шляхом запозичення моделях !х розвитку. Особливо це помггно на сучасному етат проведення адмшстративно! реформи в нашш державу де за основу береться модель адмшстративного врядування Республши Польща. Причому, моделю-вання використовусться не тiльки в державних шститутах, а й в бшьш особистiсних зв'язках, зокрема таких, як шм'я, дружба, кохання та ш. Нерiдкими е випадки перенесення особою моделi вiдносин у шм'! батьюв на сво! мiжособистiснi зв'язки з шшими людьми. Прикладом може бути прояв схильносп до насильства в майбутньому дитини, один з батьюв яко! вчиняв насильство щодо шшого. Хоча, в цьому випадку може проявитися позитивна яюсть моделювання, а саме вщображення в свiдомостi дитини негативно! моделi сiмейних вiдносин, реалiзацiю яко! вона буде прагнути уникати в майбутньому.
Формування ринкових вщносин в Укра!ш також не обшшлося без запозичення европейських чи американських зразюв (моделей) корпоративного управлшня бiзнесом (ведення справ). У право-захиснiй дiяльностi набуло поширення створення адвокатських фiрм партнерського типу, застосо-вуючи за аналогiею досвiд захщноевропейських та американських колег.
Беззаперечно, що безпосередньо у правi, а також розвитку, формуванню правових вiдносин моделювання займае одне з не останшх мюць. Найпростiшим прикладом виступае положення Конституци Укра!ни, вiдповiдно до якого наша кра!на проголошена демократичною, правовою державою. Тобто, законодавчо закршлено, що за основу регулювання вiдносин в Укра!ш береться модель демократично!, правово! держави.
Людський мозок здатний моделювати рiзнi ситуацi!, зокрема тi, яких поки що не iснуе. До модельних ситуацiй також може формуватися вiдповiдне вщношення. Наприклад, суб'ектам законодавчо! i правозастосовно! дiяльностi необхщно прогнозувати та оцiнювати наслщки прийнятих правових актiв, реакцiю суб'ектiв масово! правосвiдомостi на прийнятi рiшення. Отже, правосвiдомiсть надiлена такими властивостями, як перспективнють та ретроспективнiсть [1, с. 26, 27].
Саме тому, дослщжуючи правосвщомють, важливо не залишити поза увагою !! юридичне моделювання, для забезпечення яюсного процесу пiзнання цього явища.
У цiй науково! статп ми не намагатимемося сформувати власну реальну чи щеальну модель правово! правосвщомосп, а зупинимося здебiльшого на загальних рисах, характеристиках моделювання правово! свщомосп загалом.
Мета статть Дослiдити з теоретико-правових позицiй аспекти юридичного моделювання правово! свщомосп.
AH^ni3 дослiджень. Проблемам правово! свiдомостi особи, групи, чи суспшьства придi-ляеться значна увагу з боку науковщв, зокрема таких, як Ю. Дми^енко, Ю. Калиновський, М. Кельман, С. Кравченко, П. Рабiнович, С. Ситар, О. Скакун, С. Сливка, М. Цимбалюк та
Проте нами одними з перших здшснено спробу змоделювати головнi характеристики цього явища залежно в1д загальноприйнятих правових теорш формування, функцiонування та розвитку права.
Основна частина. Доволi слушно з приводу озвученого вище питання висловив наукове бачення професор М. Кельман, що "У цшковито загальному виглядi наукова модель, безперечно, може розумггися буквально як уявний образ, проте вважаеться, що такий рiвень узагальнення рiзко
знижуе евристичш можливостi теоретичного моделювання, хоча такий пщхщ до питання досить поширений серед науковцiв. . .^ч у тому, що теоретична модель, власне кажучи, "котюе" не сам об'ект, а лише його певнi властивосп. Якби вдалося модельно репрезентувати об'ект у всiх його властивостях, проявах i функцiях, то ми б отримали не модель об'екта, а його котю. Таким чином, перш шж конструювати наукову модель, необхщно провести науковi дослiдження обраних властивостей, здшснити формування певних уявлень i знань про щ властивостi, тобто те, що школи називають "передмодельними розробками". Натомiсть маемо ризик отримати певну репрезентащю об'екта, що перебувае з ним не в модельних вщношеннях, а. наприклад, в шюстративних (макет). Отже, модельне вщображення наукового типу отримуеться за умови попередньо1 аналггично1 роботи у межах тзнавальних цiлей науковця" [2, с. 246, 247].
Беручи до уваги зазначену наукову позищю, доходимо висновку, що оскшьки право-свiдомiсть проявляе себе в усвщомленш цiнностi права, то для формування моделi останньо1 важливо проанатзувати розумiння права, його суспшьну сутнiсть на конкретному етапi.
Так, в умовах Радянського Союзу, коли "панувало" сощалютичне право, яке здебшьшого мало зобов'язальний та формалiзований характер, еталон правосвщомосп грунтувався на безумов-ному виконаннi суб'ектами норм радянського закону. Модель правосвщомосп, своею чергою, виражала класову основу. У цей перюд Б. Бабiй, В. Зенш, М. Козюбра, В. Оксамитний, писали: "I все ж правосвщомють рiзних категорiй населення в нашому суспшьсга i на сучасному етапi його розвитку едино тшьки в основному та головному. Вона й не може бути в умовах соцiалiзму, навггь зршого, тотожною у всьому i для вшх ... Сощалютична правосвiдомiсть не виключае й шших вiдмiнностей правосвiдомостi рiзних категорiй населення. Це обумовлено тим, що суспшьство в умовах зршого соцiалiзму ще не е повнiстю соцiально однорщним. Ще не переборенi суттевi вщмшносп мiж класами, мiж мiстом i селом, а також мiж розумовою та фiзичною працею. G й iншi вiдмiнностi мiж окремими категорiями населення. Тому виокремлення окремих категорш населення, особливо по 1х правосвщомосп, окремими ïï сторонам, вкрай важко. Ця важкiсть проявляеться ще й тому, що не всяке виокремлення toï чи iншоï категорiï населення мае значення для аналiзу групово1' правосвiдомостi" [3, с. 89]. Досить акуратний пiдхiд з боку науковщв до аналiзу групово1' правосвiдомостi за категорiями населення виражений, на нашу думку, тогочасним щеолопчним партiйним баченням велико1' ролi кожного класу для побудови комушзму, що не давало змогу науковцям критично ощнити "вщсталють" правосвiдомостi якогось iз них. За таких умов ускладнювалося формування моделi правосвщомосп, коли неможливо було реально ощнити уш можливi аспекти ïï становлення. З шшого боку, моделювання правосвщомосп вщходило на заднiй план, оскшьки зрший соцiалiзм був лише перехщним етапом до комунiзму, а за ключовими щеями останнього таке явище, як право, приречене на вщмирання, тому й моделювання еталону вщношення суб'ектiв до нього втрачало, на нашу думку, свш змют.
Розумiючи, що ключовим пунктом правосвщомосп е усвiдомлення цiнностi права, на чому неодноразово наголошували дослщники цього явища, то вважаемо за необхщне формування моделей правовоï свiдомостi охарактеризувати залежно в1д основних теорiй (концепцш) його (права) становлення, розвитку та функцюнування. В рамках нашоï статтi зупинимося саме на природно-правовш, позитивiстськiй, iсторичнiй, психологiчнiй та соцюлопчнш школах права, без проведення глибокого аналiзу ïх виникнення, а беручи до уваги постулати, що стосуються змюту та сутностi права.
Найбшьш пл1дним перiодом у розвитку теори природного права, ïï розквпом вважаеться XVII-XVIII ст. природного права активно використовували i розвивали Г. Гроцш, Б. Спiноза, Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо та ш. Саме завдяки ïх зусиллям склалася школа природного права, яка справила значний вплив на розвиток як нацюнального, так i м1жнародного права. Природне право уявлялося як кодекс правил, що закршлювали полiтичний та юридичний 1деали. Все, що не вщповщае чи суперечить цим щеалам, повинно бути змiнено чи вщмшено. Природне право - це теоретична доктрина, за якою джерелом права е сама природа, а не воля законодавця. Людиш природнi права належать вщ народження, вони закладеш в самiй ïï сутностi й однаковi для всiх [4, с. 132].
Виходячи з цiеï теори правосвщомють повинна виражатися через наступи ознаки: 1) природна рiвнiсть уах людей, що грунтуеться на усвщомленш суб'ектами правосвщомосп належносп всiм без
винятку певних прав (на життя, свободу, працю, сощальне забезпечення, власнiсть тощо), якi не можуть бути порушеш iншими людьми чи iншими учасниками правових вiдносин; 2) особа розумie, що вона надiлена ними (правами) внаслщок свого народження i шхто не вправi позбавити И цих прав; 3) бажане право вщображаеться у свщомост в якостi нових невщ'емних гарантiй та благ, або в модифшованш реалiзащ! уже юнуючих; 4) усвiдомлення права як чогось вищого за будь-якi iншi суспшьш явища чи iнститути, зокрема шституту держави; 5) виникнення природних прав базусться на моральних, релiгiйних, етшчних нормах, якi притаманнi цьому суспшьству, а тому !х виконання, як правило, не потребуе додаткового роз'яснення та усвщомлення.
Наведенi нами модельш ознаки правосвiдомостi в рамках природно-правово! доктрини характеризують здебiльшого позитивнi аспекти, що вщображаються на свiдомостi особи. Проте, на нашу думку, щеатзм суспшьством теорп природного права може призвести, також, i до негативних наслщюв, а саме: 1) неоднозначного бачення особою, групою чи суспшьством уше! сукупностi прав, яю надшеш 1м природою; 2) можливiсть виникнення конфлшту на грунтi небажання особою визнавати окремi правила, яю визнаш суспiльством, через власну !хню штерпретащю; 3) усвiдомлення того, що даш природою права не потребують санкцюнування з боку держави, а юнують вже апрiорi, може призводити до нехтування надання основоположним правам i свободам формально! визначеностi.
Все ж "природно-правова модель правосвщомосп" проявляеться у тому, що надшеш природою права усвщомлюються належними представникам усього людства, виражають волю бiльшостi суспiльства, е загальновизнаними, перебувають в тюному взаемозв'язку з потребами кожного члена сощуму та, як правило, не спричиняють спротив у суспшьнш свщомосп через !х реалiзацiю. Важливою рисою правосвщомосп за даним напрямом у прав^ на нашу думку, е його суспшьне бачення поза межами норм, прийнятих державою, оскiльки вони не завжди (через некомпетентнiсть, корупцiйну складову в органах влади тощо) виражають справедливють. Тому яюсною основою ще! моделi виступатиме бажання iндивiдiв, члешв соцiальних груп вiдновити чи покращити стан справедливостi в суспiльствi.
При чому, шдивщ, соцiальна група чи суспшьство в цiлому, акцентуючи увагу на правах, яю надiленi кожному природою, безумовно буде аналiзувати новоприйнят норми на вiдповiднiсть визначенiй ними мiрi свободи. Варто зазначити, що така мiра свободи у даному розумшш може визнаватися правом тшьки в тому випадку, якщо вона отримуе схвальне ставлення з боку бшьшосп. Рiвень правосвiдомостi в такому суспшьста близький за своею сутнютю з рiвнем моралi та культури.
Наступною доктриною, що беззаперечно заслуговуе на увагу зi сторони формування моделей правосвщомосп, виступае позитивiстська. Позитивне право - чинне в певному суспшьсга право, що розглядаеться в аспект його конкретно-визначеного змюту i форми, тобто таким, яким воно безпосередньо виступае як регулятор суспшьних вщносин. Фшософським пщгрунтям для розвитку природного права стала концепщя юридичного позитивiзму. II представники - Дж. Остiн (Англiя), К. Бергом i П. Лаванд (Нiмеччина), Ж. Есмен (Франщя), Г. Шершеневич (Росiя) - право розглядали як позитив. Факт, що не вимагае особливого аксюлопчного осмислення. З ще! точки зору дуалiзм природного i позитивного права представники юридичного позитивiзму вважали помилкою спекулятивно-метафiзино! фiлософi! права. Вони стверджували, що юнуе тiльки позитивне право (сукупнють норм, що приймаються державою), а все шше становить моральну ощнку чинного позитивного права. Така ощнка на !х думку, суб'ективна, неодномаштна i необов'язкова. Тому !! необхiдно виключити з юридично! науки. Предметом останньо! повинно бути "право у власному розумшш, позитивне право, незалежно вщ того, хороше воно чи погане [5, с. 617].
У цьому розумшш права модель правосвщомосп окреслюеться нормами, яю складають систему законодавства певно! держави. Позитивним аспектом виступае усвщомлення суспшьно! необхщносп надання правилам поведшки юридично! форми та змюту. Спрощуеться процедура накопичення правових знань, !х доведення до громадян з метою безумовного виконання. На буденному рiвнi виявляеться легюстю i простотою вщношення до права шдивщами в рiзних соцiальних групах, тобто е норма, значить уш без винятку повинш !! виконувати. В такому середовищi доволi безпроблемною виявляеться реалiзацiя загальноприйнятого положення, що незнання закошв не звiльняе вiд юридично! вщповщальносп за !х порушення. У зв'язку з тим, що прийняття закону вважаеться ключовим для регулювання суспшьних вщносин.
Однак, роль правосвщомосп зводиться до накопичення ïï суб'ектами правових знань, а саме положень нормативно-правових акпв, без мети здшснення ïх належноï оцшки. Такий стан речей здатний спричинити явище конформiзму в суспiльствi через пристосування до сформованих правил поведшки i в подальшому небажання змшювати дiйсну правову реальнiсть. Хоча ця ж реальнiсть може зазнавати швидкоплинних змiн, оскiльки в такому середовищi змiни проводяться шляхом прийняття нового правового акта. За таких умов, важливе мюце в регулюваннi сусшльних вщносин займае правосвiдомiсть суб'ектiв законодавчоï iнiцiативи та представницьких органiв законодавчоï влади. Оскiльки, цiнними можуть визнаватися тшьки формалiзованi та/або санкцiонованi державою правовi норми, то правосвiдомiсть за цим пщходом, на нашу думку, визначаеться, як правило, по низхщнш лiнiй "правосвiдомiсть влади - правосвщомють народу", тобто ключове мiсце залишаеться за владою.
Виходячи з положень iсторичноï школи права (Нiмеччина наприкшщ XVIII ст. - Г. Гуго, К. СавшТ, Г. Пухта), яка набула назву за основним положенням своеï концепци, що право кожного народу е його юторичною спадщиною, тобто об'ективним процесом юторичного життя кожного народу. Вона вiдкинула подш права на природне i позитивне, притаманний природно-правовш теорiï, i заявила, що юнуе одне нацiональне право, котре перебувае у тривалш еволюци (вiд звичаïв i традицiй до позитивного права) разом з народом - оргашчно, повшьно й безконфлштно розвиваеться разом з його мовою i звичаями. Справжшм джерелом нацюнального права визнавався не закон, а звичай, який е вщтворенням "духу", свщомосп народу [6, с. 31].
Таке середовище сприйняття права зумовлюе дещо схожi тенденцiï з природно-правовою теорiею щодо безконфлiктностi акумулювання особами чинного права (однак мае мюце шша пщстава), оскiльки воно е вщдзеркаленням у свiдомостi всього народу сформованих протягом певного часу правил поведшки, яю пройшли процедуру схвалення внаслщок довготривалого ï^ виконання, заснованого на досвщ, тобто емпiрично. Захист цих норм (правил поведiнки) пов'язаний не стшьки з юридичною вщповщальнютю за ï^ порушення, а вщбуваеться шляхом застосування громадського осуду до порушника. Зрозумшо, що процес тзнання правових норм здiйснюеться поступово у зв'язку з соцiалiзацiею iндивiда. Тому ï^ засвоення не мае, як правило, характеру негативного примусу, оскшьки вщповщае реалiям правового стану суспшьства.
Незважаючи на позитивнi аспекти акумуляци у свiдомостi правових норм, основаних на звича].', та доволi нескладнш, як правило, ï^ реалiзацiï, все ж змша правового стану в суспшьсга (нами береться до уваги саме покращення стану) вщбуваеться в такому середовищi достатньо повшьно, через необхщнють проходження стади багаторазового використання правила поведшки та може спричиняти конфлшт на рiвнi правовоï психологи з приводу запозичення та санкцю-нування норм права в шших культурних чи етшчних спiльнот. Бажане право в даному випадку сприймаеться тшьки через усталене правило поведшки, тому новоприйнят норми з метою регулювання швидкоплинних вщносин у суспшьсга можуть вщображатися негативно у свщомосп бшьшосп його члешв. Така система права характеризуеться своерщною етнiчною чи культурною "замкнутютю", хоча позитивним все ж залишаеться нацюнальна ознака права та вщповщно правовоï свiдомостi. В сощальних групах та й суспшьсга загалом завжди виявляеться присутнiм "постшно дiючий" нацiональний складник правосвiдомостi, завдяки якому збертаеться правова ментальнiсть наци, ïï "правова самовизначенють".
Психологiчна теорiя, представниками якоï е Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп та ш., визнае правом конкретну психолопчну реальнiсть - правовi емоцiï людини. Останш мають iмперативно-атрибутивний характер i подшяються на: 1) переживання позитивного права, яке встановлене державою; 2) переживання штуггивного, особливого права. 1нтуггивне право виступае регулятором поведшки людини, тому розглядаеться як реальне, дiеве право. Позитивним в цш теори, на схвальну нами думку професорiв М. Кельмана та О. Мурашина, е те, що теорiя звертае увагу на одну з важливих сторш правовоï системи — психолопчну. I це вщповщае дшсносп, адже неможливо готувати i видавати закони, не вивчаючи рiвень правовоï культури й правосвщомосп в суспшьсга, не можна i застосовувати закони, не враховуючи психолопчш особливосп шдивща. Недолiками цiеï теорiï, з його точки зору, е ïï однобiчний характер, вщрив вiд об'ективноï реальносп, неможливiсть у ïï рамках структурувати право, вiдрiзняти його вiд шших сощально-регулятивних явищ [7, с. 196].
Беручи до уваги позицiю вказаних вище науковцiв, зазначимо, що виражаючи право через психолопчш аспекти особи, правова свiдомiсть буде характеризуватися здебiльшого буденнютю сприйняття права. Оскiльки емоцiï притаманш усiм без винятку людям, а 1хне формування у свiдомостi напряму залежить вiд умов середовища, в якому перебувае особа, то основою ïï правових рефлексiй виступатиме правосвщомють соцiальноï групи. Зауважимо, що сощальна група в цьому ракурсi може виконувати двояку функцiю. По-перше, стримувальним фактором вираження правових емоцiй (надання зовнiшньоï форми через юридично значимi дiï), за рахунок колективного впливу, а по-друге, навпаки, надавати "колективний поштовх" до д^', яка породжуе юридичнi наслщки.
Модель правосвiдомостi, яка побудована на цьому щдхода до права, повинна виражатися з позитивноï сторони близькiстю до щей справедливости гуманностi права, оскiльки правовi емоцп та iнтуïцiя детермiнуються моральними засадами суспшьства, однак присутня загроза ототожнення права ("його звинувачення") з полггичною чи економiчною ситуацiю, що склалася в державi. Цей ефект, якщо змоделювати право за зразком психолопчного напрямку, здатний проявлятися у крашах з низьким рiвнем соцiального захисту населення. Виникае громадська "зневiра" до регулювальних можливостей норм позитивного права через неможливють задоволення ними суспшьних штересш, пов'язаних з економiчним добробутом та стабiльнiстю. Така ситуащя може спровокувати явище деформацiï правосвiдомостi, яке, незважаючи на переважш позитивнi якосп iнтуïтивного права (справедливiсть, рiвнiсть, гуманнють тощо), може провокувати задоволення таких штересш неправовим шляхом.
Слiд зазначити, що саме "психолопчна модель правовоï свщомосп" може характеризуватися значною "ламюстю", порiвняно з наведеними нами вище, оскшьки побудована на емоцiйному сприйнятп права. Будь-яка особа надiлена природою специфiчними психологiчними особливос-тями, притаманною ш стiйкiстю до стресових чи конфлштних ситуацiй. Через те, ми вважаемо, що вираження (моделювання) правосвщомосп, враховуючи психолопчну концепцiю права, ускладню-еться iндивiдуальними особливостями кожноï особи.
Сощолопчна теорiя права зародилась у середиш Х1Х ст. Ïï представниками були Л. Дюп, С. Муромцев, С. Ерлiх, Г. Гурвiч, Р. Паунд. Сощальна теорiя розглядае право як емтричне явище. Основний аргумент ïï полягае в тому, що "право слщ шукати не в нормi чи психiцi, а в реальному житп". В основу права покладеш суспiльнi вiдносини, захищенi державою. Норми закону, правосвщомють не заперечуються, проте i не визнаються правом. Вони е ознаками права, а само право - це порядок у суспшьних вщносинах, у дiях людей [7, с. 196].
За щею теорiею правову свщомють слщ визначати як похщне явище вщ права. Сама ж правосвщомють "губиться" в ру^ суспшьних вщносин i таким чином, не може слугувати щейною основою права. В цьому аспект бажане право не формуеться за рахунок правових поглядiв, ощнок, теорш, а "будуеться" самими правовими вщносинами, переважно уже пiд час настання певноï юридичноï подiï, або навггь пiсля.
Зрозумiло, що яке б мюце (в даному випадку другорядне) не займала правосвщомють в правовому регулюванш, все ж "тягар правозастосовноï практики лягае на ïï плечГ'. Мае мiсце оцiнка юридичноï ситуацiï, в залежностi вiд сощально-налаштованих суспiльних вiдносин.
Характерною рисою правосвщомосп буде ïï суспшьна спрямованiсть, вщображення його (суспiльства) iснуючих реалiй. Кожний член сощуму спроможний бути творцем юридичного права, внаслщок свого бачення регулювання вщносин у суспшьста, а також внаслщок пiдвищеноï ролi суб'екпв правовiдносин у ï^ регулюваннi.
Важливе значення на формування суспiльноï правосвщомосп вщводиться правовому досвiду, який грунтуеться на безпосереднiй участi суб'ектiв у процеш ï^ власноï соцiальноï адаптацп. Уявлення про право характеризуеться не стшьки формальною визначенiстю, а як динамiчний елемент будови соцiуму, оскшьки воно (право) сприймаеться як регулятор вщносин, яю вже потребують цього регулювання. Цшнють права вщображаеться в свщомосп шдивщв, сощальних груп як певна його характеристика, завдяки яюй право здатне виршити конфлiктну ситуащю в межах соцiальноï спрямованостi суспшьства. Акцент не роблять на чинних правових нормах, а до уваги беруть загальновизнаш принципи права, накладаючи ï^ на умови та^ юридичноï ситуацiï.
На нашу думку, в контексп соцюлопчно1' теори права проблема виникае з суспшьним баченням майбутнього правового середовища, через обмеження права реальним станом вщносин у такому суспшьсга. Модель правосвщомосп здебшьшого виражае критику регулювання правових вщносин, опираючись на сощальну адаптованють якюних засад суспiльства.
Слщ зазначити, що запропонованi нами характеристики формування правосвщомосп побудоваш на викладених вище концепцiях виникнення i розумшня права в ïх (концепцiях) "чистому виглядГ' та показують виключно залежнють моделювання правосвiдомостi вiд теоретично обгрунтованих правових позицiй в певному сусшльсга. Тому, в данiй стагтi ми не намагалися сформувати iдеальну модель правово1' свiдомостi, а лише вщобразили деякi позитивнi аспекти праворозумiння, яю вважаемо е необхщними для ïï формування та заслуговують на нашу увагу.
Нами недарма було залишено поза увагою одну з найпопуляршших правових теорш у нашi дш - примиренську (iнтегровану або штегральну) (Д. Холл, Е. Аннерс, Г. Берман, В. Кравитц, У. Проберт, А. Поляков, Ю. Хабермас). Оскшьки, остання поеднуе позитивш якосп названих вище концепцш та дае змогу якюшше пiдiйти до розумiння правовоï свiдомостi. Вона заснована на положенш, що кожна з трьох класичних конкуруючих теорш - природно-правова, юридико-позитивютська, соцiологiчна (до неï деяю iз заначених учених вiдносять також й юторичну школу права) - видшяла лише одну з вихщних форм буття права i виключала iншi, тодi як згiдно цш теорiï, усi вони мають бути примиреш шляхом широкого визначення права. Термш "iнтегрована юриспруденцiя" уведений професором Джеромом Холлом. Вш поеднав щею про моральну цiннiсть права (теорiя природного права), iдею про сощальш умови формування i функцiонування права (сощолопчна теорiя права), iдею про юридичш поняття i термiни (позитивютська теорiя права); визначив право як тип соцiальноï дiï, процес, у якому норми права, щнносп i факти зростаються й актуалiзуються законотворчютю. Цю теорiю називають примиренською й тому, що вона ставить на перше мюце серед функцш права ïï сощальну комушкативну, компромюну функщю, трактуе право як примирителя конфлштних ситуацiй [6, с. 34-35].
За даним пщходом до розумiння права, виникае можливють побудови моделi правосвь домостi, яка буде наближатися до "щеальноГ', через здатнiсть ширше охопити теоретичну площину сформованих на даному етат розвитку цившзацп iдей розвитку та функщонування права.
Висновки. Пщсумовуючи викладене, зазначимо, що юридичне моделювання правовоï свiдомостi потребуе належного теоретичного пщгрунтя та напряму залежить вщ сформованого в суспiльствi розумiння самого права.
Викладеш нами теоретичнi моделi правосвiдомостi, залежно вiд загальновiдомих концепцш становлення та функщонування права, мають як позитивш, так i негативш сторони, оскшьки ми вважаемо, що для побудови iдеальноï моделi цього явища необхщно враховувати уш (або принаймш бiльшiсть з них) якюш показники розумiння права, усi ознаки його щннюною сторони, що може бути використано в подальших наукових дослщженнях з цього питання.
1. Бреднева В. С. Уровни правосознания и юридическая деятельность: монография / В. С. Бреднева. - Южно-Сахалинск: СахГУ, 2010. - 164 с. 2. Юридична наука як об'ект методолог1чного досл1дження. - Тернотлъ: Тернограф, 2009. - 288 с. 3. Бабий Б. М. Правовое воспитание и социальная активность населения / Б. М. Бабий, В. П. Зенин, Н. И. Козюбра, В. В. Оксамытный. - К. : Наукова думка, 1979. - 328 с. 4. Юридична енциклопед1я: в 6 т. /редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол. редкол.) та т. - К. : "Укр. енцикл.", том. 5. - 2003, с. 736 5. Юридична енциклопед1я: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол. редкол.) та т. - К.: "Укр. енцикл.", Т. 4.1998. - с. 720. 6. Скакун О. Ф. Теор1я права i держави: тдручник / О. Ф. Скакун. - 4-те вид., доп. i перероб. - К. : Алерта, 2013. - 524 с. 7. Кельман М. С. Загальна теорiя держави i права: тдручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. - К. : Кондор, 2008. - 477 с.
