CC BY
29
Сакара Наталiя Юрмвна,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивтьного процесу, Нацональний юридичний ун1верситет ¡мен'1 Ярослава Мудрого, Украна, м. Харк1в e-mail: Sakaranatasha@gmail.com ORCID 0000-0001-8501-3756
doi: 10.21564/2414-990x.138.108966 УДК 347.91/.95:342.7
ВПЛИВ ФУНДАМЕНТАЛ1ЗАЦМ ПРАВ ЛЮДИНИ НА СТАНОВЛЕННЯ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД
Запропоновано при визначенш природи права на справедливий судовий розгляд вгдштов-хуватися вгд феномену фундаменталгзацй прав людини. П1д останньою розумгеться еволюцгя прав людини, внаслгдок яког вгдбулося визнання можливостей, що належать кожнгй людинг вгд народження, як фундаментальних прав з мгжнародним гарантуванням гх здшснення та судового захисту. Обгрунтовано, що в результатг фундаменталгзацй прав людини право на справедливий судовий розгляд з права-привглег перетворилося на фундаментальне право, яке е утверсальним стандартом прав людини i складовим елементом принципу верховенства права, тобто фунда-менталгзаця прав людини виступила методологгчним концептом права на справедливий судовий розгляд.
Ключовi слова: фундаменталiзацiя прав людини; право на справедливий судовий розгляд; еволющя прав людини; фундаментальт права; унiверсалiзацiя прав людини; стандарти прав людини.
Сакара Н. Ю., кандидат юридических наук, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: Sakaranatasha@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8501-3756
Влияние фундаментализации прав человека на становление права на справедливое судебное разбирательство
Предлагается при определении природы права на справедливое судебное разбирательство исходить из феномена фундаментализации прав человека. Под ней понимается эволюция прав человека, в результате которой произошло признание возможностей, принадлежащих каждому человеку от рождения, в качестве фундаментальных прав с международным гарантированием их осуществления и судебной защиты. Обосновывается, что фундаментализация прав человека привела к тому, что право на справедливое судебное разбирательство из права-привилегии превратилось в фундаментальное право, являющееся универсальным стандартом прав человека и элементом принципа верховенства права, т.е. фундаментализация прав человека выступила методологическим концептом права на справедливое судебное разбирательство.
Ключевые слова: фундаментализация прав человека; право на справедливое судебное разбирательство; эволюция прав человека; фундаментальные права; универсализация прав человека; стандарты прав человека.
Вступ. Проблематика права на справедливий судовий розгляд стала досить актуальною й часто обговорюеться в л^ературь Це можна пояснити тим, що ратифжащя Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод (далi - 6КПЛ), яка у п. 1 ст. 6 закршлюе вищезазначене право, призводить до того, що норми мiжнародного договору поступово мають утыюватися в правову систему ввдповщно1 краши, тобто внутршньодержавний нормативний мехашзм та правозастосовна практика зобов'язаш враховувати ïx. Це вимагае, незважаючи на традицшно пануючу наступшсть доктринальних поглядiв, пере-осмислення змiсту всix правових iнститутiв, якi тим чи шшим чином пов'язанi з правом на справедливий судовий розгляд.
При усш начебто ушкальност та неповторност проблем, з якими стик-нулася Украша пiсля ратифiкацГí 6КПЛ та взяття на себе зобов'язання забез-печити дотримання права на справедливий судовий розгляд, багато з них вже вiдомi мiжнародному спiвтовариству. З огляду на глобалiзацiйнi процеси, якi тривають як в економщ, так i в правi, останнiм часом можна спостертати тенденцiю щодо спроби вироблення единого наднащонального пiдxоду щодо розумшня сутностi, змiсту та складових цього права. Цьому, беззаперечно, у першу чергу сприяе прецедентна практика бвропейського суду з прав людини (далi - 6СПЛ), який е единим органом, уповноваженим тлумачити норми 6КПЛ i в сво1х правових позищях формулюе «ушфжований змют» як самих суб'ективних прав, так i окремих правових категорш, пов'язаних з ними. Вод-ночас, виходячи з того, що 6СПЛ у свош дiяльностi використовуе автономне й еволюцiйне тлумачення прав, визначаючи природу права на справедливий судовий розгляд, а також його складов^ необхщно ввдштовхуватися ввд такого цивiлiзацiйного факту, як фундаменталiзацiя прав людини.
ÂHanÏ3 лтературних даних. Останшм часом у лiтературi все частше можна вiднайти посилання на «фундаменталiзацiю прав людини» як одну з сучасних тенденцш у правовш сферi. Разом з тим лише у небагатьох роботах можна ввднайти поодиноы спроби розкрити сутнiсть цього феномену. Так, В. В. Комаров (V. Komarov) виходить з того, що фундаменталiзацiя прав людини означае ïx постшний розвиток як природних прав, i як специфiчниx об'екив правово1 охорони вiдповiдно до 6вропейсько1 конвенц11' про захист прав людини та основоположних свобод та ïx тлумачення бвропейським судом з прав людини [1, с. 63]. Лоуренс Бургор-Ларсен (Laurence Burgogue-Larsen), дослвджуючи фундаменталiзацiю соцiальниx прав, зазначае, що остання Грунтуеться на, з одного боку, «конституцiоналiзацiï», тобто включеннi програмних положень економiчного та соцiального характеру в конституцшш тексти, а з шшого -«конвенцiйнiй» ратифiкацiï економiчниx i сощальних прав (шляхом iнтеграцiï в договори). При цьому важливим, на його думку, е обгрунтування вщповщ на питання щодо сутносл цих прав, тобто чи е вони полггичними принципами,
програмними нормами, «пол^ичними планами дш», конституцшними щлями або дшсно «справжшми» правами, якi можуть захищатися в судовому порядку [2]. Схожо'1' думки дотримуються й iншi науковцi [3; 4], при цьому, в рядi випад-KiB особливо шдкреслюеться важливiсть визнання таких прав на мiжнародному рiвнi й надання можливост ïx захисту 6СПЛ [5; 6].
Незважаючи на використання рiзниx формулювань, спiльним для всix висловлених точок зору е те, що в них за допомогою словосполучення «фун-даменталiзацiя прав людини» шдкреслюеться досягнутий останшми рiвень визнання, внаслвдок якого вони не лише проголошуються на нацiональному та наднацiональному рiвняx, але й забезпечуються через створення меxанiзмiв судового захисту. Однак сам процес, що передуе такому стану, або взагалi не дослщжуеться, або аналiзуеться достатньо поверхово, що дае можливють кон-статувати фрагментарнiсть проведених дослщжень. Крiм того, поза увагою зали-шаеться зв'язок мiж фундаменталiзацiею прав людини та становленням права на справедливий судовий розгляд, незважаючи на те, що рiзнi аспекти цього права дослщжувалися в працях С. Ф. Афанасьева (S. Afanasyev), О. А. Бан-чука (О. Banchuk), Д. Гом'ена (D. Gomien), Л. Зваака (L. Zvaak), М. Л. Ентша (M. Entin), Н. Моул (N. Mole), I. Б. Колiушка (I. Koliushko), В. В. Комарова (V. Komarov), Р. О. Куйбвди (R. Kuibida), Л. Лукайдеса (L. Lucades),
B. I. Манукяна (V. Manukyan), Т. Н. Нешатаево'1 (T. Neshataeva), О. Б. Проко-пенка (O. Prokopenko), О. I. Рабцевiча (О. Rabtsevich), М. де Сальвп (M. de Salvia), К. Харбi (К. Harbi), Д. Харюа (D. Haris), Т. А. Цувшо'1 (Т. Tsuvina),
C. В. Шевчука (S. Shevchuk) тощо.
Метою даноЧ cmammi е дослщження впливу фундаменталiзацiï прав людини на процес становлення права на справедливий судовий розгляд та його природу.
Виклад основного материалу. У науковш лiтературi вiдомi рiзнi точки зору щодо зародження ще'1 прав людини. Найчастiше стверджують, що це сталося у VI-V ст. до н.е. i пов'язано з дiяльнiстю давньогрецьких фiлософiв, в подаль-шому - римських мислителiв та юриспв, в роботах яких почали розвиватися ще'1 рiвностi та справедливости робилася спроба визначити спiввiдношення закошв природи та людських законiв. Однак iснуючi на той час погляди бшьше нагадують обгрунтування однаковостi людей за ïx походженням, тобто, як зазна-чае Д. А. Гудима, по сут призводили до утвердження принципу нерiвностi (або вiдносноï рiвностi). Переважнiй бiльшостi античних людей, зважаючи, зокрема, на юторичш умови '1'хнього життя (рабовласницьке сустльство), концепцiя прав людини, яы е невiдчужуваними та непорушними, була чужою [7, с. 21-22]. Таким чином, незважаючи на те, що висловлеш в той час вдеали <^вностЬ> становлять основу ще'1 прав людини, про формування останньо'1' в античний перiод говорити зарано, тим бшьше, що 1'х сутнiсть як методологiчниx концептiв в подальшому була змiнена.
Погляди античних фiлософiв продовжували розвиватися свiтськими та релтйними мислителями середньовiччя, якi вщстоювали iдеï свободи, рiвностi
вс1х перед законом та Богом, хоча останш залишалися лише теорГями, осюльки середньовГчне право, так само як i античне, не знало загально! рГвностГ Але поступово здiйснювалося переосмислення мкця людини як члена суспГльства у цьому суспiльствi. Наведене вщображалося в рiзного роду хартiях, яю закрГ-плювали права-привiле! та обов'язки окремих верств населения. Визначальною подieю у цьому коитекстi можна визнати прийняття в 1215 р. в АнглГ! Велико! хартГ! вольностей (Magna carta) як наслщок протистояння монарха, барошв i лицарiв, правовий статус яко! як джерела прав людини оцшюеться по-рГзному. Так, одш науковщ вщносять !"! до таких джерел [8, с. 123], а шшГ, навпаки, запе-речують за нею такий статус [9, с. 137].
Вважаемо бГльш обгрунтованим пГдхГд, вщповщно до якого Велику хартiю вольностей не слад вщносити до джерел прав людини, хоча в нш i закрiплеиi окремi з них. По-перше, вона регулювала межi втручання держави у життедГяль-шсть окремих людей [9, с. 137]. По-друге, нею визначалися лише окремi права графiв, барошв та шших вГльних людей, тобто !х иаявиiсть у особи залежала вГд иалежиостi до певно! соцiальио! групи, у зв'язку з чим не можна говорити про !х рГвшсть та однаковГсть. По-трете, 6ГльшГсть прав, перерахованих у нш, не е «природними», а саме визнання !х належностi кожнш людинГ покладено в основу концепцГ! прав людини. Однак у ВеликГй хартГ! вольностей уперше вГдбулася спроба закршити право на доступ до правосуддя (параграф 40) [10, с. 30-31] та запровадити поняття «належно! судово! процедури» (параграф 39), що у подаль-шому стали складовими елементами права на справедливий судовий розгляд. Разом з тим, указане право мало обмежену сферу застосування, оскГльки ним могли скористатися лише вГльш люди, тобто воно з'явилося як право-привГлей.
Безпосередне зародження Где! прав людини вщбулося в епоху ПросвГтни-цтва в працях Г. Грощя, Б. Спшози, Д. Локка, Ш. Монтескье, Т. Джефферсона, I. Канта та шших мислителГв. Юридичш акти, що були прийнятГ на початку цього перюду в Англп (Петищя про права 1628 р., Habeas Corpus Act 1679 р., БГль про права 1689 р.), характеризувалися Гсторичним наступництвом, тобто продовжували традищю, започатковану Великою хартГею вольностей 1215 р. i визначали права-привше!. У подальших актах вже була спроба безпосереднього позитування прав людини як таких, що належать усГм без винятку людям. Так, у ДекларацГ! прав ВГрджинГ! 1776 р. у ст. 1 вказувалося, що всГ люди за природою своею рГвною мГрою вГльш та незалежш i користуються вГд вГку правами: правом користуватися благами життя та свободи, правом набувати майно та володГти ним i правом шукати та досягати щастя. Ця Гдея була покладена в основу ДекларацГ! незалежностГ Сполучених штатГв Америки 1776 р., Консти-туцГ! США 1787 р. та БГля про права 1791 р. У французькш ДекларацГ! прав людини i громадянами 1789 р. такГ права вже проголошувалися як природш, неввдчужуваш, невГддГльнГ i священнГ права, визнавалося, що «люди народжу-ються вГльними i рГвними у правах», а також у п. 2 закршлювалося, що метою всякого полГтичного союзу е збереження природних i невщ'емних прав людини, тобто був встановлений обов'язок держави щодо !х непорушностГ Саме цГ права
у подальшому стали визначатися як основш, тобто фундаментальна Виходячи з наведеного, на наш погляд, можна стверджувати, що концепщя прав людини сформувалася наприкшщ XVIII ст. i почала визначати напрями розвитку та оновлення нащональних правопорядыв, в яких на рiвнi внутршньодержав-них нормативних акпв стали проголошуватися свобода всix людей та рiвнiсть ix прав, а також визначався перелiк основних прав. Саме цей момент можна визначити початковим у фундаменталiзацiï прав людини, оскшьки феномен фундаментальних прав людини отримав визнання i в деяких крашах нав^ь законодавче закршлення. Таким чином, концептуалiзацiя прав людини е першим етапом ïx фундаменталiзацiï.
Слiд зазначити, що серед прав, яю належали до основних, можна ввднайти й ri, якi е складовими права на справедливий судовий розгляд (право на доступ до правосуддя, законний судовий розгляд (процедура, визначена законом), роз-гляд справи з дотриманням вимог належно'1 судово'1 процедури) [10, с. 31-32; 11, с. 32-33]. Таким чином, концептуалiзацiя прав людини спричинила переосмис-лення природи права на справедливий судовий розгляд, яке з права-привше'1 перетворилося на природне, невщчужуване, невщдшьне та священне право, яке належить кожнш людиш, або, шшими словами, фундаментальне право, розши-рення кшькост його складових.
Подальший розвиток концепцп прав людини мав наслвдком початок ïx закрiплення на конституцшному рiвнi, тобто конституцiоналiзацiю, яка е другим етапом фундаменталiзацiï. Так, уперше у Французькш Конституцп 1791 р. було визначено природш i громадянсьы права людини, якi нею не лише проголошу-валися, але й гарантувалися, тобто вони визнавалися вже фундаментальними на конституцшному рiвнi. Згодом перелжи таких прав та свобод з'явилися й в шших конститущях XVIII-XIX ст.: Нiдерландiв (1798), Швецп (1809), 1спа-нп (1812), Норвегп (1814), Бельгп (1831), Лiберiï (1847), Дани (1849), Прусп (1850) тощо. Перiод же активного закршлення цих прав розпочався у XX ст. й тривае дось У бшьшост конституцш сьогодення наявш цiлi роздiли, присвяченi правам i свободам людини, яю крiм основних прав, мютять й соцiальнi, еконо-мiчнi та iншi права. Незважаючи на те, що ïx юльюсть та комбшацп е рiзними, оскшьки залежать вiд нацiональниx особливостей, однак незмшним залишаеться принцип рiвностi всix людей перед законом, а також те, що держави не лише визнають фундаментальш права i свободи, але й гарантують ïx, створюючи в особi судових оргашв мехашзми захисту. 1ншими словами, внаслiдок консти-туцiоналiзацiï фундаментальнi права були офщшно визнанi на внутрiшньодер-жавному конституцшному рiвнi з гарантуванням 1'м статусу об'еклв судового захисту, а саме право на справедливий судовий розгляд, незалежно ввд рiзного його формулювання прямо чи побiчно стало позищонуватися як конституцiйне право кожно'1 людини. При цьому перелж його складових продовжував розши-рюватися [10, с. 39; 11, с. 33-36].
Паралельно з конституалiзацiею прав людини з початку XIX ст. розпочалася ïx мiжнародна iнституалiзацiя, яка становить третш етап фундаменталiзацiï,
тобто права людини стали закршлюватися у двостороншх та багатостороншх мiжнародних актах. На початку 1и був притаманний фрагментарний характер, оскшьки кiлькiсть краш, якi були в нiИ задiянi, а також перелiки прав, яы таким чином визнавалися, були обмежеш. Пiсля закiнчення друго'1 свггово'1 вшни 1Ï масштаби збiльшилися. Так, у прийнятш Генеральною Асамблеею ООН 10.12.1948 р. Загальнш декларацп прав людини (далi - ЗДПЛ) була зроблена спроба на мiжнародному рiвнi окреслити перелж основних прав i свобод, а також визначити легальш випадки ïx обмеження. У подальшому вони знайшли свое вiдображення у Мiжнародному пактi про громадянськi та пол^ичш права та Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi та культурнi права, що затвер-дженi 16 грудня 1966 р. резолющею Генерально'1 Асамбле'1 ООН.
Незважаючи на те, що ЗДПЛ була ухвалена у формi резолюцп, тобто мала рекомендацiИниИ характер, саме з ïï прийняттям пов'язуеться початок планетарного визнання прав людини усiма державами i народами [12, с. 57] i форму-вання ушверсальних прав людини. Разом з тим в наущ сама по собi можливють «унiверсалiзащ'ï», тобто визнання загальнообов'язкового характеру прав людини i ïx обов'язковкть для в^х краш свiту, оцiнюеться по-рiзному [13]. Бшьшють науковцiв схвалюють дану тенденщю i, вiдповiдно, погоджуються з ïï наявшстю [14, с. 9-13]. Одначе вiдомi й iншi погляди. Так, I. Л. Честнов визнае ушвер-сальшсть прав людини лише як абстрактну щею, яка мае наповнюватися рiзним конкретним змiстом у контекст окремо'1 цивiлiзацiï [15, с. 82]. Л. I. Захарова переконана, що ушверсальною в розумшш прав людини е лише необхщшсть мiждержавного сшвробмицтва в цiИ сферi, оскiльки шдходи представникiв цивiлiзацiИниx груп до питання прав людини багато в чому рiзняться, незважаючи на поширення лiберальниx iдеИ у сферi економши, що асоцiюються з Заходом [16, с. 251].
На наш погляд, права людини, закршлеш в ЗДПЛ, дшсно е унiверсальними, що, однак, не означае, як слушно вказуе С. I. Максимов, ïx «ушформованост, одноварiантностi» [13, с. 141]. Ix ушверсальшсть вiдображаеться в тому, що, по-перше, ЗДПЛ розроблялася представниками рiзниx краш, у тому чи^ й тих, якi не належать до так звано'1 «заxiдноï цивШзацп» й, не дивлячись на культур-ний релятивiзм, ними всiма була шдтверджена цiннiсть кожно'1 окремо'1 людини, наявшсть у не'1 гiдностi й володшня вiд народження певними можливостями, потрiбними для життя та самореалiзацiï або, iншими словами, фундаменталь-ними правами, що мають трансцендентальний i безумовний характер. По-друге, перелш назв прав (каталог) е достатньо конкретним, можна сказати, аксюма-тичним. Водночас змкт окремих з них у бшьшост випадшв формулюеться абстрактно, що дае можливкть враховувати нащональш особливост при ïx конкретизацп та деталiзацiï. По-трете, на наднацiональному рiвнi шдтверджено однакове розумiння обов'язку кожно'1 краши стояти насторожi прав людини, що передбачае, з одного боку, невтручання в процес ïx реалiзацi'ï, створення умов, необхщних для ïx здшснення, а з шшого - запровадження ефективного меха-нiзму '1хнього захисту. По-четверте, за правами людини визнано статус об'ектв
судового захисту на нащональному рiвнi з покладенням на держави обов'языв створити ефективш мехашзми задля цього (ст. 8 ЗДПЛ). По-п'яте, прого-лошена необхвдшсть мiждержавного сшвробггництва на шляху розроблення та виршення спiльниx проблем, пов'язаних як з визнанням прав людини на нащональному рiвнi, так i забезпеченням ïx захисту. Виходячи з цього, можна погодитися, що шсля прийняття ЗДПЛ фундаментальш та деяю iншi права отримали транснацюнальне визнання i шдтвердження, стали «мiжнародними стандартами прав людини, яких мають дотримуватися всi краши свiту» [17, с. 20-22]. Серед перелшу таких «стандартiв» можна вщнайти й окремi складовi права на справедливий судовий розгляд [10, с. 33-34].
Слщ погодитися з тим, що прийняття ЗДПЛ започаткувало формування ново'1, так би мовити, «праволюдинно'1» галузi мiжнародного права [12, с. 53], сприяло подальшш модифжацп концепцп прав людини, оскiльки останш не лише отримали визнання на наднацюнальному рiвнi, але й, як зазначалося, були зведеш до рангу мiжнародниx стандартiв. Однак ï"ï проголошення не створило для фундаментальних прав безумовний рiвень забезпеченость Так, у преамбулi Генеральна Асамблея ООН проголосила ЗДПЛ як завдання, до виконання якого повиннi прагнути всi народи i всi держави, тобто ïï норми виступають iдеалом, до якого закликаються держави-члени ООН, разом з тим, за своею природою вони не е iмперативами, що покладають позитивш обов'язки. При цьому, оскшьки жодного меxанiзму контролю за безпосередшм дотриманням норм ЗДПЛ не передбачалося, на практищ це створювало можливють «безкарного» ïx невиконання. Крiм того, якщо на нащональному рiвнi права, закршлеш в цьому мiжнародному акл, не визнавалися й не дотримувалися, у особи не було шяко'1 можливост ïx захистити, у тому чисш, безпосередньо посилаючись на ЗДПЛ. Жодна мiжнародна установа не мала повноважень зобов'язати вщповщну крашу шанувати права людини.
У подальшому iнституалiзацiя прав людини продовжилася на регюнальному рiвнi, тобто мала мкце регiональна iнституалiзацiя, яка становить четвертий i останнш етап фундаменталiзацiï. Так, поступово були прийнятi 6КПЛ (1950), Американська конвенцiя про права людини (1969), !сламська Декларацiя прав людини (1981), Африканська хария прав людини i народiв (1981), Ка'1'рська декларацiя про права людини в iсламi (1990), Конвенцiя СНД про права i основш свободи людини (1995), Арабська харпя прав людини i народу в араб-ському свт (2008) та шш^ в яких вщбувалася поглиблена iнтерпретацiя уш-версальних прав людини виходячи з нащональних традицiй кра'1'н вiдповiдного регюну та культурних особливостей, хоча перелш самих фундаментальних прав залишився майже незмшним.
Особливе значення в контекст даного дослiдження мае 6КПЛ та про-токоли до не'1, що становлять регюнальну конвенцiйну систему захисту прав людини. По-перше, 6КПЛ закршлюе фундаментальнi права, розкриваючи ïx змют з врахування культурного релятивiзму европейського регюну. Внаслщок цього положення даного мiжнародного акта становлять основу европейських
стандарта прав людини, тобто зафшсованих в юридичних актах та документах европейських мiжнародниx оргашзацш принцишв й норм стосовно прав i свобод людини, призначених слугувати орiентирами для вщповщно'1 внутршньодер-жавно'1 юридично'1 практики [18, с. 114]. По-друге, на ввдмшу ЗДПЛ, 6КПЛ не лише окреслюе перелж прав, але й здшснюе, як зазначено в преамбулi, ïx «колективне гарантування», що передбачае створення 6СПЛ, до повноважень якого вщнесено здiИснення контролю за дотриманням виконання договiрними сторонами сво'1х зобов'язань, у разi ïx порушення примушування за допомогою рiзниx засобiв до поновлення прав людини на рiвнi окремо'1 держави. По-трете, 6КПЛ гарантуе можливють звернення з iндивiдуальною скаргою осiб, неуря-дових органiзацiИ або груп о^б до 6СПЛ пiсля того, як були вичерпаш всi нащональш засоби захисту порушеного права. При цьому остаточш рiшення 6СПЛ обов'язковi до виконання договiрними сторонами, тобто права людини визнаються не лише об'ектом судового захисту на нащональному рiвнi, але й внаслвдок принципу субсидiарностi - об'ектом захисту в мiжнароднiИ судовiИ установi, якщо нащональш судовi процедури не змогли забезпечити вщповщний правовий захист. При цьому особа, яка звертаеться до цього суду, мае можли-вють безпосередньо посилатися як на норми 6КПЛ, за умови вщсутност в нащональному законодавствi визнання вiдповiдного фундаментального права, так i практику 6СПЛ в обгрунтування наявностi порушення ïï прав. По-четверте, при розглядi шдивщуальних скарг 6СПЛ мае можливiсть здшснювати штер-претацiю та тлумачення абстрактних положень 6КПЛ у свiтлi актуальних умов сьогодення, яю е загальнообов'язковими для краш, що ïï ратифшували, й мають застосовуватися нащональними судами шд час розгляду справ, забезпечуючи «живий характер» европейських стандартiв й ввдповщшсть ïx вимогам часу. По-п'яте, з 2004 р. 6СПЛ почав ухвалювати так зваш «пiлотнi ршення», якi стосуються невирiшено'ï структурно'1 або системно'1 помилки держави-учасницi 6КПЛ i яю спонукають ту чи шшу кра'1ну до прийняття вiдповiдниx заxодiв загального характеру щодо ïx подолання. По-шосте, незважаючи на те, що аш в нормах 6КПЛ, аш в рiшенняx 6СПЛ на держави-учаснищ не покладаеться обов'язок щодо шкорпорацп 6КПЛ у нацiональниИ правопорядок, але шсля ï"ï ратифiкацi'ï майже в кожнш кра'ïнi розпочався процес адаптацп нацiонального законодавства до европейських стандарпв прав людини.
Отже, саме шсля регюнально'1 iнституалiзацi'ï (мова йде про европейський репон) фундаментальнi права людини отримали визнання та нормативне закршлення не лише на конституцшному рiвнi яко'1сь окремо'1 кра'1ни, але й на наднащональному рiвнi. Наведене спричинило покладення на держави-учаснищ 6КПЛ позитивного обов'язку забезпечувати дотримання европейських стандар-пв прав людини, невиконання чи неналежне виконання якого дае можливють захищати ïx i на наднащональному рiвнi шляхом звернення до 6СПЛ, який за результатами розгляду шдивщуальних скарг може не лише шдтвердити факт порушення фундаментальних прав, але й притягнути крашу-порушницю до май-ново'1 вiдповiдальностi, стягуючи на користь заявника справедливу сатисфакщю,
а також зобов'язуючи усунути iснуючi на нащональному рiвнi помилки, що призводять до цього. Таким чином, основоположш права людини з прийняттям 6КПЛ отримали найвищий рiвень забезпеченост й захищеность
Унаслщок фундаменталiзацiï прав людини право на справедливий судовий розгляд, закршлене у ст. 6 6КПЛ, набуло статусу европейського стандарту прав людини, обов'язкового для дотримання всiма державами-членами. При цьому його змют становить динамiчну систему процесуальних гарантш, перелш яких складаеться з тих, що безпосередньо зазначеш в статп, i тих, що формулюються в практищ 6СПЛ при тлумаченнi норм Конвенцп. Як приклад, поступово до належно'1 (справедливо!) судово'1 процедури, публiчного розгляду, розумного строку, розгляду справи незалежним та неупередженим судом, додалися вимоги щодо необтяженого юридичними та економiчними перешкодами доступу до судово'1 установи (доступ до правосуддя) та виконання судових ршень без затримок [19, с. 181]. Крiм того, 6СПЛ у сво1х рiшенняx сформував пози-цiю, вiдповiдно до яко'1 принцип верховенства права знаходить, у тому чисш, вираження у ст. 6 6КПЛ, положення яко'1 гарантують, зокрема, право на справедливий судовий розгляд i Грунтовно викладають властивi цьому поняттю ютотш гаранты [20], тобто дотримання наведеного права е одшею з вимог цього принципу.
Висновки. На пiдставi викладеного, шд фундаменталiзацiею прав людини слiд розумгги еволюцiю прав людини, внаслiдок яко'1 вiдбулося визнання мож-ливостей, що належать кожнш людинi вiд народження, як фундаментальних прав з мiжнародним гарантуванням ïx здшснення та судового захисту. Вона вщбувалася поступово, у чотири етапи: концептуалiзацiя прав людини; ïx кон-ституцiоналiзацiя на нащональному рiвнi; мiжнародна та регiональна шститу-цiоналiзацiï, i призвела не лише до шдтвердження цiнностi фундаментальних прав на наднацюнальному рiвнi й ушверсального розумiння '1хнього змiсту, але й створення дiевиx мiжнародниx меxанiзмiв, за допомогою яких щ права можуть захищатися не лише на рiвнi окремо'1 кра'1ни, але й на наднацюнальному рiвнi у разi ухилення яко'1-небудь держави вiд виконання взятих на себе мiжнародниx зобов'язань. Унаслщок фундаменталiзацiï прав людини право на справедливий судовий розгляд поступово з права-привше'1, яке передбачало лише доступ до правосуддя та розгляд справи з дотриманням вимог належно'1 судово'1 процедури, перетворилося у фундаментальне право, яке становить ушверсальний стандарт прав людини, мютить динамiчну систему процесуальних гарантш i е складовим елементом принципу верховенства права, тобто фундаменталiзацiя прав людини е методолопчним концептом права на справедливий судовий розгляд.
Список лггератури:
1. Комаров В. В. Цившьне процесуальне законодавство у динамщ1 розвитку та практищ Верховного Суду Украши. Харюв: Право, 2012. 624 с.
2. Burgogue-Larsen L. The Trends of Fundamentalisation. The Fundamentalisation of Social Rights: Second Annual Open Workshop of the EUI Social and Labour Law Working Group. EUI
Working Paper LAW, 2009/05. Р. 3-4. URL: http://cadmus.eui.eu/bitstream/handle/1814/11214/ LAW_2009_05.pdf (Last accessed: 11.08.2017).
3. Maciejczyk A. Constitutional Courts as Actors of Fundamentalisation of Social Rights. The Fundamentalisation of Social Rights: Second Annual Open Workshop of the EUI Social and Labour Law Working Group. EUI Working Paper LAW, 2009/05. Р. 5-16. URL: http://cadmus.eui.eu/ bitstream/handle/1814/11214/LAW_2009_05.pdf (Last accessed: 11.08.2017).
4. Benohr I. The 'Fundamentalization' of Consumer Rights or the Impact of Fundamental Principles on European Consumer Law. The Fundamentalisation of Social Rights: Second Annual Open Workshop of the EUI Social and Labour Law Working Group. EUI Working Paper LAW, 2009/05. Р. 17-27. URL: http://cadmus.eui.eu/bitstream/handle/1814/11214/LAW_2009_05.pdf (Last accessed: 11.08.2017).
5. Belavusau U. The Case of Laval in the Context of the Post-Enlargement EC Law Development. German Law Journal. 2008. № 12. Vol.09. P. 2279-2307.
6. Perruso C. A. The role of comparative law in the "fundamentalization" of the right to environment: an analyses of the european and inter-americain human rights systems. URL: http:// www.tokyofoundation.org/sylff/wp-content/uploads/2013/04/Short-Article-Camila-Perruso.pdf (Last accessed: 11.08.2017).
7. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методолопчш засади дослвдження: монографГя. / НД1 держ. буд-ва та мкц. самоврядування. Льв1в: Край, 2009. 292 с. (Пращ Льв1всько! лабора-торп прав людини i громадянина. Сер. 1. Дослвдження i реферати ; Вип. 20).
8. Т1машов В. О. Формування та встановлення сучасно! концепцп прав i свобод людини та громадянина. Бюлетень Мнстерства юстицг Украгни. 2014. № 1. C. 121-129.
9. Добрянський С. До кторп становлення сучасно! концепцп прав людини. Антропологгя права: фглософський та юридичний вимгри: ст. учасн. третього всеукр. «круглого столу» (м. Льв1в, 23-24 лист. 2007 р.) / ЛьвГвський нацюнальний ушверситет Гм. I. Франка, Нацюнальна академГя правових наук Укра!ни, 1н-т держави i права Гм. В. М. Корецького, НАН Укра!ни. Льв1в: Сполох. 2008. С. 135-142.
10. Сакара Н. Ю. Проблема доступносп правосуддя у цившьних справах: монографГя. Харюв: Право, 2010. 256 с.
11. Рабцевич О. И. Право на справедливое судебное разбирательство: международное и внутригосударственное правовое регулирование: монография. Москва: Лекс-Книга, 2005. 318 с.
12. Рабшович П. М. Мировая «Библия» человеческих прав (к 60-летию Всеобщей декларации прав человека). Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения: сб. ст. и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. Киев: Юринком Интер, 2010. С. 50-60.
13. Максимов С. I. Права людини: ушверсальтсть та культурна р1зномаштшсть. Фглософгя права: сучасш ттерпретаци: вибраш пращ: статтГ анали. огляди, переклади (2003-2010). Харюв: Право, 2010. С. 134-142;
14. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика бвропейського Суду з прав людини у контекст захвдно! правово! традицп. Вид. 2-е, випр., доп. Ки!в: Реферат, 2007. 848 с.
15. Честнов И. Л. Универсальны ли права человека? (Полемические размышления о Всеобщей декларации прав человека^. Известия высших учебных заведений. Правоведение. 1999. № 1. С. 73-82.
16. Захарова Л. И. Цивилизационное многообразие в современной интерпретации прав человека. Юридическая наука и образование / Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Белорус. гос. ун-т, МГУ им. М.В. Ломоносова. Харьков: Нац. юрид. акад. Украины имени Ярослава Мудрого, 2009. Вып. 2. С. 250-257.
17. Рабшович П. М. М1жнародш стандарти прав людини: властивостГ, загальне поняття, кла-сифжащя. Вгсник Нащональног академи правових наук Украгни: зб. наук. пр./ Нац. акад. прав. наук Укра!ни. Харюв: Право, 2016. № 1(84). С. 19-29.
18. Рабшович П. М. бвропейсью стандарти прав людини: онтолопчш, гносеолопчт та прак-сеолопчт аспекти. Вгсник Академй правових наук Украгни. 2003. № 2-3 (33-34). Харюв: Право. С. 114-132.
19. Рожкова М. А. Аспекты права на суд: новейшие тенденции. Российский ежегодник Европейской конвенции по правам человека - Russian Yearbook of the European Convention on Human Rights. № 1 (2015): Европейская конвенция: новые «старые» права. Москва: Статут, 2015. С. 180229.
20. Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, no. 13427/87, § 46, 9 December 1994. Series A no. 301-B URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57913 (Last accessed: 11.08.2017).
References:
1. Komarov, V.V. (2012). Tsyvilne protsesualne zakonodavstvo u dynamitsi rozvytku ta praktytsi Verkhovnoho Sudu Ukrainy Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
2. Burgogue-Larsen, L. (2009). The Trends of Fundamentalisation. The Fundamentalisation of Social Rights: Second Annual Open Workshop of the EUI Social and Labour Law Working Group. EUI Working Paper LAW, 05, 3-4. URL: http://cadmus.eui.eu/bitstream/handle/1814/11214/ LAW_2009_05.pdf.
3. Maciejczyk, A. (2009). Constitutional Courts as Actors of Fundamentalisation of Social Rights. The Fundamentalisation of Social Rights: Second Annual Open Workshop of the EUI Social and Labour Law Working Group. EUI Working Paper LAW, 05, 5-16. URL: http://cadmus.eui.eu/ bitstream/handle/1814/11214/LAW_2009_05.pdf.
4. Benцhr, I. (2009). The 'Fundamentalization' of Consumer Rights or the Impact of Fundamental Principles on European Consumer Law. The Fundamentalisation of Social Rights: Second Annual Open Workshop of the EUI Social and Labour Law Working Group. EUI Working Paper LAW, 05, 17-27. URL: http://cadmus.eui.eu/bitstream/handle/1814/11214/LAW_2009_05.pdf.
5. Belavusau, U. (2008). The Case of Laval in the Context of the Post-Enlargement EC Law Development. German Law Journal. 12, Vol.09, 2279-2307.
6. Perruso, C.A. The role of comparative law in the "fundamentalization" of the right to environment: an analyses of the european and inter-americain human rights systems. URL: http://www. tokyofoundation.org/sylff/wp-content/uploads/2013/04/Short-Article-Camila-Perruso.pdf.
7. Hudyma, D.A. (2009). Prava liudyny: antropoloho-metodolohichni zasady doslidzhennia: monohrafiia. / NDI derzh. bud-va ta mists. samovriaduvannia. Pratsi Lvivskoi laboratorii prav liudyny i hromadianyna. Ser. 1, Doslidzhennia i referaty; issue. 20. Lviv: Krai [in Ukrainian].
8. Timashov, V.O. (2014). Formuvannia ta vstanovlennia suchasnoi kontseptsii prav i svobod liudyny ta hromadianyna. Biuleten Ministerstva yustytsii Ukrainy. 1, 121-129 [in Ukrainian].
9. Dobrianskyi, S. (2008). Do istorii stanovlennia suchasnoi kontseptsii prav liudyny. Antro-polohiia prava: filosofskyi ta yurydychnyi vymiry: articles of participants. Lviv: Spolom, 135-142 [in Ukrainian].
10. Sakara, N.Iu. (2010). Problema dostupnosti pravosuddia u tsyvilnykh spravakh. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
11. Rabcevich, O.I. (2005). Pravo na spravedlivoe sudebnoe razbiratel'stvo: mezhdunarodnoe i vnutrigosudarstvennoe pravovoe regulirovanie. Moscow: Leks-Kniga [in Russian].
12. Rabinovych, P.M. (2010). Myrovaia «Byblyia» chelovecheskykh prav (k 60-letyiu Vseobsh-chei deklaratsyy prav cheloveka). Lychnbie neymushchestvenmie prava: problemb teoryy y praktyky prymenenyi. R.A. Stefanchuk (Ed.). Kyev: Yurynkom Ynter, 50-60 [in Ukrainian].
13. Maksymov, S.I. (2010). Prava liudyny: universalnist ta kulturna riznomanitnist. Filosofiia prava: suchasni interpretatsii: vybr. pratsi: articles, analit. ohliady, pereklady (2003-2010). Kharkiv: Pravo, 134-142 [in Ukrainian].
14. Shevchuk, S. (2007). Sudovyi zakhyst prav liudyny: Praktyka Yevropeiskoho Sudu z prav liudyny u konteksti zakhidnoi pravovoi tradytsii. Kyiv: Referat [in Ukrainian].
15. Chestnov, I.L. (1999). Universal'ny li prava cheloveka? (Polemicheskie razmyshlenija o Vseobshhej deklaracii prav cheloveka). Izvestija Vysshih uchebnyh zavedenij. Pravovedenie, 1, 73-82 [in Russian].
16. Zaharova, L.I. (2009). Civilizacionnoe mnogoobrazie v sovremennoj interpretacii prav cheloveka. Juridicheskaja nauka i obrazovanie. Kharkiv: Nac. jurid. akad. Ukrainy im. Yaroslava Mud-rogo, issue. 2, 250-257 [in Russian].
17. Rabinovych, P.M. (2016). Mizhnarodni standarty prav liudyny vlastyvosti, zahalne poniattia, klasyfikatsiia. Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy: zb. nauk. pr. Kharkiv: Pravo, 1(84), 19-29 [in Ukrainian].
18. Rabinovych, P.M. (2003). Yevropeiski standarty prav liudyny: ontolohichni, hnoseolohichni ta prakseolohichni aspekty. Visnyk akademii pravovykh nauk Ukrainy, 2-3 (33-34), 114-132 [in Ukrainian].
19. Rozhkova, M.A. (2015). Aspekty prava na sud: novejshie tendencii. Rossijskij ezhegodnik Evropejskoj konvencii po pravam cheloveka = Russian Yearbook of the European Convention on Human Rights. № 1: Evropejskaja konvencija: novye «starye»prava. Moscow: Statut. 180-229 [in Russian].
20. Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, no. 13427/87, § 46, 9 December 1994. Series A no. 301-B. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57913
Sahara N. Y., PhD in Law, Docent of Civil Procedure Department of Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine.
e-mail: Sakaranatasha@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8501-3756
The influence of the fundamentalization of human rights on the development of the right to a fair trial
This article requires to come out from the phenomenon of fundamentalization of human rights in the process of definition the nature of the right to a fair trial. The author understands it like human rights evolution which led to human birth facilities acknowledgement as the fundamental rights with international guarantees of their implementation and legal defense. The fundamentalization of human rights evolved gradually in four stages: human rights conceptualization, human rights constitutionalization on the national level, international and regional institutionalization which led not only to fundamental rights value confirmation on the supranational level and their substance universal understanding as well as to the creation of the efficient international mechanism which permits to protect these rights on the governmental level as well as on supranational level in case of some government deviation to implement the committed international liabilities. It is substantiated in this work that as the consequence of fundamentalization of human rights the right to a fair trial was transformed from the right-privilege which contained the justice access and court trial with proper judicial procedure compliance, to the fundamental right which is universal human right standard that includes the dynamic system of procedural guarantee and is recognized as the element of law supremacy principle. Hence the author concludes that the funda-mentalization of human rights is the methodological concept of the right to a fair trial.
Keywords: fundamentalization of human rights; the right to a fair trial; human rights evolution; fundamental rights; human rights universalization; human rights standards.
Hadiuwna do pedKomzii 20.08.2017 p.
