CC BY
59ВНЕСОК ВІТЧИЗНЯНИХ УЧЕНИХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ У РОЗРОБКУ
ПРОБЛЕМИ ВЧИТЕЛЯ
Осова О.О.
Харківський гуманітарно-педагогічний інститут
Анотація. У статті визначено внесок вітчизняних учених другої половини ХІХ століття у розробку проблеми вчителя, представлено основні вимоги до його особистості з високими морально-вольовими якостями та професійними знаннями й уміннями, належною загально-педагогічною й методичною підготовкою, виявлено конкретні шляхи, заходи підвищення педагогічної майстерності викладачів, учителів, характерні для зазначеного періоду.
Ключові слова: викладач, організація навчально-пізнавальної діяльності студентів вітчизняні вчені. Аннотация. Осовая О.А. Вклад отечественных ученых второй половины ХІХ века в разработку проблемы учителя. В статье определен вклад отечественных педагогов в разработку проблемы учителя, представлены основные требования к его личности с высокими морально-волевыми качествами и профессиональными знаниями и умениями, соответствующей общепедагогической и методической подготовкой выявлены конкретные пути повышения педагогическогомастерства преподавателей учителей, характерные для данного периода.
Ключевые слова: преподаватель, организация учебно-познавательной деятельности студентов
отечественные ученые.
Annotation. Osovaya O.O. Contribution of native teachers of the second half of the хіх-th century to the working out of the teacher's problem. In the article contribution of domestic pedagogues of the second half of the ХІХ-th century to the development of teacher's problem is definend. The basic requirements to the teacher's personality including high moral and volitional qualities, professional knowledge and skills, and the corresponding general pedagogical and methodical training are presented. Concrete ways of teacher's pedagogical skills improvement, specific for the given period are displayed.
Key words: teacher, instructor, educational-cognitive activity, native teachers.
Вступ.
Сучасний етап розбудови вищої національної освіти потребує нового вчителя - компетентного і всебічно освіченого фахівця, високого професійного і культурного рівня, готового завжди оволодівати новими технологіями навчання й виховання, здатного ефективно організовувати навчально-пізнавальну діяльність студентів Це й зумовлює необхідність пошуку шляхів удосконалення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, створення умов, що стимулюють професійне становлення особистості педагога.
Одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми є глибоке осмислення й усвідомлення історичного досвіду, звернення до національних джерел педагогічної теорії, виявлення умов і закономірностей активізації творчого потенціалу вчителя, виділення важливих, властивих людині педагогічної професії, якостей, творче використання яких сприятиме зростанню освітнього потенціалу суспільства
Аналіз стану наукової розробки проблеми дозволяє стверджувати, що останнім часом педагогічна наука збагатилась результатами досліджень, у яких висвітлюються питання формування загальної культури викладачів, їхньої педагогічної майстерності (Г.Воєводська, В.Гриньова, В.Євстратов, Н.Кузьміна, М.Подберезький, Г.Шевченко, та інші); професійно-педагогічної компетентності викладацьких кадрів (В.Лозова, А.Маркова, Л.Мітіна, М.Поташкін, М.Станкін, Г.Троцко, Л.Шевчук Я.Шкурко, В.Ястребова та інші); шляхів підвищення його кваліфікації, змісту і форм професійної підготовки (А.Відченко, Л.Вовк, М.Г оловкова М.Євтух, С.Золотухіна Л.Попова та інші).
Разом із тим на сьогодні відсутнє цілісне історико-педагогічне дослідження, в якому було б представлено погляди вітчизняних учених другої половини ХІХ століття на проблему особистості вчителя
Робота виконана у відповідності до плану НДР Харківського гуманітарно-педагогічного інституту
Формулювання цілей роботи.
Мета статті - визначити внесок вітчизняних педагогів другої половини ХІХ століття у розробку проблеми вчителя.
Результати дослідження.
У ході науковогопошуку виявлено, що у педагогічній думці другої половини ХІХ століття особливе значення надавалось особистості викладача.
Так, П.Юркевич, наголошуючи на важливій ролі вчителя, викладача у ході організації навчання, зазначав, що основне завдання викладача - формувати у студентів правильний хід розумових дій, усвідомлення значення для особистості так званого «зовнішнього розуму, достатнього для вузького кола життя і народженого правильним ходом зовнішніх впливів, які утримуються і відтворюються пам’яттю» [1, с.ЗбЗ]. Педагог вважав, що саме викладач керує процесом організації навчально-пізнавальної діяльності молоді і від його дій залежить її ефективність і результативність.
Такої точки зору дотримувався і П.Редкін Для досягнення високих результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів видатний учений рекомендував дотримуватись викладачам головного
© Осова О.О., 2009
правила під час її організації: «... робити все, через що може розширитись коло пізнання і збагатитись запас відомостей студента» [2, с.69].
У ході наукового пошуку виявлено, що значний внесок у розробку проблеми викладача було здійснено М.Пироговим Зазначимо, що серед питань, які стосувались особистості викладача і його ролі у процесі організації навчально-пізнавальної діяльності студентів учений надавав великого значення стосункам викладача і студента. Він зазначав, що у педагогічних колективахіснують два різних підходи до цієї проблеми Згідно першого, викладачі - це браття вихованців, згідно другого - батьки. «Я думаю, - писав М.І.Пирогов, - що ні те, ні інше. Наставники повинні залишатися наставниками у справжньому значенні цього поняття» [3, с.166]. З метою вирішення зазначеної проблеми педагог пропонував, з одного боку, створити можливості для більш якісної підготовки професорсько-викладацьких кадрів, з іншого - ввести об’єктивне заміщення викладацьких посад на кафедрах. Для забезпечення першої умови він радив створювати «особливі» та «постійні» інститути викладачів при Академії наук і при деяких університетах; серйозні випробовування претендентів на викладання у вищій школі у стінах Академії наук; стажування майбутніх викладачів у професорському інституті при Дерптському університеті, головним завданням якого була підготовка професорських кадрів для всієї імперії з метою спеціального вивчення обраних ними предметів; стажування в зарубіжних університетах для підвищення кваліфікації. Не менш важливим, на думку М.І.Пирогова, було і створення в самому університеті спеціальних умов, які б «давали більше гаранту у справедливій оцінці наукових достоїнств претендентам», куди він відносив наступні: повне виключення сімейності, протекціонізму, переважання в оцінці кваліфікації не кількості років вузівського стажу, але й врахування такої ситуації, коли «... він (викладач) відмінними обдаруваннями переважає незрілість літ», створення умов для здорової конкуренції шляхом надання студентам права вибору лектора вузу: врахування громадської думки широкого студентськогозагалу; читання пробних лекцій на публічному конкурсі та захист конкурсантом представленої роботи; ознайомлення громадськості через педагогічну журналістику з текстами лекцій професорів та їх критичний розбір на сторінках журналів.
Отже, у дидактиці вищої школи досліджуваного періоду існувала думка про важливість як науково-теоретичної, так і навчально-практичної підготовки викладача. З метою підвищення загального рівня викладання, поліпшення викладацького складу університетів учений рекомендував проводити конкурси на заміщення вакантних посад педагогів, організовувати проведення з’їздів учителів. Підкреслимо, що М.Пирогов першим поставив питання про піднесення значення педагогічних рад, які повинні спрямовувати свою увагу на педагогічні проблеми, пов’язані з методикою навчально-пізнавальної діяльності молоді: «Було б мені бажано,- писав він, - щоб учителі, збираючись у педагогічних радах, повідомляли один одному, які вони використовуютьпедагогічні прийоми для розвитку сприйняття учнів, їхньої уваги і розуміння » [3, с.233].
У аспекті досліджуваної проблеми відзначимо, що на важливості теоретичної і практичної підготовки викладача, як однієї із умов ефективної організації навчально-пізнавальної діяльності студентів наголошував і К.Ушинський Учений вважав, що природні виховні таланти зустрічаються рідко, а саме знання і уміння викладати матеріал можуть створити особистість учителя, викладача, можливо, з людини, яка не має особливих природних задатків. К.Ушинський наголошував на тому, що учитель повинен володіти різноманітними, точними і визначеними знаннями з тих наук, які він збирається викладати. «Для народного учителя, - зауважував він, - необхідна широка різнобічна освіта» [4, с.249]. Але однієї теорії, на думку видатного вченого, замало. Він вважав, що метод викладання можна вивчити з книги або зі слів викладача, але набути навичок у застосуванні цього методу можна тільки діяльною і тривалою практикою [4, с.245].
У ході наукового пошуку з’ясовано, що на важливості як теоретичної, так і практичної підготовки викладача, як організатора процесу навчання, наголошував і С.Миропольський Видатний учений другої половини ХІХ століття зазначав: «Пробудження інтересу до навчання лежить у особистості вчителя Взагалі, в знаннях, уміннях та добрих якостях вчителя полягає перша умова успішного навчання. ... Добрий вчитель буде ще кращим, якщо він грунтовно засвоїть пропоновані дидактикою системи, методи, прийоми навчання, навчальні засоби і загальні основи виховуючогонавчання» [5, с.21]. Отже, як бачимо, особистість викладача, вчителя як умова успішної організації навчально-пізнавальної діяльності молоді, стоїть у педагогічній системі С.І.Миропольського на одному щаблі із знаннями і володіннями ефективними методами і прийомами
Виявлено, що на необхідність якісної освіти викладача вказував і М.Демков. Так, у одній із своїх статей він писав: «Якщо основне, найвище за своїм покликанням і найбільш важке для виконання завдання будь-якої людини - оволодіти собою, оскільки через себе вона оволодіває й цілим світом, то настільки важливе це завдання для педагога, якому, щоб осягнути способи дії людини на інші людські душі, прийоми й умови їх правильної культури, підкорення їх суспільній дисципліні, - необхідно бути людиною високоосвіченою) [6, с.50]. Говорячи про освіту викладача, М.Демков наголошував саме на спеціальній. Велика увага в його творах приділена саме дидактичним умінням викладача, які формуються під час спеціальної підготовки Ці вміння і повинні, на думку вченого, допомогти чітко організувати навчально-пізнавальну діяльність студента зробити процес навчання цікавим.
Але поряд з науковою освітою викладач зобов’язаний, за переконанням М.І.Демкова, відзначатися відповідним моральним розвитком. «Насамперед,- наголошував учений, - необхідна любов, довіра до дітей та молоді Хто вважає своїх вихованців поганими, той і викличе невдовзі погані нахили»[6, с.23].
Отже, проведене дослідження дозволяє стверджувати що педагогічному такту та особистим якостям викладача вчений надавав великого значення під час організації навчально-пізнавальної діяльності і студентськоїмолоді, але лише в поєднанні їх з широкими загальними та педагогічними знаннями.
З’ясовано, що подальший розвиток проблема особистості викладача, як одна з умов успішної організації навчально-пізнавальної діяльності студентів отримала в працях відомого ученого другої половини ХІХ ст. -Д.Менделєєва Педагог справедливо вважав, що викладач повинен відповідати високим моральним якостям, бути у всьому прикладом своїм вихованцям, оскільки за його словами, довіра до викладача складає основу цієї освіти [7]. З метою підвищення теоретичних знань викладачів, Д.Менделєєв пропонував створити кафедри педагогіки при університетах: «Знайомство із загальною постановою справи освіти у різні часи в різних країнах і вивчення філософського боку цього предмета, - писав він, - можуть допомогти складанню у майбутніх викладачів міцних, правильних методів навчання, які не можуть витікати з одних циркулярів і підручників, тому що плідність викладання майже всеціло залежить лише від двох обставин: від особистого впливу викладача і від основного змісту предметів навчання» [7, с.102]. Додамо, що з метою підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ та ознайомлення з передовим іноземним досвідом, Д.І.Менделєєв пропонував «відрядження уже підготовлених професорів за кордою.
Висновки.
Отже, за результатами проведеного дослідження можемо констатувати що особистості викладача, як організатору і керівникові навчально-пізнавальної діяльності студентськоїмолоді другої половини ХІХ століття приділялось багато уваги. Передові педагоги, освітяни, зокрема С.Гогоцький М.Демков, М.Пирогов, С.Миропольський, К.Ушинський Д.Менделєєв та інші, наголошували на важливості його як науково-теоретичної, так і навчально-практичної підготовки, ставили високі вимоги до моральних якостей особистості викладача. Значним досягненням учених зазначеного періоду було також і визначення конкретних шляхів, заходів підвищення педагогічної майстерності викладачів (уведення об'єктивного заміщення викладацьких посад на кафедрах, проведення «серйозних» випробувань претендентів на викладання, створення «постійних» інститутів викладачів, педагогічних кафедр при університетах, відрядження викладачів за кордон з метою ознайомлення із закордонним досвідом тощо).
Подальше дослідження передбачається провести у напрямку більш детального вивчення історичного досвіду підвищення педагогічної та методичної підготовки майбутніх викладачів, учителів.
Література
1. Юркевич П. Курс общей педагогики с приложениями . - М .: Тип. И. Д. Сытина, 1869. - 404 с.
2. Редкин П. Современные педагогические заметки // Учитель. - 1863. - Т.3. - №16. - С. 970-986.
3. Пирогов Н. Избранные педагогические сочинения / Сост. А.Алексюк, Г. Савенок. - М.: Педагогика, 1985. - 496 с.
4. Ушинский К. Собрание сочинений : в 10 т. - М.-Л.: АПН РСФСР, 1950. - Т.10.- 380 с.
5. Миропольский С. Учебник дидактики. - Вып. 1 - «Общая дидактика». - Спб.: тип. Глазунова, 1902. -
203 с.
6. Демков Н. О задачах русской педагогики // Русская школа - №3. - С.41-53; №5-6. - С.31-49; №7. - С. 39-54.
7. Менделеев Д. Сочинения в 25 т. - Л.,М.: Узд-во Акад. наук СССР, 1952.- Т. 23 - 386с.
Надійшла до редакції 17.11.2008р.
