CC BY
25
© Мосійчук Л.М.
УДК: 616.342-002.44:616.329-002:616.33-008.64
ВАРІАНТИ СПІВВІДНОШЕНЬ АГРЕСИВНИХ ТА ЗАХИСНИХ ФАКТОРІВ У ХВОРИХ НА КИСЛОТОЗАЛЕЖНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Мосійчук Л. М.
Інститут гастроентерології АМНУ, м. Дніпропетровськ
В работе выявлены особенности функционирования желудка у пациентов с пептической язвой (ПЯ) двенадцатиперстной кишки и гастроезофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ), а также при их сочетании. Определены наиболее характерные варианты соотношений между агрессивными и защитными факторами слизистой оболочки желудка. При этом для большинства пациентов с ПЯ закономерным было снижение синтеза защитных факторов при усилении действия агрессивных. В отличие от этих больных при ГЭРБ более характерным было компенсаторное увеличение содержания гастропротеинов и фу козы в ответ на воздействие агрессивных факторов. Полученные данные целесообразно учитывать при разработке терапевтической стратегии кислотозависимых заболеваний.
Ключевые слова: кислотозависимые заболевания,
Кислотозалежні захворювання, зокрема такі, як пептична виразка (ПВ) дванадцятипалої кишки (ДПК) та гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) займають лідируюче місце серед гастроентерологічної патології і тому уточнення механізмів їх розвитку залишається актуальною проблемою. Загальновизнаним на сьогодні є той факт, що ПВ ДПК виникає внаслідок порушення динамічної рівноваги між факторами агресії шлункового вмісту та факторами захисту слизової оболонки шлунка, що призводить до зриву механізмів, які забезпечують автоматизм функції і координацію дій автономної саморегуляції системи органів травлення, та порушення внутрішніх взаємозв’язків і синхронізації їх секреторної та моторної діяльності [1,2]. Основними факторами агресії безперечно визнано гіперпродукцію хлористоводневої кислоти та пепсину, що виникає внаслідок підвищення активності парієтальних і головних клітин [3], гіперплазії гастрин продукуючих клітин з гіпергастринемією [4]. Неабияке значення має ушкоджуюча дія жовчних кислот (ЖК) на СО в результаті дуоденогастрального рефлюксу, який виникає у значного числа пацієнтів з ГЕРХ та ПВ ДПК [5]. Серед факторів захисту значну роль відіграє стан захисного слизового бар’єру, секреції бікарбонатів, процесів регенерації поверхневого епітелію, оптимальне кровопостачання СО Ш і ДПК тощо [6].
Зважаючи на вищенаведене нами визначена мета дослідження - визначити співвідношення місцевих захисних та агресивних факторів СО гастродуодена-льноїзони за функціональними параметрами у хворих на ПВ та ГЕРХ.
Матеріали та методи
Обстежено 401 пацієнт з кислотозалежними захворюваннями езофагогастродуоденальної зони, серед яких було 228 (55,9 %) чоловіків та 173 (44,1 %) жінки віком від 19 до 76 (44,75+0,81) років.
В залежності від нозологічної форми усі пацієнти були розподілені на 3 клінічні групи: І групу склали 97 хворих на ПВ ДПК, 11-144 пацієнтів з ГЕРХ, III - 160 хворих на ГЕРХ, поєднану з ПВ ДПК. Контрольну групу склали 25 здорових осіб.
агрессивные и защитные факторы.
Фракційне дослідження шлункової секреції проводили аспіраційним методом за рекомендаціями лабораторії патофізіології ІГ АМНУ [7].
Вміст глікопротеїнів (ГП) у шлунковому секреті (ШС) визначали за методикою 1.1. Шелекетіної із спі-вавт. [8], концентрацію пепсину визначали також за методичними рекомендаціями цих авторів [9], рівень ЖК за методичними вказівками Ю.І. Рафеса з співавт. [10]. Сіалові кислоти (СК) досліджували дифеніламі-новим методом за Y. Winzler [11], фукози - за методичними вказівками П.Д. Рабінович, С.І. Вайстух [12].
Статистична обробка результатів здійснювалася методами варіаційної статистики [13], реалізованими стандартним пакетом прикладних програм Statistica for Windows 6.0. Достовірність різниці показників оцінювали за критерієм Ст’юдента. Взаємозв’язок між показниками установлювали з урахуванням коефіцієнта кореляції Пірсона.
Результати дослідження та їх обговорення
Порівняльний аналіз стану агресивних та захисних факторів CO 111 представлено в таблиці 1.
При аналізі pH в усіх групах хворих переважала гі-перацидність (р<0,05), яка корелювала з частотою розвитку ерозій у тілі шлунка (г= -0,81; р<0,05).
Нормоацидний тип секреції у пацієнтів І та II груп спостерігався майже в 2 рази рідше, а в III групі нор-мо- і гіперацидність мали місце практично у однакового числа хворих. Нетиповою для усіх хворих була гі-поацидність.
Зміни протеолітичної активності 111 були найбільш характерними для пацієнтів III групи, і виявлялися в 1,5 рази частіше, ніж у II (р<0,05). У спектрі порушень гіперпепсингідрія переважала в І та III групах, між тим, у хворих II групи ступінь її вираженості була вищою (р<0,05) і позитивно корелювала з макроскопічними проявами патологічних змін СО тіла 111 (г=0,43; р<0,05) та ерозивного ураження СО ДПК (г=0,74; р<0,05). Разом з тим, на відміну від хворих на ПВ ДПК, у пацієнтів з ГЕРХ найбільш питому вагу змін займала гіпопе-псингідрія (р<0,05). Негативна кореляція між рівнем пепсину в ШС і частотою виявлення ерозій в ДПК у хворих І групи (г= -0,47; р<0,05) свідчить про те, що
порушення протеолітичної функції Ш не є провідним фактором у розвитку ерозивних уражень ДПК при ПВ.
Таблиця 1.
__________________________________Характеристика агресивних та захисних факторів слизової оболонки шлунка.
Показник, од. виміру Контрольна група (М±т) (п=25) Функціональний стан І група (п=97) II група (п=144) III група (п=160)
М±т % М±т % М±т %
стан факторів агресії:
pH 2,62+0,17 нормоацидність 2,68+0,12 33,0 2,87+0,1 30,6 2,99+0,08 40,0
гіперацидність 1,46+0,04 60,8 1,49+0,04 58,3 1,50+0,05 48,8
гіпоацидність 4,60+0,23 4,1 4,73+0,21 6,3 4,89+0,18 6,8
анацидність 7,39+0,19 2,1 7,0+0,23 4,8 7,37+0,09 4,4
пепсин, мг/мл 1,0+0,31 нормопепсингідрія 0,82+0,04 36,1 0,87+0,03 41,0 0,78+0,03# 27,5*
гіперпепсингідрія 1,82+0,05 45,4 3,02+0,11 52,7 2,22+0,08”“ 56,3
гіпопепсингідрія 0,22+0,02 18,5 0,25+0,01 6,3* 0,17+0,01“ 16,2*
ЖК, мг/мл 0 холінгідрія 0,25+0,02 12,4 0,38+0,03 18,1 0,40+0,02 33,1**
стан факторів захисту:
ГП, мг/мл 0,93+0,22 нормальний 0,89+0,02 21,6 0,83+0,03 3,5 0,87+0,03 13,8
підсилений 1,60+0,03 33,0 2,08+0,07 52,8 1,70+0,04“ 23,1*
пригнічений 0,21+0,002 45,4 0,26+0,003 43,7 0,13+0,010**“ 63,1**
фукоза, г/л 0,272±0,02 нормальний 0,270+0,00 2 28,9 0,271+0,003 9,0 0,267+0,003 10,0
підсилений 0,357+0,00 9 26,8 0,375+0,007 37,5 0,340±0,006 27,5
пригнічений 0,150+0,00 9 44,3 0,188+0,006 53,5 0,167+0,005^ 62,5
СК, г/л 0,06±0,01 нормальний 0,058+0,00 2 28,9 0,055+0,001 34,7 0,055+0,001 24,4*
підсилений 0,078+0,00 2 16,5 0,135+0,005 5,6 0,084±0,004 1,8
пригнічений 0,024+0,00 1 54,6 0,028+0,002 59,7 0,031+0,001 73,8**
Примітки: 1. - р<0,05, " - р<0,001, ™ р<0,0001- достовірність різниці показників хворих // та /// груп відносно і групи 2. * - р<0,05, ** - р<0,001, Ш1- р<0,0001 - достовірність різниці показників хворих // та /// груп
Холінгідрія спостерігалася у пацієнтів всіх груп, але в III групі частота її була в 1,8 разів вищою, ніж у II (р<0,05). В порівнянні з І групою зростала не тільки частота її виявлення (у 2,7 рази), (р<0,05), а й вира-женість (р<0,05). Як і слід було очікувати, холінгідрія суттєво зменшувала рівень ацидності ШС (г= -0,66; р<0,05), незалежно від варіанту патології.
При аналізі стану захисних факторів CO 111 зміни вмісту ГП у базальній порції ШС встановлені у 78,4% хворих І групи, переважно за рахунок суттєвого зниження - в 2,9 рази (р<0,05). У II групі їх рівень змінювався дещо частіше (88,2%), і на відміну від І групи, більш ніж у половини пацієнтів вміст ГП був підвищений в 3,3 рази (р<0,05), а зниження спостерігалося лише у третини хворих.
У III групі рівень ГП був змінений у 86,2% пацієнтів, при цьому більш ніж у половини з них спостерігалася гіпоглікопротеїнгідрія (р<0,05). У порівнянні з І групою вміст їх зменшувався в 1,6 рази, а в порівнянні з II групою - у 2 рази (р<0,05).
Недостатність ГП, незалежно від варіанту патології, мала суттєве значення у розвитку виявлених макроскопічних змін СО тіла Ш (г= -0,43; р<0,05), особли-
во в І (г= -0,57; р<0,05) та III (г= -0,58; р<0,05) групах. Аналогічна залежність встановлена у хворих III групи відносно ураження СО пілоричного відділу шлунка (г= -0,43; р<0,05).
Приймаючи до уваги принципово різний характер змін захисних та агресивних факторів у ШС, нами проаналізовані найбільш характерні варіанти співвідношень між ними, а саме: 1 варіант - Т агресивного та і захисного; 2 - Т обох факторів; 3 - норма агресивного та і захисного; 4 - норма агресивного та Т захисного; 5 - і агресивного та Т захисного; 6 - і обох факторів.
При аналізі співвідношень між рівнем ацидності ШСта вмістом ГП встановлено, що у пацієнтів І групи найчастіше гіпоглікопротеїнгідрія розвивалася при гіперацидному стані (36,3%) (1 варіант). Дещо рідше рівень їх підвищувався у відповідь на гіперацидність (32,5%) (2 варіант). Третім варіантом була гіпоглікопротеїнгідрія при нормальній кислотоутворюючій функції Ш (12,5%). У 17,5 % хворих слизоутворююча функція Ш при нормоацидності була збережена (рис. 1).
І група 1 варіант □ 2 варіант
II група
III група
З варіант Ш 4 варіант □ 5 варіант EÜ 6 варіант
Рис. 1. Варіанти співвідношень між рівнем ацидності ШС та вмісту у ньому ГГІ
У II групі характерною була гіперглікопротеїнгідрія при нормоацидності (27,5%) - 4 варіант, а 1 та 2 варіанти спостерігалися дещо рідше (26,8%). У III групі, як і в І, співвідношення рівня ацидності та ГП розвивалися по 1 варіанту (31,8%), рідше - по 3 (24,3%) та 2 (13,5%), тобто були аналогічними.
Аналіз співвідношень між пепсином і ГП показав, що у пацієнтів І групи найчастіше гіпоглікопротеїнгід-рія спостерігалася при гіперпепсингідричному стані (38,0%) (1 варіант). В 2 рази рідше ці співвідношення розвивалися по 4 варіанту (19,0%) і у 18,6 % хворих вони не були порушені (рис. 2).
50
40
ЗО
20
10
0
' 38,0
- 16,5
43,2
І група
II група
III група
1 варіант □ 2 варіант ■ 3 варіант Ш 4 варіант □ 5 варіант Ш 6 варіант
Рис. 2. Варіанти співвідношень У II групі характерним був 4 варіант (34,1%), 1 -спостерігався в 2,1 рази рідше і у такого ж числа встановлена гіперглікопротеїнгідрія при зниженій концентрації пепсину в ШС - 5 варіант (14,5%). У III групі, як і в І, співвідношення між пепсином і ГП розвивалися по 1 варіанту (43,2%), рідше - по 2 (13,0%). У 16,4 % пацієнтів спостерігалося зниження концентрації як пепсину, так і ГП - 6 варіант.
Таким чином, найбільш характерні співвідношення рівня пепсину і ГП у хворих І та III груп були аналогічними та свідчили про пригнічення слизоутворення Ш в результаті підвищення кислото утворюючої функції та протеолітичної активності. Підвищене утворення ГП при гіперацидному стані Ш та гіперпепсингідрії у третини хворих II групи, вірогідно, є компенсаторною реакцією мукоцитів і може свідчити про достатній функціональний їх резерв.
При вивченні складу структурних ГП зміни вмісту фукози встановлені у переважної частини хворих,
між рівнем пепсину та ГП у ШС
незалежно від нозології. При цьому недостатність її спостерігалася майже у половини пацієнтів І групи (р<0,05) та більш ніж у половини - в III групі (р<0,05).
По мірі зменшення вмісту фукоглікопротеїнів у пацієнтів III групи збільшувалася тяжкість макроскопічних змін СО ТШ (г= -0,62; р<0,05).
На відміну від цих груп більш ніж у половини хворих II групи було зафіксовано збільшення рівня фукози в 1,4 рази (р<0,05), тоді як зниження спостерігалося у третини пацієнтів (р<0,05).
Слід відзначити, що рівень ГП корелював з вмістом у ШС фукози у хворих І (г=0,74; р<0,05) та III (г=0,65; р<0,05) груп.
Аналіз співвідношень між pH і фукозою показав, що у третини хворих І та III груп вони розвивалися по 1 варіанту, дещо рідше у І групі спостерігався 2, а в III групі - 3 варіант (рис. 3).
І група II група III група
1 варіант □ 2 варіант ■ 3 варіант Ш 4 варіант □ 5 варіант І! 6 варіант
Рис. 3. Варіанти співвідношень між рівнем ацидності ШС та вмісту у ньому фукози
У II групі майже у третини пацієнтів рівень фукози підвищувався при гіперацидному (2 варіант) і нормоа-цидному (4 варіант) станах, рідше співвідношення розвивалися по 1 варіанту.
Аналогічна тенденція встановлена при аналізі співвідношень між рівнем фукози і пепсину в ШС, з
тією лише різницею, що у III групі другим за частотою розвитку був 4 варіант співвідношень, а у 14,6 % пацієнтів спостерігалося зниження, як пепсину, так і фукози (рис. 4). У II групі майже у чверті пацієнтів спостерігався 4, рідше - 5 та 1 варіанти.
50 40 -ЗО -20 -10 -0
38,2
т
40,1
і7’1 10, 15,8 15,6П9
І група II група III група
1 варіант □ 2 варіант ■ 3 варіант Ш 4 варіант □ 5 варіант Ні 6 варіант
Рис. 4. Варіанти співвідношень Основним протектором СО Ш є вуглеводно-білкові сполучення, зокрема, СК, зміни вмісту яких встановлені у 74,2% пацієнтів І групи, 66,7% - II та 75,6% - III. При цьому недостатність їх була більш характерною для хворих І та III груп (р<0,05), а гіперпродукція - для II.
Незалежно від варіанту патології, виявлена негативна кореляція між вмістом СК і пепсину (г= -0,46; р<0,05), особливо у хворих II (г= -0,73; р<0,05) та І
між рівнем пепсину та фукози у ШС
груп (г= -0,56; р<0,05). Зниження їх рівня суттєво впливало на частоту ерозивного ураження СО ДПК (г= -0,54; р<0,05) хворих І групи і тяжкість макроскопічних ознак змін СО тіла шлунка у пацієнтів І (г= -0,51; р<0,05) та II (г= -0,46; р<0,05) груп.
Аналіз співвідношень між рівнем ацидності та СК показав, що хоча в І і II групах вони розвивалися по 1 варіанту, в І групі він мав місце в 2 рази частіше (р<0,05) (рис. 5).
І група II група III група
1 варіант □ 2 варіант ■ 3 варіант ^ 4 варіант □ 5 варіант И 6 варіант
Рис. 5. Варіанти співвідношень між рівнем рН та вмістом СК у ШС
Другим за ранжируванням у І групі був 3 варіант, а в II - 2 варіант. У III групі найбільш характерними були З і 1 варіанти співвідношень.
Аналіз співвідношення між пепсином і СК показав, що 1 варіант їх розвитку був типовим для хворих І і III груп (рис. 6). Дещо рідше у І групі спостерігався 4, а в III - 6 варіанти.
50,6
*’2|
70,3
35,4
40,4
11,1
12,3
4,9
9,9
Q п 11,1 1,0 3,0^
6,1
0,0 2d 1,6 0.8
14.8
І група 1 варіант □ 2 варіант
З варіант
Рис. 6. Варіанти співвідношень
У II групі більш ніж у третини пацієнтів ці співвідношення не були порушеними, а при їх зміні частіше мали місце 5 і 1 варіанти.
Проведені дослідження переконливо показали, що при варіантах патології езофагогастродуоденальної зони, які були нами вивчені, за наявністю загальних закономірностей стану агресивних та захисних факторів СО Ш мають місце суттєві відмінності, що необхідно враховувати при розробці терапевтичної стратегії хворих.
Висновки:
1. Визначені найбільш характерні варіанти взаємовідношень між агресивними та захисними факторами СО Ш. При цьому для більшості пацієнтів І та III груп закономірним було зниження синтезу захисних факторів при посиленні дії агресивних. На відміну від цих груп у хворих на ГЕРХ більш характерним було компенсаторне збільшення вмісту ГП та фукози у відповідь на вплив агресивних факторів.
2. Дисбаланс між захисними та агресивними факторами СО Ш з переважанням останніх особливо виражений у хворих І і III груп. Суттєва роль в розвитку ПВ ДПК та ГЕРХ належить таким агресивним факторам, як холінгідрія (р<0,05) та підвищення протеолітичної активності Ш (р<0,05).
3. У хворих на ПВ негативна кореляція між рівнем пепсину в ШС і частотою розвитку ерозій в ДПК у хворих І групи (г= -0,74; р<0,05) свідчить про те, що порушення протеолітичної функції 111 не є провідним фактором у розвитку ерозивних уражень ДПК при ПВ. Більше значення мало зниження протекторних властивостей шлункового слизу, зокрема, вмісту у ньому ГП (г=0,81; р<0,05) та фукози (г=0,76; р<0,05).
4. Недостатність СК особливо характерна для хворих на ПВ ДПК незважаючи на наявність чи відсутність у них рефлюксної хвороби (р<0,05). Негативна кореляція між їх рівнем та частотою ерозивного ураження СО ДПК (г= -0,54; р<0,05), а також макроскопічних ознак ураження CO Till (г= -0,51; р<0,05) доводить значну роль СК у розвитку ПВ ДПК. Враховуючи негативну кореляцію між вмістом СКта пепсину, особливо
II група III група
4 варіант ■ 5 варіант И 6 варіант
між вмістом пепсину та СК у ШС
у хворих II (г= -0,73; р<0,05)та І груп (г= -0,56; р<0,05),
слід припустити, що СК у цих пацієнтів частково інак-
тивують пепсин.
Література
1. Зайчик А.Ш., Чурилов Л.П. Основы общей патологии. Часть 2. Основы патохимии: монография. - СПб.,
ЭЛБИ, 2000. -688 с.
2. Катеренчук І.П., Циганенко І.В., Ткаченко Т.І. Фактори агресії і захисту у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки //Галицький лікар, вісник - 2000. -Т. 7, №3. -С. 52-54.
3. Малов Ю.С., Куликов А.Н., Ивашкина Т.Г. Взаимосвязь кислотно-основного состояния организма с желудочной секрецией гидрокарбонатных ионов у больных язвенной болезнью //Тер. архив. - 2001. - № 2. - С. 6-10.
4. Ступин В.А., Силуянов С.В. Нарушение секреторной функции желудка при язвенной болезни // Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. - 1997. - № 4. -С. 23-28.
5. Витебский Я.Д. Основы клапанной гастроэнтерологии: монография. - Челябинск, 1991. - 303 с.
6. Прийма О.Б., Кульчинска Г.Л. Неспецифічна резистентність організму хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки // Лікар, справа. - 1997. -№ 1.-С. 80-81.
7. Клініко-лабораторна оцінка функціонального стану секреторних залоз шлунка: Методичні рекомендації /
А.І.Руденко та ін.—Київ, 2004.-24 с.
8. Количественный метод определения гастромукопроте-идов: Инф. письмо і И.И. ІІІелекетина, Н.П. Кожухарь, А.И. Руденко и др. - К., 1983. - Вып. 63. - 3 с.
9. Методика определения пепсина в желудочном соке: Инф. письмо / И.И. ІІІелекетина, Н.П. Кожухарь, И.И. Руденко и др.-К., 1983.-Вып. 53.-3 с.
10. Современные методы исследования внешнесекреторной функции печени и функционального состояния желчного пузыря и желчевыводящих путей: Метод, рекомендации / Разраб.: ДНИИГ; Сост.: Ю.И. Рафес, Н.В. Чебыкина, И.И. ІІІелекетина и др. - Днепропетровск, 1979.-30 с.
11. Колб В.Г., Камышников B.C. Справочник по клинической химии. - Минск: Беларусь, 1982. - 194 с.
12. Рабинович П.Д., ВайстухС.И. Определение степени активности язвенной болезни гастродуоденальной системы по выделению дезоксигеназы фукозы с цельной мочой: (Методические указания). - Чита, 1973. - 25 с.
13. Петри А., Сэбин К. Наглядная статистика в медицине. -М.: ГЭОТАР-МЕД, 2003. -143 с.
Summary
VARIANTS OF INTERACTION BETWEEN AGGRESSIVE AND DEFENSIVE FACTORS IN PATIENTS WITH ACID-RELATED DISEASES Mosiychuk L.N.
In the article there were revealed the function of a stomach in patients with the duodenal ulcer (DU) and gastroesophageal reflux diseases (GERD) as well as in case of their combination. There were determined the most characteral variants of interaction between aggressive and defensive factors of gastric mucosa. In most of patients with DU there was the decrease of defensive factors and the increase of aggressive factors. In patients with GERD more characteristic was compensatory increase of content of the gastromucoprotein and the fucosa in case of action of aggressive factors. The received data are necessary for taking into consideration for therapeutic strategy of acid-related diseases.
Institute GastroEnterology of Ukrainian AMS, Dnepropetrovsk.
Матеріал надійшов до редакції 26,01,06,
© Чорнобай A.B., Кайдашев І.П.
УДК 616-006:615.277.3:616-097 - 618.146-006.6-085
СТАН АП0ПТ03У ЛІМФОЦИТІВ ПЕРИФЕРІЙНОЇ КРОВІ ХВОРИХ НА ЗЛОЯКІСНІ НОВОУТВОРЕННЯ ПРЯМОЇ КИШКИ, ШИЙКИ МАТКИ ТА ЯЄЧНИКІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ОБСЯГУ ОТРИМАНОГО ЛІКУВАННЯ
Чорнобай A.B., Кайдашев І.П.
Українська медична стоматологічна академія., м. Полтава
Изучено состояние апоптоза лимфоцитов крови больных РПК, РШМ и РЯ по методике аннексии V - пропидиум йодид с помощью проточной лазерной цитофлуорометрии, а также зависимость уровня апоптических процессов от примененного лечения. Установлено, что у пациентов со злокачественными новообразованиями, локализаций которые изучались изначально высокий уровень апоптоза лимфоцитов, который в 6 или 12 раз превышает такой у здоровых людей. При использовании химиотерапевтических методов лечения достоверно определяется уменьшение уровня апоптоза лимфоцитов во всех фазах, что особенно проявляется при использовании ЭПХТ.
Ключевые слова: апоптоз лимфоцитов, рак прямой Вступ
Апоптоз (програмована клітинна смерть) забезпечує елімінацію з організму застарілих та змінених клітин і спостерігається в ембріогенезі, для підтримки нормального гомеостазу в організмі, при регенерації, запаленні й злоякісному рості. Апоптоз лімфоцитів, викликаний дисфункцією мітохондрій, є одним з факторів вікового зниження ативності імунітету або імуно-старіння [2,3]. На важливу роль при процесі апоптоза внутрішньотканинних і міжтканинних взаємодій вказує й той факт, що апоптичні тільця які утворюються при апоптозі піддаються фагоцитозу не тільки й не обов'язково спеціалізованими макрофагами, але й сусідніми з ними клітинами епітеліального або сполучнотканинного походження [2,3]. Причиною розвитку апоптоза може бути прямий вплив на геном клітини (віруси) або непрямий вплив через нейромедіатори, медіатори запалення, ішемію й т.д. Така поліетіологічність апоп-тозу зв'язує його з багатьма патологічними станами, такими як травма, ішемія, інфекції. У неушкодженій клітині процес апоптоза перебуває під постійним генетичним контролем. Це пов'язане з тим, що програмована клітинна загибель є необхідним процесом клітинної заміни в ембріогенезі, а в дорослої особини - механізмом природної елімінації клітин. На генетичному рівні зміни, що супроводжують апоптоз, прояв-
кишки, рак шеики матки, рак яичников.
ляються експресією особливих генів і трансляцією відповідних білків. Відомо, принаймні, кілька генів, відповідальних за розвиток апоптоза. Серед них є як індуктори - Рає/Аро-І (С095), р53, так і інгібітори апоптоза - ЬсІ-2, ЬсІ-х, Ьах [3,4,5,6 ]. Активація виконавців апоптоза являє собою результат розгалуженого ланцюга біохімічних реакцій, зміст яких в остаточному підсумку полягає у фрагментації ДНК і клітинній смерті. Кількість розривів у ДНК, необхідна для ініціації нез во ротної клітинної смерті є невеликою. Вважається, що 40 двохланцюгових розривів ДНК на клітину, тобто приблизно один розрив на хромосому, є летальним [2,3].
Особливе місце в дослідженнях взаємодії пухли-на-організм займає здатність пухлин не тільки виходити із-під імунологічного контролю організму, але й активно пригнічувати захисну імунну реакцію, тим самим забезпечуючи собі імунологічну привілейованість. Імунологічна привілейованість пухлин утворюється, зокрема, завдяки здатності пухлинних клітин викликати апоптичну загибель лімфоцитів [4,5,6]. Розробка терапевтичного впливу на апоптоз у даний момент перебуває на початковому етапі, але уже зараз з'являються можливості впливу на різні етапи механізму розвитку апоптоза.
Мета роботи - вивчити рівень апоптозу лімфоцитів крові хворих на злоякісні новоутворення прямої киш-
