CC BY
41
Оригінальні дослідження Original Researches ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ GASTROENTEROLOGY
Патологія верхніх відділів травного каналу/ Pathology of Upper Gastrointestinal Tract
УДК 616.33-002.44-092-08:355 СКРИПНИК їм., осьодлог.в.
ВАНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, м. Полтава Українська військово-медична академія МО України, м, Київ
ПАТОГЕНЕТИЧНА РОЛЬ ЗНИЖЕННЯ РЕЗИСТЕНТНОСТ СЛИЗОВОГО БАР’ЄРА ПРИ КОМОРБІДНОМУ ПЕРЕБІГУ ПЕПТИЧНОЇ ВИРАЗКИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ТА ГЕРХ
Резюме. Установлено, що загострення пептичної виразки дванадцятипалої кишки й гастроезофаге-альної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) характеризується вірогідним зниженням резистентності слизового бар’єра гастродуоденальної зони внаслідок посилення деградації сіалопротеїнів, колагенових білків, зниження продукції фукопротеїнів слизу, активації перекисного окиснення ліпідів і зниження антиоксидантного захисту слизової оболонки. Доповнення антисекреторної терапії мелатоніном при поєднанні пептичної виразки дванадцятипалої кишки й ГЕРХ сприяє покращенню психосоматичного стану і покращенню факторів захисту слизової оболонки езофагогастродуодєнальної зони.
Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, пептична виразка дванадцатипалої кишки, резистентність слизового бар’єра гастродуоденальної зони.
Більшість наукових досліджень щодо патогенезу й лікування пептичної виразки та гастроезофа-геальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) присвячена з’ясуванню ролі агресивних чинників (асоціація з НР, підвищена кислотопродукція, наявність кислого і/або біліарного рефлюксу) та пошуку ефективних схем антигелікобактерної (АГБТ), кислото-інгібувальної й антирефлюксної терапії [2, 5, 9—11,
13]. Проте недостатньо вивченими залишаються особливості коморбідного перебігу пептичної виразки та ГЕРХ, практично не висвітлені в доступній літературі питання резистентності слизової оболонки (СО) езофагогастродуоденальної зони, роль вегетативного дисбалансу і його взаємозв’язок із медіаторами, що впливають на нижній стравохідний сфінктер, зокрема з оксидом азоту, ацетилхоліном, холецистокініном [15, 16]. У лікувальних комплексах хворих із поєднаними кислотозалежними захворюваннями недостатньо представлені засоби, які підвищують резистентність слизового бар’єра верхніх відділів травного каналу.
Для оцінки резистентності СО гастродуоденальної зони вивчають уміст глікопротеїдів та колагенових білків, кислотонейтралізуючу здатність СО антрального відділу шлунка, стан місцевого імунітету (зІ{>А), рівень простагландинів, стан мі-кроциркуляції та антиоксидантного захисту (АОЗ). Порушення секреції слизу розглядають як один із найважливіших чинників ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони [3, 4, 7|. Оцінити
стан слизового бар’єра дозволяє дослідження вмісту N-ацетилнейрамінової кислоти (NANA) — вуглеводного компоненту протективних білків слизу [12].
У попередніх дослідженнях встановлено залежність характеру метаболічних процесів у СО шлунка від типологічних особливостей нервової регуляції та асоціації з НР у хворих із пептичною виразкою (ПВ) шлунка і дванадцятипалої кишки (ПВДК). Показано, що високий рівень тривожності хворих супроводжується підвищенням екскреції з сечею NANA і фукози, та встановлено більш значущі метаболічні розлади СО у хворих із НР-асоційованою ПВ порівняно з НР-негативною [7].
Метою даного дослідження було вивчення стану метаболічних процесів слизового бар’єра гастродуоденальної зони та вегетативної дисфункції при ПВДК, поєднаній з ГЕРХ, під впливом патогенетичної терапії.
Об’єкт і методи дослідження
У 57 хворих із ПВДК, поєднаною з ГЕРХ, досліджували стан психосоматичних і вегетативних розладів, співвідношення факторів агресії та захисту, стан перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту під впливом патогенетичної терапії. Діагноз ГЕРХ і ПВДК встановлювали на підставі
#СкрипникІ.М., Осьодло Г.В., 2013 ©і «Гастроентерологія», 2013 Щ Заславеький О.Ю., 2013
клінічних проявів захворювання, результатів фібро-езофагогастродуоденоскопії (ФЕГДС), внутрішньо-стравохідного рН-моніторування. Статистичному аналізу піддавались показники загальної кількості кислотних (рН < 4) і лужних (рН > 7) гастроезофаге-альних рефлюксів, визначення кількості таких реф-люксів тривалістю понад 5 хв. Окремо аналізувалась частка функціональних інтервалів (ФІ рН) з рівнями рН < 4 та рН > 7.
Усім обстеженим пацієнтам проводилися за-гальноклінічні дослідження, ультрасонографічне обстеження органів черевної порожнини, індикація НР за допомогою швидкого уреазного тесту на початку лікування. Контроль ерадикації здійснювали з використанням швидкого тесту для визначення антигену НР у фекаліях і дихального уреазного тесту через чотири тижні після закінчення терапії.
Стан метаболічних процесів у слизовій оболонці гастродуоденальної зони оцінювали шляхом визначення концентрації NANA і фукози в сироватці крові та рівня їх екскреції з сечею [ 12]. Стан колаге-
ногенезу оцінювали за вмістом оксипроліну в сироватці крові та шлунковому вмісті [6]. Інтенсивність процесів ПОЛ у сироватці крові оцінювали за концентрацією ТБК-реактантів [8]. Антиоксидантний захист крові оцінювали за активністю супероксид-дисмутази (СОД) [14].
Психосоматичні порушення організму визначали шляхом анкетування за допомогою тестів нервово-психічної адаптації до стресорних впливів, стресостійкості, шкали реактивності та особистіс-ної тривожності. Синдром вегетативної дисфункції (СВД) у хворих із ПВДК, асоційованою з різними формами ГЕРХ, констатували за допомогою опиту-вальника А.М. Вейна (2003), визначення вегетативного індекса (ВІ) Кердо та ритмокардіографічного дослідження варіабельності серцевого ритму (ВСР) за 5 хв у спокої [1].
До І групи ввійшли 28 хворих із ПВДК, асоційованою з ЕРХ: до ІА групи — 14 хворих із високим ступенем психосоматичних порушень, до ІБ групи — 14 хворих із низьким ступенем.
Таблиця 1 — Характеристика параметрів внутрішньостравохідного рН-моніторування у хворих із ПВДК,
поєднаною з ГЕРХ, М ± m
Статистичні показники ПВДК, поєднана з ЕРХ (1 група), п =28 ПВДК, поєднана з НЕРХ (II група), п = 29 Практично здорові особи, п =25
Загальна кількість кислотних ГЕР 101,3 + 16,9* 105,2 ± 18,9* 18,21 ±3,9
Кількість тривалих кислотних ГЕР (> 5 хв) 4,8 + 1,5* 3,7 + 0,9* 0,33 ±0,17
Час із внутрішньостравохідним рН < 4 (%) 15,5 + 4,1* 11,9 + 2,8* 3,12 ± 0,19
Загальна кількість лужних ГЕР 243,4 ± 15,3* 192 ± 6,4* ** 50,51 ± 15,80
Кількість тривалих лужних ГЕР (> 5 хв) 16,1 ± 2,8* 6,5 ±1,6** 5,42 ± 1,80
Час із внутрішньостравохідним рН > 7 (%) 28,9 ± 4,8* 10,8 ± 2,7** 9,12 ± 2,72
Міп рН 1,78 ±0,22* 2,15 ± 0,19*' ** 2,63 ±0,12
Мах рН 8,14 ± 0,23 7,91 ±0,18 7,54 ±0,11
Мо рН 6,69± 0,19 6,31 ± 0,27 6,12 •: 0,14
Ме рН 6,71 ± 0,27 6,33 ± 0,21 6,08 ±0,12
Примітки: * — р < 0,05 — вірогідність результатів порівняно з контрольною групою; ** — р < 0,05 — вірогідність відмінностей між групами порівняння.
Таблиця 2 — Концентрація М-ацетилнейрамінової кислоти й фукози (ммоль/л) в сироватці крові хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ і НЕРХ, до та після лікування (М ± т)
Групи обстежених N-аце тилнейрамінова кислота Фукоза, зв’язана з білком
ПВДК, поєднана з ЕРХ (І група), п = 28 До лікування 2,68 ±0,14* 0,19 ± 0,10*
Після лікування 2,21 ± 0,13** 0,41 ±0,10**
ПВДК, поєднана з НЕРХ (II група), п = 29 До лікування 2,38 ± 0,16* 0,25 ±0,08*
Після лікування 2,04 ± 0,12** 0,51 ±0,07**
Практично здорові особи, п = 25 1,90 ±0,12 0,55 ± 0,13
Примітки: тут і в табл. З, 4, 6: * — вірогідна (р < 0,05) різниця з показниками практично здорових осіб, ** — вірогідна (р < 0,05) різниця з показниками до лікування.
До II групи ввійшли 29 хворих із ПВДК, асоційованою з НЕРХ: до ІІА групи — 14 хворих із високим ступенем психосоматичних порушень, до ІІБ групи — 15 хворих із низьким ступенем.
Хворим обох груп за наявності НР-інфекції проводилась АГБТ (рабепразол 40 мг за добу, кларитро-міцин 1000 мг/добу та амоксицилін 2000 мг/добу) впродовж 10 днів. У подальшому хворі отримували рабепразол в дозі 40 мг на добу, загальним курсом 1-2 місяці залежно від клінічної форми ГЕРХ. 28 хворим із високим ступенем психосоматичних порушень додатково призначали мелатонін у дозі
9 мг/добу 1 місяць.
Результати досліджень обробляли методами варіаційної статистики з урахуванням критерію Стьюдента. Кореляційний аналіз отриманих даних проводили методом обчислення простої лінійної кореляції Пірсона. Для оцінки вірогідності результатів приймали рівень значимості р < 0,05.
Результати та їх обговорення
Дослідження впливу чинників агресії шляхом інтраезофагеального рН-моніторування в групах із ПВДК, асоційованою з ЕРХ (І група) та НЕРХ (II група), не виявило відмінностей за загальною кількістю кислотних ГЕР ((101,3 ± 16,9) проти (105,2 ± 18,9), р > 0,05) та кількістю цих рефлюксів тривалістю понад 5 хв ((4,8 і 1,5) проти (3,7 ± 0,9), р > 0,05), що наведено в табл. І, Частка ФІ з рН < 4 у групах порівняння також суттєво не відрізнялася і становила відповідно (15,5 + 4,1) % порівняно з (11,9 ±2,8) %,р > 0,05.
Проте мали місце вірогідні відмінності в групах хворих із ПВДК, асоційованою з ЕРХ та НЕРХ, щодо кількості лужних рефлюксів тривалістю понад 5 хв ((16,1 ± 2,8) проти (6,5 ± 1,6), р < 0,05), частка функціональних інтервалів із рН > 7 була вірогідно вищою в групі хворих з ЕРХ ((28,9 ± 4,8) % порівняно з (10,8 ± 2,7) %, р < 0,05). За ступенем інфікування НР групи порівняння не відрізнялись (р > 0,05), частка НР-інфікування хворих з ЕРХ становила 78,6 %, а у хворих із НЕРХ — 86,2 %. Після закінчення лікування ерадикацію НР досягнуто у 81,5 % хворих.
При вивченні стану слизового бар’єра гастроду-оденальної зони до лікування встановлено вірогідне підвищення вмісту NANA в сироватці крові та рівня її екскреції із сечею у хворих обох груп. Ці зміни до лікування були більш вираженими у хворих із
ПВДК, асоційованою з ЕРХ (підвищення в 1,4 раза) і менш виражені — у хворих із ПВДК, асоційованою з НЕРХ (підвищення в 1,3 раза) порівняно з показниками практично здорових осіб (табл. 2,3).
Установлений прямий кореляційний зв’язок між підвищенням концентрації NANA у сироватці крові хворих і ситуативною тривожністю пацієнтів груп І і II відповідно (г = +0,70; г = +0,59). Отримані дані свідчать про посилення процесів деградації протек-тивних білків слизу, які містять сіалові кислоти, у хворих із ПВДК у поєднанні з ЕРХ, особливо за наявності психосоматичних порушень.
Значні зміни спостерігалися і в обміні фукопро-теїнів: концентрація фукози в сироватці крові хворих із ПВДК, асоційованою з ЕРХ, була нижчою у 2,9 раза (табл. 2), а рівень її екскреції з сечею — в 1,7 раза порівняно з показниками практично здорових осіб (табл. 3).
У хворих із ПВДК, асоційованою з НЕРХ, ці зміни були менш виражені: уміст фукози у крові був нижчим у 2,2 раза, а рівень її екскреції з сечею — в 1,4 раза порівняно з нормальними показниками (табл. 2). При цьому рівень екскреції фукози із сечею мав тісний зворотний зв’язок з особистісною тривожністю (г = — 0,57; г = —0,50) та ступенем стре-состійкості (г = —0,56; г = —0,48) хворих груп І і II відповідно.
Під впливом проведеного лікування у хворих із ПВДК, асоційованою з ЕРХ, уміст NANA у сироватці крові та рівень її екскреції з сечею вірогідно знизилися в 1,2 раза порівняно з показниками до лікування (табл. 2, 3), однак уміст NANA був в 1,2 раза вищим за показник практично здорових осіб, що, можливо, зумовлено посиленням деградації сі-алопротеїнів при супутній ЕРХ.
Детальний аналіз динаміки вмісту NANA у крові та рівня її екскреції з сечею у хворих підгруп ІАта ІБ засвідчив суттєвіше зниження показника на тлі призначення мелатоніну. Так, рівень NANA в підгрупі хворих, які отримували мелатонін, знизився в 1,3 раза (з 2,75 ± 0,13 г/л до 2,09 ± 12 г/л, р < 0,05), що в 1,2 раза краще порівняно з підгрупою, яка не отримувала препарату, де рівень NANA зменшився в 1,1 раза (з 2,55 ± 0,15 г/л до 2,32 ± 0,14 г/л, р < 0,05). На фоні комплексного лікування у хворих II групи вміст NANA в сироватці крові та в сечі зменшився в 1,2 раза.
Таблиця 3 — Рівень екскреції И-ацетилнейрамінової кислоти й фукози (ммоль/л) із сечею у хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ і НЕРХ, до та після лікування (М ± т)
Групи обстежених N-аце тилнейрамінова кислота Фу коза, зв’язана з білком
ПВДК, поєднана з ЕРХ (І група), п - 28 До лікування 2,98 ±0,12* 0,91 ±0,14*
Після лікування 2,55 ±0,13** 1,27 ±0,11**
ПВДК, поєднана з НЕРХ (II група), п - 29 До лікування 2,87 ±0,11* 1,10 ±0,12*
Після лікування 2,38 ±0,10** 1,48 ±0,11**
Практично здорові особи, п = 25 2,20 ±0,13 1,55 ±0,13
Уміст фукози в сироватці крові та рівень її екскреції з сечею у хворих із ПВДК, асоційованою з ЕРХ, І групи після лікування зріс у 2,2 та 1,4 раза відповідно. У хворих із П ВДК, поєднаною з НЕРХ, ці показники концентрації вірогідно зростали та майже не відрізнялися від показників практично здорових осіб (табл. 2, 3).
Високий уміст вільного оксипроліну в шлунковому вмісті хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ, до лікування свідчив про вираженіший катаболізм колагенових білків, ніж у хворих із ПВДК, асоційованою з НЕРХ. При цьому вміст вільного оксипроліну в шлунковому вмісті хворих І групи при загостренні ПВДК збільшувався в 4 рази, а у хворих групи II — в 3,1 раза (табл. 4).
Установлено, що концентрація вільного оксипроліну в шлунковому вмісті обернено пропорційно корелювала із ситуативною тривожністю (г = —0,65; г = —0,59), ступенем дезадаптації (г = —0,42; г = —0,39) та симпатикотонічною дисфункцією (г = —0,39; г = —0,38) відповідно у пацієнтів І і II груп (табл. 5). Під впливом лікування концентрація вільного оксипроліну в шлунковому вмісті зменшилась в 1,8 раза у хворих обох груп (табл. 4). Отримані дані свідчать про відсутність повного нормалізуючого ефекту лікування на обмін колагенових білків СО гастродуоденальної зони, особливо в разі поєднання з ерозивною формою ГЕРХ.
Аналіз стану вільнорадикального окиснення й антиоксидантного захисту у хворих із ПВДК, асоційованою з ГЕРХ, виявив значні порушення в системі ПОЛ-АОЗ крові при поєднаній патології, які оцінювали на підставі динаміки концентрації ТБК-реактантів, перекису водню та активності СОД у крові. Так, концентрація ТБК-реактантів у крові хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ, до лікування була збільшена в 3,8 раза порівняно з практично здоровими пацієнтами, а при кореляційному аналізі виявлено обернено пропорційний зв'язок із стре-состійкістю (г = —0,68; г = —0,39).
Після лікування концентрація ТБК-реактантів у хворих І групи зменшилась у 2,7 раза порівняно з показниками до лікування, що свідчить про гальмування процесів ПОЛ під вптивом патогенетичної терапії. У хворих із ПВДК, поєднаною з НЕРХ, II групи вихідний рівень показників ПОЛ був нижчим, ніж у хворих І групи. Так, концентрація ТБК-
реактантів у крові хворих II групи до лікування була підвищеною у 3 рази порівняно з нормою. Після лікування в цих хворих концентрація ТБК-реактантів у сироватці крові зменшилась у 2,1 раза порівняно з показниками до лікування (табл. 6).
Позитивною була динаміка показника АОЗ крові під впливом патогенетичної терапії. Так, після лікування у хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ, активність СОД у крові підвищилася в 1,4 раза, у хворих із супутньою НЕРХ — в 1,3 раза.
У процесі лікування хворих із ПВДК, поєднаною з ГЕРХ, виявлено позитивний вплив призначення мелатоніну на вегетативний статус зі зниженням показника СВД за А.М. Вейном до (27,9 ± 2,9) бала порівняно із (33,8 + 3,2) бала до лікування, р< 0,05. ВІ Кердо у 31,8 % (7 із 22) хворих із СВД парасимпатичного типу зменшувався до (12,6 ± 1,4) од. порівняно з показником до лікування (17,7 ± 1,8) од., р< 0,05; у 54,5 % (12) хворих із СВД симпатичного типу зменшувався до (13,1 + 1,4) од. порівняно з (17,9+ 1,9) од., р< 0,05.
При цьому покращувалися показники ВСР у вигляді зменшення компонента спектра, характерного для симпатичної активації: ГБ від (49,7 + 3,9) до (42,3 ± 4,1) %, Р < 0,001, та підвищення вкладу НБ, який відображає парасимпатичні впливи, від (17,3 ± ± 3,7) до (21,5 + 2,8) %, Р< 0,01, зі зниженням сим-патовагального індексу з (4,9 і 1,1) до (3,2 + 0,8), Р < 0,01. У групі без мелатоніну не відбувалось вірогідного покращення показників ВСР (рис. 1).
При аналізі ефективності підтримувальної щоденної терапії ЕРХ рабепразолом 10 мг через 12 місяців у хворих із ПВДК, асоційованою з ЕРХ, відсутність рецидиву ерозивного езофагіту констатовано в 92,9 % (13 із 14) хворих групи ІА, які отримували додаткову корекцію мелатоніном, та в 71,4 % (10 із
14) хворих групи ІБ, х2 = 0,9739; р > 0,05. Отримані результати свідчать про тенденцію до зростання ефективності підтримувальної терапії рабепразолом 10 мг у пацієнтів, яким проводилась корекція СВД мелатоніном.
Висновки
Загострення ПВДК у поєднанні з ГЕРХ характеризується вірогідним зниженням резистентності слизового бар'єра гастродуоденальної зони внаслідок підсилення деградації сіалопротеїнів, колагенових
Таблиця 4 — Концентрація вільного оксипроліну (мкмоль/л) в шлунковому вмісті хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ і НЕРХ, до та після лікування (М ± т)
Групи обстежених Вільний оксипролін
ПВДК, поєднана з ЕРХ (І група), п = 28 До лікування 56,8 ±3,6*
Після лікування 32,5 ±4,4**
ПВДК, поєднана з НЕРХ (II група), п = 29 До лікування 43,5 ±4,1*
Після лікування 25,4 ±2,4**
Практично здорові особи, п = 25 14,3± 1,5
№ 2 (48) • 2013 www.gastro.org.ua
Таблиця 5 — Кореляційні зв ’язки між психофізіологічними показниками і факторами агресії та захисту СО гастродуоденальної зони у хворих
із ПВДК, поєднаною з ГЕРХ
Психофізіологічні показники Кое- фіцієнт кореляції Концентрація NANA крові Концентрація NANA сечі Концентрація фукози крові Концентрація фукози сечі Вільний окси- пролін ТБК-реак- танти Перекис водню Суперок- сиддисму- таза
ПВДК, поєднана з ЕРХ (1 група), п 28
Ситуативна тривож- г +0,602 +0,361 -0,252 -0,291 -0,652 +0,331 +0,225 -0.094
ність р <0,001 0,057 0,165 0,107 <0,001 0,080 0,199 0,356
Особистісна тривож- г +0,246 +0,221 -0,346 -0,568 -0,270 +0,112 +0,077 -0,233
ність р 0,167 0,204 0,068 <0,001 0,144 0,337 0,369 0,189
Стресостій кість г -0,168 -0,173 -0,341 -0.557 +0,342 -0,681 -0,350 +0,363
р 0,273 0,264 0,072 0,001 0,071 <0,001 0,064 0,055
Дезадаптація г +0,253 +0,238 +0,065 +0,239 -0,424 +0,341 +0,348 -0,112
р 0,165 0,183 0,378 0,182 0,023 0,072 0,066 0,337
Симпатикотонія г +0,314 +0,326 -0,114 +0,224 -0,394 -0,076 +0.169 +0,306
р 0,096 0,085 0,335 0,201 0,036 0,370 0,272 0,105
Парасимпатикотонія г +0,241 -0,339 +0,307 +0,247 +0,347 +0,128 -0,059 +0,212
р 0,168 0,073 0,104 0,171 0,068 0,321 0,381 0,216
ПВДК, поєднана з НЕРХ (II група), п = 29
Ситуативна тривож- г +0,586 +0,349 -0,113 -0,253 -0,593 +0,226 +0,229 -0,141
ність р <0,001 0,066 0,336 0,164 <0,001 0,192 0,190 0,303
Особистісна тривож- г +0,234 +0,198 -0,371 -0,498 -0,271 +0,050 +0,097 -0,229
ність р 0,187 0,230 0,046 0,005 0,143 0,386 0,350 0,190
Стресостій кість г -0,167 -0,152 -0,364 -0,481 +0,339 -0,394 -0,344 +0,358
р 0,274 0,290 0,051 0,007 0,069 0,033 0,064 0,055
Дезадаптація г +0,186 +0,212 +0,229 +0,141 -0,392 +0,349 +0,337 0,096
р 0,242 0,216 0,190 0,303 0,034 0,066 0,071 0,351
Симпатикотонія г +0,275 +0,253 +0,223 +0,093 -0,381 -0,125 +0,133 +0,363
р 0,132 0,165 0,197 0,354 0,038 0,321 0,306 0,051
Парасимпатикотонія г +0,238 -0,295 0,097 +0,239 +0,349 -0,101 -0,105 +0,217
р 0,184 0,111 0,350 0,182 0,061 0,347 0,343 0,204
ю Примітки: г — коефіцієнт рангової кореляції Спірмена; р — рівень значимості коефіцієнта рангової кореляції Спірмена.
Сл
Патологія верхніх відділів травного каналу/ Pathology of Upper Gastrointestinal Tract
Таблиця 6 — Показники ПОЛ і АОЗ у хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ і НЕРХ, до та після лікування (М±т)
Групи обстежених ТБК-реактанти, мкмоль/л Перекис водню, ммоль/л Супероксиддис -мутаза, ум.од./мл
ПВДК, поєднана з ЕРХ (І група), п = 28 До лікування 1,5 ±0,2* 10,9 ±0,5* 2,30 ±0,15*
Після лікування 0,56 ± 0,10** 5,5 ±0,6** 3,25 ± 0,10**
ГІВДК, поєднана з НЕРХ (II група), п = 29 До лікування 1,20 ±0,16* 8,4 ±0,7* 2,45 ±0,32*
Після лікування 0,58 ±0,12** 5,35 ±0,80** 3,3 :і 0,3**
Практично здорові особи, п = 25 0,40 ± 0,08 4,8 ±0,8 3,5 ± 0,1
60 50 40 і ЗО 20
10 0
Без Із Контроль
мелатоніну мелатоніном
Рисунок 1 — Динаміка показників ВСР (за 5 хв у спокої) під впливом комбінованого лікування хворих
із ПВДК, асоційованою з ГЕРХ (%)
білків, зниження продукції фукопротеїнів слизу, активації ПОЛ та зниження АОЗ СО. Найбільш суттєві метаболічні порушення, які підтверджують ослаблення резистентності слизового бар’єра, встановлено у хворих із ПВДК, поєднаною з ЕРХ.
Рівень психосоматичних і вегетативних порушень у хворих із ПВДК, поєднаною з ГЕРХ, корелює з окремими показниками резистентності СО та процесів ПОЛ: підвищення концентрації NANA в сироватці крові — прямо пропорційно з ситуативною тривожністю (г = +0,59); рівень екскреції фуко-зи із сечею — обернено пропорційно з особистісною тривожністю (г = —0,50) та ступенем стресостійкості (г = —0,56); концентрація вільного оксипроліну в шлунковому вмісті — із ситуативною тривожністю (г = —0,65), ступенем дезадаптації (г = —0,42) та симпатикотонічною дисфункцією (г = —0,39), а концентрація ТБК-реактантів — зі ступенем стресостійкості (г = —0,68).
Застосування рабепразолу при лікуванні хворих із ПВДК, поєднаною з ГЕРХ, сприяє не лише зниженню кислотопродукуючої функції парієтальних клітин СО шлунка, а й посиленню синтезу протек-тивних білків слизового бар’єра. Додаткове призначення мелатоніну при поєднанні ПВДК і ЕРХ забезпечує зменшення проявів СВД (р < 0,05), покращення показників ВСР (р < 0,01) та підвищення чинників захисту СО езофагогастродуоденальної зони в 1,2 раза.
Список літератури
1. Анализ вариабельности ритма сердца в клинической практике. Возрастные аспекты / [Кор куш ко О. В. [и др.]. — К.:Анкон, 2002. — 191с.
2. Бабак О.Я. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь: от понимания механизмов развития заболевания к уменьшению клинических симптомов / О.Я. Бабак, Е.В. Колесникова // Сучасна гастроентерологія. — 2012. - Ns З (65). - C. 32-38.
3. Вахрушев Я.М. Исследование слизеобразующей функции желудка при лечении больных язвенной болезнью различными антисекреторными препаратами / Я.М. Вахрушев, О.В. Муравцева // Экспе-рим. и клин, гастроэнтерол. — 2002. — Nb 2. — С. 29-31.
4. Дегтярева И.И. Клиническая гастроэнтерология: [рук-во для врачей] / И.И. Дегтярева. — М.: МИА,
2004. - 616 с.
5. Кузенко Ю.Г. Розповсюдженість, клінічні прояви, сучасні підходи до діагностики і лікування гастроезофа-геальної рефлюксної хвороби та стравоходу Барретта: автореф: дис... д-ра мед. наук: 14.01.36/Кузенко Юрій Геннадійович; Нац. мед. університет ім. О. О. Богомольця. — Київ, 2008. — 32 с.
6. Осадчук Т.А. Исследование оксипролина в желудочном соке и его диагностическое значение/ Осадчук Т.А., Мотин Ю.К., Осадчук М.А. // Лаб. дело. — 1982. - № 4. - С. 16-18.
7. Скрипник I.M. Обгрунтування диференційованої патогенетичної терапії пептичної виразки у поєднанні з іншими захворюваннями органів травлення: автореф. дис,.. д-ра мед. наук: 14.01.02/ Скрипник Ігор Миколайович; Київська мед. академія післядиплом. освіти. — Київ, 2003. - 32 с.
8. Стальная И.Д. Метод определения малонового диальдегида с помощью тиобарбитуровой кислоты /ИД Стальная, Т.Т. Гаришвили // Современные методы в биохимии. — М.: Медицина, 1977. — С. 66-68.
9. Степанов Ю.М. ТЭРБ и хеликобактерная инфекция / Степанов К).М., Шендрик Л.М., Мохамед Арби // Сучасна гастроентерологія. — 2010. — № 1 (51). — С. 62-70.
10. Фадеенко Т.Д. Новые тенденции в антихеликобак-терной терапии/Г.Д. Фадеенко, Е.Г. Куринная// Сучасна гастроентерологія. — 2011. —№6(62). — С. 124-130.
11. Циммерман Я. С. Этиология, патогенез и лечение язвенной болезни, ассоциированной с Helicobacter pylori-инфекцией: состояние проблемы и перспективы/Я. С. Циммерман// Ктн. мед. — 2006. — № 3. — С. 9-18.
12. Шараев П.Н. Определение олигобиополимеризован-ных сиаловых кислот в сыворотке крови/П.Н. Шараев // Лаб. дело. - 1990. - № 11. - С. 38-41.
13. Ford А. С. Ethnicity, gender, and socioeconomic status as risk factors for esophagitis and Barrett’s esophagus / Ford A. C:, Forman I)., Reynolds P.D. //Am. J. Epidemiol. —
2005. - Vol. 162. - P. 454-460.
14. Mircha H.P. The role of superoxide anion in the antioxidation of epinephrine and simple assay for superoxide dismutase / H.P. Mircha, J. Fredovich //JAMA. — 1972. — Vol. 247(10). - P. 3170-3175.
15. Shypnyk I. Decrease of mucus banier resistance of upper parts of gastrointestinal tract as a predictor of erosive and ulcerouis lesions of esophagogastroduodenal zone / Shypnyk I., Osjodlo G., Vakhnenko A // Gut. — 2011. — Vol. 60(Suppl. 3). —A167.
16. Shypnyk I. Non-erosive gastroesophageal reflux disease: does it need a correction of vegetative dysfunction syndrome? / I. Shypnyk, G. Osjodlo // Gut. — 2012. — Vol. 61 (Suppi. 3). — A. 200.
Отримано 10.06.13 D
СкрыпникИ.НОседло Г,В.
ВГУЗУ «Украинская медицинская стоматологическая академия» М3 Украины, г, Полтава
Украинская военно-медицинская академия МО Украины, г. Киев
ПАТОГЕНЕТИЧЕСКАЯ РОЛЬ СНИЖЕНИЯ РЕЗИСТЕНТНОСТИ СЛИЗИСТОГО БАРЬЕРА ПРИ КОМОРБИДНОМ ТЕЧЕНИИ ПЕПТИЧЕСКОЙ ЯЗВЫ ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНОЙ КИШКИ И ГЭРБ
Резюме. Установлено, что обострение пептической язвы двенадцатиперстной кишки и ГЭРБ характеризуется достоверным снижением резистентности слизистого барьера гастродуоденальной зоны вследствие усиления деградации сиалопротеинов, коллагеновых белков, снижения продукции фукопротеинов слизи, активации перекисного окисления липидов и снижения антиоксидантной защиты слизистой оболочки. Дополнение антисекреторной терапии мелатонином при сочетании пептической язвы двенадцатиперстной кишки и ГЭРБ способствует улучшению психосоматического состояния и повышению факторов защиты слизистой оболочки эзофагогастродуоденальной зоны.
Ключевые слова: гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь, пептическая язва двенадцатиперстной кишки, резистентность ели тс I ого барьера гастродуоденальной зоны.
Skrypnyk I.M., Osyodlo G, V,
Higher State Educational Institution of Ukraine «Ukrainian Medical Stomatological Academy» of Ministry of Public Health of Ukraine, Poltava, Ukraine
Ukrainian Military Medical Academy of Ministry of Defense of Ukraine, Kyiv, Ukraine
PATHOGENETIC ROLE OF REDUCTION OF MUCOUS BARRIER RESISTANCE IN COMORBID COURSE OF PEPTIC ULCER OF THE DUODENUM AND GERD
Summary. It has been established that the exacerbation of duodenal peptic ulcer and GERD is characterized by significant reduction of resistance of mucous barrier of gastroduodenal zone as a result of the increased degradation of sialoprotein, collagenic proteins, decrease in mucous fucoproteins production, activation of lipid peroxidation and reduction of antioxidative protection of mucosa. Addition of melatonin to antisecretory therapy under the condition of combination of duodenal peptic ulcer and (JERG promotes the improvement of a psychosomatic condition and increases mucous barrier protection factors of esophagogastroduodenal zone.
Key words: gastroesophageal reflux disease, peptic ulcer of the duodenum, resistance of gastroduodenal mucosal barrier.
