CC BY
12
УДК 342.8(477)(091):340.11 I. М. Панкевич
Львiвський нацiональний унiверситет iMeHi 1вана Франка, докторант кафедри гётори держави, права та полгтико-правових учень,
канд. юрид. наук, доц.
ТРАДИЦ1Я ВИБОРНОСТ1 ВЛАДИ В УКРА1Н1: КАТЕГОИАЛЬНО-ПОНЯТТеВИЙ АПАРАТ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
© Панкевич I. М., 2015
Розглянуто проблему становлення та сучасного стану традици виборност влади в Укра'шь Аналiзуються основн1 поняття, термши i категори, за допомогою яких описують традищю виборностi влади в Украшь 1хне осмислення е необхщним для узагальнювального iсторико-правового аналiзу формування традици виборност влади в УкраТш, провщним методом якого е кторико-поняттевий метод.
Ключовi слова: традицiя, виборшсть, вибори, виборче право, виборча система, влада, народ, нацiя, народовладдя.
И. М. Панкевич
ТРАДИЦИЯ ВЫБОРНОСТИ ВЛАСТИ В УКРАИНЕ: КАТЕГОРИАЛЬНО-ПОНЯТИЙНЫЙ АППАРАТ ИССЛЕДОВАНИЯ
Рассмотрена проблема формирования и современного состояния традиции выборности власти в Украине. Анализируются основные понятия, термины и категории, с помощью которых описывают традицию выборности власти в Украине. Их осмысление необходимо для обобщенного историко-правового анализа формирования традиции выборности власти в Украине, ведущим методом которого является историко-правовой метод.
Ключевые слова: традиция, выборность, избирательное право, избирательная система, власть, народ, нация, народовластие.
I. M. Pankevych
THE TRADITION OF POWER'S ELECTIVITY IN UKRAINE: CATEGORIAL-CONCEPTUAL APPARATUS OF THE RESEARCH
In the article the problem of formation and the current state of the tradition of power's electivity in Ukraine was considered. The basic concepts, terms and categories by which the tradition of electivity in Ukraine was described, were analyzed. Their understanding is necessary for the generalizing historical and legal analysis of the formation of power's electivity tradition in Ukraine, the leading method of which is historical-conceptual method.
Key words: tradition, electivity, elections, electoral law, electoral system, the power, the people, the nation, people's power.
Постановка проблеми. Виборшсть - це складне та багатоаспектне явище, яке посвдае особливе мюце з-помiж ycix досягнень людсько! цившзаци. Воно е одтею i3 засад конституцшного ладу кожно!' демократично!' держави, до яких, незважаючи на yd притаманш так званим транзитним кра'нам труднощ^ варто зарахувати й Украшу. Виборшсть у сучасному демократичному суспшьстш е фундаментальним принципом формування та функщонування шститупв системи
народовладдя, державних оргашв, органш мiсцевого самоврядування, полiтичних партiй, iнститутiв громадянського суспшьства. Iсторичнiсть традицii виборностi зумовлюе юторичшсть основних понять, якi визначаються в юридичнш науцi сучасними термiнами та категор1ями. Осмислення цих термiнiв та категорш е необхiдним для узагальнювального iсторико-правового аналiзу формування традицii виборносп влади в Украiнi, провiдним методом якого е юторико-поняттевий метод.
Метою дослвдження е аналiз основних понять, термтв i категорiй, за допомогою яких описують традицiю виборностi влади в Украшу
Стан досл1дження. Традищю виборностi влади в загальнiй гётори та iсторii держави i права дослвджували О. Аркуша, О. Атоян, I. Бойко, В. Горбачов, П. Гураль, С. Дшстрянський, Н. Ефремова, В. Юселичник, М. Кобилецький, В. Кульчицький, О. Мшула, О. Мироненко, Х. Моряк-Протопопова, Р. Петрiв, В. Потоцький, В. Семюв, О. Сухий, I. Терлюк, Б. Тищик, О. Ярмиш. Теоретичне осмислення традицii виборносп влади прямо чи опосередковано здшснили Д. Гудима, М. Дамiрлi, В. Косович, В. Лемак, Ю. Лобода, Л. Луць, Ю. Оборотов, Н. Пархоменко, П. Рабшович, О. Скакун. Виборшсть та виборче право як шститут конституцiйного права дослiджували М. Афанасьева, Ю. Барабаш, М. Баймуратов, Н. Богашева, Л. Бориславський, П. Ворона, А. Георгща, О. Ейхельман, Ю. Ключковський, М. Корнiенко, В. Кравченко, Р. Максакова, О. Марцеляк, М. Савчин, А. Селiванов, М. Ставншчук, П. Стецюк, В. Федоренко,
B. Шаповал, Ю. Шемшученко, О. Щербанюк.
Виклад основних положень. Вибори е важливим суспшьним явищем, одшею з основних форм безпосередньоi учасп громадян в управлiннi суспшьними та державними справами. Як зазначае О. Щербанюк, "за сво'ми масштабами вибори фактично е суспшьно-полггичним рухом народу, стадiею передвлади, на якiй конституюються владнi структури" [1, с. 266]. Вони е способом формування представницьких оргашв, процесом, унаслвдок якого за допомогою голосування народ формуе склад державного органу чи виборно!' посади. Сформован унаслвдок виборiв органи влади та обраш особи отримують право дмти вiд iменi громади та мають повноваження для ухвалення загальнообов'язкових рiшень на вiдповiднiй територii. Вибори е одним iз найдавнiших суспшьних iнститутiв. 1нститут виборiв, залежно ввд конкретних суспiльно-полiтичних умов, полiтичного режиму, рiвня полiтико-правовоi культури та демократичних традицш у суспiльствi, часто може бути знаряддя у боротьбi за владу. Проте у будь-якому випадку вибори запроваджують елементи демократизму в державi та суспшьств!
У сучасних умовах вибори е неввд'емною частиною суспшьного життя, вони характеризують стутнь демократизму державного режиму та е основною формою реалiзацii суверенноi влади народу. Вибори е пвдгрунтям демократичноi полiтичноi системи, гарантом представництва iнтересiв рiзних суспшьних груп та прошарюв населення в органах державноi влади. У правовш науцi е рiзнi погляди щодо способу формулювання поняття виборiв. У юридичнiй енциклопедii за редакщею Ю. Шемшученка вибори визначено, по-перше, як форму безпосередньоi демократй, яка передбачае формування представницьких оргашв державноi влади та мiсцевого самоврядування за допомогою голосування. По-друге, як спошб формування колегiальних представницьких оргашв влади та мюцевого самоврядування; колепальних органiв управлiння полiтичних партiй на !'х конференцмх та зборах; колепальних оргашв представницьких та шших оргашзацш [2, с. 356]. Проаналiзуемо поняття виборiв, яке запропонували вiдомi науковщ, з юридичних шкш рiзних европейських держав. Зокрема, Б. Банашак визначае вибори як заходи, як мають на мет призначення ввдповвдних кандидата для виконання визначених функцш [3, с. 317]. Вш зазначае, що голосування е частиною цшого виборчого процесу та поняття виборiв не може бути йому тотожним. Науковець
C. Бучковський розумiе вибори як процес, у якому беруть участь громадяни як виборщ, а також полггичш парти, полiтичнi та громадськ органiзацii, якi мають особливо важливе значення у процеш висунення кандидата (виборчих списюв) та формулювання виборчих програм, зокрема здшснення органiзованоi полiтико-програмноi дiяльностi пiд час проведення ви6орчо!' кампанii [4, с. 16-17]. Дослвдник Л. Гарлiцький визначае вибори як регулярне поновлення складу парламенту в результат ршень, якi ухвалюють за спещальною процедурою усi громадяни, як мають полiтичнi
права [5, с. 155], трактуе ïx як неввд'емну частину кожно' демократично!' полггично' системи. М. Корнiенко визначае вибори як акт народного самоврядування [6, с. 16], В. Маклаков розуше вибори як формування державного органу влади або надання права виборнш особ^ реалiзованого за допомогою голосування уповноважених осiб за умови, що на кожну виборну посаду кандидуе двi чи бшьше особи [7, с. 318]. Майжетотожне означення виборiв дав В. Кравченко, який стверджував, що вибори - це спосiб формування органу державно'' влади, органу мюцевого самоврядування, або надшення повноваженнями ïx посадово' особи за допомогою голосування уповноважених на те осiб i визначення результатiв такого голосування встановленою бiльшiстю голосiв цих ошб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два i бшьше кандидата [8, с. 145]. Б. Ольховський визначае вибори як форму безпосереднього здшснення влади самим народом пвд час формування представницьких оргашв державно'' влади i зашб вiдбору уповноважених представниюв народу для участi в здшсненш державно'' влади [9, с. 264]. М. Ставншчук вважае вибори формою безпосереднього народовладдя, яка е ввдображенням волi народу, способом формування конституцшного складу представницьких оргашв державно' влади та мюцевого самоврядування [10, с. 296]. В. Копейчиков розуше гад виборами передавання влади ввд виборщв до тих, кого вони обирають [11, с. 104], А. Антошевський та Р. Гербут стверджують, що вибори надалi залишаються основною формою полггично' участi в сучасних демократах, що означае ухвалення ршення усiма громадянами, якi мають право голосу, про те, хто особисто, у визначених законодавством промiжкаx, матиме право приймати ршення вiд 'хнього iменi [12, с. 227]. Вiдомi також iншi означення виборiв, проте найввдповвдшшу дефiнiцiю можна сформулювати тшьки за умови виконання грунтовного аналiзу цього суспiльного явища у сферi його реалiзацi'. На нашу думку, вибори - це врегульована правом дмльшсть компетентних органiв влади та громадян, результатом яко' е формування особового складу оргашв державно'' влади та мюцевого самоврядування. Вибори в Укра'ш - це встановлена Конститущею та законодавством Укра'ни форма реалiзацi' безпосередньо'' демократiï. В умовах демократичного суспшьства вибори е процедурою реального волевиявлення народу. З метою об'еднання вшьних людей громада повинна для пвдтримання свого оптимального функщонування самооргашзуватися.
У демократичному суспiльствi iснуе постшний напрям дiяльностi - формування власних структур влади. Позитивна ознака вибор'в як полггико-правового 1нституту полягае в тому, що саме за допомогою народовладдя реашзовуеться становлення орган!в влади та мюцевого самоврядування. Отже, вибори е одтею з найважливших функцш народовладдя. Зазначимо, що вибори ввдбувалися ще за первiсниx час!в, коли обирали вожд!в. Однак пiзнiше виборча процедура стала складншою i наприюнщ XVIII ст. було створено класичну теор1ю вибор!в, головними ознаками яко'' е:
- народний сувереттет, який е джерелом державно' влади;
- делегування належно' народовi влади сво'м представникам, обраним пiд час демократичних виборiв;
- кожний представник органу законодавчо' влади представляе народ загалом, а не лише той виборчий округ, у якому вш був обраним; представник повинен бути незалежним ввд виборщв у виконанш сво'х обов'язюв.
Варто погодитися з думкою про те, що за допомогою виборiв народ ввддае суверенну владу сво'м представникам, тому що народ е суверенним ношем влади [13, с. 3-4]. Вибори ввдображають тип полггично' системи та безпосередньо на нього впливають. За допомогою виборiв делегуеться не тшьки право суверенно' влади у визначених Конститущею межах. Жодну гшку влади не можна вважати ношем народного суверештету, оскшьки принцип подшу влади не дозволяе концентрувати його у руках одте'' особи чи одного органу влади. Парламент та президент можуть реалiзовувати власнi конституцiйнi повноваження у визначених в Конституци та законодавствi Укра'ни межах.
Вибори виконують свою функщю у суспiльствi тiльки тодi, коли вони е демократичними. З огляду на це, доречною е думка колишнього посла Сполучених Штата Америки при Оргашзаци Об'еднаних Нацiй Джин Кирпатрик, яка запропонувала власну дефшщто демократичних виборiв: демократичнi вибори е не тшьки символiчними. Це конкурентш, визначенi, остаточнi вибори, у яких найвищих ошб, якi ухвалюють урядовi рiшення, обирають громадяни, котрi користаються широкою свободою критики уряду, публшування критичних матерiалiв та пропонування альтернативи [14, с. 31].
Демократичшсть виборiв насамперед забезпечуеться виборчим правом. Термш "виборче право" в наущ права та правозастосувальнiй практицi вживаеться як визначення:
- низки нормативно-правових акта, якi регулюють процедуру оргатзаци, проведення та визначення результатiв виборiв;
- низки прав та обов'язюв учасникiв виборчого процесу.
Виборче право е поеднанням конституц1йно-правових норм, як визначають процес органiзацiï та проведення виборш, а також умови учасп громадян у виборах орган]в влади. Норми виборчого права визначет в Конституци держави та в поточному законодавстш, яке стосуеться виборчого процесу. Проаналiзуемо наявнi у вiтчизняних та зарубшних наукових розробках дефiнiцiï виборчого права. Учет М. Хмай та В. Скшидло визначають виборче право в суб'ективному значент як загал правових норм, що регулюють спошб (процес) проведення виборiв до окремих органiв [15, с. 14]. Дослвдники В. Шишковський, Я. Гальстер та З. Вггковський визначають виборче право як систему норм, яю регулюють процес утворення визначених органiв. У суб'ективному розумшт виборче право - це виборчi права, наданi правом в об'ективному значеннi [16, с. 7]. Отже, поняття виборчого права мае два значення: в об'ективному розумшт - це поеднання правових норм, що регулюють участь громадян у виборах представницьких оргашв влади, оргатзацда та проведення вибор]в, вщносини мш виборцями, народними депутатами та представницькими органами; в суб'ективному розумшт виборче право - це право громадян обирати (активне виборче право) та право громадян бути обраними (пасивне виборче право) [17, с. 166].
Важливе значення у кожнш державi мае використовувана тд час проведення виборiв виборча система, яка е основним мехатзмом реалiзацiï принципу полiтичного представництва. У науковш лiтературi проблемнi аспекти використання виборчих систем доволi грунтовно висвiтленi у працях вггчизняних та зарубiжних науковщв. Проте й досi складно зазначати про "утфшований" погляд з цього питання. У юридичнiй енциклопедiï виборчу систему в широкому значент визначають як "спошб оргатзаци та проведення виборiв до представницьких органiв державноï влади, мiсцевого самоврядування та реалiзацiï громадянами ïхнiх виборчих прав" [18, с. 162]. У вузькому розумшт виборча система означае спошб визначення результата виборiв [19, с. 43]. Часто ïï визначають як процедуру проведення виборiв президента, члетв парламенту та шших конституцiйних органiв, яких обирають безпосередньо громадяни певноï держави [20, с. 294]. Виборча система, по суп, поеднуе у собi встановлеш у виборчому законодавствi та перевiренi практикою принципи. Спираючись на це, можна дшти висновку, що виборча система е поняттям ширшим, тж виборче законодавство. Доволi емтсно узагальнюють усi ознаки виборчоï системи поняття, за якими виборча система е "поеднанням суспшьних ввдносин, пов'язаних з формуванням складу представницьких оргатв влади шляхом виборiв" [21, с. 63], або ж "поеднанням правових, оргатзацшних та шших засобiв реалiзацiï громадянами належних ]_'м виборчих прав" [22, с. 168].
У ст. 5 Конституци Украши, у якш проголошено ïï республшою, визначено, що "носiем суверенiтету i единим джерелом влади в Украт е народ. Народ здшснюе владу безпосередньо i через органи державноï влади та органи мюцевого самоврядування" [23]. Поняття "народ" е багатозначним. Зазвичай воно означае бшьшють, загал члетв, як творять полiтичну спшьноту. Зазначене поняття може мати вдеолопчне забарвлення, що е характерним для прихильниюв теори марксизму-ленiнiзму. Марксистсько-ленiнська теор]я визначае народ як кторичну спiльнiсть людей, яка змшюеться залежно вiд завдань прогресивного розвитку, яю мае сусп]льство у певний промiжок часу. Вiдповiдно до цього завдання народ може складатися тшьки iз працюючих осiб, а також з тих, хто об'ективно бере участь у виконант завдань прогресивного розвитку держави [24, с. 103]. У сучаснш "позамарксистськш" науковш лiтературi поширеним е поняття народу, як усiх громадян держави [25]. Варто розрiзняти широке та вузьке значення цього поняття. У широкому розумшт поняття "народ" е тотожним з поняттям "громадяни". У вузькому розумшт поняття "народ" об'еднуе тшьки громадян, яю мають виборче право. На нашу думку, правильним е ширше розумшня цього поняття, оскшьки воно не виключае, наприклад, обмежено дiездатних ошб, дггей. Зазначет особи насправдi не користуються своïми полггичними правами, але вони не перестають бути частиною народу. Не менш важливим е розподш понять "народ" та "нацм".
Ввдомий шмецький учений XIX ст. О. Бауер визначав нащю як групу осiб, для яко' характерними е спшьтсть територи, походження, мови, традицш i звича'в, переживань та вторичного минулого, законiв i релiгi'' [26, с. 89]. Змютовно подiбнi визначення трапляються й у шших джерелах. Зокрема, П. Брасс визначае нащю як особливий вид еттчно' спшьноти, чи радше полiтизовану етнiчну спшьноту, з полiтичною системою, яка визнае '"' груповi права [27, с. 20]. Учет Ф. Горовський, О. Картунов та Ю. Римаренко визначають нащю як "етносощальну (i не завжди кровнородинну) спшьтсть зi сформованою усталеною самосввдомютю свое' iдентичностi (спшьтстю iсторичноï долi, псиxологiï й характеру, прихильтстю нацiональним, матерiальним та духовним цiнностям, нацiональнiй символiцi тощо), а також (переважно на етат формування) територiальномовною та економiчною еднiстю, яка в подальшому пiд впливом штеграцшних та мiграцiйниx процесiв виявляе себе неоднозначно, нервдко втрачаючи свое визначальне значення, хоча аж нмк не зникае" [28]. Дослiдники Я. Крейчi та В. Велiмський зазначають, що е передушм п'ять об'ективних чинниюв, якi можуть виконувати функцiю вдентифшаци групи як нацiï: територм, держава (чи схожий полггичний статус), мова, культура та юторм. Коли позитивт вiдповiдi по кожному з цих показниюв збiгаються, майже не залишаеться сумнiву, що вiдповiдна спшьнота чи населення е нащею; у такому разг як правило присутнiй також шостий суб'ективний показник - нащональна свiдомiсть. Але iснують ситуаци, коли деякг а то й бiльшiсть об'ективних показниюв вiдсутнi, а все ж спшьнота вiдчувае себе нацiею [29, с. 487]. Пвд час аналiзу визначення поняття нацiï у сучасних умовах цiкавою е й думка С. Грабовського, який вважае, що потрiбно визнати синтетичну концепцiю нацiï, яка гармоншно поеднуе полiтичнi, етнiчнi, економiчнi чинники, покладенi в основу полггично' i етнiчноï концепцiï нацiй [30, с. 72]. Особливо' актуальносп синтетична концепцм нацiï набувае, коли йдеться про федеральнi держави, основн закони багатьох з яких говорять про "багатонащональний народ". Наприклад, Конституцм Росшсько' Федерацiï ввд 12 грудня 1993 р. встановлюе у ст. 3, що ношем суверенитету та единим джерелом влади у Росшськш Федераци е ïï багатонацiональний народ [31]. Якщо стверджувати про застосування синтетично' концепци нацiï в нитштх укра'нських реашях, то не варто забувати, що, попри значну кшьюсть нащональних меншин, в Украïнi е титульний етнос - украïнцi, а тому формування полггачно' нацiï в Укра'т можливе лише навколо укра'нсько' наци, що е проголошено у вищезазначенш преамбул Основного Закону. У новггаш украïнськiй державi, особливо тсля перемоги 2014 р. Революци гвдносп, коли у боротьбГ за сво' конституцшт права згуртувалися громадяни Укра'ни незалежно ввд 'хньо' нацiонально'' чи мовно' належностi, доцшьно зазначати про полггачне, державно-громадянське розумгння поняття наци, а саме "нацк - це спшьнота громадян дано' держави" [32, с. 36]. Як слушно вважае I. Кресша, "найважлившою проблемою сучасного сусп1льного розвитку в Украïнi можна вважати нащональну консолiдацiю i суспшьну злагоду на основг загальноприйнятних щнностей i ц1лей^ Такою цгннгстю е укра'нська нацiональна iдея, а вгдповгдно цшями - нацiональний прогрес, нацiональна консолвдацм i еднiсть, подолання партикуляризму i сепаратизму, духовно' i полтишо' меншовартостi" [33, с. 37].
Поняття "народ" треба ввдргзняти вгд поняття "населення", яке об'еднуе не тшьки громадян держави, а й шших ошб, що проживають на ïï територи (шоземщв, бiженцiв, осг6 без громадянства). При цьому громадяни ввдповвдно' держави можуть бути ргзно' нацiональностi.
Важливим елементом демократа е влада, яка сприяе оргатзаци людини, народу, суспшьства. Як зазначае С. Рабшович, "увесь процес функщонування оргатв пу6лгчно' влади мае пвдпо-рядковуватись сво'й основнш метi - слугувати правам i свободам людини при одночасному забезпечент групових, колективних, загальносусп1льних iнтересiв" [34, с. 9]. Ввдповвдно до юнуючого сьогодт в Украïнi пгдходу до шституту державно' влади, який постулюеться у пвдручниках з теорiï держави i права, державна влада володiе двома основними монополмми: видання загальнообов'язкових правил поведшки у виглядг правових норм, а також можливють та реальна здаттсть застосування державного примусу [35, с. 121]. Як зазначають П. Рабшович та М. Хавронюк, "влада народу здшснюеться передушм шляхом видання закотв, яю е виразом загально' волг" [36, с. 203]. Дещо по-шшому владу визначають захвдноевропейсью науковцi, де поширена концепцГя влади як можливосп реалГзацГ' певних дш. Ïï визначають як якГсть
адмтстрування. Вперше цю концепщю сформулював шмецький соцiолог Макс Вебер, який стверджував, що влада означае найменшу можливють запровадження власноï волi всерединi юнуючих вiдносин навiть всупереч опору, незалежно ввд того, на чому ця можливють базуеться [37, с. 203]. Французький сощолог А. Бiроу визначае владу як здатшсть здiйснення чогось, реалiзацiï намiрiв, усiлякоï можливостi дмльносп взагалi [38, с. 210]. Таку ж думку подшяе Т. Парсонс, який визначае владу як здатшсть ухвалення ршень, що е обов'язковими для окремих груп та ïхнiх членiв настшьки, наскшьки ïхнiй статус ввдповвдае обов'язкам, що виникають на шдставГ такого рiшення [39, с. 31].
Змютом демократа як народовладдя е моральш, полiтичнi, юридичнi, економiчнi цiнностi. Панiвнi в суспiльствi цшносп - вiдображення вiдповiдних переконань людей. Основними принципами демократа вважають полггичш права та свободи особи, рiвнiсть усiх перед правом, владу бшьшосп з урахуванням прав меншостi, панування прав людини над правами держави. Це означае, що зазначет цшносп мають глобальне, загальне значення для усiеï людськоï цившзаци. Моральнi та полггичш цiнностi, якi здобули мiжнародне визнання, е закрiпленими у конституцмх майже ушх сучасних держав. Еволюцшний розвиток суспшьства та держави передбачае гарантування основних, загальновизнаних принцитв, без яких неможлива демократа як народовладдя. Без цих принцитв, без демократичних цiнностей неможливий перехiд до цившзаци, яка спираеться на знання та функщонуе завдяки широкому обмшу шформащею i вщритому доступу до не!'. Це передбачае визнання необхiдностi реалiзацiï демократичних цiнностей.
У сучаснiй юридичнш науцi народовладдя асоцiюеться з ухваленням рiшення бшьшютю голосГв. Як зазначае Ю. Тодика, iдейними засадами народовладдя е народний суверенгтет, тобто верховенство влади народу, яка здшснюеться в штересах народу [40, с. 90]. Зазначимо, що ухвалення полгтичних та юридичних ршень бшьшютю члешв суспшьства ще не означае, що таке ршення е слушним та правильним. Результати виборГв здебшьшого е визначником якосп влади, що е важливим чинником суспшьного життя у конституцшно визначеному промГжку часу. Швидке запровадження демократичних шститупв у державах, де до цього "х не було, або ж вони належно не функщонували, може мати деструктивн наслвдки. Ефектом цього явища стала участь у процесГ ухвалення ршень значноï кшькосп населення, яке було, по суп, не готовим для своеï новоï ролГ, не роздшяло демократичних цшностей, що допровадило до перетворення деяких демократш у тоталггарт режими. У цьому контекст виникае питання: чи можна визнати справедливими вибори, в яких багатомшьйонт маси населення голосують за маловвдомих осГб, або ж узагалГ за очевидних попушспв. "Психоз натовпу" не тшьки не забезпечуе дотримання справедливой! щодо ввдповщного процесу проведення виборГв, а й, крГм того, не дае змоги уникнути военних та полгтичних катастроф мГжнародного рГвня.
Висновки. Пдсумовуючи аналГз основних понять, термМв i категорш, безпосередньо пов'язаних з вибортстю влади, потрГбно констатувати ïхню значну розвинетсть та не менш значний плюралГзм у розумшт. Такий плюралГзм зумовлений не тшьки складтстю, конкретно-гсторичним характером, а й тим, що ïх вивчають рГзн науки, що послуговуються рГзним методолопчним шструментарГем. Отже, науковий дискурс проблеми виборносп, традицiï виборносп не тшьки збагачуе знання про вибортсть i виборче право, а й частково е наслГдком поеднання у законодавчих формулюваннях взаемосуперечливих наукових теорш. Тобто теоретико-правова та юторико-правова обгрунтоватсть теоретичних засад традицiï виборносп влади безпосередньо залежить ввд вiдповiдноï мегодологiчноï основи, яка на сучасному етап недостатньо розроблена.
1. Щербанюк О. В. Народний суверентет i реалЬзащя владоспроможностг демократичноï держави: монографiя. Книга II / О. В. Щербанюк. Монографiя. - К.: Логос, 2013. - 306 с. 2. Юридична енциклопедiя: в 6-ти томах / eidn. ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : Укралнська енциклоnедiя, 1998, т. 1: А-Г. - 672 с. 3. Banaszak B. Prawo konstytucyjne. - Nb 88, 2. wyd. / B. Banaszak. - Warszawa, 2001. 4. Buczkowski J. Podstawowe zasady prawa wyborczego III Rzeczypospolitej. Wydawnictwo UMCS. - Lublin, 1998. 5. Garlicki L. Polskie prawo konstytucyjne. Zarys wykiadu. Wydanie 7. Wydawnictwo Liber. - Warszawa, 2003. 6. Кортенко M.I. Виборче законодавство для оргатв м^евого самоврядування / M.I. Кортенко //Полiтологiчний вкник. - К., 1993. - Вип. 1. -
С. 16-20. 7. Конституционное (государственное право) зарубежных стран: В 4 т. Т. 1-2. Часть общая: Учебник / Отв. ред. проф. Б. А. Страшун - 3-е изд., обновл. и дораб. - М. : Издательство БЕК, 2000. - 784 с. 8. Кравченко В. В. Конституцшне право Укра!ни. Навч. поаб. / В. В. Кравченко. -2 - вид., доп. - К. : Атгка, 2002. - 480 с. 9. Конституцшне право Украти: Шдручник для студентов вищих навчальних закладгв /за ред. академика АПрН Украти, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних i полтичних наук, професора В. С. Журавського. К. : Видавничий Д1м "1н Юре", 2002. - 544 с. 10. Ставншчук М. I. Форми безпосередньо! демократа // Конституцшне право Украти : Шдруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освти / ред. :
B. Ф. Погортко; НАН Укра!ни. 1н-т держави i права iм. В. М. Корецького. - 3-те вид. - К. : Наук. думка, 2002. - 732 с. 11. Основи конституцшного права Украти: Шдручник. Видання друге, доповнене / За ред. В. В. Копейчикова. - К.: Юртком 1нтер, 1998. - 288 с. 12. Demokracje zachodnioeuropejskie. Analiza porownawcza. Pod redakcjq A. Antoszewskiego i R. Herbuta. - Wroclaw,
1997. 13. Сарторi Дж. Порiвняльна конституцшна iнженерiя: До^дження структур, мотивiв i результатiв /Джовант Сарторi; [пер. з 2-го англ. вид.] - К. : АртЕк, 2001. - 201 с. 14. Кирпатрик Д. Що таке демократiя? // Агентство США з мiжнародного розвитку. - Ки!в, 2000. 15. Chmaj M., Skrzydlo W. System wyborczy w Rzeczypospolitej Polskiej. Seria Akademicka. - Wydanie II uzupeinione i poszerzone. - Krakow, 2005. 16. Szyszkowski W., Galster J., Witkowski Z. Prawo konstytucyjne - zarys instytucji w okresie transformacji ustrojowej. -Torun. -1993. 17. Молдован В.В., Мелащенко В. Ф. Конституцшне право: опорш конспекти: Навч. потник для студентiв юридичних вузiв та факультетiв. - К.: Юмана, 1996. - 272 с. 18. Юридична енциклопедiя: В 6 т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко вдп. ред.) та т. - К. : Укр. енцикл., 1998. - Т. 1: А-Г. - 672 с. 19. Виборче право Украти. Навчальний потник / За ред. В. Ф. Погоршка, М. I. Ставншчук. - К.: Парламентське вид-во, 2003. - 383 с. 20. Яценко И. С. Конституционное право Российской Федерации / И. С. Яценко, М.: 2003. - Издательство "Бератор-пресс". - 752 с. 21. Основи держави i права Украти : Потник / За ред. М.В. Костицького, M.I. Настюка. - Львiв, 1993. - 244 с. 22. Молдован В. В., Мелащенко В. Ф. Конституцшне право: опорш конспекти: навч. потник для студентiв юридичних вузiв та факультетiв / ВВ. Молдован, В.Ф. Мелащенко. - К.: Юмана, 1996. - 272 с. 23. Констит^я Украти Прийнята на п'ятй сеси Верховно!Ради Украти 28 червня 1996р. //Вiдомостi Верховно! Ради Украти. - 1996. - № 30. - Ст. 141. 24. Советское государственное право: учебник для студ. юрид. ин-тов и фак. / А.И. Ким и др.; ред. А.И. Лепешкин. - М. : Юридическая литература, 1971. -614 с. 25. Майборода О. Конституцп - для громадян, а не для етшчних стльнот / О. Майборода // Форум нацш. Газета конгресу нацюнальних громад Украти. - № 04/71, 2008. 26. Картунов О. Захiднi теори наци: плюралiзм думок, дефШщя понять / О. Картунов // Вiче. - 1996. - № 6. -
C. 80-89. 27. Brass P. Ethnicity and Nationalism. Theory and Comparison / P. Brass // New Dehli; London, 1991. 28. Етнонащональний розвиток Украти: термти, визначення, персонали_/ Вiдп. редактори Ю. I. Римаренко, I. Ф. Курас. - К., 1993. - 800 с. 29. Крейчi Я., Велiмський В. Еттчш та полтичш наци в Сврот: Пер. з англ. Ю. Бадзьо, Б. Гарбуз, I. Гарник та т. / Я. Крейчi,
B. Велiмський // Нацiоналiзм: Антологiя. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 487-490. 30. Обушний М. I. Етнос i наця: проблеми iдентичностi / М. I. Обушний. - К. : Укра!нський центр духовно! культури. -
1998. - 203 с. 31. Конституция Российской Федерации // Российская газета, 25.12.1993. 32. Рабтович П. М. Основи загально! теори права i держави: навч. потник. / П. М. Рабтович. - Вид.3-те, зi змтами i доповненнями - К.: ЮДО, 1995. - 156 с. 33. Креста I. Громадянсько-полтична концепця укра!нсько! наци (за В. Липинським) / I. Креста // Studia politologica Ucraino-Polona. - 2011. - Вип. 1. - С. 237-247. 34. Рабтович С. П. Забезпечення прав i свобод людини i громадянина в дiяльностi оргатв мкцевого самоврядування : конспект лекцш /
C. П. Рабтович ; Юридичний факультет Львiвського нацюнального утверситету iменi Ьана Франка. - Львiв, 2015. - 184 с. 35. Скакун О. Ф. Теорiя держави i права: тдручник / О.Ф. Скакун. -2-ге видання - К.: Алерта; КРТ; ЦУЛ, 2010. - 520 с. 36. Рабтович П. М., Хавронюк М. I. Права людини i громадянина: навч. потник. - К.: Атта,2004. - 464 с. 37. Weber M. Wirtschaft und Gesellschaft / M. Weber. - Tubingen, 1921. 38. Birou A. Vocabulaire pratigue des schieces socials / A. Birou. - Paris, 1966. 39. Parsons T. The system of modern societies / T. Parsons. Englewood Cliffs, N. J. : Prentice-Hall, 1971. 40. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины : учеб. пособие / Ю. Н. Тодыка. -Харьков: Факт, 1999. - 320 с.
