CC BY
13ART STUDIES
ТЕОРЕТИЧНА СПАДЩИНА ВОЛОДИМИРА С1ЧИНСЬКОГО У КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ УКРАШСЬКОГО МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА: ПРАЗЬКИЙ ПЕР1ОД (1923-1943)
Патик Р.С.
кандидат мистецтвознавства, професор, перший проректор Львiвськоi нацюнальног академп мистецтв, Львiв, Украша
THE THEORETICAL HERITAGE OF VLADIMIR SICHINSKY IN THE CONTEXT OF THE DEVELOPMENT OF UKRAINIAN ART: PRAGUE PERIOD (1923-1943)
Patyk R.
Ph.D.in Arts, Professor, Vice-Rector of the Lviv National Academy of Arts, Lviv, Ukraine
АНОТАЦ1Я
Теоретична спадщина Володимира Счинського нараховуе десятки комплексних дослщжень з ютори украшського та свггового мистецтва, праць про методику мистецького виховання та навчання. Особливо наполегливо учений вивчав гсторгю украшсько! архiтектури. Чимало грунтовних студiй та розвiдок зали-шив В. Сiчинський у дшянках образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, граверства, досль дження розвитку мистецьких стилiв. Багато статей та монографiчних праць, альбомiв науковця присвячено проблемам украшсько! культури. Дослiджував вiн i творчий шлях багатьох украшських митцiв - скульп-торiв, граверiв, художникiв-живописцiв, а також мистецтвознавцiв.
ABSTRACT
Volodymyr Sichynsky's theoretical heritage includes dozens of comprehensive studies on the history of Ukrainian and world art, works on the methods of art education and training. Particularly persistent, the scientist studied the history of Ukrainian architecture. Many thorough studies and explorations were left by V. Sichinsky in the fields of fine and decorative arts, engraving, research into the development of artistic styles. Many articles and monographs, albums of the scientist are devoted to problems of Ukrainian culture. He also explored the creative path of many Ukrainian artists - sculptors, engravers, painters, and art critics.
Ключовi слова: теоретична спадщина, науковi дослвдження, педагопчна дiяльнiсть, украшська культура.
Key words: theoretical heritage, scientific research, pedagogical activity, Ukrainian culture.
Володимир Счинський (1894-1962) - багатог-ранна й водночас суперечлива, i до сьогодш мало дослщжена постать на тл украшсько! культури XX сторiччя. Вш був ученим-мистецтвознавцем, архь тектором-практиком, митцем-графшэм, педагогом, краезнавцем, юториком. I у вах цих галузях зали-шив помiтний слщ. Завдяки рiзнобiчностi таланту, неабиякiй працьовитосп та rрунтовностi фахово! пiдготовки учений дуже багато зробив для украшсько! науки, без жадоби слави та широкого ви-знання творив реч^ вкрай важливi для нашо! духо-вностi. Людина, яка пережила двi свiтовi вiйни, три революци та iншi меншi заворушення, тричi втра-тивши все свое майно, збiрки, бiблiотеки i засоби юнування, не зневiрювалась, а далi продовжувала завзято свою працю. А любов до батькiвщини зав-жди була йому першорядним зобов'язанням та справою национально! совiстi.
Постановка проблеми. Спадщина В. Счинсь-кого вiдзначаеться своею рiзноманiтнiстю. Провщ-ною iдеею наукових пошушв ученого е вивчення особливостей розвитку украшського мистецтва, з'ясування його мюця та значення у загальносвгго-вому культурному процесi. Упродовж 39 рошв В. Сiчинський написав 39 монографш, сотнi статей, рецензiй - реестр його друкованих праць, опублжо-ваних як за життя, так i пiсля смертi (за 1918-1992
рр.), налiчуе 547 назв, вщомих на сьогоднi, з них 471 - науков^ мистецтвознавчi публiкацii [4]. Проте багато робгт ученого залишилось у рукопи-сах.
Володимиру Сiчинському належить десятки комплексних дослiджень з ютори украшського та свггового мистецтва, праць про методику мистецького виховання та навчання. Особливо наполегливо вчений вивчав юторш украшсько! архггектури. Чимало грунтовних студш та розввдок залишив В. Сь чинський у дшянках образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, граверства, досль дження розвитку мистецьких стилiв. Багато статей та монографiчних праць, альбомiв науковця присвячено проблемам украшсько! культури. Дослщжу-вав вiн i творчий шлях багатьох украшських митцiв - скульпторiв, граверiв, художникiв-живописцiв, а також мистецтвознавщв.
Володимир Сiчинський доводить i украшсь-кому читачевi, i iноземному, що украшська культура, украшське мистецтво у вах його проявах упродовж столиъ не втрачае свое! самобутностг Ученому притаманний чисто европейський пвдхщ до вивчення, дослвдження й мистецтвознавчого уза-гальнення наукового матерiалу. У сво!х теоретич-них працях вiн на основi беззаперечних доказiв та наявних конкретних пам'яток розкривае генезу ^
що важливо, безперервнiсть, тятсть розвитку украшського мистецтва.
Аналiз останшх дослiджень i публiкацiй. Проблема вивчення i систематизаци теоретично! спадщини В. Очинського 1923-1943 рр. досi не отримала грунтовного наукового дослвдження. Ок-ремi пращ-монографи украшських та шоземних вчених частково висвiтлюють окреслену проблематику (Кейван I. [3], Мушинка М. [4]), проте це зага-лом лише хронолопчний огляд життя i дiяльностi ученого.
Володимир Сiчинський належить до тих неба-гатьох людей, котрих природа щедро обдарувала талантом - знаний вш не лише як визначний украшський вчений, але й як архiтектор-практик, худо-жник-графш та навiть фотограф, правда ця галузь його таланту ще не вивчена.
Мета статтi - проанал1зувати науково-педаго-гiчну, досл1дницьку та творчу дiяльнiсть В. Счин-ського у перюд 1923-1943 рр.
Виклад основного матерiалу. Пiсля Першо! свгговох вшни Прага набувае статусу основного центру емкраци для украíнцiв. Саме сюди 1921 р. з Вiдня перенесено Украшський вiльний ушверси-тет, тут згодом засновано Украшський високий пе-дагогiчний iнститут iм. Драгоманова, а 24 грудня 1923 р. - Украшську студш пластичного мистец-тва.
Найплвдшший 20-рiчний перiод теоретико-до-сл1дницько! та творчо! дiяльностi В. Сiчинського теж пов'язаний з Прагою, куди вш у 1923 р. був змушений переселитися з Польщi як полггичний емiгрант.
До 1923 р. науковець тдвищуе свою квалiфi-кацiю в ушверситеп й одночасно працюе як викла-дач перспективи, перспективного рисунку та шших предметiв в Украшськш академп пластичного мистецтва. Його обирають лектором Украшського ви-сокого педагопчного iнституту iм. Драгоманова. Також вш вiдвiдуе лекци фiлософiчного факультету УВУ i е слухачем лекцiй з мистецтвознавства в Карловому унiверситетi. 1927 року В. Счинсь-кому надано звання доктора фшософп за працю «Архитектура Крехiвського монастиря по дерево-риту 1699 р.». Вш став одним iз перших докторiв фшософп УВУ. Того ж 1927 р. В. Очинський габь лиувався на звання приват-доцента кафедри всесвь тнього й украшського мистецтва в Украшському високому педагогiчному шституп iм. Драгоманова, а пiсля його скасування певний час працював в Украшському техшчному господарському шсти-тутт Звання професора кафедри ютори мистецтв фь лософiчного факультету УВУ В. Счинському на-дали у березш 1942 р. за працю в галузi теорп мистецтва [4].
Попри свою науково-педагопчну дiяльнiсть у чотирьох вищих закладах Праги, де викладае рiзнi предмети, так1, як всесвгтня й украíнська iсторiя, ге-ограф1я, образотворче мистецтво та теор1я мистецтва, В. Сiчинський калька рокiв (ввд 1 вересня 1936 до 31 грудня 1943 р.) викладав новий предмет укра-!нське краезнавство в Украíнськiй реальнiй пмназп в Морджанах (i у Ржевницях) бiля Праги i навiть
видав з цього предмета тдручник - «Вступ до украшського краезнавства» (Прага, 1937), в якому наго-лошував на значенш назви як нацiонального ÎMeHÎ. «Адже, - писав учений, - одна спшьна назва сприяе об'еднанню народу, витворюе в ньому спiльнiсть устремлшь, свiтогляду, почувань, провадить до кращого розумiння колективно1' працi у вах дмн-ках життя - культурного, господарського i политичного» [2, с. 30]. ^îm того, вш викладав тут iсторiю, географiю, малювання та креслення.
Щд час перебування у Чехо-Словаччинi В. Ci-чинський часто подорожував по Закарпатськiй Ук-раïнi, обстежуючи i дослвджуючи пам'ятки куль-тури, особливо докладно вивчав репон Пряшiв-щини, де вперше побував у 1924 р. Згодом, вш ще калька разiв повторив своï подороже у цей край. До-слiдник Мирослав Сополига зазначае: «Хоч тут його до певноï мiри за1нтригувала й мiська архитектура, але найбiльше вчарувало вченого народне бу-дiвництво, зокрема дерев'яш церкви» [5, с. 21].
На те, що В. Счинського защкавило вивчення украшського карпатського будiвництва вплинуло дек1лька чинникiв, насамперед те, що в цьому реп-онi через певш iсторичнi та географiчнi обставини збереглося багато давнiх форм житла i побуту, як1 е джерелом подальшого розвитку украшсько1 куль-тури; також треба пам'ятати, що будiвництво роз-вивалося тут у дуже специфiчних умовах, тобто у безпосередньому зв'язку з архiтектурною тради-щею сусiднiх народiв - словаков, поляшв, угорцiв та iн.; i трепм важливим чинником е те, що тутешне народне будiвництво - один з найвиразшших про-явiв матерiальноï культури, а бiльшiсть традицш-них споруд сввдчать про високий рiвень технiчноï умiлостi та естетично1 культури тих, хто 1'х збуду-вав.
Попри велике педагогiчне навантаження, вчений розвивав i поглиблював сво1' науковi досль дження, виступаючи з численними публшащями, що стануть згодом неоцшенним внеском в украïн-ське мистецтвознавство.
Володимир Очинський брав активну участь у рядi м1жнародних конгресiв, де презентував свгто-вiй науковiй громадськостi надбання украшського народного мистецтва й архiтектури. Його залучено до роботи 1-го i 2-го конгресу слов'янських геогра-фiв та етнографiв (1924 i 1927 рр.), 1-го М1жнарод-ного з'1'зду у справi народного мистецтва 1928 р, 4-го М1жнародного зЧзду бiблiотекарiв i приятелiв книги.
Вже на Першому конгресi слов'янських гео-графiв та етнографiв у Празi (1924) В. Очинський зачитав свою програмну доповiдь «Украïнське де-рев'яне будiвництво i методи його дослвдження», в якш наголосив на винятковому значенш народно1' архiтектури Украшських Карпат не лише в загаль-ноукрашському, але й в загальнослов'янському контекстi.
У сво1х пiзнiших працях вчений вказуе на тру-днощi у вивченш народного будiвництва Карпат -прська територiя, важкопрохiднi лiси та погаш дороги. У зах1дноевропейських учених можна знайти згадки про карпатське народне будiвництво, проте
вони дуже неточш, a iнодi нaвiть фaнтaстичнi. Ha думку В. Счинського, великою xибою пpaць ^о нapодне бyдiвництво е те, що вони недостaтньо aбо ж взaгaлi не висвiтлюють генези пaм'яток, a aвтоpи тaкиx пpaць не коpистyються нaлежними методaми у своïx дослiдженняx. Цi думки висловлено ще в 1930-pокax, a пpоте вони не втpaтили свое1' я^^ял^ ностi. Зокpемa, це стосуеться бaгaтьоx пpaць ^о пaм'ятки yкpaïнцiв Кapпaт.
Для дослщження деpев'яного нapодного будь вництвa, В. Счинський paдив зaстосовyвaти комбь гаци piзниx нayковиx методiв. Вiн ввaжaв, що ос-новну yвaгy необxiдно зосеpедити нa типологй' бу-дiвель тa ïx поxодженнi, pозвиткy поодинокм фоpм бyдiвель, зaлежниx вiд локaльниx, етнологiчниx чи топогpaфiчниx особливостей (xaparcrep кpaю, кль мaт, мaтеpiaл, мiжетнiчнi взaeмовпливи); pозвиткy фоpм в iстоpичномy тa xpонологiчномy поpядкy в aспектi стильовиx змiн, вiдобpaженнi своepiдниx p^ мiсцевоï твоpчостi, пpогpесi i дегенеpaцiï фоpм, зaлежниx вiд соцiaльниx тa господapськиx умов.
Miжнapодний з'1'зд у спpaвi нapодного мистец-твa, що вщбувся 7-13 жовтня 1928 p. у npaßi, мяв велике знячення з огляду га pозpоблення методiв нayковиx дослвджень у дiлянцi нapодного мистец-твя, a тякож споpiднениx з нею тук. Виpiшyвaлось, як збеpегти нapодне мистецтво в yмовax штенсив-ного pозвиткy свiтовоï пpомисловостi. В. Очинсь-кий ня II секци, пpисвяченiй нapодномy мистецтву, виголосив доповщь «Генезa i еволюцiя фоpм де-pев'яниx веж i дзвшниць га Укpaïнi», у як1й га ос-новi пеpеконливиx фaктiв ствеpджyвaв, що y^arn-ськ1 деpев'янi дзвшищ нaлежaть до типу твденно-eвpопейськиx дзвiнниць. Хоч нaйстapшi пям'ятки не втодять зя меж1 почятку XVI ст., га думку дос-ладнии, вони дяють низку дaниx ^о дявню мю-цеву кyльтypy, якя сягае вiзaнтiйсько-pомaнськоï доби. В. Счинський ствеpджyвaв: «Звичяйний тип дзвiнниць галежить до доби готицько1' i nprna^e фоpмy деpев'яниx веж, зшшв i ^постей. Це докя-зують гpaвюpи нaйденi ня Укpaïнi тя зpaзки веж тя дзвiнниць зaxiдно-слов'янськиx нapодiв i цiлоï цен-тpaльноï £вpопи, з котpими yкpaïнськa apxiтектypa стояля в тiсномy зв'язку» [1, с. 162-169]. Вш ввя-жяв, що, пеpеймaючи фоpми мypовaноï apx^^-тypи, yкpaïнськi бyдiвничi зyмiли гадяти ш «^potí-нaльнi пpикмети свое1' мистецько1' твоpчости», a щодо сямого pозвиткy apxiтектypи, то вiн, ня думку дослщникя, йде piвнобiжно з мюькою apxiтектy-pою, i «тяжко озгачити де кiнчиться нapодне мистецтво i починяеться мистецтво т.зв. вищт кляс i гавгаки». В. Счинський подяв опис дзвiниць i по-кaзaв еволюцiю ïx типiв - ввд нaйстapшого «^имь тивного» до pенесaнсного i бapокового.
Як i в бшьшосл етнологiв тя мистецтвозгавщв того чясу, у центpi увяги В. Сiчинського буля сяк-paльнa apxiтектypa. Окpемy pозвiдкy вiн ^исвятив деpев'янiй цеpквi в селi Тpочaни (Пpяшiвщинa), яку ввяжяв однieю з нaйстapшиx га теpенax Словяч-чини тя Зaкapпaття.
Зявдяки пiдтpимцi Miнiстеpствa шк1льництвя тя нapодноï освiти, Слов'нського шституту у npaßi,
a тякож Земського yпpaвлiння в Бpaтислaвi В. Счи-нський, пвд чяс лiтнix кaнiкyл пpотягом 1927-1931 pp. дослщжувяв деpев'янy apxiтектypy в pегiонi ко-лишнього Мяковицького пянствя. Результатом цт по1'здок стяля гpyнтовнa няуковя pозвiдкa «Де-pев'яне бyдiвництво ня Мяковищ», в як1й aвтоp стя-вить to6í зя мету «подяти по можливосп повний тя гpyнтовний погляд пpо деpев'янi бyдiвлi» в pегiонi Сxiдниx Кapпaт - з невелико1' теpитоpiï мiж piкaми Топля тя Ондявя, якя га сxодi сягае мiстечкa Сфо-пк1в тя сш Лaдомиpовa й Mиpоля, a га пiвночi - сxi-дниx «py^rax» Бескидiв. Учений у встyпi до свое1' pоботи детяльно пpоaнaлiзyвaв ва попеpеднi досль дження цieï пpоблемaтики (няводить джеpелa тя т-теpaтypy), одняк його pоботa пpо деpев'яне бyдiв-ництво га Maковицi бязуеться не ня лiтеpaтypi з цього ^едмету, a пеpедовсiм ня основi влaсниx польовиx дослiджень. Автоp у цьому вигадку сга-вить to6í зя мету вивчити yсi деpев'янi цеpкви ня теpитоpiï Maковицi, дослщити мiсцевi apxiвнi мяте-piaли, виконяти детaльнi обмipи плaнiв, pозpiзiв тя детялей, зaфiксyвaти фотогpaфiчно yсi нaйцiкaвiшi об'екти тя вивчити констpyкцiю тя бyдiвельний мя-теpiaл пям'яток, ïx iKrep'ep. M. Сополига у свош до-повiдi «Володимиp Сiчинський - дослщник нapод-ного бyдiвництвa у^тн^в Пpяшiвщини» зaзнaчae: «Дуже високо тpебa оцiнити гадзвигайно точнi ви-мipи бyдiвель, a тякож теxнiчнy докуменгащю констpyктивниx детялей пям'яток, що уможливило виpiшення вaгомиx пигань, пов'язaниx iз поxо-дженням бyдiвель, ï'xньою типолопею тощо» [2, с. 69]. В. Очинський не обмежувявся лiнеapними об-мipaми (з точнiстю до 1 см), a ^ягнув зэдокумен-тувяти всi обмipи кyтiв, сxилiв тя веpтикaльниx площин. npau^ «Деpев'яне бyдiвництво га Мяко-вицi» мiстить, ^м зaгaльноï xapaктеpистики ня-pодного бyдiвництвa, описи 29 деpев'яниx цеpков i тpьоx дзвiниць (цей мaтеpiaл подяно чеською мо-вою). Единою пpогaлиною у цiй pозвiдцi, ня думку сyчaсниx дослiдникiв, е те, що у нш недостятню увягу ^ид^ено свiтськомy бyдiвництвy. В. Сiчин-ський обмежуеться невеликою xapaктеpистикою житлового бyдiвництвa i вiдносить його до типу ле-мкiвськиx xaт (у швшчнш чaстинi Maковицi) тя до пеpеxiдного типу (у пiвденнiй чaстинi).
Одшею з нaйвизнaчнiшиx моногpaфiй В. Очи-нського пpо деpев'яне бyдiвництво га теpенax Kap-пят стяля ^яця «Drevene stavby v Karpatske oblasti». У цьому гpyнтовномy дослiдженнi aвтоp подяе все-бiчний aнaлiз нapодноï' apxiтектypи yсix тpьоx зaxi-дноyкpaï'нськиx етногpaфiчниx гpyп - гyцyлiв, бой-к1в тя лемкiв не лише в контексп yкpaïнського ми-стецтвя, a й у зaгaльнослов'янськомy плaнi. В. Счинський aнaлiзyвaв деpев'янy сaкpaльнy apxiте-raypy, a тякож житловi, гpомaдськi, господapськi тя iншi бyдiвлi. Вяжливим е те, що aßTOp висвiтлюe ге-незу й еволюцiю нapодноï бyдiвельноï кyльтypи, вкязуе ня ïï специфiчнi тя вiдмiннi pиси. Ця ^ядя стяля pезyльтaтом двэдцяти pокiв дослвдження iс-тоpичниx, мyзейниx дaниx, apxiвниx тя лiтеpaтyp-ниx джеpел, a тякож, що вяжливо, гpyнтyeться га вляснт спостеpеженняx. Пpо цi своï тpивaлi експе-дицiï В. Очинський зялишяе тaкi спогяди: «Мушу
щдкреслити, що за цших двадцять рошв меш Hi-коли не сталося, щоб мiсцевi жителi проявили до мое! працi якусь незичливiсть чи неохоту. Навпаки, CKpi3b я зустрiчався i3 щирим прийняттям та поро-зумiнням для сво!х намiрiв, i то навiть у найввдда-ленiших закутинах пр» [11, с. 15].
У сво!й монографп В. Сiчинський ще раз тдк-реслюе, що найцiннiшими пам'ятками дерев'яно! архiтектури укра!нщв е церкви, яш, за етнолопч-ними ознаками, дуже виразно видiляються у два ос-новнi типи - бойкiвський i гуцульський (лемшвсь-кий тип похщний ввд бойк1вського i, на думку В. Ci-чинського, не е окремим типом будiвлi; !х основа та просторове членування - бойшвське. А вiдмiннiсть е наслвдком захщного, католицького будiвництва). «Трид№нють зрубу, три веж1 стрiхи церков у Карпатах е орипнальними ознаками укранського будь вництва, i нiде iнде це не проявилося в такш мiрi, як в Укрш'ш» [11, с. 84]. Говорячи спочатку про типо-логiю лемшвсько! церкви лише як про варiант бой-швсько!, В. Ciчинський все-таки доходить висно-вку, що про захвдноукрашське церковне будовниц-тво можна говорити як про таке, що складаеться iз трьох основних типiв - бойшвського, лемк1вського i гуцульського. Як i в попереднiй працi, значно менше уваги автор придiляе свiтському народному будiвництву украшщв Пряшiвщини i часто посила-еться не на сво! спостереження, а на працi Р. Райн-фуса, Й. Стрнадела, Д. Странсько!, I. Коперниць-кого, К. Мокловського, Й. Видри та ш.
Однак окремi зауваження аж шяк не примен-шують наукову вагу ще! грунтовно! розввдки. Можна погодитися з думкою М. Мушинки, який вва-жаd, що це й дос неперевершена праця про де-рев'янi церкви Закарпатсько! Украни, Схщно! Словаччини (Пряшiвщини) та галицько! Лемшв-щини. Закарпатський етнолог Павло Федака, пода-ючи сво! спостереження щодо методики досль дження дерев'яного будiвництва, принципiв титза-ци будов, використання архивного матерiалу, широкого фонду дерев'яного будiвництва на слов'янських землях, генези i розвитку будiвель, особливостей житлового i храмового будiвництва, називаd цю розвiдку найкращою працею про наро-дне будiвництво Укра1нських Карпат, а за глиби-ною аналiзу - однiею з найкращих в украшськш ет-нографiчнiй та мистецтвознавчш науцi взагалi.
У науковiй спадщиш В Ciчинського з проблематики народного будiвництва на Пряшiвщинi метиться багатий фактологiчний та порiвняльний ма-терiал, який у подальшому може послугувати за основу в дослщженнях з юторп архггектури.
Працюючи в галузi мистецтвознавчих досль джень проф. В. Ciчинський за посередництвом М. Грушевського пвдтримував псш контакти з Всеук-ра!нською Академiею наук у Киевi i завдяки цьому мав можливiсть публiкувати сво! пращ на сторшках таких видань, як «Науковий збiрник», «Укра!на» та «Бiблiографiчнi вктЬ» Це, зокрема, статл «Книжна графiка Павла Ковжуна», де науковець подае бюг-рафiчнi ввдомосп про художника, а також коротко характеризуе окремi екслiбрiси; «Книжна графша
Роберта Люовського», «Брама в Мшеп i фасад ка-тедри у Володимирi Волинському», - в яшй вивчае iсторiю катедрального собору та аналiзуе його архь тектурнi форми, на основi чого робить висновок про подiбнiсть фасаду катедри у ВолодимирьВоли-нському з ринковою брамою у Мшетг Дешлька ре-цензiй В. Ciчинського були опублiкованi в журналi «Укра!на».
Перебуваючи у чехословацьшй столицi, В. Ci-чинський не втратив зв'язк1в з культурним середо-вищем Львова, завдяки чому протягом 1923-1930 рр. опублiкував 35 статей та рецензш у львiвських часописах. Як правило, цi розвщки були виданi за пiдтримки НТШ.
Щд час по!здок у Львiв В. Ciчинський щоразу вiдвiдував НТШ, коли була нагода бути присутшм на зiбраннях членiв наукового товариства, виголо-шував доповiдi чи звгга. У 1930 р. на заседаниях ю-торично-фiлологiчно! секцi! НТШ проф. В. Счин-ського одноголосно обрано дiйсним членом товариства. У листах до I. Крип'якевича учений зауважив, що це було для нього несподiванкою та вважав цей факт одним з найкращих подш його життя ввд часу його перебування в емiграцi!. Членство в НТШ стало ощнкою його наукових заслуг перед укра!н-ською наукою.
Першою виданою у Львовi розвiдкою була книжка «Бойшвський тип дерев'яних церков на Карпатах» (1927), а згодом, у 1928 р. виходить друком праця «Будiвництво мюта Потилича», де В. Счин-ський подав детальну iсторiю мiста, змальовував його полггачне та економiчне становище, робив опис та виконував власноруч рисунки окремих пам'яток дерев'яного будiвництва XVI-XVII ст. 1929 року учений опубл^вав велику розвщку «Сутк1вська твердиня», де також дослвджував юто-рш мiста та його будiвель, подав детальний опис i обмiри пам'яток архiтектури. Також у Львовi вихо-дять друком так1 пращ В. Очинського: «Вежа i дiм Корнякта у ЛьвовЬ» (1933), «Андрiенко» (1934), «Архiтектура катедри св. Юра у ЛьвовЬ» (1934), «Св. Юр» (1934) «Архитектура Лаврова» (1936), «Григорш Левицький» (1936), «Замкова церква Миколая у Львовi» (1936), «Укранське дерев'яне будiвництво i рiзьба» (1936) та «Нариси з юторп ук-рансько! промисловости» (1936).
Варто докладшше розглянути останню працю, а саме з'ясувати, яш галузi укра!нсько! промислово-стi включив у свое дослвдження В. Ciчинський i яш висновки зробив на основi цього матерiалу.
Через труднощi, що були пов'язаш з пошуком, опрацюванням i синтезуванням матерiалу в тогоча-снш науковiй i популярнiй лiтературi, автор обме-жуе обсяг сво!х «Нариав» певними рамками. Вiн насамперед опрацьовував найстаршi види обробно! промисловостi, що, на його думку, з часом стали основою для модерно! промисловосп, зокрема, це стосуеться пашрень. «Розмiр паперового виробни-цтва, - ввдзначае вiн, - справдi сввдчить про культу-рний рiвень народу бож у старовину папiр ужива-вся майже виключно для писання, друку книжок та iн. видань. I саме Укра!на в старi часи мала дуже
пош^ене пaпеpове виpобництво i то знячно pa-нiше, як в сyсiднix кpaяx, нaпpиклaд ня Москов-щинi» [9, с. 5]. Пaпеpове виpобництво як мiсцевий пpомисел постяв в Укpaïнi щонaйпiзнiше ня почя-тку XVI ст. в Гaличинi, в сеpединi XVI ст. ня Волинi й з почятком XVII ст. ня Пpиднiпpов'ю, i то пеpевa-жно по мiстax ябо ж у тиx пеpедмiстяx i селax, як1 мяли господapський зв'язок з мютом. В. Счинсь-кий зязнячив, що це явище можня пояснити тим, що взaгaлi yd пiдпpиeмствa доби Ренесянсу (в У^яж - до сеpедини XVII ст.) постяли у гас в yмовax мь сько1' оpгaнiзaцiï пpaцi, коли piвнобiжно зi зpостом господapськоï ^омисловосп мiст pозвивaeться пpомисел у вж гaлyзяx виpобництвa. Оpгaнiзaто-paми й фyндaтоpaми цього пpомислy були пеpевa-жно мiщaни, a теxнiчними кеpiвникaми стявяли pе-мiсники-мaйстpи, що зястосувяли сво1' згання у тяк звяк^ цеxовиx оpгaнiзaцiяx pемiсникiв. Автоp пpипyскaв, що пеpшими мaйстpaми i pобiтникaми, як1 пpaцювaли га yкpaïнськиx пaпipняx, були чу-жинцi, пеpевaжно шмщ, a пpоте «...y XVIII ст. ми здибяемо у piжниx документа мяйже виключно ук-païнцiв» [9, с. 9]. Вш yвaжaв ^ик^тним i те, що цiлa пpоцедypa виpобництвa, нязви веpстaтiв мяли свою у^я^ьку теpмiнологiю.
В. Сiчинський вболiвaв нэд тим, що вже з ня-стaнням XX ст. в^обни^во пaпеpy в Укpaïнi цш-ком пвдугало, a тi стapi ramprn, що ще збеpеглися з минулж чaсiв (пеpевaжно га Волинi й Подшл^, теxнiчно не вдоскогалювялися тя зi своею мялою кшьшсно ^одущею не звдовольняли вповнi пот-pеби няселення.
Няступний pоздiл у «Hap^ax з iстоpiï y^arn-сько1' пpомисловостi» - пpо виpобництво скля, яке ввд XVI ст. мяе у гас нязву гутництвя. В.Сiчинський описуе нaйдaвнiшi гути в Укpaïнi тя зв'язок ïx з мь сцевосцями, бaгaтими га потяш.
У своему дослвдженш вчений згaдyвaв тi pегi-они Укpaïни, де iснyвaли гути, сшт гутник1в тя вляснишв, a тякож тi виpоби, як1 вони виготовляли. Досдвдник вкязувяв, що в у^я^ьки мовi е 50 piз-ниx нязв шкляно1' посуди, ввдповвдно до ^rora-чення i фоpм кожно1' посудини.
Вивчяючи питaння постaння i pозвиткy гутни-цтвя, arnüp доxодить висновку, що у фоpмax y^a-шського скляного посуду можня пpостежити pиси piзниx свiтовиx стилiв - ввд pомaнськиx apxaïзмiв i эж до пpикмет бapоко з його пишшстю i декоpaти-вiзмом, що, га думку В. Счинського, були пеpей-нятi paзом iз теxнiчними зясобями з венецiйськиx, шме^км i польськиx виpобiв. Але вpештi-pешт усе-тяки сxиляeться до думки, що у^я^ьке скло мяе сво1' оpигiнaльнi фоpми.
В. Сiчинський ввэжяв, що pозвиток yкpaïнсь-кого скляного виpобництвa XVII-XVIII ст. сягнув тякого високого piвня, що yкpaïнськa скляня ^оду-кцiя тpивaлий чяс не пльки зяловольняля мiсцевi потpеби, яле й служиля пpедметом експоpтy, гасям-пеpед до Pосiï тя Бiлоpyсi, a тякож до Риги, що буля вяжливим осеpедком тоpгiвлi з piзними деpжaвaми. Тякож В. Сiчинський ствеpджyвaв, що зя зpaзкaми yкpaïнського скляного посуду виготовляли посуд у
Роси. Цей фякт вiн пояснювяв тим, що ня Жябинсь-кому скляному зaводi в Ямбypзькомy повiтi Петеp-бypзькоï гyбеpнiï нapiвнi з «цесapським» виpобляли «чеpкaський» посуд - зя зpaзкaми yкpaïнського скля (у XVII-XVIII ст. «чеpкaсaми» чи «чеpкесaми» нязивяли влясне yкpaïнцiв). Зягалом «чеpкaський» посуд - це буля устяленя нязвя нaйкpaщого скля yкpaïнського виpобництвa.
Обpобкy глини В. Сiчинський ввяжяв, безсум-нiвно, одною з нaйдaвнiшиx i няйбшьш pозвинениx гялузей пpомисловостi, що стояля ня високому теx-нолопчному piвнi. Вiн пpоводить глибокий aнaлiз iстоpiï pозвиткy цieï гaлyзi ввд нaйдaвнiшиx, «пе-pедiстоpичниx» чaсiв (бл. 2500-2000 p. до н.е.), коли виpобництво посуду ня теpитоpiï У^шни вже було пошиpене i дяло «сyцiльний тип тяк звянох' «пеpедмiкенськоï» кyльтypи, себто попеpедницi велико!' мженсько1' (чи егейсько1) кyльтypи», i яж до к1нця XIX тя почятку XX ст., чясу, га який пpипaдae велике зaцiкaвлення в^обями кеpaмiчноï ^омис-ловостi, що с^ининило постяння «нapодовець-кого» нaпpямy. Hapоднi мотиви стяли визнaчaль-ними у виpобax мистецько-пpомисловиx шкiл i мaйстеpень (кеpaмiчнa школя в Коломш, мaйстеpня I. Левинського у Львовi, мистецько-пpомисловi школи в Mиpгоpодi, Kиeвi, Kaм'янцi-Подiльсь-кому). Одняче В. Сiчинський зaзнaчaв, що цi шш-льнi в^оби не були пов'язaнi з фaбpичним в^об-ництвом i не мяли га ниx впливу пвд мистецьким оглядом.
Пеpелiчyючи основнi центpи виpобництвa ке-paмiки XI-XII ст. учений згaдyвaв Кшв, Чеpнiгiв, Kоpсyнь. Вiн yвaжaв, що вже ввд стapокняжиx чя-сiв, кpiм фоpм, що нaгaдyють гpецькi aмфоpи, дзбя-нки тя iншi aнтичнi виpоби, з'являються й новi оpи-гiнaльнi фоpми посуду, ковшiв, чapок i т.д. В. Счи-нський вiдзнaчaв, що, пвд оглядом стилiстики, пеpевaжaють вiзaнтiйськi зpaзки (у нaйдaвнiшi чяси сиpiйськi), a тякож спaдщинa велико1' гpецькоï ку-льтypи. Певне знaчення мяли i мiсцевi тpaдицiï -попеpеднi досягнення кеpaмiчного виpобництвa.
Пiсля зaнепaдy кеpaмiчного виpобництвa у XIV-XV ст. кеpaмiчнi фоpми в XVII-XVIII ст. ви-piзняються великою пишнiстю i бягятством, що вь дповiдae стилю бapоко, який пpиxодить до гас у се-pединi XVII ст., яле мяе певнi особливостi в y^arn-ському контекстi. Володимиp Сiчинський вiдзнaчae високий теxнологiчний piвень тогочaсниx кеpaмiч-ниx виpобiв. Як свiдчaть лiтеpaтypнi джеpелa, yкpa-ïнськиx мaйстpiв дуже шямувяли i зaпpошyвaли до шшт кpaïв.
Автоp «Hapисiв» укэзувяв ня слябкий pозвиток кеpaмiчноï пpомисловостi в межax УРСР пiсля того, як почяли оpгaнiзовyвaти кеpaмiчнi apтiлi тя вiдкpивaти «експеpиментaльнi» мaйстеpнi. Це ara-лося у 1930 p., коли було pозгpомлено Mежигipськy тя iншi школи зя «нaцiонaльний yxил», a сяме зя плекaння нapодниx зpaзкiв.
Пpо текстильну пpомисловiсть, В. Счинський в1дгукуеться як пpо нaйбiльш зaнедбaнy в сучясну йому добу, тод^ як у дaвнiшиx чaсax ткяцтво було добpе pозвинене, пpо що дяе свiдчення вже стapок-няжя добя.
У цьому дослiдженнi автор згадував також га-фтярство i вважав, що в його основi лежить схiдна, вiзантiйська, украшо-в!зантшська художня тради-щя з пiзнiшими захщними впливами; згодом всi цi мотиви украшсьш гафтярi перетворювали на свш лад i виконували своерiднi вироби, якi слугували зразками для новших т.зв. народних (селянських) вишивок i гафтiв, пацьоркових силянок (герданiв), килимiв.
З вовняних виробiв В. Счинський особливо вичленяв килимарство, як галузь, що досягла найбь льшого розвитку i у свiтi мае заслужену славу. : Учений стверджував, що украшський килим мае своерiдний, власний стиль, своервдну технiку виро-бництва. Багацтво композицiйних засобiв i орнаме-нтальних мотивiв, глибоке i тонке розумшня коло-ристики i сполуки барв та незрiвнянна гармон1я вщ-тiнкiв i основного кольору тла сввдчить про велик! досягнення украшського виробництва, проте юто-р!я самого виробництва у нас майже не дослвджена, хоч праць про украшсьш килими е чимало.
Виробництво металу - цей промисел в Украш був розвинений не менше, шж шш!, i особливо великий вилив на «металярство» (як i на керамiку), на думку В. Счинського, мала доба грецьких колонш у ПричорноморЧ. А мiсцевi територiальнi вщмши можна розпiзнати вже з! сшфських часiв (хоч сшф-ськ вироби дають свш виразний тип ! стиль). Учений зауважував, що давн традици мюцевого виробництва сильно помига в старокняжу добу (Х-ХШ ст.), коли «металярство» досягло дуже високого рь вня, на що вказують численш знахвдки ювел!рних вироб!в та емалей. Ввдкрип майстерт у Киев!, Ка-нев!, Чершгов! засввдчують, що виробництво було справд! мюцеве. Також майже виключно в украш-ських руках було зосереджене народне ювел1рне виробництво - це звичайно предмети оздоби: ду-кач!, ковтки, каблучки, персш, хрестики.
Шдсумовуючи цей роздш, В. Счинський зауважував, що металева промисловють на Украш обмежуеться предметами першо^' потреби.
Насамк1нець у сво!х «Нарисах з юторп украш-сько! промисловости» вчений дослвджуе гсторгю розвитку деревообробно^' промисловосп. Згаду-ючи, що ця галузь була знаною ще в старокняжу добу, автор дослщжував збережен пам'ятки украшського дерев'яного буд!вництва ХУ1-ХУШ ст., як1, на його думку, вказують на дуже високу культуру буд!вництва з! своими виробленими мистець-кими формами, технолопею та орипнальною конс-трукщею.
В. Очинський вказував теж на незвичайне ба-гатство форм цвинтарних хреспв (культ мертвих), придорожшх фпур, хрестик1в; високий р!вень р!зьби по дереву засввдчують також шэностаси, вироби релшйного ! церковного вжитку.
Цей юторичний огляд охоплюе щлу украшську територш в и етнограф!чних межах, що вчений вважав единим загальноприйнятим методом у вах на-род!в, який забезпечуе суцшьний, повний образ на-цюнальних досягнень.
В. Счинський, кажучи про грандюзш можли-
восп розвитку промисловосл в Укрш'ш в pi3HOMa-нiтних галузях i дiлянкaх виробництва, вважав, що цьому посприяе саме юторичний екскурс.
Прaцi В. Очинського 20-х рошв знаходили прихильнi ввдгуки на сторiнкaх украшсько! преси, переважно у журнaлi «Украша», що виходив шд ре-дaкцieю М. Грушевського в Киeвi, та у мюячнику «Червоний шлях», що видавався у Хaрковi (за реда-кцieю П. Затонського). Нaуковi прaцi В. Очинсь-кого рецензували так1 вiдомi дослвдники, як Д. Ще-рбак1вський, М. Голубець, I. Крип'якевич, М. Андреева, В. Залозецький, С. Таранушенко, Ф. Заплетал, Л. Адлер та ш.
Учений публiкувaв сво! розвщки, зокрема «Конспект юторп всесвiтнього мистецтва» (1-ше i 2-ге видання), де подав огляд розвитку мистецтва, починаючи ввд палеолггу; окремi роздiли присвятив мистецтву Украши X-XVI ст., значне мiсце ввдво-дячи висвiтленню взаемозв'язк1в украшського мистецтва i европейського. У розвщщ «Архитектура стaрокнязiвськоl доби Х-ХШ ст.» вчений вказуе на зв'язки украшського мистецтва з черняхiвською культурою, а також наголошуе впливи украшсько! культури в процесi !! розвитку на формування i тра-нсформацш мистецтва сусвдшх нaродiв. Наступ-ними були пращ «Програма виклaдiв юторп всесвь тнього мистецтва»; «Етруський дiм i гуцульський оседок», де припускае, що подiбнiсть aрхiтектури цих двох будiвель невипадкова; «Олександр Анто-нiй Тарасевич, 1672-1720», - дослвдження життя i доробку видатного укра!нського гравера, у якому зокрема, виявляе ряд дос не ввдомих його робiт, а насамшнець подае загальний список робгт художника, що нал1чуе 108 позицш; «Вступ до укра!нсь-кого краезнавства»; альбоми - «Украшсьш орнамента юторичш», «Орнаменти в юторичних стилях», «Monumenta architecturae Ukrainae», «Украшсьш орнаменти народш», «Укра!нське ужиткове мисте-цтво» та «Ukrainische Angewandte--Kunst».
Приватний aрхiв Ярослава Сiчинського дав змогу ознайомитися з рецензiями та ввдгуками (з приватного листування вченого) на таю його пращ, як «Чужинщ про Украшу» та «Monumenta architecturae Ukrainae».
Володимир Счинський — юторик мистецтва i до теми чужинецьких описiв Укра!ни дiйшов, ма-буть, шукаючи захвдноевропейських описiв про украшсьш пам'ятки мистецтва, проте сама праця «Чужинщ про Украшу» належить радше до тих, що ма-ють мистецтвознавче спрямування. Учений розглядав мaтерiaл з культурно-юторично! позицй' й не обмежувався вузьким колом джерел. Лгтера-тура, з якою працював В. Счинський, нaлiчуе 200 позицiй, i це, звичайно, вказуе, яким великим було защкавлення щею темою в минулому. Сво! заува-ження та коментaрi В. Сiчинський вводить лише подекуди. Вчений вважав, що пiзнaння думки чу-жинцiв про Укра!ну в минулому мае тдважити шш-дливе почуття свое! меншовaртостi. У цьому досль дженнi В. Сiчинський склав опис чужинецьких ко-ментaрiв протягом десяти столiть, i цi характеристики чужинщв були дуже прихильними. Як сввдчать документи, мaндрiвники з далеких
кра!н високо оцiнювали таланти, культуру i мисте-цтво украшського народу.
Неодноразово рецензенти вщзначали потрГб-нють цього видання та загальний його вигляд. Зага-лом у прес було багато прихильних вгдгушв на видання «Чужинщ про Украшу» - з 1940 по 1942 рр. з'явилося 37 рецензш.
1940 року у Празi вийшов альбом В. Очинсь-кого «Monumenta агсЫ1ес!игае Ukrainae», що скла-даеться iз 64 таблиць та 300 рисуншв. Ця праця дае загальний огляд мистецтва на укра!нських землях вщ найдавнiших часiв до сучасностi. На таблицях, умiщених в альбомi, вщтворено розвиток архггек-тури i и стилiв, а сам альбом защкавлюе не лише фахiвцiв з архггектури, iсторикiв чи мистцiв. С. Го-рдинський (псевдо С. Львiвський) у сво!й рецензii' на книгу В. Очинського стверджував, що В. Очин-ський е не лише архггект, але й iсторик мистецтва, й це останне передусiм. Це дало йому змогу не лише зiбрати механiчно в одно зразки украшського будiвництва на протязi вiкiв, але й прокласифшу-вати !х за одшею лiнiею, вибравши тi пам'ятки, що и пiдкреслюють. Вiн уважав, що автор сво!м видан-ням робить важливу рiч наукового, мистецького та популяризацшного значення. Празьке видавництво «Укра!нська дiйснiсть» порiвнюе збiрник «Моштейа architecturae Ukrainae» з дощем, що впав на суху землю, i вказуе на те, що до того часу в нашш лiтературi не було загального огляду будь вництва на украшських землях, а також вгдзначае дбайливе графiчне оформлення збiрника.
Аналiзуючи працю В. Очинського «Monumenta architecturae Ukrainae», Д. Чижевський вказував, що велика частина матерiалу походить з дослiдчих праць самого автора, його фотографш, власних опиав мало знаних, або зовсiм не знаних пам'яток мистецтва. Така публжацГя, на його думку, потрiбна кожному iсториковi мистецтва. В. Сь чинський, вправний графiк, Глюстрацп до цього альбому виконав самостшно, що додае йому ще бь льшо! вартостi.
Дослiдник М. Драган уважав, що до появи ще! роботи у нас не було спещально! науково! працi, присвячено! iсторii укра!нсько! архiтектури, а зага-лънi пращ з юторп украшського мистецтва були здебГльшого дуже мало iлюстрованi, а то й зовам не iлюстровaнi. Вш також стверджуе, що В. Очин-ський заслуговуе на "спещальне вшанування" хоча б тому, що зумiв у тяжк1 военнi часи довести до видання працю, яка, безперечно, стане в пригодi кожному спещалютовьнауковцев^ практиков^ архггек-торовi та кожному iнтелiгентному громадяниновг
На приклaдi прaцi В. Очинського можна iлюс-трувати, в яких несприятливих умовах жила укра-!нська емiгрaцiя мiжвоенного та военного перiоду, i в тих важких умовах вона працювала не для чужи-нцiв, а для Укра!ни.
Дуже iнтенсивною була ствпраця В. Очинсь-кого з редакщею Укра!нсько! загально! енциклопе-ди (Львiв, 1930-1935), на сторiнкaх яко! вiн умiщуе ряд гасел та опрацьовуе загальну статтю «Укра!н-ське мистецтво», iлюстровaну 109 рисунками, зде-бiльшого власними.
У вiдповiдь на варварство радянсько! влади у ставленш до пам'яток арх1тектури В. СГчинський опублiкувaв одну з найкращих сво!х статтей «Зруй-новaнi пам'ятки архггектури в Киевi за московсько-бГльшовицько! окупаци», у як1й гнГвно засуджував акти вaндaлiзму радянсько! влади.
Учений тдтримував тГснГ контакти з рГзними товариствами у Прaзi. ВГн вгдвгдував, а згодом став головою Украшського товариства прихильнишв книги, де запровадив щорГчнГ «бГблГофГльськ1 ан-кети-конкурси», де визначали найлГпше виданГ ук-рашсьш книжки. В. СГчинський стимулював защка-влення художник1в-графГк1в оздобленням книги Г на мистецтвознавчому рГвнГ обгрунтовував позити-внГ та негативнГ риси видань.
В. СГчинський спГвпрацював Г з Укра!нським Гсторико-фГлологГчним товариством у ПразГ, на за-сГданнях якого виголошував ряд доповгдей. Одна з них «1сторГя укра!нського граверства» (згодом видана у ЛьвовГ (1937). У цш розвГдцГ автор звернув увагу на особливостГ укра!нського граверства, що черпало сво! знання Г реалютичний свГтогляд з мистецтва Захгдно! Свропи Г вГдрГзнялось вГд граверства московського, яке аж до початку XVIII ст. було утримуване в тюних конфесшних рамках.
ПотрГбно зауважити, що в часГ перебування в чеськ1й столицГ В. СГчинський взагалГ багато часу вгдводить дослгдженню графГки, !! Гсторп та сучас-ним проблемам. Як стверджуе Р. Ящв (псевдо Р. Ярмо) у роботах В. Счинського: «...багато щнних мГркувань щодо само! естетики прикладно! графГки, шляхом вживлення у !! внутрГшню структуру тих компонентГв, яш вирГзняли оздобу укра!нських видань серед полГграфГчно! продукци Свропи» [10, с. 172]. Учений публГкував багато щнних праць на теми графГчного мистецтва, таких, як «Цкшшсу аг^а^гайсу wс Lwowiс» (1932), «Укра!нська гра-фГка за кордоном» (1935) та шшГ, у яких дав характеристику творчостГ укра!нських художникГв. Во-лодимир СГчинський оцГнював багатьох укра!нсь-ких мистцГв-графГкГв з позицп !хнього зацГкавлення нацГонально-культурними та державно-будГвни-чими Гдеями, але й не забуваючи при цьому, що пе-рейнятють нацГональними гдеалами не повинна ви-тГсняти з творчостГ естетику. Саме за такими крите-рГями вГдбуваеться вГдбГр персоналГй художников, про яких писав монографи та статтГ В. СГчинський: «Василь КасГян», «ДереворитнГ Глюстраци Василя КасГяна», «Микола Бутович», «Книжна графГка Павла Ковжуна», «Книжна графГка Роберта Люовсь-кого», «Лео Тарасевич», «Михайло АндрГенко-Не-читайло», «Шевченко-гравер», «Гравер Ол. Тарасевич», «Левицький Григорш», «Оксана Лятуринська», «ЮрГй Нарбут. (1886-1920)». Пи-шучи про ЮрГя Нарбута В. СГчинський вГдзначав: «...Заслугою Нарбута було те, що наша модерна графГка не втратила (...) зв'язку з народним стилем, але в той же час не стала на мертвш точщ етногра-фГчного копГювання». [6, с. 8]. На його думку, Нарбут став «символом мистця громадянина». Для на-уковця його мистецтво - приклад для з'ясування естетики нащонально! графГки в стилГ модерн, Г саме в перюдГ 1917-1920 рр. В. СГчинський вбачав
«...феномен творения найтрившших стильових форм, яш надовго будуть вдентифшувати поняття укра!нського елемента в сучаснш образотворчосп» [10, с. 174].
На приклад! творчосп таких графшв, як П. Ко-вжун та Р. Люовський, В. Счинському було «зру-чно» виявляти себе як аналггака мистецтва, який сво! оцшки ! висновки нормуе проникливими юто-рико-культурними а також практично-виховними знаннями. Про творчу манеру П. Ковжуна дослщ-ник вщгукуеться так: «...граф!чш мотиви, рисун-кова манера, почерк лши у нього дшсно повторю-еться, але композищя - школи, - ! дал!: - Ця формальна мова дуже яскрава ! р!зноматтна, досягаеться ритмом протилежних взаемоборючих сил: заокруглено! ! углясто! форми, руху ! спокою, розкладаючих ! об'еднуючих сил, диференщаци та штеграци» [7, с. 80]. Саме в цьому, на думку В. Сь чинського, може бути прихований секрет приваб-ливосп твор!в Ковжуна, !х яскраво виявлена рекла-мовнють, що д!е незвичайно сильно, особливо «в першому момент! - роблення «враж1ння».
Оглядаючи творчють Р. Люовського, зокрема ранню книжкову граф!ку, В. Очинський вказував на певну теоретичну «пронарбупвську тдкладку його мистецтва» ! вважае, що «не шту!ц1я», чи «на-тхнення» ! «зачаровання» привели нашого артиста до певних результата, лише сумлшна студ!я, свь дома анал!за, розважлива д!алектика, дисциплшо-вана техшка е тдставою його творчосп» [8, с. 92].
Тематика статей В. Очинського була надзви-чайно р!зноманггаою, в коло його наукових защка-влень входили проблематика мистецького вихо-вання, пластичне мистецтво, нов! видання з укра!н-ського мистецтва, постання ! еволющя форм в ютори укра!нсько! церковно! архггектури, ютор1я Укра!нсько! академи мистецтва, методи досль дження буд!вництва. В. Счинський дбав про нау-ков! описи книг, дав оцшки виставкам, вивчав юто-рш музе!в та мют, порушував проблему «ж1нка ! укра!нське суспшьство», пропагував мистецьку культуру укра!нсько! книги, вбол!вав над тим, щоб молодь здобувала справд! укра!нську освиу, доводив на прикладах слушнють власно! методи юто-рико-мистецьких дослщв та грунтовно опрацьову-вав р!зноматтш жанри укра!нського ужиткового мистецтва, боровся за народний стиль у буд!вниц-тв! та обстоював нов! методи виховання у молодого поколшня мистецького свггосприйняття, не оминав полггачно! тематики, пропагував у сво!х публжа-щях укра!нське мистецтво, вважаючи його д!евим засобом нацюнального виховання.
Висновки. Роки, проведет у Празi вважаемо найб№ш плщними у його науковш працi. За 20 ро-к1в вимушено! емiграцi!, вчений зiбрав i опрацював колосальний науковий матерiал, що стосувався украшсько! дерев'яно! архiтектури Пряшiвщини i на основi якого вiн опублiкував ряд монографш -«Бойк1вський тип дерев'яних церков в Карпатах», «Архпектура мiста Бардiева» та iншi. В. Очинсь-кий працював й над вивченням життя i творчостi визначних художников - Г. Тарасевича, Л. Тарасе-вича, Г. Левицького, Т. Шевченка, М. Андрiенка-Нечитайла та iн. Видав друком так цiннi сво! нау-ковi працi, як «Конспект ютори всесвинього мистецтва» та «Нариси з iсторi! украшсько! промислово-сл», подручник «Вступ до укра!нського краезнавс-тва» й «Iсторiю укра!нського граверства», а також ряд альбомiв, присвячених укра!нському декорати-вно-ужитковому мистецтву та юторичним орнаментам.
Лiтература
1. Брик I. Мiжнародний з'!зд в справi народного мистецтва в Празi // Первiсне громадянство та його пережитки на Укрш'ш, Ки!в, № 2-3, 1928. - С. 162-169.
2. Володимир Счинський i Укра!на. - Ки1в: Абрис, 1996. - 118 с.
3. Кейван I. Володимир Очинський: Архь тект, мистець-графш, мистецтвознавець, дослiдник. Торонто : £вшан^лля, 1957. - 79 с.
4. Мушинка М. Володимир Счинський та ру-сини-укра!нщ Сходно! Словаччини. Пряшiв : Союз русинiв-украiнцiв Словацько! республiки, 1995. -124 с.
5. Счинський В. Бардi!в. - Прага, Вид-во Ю. Тищенка, 1939. - 32 с.
6. Счинський В. Григорш Нарбут, 18861920. - Кракiв-Львiв: Украшське видавництво, 1943. - С.8.
7. Счинський В. Книжна графжа Павла Ковжуна // Бiблiологiчнi вiстi. - Ки!в, №4 (17). - 1927.
- С.80.
8. Счинський В. Книжна графжа Роберта Ш-совського // Бiблiологiчнi вiстi. - Ки!в, №2 (15). -1927. - С.92.
9. Счинський В. Нариси з ютори украшсько! промисловости. - Львiв, 1936. - С.5.
10. Ярмо Р. Новпня украшська графiка: штер-претацiйний досвiд Володимира Ciчинського // Альманах, 94: М1жнародний фонд "Вщродження".
- Львiв, 1994.
11. Sicynskyj V. Drevene slavby v Karpatske ob-lasti. - Praha, 1940. - S. 15.
