CC BY
5Rogova E. G.
Professor, Department of Philosophy MHEI "Dniprovska Academy of Continuing Education"
Рогова Олена Георгивна професор кафедри фшософп КВНЗ «Днтровська академiя неперервног oceimu»
THE ENCRACY AS A COMPONENT OF THE SPIRITUAL VALUES SELF-DEVELOPMENT ЕНКРАТ1Я ЯК СКЛАДОВА ДУХОВНО-ЦШШСНОГО САМОСТАНОВЛЕННЯ
Summary: In this article are considered the philosophical-educational problems of the formation and the values and world-view foundation of the personal strong motivated ability to the voluntary self-restraint as a component of the anti-crisis consumer social and economic models. Is offered the definition of the encracy that is based on the interpretation of the texts of the Christian spiritual heritage. The encracy is defined as a stable personal spiritual quality that motivates a person to the self-rule and self-restraint on the basis of the assimilation to the expediency of the religious axiosphere. Are proposed some philosophical-educational directions for the forming of the encracy on the internal-personal and external-activity level. Is revealed the possibility of its perfection at the spiritual transcendental level.
Keywords: spirituality, personality, temperance, self-restraint, religious education.
Анотащя: В статп розглядаеться фшософсько-освгтня проблематика формування та цшшсно-свгго-глядного обгрунтування особиспсно! здатносл до добровшьно! та вмотивовано! стриманосп як складово! антикризових споживацьких соцiально-економiчних моделей. На шдставi тлумачення текспв християнсь-ко! духовно! спадщини запропоновано визначення поняття енкрати, як стшко! особиспсно! духовно! яко-сп, що мотивуе людину до самокерування та самообмеження на щдгрунп засвоення доцiльностi аксюс-фери релтйного свiтогляду та свiтосприйняття. Накресленi окремi фiлософсько-освiтнi напрямки формування чесноти енкрати на внутршньо-особистюному i зовтшньо-д!яльнюному рiвнi, розкрита можливiсть !i удосконалення на духовно-трансцендентному рiвнi.
Ключовi слова: духовшсть, особистiсть, помiрнiсть, стриманiсть, релишна освiта.
Постановка проблеми. Невпинний процес ро-звитку науки, технологiй i задоволення потреб про-довжуе впливати на зростання споживчих запитiв. Наслщком руху свiтовоi цивiлiзацii даним шляхом стали рiзноманiтнi кризовi стани, тдгрунтям яких е подолання рубiкону мiж задоволенням потреб i за-доволенням примх. Це i свiтова еколопчна криза (виснаження енергетичних, водних ресурав, скоро-чення орних земель; забруднення повiтряного ба-сейну, парниковий ефект тощо); i гострi сощально-економiчнi конфлiкти з майже ритуальною бороть-бою за престижнiсть споживчоi' корзини, що стае безглуздою карикатурою на принцип здорово].' конкуренции i руйнiвна непомiрнiсть в забезпеченнi себе фiзичними задоволеннями (харчовi розлади, алкоголiзм, наркоман!я тощо). Данi процеси вже давно викликали необхiднiсть осмислення шляху, по якому йде людство i приступити до вироблення ко-ригуючих програм оздоровлення з метою зниження темтв зростання кризових станiв. £вропейська фь лософська i соцiальна думка вже глибоко проаналь зувала, що таке споживання в його нишшньому ви-глядi. Так, робота одного з европейських дослщни-кiв феномена споживання Жана Бодрiйяра «Суспшьство споживання: його мiфи i структури» [1] з'явилася ще в 1970 рощ. Свою увагу досль дженню цього питання придали також Е. Фромм, Х. Ортега-ь Гасет, З. Бауман, Р. Барт, Ф. Фукуяма, М. Фезерстоун, С. Жижек та багато iнших зарубiж-них науковцiв. Результат уперто. гонитви за все но-вими придбаннями американськi автори Т.Х. Ней-лор, Дж. де Грааф i Д. Ванн у фундаментальнш працi «Споживацтво. Хвороба, що загрожуе свь товЬ> визначають, як «хворобливий, заразливий, та-кий, що передаеться усередиш суспiльства стан пе-ресичення, перевантаженостi боргами, тривоги i спустошеносп [4].
Аналiз останнiх дослщжень i публiкацiй. Серед останшх публiкацiй антимодернiзацiйнi небез-пеки суспшьства споживання дослiджуе О. 1лын [8]. Про необхвдшсть самообмеження у мiжособис-тiсних стосунках наголошуе Г. Ковалдо [7]. Соцю-культурнi чинники формування вдеолопчних засад суспiльства споживання аналiзуе О. Сiнькевич [14]. Соцiально-фiлософський аналiз витокiв сустльс-тва споживання проводить О. Сердюк [11]. Розгля-нуто особливостi соцiальних практик споживання, i типових рис суспiльства споживання у сощальних практиках споживання Я. Зоською [6].
Осшльки нiяка соцiально-економiчна система не може iснувати без концептуального обгрунтування i супроводу, остiльки будь-яка и криза е не пльки чисто економiчною чи сощальною, але i вде-олопчною також. Тому важливою складовою про-грам оздоровления суспiльства споживання висту-пае етичний компонент, а також постановка проблем збереження цившзацп як найважливiша домiнанта етично. поведшки. Сукупнiсть поглядiв на цю проблему в етищ отримала назву «етики самообмеження», яка походить вщ роботи Макса Ве-бера [2], що детально описуе протестантську етику кальвiнiстiв. Сьогоднi етика самообмеження - це швидше свiтогляд, нiж струнш концепцii' i теорп, проте свггогляд, що вимагае серйозних змiн в свщо-мостi, особливо у сввдомосп зростаючо. особис-тостi. Дитяча форма синдрому необмеженого споживання набувае катастрофiчних розмiрiв. Якого роду системи цшностей набувають сучаснi дiти, тддавшись дii' синдрому непомiрного споживання? Породжеш ринком цiнностi у виглядi его.зму, пос-тiйного прагнення до задоволень, вiдчуття невдово-леностi i бажання безперервного споживання, що не припиняеться, виявилися дiаметрально протиле-жними тим цшностям, якi бiльшiсть батькiв хочуть
прищепити сво!м дiтям. Дати суспiльству, а також системi освiти новi орieнтири устху та повнощн-ностi е головним завданням на шляху до посткри-зових споживацьких соцiально-економiчних моделей, що мають враховувати плекання навичок само-обмеження. Ця думка знайшла вiддзеркалення у О. Добридень, яка аналiзуе соцiально-фiлософськi ас-пекти розвитку неформально! освгги в контекстi ку-льтури безпечного споживання [5]. Виховання по-мiрностi споживання як одного з найголовшших за-вдань еколопчно! освiти проголошують Б.Мiркiн та Л.Наумова [9]. Про самообмеження як зааб со-щалзаци i виховання особистосл говорить Л. Сь дак [12]. Н. Оманова зазначае, що вихвд на сучасну проблематику меж1 як норми е можливим при ви-ховaннi в особистостi здaтностi до самообмеження [13]. Проте у порiвняннi з великою увагою, що при-дiляеться необхiдностi формування помiрковaностi та самообмеження, обгрунтування !х свлоглядно-цшшсних засад, що забезпечують подолання синдрому безперервного споживання, досить слабко ре-флексуеться у площиш впчизняно! фшософп освiти, наслщком чого е вщсутшсть праксеолопч-них трaекторiй !х плекання.
Мета роботи. Тому метою даного досл1-дження е фшософсько-освгтне визначення та духо-вно-цiннiсне обгрунтування здатносл до помiрко-ваного самообмеження та стриманосл, як1 е одними з провщних характеристик духовносл особистостi, що вiдповiдaе трaдицiйним релтйно-духовним уявленням про мистецтво самокерування та забезпечуе мотивaцiю особистостi до И мщного засвоення, а також накреслення шляхiв и плекання в сучасному освiтньому просторi.
Виклад основного матерiалу. Людина суст-льства споживання вже давно сплачуе грошi не за товар, а за iмiдж, статус, знаки самощентифжацп, за вщчуття принaлежностi, купуючи не рiч i не по-слугу, а зааб самовираження i стиль життя. Але сам факт готовносл людей платити б№ше за свiй iмiдж i спосiб життя говорить про те, що 1м потрiбен не слльки товар, ск1льки сaмовiдчуття успiшностi та повноцшносл. На цьому шляху дуже легко втрача-еться вщчуття мiри, межа необх1дного в свiтi спо-живчо! культури, що живе за принципом «скорис-тайся - цим - один - раз - й - викинь - це - геть». «Понадзадоволення мaтерiaльними благами - один iз нaйвaжливiших принцитв невщроджено! особи-стостi», - говорить прот. В. Свешнiков [10, с.204]. Вiдношення, що формуеться у людей до речей, з часом переноситься i в сферу людських стосуншв, по-роджуе i мщно формуе непомiрнiсть у всьому. Не-помiрнiсть, як як1сть особи, е схильшстю до подолання меж необхвдного в зaдоволеннi сво!х бажань, вимог, нaмiрiв, устремлiнь; прояву нестриманосл, потурання перебору бажань. Непомiрнiсть мае мь сце i в потуранш ненаситним вщчуттям, що приводить до хворобливого дисбалансу оргaнiзму. Тодi як, навпаки, дiйсне оздоровлення приносить помiр-нiсть як здaтнiсть зважено i розсудливо ставитись до задоволення сво!х потреб, виявляти стримaнiсть, непримхливють i невибaгливiсть.
Свого часу ще стародавш греки вже застерь гали вщ небезпек синдрому необмеженого спожи-вача. Аристотель закликав остерiгaтися тих, хто оволодiв бiльшою к1льк1стю мaтерiaльних благ, нiж
здатен використати, i при цьому страждае недоль ком духовних багатств. Вiн висловлював думку, що щастя прийде до тих, хто удосконалюе свiй характер i свiй розум до найвищих можливостей i обме-жуе себе в придбанш мaтерiaльних благ. Двi групи греков, а саме сто!ки i цинiки, ставились до накопи-чення мaтерiaльних благ ще критичшше. Живучи просто, вони висмшвали традицп i звича!, яких до-тримувалися 1х бaгaтi спiвгромaдяни. Два тисячо-лiття тому 1х 1де1 були широко вiдомi по всьому се-редземноморському узбережжю. Учення Епiктету, Дюгену та iнших посл1довник1в трaдицil циншв мають сильну схожiсть з ученнями, як1 сповiдувaли першi християни.
Проте дослвдження процесу еволюцi1' будь-яко! хвороби, починаеться зазвичай з пошушв пер-шо! людини, у яко! було виявлено захворювання. У aврaaмiчних релiгiйних трaдицiях iсторiя самооб-меження починаеться з перших людей, Адама та £ви. Не дивлячись на те, що в Едемському саду у них було все, що потрiбно, вони отримали право во-лодiння i упрaвлiння всiм творiнням, i це право включало також i право на самокерування людини (Бут.1:26-28). Будь-яке керування, таким чином, починалося з окремо! особистостi та мало поширю-ватись вiд окремо! особистостi до решти життевих сфер. Плекання людського самоврядування споча-тку було пов'язаним з особистiсною здaтнiстю до утримання в1д посягання на заборонений плвд без яких-небудь зовнiшнiх, стримуючих чи приборку-ючих чинник1в. Першi люди повинш були сaмi управляти собою вщповщно до Божо! настанови, для того, щоб досягати устху в жит (Бут.2,16-17). Фактично сенс заповщ полягав у формувaннi таких навичок самообмеження, що сввдчили про наяв-нiсть внутрiшнiх гальм. Цей принцип стриманосл цiлком зрозумiлий нaвiть рацюнальнш свiдомостi. Це е ще бшьш зрозумiлим для особистостi, що до-вiряе промислительним дiям Творця, влаштовую-чим все дiйсно необх1дне для людини. Пошук над-мiрного, понад необх1дного е порушенням принципу стриманосл. Таким чином, перший урок, який пiдносить нам Бiблiя - це застереження проти пра-гнення до того, що перевищуе необхщне (необх1д-ним на початку шляху духовного удосконалення вважалось виконання трьох окремих завдань: за-вдання пращ, дослвдження навколишнього свiту та формування стримання). Проте першi люди порушили заборону Бога про самообмеження через те, зпдно Святому Письму, грiх увшшов до свiту, i те-пер будь-якш людинi вельми складно керувати собою.
Старозавлш пророки засуджували тих, хто займався накопиченням багатств, принижуючи бiд-них i слабких. Бшьше всього цiнувaлaся помiрнiсть: «Убогостi i багатства не давай менi, живи мене на-сущним хлiбом», - говорить книга Приповюток Соломона (Прип.30,8). Тi, хто оволодiли мистецтвом керування собою, мають справжню владу, згiдно етики Старого Зaповiту: «Довготерпеливий краще хороброго, i той, хто володiе собою краще за заво-йовника мiстa» (Пр.16:32). Повторения Закону неодноразово застертае в1д порожнього марнотратс-тва речей, вiд образу життя, наповненого прагнен-ням до мaтерiaльного. Але, напевно, нaйсильнiшому засудженню синдром споживацтва,
шддався у Новому Заповт з боку самого 1суса Христа, Який постшно застерпав ввд небезпек нео-бмеженого прагнення до придбання багатства, про-голошуючи його головною перешкодою для вхо-дження до Царства Небесного. «Легше верблюдовi пройти ^зь голчане вушко, чим багатому увiйти до Царства Небесне», - говорив Вш сво.м послвдо-вникам (Мат.19,24). Багатiй людинi, яка мала ба-жання слiдувати за Христом, Вш сказав, що той мае спочатку продати все, чим володiе, i роздати грошi бвдним. Хлопець вщйшов iз сумом, тому що у нього був великий маеток (Лк.18,18-24). Не накопи-чуйте собi скарбiв на землi, - закликав Христос (Мат. 6,20). Краще будьте як птахи i квiти, яш не мають нiчого. Бог тклуеться про них, i навiть цар Соломон у всш свош слав не може порiвиятися з ними красою (Мат. 6,28-29). Христос попереджав про небезпеку поклонiния iдолу багатства та грошей. Вш говорив, що не можна одночасно служити Боговi i мамонi (Мат. 6,24). Вш не промовив, що це важко i потребуе зусиль, що це вимагае досввду i мистецтва. Вш наголосив, що це е неможливим. Однiею з останнiх публiчних дш 1суса стало жорс-токе засудження синдрому споживацтва, який почав розповсюджуватися серед Його народу й про-сунувся у найсвященнiше мюце, храм, через ви-гнання торговельнишв з нього.
Закон самообмеження знайшов також свое вщ-дзеркалення i в стосунках з оточуючими, в так званому золотому правилi (Мат.7,12), i в заповiдi лю-бовi до ближнього (Гал.5,14). Той же закон пропо-нуеться i для почуттевого стримання (1 Кор.6,9-10), упереджуючи зажерливiсть, пияцтво, розпусту, ли-ходiйство.
За апостолом Павлом здшснення принципу стримання заради успiшного виконання апостоль-ського служiння i досягнення особиспсно] морально. досконалостi необхвдно пов'язано з боротьбою, труднощами i позбавленнями (1 Кор. 9, 27; Кол. 2, 20-23). Ап. Павло безперечно розумiе важливють реалiзацii в своему житл принципу самообмеження. Цей принцип вш також висувае у виглядi за-гальнообов'язково. вимоги, необхвдно. для духовного удосконалення. Проводячи аналогш мiж тими, що <^жать на шодромЬ» з одного боку, i хри-стиянами, що з великими зусиллями проходять призначений ]м подвиг напруженого та безперерв-ного удосконалення, з шшого, апостол зазначае, що мiж одними та другими юнуе певна схож1сть, бо вони за особливостями свое. дiяльностi мають до-тримуватись суворо. стриманостi (1 Кор.9,24). Як спортсмени обмежують себе багато у чому для отримання перемоги у змаганнях i досягненнi ре-зультапв, так i обмеження особистостi у духовному зростанш мае на меп отримання перемог духовних. У шшому мiсцi (Гал.5,22) стриманiсть (еукратег) прямо поставляеться у апостола серед плодiв духу, вiдродженого й освяченого в християниновг Отже, за апостолом Павлом, для справжнього духовного зростання та удосконалення необхвдним е дотри-мання закону самообмеження.
Ап. Петро представляе стриманiсть як один з проявiв специфiчних особливостей вiри в христия-нськ1й життедiяльностi («покаж1ть у вiрi вашiй ...стримашсть» 2 Пет. 1,5-6), причому «стримашсть» серед шших особливостей християнського
життя щонайближче пов'язуеться з розсудливiстю, а з шшого боку — з тертнням. Якщо вiдправним пунктом стриманостi е вiра, то к1нцевим результатом и подальшого розвитку е любов, яка, очевидно, i служить метою всього релшйно-етичного християнського розвитку, що надихаеться i одухотворю-еться вiрою.
Що стосуеться патрiстичного вчення, то в ньому ми знаходимо докладне, грунтовне i глибоке розкриття сутi, сенсу, важливостi й значення етич-ного принципу стриманостi (еукратег). У просторi власне християнського зростання цей принцип, за думкою святих отщв, тiльки i отримуе свiй справж-нiй глибокий сенс, так що тшьки i саме тут здшс-нюеться глибинно мотивована стриманiсть. По-няття стриманостi (^ еукратеш) у патристичнш пи-семностi мае дуже широкий обсяг, захоплюючи сво.м змютом не тiльки «зовнiшню людину» (тov е^ю аv0рюлov), але також i «людину внутрiшню» (тov 1сю av0рюпov), так що «стриманiсть фiзична» далеко не покривае собою всього поняття, будучи лише одним з його ютотних моменпв. За словами св. Василя Великого [3], подвиг стриманосп стосуеться не одше] пльки ]ж1, але тягнеться також i на все взагал^ що так чи шакше перешкоджае духовному життю. В цьому випадку зрозумiло, головним i переважним е стриманiсть ввд будь-яко. пристра-стi, вiд лукавих i суетних помислiв. Стриманiсть, що розумiеться в широкому сенсi, е знищенням грiха, вiдчуженням вiд пристрастей. Вищою метою такого саме подвигу е приведення власно. волi до гармони з волею Творця — досягнення благочестя, що в трансцендентному вимiрi може здiйснюватись неск1нченно на шляху до богоуподiбнення.
Термiн еукратеш походить ввд еукрат^ (¿V кратег Вiдповiдно до такого фiлологiчного складу, названий термш означае, насамперед, силу, мщь, владу того, хто бере участь в чому-небудь, отримав що-небудь; пануючий над чим-небудь, тренуючийся у стриманш, помiрний, здержливий (Сирах 26,15; Прем. 8, 21). У Новому Завт еукрат^ береться для позначення якостi, якою не-обхвдно повинен володгги кандидат в епiскопа (Тит. I, 8). 'Еукратеиод - стриманий у всьому взагалi рiз-номаштним способом (1 Кор. 9, 25). Цей термш iз запереченням уживаеться для зазначення поведiнки людей, яким важко керувати сво.ми статевими потягами (1 Кор. 7, 9). Нарешп, еукратеш означае че-сноту тих, як1 управляють сво.ми пристрасними потягами, побажаннями, стримують i обмежують сво. ввдчуття (Сир. 18, 29). У Новому Заповт Апостол Павло говорить перед Фелшсом про правду, про стримашсть (eyкрaтеía5) i про майбутнiй суд, - ма-ючи на увазi, швидше за все, зробити нарис перед язичницьким правителем найб№ш характерних особливостей християнства, що пред'являються бо-гоодкровенною релтею, особливо з причини наяв-ного релшйно-етичного стану тогочасного язични-цтва (Ддян. 24,25).
Таким чином, ми бачимо, що у текстах Святого Письма та патрiстичних напрацюваннях особливо. уваги заслуговуе грецький термiн еукратеш що означае необхвдний внутрiшнiй закон стримання для тих, хто бажае духовного удосконалення. На ш-дгрунп тлумачення термiну еукратеш тд «енкра-
тiею» як добровшьною стримaнiстю будемо розу-мгга особистiснi навички самокерування, саморегу-лювання, самовпорядкування, самоконтролю, са-мообмеження, самоприборкання проявiв внутрш-ньо! i зовнiшньо1' непомiрностi з метою користування тiльки необхiдним, ввдповвдаючим спрaвжнiм потребам душi й тiлa, залишаючись у межах потреб, а не примх. Формування енкрaтi1' по-чинаеться усередиш, в серцi людини, з 1! здaтностi управляти своею свiдомiстю, волею, характером, думками, щеями, спонуками, переконаннями, став-ленням до навколишнього свпу i бажаннями. То, як людина внутрiшньо керуе собою, визначае 1! зовш-шнi вчинки, манеру мови, поведшку, ставлення до влaсностi тощо. Кожна зовнiшня сфера управл1ння е вщдзеркаленням внутрiшньо1' сфери. 1ншими словами, внутршне е причиною зовшшнього. Чим бь льшими внутрiшнiми можливостями енкрати воло-дiе людина, тим менше вона потребуе зовнiшнього управлшня. Вiдповiдно, велика кiлькiсть зaконiв i правил, необх1дна для пiдтримки праведно! поведь нки людей, характеризуе обмеженють можливостi самоврядування. Iсторiя свiдчить, що людина може управляти собою, але лише в обмеженому ступеш. Недолш самоврядування веде до посилення центра-лiзaцi1' зовнiшнього упрaвлiния, що, у свою чергу, веде до втрати свободи особистосп. Оск1льки енк-раття не може бути нав'язана ззовш, а сама людина володiе обмеженими можливостями самовихо-вання, iснуе необхвдшсть в iншому джерел1 внутрь шнього управлшня. Релiгiйнa освiтa ввдкривае, що реально людина може управляти собою пльки в тому випадку, якщо 1"! розум, воля i почуття тдпо-рядковaнi Творцевi i Ним запропонованим нормам поведтки. Отже, принцип енкрати, з точки зору ре-лтйно! етики, не може отримати мiцно! основи до тих тр, поки внутрiшнiй свiт особистостi не почи-нае вихiд на трансцендентний рiвень цiнностей.
Що стосуеться норми, меж енкрати, то патрю-тичне учення у розв'язaннi цього питания приймае два основнi напрями, в залежносл власне вiд того, що саме е прямим об'ектом названо! чесноти, — по-рочш пристрасп та грiховнi потяги людсько! при-роди або ж Г! природш i необхiднi потреби. Унасл1-док коршно! вiдмiнностi названих об'ектiв, i регу-люючий !х прояв принцип енкрати отримуе абсолютно рiзне застосування, мае рiзний характер в тому i iншому випадку. Що стосуеться ^ховних проявiв, що мають мюце в людськ1й природi, то у вщношенш до них принцип енкрати слщ вживати без будь-якого обмеження, в сенсi абсолютному i безумовному. В цьому випадку будь-яке послаб-лення е справою небажаною i неналежною, як зрада принесенiй обинищ, тому саме й пропонуеться рь шуче дотриманням принципу енкрaтi!.
Зовам шший вiдтiнок i iншi характерш особ-ливостi отримуе енкрaтiя в тому випадку, якщо ю-нують певнi природнi потреби людсько! ютоти. У такому випадку енкрaтiя не може бути застосована без значних обмежень, бо християнство зовам не мае на увaзi не пльки рекомендацш щодо недбання про фiзичне тiло, але воно несхвально ставиться на-вiть до його «виснаження» (афеШа), коли практи-куеться нехтування про задоволення необх1дних потреб Зввдси з'ясовуеться, що фiзична стримaнiсть
сво!м необхвдним, головним i основним припущен-ням мае спостереження розуму людини за станом сво!х психофiзiологiчних сил i потреб з метою стри-мання !х в необх1дних межах i, коли це уявляеться дощльним, з метою етичного вдосконалення, - на-впъ вiдмовляти !м в зaдоволеннi.
Проте в спрaвi такого пiдпорядкувaння фiзич-но! сторони iнтелектуaльнiй, мае бути дотримувана розсудливiсть. В цьому вщношенш можливi i дш-сно спостериаються двi рiшуче вiдхиленi вiд здорового принципу енкрати крайнощ^ в рiвнiй мiрi не-бaжaнi i не нормaльнi. З одного боку, завжди були i е люди, яш цiлком в1ддаються потягам до задово-лень, пристрастей i насолоди. З шшого боку, бува-ють i так1, як1, цiлком зосередивши сво! сили i увагу на боротьбi проти задоволень, виявляються перемо-женими протилежною крaйнiстю: печалями, спала-хами гнiву, злопам'ятством i вам шшим, що е абсолютно протилежним пристрaстi до задоволень. Це i спостерiгaеться нaйчaстiше при надшрно аскетичному способi життя. Енкрапя пору^еться i знищу-еться зовам не тим, що задоволення певно! потреби мае елемент задоволення, ввдчуття приемносл, це в1дбуваеться саме i лише у тому випадку, коли у людини починае панувати захоплення прагненням до приемностей життя самим по соб^ тобто коли насолода, задоволення сaмi по собi е метою задовь льнення певно! потреби.
Отже, уникаючи полюсних крaйнощiв енкра-тичного розвитку, розглянемо фiлософсько-освiтнi напрямки його плекання. Вважаемо, що чеснота ен-крати мае формуватись через навички самовихо-вання, самонавчання i самоконтроля. Самовихо-вання передбачае розвиток сили вол1, вiдповiдaль-ностi i обов'язковостi, емоцшно! врiвновaженостi з контролем особистих ввдчутпв, реaкцiй на подi!, що вщбуваються, через самодисципл1ну, самости-мулювання, сaмоaнaлiз, подолання негативних шк1-дливих емоцш або створення нових позитивних якостей особистосп. Самонавчання передбачае прагнення людини до вдосконалення за допомогою отримання шформаци i знань на основi певних пра-гнень до щастя, до пошуку вiдповiдей на сенсожит-тевi питання, формування навичок розрiзнення «зерен ввд полови», як вмшня видiляти головне вiд другорядного. Самоконтроль - це оцшка внутрiш-шх вiдчуттiв за результатами виконуваних або ви-конаних дiй. Внутрiшнi ввдчуття при самоконтрол1 зазвичай базуються на засвоених моральних цiнно-стях, прийнятих нормах або трaдицiях. Самоконтроль дозволяе людиш оцiнити свою дiяльнiсть, ви-явити сво! можливостi для !! пол1пшення, перекона-тися у вщповщносп або невiдповiдностi дiй цшносп енкрaтi!.
На початку свого формування принцип енкрати е б№ш кшьшсним, н1ж як1сним i полягае у зме-ншеннi непомiрностi, заради вищих цiнностей. Проте мiрою свого зростання вiн набувае як1сного значення до свого максимального розгортання - до жертовносл як готовностi й здшснення певно! в1д-дaчi.
Визначимо можливi рiвнi формування енкра-ти. Перший рiвень - внутрiшньо-особистiсний, на якому процес становлення якостi вщбуваеться через сaмопiзнaння себе, власно! недосконaлостi у до-сягнення поставлених цшей (помилковi рiшення,
невиважеш вчинки тощо). Ре^защя цього аспекту залежить вщ рiвня iнтелектуального розвитку, сили вол^ етичних якостей i емоцшно!' стiйкостi iндивi-дуума. Людина з розвинутими зазначеними характеристиками здатна самостшно утiлювати задумане в життя у напрямку до самовдосконалення. Вщ ре-зультатiв самооцiнки залежить мотиващя людини до подальших дiй i досягнення наступних цiлей у засвоенш енкрати.
Другий рiвень - зовнiшньо-дiяльнiсний. Оскь льки духовнiсть мае вчинковий характер, на перший план висуваються таи якостi особистостi, як умшня втiлювати в життя вс знання i ресурси, як1 придбала людина з метою реалiзацiï ïï свiтоглядних засад (вщ безмежного споживання до самообме-ження), побудови новоï стратегiï життя, ланцюжшв удосконалення. У цьому пiдходi релiгiйно-етична освiта цшком здатна стати пiдгрунтям дiевоï самоо-рганiзацiï людсько1 особистостi.
Третiй рiвень - трансцендентно-духовний. Духовна культура особистосп складаеться з сукупно-сп наступних якостей людини: рiвня духовно-цш-нiсноï освiти; наявностi релiгiйних переконань i мо-тивацiй, рiвня духовного розвитку, прагнення до самовдосконалення. Релтйна освiта е основою духовного аспекту становлення енкратй' особистостi. Прагнення стати краще, змiнити цей свгг, жити по законах i заповедях, прописаних у Святому Письмi, - все це основи самовдосконалення, що ведуть до висот духовно1' самореалiзацiï. I навiть, якщо шлях, орiентований на цi цiнностi буде пов'язаний з великими самообмеженнями, m на який iнший шлях людина не погодиться: тшьки на цш дорозi збира-ються скарби ïï серця. Саме на цьому рiвнi особис-тiсть з великою обережшстю ставиться до закликав тих людей, яш часом гаряче i переконливо пропо-нують шляхи, iнодi дуже схож1, але такi, що ведуть до шших цiнностей.
Щеплеш людинi з дитинства цiнностi духовного рiвня стають для œï орiентиром для дiй i вчинив впродовж життя. Тому важливо у вихованнi т-дростаючого поколшня обирати правильну посль довнiсть розвитку в душi дитини духовних якостей. Варiантом такого розвитку цiлком може стати включення релiгiйно-гуманiтарного компоненту до навчальних плашв, який з великою вiрогiднiстю може виховати високодуховних оаб, як1 прагнуть до самопiзнання, самооргашзацп i самовдосконалення. Для цього релшйна освiта мае всi ресурси, щоб мотивувати i спрямувати думки i прагнення учшв в доброчинне русло, або розкрити небезпеку непомiрностi у життi людини на самому початку життевого шляху. Енкратiя е проявом перемоги над будь-якими автономними прагненнями iндивiдуа-льностi, у тому чи^ й автономiï природних потя-гiв.
Висновки. Стiйке суспiльство може бути до-сягнуте не на рiвнi зовнiшнiх заборон i обмежень, а на свшомому самообмеженнi, на вшьнш здатностi всiх разом i кожного окремо керувати собою, бути здатними до стриманого споживання i, головне, на вмшш сформувати освiтнi траекторiï трансляцп цих чеснот пiдростаючому поколiнню. У жоднш з релiгiйних традицiй призначення людини не розг-лядаеться як просте накопичення речей, грошей або задоволень. Релтйно-етична чеснота енкратiï в
своему повному розгортaннi, за умови правильного, доцшьного користування нею, забезпечуе досягнення не тшьки негативно! мети — викоршення пороков, звiльнення вш згубних пристрастей, але разом з цим, необхщно припускае i позитивне вдо-сконалення особистостi шляхом придбання чеснот, протилежних порокам, завдяки стриманостг Формування енкрaтií засобами релтйно! освiти пропо-нуеться на внутршньо-особистюному, зовшшньо-дiяльнiсному рiвнi та вщкритп можливостi духовно-трансцендентного рiвня !! удосконалення. I! формування повинно бути чужим насильства i крайньо! напруги, з визначенням, де зак1нчуеться непомiрнiсть i неприроднiсть у напрямку задово-леннi яко!сь потреби, i де починаеться власне нор-мальний !! стан, що виявляеться в запитах i потребах, що мають бути обов'язковозадоволеш.
Список лiтератури
1. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структура / Ж. Бодрийяр. - М. : Культурная революция : Республика, 2006. - 269 с.
2. Вебер Макс. Избранное: Протестантская этика и дух капитализма / Макс Вебер; [пер. с нем. М. И. Левиной и др.]. - М.- СПб : Центр гуманитарных инициатив, 2013. - 649 с.
3. Василий Великий (свт., архиеп. Кесарии Каппадокийской). Избранные поучения / свт. Великий Василий. - М. : Братство св. ап. Иоанна Богослова, 2003. - 685 с.
4. Грааф Джон. Потреблятство: болезнь, угрожающая миру: [пер. с англ.] / Дж. де Грааф, Д. Ванн, Т.-Х. Нэйлор. - Екатеринбург : Ультра. Культура, 2005. - 375 с. Режим доступу: -http://insiderblogs.info/wp-
content/uploads/2012/01/vann dyevid potreЫyatstvo Ыо^п ugrozhayushaya miru.pdf
5. Добридень О. В. Неформальна освгга як стратепчний навиатор у сферi безпечного споживання / О.В. Добридень // Наукове тзнання: мето-долопя та технолопя. - 2013. - № 2(31). - С.47-52
6. Зоська Я. В. Сощальт практики сучасного споживача в УкраМ / Я. В. Зоська // Граш. - 2011.
- № 6. - С. 94-98.
7. Ковалдо Г. Толерантшсть як вимога ро-зуму та взаемного самообмеження / Г. Ковадло // Фшософсьш дiaлоги 2010. Вип. 4, Ч. 1: Фшософ-сько-антрополопчш читання: творча спадщина В.1. Шинкарука та сьогодення. — К., 2010. — С. 159168.
8. Ильин А. Н. Антимодернизационные аспекты потребительского общества / А. Н. Ильин // Социологические исследования. - 2013. - № 5. - С. 121-127.
9. Миркин Б. М. Железная клетка консуме-ризма / Б. М. Миркин, Л. Г. Наумова // Биология в школе. - 2014. - № 7. - С. 46-48.
10. Свешников В. прот. Очерки христианской этики / Прот. В. Свешников. - М. : Паломник, 2001.
- 624 с.
11. Сердюк О. О. Витоки суспшьства споживання: сощально-фшософський aнaлiз / О. О. Сердюк // Граш. - 2014. - № 7. - С. 26-31.
12. адак Л. М. Самообмеження як один з го-ловних зaсобiв саморозвитку особистосп / Л. М. а-
дак // Вюник Харк1вського нацiонального педагоп-чного ушверситету iменi Г. С. Сковороди. Фшосо-ф1я. - 2015. - Вип. 45(1). - С. 241-253.
13. Симанова Н.О. Лиминальная персональ-ность и отношение к жизни через самоограничение / Н.О. Симанова // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. -2015. - № 7., Ч. 2. - С. 155-157.
14. Сшькевич О.Б. !деолопя сустльства спо-живання та масова культура: фшософсько-культо-ролопчний аналiз / О.Б. Сшькевич // Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании'2012: материалы Международной научно-практической интернет-конференции, (18-27 декабря 2012 г.). - Режим доступу:
http://www.sworld.com.ua/index.php/en/philosophy-
and-philologv-412/philosophical-anthropologv-
412/15224-412-1223
Sivkov P.Y.
Vice-president of NP "National expert union ", engineer degree.
Lyasnikov M. V., candidate of technical sciences, manager of laboratory ofphysics and chemistry, scientific
secretary of "scientific research institute of museum activity standardization " Shestakov V.A., Doctor of Philosophical Sciences, Director of ANO "Scientific research institute of museum activity standardization ".
Shestakov D. V., Master of information technology, vice director of ANO "Scientific research institute of
museum activity standardization ".
Сивков П.Ю.
Вице-президент НП «Национальный союз экспертов», Дипломированный инженер
Лясников М.В.,
кандидат технических наук, зав физико-химической лабораторией, Ученый секретарь "Научно-исследовательский институт стандартизации музейной деятельности "
Шестаков В.А.,
доктор философских наук, Директор АНО "Научно-исследовательский институт стандартизации
музейной деятельности" Шестаков Д.В.,
магистр информатики, заместитель директора АНО "Научно-исследовательский институт стандартизации музейной деятельности"
SPECIFICATION OF THE COEFFICIENT IN VITAL SIGNIFICANCE OF CULTURAL VALUE УТОЧНЕНИЕ ЗНАЧЕНИЯ КОЭФФИЦИЕНТА ЖИЗНЕННОЙ ЗНАЧИМОСТИ КУЛЬТУРНОЙ
ЦЕННОСТИ
Summary: current article has a goal to provide an objective definition to vital significance of cultural value. Special significance status is issued by experts, and while they are attested by ministry of culture, the decision is still mostly formed through subjective personal inference. Result of such actions often leads to inadequate restriction of art object owners' rights. Authors of this article propose a solution that will allow a process of expert decision making to satisfy criteria of scientific principle, authenticity and verifiability.
Keywords: cultural value, vital significance, object of cultural heritage, probability of authenticity, Euler number.
Аннотация: Настоящая статья ставит своей целью дать объективное определение особой значимости культурной ценности. Статус особой значимости культурных ценностей назначают эксперты, аттестованные Министерством культуры России на основе субъективных личных заключений. Это решение накладывает ограничения на права владельцев произведений искусства. Авторы предлагают решение. Рекомендуемые действия экспертов отвечают критериям научности, достоверности, проверяемости, доказательности.
Ключевые слова: культурная ценность, жизненная значимость, объект культурного наследия, вероятность подлинности, число Эйлера.
Постановка проблемы. В некоторых случаях экспертизы культурных ценностей и объектов культурного наследия (памятников истории и культуры), например, при проведении государственных историко-культурных экспертиз объектов культурного наследия (памятниках истории и культуры), а так же для принятия решения о выдаче разрешения на вывоз культурных ценностей за пределы Российской Федерации, применяется понятие «особо ценных объектов культурного наследия» и коллекций, «имеющих особое культурное, историческое или иное значение».
Культурные ценности - движимые предметы материального мира независимо от времени их создания, имеющие историческое, художественное, научное или культурное значение;
Культурные ценности, имеющие особое значение, - культурные ценности, отнесенные в соответствии с критериями, установленными Правительством Российской Федерации, к культурным ценностям, имеющим особое историческое, художественное, научное или культурное значение; [2. Ст.5].
