CC BY
73Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия "География". Том 24 (63). 2011 г. №1. С.148-160.
УДК 910.001 (911.0+528.0)
TEOPiï i концепцп cy4ACHOï cycnmbHOï ГЕОГРАФп: 1НФОРМАЦ1ЙНА СКЛАДОВА
Ворошн I. М., Яковенко 1.М.
Севастопольський економжо-гумаштарний шститут ТНУ ¡м. В. I. Вернадського, Севастополь,
Украта
В статп розглядаються основш теори i концепцiï сучасно' суспiльноï географiï з позицiй процесу шформатизацп суспiльства.
Ключов1 слова: ноосфера, сталий розвиток, посибiлiзм, iнформацiя, шноващя, геоiнформацiйна система, глобалiзм.
ВВЕДЕННЯ
На думку вщомого укра'нського географа професора О. Топч1ева [22], на даний час у географп використовуються понад десяти методолопчних напрямюв, концепцш i парадигм. Серед них концепци i парадигми як власне географ1чш (хоролопчна, ландшафтна, геоструктурна, географ1чного детермшзму, посибшзму, швайронментатзму, рег1онал1зму та ш.), так i запозичеш вщ сусщшх дисциплш або ж мають загальнонауковий статус: системна (геосистемна), структурна (геоструктурна), еколопчна (геоеколопчна) парадигми, концепщя коеволюци суспшьства i природи, ноосферна парадигма. 1нформацшна револющя ставить проблему розробки нових географ1чних парадигм, як б повною м1рою враховували би вплив процешв шформатизацп на суспшьно-юторичний розвиток та тзнання. Серед них необхщно видшити концепцп та парадигми, як сформувалися шд впливом сучасних процешв шформатизацп: ноосферна концепщя, сучасш концепцп природокористування, штенщональна парадигма в географп, теор1я дифузп шформацп, геоюбернетична концепщя, концепщя гнучко'' територ1ально'' оргашзацп виробництва, концепщя шформацшних комплекшв та ш.
ВИКЛАДЕННЯ ОСНОВНОГО МАТЕР1АЛУ
Ноосферна концепцiя. В останш десятир1ччя все бшьшого поширення в географп набувае ноосферна парадигма, яка наголошуе особливу роль людини як нос1я шформацп та розуму у подальшому формуванш та розвитку ландшафтно'' оболонки Земль 1сторична функщя за щею парадигмою, полягае у поступовому перетворенш бюсфери - сфери життя у ноосферу - сферу розуму.
Обгрунтуванню мюця i рол1 ноосфери в систем1 цившзацшного розвитку присвячено вже достатньо велико'' кшьюсть теоретичних роб1т. Серед них особливе значения займають пращ П. Шардена (фр. Pierre de Chardin), 1.В. Вiноградова,
Д. Дрепера (англ. John Draper), Е. Реклю (фр. Elisee Reclus), В.Ф. KynpeBi4a, М.М. Моюеев, В. А. Каптюги, В.М. Матросова, В.О. Левашова, Р.К. Баландша,
A.М. Буровського, 1.Л. Андреева, П.Г. Микитенко i ш.
Проте основоположними все ж таки стали пращ В.1. Вернадського. 1де1
B. I. Вернадського про ноосферу pозкиданi по багатьох його творах, але закшчено1' пpацi, в якш уявлення про ноосферу були б викладеш з такою ж повнотою, як про бiосфеpy, немае. Тому юнуе декiлька pозyмiнь теpмiнy «ноосфера», його змют, формування наукових основ ноосферолот - ново1 науки, що формуеться в нашi днi, i яка може стати основою нового св^огляду, здатного визначити мюце i роль людства у Всесвiтi, напрям його еволюци.
З розвитком людського сyспiльства в бiосфеpi виникла нова яюсть: кpiм чисто бiологiчноï сили, е й сила розуму. Саме ця сила в юнцевому тдсумку змiнюе i бiосфеpy. На певному етат розвитку бiосфеpа переростае в ноосферу. У розвитку взаемозв'язюв мiж ноосферою i бiосфеpою можна видшити два етапи: перший етап, коли ноосфера як щле розвиваеться стихшно (характерний для всiх дотепеpiшнiх суспшьств); другий етап, коли ноосфера усвщомлюе себе як еднiсть людини i природи, як найвищий етап освоення природи людиною. Цей етап припадае на пеpiод розвитку постiндyстpiального, а дат - шформацшного сyспiльства. Зазначимо також, що ноосфера як штелектуашзована бюсфера може розвиватися тiльки в умовах наукового саморегулювання сyспiльства, у тому чи^ регулювання його взаемозв'язюв (пеpедyсiм речовинних та енергетичних) iз зовнiшньою природою [28].
На сьогодш ми е свiдками перехвдного етапу вiд пpиpодноï досyспiльноï бюсфери до сyспiльноï бiосфеpи - ноосфер^ який пропонуеться називати соц1об1осферним (В.О. Шальнев, 1995, 2000). Процеси соцюгенезу, техногенезу i культурогенезу визначили диверсифшащю геогpафiчноï оболонки, що привело до формування ушкального системного простору (сфери) Земл^ що включае не тшьки абiотичнi, бiотичнi i бiокiстковi компоненти природи, але й сощально-техногенш (у тому чи^ i дyховнi) компоненти суспшьства i що одержав назву геоверсуму (Е.Б. Алаев, 1983; В.О. Шальнев, 2000, 2004) [2, 30].
Створюючи ноосферу, людина одночасно використовувала piзнi види i властивост матери. Але на piзних етапах цього процесу кожна категоpiя матери освоювалася неpiвномipно. Спочатку перевага вщдавалася освоенню речовини, по^м - енеpгiï i, нарешп, iнфоpмацiï. Таким чином, в ноосфеpi можна видiлити три ïï складовi: техносферу, ергосферу та шфосферу, де створення техносфери пов'язане з вивченням речовини, ергосфери - з вивченням енергп, а iнфосфеpи - шформаци. Накопичення людством досвiдy i знань при освоенш природи поеднувалося з освоенням iнфоpмацiï. Саме цей процес пpивiв до створення шфосфери.
В цiломy ж, в працях В.1. Вернадського немае закiнченого i несуперечливого тлумачення сyтi матеpiальноï ноосфери як перетворено1' бiосфеpи. Достатньо часто в його роботах зус^чаються piзночитання i сyпеpечностi, але в цшому вони утворюють гpандiознy впорядковану структуру, своерщна еднiсть - вчення про ноосферу.
Ноосферная парадигма В. Вернадського знайшла втшення в працях шших вчених:
- pозyмiння людини як «геолопчного агента» Р. Шерлока (англ. Robert Sherlock);
ТЕОРП I КОНЦЕПЦИ Cy4ACHOÏ СУСПIЛЬНОÏ ГЕОГРАФП: _1НФОРМАЦШНА СКЛАДОВА_
- ще1 Г.Марша (англ. Henry Marsh) про переважно руйнiвну дiю людини на природу;
- iдеï «техногенезу» O.G. Ферсмана;
- концепцiя В.О. Шальнева про перехiдний перiод до ноосфери - соцюбюсфере;
- «ноолтична революцгя» в роботах французького математика-дослщника П.П. Лeвi (фр. Paul Pierre Ьеуу), згiдно якоï сьогоднi вщбуваеться цивiлiзацiйний перехiд, який, по аналоги з попереднiми епохами, можна назвати «ноол^ичною революцieю», пов'язаною з переходом вщ епохи неолiту до епохи «ноол^у».
Вчення про ноосферу знайшло розвиток i в сучаснiй науковш думцi. Так, росiйський соцiолог O.I. Субетто, вводить поняття ноосферизм - модель майбутнього людства як керованоï соцiоприродноï еволюцiï (еколого-ноосферного соцiалiзму) на базi суспiльного iнтелекту i осв^нього суспiльства, а також нового наукового свтогляду, що базуеться на вченш В.1. Вернадського про ноосферу в його сучасному розвитку [20, с. 10-28]. Ноосферизм одночасно розглядаеться цим вченим i як шдсумок nei' науково1' революци, того синтезу наукових знань, якi названi ним «вернадськианською революцieю». «Вернадськианська революцiя», за його оцшкою, почалася вже за життя В.1. Вернадського «росiйським космiзмом», до якого вш тяжiв: з гелюбюлопею О. Л. Чижевського [26], космiчною фiлософieю К.Е. Цiолковського [25], теорiями антропокосмiзму М.Г. Холодного [24], номогенезу Л.С. Бергу [4] та ш.
Сьогодш, з урахуванням нових iсторичних реальностей, ми повинш внести ряд конкретизуючих постулатiв у вчення Вернадського про ноосферу. В цьому вщношенш, як вщзначае М.М. Моюеев [13, 14], доцшьно видiлити три моменти, яю можна подати в наступному виглядь По-перше, мета науки i людськоï практики сьогоднi полягае в тому, щоб знайти такi форми взаемоди Людини i Природи, якi забезпечили б сумюний розвиток людини i бюсфери, коли вш, взаeмодiючи з природою, збертае ïï стан придатним для свого iснування, стiйкого розвитку i процвтання. Це можна назвати коеволюцгею людини i бгосфери. По-друге, гармошя вказаного типу не може виникнути стихшно, це повинно стати справою розумно оргашзованого людства. Це тим бшьше важливо, що техносфера тепер в своему розвитку здатна легко переступити ту грань, за якою почнуться необоротнi процеси. Необхщно знайти рацiональнi способи стикування функцюнування бiосфери, соцiуму i техносу. По-трете, наступний крок в розвитку вчення про ноосферу повинен полягати в тому, щоб зрозум^и, як конкретно добитися цшеспрямованого розвитку бюсфери. Сьогодш питання стоггь так: або подальший розвиток нашоï планети пiд керуванням людського штелекту або цивiлiзацiя зникне з ïï поверхш. Третього шляху немае [10, с.81-96].
Як бачимо, у цьому процес всi фактори глобалiзацiï, iнтернацiоналiзацiï i iнформатизацiï суспшьства.
Крiм того, ноосфера Вернадського - це не просто регульований i штучний планетарний ландшафт. Це не тшьки глобальний контроль над природним середовищем. Це не тiльки високий стушнь соцiальноï органiзацiï людства. Епоха ноосфери - географiчний аналог поняття «глобалiзацiя». Людство в епоху ноосфери перетворюеться на технолопчно едину систему.
Концепцп природокористування. Абсолютно очевидно, що в природокористуванш на 3MiHy антропоцентризму повинен прийти зважений природоцентричний шдхщ, що затверджуе паритет штерешв всiх бюлопчних видiв на Землi. Головна суперечшсть бiосфери - мiж бiологiчною i сощальною суттю людини - шд впливом розумно1 людсько1' дiяльностi повинно стати не антагошстичним, а дiалектичним - стимулюючим прогрес глобально!' сощогеосистеми. Можливо, саме про таку взаемодда мiж соцiальними i природними системами мрiяв В.1. Вернадський, розробляючи концепщю ноосфери.
Сyчаснi проблеми взаемодiï суспшьства i природи, ïx методологiчнi положення можна розглядати на декшькох рiвняx:
- фшософському у зв'язку iз формуванням нового наукового напряму - екософИ', в основi якоï закладеш коеволюцiйнi тенденцiï взаемозалежностi сyспiльства i природи, вимоги нового способу життя, новоï екологiчноï моралi i наявност здорового середовища життя;
- загальнонауковому з використанням концепцiй, що припускають свiдоме регулювання взаемодiï сyспiльства i природи з використанням закошв синергетики, системного i еколопчного пiдxодiв i методiв моделювання. Така концепцiя повинна будуватися за принципом взаемозалежносп, а не тшьки ди на природу;
- спецгальному науковому, пов'язаному з географiчним тдходом i його провщними категорiями - геопростiр, геосистема, геосередовище, геоверсум, соцiобiосфера i сфера природних i культурних ландшафтiв [30, с.41-43].
На сьогоднi достатньо чiтко сформувалися наступи концепцiï природокористування:
- концепцiя ращонального природокористування;
- концепцiя коеволюцiï;
- коадаптивна (адаптивна) концепцiя;
- концепщя сталого (збалансованого) розвитку.
На сьогодш найбшьшу попyлярнiсть мае концепцгя сталого (збалансованого, такого, що самотдтримуеться, стткого) розвитку. Сьогодш поняття «сталий розвиток» приваблюе увагу не тiльки завдяки потребi саме вирiшення екологiчниx питань. Насамперед, предметом дослщження уперше стае не об'ект або явище суспшьства чи природи, не ïx стан, а процес змши пiд назвою «розвиток». Це пов'язано як зi змiною соцiально-економiчноï формацiï, так i зi специфiкою розвитку в шформацшному сyспiльствi, яка обумовлюе швидку змiнy стану сyспiльноï системи та ïï складових [12, с.5].
Концепцiя сталого (стшкого) розвитку набувае значного поширення як одна з провiдниx глобальних проблем людства, що мае мiждисциплiнарний характер i розглядаеться в багатьох аспектах i ракурсах. Сталий розвиток трактують у вузькому та широкому розумшш. Вузьке розумшня акцентуе еколопчш проблеми й збереження бiосфери. У широкому розумшш сталий розвиток - це новий тип функщонування цившзаци, новi параметри людського розвитку: сощальш, економiчнi, екологiчнi, кyльтyрнi, полiтичнi, шформацшш.
В даний час у сферi теоретичного знання про процеси стшкого розвитку умовно можна видшити три головш шдходи в констрyюваннi моделей розвитку: ресурсний, бгосферний, гнтеграцШний. Вш вони базуються на единому фшософському i
ТЕОРП I КОНЦЕПЦП Cy4ACHOÏ СУСПIЛЬНОÏ ГЕОГРАФЫ: _1НФОРМАЦШНА СКЛАДОВА_
природничо-науковому фундаментi. Таке об'еднання наукових зусиль математиюв, природникiв, соцiологiв, гуманiтарiïв, економюив, управлiнцiв вiдбулося пiсля того, як у мiру вивчення проблем, яю накопичилися до XX ст., стало ясно, що ситуащя на нашш планетi, складний характер нелiнiйних вщносин в системi «людина-суспшьство-природа» вимагае комплексного аналiзу i з'еднання зусиль вчених рiзних спецiальностей.
В даний час на фундамент концепцiï сталого розвитку вщбуваеться становлення iнтегральноХ загальнонауковоХ парадигми знань, яка виникае як результат широкого синтезу наук про природу, суспшьство i людину, тобто трьох основних напрямiв розвитку буття. Ця система знань, що бурхливо розвиваеться, володiе внутрiшньою стшкою властивiстю органiзовувати навколо себе новi напрями систематизацiï iнформацiï [11].
1нтенщональна парадигма в географи. Нiмецький фшософ Е. Гуссерль (нiм. Edmund Husserl) [7] та його учень М. Хайдеггер (шм. Martin Heidegger) [23] у структурi пiзнання встановили двi пiдструктури: когiтум (когiтацiя) (от лат. cogito -мислення) - те, на що спрямована свiдомiсть суб'екта, та штенум (iнтенцiя) (от лат. intentio - прагнення) - сам процес осмислення когiтума. З певним спрощенням, когiтацiя означае процес визначення об'екта дослщження, а iнтенцiя - встановлення предметних аспектiв вивчення об'екту. Iнтенцiональнiсть, за Гуссерлем, - це штерпретащя, трактування розумiння, а ютина являе собою iнтенцiональне прояснення. I ще одна важлива обставина: штенщя - це включення у процес шзнання самого дослiдника, його життевого досвiду, його знань, його дослщницьких можливостей. Тому концепцiя iнтенцiональностi отримала загальнонауковий статус. Ця концепцiя отримала штенсивний розвиток у роботах представниюв рiзних наук - Г. Фреге (шм. Gottlob Frege), Б. Рассела (англ. Bertrand Russell), А. Тарського, К. Гьоделя (шм. Kurt Gödel), Л. Вгггенштейна (нiм. Ludwig Wittgenstein), Н.Бора (дат. Niels Bohr) та ш. Особливу роль iнтенцiя повинна вщгравати у географiчнiй науцi, оскшьки географи включають людину i сощуми до об'екту своïх дослiджень, розглядають населення як один з компонент ландшафтноï оболонки Землi, притому компонент активний, здатний до самоощнки i управлшських рiшень. На думку О. Топчiева, iнтенцiональнiсть повинна стати провщним методологiчним принципом сучасно1' географiï. Географи традицшно дослiджують природно-господарськi та сощоприродш системи, i сучасна методологiя взаемодп у наукових дослiдженнях об'екту-суб'екту повинна отримати у географи подальшу конкретизащю i поглиблену розробку [22, с.284-291]. Дана парадигма усвiдомлення людством свое1' ролi i мiсця у системi «природа-суспiльство» в умовах цившзацшно1' кризи та ново1' науково1' картини св^у. Змiстовно вона близько до ноосферно1' парадигми. Iнтенцiональна парадигма висувае на переднш план географiчний синтез i орiентуе географiв на використання методологiчних принципiв синергетики - вчення про функщонування надскладних систем.
Географiчний посиб^зм. Близькiй за сенсом iнтенцiональнiй парадштш е концепцiя географiчного посибiлiзму. Географiчний посибiлiзм (вiд лат. possibilis -можливий), напрям в географЬ', що розглядае географiчне середовище таким, що обмежуе i змiнюе дiяльнiсть людей; разом з тим важливе значення при виборi того або
iншого шляху розвитку признаеться за юторичними умовами. В результат вибору складаються певнi напрями господарськоï дiяльностi людей, створюються тi або iншi культурш ландшафти i т.п. Географiчний посибшзм виник на початку ХХ ст. як реакщя на iдеï географiчного детермiнiзму, що зайшли в безвихщь. Головну роль в розвитку географiчного посибiлiзму належить французькш школi «географп людини»; iдеï географiчного посибiлiзму розвивали також в застосуваннi до економiчноï географп I. Боумен (англ. Isaiah Bowman) i К. Зауер (англ. Carl Sauer) в США, частково О. Шлютер (шм. Otto Schlüter) в Кмеччиш; О. I. Воейков в Росп [17]
Друге «народження» дана концепщя, на наш погляд, одержала в сучасну епоху -епоху iнформатизацiï суспiльства. Сьогоднi на наших очах вщбуваються кардинальнi змши в теори розмiщення продуктивних сил. Вже втратили свое значення i сенс багато факторiв, що визначали рашше закономiрностi розмiщення господарства. Тепер при розгщщ потенцiалу розвитку територп значно зросла роль галузей, яю ранiше вiдносилися до допомiжних, таких як шфраструктура, нематерiальнi природнi активи. У наш час реальна роль i можливост держави визначаються не стшьки його географiчним положенням, близьюстю до природних ресурсiв, скiльки характером «вбудованносп» в iнформацiйнi i фiнансовi потоки.
Сьогоднi до проблеми конкурентоспроможносп краш в системi свiтового господарства слщ пiдходити вже не з позицш географiчного детермiнiзму (залежностi вщ географiчних факторiв територи), а з позицш географiчного посибiлiзму (можливостей краши). Наприклад, краши, що володiють великим науково-техшчним i iнтелектуальним потенцiалом, виходять на лщирукта позици в свтовому господарствi незалежно вiд наявностi або вщсутност у них iнших видiв ресурсiв. Наприклад, Японiя, що не мае в своему розпорядженш скшьки-небудь значних запасiв корисних копалини i такого важливого економiчного ресурсу, як дешева робоча сила, ось вже багато роюв е другою з економiчнiй потужност крашою свiту. В той же час краща забезпечешсть краши корисними копалини i шшими видами природних ресурсiв ще не е достатньою умовою для створення конкурентоспроможноï економiки.
Тобто, тепер не володшня факторами, а, навпаки, ïx брак сприяе зростанню конкурентоспроможностi, стимулюючи розвиток iнновацiйноï сфери i впровадження у виробництво новiтнix теxнологiй [9]
Теорiя дифузи iнновацiй (шформацп). Теорда поширення iнновацiй розробив у тслявоенний перiод шведський географ Т. Гегерстранд (швед. Torsten Hägerstrand), представник Лундськоï школи «часово1» географп. Найлiпше ця теорiя виявляеться у концепц^ просторовоï дифуз^ iнформацiï на основi мiжлюдськиx контактiв. Доведено, що навiть економшо-технолопчш процеси е демосоцiальними i можуть описуватися i прогнозуватися концепцieю дифузи iнформацiï, зокрема iнформацiï у сферi нововведень (iнновацiй). Проблеми поширення (дифузи) шформацп у теоретичному i методичному аспектах вивчали, крiм Т. Гегерстранда, також Р. Доманський (поль. R. Domansky, 1982), Б. Еккель (рос. Борис Эккель), П. Гаггет (Peter Hggett, 1972), Й. Лобода (поль. J. Loboda, 1973), Р. Мiрса (англ. R. М^а, 1974), Р. Моршл (англ. R. МогШ, 1970), П.Тойн (англ. Р. Тоуnе, 1974) та ш. Вони розробили поняття i термши, дидактичнi основи цieï теорй, методи ïï верифiкацiï,
ТЕОРП I КОНЦЕПЦП Cy4ACHOÏ СУСПIЛЬНОÏ ГЕОГРАФЫ: _1НФОРМАЦШНА СКЛАДОВА_
шляхи використання у практицi. Як i в теори бiгейвiоризмy, тут процеси поширення iнформацiï розглядаються у просторово-часовому континуума
Дифyзiя, тобто розповсюдження, розшювання по територiï рiзниx економiчниx шновацш (нових видiв продyкцiï, теxнологiй, оргашзацшного досвiдy i т.п.), згiдно Т. Гегерстранду, може бути трьох титв: дифузгя розширення (розповсюдження за вшма напрямами вiд точки виникнення), дифузгя перемщення (розповсюдження в певному напрям^ i змшаний тип. Одна генеращя (поколiння) iнновацiй мае чотири стадп: виникнення, дифyзiю, накопичення i насичення. Теорiя Т. Гегерстранду вiдображае xвилеподiбний характер дифyзiï генерацiй нововведень. У щейному вiдношеннi вона близька теори великих циктв («довгих хвиль») вщомого економiста М. Д. Кондратьева [8].
У реальност процес дифyзiï (розповсюдження шновацп (iнформацiï)) розтягуеться на такий тривалий час, що до моменту появи на одних територiяx шноващя вже застарiвае на iншиx. Ршенням цiеï проблеми стала поява нового шдходу до вивчення дифyзiï шновацш - iерарxiчного - ранжирування статусу територи.
Сучасний процес дифyзiï шновацш можна представити як послiдовне поеднання процесiв першого порядку (¡ерарх1чна дифуз1я) i другого порядку (контаг1озна (вщ лат. contagiosus - передаеться при дотику) дифуз1я). Iерарxiчна дифyзiя забезпечуе «широту» розповсюдження iнновацiï, тодi як контапозна дифyзiя -рiвень проникнення iнновацiï на конкретнiй територiï [3, с.10-14].
Головна роль iерарxiчноï дифузи iнновацiй на сьогоднi обумовлена добре розвиненими телекомушкащями, що дозволяють в коротю термiни перенести нововведення в будь-яку точку планети. Генератор шновацп защкавлений в швидкому розповсюдженнi ïï мiж територiями, якi володiють необхщними можливостями i потребами для сприйняття. Локалiзацiя генераторiв iнновацiй в найбшьших мiстаx економiчно розвинених краш св^у, так званих «свiтовиx мiстаx», призводить до того, що першими користувачами iнновацiй е саме мешканцi цих мiст. Далi iнновацiя по iерарxiчномy ланцюжку передаеться нацiональним, регiональним i мюцевим центрам.
Майже одночасно починаеться процес другого порядку - контапозна дифyзiя, рyшiйною силою яко1' е масовий споживач. Швидюсть контагiозноï дифузи шновацш залежить вщ локальних соцiально-економiчниx умов, якi обумовлюють кyпiвельнi можливосп споживача i можливiсть утримувати доступну щну мiсцевим розповсюджувачем iнновацiï. Цей процес визначае вже глибину проникнення шновацп на територи.
Зважаючи на поступальшсть iерарxiчноï дифyзiï iнновацiй, територи, що найбшьш пiзно пiдключилися до використання шновацп, апрiорi вiдстають вщ територiй, якi першими дiстали доступ до шновацп, як за масштабом використання, так i за засобом виробництва шформацшно1' техшки i програмного забезпечення. Це вiдставання сьогоднi визначаеться термшом «цифровий розрив» (digital divide), що позначае наростаюче вщставання низки краш за активнiстю використання цифрових технологш. Умови, в яких вщбуваеться розвиток iнновацiй, називаються гнновацШним середовищем - вщ його параметрiв залежить швидюсть розповсюдження нововведення, тривалiсть його життевого циклу.
З теорieю дифузи ^овацш тюно пов'язана сучасна теорiя життевого регионального циклу. Вона розглядае процес виробництва товарiв як процес з декiлькома стдщями: поява нового продукту, зростання його виробництва, зршсть (насичення), скорочення. На стадп iнновацiй потрiбнi великi персональш контакти, тому найбiльш сприятливим мюцем для розмiщення iнновацiй е велик мiста. Вiдповiдно до ц^ег теори репональна економiчна полiтика повинна концентруватися на створеннi сприятливих умов для iнновацiйноï стадп в менш розвинених регiонаx, наприклад у виглядi створення освiтнix i наукових центрiв (технополюи, наукогради i т.п.).
Геоiнформацiйна парадигма. Геошформацшна парадигма пов'язана зi стрiмкою iнформатизацieю свiтового спiвтовариства, з масовим поширенням iнформацiйниx теxнологiй (1Т) у вшх сферах пiзнання та життeдiяльностi суспiльства, з розповсюдженням у вшх науках та управлiннi iнформацiйниx та геошфрмацшних систем (Г1С). Геоiнформацiйна парадигма стала головним технолопчним проривом географiчноï науки в останнiй чвертi XX ст. Розроблення й масове поширення Г1С-технологш, електронного картографування, створення геошформацшних баз даних i рiзноманiтниx Г1С мае непересiчне значення не лише для географп чи всieï науки, але й для цившзацшного поступу людства в цшому. Свiт увшшов у так звану iнформацiйну цившзащю. Якщо епоха Великих географiчниx вщкритпв була першим злетом географп, що справив колосальний вплив на геопол^ичний i геоекономiчний свiтовий розвиток, то масове поширення Г1С-технологш, що мае глобальне цившзацшне значення, позначило другу вершину географiчноï, науки ïï перехщ на якiсно вищiй рiвень.
О. Топчieв пiдкреслюe, що геоiнформацiйна парадигма означае не лише технолопчну та методичну досконалють сучасноï географп, але й створюе яюсно новi теоретико-методолопчш засади географiчноï науки. Йдеться, зокрема, про яюсно новi можливостi представлення та моделювання рiзноманiтниx географiчниx явищ та процешв, про реальнi можливост порiвняльниx оцiнок в операцiональному режимi рiзниx географiчниx ситуацiй, рiзниx варiантiв та сценарпв географiчного розвитку територш i акваторiй, краïн, регiонiв i мют. Г1С-технологи вперше надають можливють об'еднати, систематизувати та iнтегрувати величезш масиви галузевоï та вiдомчоï шформацп, що накопичувалась протягом десятирiч. Г1С-технологи створюють якiсно новi методологiчнi засади для географiчного синтезу. I чшьне завдання сучасноï географп - закршити цей феноменальний здобуток глибокою теоретичною, методолопчною та методичною розробкою геоiнформацiйноï парадигми [22, с.284-291].
Концепцiя гнучко'1 територiальноï органiзацiï виробництва. 1дею гнучкоï територiальноï органiзацiï (ГТОВ) виробництва була запропонована украïнським економгеографом О. Шаблieм [27, 29] Досi, на жаль, щея ГТОВ виробництва не отримала розвитку. Це пов'язано не стшьки з самою щеею, скiльки iз загальним застоем у суспiльнiй географп у 80-90-х рр. XX ст. Тепер у постiндустрiальну епоху, коли зростае шформатизащя виробництва ця щея може отримати новий поштовх.
Просторове буття виробництва у кшцевому тдсумку визначаеться дieю соцiальниx та економiчниx законiв. Найбiльш динамiчним компонентом виробництва е засоби виробництва, знаряддя пращ, техшка. З огляду на це треба
ТЕОРП I КОНЦЕПЦП СУЧАСНО1 СУСП1ЛЬНО1 ГЕОГРАФЫ: _1НФОРМАЦШНА СКЛАДОВА_
розглядати роль НТР, що мае eKOHOMi4Hi i соцiальнi наслiдки, вiд чого змшюеться просторове буття суспiльства.
Перюду промислово! революци, яка тривала до середини 50-х рр. XX ст., вщповщае просторове буття виробництва у вшгщщ його розмiщення, тобто територiальний розподiл пiдприемств, насамперед, промислово! сфери. НТР, що прийшла на змшу промисловiй, характеризувалась розвитком таких прюритетних напрямкiв, як електрифiкацiя, комплексна мехашзащя та автоматизацiя, хiмiзацiя виробництва; високим рiвнем iнтеграцii науки i виробництва; посиленням усуспiльнення виробництва. Усуспiльнення виробництва, зокрема, виявилось i в формуванш територiальних систем виробництва не тшьки на локальному i регiональному (зокрема, формування так званих iнвестицiйних ТВК), але й на мiжрегiональному i загальнодержавному рiвнях (формування загальнодержавно! електроенергетично! i транспортно! систем, мiжгалузевих паливно-енергетичного, агропромислового та iнших комплексiв, господарський комплекс кра!ни в цiлому).
Отже, просторове буття виробництва характеризувалось системною оргашзащею. Саме в цей перюд створились матерiальнi i духовнi передумови становлення концепцiй територiальноi органiзацii виробництва (ТОВ) та територiальноi органiзацii суспшьства (ТОС) в цшому.
Особливостi сучасного етапу iнформатизацii надають нову яюсть i територiальнiй органiзацii виробництва, створюють передумови ii трансформацii у гнучку територiальну органiзацiю виробництва (ГТОВ) [28].
Концепщя 1нформац1йних комплексiв. Як вщомо, всi економiчнi процеси, що вщбуваються на певнiй територii (просторi), реатзуються в трьох унiфiкованих середовищах: виробничому, шфраструктурному i споживчому. Мiж ними юнують складнi виробничо-iнфраструктурнi зв'язки, що забезпечують функцiонування виробництва. Це характерно для традицшно! економiки. У новш - iнформацiйнiй -економiцi на додаток до них можна видшити з шфраструктурного середовища ще четвертую складову - iнформацiйно-комунiкацiйну. Iнформацiйно-комунiкацiйне середовище забезпечуе можливiсть створення в соцiально-економiчному просторi унiфiкованих утворень - шформацшних комплексiв. 1нформацШний комплекс -IK (information complex) - вертикально штегроване соцiально-економiчне утворення, побудоване на базi реальних об'ектiв з використанням мережевих iнформацiйних технологiй (1Т). Архiтектура IK - це модель, що визначае виконуваш функци i взаемозв'язок вiртуальноi i реально! (соцiально-економiчна система) частин комплексу.
Розрiзняють iнформацiйно-виробничi, iнформацiйно-iнфраструктурнi, iнформацiйно-соцiальнi i iнформацiйно-територiальнi комплекси:
- тформацШно-виробничий комплекс - IBK (information-industrial complex) - IK, побудований на базi реального виробничого об'екту; е сукупнiстю електронних, виробничих i iнфраструктурних бiзнес-рiшень, що взаемоддать i розвиваються в единому галузевому i вiртуальному просторi (обслуговуе будь-яке оргашзацшне утворення в рамках певно! економiчноi системи);
- тформацШно-тфраструктурний комплекс - IIK (information-infrastructural complex) - IK, побудований на базi окремого елементу iнфраструктури виробничого об'екту; е сукупшстю електронних, iнфраструктурних i виробничих бiзнес-рiшень,
що взаемоддать i розвиваються в единому вiртуальному npocTopi (обслуговуе iнфраструктурнi елементи виробничих i економiчних процесiв, адмшютративно-територiальних утворень);
- тформацтно-сощалъний комплекс - 1СК (information-social complex) - IK, побудований на 6a3i окремого, реального елементу сощально! iнфраструктури; е сукупшстю електронних, iнфраструктурних i виробничих бiзнес-рiшень, що взаемодiють i розвиваються в единому вiртуальному просторi (обслуговуе елементи шфраструктури, якi спецiально видшяються: наука, освiта, полiтика, культура i т.д.);
- тформацтно-територ1алъний комплекс - ITK (information-territorial complex) -IK, побудований у межах певно! територп на базi багатогалузево! сукупностi реальних виробничих об'екпв; е сукупнiстю електронних, виробничих, шфраструктурних бiзнес-рiшень i сощальних процесiв, що взаемодiють i розвиваються в единому територiальному i вiртуальному просторi (обслуговуе економiчнi i сощальш процеси, що вiдбуваються на територи конкретних територiальних утворень).
Необхiдно вщзначити, що сполучною ланкою мiж елементами IK е шформащя. Наприклад, в IBK це iнформацiя у вшгщщ технологи, в ICK - це шформащя у вигщщ нового знання або шноваци.
Об'еднання розрiзнених структур i пiдроздiлiв в едину шформацшно-виробничу систему продиктоване сучасними економiчними умовами i жорсткою конкуренцiею. Багато провщних компанiй свiту вже зараз проводять реоргашзащю свого бiзнесу з використанням сучасних шформацшно-телекомушкацшних технологiй, що дозволяе перейти вщ роз'еднано! роботи людей з паперовими нолями шформацп до колективно! працi з електронними документами [16].
Найбшьш поширеними формами шдприемств, що е частиною IK е вiртуальне пiдприемство (virtual corporation) - ствтовариство географiчно роздiлених працiвникiв, яю в процесi працi спiлкуються, взаемоддать, використовуючи електроннi засоби комунiкацiй при мшмальному або повнiстю вiдсутньому особистому, безпосередньому контакт^ або вiртуальний офю (virtual office) -1нтернет-ресурс, або його частина, що дозволяе, сшвроб^никам компанп, географiчно роз'еднаним, органiзацiйно взаемодiяти за допомогою едино! системи для обм^, зберiгання, обробки i передачi iнформацi! i дiй, що управляють [5].
Геокiбернетична концепцiя. Геокiбернетична концепщя (концепщя оргашзацшно-управлшсько! структури) в найзагальшшому виглядi, це теорiя синергетичного територiального управлiння з використанням сучасних комп'ютерних метсдов прийняття управлiнських рiшень. Багато вчених, яю дослiдили умови i закономiрностi розвитку iнформацiйного суспiльства, приходять до висновку, що в умовах лавиноподiбного зростання iнформацiйних потокiв i взаемодiй потрiбен новий пiдхiд до !х вивчення i управлiння. Так, Р.Ф. Абдеев [1] аналiзуе можливост системно-юбернетичного тдходу, який заснований на наступних фундаментальних аспектах кiбернетики:
1. 1нформацтний аспект - враховуе передачу i обробку шформацп в процесах еволюцп i управлiння. При цьому шформацшний обмiн вимагае певних витрат часу, як iстотно вiдрiзняються в рiзнi iсторичнi епохи. Наприклад, в XVIII ст. доставка повщомлень в Сврош вимiрювалася мiсяцями, в XIX ст. - тижнями, до останньо!
ТЕОРП I КОНЦЕПЦП СУЧAСНОÏ СУСПIЛЬНОÏ ГЕОГРАФЫ: _1НФОРМАЦШНА СКЛАДОВА_
чверт XX ст. - днями, а на початку XXI ст. (за допомогою електронно1' пошти) -хвилинами i секундами. Сучасш АСУ, кероваш комп'ютерами, передають iмпyльси i сигнали iз швидкiстю свiтла.
2. Управлгнський аспект - враховуе мету, функщонування i спрямовашсть процесiв yправлiння i розвитку.
3. ОргашзацШний (гнституцгйний) аспект - враховуе стушнь впорядкованост структури систем i дозволяе описати безповоротшсть процесiв розвитку.
Системно-кiбернетичний пiдxiд в застосуванш до вивчення iнформацiйниx процешв дозволяе виявити основнi складовi ïx прискорення:
- зростання швидкостi шформацшного обмiнy i збiльшення обсягу шформаци, що приймаеться;
- прискорення обробки iнформацiï i повшше використання зворотного зв'язку;
- збшьшення кiлькостi iнформацiï, яка витягуеться iз зовнiшнього середовища, повнiше ïï перетворення i прискорення ïï використання для управлшня;
- удосконалення методiв вiзyалiзацiï iнформацiï i багатократне збшьшення теxнiчноï оснащеностi yправлiнськоï працi.
Концепщя геоглобалiзму. На сучасному етапi концепщя геоглобалiзмy поступово затверджуеться як наукова щеолопя. Завдяки американським вченим тема глобалiзацiï стала домiнyючою в сучасних наукових дослiдженняx. У сyспiльнiй географи концепщя глобалiзмy розвинулась на основi вивчення глобальних проблем людства, про яю активно заговорили ще у роках XX ст. G декшька вимiрiв глобалiзацiï: як об'ективна тенденщя свiтового економiчного, полiтичного, соцiального i культурного розвитку; як пол^ична стратепчна цiль, визначена елiтами найпотyжнiшиx держав та мiжнародниx органiзацiй; як методолопя аналiзy процесiв розвитку сyб'ектiв глобалiзацiï.
Як бачимо, сyчаснi теорiï i концепци сyспiльноï географiï можливо розглядати як загальну мiждисциплiнарнy проблему, у розробщ якоï помiтнy роль може i повинна вщшрати географiчна наука. Для цього географiя мае певш методологгчш переваги, зокрема:
- об'ектом ïï дослщжень е ландшафтна оболонка Земл^ i географи вивчають вплив природного середовища на суспшьство, з одного боку, i зворотш процеси перетворення й трансформацiï природи у процеш життедiяльностi сyспiльства - з другого;
- географiя чи не едина серед наук охоплюе своею предметною областю i природу, i суспшьство;
- географи дослщжують просторовi поеднання - комплекси природних i соцiально-економiчниx компонент, природних, господарських i природно-господарських територiальниx систем;
- географiя вивчае особливостi територiальноï оргашзаци середовища, населення, iнфрастрyктyри, господарськоï i дyxовноï дiяльностi сyспiльства, систематизуе i титзуе ïx xарактернi просторовi поеднання, обгрунтовуе рацiональнiсть комплексу «природа-населення-господарства»;
- географи виступають розробниками Г1С i Г1С-технологш [15, 18, 19, 21].
ВИСНОВКИ
Роль географп, на сьогодш, е лщируючою в становленш ново! складово! методологи сучасного наукового шзнання. Сьогодш кожна наука прагне внести свш внесок в рiшення глобальних проблем. Проте, охоплюючи лише одну яку-небудь сторону складного комплексу проблем i залишаючи без уваги iншi, зусилля окремих спещальних дисциплiн в цш областi не можуть бути достатшми. Виникае гостра необхiднiсть узагальнення i штеграцп даних багатьох наук, що вимагае комплексно! дисциплши, яка вщповщала б складностi об'екту, що вивчаеться. Такою узагальнювальною наукою, або, точшше, системою наук, повинна бути, в першу чергу, географгя. Вона завжди вивчала навколишне середовище, узяте в цшому (тобто як систему), з включеними до не! природними i антропогенними (техногенними) компонентами. Слiд сказати навггь бiльше «географiчнiй науцi, на наш погляд, повинна належати лщируюча роль у фундаментальних дослщженнях навколишнього середовища, оскiльки сучасна географiя бшьш iнших наук пiдготовлена до дослщжень на мiждисциплiнарнiй основЬ> [6, с.55].
Список лiтератури
1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации / Р. Ф. Абдеев ; под ред. Е. С. Ивашкиной, В. Г. Деткова. - М.: ВЛАДОС, 1994. - 336 с.
2. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: [понятийно-терминологический словарь] / Э. Б. Алаев. - М.: Мысль, 1983. - 350 с.
3. Арманд А. Д. География информационного века / А. Д. Арманд // Известия АН. - Сер. геогр., 2002. - № 1. - С. 10-14.
4. Берг Л. С. Номогенез / Л. С. Берг. - М., 1923.
5. Библиотека «Словари. Глоссарии. Термины» [електронний ресурс] - Режим доступу: http://terms.com.ua
6. Герасимов И. П. Общенаучные подходы и природная среда / И. П. Герасимов, А Г. Доскач // Горизонты экологического знания. - М.: Наука, 1986. - С. 55.
7. Гуссерль Э. Собрание сочинений / Э. Гуссерль. - Т. 1. - Феноменология внутреннего сознания времени. - М., 1994.
8. Кондратьев Н. Д. Избранные сочинения / Н. Д. Кондратьев. - М., 1993.
9. Конкурентоспособность в системе мирового хозяйства: пространственный анализ [под ред. Н. С. Мироненко]. - М.: «Пресс-Соло», 2002. - 472 с.
10. Лазарев Ф. В. Научное наследие В. И. Вернадского в контексте XXI века / Ф. В. Лазарев // Ученые записки ТНУ. - Спец.вып., посв. 140-лет. В. И. Вернадского. - Т.17 (56), 2004. - № 1. - С. 81-96.
11. Левашов В. К. Глобализация и устойчивое развитие / В. К. Левашов // Устойчивое развитие. Наука и Практика. - № 1, 2002.
12. Мельник Л. Г. Фундаментальные основы развития / Л. Г. Мельник. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2003. - С. 5.
13. Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера / Н. Н. Моисеев. - М.: «Молодая гвардия», 1990. - 352 с.
14. Моисеев Н. Н. Универсум. Информация. Общество / Н. Н. Моисеев. - М.: «Устойчивый мир», 2001. - 199 с.
15. Немец Л. Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты / Л. Н. Немец. - Харьков: Фактор, 2003. - 384 с.
16. Нехаев С. А. Информационные технологии - интеграционный инструментарий развития экономических систем / С. А. Нехаев [електронний ресурс]: сайт Русского Гуманитарного Интернет-Университета - Режим доступу: http://www.i-u.ru
17. Покшишевский В. В. Географический поссибилизм / В. В. Покшишевский // Большая советская энциклопедия [електронний ресурс] - Режим доступу: http://bse.sci-lib.com
ТЕОРП I КОНЦЕПЦП СУЧАСНО1 СУСП1ЛЬНО1 ГЕОГРАФИ: _1НФОРМАЦШНА СКЛАДОВА_
18. Руденко Л. Г. Украина на пути к устойчивому развитию геоэкологические аспекты / Л. Г. Руденко, И А. Горленко, В. И. Олещенко. - К.: Институт географии НАН Украины, 2000. - 29 с.
19. Сонько С. П. Просторовий розвиток соцю-природних систем: шлях до ново! парадигми / С. П. Сонько. - К.: Нка-Центр, 2003. - 287 с.
20. Субетто А. И. Ноосферизм и «вернадскианская революция» / А. И. Субетто // Социальная экономика, 2004, № 1-2. - С. 10-28.
21. Топч1ев О. Г. Географ1чна наука i стратепя соц1ально-економ1чного розвитку Укра'ши / О. Г. Топч1ев // УГЖ, 1995. - № 1-2. - С. 7-12.
22. Топч1ев О. Г. Методолопчш трансформацп географи в шформацшному суспшьств! / О. Г. Топч1ев.
- С. 284-291 [Географ1я в шформацшному суспшьств^: зб.наук.праць. У 4-х тт. - К.: ВГЛ Обрп, 2008. - Т.1. - 322 с.
23. Хайдеггер М. Время и бытие [статьи и выступления] / М. Хайдеггер ; сост., пер. с нем. и комм. В. В. Бибихина. - М.: Республика, 1993. - 447 с.
24. Холодный Н. Г. Мысли дарвиниста о природе и человеке / Н. Г. Холодный. - Ереван, 1944.
25. Циолковский К. Э. Собрание сочинений в 5 томах / К. Э. Циолковский. - М.: Изд-во АН СССР, 1951-1964.
26. Чижевский А., Шишина Ю. Гелиобиология. В ритме солнца / А. Чижевский, Ю. Шишина Ю.
- М., 1969.
27. Шаблий О. И. Гибкая территориальная организация производства / О. И. Шаблий // География и современность. - Вып. 3. - Ленинград, 1987. - С. 95-104.
28. Шаблш О. I. Основи загально! суспшьно! географи [тдручник] / О. I. Шаблш. - Льв1в: Видавничий центр ЛНУ ¡м. I. Франка, 2003. - 444 с.
29. Шаблш О. I. Суспшьна географ1я: теор1я, ютор!я, укра!нознавч1 студп / О. I. Шаблш. - Льв1в, 2001.
- С. 165-173.
30. Шальнев В. А. Проблемы взаимодействия общества и природы: взгляд географа / В. А. Шальнев.
- Ставрополь: Изд-во СГУ, 2006. - 110 с.
Воронин И.Н., Яковенко И.М. Теории и концепции современной общественной географии: информационная составляющая // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Серия: География. - 2011. - Т.24 (63), №1. - С.148-160.
В статье рассматриваются основные теории и концепции современной общественной географии с позиций процесса информатизации общества.
Ключевые слова: ноосфера, устойчивое развитие, поссибилизм, информация, инновация, геоинформационная система, глобализм.
Voronin I., Iakovenko I. Theories and conceptions of modern social geography: informative constituent // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. - Series: Geography. - 2011. - V.24 (63), No1. - P.148-160.
In the article basic theories and conceptions of modern social geography are examined from positions of process of informatization of society.
Key words: noosphere, sustainable development, possibilizm , information, innovation, geoinformation system, globalism .
Поступила до редакцп 02.03.2011 р.
