CC BY
11Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). 2012. № 1. С. 13-20.
УДК 340.1
ТЕОРЕТИКО-ЮРИДИЧНИЙ ЗМ1СТ СУСШЛЬНОГО ДОГОВОРУ
Кабанець Н. I.
Кшвський нащональний утверситет ш Т. Г. Шевченка, м. Кигв, Украгна
Анатзуеться юридична природа поняття суспшьного договору в шкот природного права. Розг-лядаеться можливгсть уточнення його формально-логiчних характеристик в якосп теоретичного нау-кового поняття.
Ключовi слова суспшьний допжр, публiчно-правове договiрне зобов'язання, формально-юридичний склад.
1. Науковий статус догов1рно! теорп (держави). Суспшьний догов1р е одним ¡з основних понять фшософп права, а точшше, старо! класично! школи природного права. У XVIII ст. - на початку XIX ст. на його штерпретацп будувалась концепщя громадянського суспшьства та правово! держави. Але з середини XIX ст. його нау-ковють почала шддавалась сумшву в фшософп права, юридичному позитив1зм1, що не сприяло теоретичнш розробщ цього поняття. Сучасна вггчизняна теор1я права вщносить догов1рну теор1ю до розряду юторичних теорш походження держави, не визнаючи за нею реально! науково! природи. У кращому раз1, шд суспшьним договором розум1еться утотчна щея, передана нам з1 старо! школи природного права, яка «лише шсшруе мри про прекрасне майбутне, але не несе шякого наукового зм1-сту» [1, с.79-81].
Однак, в деяких некласичних заруб1жних шдходах сучасно! фшософп права такий догов1р згадуеться в позитивному науковому сенс1, як засада сощального консенсусу 1 базове поняття для анал1зу концепцп справедливосп [2, с. 29-30, 134, 228233]. Пол1тичний конструктив1зм використовуе поняття договору як спошб моделю-вання ефективно! системи полггично! та суспшьно! влади, за яко! захищаються при-родш права. Позитивний аспект використання догов1рно! теорп у конструктив1зм1 полягае в тому, що вона розглядаеться не як юридична теор1я походження держави, а як зас1б у поясненш штучно! рацюнально! конструктивно! модел1 суспшьно! коо-перацп на засадах принцишв справедливост [3, с. 233, 237, 243]. При цьому теор1я суспшьного договору е теор1ею захисту природних прав громадян у суспшьсга (зо-крема, фундаментального права людини на пдшсть та повагу), але не теор1ею об-грунтування загального правового статусу особи [3, с. 260-263], як це було в перюд класично! школи природного права.
Некласичш трактовки наукового значення суспшьного договору носять практи-чно-прикладний характер 1 не ставлять за мету анатз використовуваного поняття на предмет його фундаментально-теоретичних засад. У такий спошб вони намагаються уникнути неприемних аспекпв критики, висловлено! на адресу науково! природи поняття, показуючи натомють його прагматичну ефектившсть у моделюванш конс-
13
трукцп полгтично! влади. Думасться, що i в рамках фундаментально! правово! науки шанси обгрунтування науково! природи суспiльного договору не слщ вважати втра-ченими.
Розгляд ютори становлення поняття суспiльного договору в метафiзицi права та анатз зауважень, щодо його науково! природи в класичнш юриспруденции дае мож-ливiсть для перегляду ставлення до нього в сучаснш фiлософi!' права та правовому конструктивiзмi. А, значить, дае можливють фундаментальнiй теоретичнiй наущ продемонструвати свiй практичний потенцiал, зокрема, в ощнщ практично-прикладних штерпретацш цього поняття в сучасному конструктивiзмi.
2. Аналiз онтологiчно! основи метафiзичного поняття суспiльного договору. В ютори правових теорiй походження держави суспшьний договiр прийнято асощю-вати з уявленням про два види договорiв - «договiр асоцiацi!+договiр шдкорення», що складають формальну основу для його пояснення в школi природного права, по-чинаючи з античностi й до Нового часу. Таке теоретичне уявлення мало для свого виникнення юторичне шдгрунтя: його онтологiчною основою виступала реальна формула договiрного зобов'язання в римському публiчному правi перюду iмперi!.
Справа в тому, що в римському правi держава виступала як особлива пол^ична асоцiацiя, що мае специфiчну форму органiзацi!, яка перетворюе !! в реальностi на згуртовану едину спшьноту. Держава розглядалася як особливого роду спiльна (пу-блiчна) рiч - республiка, результат згоди народу «в питаннях права та едност ште-ресiв» [4, с. 48, 49]. 1накше кажучи, вона була наслщком договору асощаци. У пер> од iмперi! змшюеться принцип управлiння республiкою в публiчному правi. Якщо за республiканського перюду народ вважався власником i розпорядником «публiч-но! речЬ>, то в iмператорський перiод власник - народ, але iмператор - !! володар, управитель «справи народу». Маемо договiр вiдчуження публiчно! речi, як договiр передачi !! власником в управлшня довiренiй особi. Договiр передачi римським народом республши в управлшня iмператору - це договiр вщчуження права на розпо-рядження публiчною рiччю, який трактувався в публiчному правi як договiр пiдко-рення.
Слщ вiдмiтити, що римське право в дшсност не знало нi договору асощаци, ш договору пiдкорення як видiв зобов'язання (на чому в свш час наголосила iсторична школа права). Ц назви стосувалися реального стану речей оргашзацп публiчно! влади, але не мали свого позитивно-юридичного виразу в правi. Так, стосовно договору асощаци ми дiзнаемося вщ Цицерона, а поняття договору шдкорення фактично сформулював Ульпiан в III ст. Вш вважав, що iмператор мае право видавати закони («Quidquid principi placuit, legis habet vigorem» [Inst. 1. I, t. II, #6] - «Чого бажае iм-ператор, те i е закон») тому, що «народ за сво!м царським правом, мовчазно чи явно вираженим, передав йому право на це сво! повноваження» [5, с. 188-189]. Таке тлу-мачення могло витiкати лише iз фактичного визнання договору шдкорення та пере-дачi iмператору в управлiння публiчно! речi з правом видавати замють власника за-гальнообов'язковi рiшення (закони).
У Середньовiччi зусиллями схоластикiв щ два положення набули не реально фактичного, а теоретичного значення (адже стародавнього Риму вже не юнувало), i почали розглядалися як едине цше поняття суспiльного договору для пояснення политичного способу створення держави. Спочатку асоцiацiя iндивiдiв об'еднуеться в одне цше на засадах спшьного закону - публiчну рiч (республiку), а потiм, шляхом
14
укладення договору тдкорення, ця рiч передаеться в управлшня монарховi чи вста-новлюеться колективна форма правлшня. У догматичнiй юриспруденци Нового часу формула «договiр асоцацп+договiр тдкорення» також сприймалася як едине по-няття для тлумачення мехашзму створення держави з метою захисту природних прав та встановлення форми держави. Вперше договорами у правовому розумшня 1х назвав Саму1л Пуфендорф, якого вважають одним iз основних представникiв дого-вiрноl теори держави в школi природного права XVII ст. Вш був послщовним кар-тезiанцем i застосував геометричний метод для опрацювання фундаментальних по-ложень метафiзики права.
Науковою особливютю теоретичного розгляду поняття суспiльного договору виступае те, що в метафiзичних системах права постглосаторiв i представниюв школи природного права Нового часу публiчна рiч, за умов створення 11 полiтичним способом, починае визначатися як юридична особа. Тут коршиться основоположен-ня тогочасно! теори права, що визначило перегляд конструктивних засад пол^ики всього послщуючого буржуазного перюду в ютори: держава в метафiзицi права роз-глядаеться не за правовою категорiею «рiч», а за правовою категорiею «особа», i 11 створення (моделювання) у правовiй реальност мае бути розглянуте не за речовим, а за особистим правом. Тлумачення за особистим правом поняття держави дае вихвд на шшу договiрну теорда походження держави.
Слщ зауважити, що «теорiя походження держави», у контекст конструктивного моделювання структури влади в зв'язку з базовими положеннями права (як це здшснювала школа метафiзикiв), мала не юторичне значення, а теоретичне. Тому 11 треба розглядати як теорда створення держави на засадах права (вщповщно речово-го чи особистого). Договiр у нiй виступае в ролi правового механiзму, що задае вщ-повiдну модель влади. Перехщ до тлумачення держави в правi на засадах особистого права, обумовлюе необхiднiсть змiни правово! природи суспiльного договору -вiн розглядаеться як договiрне зобов'язання, в силу положень зобов'язального права. Це остаточно робить характер конструктивно! моделi влади в полггищ правовою, оскшьки i предмет договору, i сам договiр мають власне юридичну природу. Вщпо-вiдно, виникае необхiднiсть уточнювати правовi характеристики суспiльного договору як рiзновиду договiрного зобов'язання особливо1 публiчноi природи. У метаф> зищ права суспiльний договiр починае розглядатися як публiчно-правове зобов'язання.
Засади вщповщного розумiння природи соцiального контракту в лiберально-iндивiдуалiстичному дусi в школi природного права знаходимо у Джона Локка, Мо-нтеск'е Ш. Л., Жана-Жака Руссо. Але найбшьший вклад у розробку понять i катего-рiй метафiзики права внесли представники шмецько1 школи догматично1 юриспруденци (вже згаданий тут Самшло Пуфендорф, Xристiан Вольф) i, особливо, Емма-ну1л Кант, який ввiв новий критичний метод дослiдження у науку i обгрунтував новi теоретичш засади поняття суспiльного договору.
3. Каипвський пiдхiд до визначення метафiзичного поняття суспiльного договору. Критично-трансцендентальний пiдхiд Емману1ла Канта дав можливють сфор-мулювати поняття дiездатностi особи. В метафiзицi права воно визначаеться через правило категорiйного iмперативу, за яким мае дiяти особа, щоб, з позицiй практичного розуму, визначатися як «особа», а не «рiч». У поеднаннi з правоздатшстю (здатнiсть бути особою вiд народження) характеристика дiездатностi (здатнiсть дiя-
15
ти як особа I мислячий суб'ект) давала вихщ на поняття правосуб'ектност особи, як основи !! правового статусу в правовш реальности У Емману!ла Канта, як вщомо, е три формули категоршного ¿мперативу, кожна з яких визначае певний спошб дп для мислячого ¿ндивща як закон прояву його свободно! воль У цьому розумшш вони е правилами д1ездатност1 особи, що маючи свободу вол! вщ народження, повинна ре-атзуватися за законом свободи вол!, спшьним для вс1х шдивщв. Наявшсть свободи вол! визначае правоздатшсть особи, а категоричний ¿мператив - !! д!ездатшсть. Правоздатшсть та д!ездатшсть формують правосуб'ектшсть, тобто правовий статус особи як суб'екта права.
Держава також розглядаеться Кантом за особистим суб'ективним правом, як «особа» I «суб'ект права», що створюеться в результат! догов!рного зобов'язання правоздатних ошб з метою введення для себе гарантш свого правового статусу. Су-спшьство !ндив!д!в, що мають гарантований правовий статус ошб, е громадянським суспшьством. Формулою !х об'еднання (пол!тично! самооргашзаци на засадах права) виступае публ!чно-правовий догов!р щодо створення держави як юридично! особи ! суб'екта права. Держава, створена з метою гарант!! правового статусу оаб на засадах публ!чно-правового зобов'язання, е правовою державою. Вона мае рес-публшанський устрш, який грунтуеться на принцип! розподшу влад ! виступае конструктивною гаранпею !! правового статусу, як юридично! особи ! суб'екта права, ! правового статусу ошб, що уклали сусп!льний догов!р. Такий «республшансь-кий устр!й - единий, що витшае з !де! первюного договору, на як!й мае бути засно-ване всяке правове законодавство народу» [7, с. 267-268].
Кант вважав сощальний контракт догов!рним зобов'язанням ! розглядав його в рамках зобов'язального права. У Метаф!зичних началах вчення про право публ!чно-правовий догов!р розглядаеться як р!зновид догов!рного зобов'язання, у един!й систем! права поряд з шшими видами зобов'язань [8, с. 231-269]. Такий догов!р мае, безумовно, специфшу, зокрема, вш сугубо ноуменально! природи, а не реально-феноменально!, але в сво!й теоретичнш !нтерпретац!! розглядаеться за загальною формою догов!рного зобов'язання.
Слщ зазначити, що сам Кант не оперуе ще поняттям тако! форми у формально-юридичному розум!нн!, вш т!льки дае загальну схему !! тлумачення. Тому ми не можемо явно стверджувати про використання ним догов!рного зобов'язання в якос-т! сп!льно! юридично! категор!! як для публ!чного, так ! приватного права.
4. Нормативне догов!рне зобов'язання. Обмежений характер тлумачення його в юридичному позитив!зм!. Уявлення про догов!рне зобов'язання, як формально-юридичну категор!ю приватного права, представляе школа фшософи права позити-вно-юридичного напряму. При цьому вона послуговуеться розробками !сторично! школи права. До заслуг юторично! школи права слщ вщнести розробку системи до-гми римського приватного права, де зобов'язальному праву придшена особлива увага, воно вважаеться !нститутом особливо! частини пандектно! системи приватного права. Серед роб!т по догм! римського приватного права в Х1Х - початку ХХ ст.ст. в Рос!! були вщом! тдручники Хвостова В. М. [9] та Гр!ма Д. Д. [10]. Викла-дення матер!алу в них зд!йснювалося за пандектною системою, де передбачався по-дш на матер!альне право та процес, у склад! матер!ального права видшяеться зага-льна частина та особлива. В загальнш частин! розглядаеться: 1) вчення про суб'екпв прав; 2) вчення про об'екти прав; 3) вчення про загальш умови виникнення, змш та
16
переходу та припинення прав; 3) вчення про захист прав. В особливш частит розг-лядаються окремi iнститути приватного права: а) право речове; б) право зо-бов'язальне; в) право шмейне та г) право спадкове [10, с. 15]. Ця система викладен-ня приватного римського права була взята за основу при створенш Шмецького ци-вiльного уложення, яке виступало зразком для кодифшацшних робгг у сферi цившь-ного права в Роси та Радянському Союзi в ХХ ст. Саме структура загально! частини пандектно! системи приватного права дала можливють фiлософськiй школi нормативного напряму обгрунтувати поняття юридичного вiдношення на гносеологiчних засадах.
Фшософська неокантiанська школа, на основi трансцендентально-дедуктивного шдходу в науцi права, показуе загальний нормативний характер юридичного вщно-шення в правовiй реальностi [11, с. 218]. Однак, оскшьки при такому аналiзi факти-чною основою штерпретаци виступала система приватного права, положення про нормативний характер юридичного вщношення в теори права почали стосуватися лише договiрного приватно-правового зобов'язання i не вiдносилися до сощального контракту, як публiчно-правового договiрного зобов'язання. 1накше кажучи, у юри-дичному позитивiзмi та нормативiзмi договiрне зобов'язання, в якосп позитивного i доктринального джерела права, отримало свое обгрунтування в приватному правi, але не в публiчному. Таке обгрунтування не стосувалося поняття суспiльного договору.
Саме це поняття, зокрема, критикувалось за метафiзичну природу, що мiстила засади рацюнально-лопчного, а не iсторичного розгляду понять, - тсля зауважень юторично! школи права, така позицiя вважалась ненауковою. Фрiдрiх Вiльгельм фон Гегель, розглядаючи iдею держави як прояв абсолютного духу, що втiлюеться в понятп, заперечував рацiонально-логiчне поняття держави, що витшае з договору [12, с. 280-285]. Шершеневич Г. Ф., критикуючи поняття суспiльного договору [13, с. 108-111] та договiрну теорда походження держави [13, с. 252-255], вважав, що «государство не определяется как правовая категорiя» [13, с. 212-213]. На цш тдс-тавi не визнавав суспiльний договiр публiчно-правовим зобов'язанням нормативно! юридично! природи, характерно! для приватно-правових договорiв. Георг Сллшек -представник неокантiанськоï школи Х1Х ст., творець загального вчення про державу, вважав, що договiр е лопчною категорiею, яка пояснюе створення держави як рацюнальне поняття, але не вважав такий договiр власне юридичним поняттям. При цьому, головним недолгом метафiзичного первiсного контракту вважав те, що при його аналiзi не до кшця дотримано наукового правового методу розгляду, що не дае можливосп сформулювати ч^ке юридичне поняття держави: «договiр для багатьох е лише causa próxima держави, за якою, в якосп causa remota, стоггь або природний шстинкт, або вища етична норма, так що щ вчення зливаються з психолопчними та етичними вченнями (про державу)» [14, с.157].
Окремi зауваження викликала юридична зобов'язальна природа такого договору. Зокрема, шдсумовуючи зауваження позитивюив стосовно цього питання, яю не взялася спростовувати школа фшософп права в Х1Х ст., можна видшити наступнi положення: 1) рiзний характер регулювання суспiльних вщносин - диспозитивний для приватного права, авторитарний - для публiчного; 2) цей рiзний характер суспi-льних вiдносин пов'язувався з формулою суспшьного «договiр асоцiацiï+договiр пiдкорення» - два договори в одному, яка i приймалася за онтолопчну основу тлу-
17
мачення поняття сустльного договору в публ1чному прав!; 3) така метаф1зична форма не мала шчого спшьного з науковою формою догов1рного зобов'язання, прийн-ятою для цившьно-правових договор1в. Форма останшх розроблялася через систему догми римського приватного права I знаходила фшософсько-правове обгрунтування в норматив1зм1; 4) для сустльного договору не уявляеться можливим визначення його в категор1альному вщношенш у якост публ1чно-правового догов1рного зобов'язання, оскшьки догма не давала достатшх тдстав для розгляду його формаль-но-юридичних ознак (як для догов1рного зобов'язання в приватному прав!). Вш е не лопчною категорда, що може мати формально-юридичний змют, а юторичним по-няттям, з яким в ютори юридично! школи пов'язувалося виникнення держави [13, с. 33, 108-111, 212-213, 252-255, 558-567]. На цш тдстав! й обгрунтувати його теоре-тичну природу як наукового поняття вбачалося неможливим.
Разом з вщмовою вщ наукового анатзу поняття сустльного договору було вщ-кинуто I спроби конструктивного моделювання на його основа Тому на сьогодш в рамках некласичних напрям1в праворозумшня ми маемо спроби реабштувати це поняття I повернутися до розгляду конструктивних мехатзм!в влади з його викори-станням. Але таю спроби позбавлеш фундаментальних основ свого обгрунтування, пов'язаних з класичними напрямами розвитку юридично! науки, де питання обгрунтування науково! природи сусп!льного договору залишаеться в!дкритим.
5. Формально-лопчний склад догов!рного зобов'язання як належна основа для анал!зу його теоретично! природи. Зокрема, у якосп певних контраргумент!в в!дно-сно висловлено! на адресу науково! природи сустльного договору критики можна зауважити, що, по-перше, при !! оцшщ не можна було обмежитися лише формаль-но-юридичним анал!зом, як це зробили представники позитивно! школи. Зокрема, оскшьки мова йшла про поняття ноуменально! природи, слщ би було застосувати трансцендентально-лопчний анал!з, пов'язаний з трансцендентальною дедукщею поняття, запропонований у якосп методу п!знання неокант!анською школою (чого сама ця школа в!дносно поняття сустльного договору, на жаль, не зробила). Певт плюси дало б також застосування критично-реал!стичного методу. I метод трансцендентально! дедукци, ! критично-реал!стична позиц!я, е р!зновидами критичного трансцендентаального методу Канта, чи пов'язаш з ним, а, значить, мають можли-вост! для анал!зу поняття, яке сам учений вважав основоположним в сво!й Метафь зиц! права.
Ще одне зауваження стосуеться вибору належно! форми — внутр!шньо! будови поняття, яка мае бути розглянута в процес! наукового анатзу на предмет з'ясування !! ф!лософсько-правових ! формально-юридичних характеристик. Так, зокрема, якщо мова йде про розгляд сустльного договору в якосп р!зновиду догов!рно-правового зобов'язання, то для його наукового анал!зу сл!д брати не догматично-юторичну конструкц!ю «догов!р асоц!ац!!+догов!р п!дкорення», а загальний формально-лог!чний склад догов!рного зобов'язання.
Саме загальний склад догов!рного зобов'язання може бути тим положенням, яке дозволить об'еднати напрями зусиль нормативних позитив!ст!в ! постпозитив!с-т!в критичного напряму в науц!. Справа в тому, що це поняття мае особливу науко-ву природу !, у цш якост!, виступае внутршньою належною формою всякого дого-в!рного зобов'язання. При цьому, з одного боку, його слщ розглядати як наслщок теоретичного узагальнення догми позитивного зобов'язального права — тобто, з
18
позицш позитивного тдходу в прав^ вiн е реальним прикладом орiентування теоретичного поняття в фактi наукового дослiдження. З шшого боку, вiн не е результатом прямого позитивно-теоретичного узагальнення на основi практики, оскiльки такий склад договiрного зобов'язання не даеться прямо в досвщ, а е, скорше, наслiдком iнтелектуального споглядання i рефлексування над його результатами — тобто, мае особливу апрюрну природу, в результат чого виступае в якосп лопчного прiусу вiдносно реальних договiрних зобов'язань, уможливлюе 1х науковий аналiз. Тобто, таке поняття виступае умовою можливост наукового пiзнання реальних договiрних зобов'язань у правi.
При цьому склад договiрного зобов'язання е реальним апрюрним поняттям, як правилом тзнання дiйсних понять, а не просто щеею утопiчного плану чи фшщею. Можна сказати, що воно виступае в фшософи особливим онтологiчним поняттям, яке уможливлюе обгрунтування договiрного зобов'язання в якосп фундаментально1 категорii правово1 реальностi, поряд з такими категорiями як особа та рiч. Саме склад договiрного зобов'язання вiдкривае шлях для обгрунтування поняття нормативного договору в якосп лопчно1 категорп.
Слщ зазначити, що не зважаючи на бiльш нiж столiтнi претензи стосовно ви-значення тако1 категори в приватному правi, дотепер позитивна теорiя не оперуе нею у повному формально-лопчному розумiннi. Справа в тому, що обмежувальний пiдхiд, за яким публiчне право принципово вщмежовуеться вiд публiчного, не пе-редбачае визнання загально1 теорii договору в якосп джерела вше1 системи права. Але зрозум^и нормативну теорiю договору в приватному правi можна лише в кон-текстi загально1 нормативно1 теорii договору, а на не1 не можна вийти без розгляду публiчно-правового договiрного зобов'язання. Публiчно-правове договiрне зобов'язання в рамках тако1 теорii мае бути розглянуте нарiвнi з приватно-правовим, як два 11 специфiчнi рiзновиди, що мають спшьну категорiальну основу, яка обгрун-товуеться як теоретичне поняття на основi загального формально-юридичного складу.
Отже, аналiз критичних зауважень вiдносно науково1 природи поняття суспшь-ного договору щонайменше дае пiдстави для дискусii стосовно його лопчних характеристик та можливостей використання в теорii права у якосп якщо не позитивно-юридичного, то фiлософсько-правового поняття. У всякому раз^ статус «iсторичноi теорп походження держави» не може передати теоретичне значення цього поняття в процедурах моделювання конструктивних моделей влади i при цьому пояснити його вищий гносеологiчний смисл.
Список л^ератури
1. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: [Монография] / С. И. Максимов. - X. : Право, 2002. - 345 с.
2. Ролз Дж. Теория справедливост / Дж. Ролз / [Науч. ред. В. В. Целищев]. - Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1995. - 456 с.
3. Дворкш Р. Серйозний погляд на права / Р. Дворкш. - К. : Основи, 2001. - 258 с.
4. Цицерон Марк Тулш. Про державу. Про закони. Про природу богш / М. Т. Цицерон. - К. : Ос-нови, 1998. - 659 с.
5. Жанэ П. Исторш государственной науки въ связи с нравственной философ1ей / П. Жанэ. Книга I. - СПб: Типографш П. П. Меркульева, 1876.
6. Чичерин Б. Н. История политических учений / Б. Н. Чичерин. / В 5-ти частях. - М. : Типография Грачева и комп. - . -
19
Часть 2. Новое время. - 1872.
7. Кант Э. К вечному миру / Э. Кант. // Сочинения в 6-ти томах. [Под общей ред. В. Ф. Асмуса, А. В. Гулыги, Т. И. Ойзермана]. - М. : Мысль. - . -
Т. 6. - 1966. - 825 с.
8. Кант Э. Метафизика нравов в двух частях // Метафизические начала учения оправе. Публичное право. Э. Кант. // Сочинения в 6-ти томах. [Под общей ред. В. Ф. Асмуса, А. В. иулыги, Т. И. Ойзермана]. - М. : Мысль. - . -
Т. 4. Ч. 2. - 1965. - 654 с.
9. Хвостов В. Н. Система римского права: [Учебник] / В. Н. Хвостов. - М. : Изд-во «Спартак», 1996. - 824 с.
10. Гриммъ Д. Д. Лекцш по догмъ римского права: [Пособiе для слушателей] / Д. Д. Гриммъ. -СПб. : Тип. Ю. Н. Эрлих, 1914.
11. Савальскш В. А. Основы философш права въ научномъ идеализмъ. Марбургская школа философш: Когенъ, Наторпъ, Штаммлеръ и др.. / В. А. Савальскш. - М. : Типографiя Императорскаго Мос-ковскаго Университета. - Том I. - 1909.
12. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.
13. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права: [Учебное пособие] / Г. Ф. Шершеневич. - М., 1911.
14. Еллинек Г. Право современного государства. Том первый. Общее учете о государстве / Г. Еллинек. - СПб. : Изд-во юридическаго книжнаго магазина Н. К. Мартынова, 1908.
Кабанец Н. И. Теоретико-юридическое содержание общественного договора / Н. И. Кабанец
// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2012. - Т. 25 (64). № 1. 2012. - С. 13-20
Анализируется юридическая природа понятия общественного договора в школе естественного права. Рассматривается возможность уточнения его формально логических характеристик в качестве теоретического научного понятия.
Ключевые слова: общественный договор, публично-правовое договорное обязательство, формально-юридический состав.
Kabanets N. Theoretical and legal maintenance of social contract / N. Kabanets // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2012. - Vol. 25 (64). № 1. 2012. - Р. 13-20.
Legal nature of concept of social contract is analysed at school of absolute law. Possibility of clarification of him is examined legalistically logical descriptions as a theoretical scientific concept. Keywords: social contract, legal contractual obligation, formal legal composition.
Статья поступила в редакцию 10.05.2012
20
