CC BY
116ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОЦІНКИ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО
ВІКУ
Г оловченкоО.І.
Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка
Анотація. Стаття присвячена проблемі оцінки рухової активності дітей шкільного віку. Встановлено, що найбільш суттєвим моментом у фізичному вихованні підлітків є формування його особистісного відношення до фізичного тренування, виховання активної позиції до свого здоров'я.
Провідні вітчизняні та закордонні науковці виділяють дві форми рухової активності: спонтанну та спеціально організовану. У своєму поєднанні ці два види рухової активності повинні бути на середньому рівні, оскільки вони визначають оптимальний розвиток і здоров’я дітей.
Ключові слова: рухова активність, підлітки, здоров'я.
Аннотация. Головченко А.И. Теоретико-методологический анализ оценки двигательной активности детей школьного возраста. Статья посвящена проблеме оценки двигательной активности детей школьного возраста. Установлене, что наиболее существенным моментом в физическом воспитании подростков является формирование его личностного отношения к физической тренировке, воспитание активной позиции к своему здоровью. Ведущие отечественные и зарубежные научный работники выделяют две формы двигательной активности: спонтанную и специально организованную. В своем объединении эти два вида двигательной активности должны быть на среднем уровне, поскольку они определяют оптимальное развитие и здоровье детей.
Ключевые слова: двигательная активность, подростки, здоровье.
Annotation. Holovchenko A.I. Theoretical and methodological analysis of estimation of motive activity among schoolchildren’s. The article is devoted the problem of estimation of motive activity among schoolchildren’s. It is set that the most material point in physical education of teenagers is forming of his personality attitude toward the physical training, education of active position to the health. Leading domestic and foreign scientific workers excrete two forms of a motor performance: spontaneous and specially organized. In the affiliation these two aspects of a motor performance should be on an average level as they define optimum development and health of children.
Keywords: motive activity, teenagers, health.
Вступ.
Стратегічною метою національної системи виховання учнівської молоді є, перш за все, орієнтація їх на цінності національної та світової фізичної культурі, яка активізується у здоровому способі життя. Серед соціальних засобів, які повинні забезпечувати всебічний фізичний розвиток, основним є: людська діяльність і фізична культура які виступають в єдності та взаємозв’язку, являють собою єдину функціональну систему суспільства [27].
Людська повсякденна діяльність поряд з фізичною культурою повинна формувати фізичну активність молоді, яка є загальною руховою діяльністю що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичного потенціалу, досягнення фізичної досконалості для ефективної реалізації своїх задатків з урахуванням особистісної мотивації і соціальних потреб [9]. Однак, на сьогодні, спостерігається негативна динаміка зменшення рухової активності саме серед дітей шкільного віку. Внаслідок чого погіршується стан здоров'я дітей, оскільки здоров'я на 51% залежить від способу життя, на 17-20% - від спадковості, 20% - від стану навколишнього середовища, на 8-9% від системи охорони здоров'я [3]. Така ситуація вимагає змін не тільки стереотипних дій по вдосконаленню фізичної активності в умовах школи, а й підвищення теоретико-методологічних знань фахівців фізичної культурищодо фізіологічних закономірностей рухової активності та її оцінки, оскільки в наш час спостерігається тенденція підвищення значення оцінки рівня рухової активності в цілому, а не результатів тестів оцінки фізичної підготовленості [24].
Актуальність проведеного теоретико-методологічногоаналізу оцінки рухової активності дітей шкільного віку підтверджується Державною програмою розвитку фізичної культуриі спорту на 2007 - 2011 роки в якій зазначено необхідність створення належних умов для забезпечення рухової активності засобами фізичного виховання і масового спорту в загальноосвітніх навчальних закладах (2007 р).
Даній проблемі присвячено багато досліджень науковців зокрема, М. Гришиної (1985 р.), Н.М. Амосова (1985 р.), І.В. Муравова (1985 р.), А.Г. Комкова (2003 р.), О.Г. Шалара (2003 р.), Ю.П. Кобякова (2003 р.)А.І. Фьодорева (2004 р.), С.Б. Шарманова (2004 р.), Н.Т. Лєбєдєвої, (2004 р.), Е. Бондаревського (2004 р.), проте вони не вичерпують усіх аспектів проблеми, яка потребує подальшого ґрунтовного аналізу.
Наукову роботу виконано згідно з планом науково-дослідницьких робіт Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка кафедри теорії і методики фізичної культуриза темою на 20072010 рр. „Оптимізація процесу навчання і виховання різних груп населення засобами фізичної культуриі спорту’ (номер державної реєстрації 0107А002255).
Формулювання цілей роботи.
Метою нашого дослідження є - проаналізувати сучасний стан методики оцінки рухової активності дітей шкільного віку.
Методи: теоретичний аналіз, систематизація й узагальнення даних наукової літератури
Результати дослідження.
Аналіз літературних джерел на сучасному рівні досліджень рухової активності дозволив встановити три актуальні проблематики На нашу думку, першою є визначення оптимуму рухової активності; другою -методика оцінки і третьою - напрямки удосконаленнярухової активності дітей різного шкільного віку.
На сьогодні існує безліч трактувань визначення поняття фізичної активності. З погляду особистісно-орієнтованого напрямку виховання фізичної культури учнів найбільш суттєвим є визначення фізичної активності А.І. Фьодорева, С.Б. Шарманова, А.Г. Комкова На їх думку фізична активність це рухова діяльність людини, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичного потенціалу, досягнення фізичної досконалості для ефективної реалізації своїх задатків з урахуванням особистісної мотивації і соціальних потреб [9, 13,15].
Крім того, О.Г. Шалар зазначає, що рухова активність - це необхідна умова для підтримання і розвитку оптимальних фізичних і психічних якостей з використанням різноманітних форм, методів і засобів фізичної культури[26]. Рухова активність визначається й зумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, у процесі навчання, праці, під час дозвілля і відпочинку [20].
Розрізняють два види рухової активності людини: спонтанну та спеціально організовану. Навчальна та трудова діяльність, побут - це види рухів, спрямованих на задоволення природних потреб людини (сон, особиста гігієна, вживання їжі і т.д.). Ці види рухів належать до спонтанної рухової активності. До спеціально організованої рухової активності належать: ігрова діяльність, самостійні заняття фізичними вправами, спортивна діяльність [20, 17].
Аналіз динаміки вікового розвитку людини доводить, що кожному періоду життя людини притаманний свій рівень рухової активності [12]. Зауважимо, що на сьогодні педагоги недостатньо обізнані щодо особливостей вікового становлення рухових функцій зростаючого організму, що призводить до невірної оцінки загального розвитку дитини оскільки кожен віковий проміжок розвитку дитини має свої фактори впливу на формування рухової активності, при її генетичній зумовленості [12, 18]. Так, у підлітковому віці на перший план виходить значимість соціальної функції в житті людини, на відміну від молодшого шкільного віку де гра визначає поведінку школяра
Перевага соціальної функції життя у підлітковому віці призводить до домінування мотиваційно-ціннісної орієнтації притаманної цивілізованому суспільству Науковці зазначають, що внаслідок зростання значимості соціальних функцій підлітка над біологічними відбувається скорочення вільного часу відведеного на фізичну активність [12].
Тому, постає проблема визначення оптимального режиму рухової активності для різного вікового контингенту [21, 7]. О.Я. Меліков, Л.В. Лукаш зазначають, що саме оптимальний руховий режим є найважливішою умовою здорового способу життя, оскільки рухові дії є могутніми чинниками, що підвищують адаптаційні можливості організму, оскільки енергетичний потенціал організму і функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м'язів [22, 4]. Однак останні дослідження свідчать, що основне фізичне навантаження учні отримують під час уроків фізичної культури Доведено, що два уроки з фізичної культурине формують у школярів звички систематично займатись фізичною культуроюі спортом, а також компенсують необхідний рівень рухової активності лише на 10-20 % гігієнічної норми рухів. Встановлено, що належну фізичну підготовку мають лише ті школярі, які крім уроків фізичної культури систематично займаються ще два-три рази на тиждень у спортивних секціях чи в дитячо-юнацьких спортивних школах [10, 16, 23].
Така штучно зумовлена рухова активність викреслює загальну добову рухову активність яка зумовлена біологічними закономірностями що забезпечують постійну потребу у рухах Н.Т. Лєбєдєва відокремлює шість з них. Похвилинна потреба дітей у рухах складає 14-40 локомоторних рухів у хвилину (максимальне 70-200). Погодинна потреба у рухах має хвилеподібний характер при якому підйоми рухової активності реєструється: з 7 до 18, з 12 до 14, з 15 до 16, з 20 до 21 години. При цьому руховий режим повинен дозволяти учням рухатись погодинно в "малих формах" фізичного виховання (ранкова гімнастика, фізкультхвилинки і т.п.). В залежності від пори року рухова активність дітей варіюється - зменшується на 1/3 взимку порівняно з іншими порами року. При цьому не можна збільшувати добову рухову активність взимку, а слід підтримувати її на характерному для даного сезону рівні. Необхідно використовуватиспеціально організовані форми фізичного виховання не знижуючи їх кількості, а лише зменшуючи інтенсивність рухів, чисельність повторів.
Статеві відмінності добової рухової активності полягають у перевазі на 20-30% рухової активності хлопців над дівчатами. Крім того хлопці більш самостійні у її проявах.
Дослідження Н.Т. Лєбєдєвої доводять відносну постійність рухової активності школярів з дня в день, що зумовлено приналежністю її видовим ознакам людини, “гомеостазу’ моторної активності. Н.Т. Лєбєдєва зазначає, що оптимізація фізичного виховання не може бути досягнута за рахунок збільшення кількості тижневих уроків фізичної культуридо шести замість двох-трьох, оскільки як і систематичне обмеження рухів на уроках, перервах, вдома, так і надмірна інтенсивна рухова діяльність протягом 2-4 годин поспіль пригнічують фізіологічні функції. Тобто необхідно враховувати погодинну та добову потребу в рухах [11, 8, 19,
2, 7, 5, 25].
Враховуючи ці особливості Н.Т. Лєбєдєва зазначає що лише оптимальний розвиток та здоров'я спостерігається у дітей, які проявляють середній рівень рухової активності.
Наступним актуальним питанням дослідження рухової активності є методика її оцінки.
Вітчизняна література свідчить про три методи виміру рухової активності: за витратами часу (за добу, за
тиждень) [1], за кількістю виконаних за добу локомоцій (крокометрія) [18], за затратами енергії (в калоріях чи Дж за одиницю часу) [12]. На думку фахівців найбільш об’єктивним, але найбільш ємним є останній.
Серед рекомендованих норм рухової активності відомі норми для людей різного віку за Е. Бондаревським, М. Гришиною та Н.М. Амосовим, І.В. Муравовим [12].
Н.Т. Лєбєдєва пропонує гігієнічні норми рухової активності дітей які не співпадають ні за кількісними, ні за якісними показниками з лікарськими чи спортивними Кількісними показниками є час витрачений на рухи; інтенсивність рухової активності; енерговитрати на рухові системи; якісні показники - фізична працездатність; моторна зрілість та рухові якості [18].
Крім наведених трьох методів виміру рухової активності Н.Б. Стамбулом Л. Кейл запропонували опитувальниквивчення рухової активності підлітків, що дозволяє за самооцінкою часу, витраченого за добу на різні за інтенсивністю категорії рухової активності визначити середні добові енерговитрати підлітка та провести оцінку рівня рухової активності [28].
Оцінку рухової активності школярів з метою оцінки здоров'язберігаючого напрямку навчального процесу у загальноосвітніх навчальних закладах М.М. Безруких, В.Д. Сонькіна визначають за допомогою опитувальника у хвилинах [6].
А.Г. Комков для визначення показників фізичної активності використовує соціально-педагогічний моніторинг за показниками тривалості занять фізичними вправами у вільний від навчального процесу час протягом тижня [14].
Також, останнім часом у дослідженнях використовують Фремінгемську методику, яка полягає в реєстрації фізичної діяльності школяра протягом доби. Згідно методики вся діяльність учнів розподіляється на п’ять рівнів: малий, середній, сидячий, високий та базовий, кожному з яких відповідають певні види фізичної активності [24].
Таким чином сучасна методика оцінки рухової активності у більшості випадків проводиться за витратами часу (за добу, за тиждень).
На нашу думку сучасне методичне забезпечення фізичного виховання в школі визначає необхідність третього напрямку дослідження рухової активності серед дітей шкільного віку, а саме удосконаленняметодів та засобів підвищення рухової активності учнів. Так, О.Г. Шалар, для підвищення рухової активності підлітків пропонує організувати самостійні заняття підлітків за допомогою посібників для самопідготовки, роз’яснювальних бесід з учнями, батьками та особистісно орієнтованим підходом до стимулювання й організації самостійного фізичного розвитку підлітка.
На противагу вдосконалення самостійної роботи учнів О. Андрєєва наголошує на узагальненні досвіду впровадження рекреаційних та фізкультурно-оздоровчих занять серед школярів на теренах СНД та інших країн світу. Також можна підвищити рухову активність учнів розробивши варіанти експериментальних програм для шкіл з різними матеріально-технічними умовами проведення занять. Експериментальні програми будуть враховувати інтерес учнів до різних видів рухової активності, будутьмати вибіркову спрямованість і включати як традиційні так і інноваційні форми рухової активності.
Ряд наукових робіт присвячені розробці фітнес-технологій (Кібальник О.Я., Іллюшина Н., 2007). Науковці К.М. Лапіна, Ю.А. Харченко, М.М. Твердохліб (2007 р.) пропонують підвищити рухову активність розробивши спеціальну гімнастику, яку можна робити не встаючи з робочого місця. На думку С.І Марченко (2006 р.) пошук рухливих ігор для побудови занять, визначення їх місця у системі фізичного виховання школярів, виявлення доцільності і можливості використання рухливих ігор і ігрових вправ для розвитку рухових здібностей дітей може бути ефективним способом у оптимальному дозуванні фізичного навантаження та підвищенні рухової активності.
Як вважають О.С. Куц (1995 р.) та Р. Поташнюк (1997 р.), необхідно налагодити співпрацю сім'ї та школи в сучасних умовах, оскільки вона дозволить збільшити рухову активність учнів в режимі дня школи та у вільний від навчання час, знизити захворюваність та покращити стан здоров'я школярів До цієї думки також схиляється М. Данилевич (1999 р.) яка розробила та обґрунтувала спеціальну програму співпраці сім’ї та школи, спрямовану на підвищення рухової активності учнів шляхом їх залучення до систематичних занять фізичними вправами. Програма контрольної групи реалізовувалася відповідно до календарного плану виховних, фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів шкіл.
Висновки.
Таким чином, порівнявши та узагальнивши різні наукові позиції, щодо аналізу методики оцінки рухової активності дітей шкільного віку, можна дійти наступних висновків:
1. На сьогодні провідні вітчизняні та закордонні науковці виділяють дві форми рухової активності: спонтанну та спеціально організовану. У своєму поєднанні ці два види рухової активності повинні бути на середньому рівні, оскільки вони визначають оптимальний розвиток і здоров’я дітей.
2.Вирізняють три методи виміру рухової активності: 1) за витратами часу (за добу, за тиждень); 2) за кількістю виконаних за добу локомоцій (крокометрія); 3) за затратами енергії (в калоріях чи Дж за одиницю часу), серед яких найбільш об’єктивним, але найбільш ємним є останній.
3.Встановлено залежність формування рухової активності від віку. У підлітковому віці на перший план виходить значимість соціальної функції в житті людини, на відміну від молодшого шкільного віку де гра визначає поведінку школяра Тому, найбільш суттєвим моментом у фізичному вихованні підлітків є формування його особистісного відношення до фізичного тренування, виховання активної позиції до свого
здоров'я.
4.Перспективним напрямком подальших досліджень фізичної активності учнів є оцінка практичного
застосування результатів теоретико-методологічного аналізу формування рухової активності та розробка
програм її вдосконалення серед учнів середнього шкільного віку.
Література:
1. Амосов Н.М., Муравов И.В. Сердце и физические упражнения - М.: Знание, 1985. - 64 с.
2. Апанасенко Г.Л., Попова Л.О. Медична валеологія (вибрані лекції). - К.: Здоров’я, 1998. - 248 с.
3. Аршавский И. А. Физические механизмы и закономерности индивидуального развития. - М: Наука, 1981. -
282 с.
4. Аршавский И.А. Энергетическое правило скелетных мышц и механизмы становления и преобразования вегетативных функций в онтогенезе - В кн.: Вопросы кибернетики - М., 1978, вып. 37. - С. 112 - 120.
5. Баранов А.А., Щеплягина Л.А., Ильин А.Г., Кучма В.Р. Состояние здоровья детей как фактор
национальной безопасности // Рос. педиатр, журн. - 2005. № 2. - С. 4 - 8.
6. Безруких М.М., Сонькина В.Д. Здоровьесберегающие технологии в общеобразовательной школе:
методология анализа, формы, методы, опыт применения - М.: Триада-фарм. - 2002. - 114 с.
7. Волошин О.О., Мацола Н.П., Михаць Л.В. Фізіологічні обґрунтування дозування фізичних навантажень дітей шкільного віку. Реалізація здорового способу життя - сучасні підходи: Монографія / За заг. ред. М. Лук’янченка, А. Матвєєва, А. Подольски, Ю. Шкребтія. - Дрогобич: Коло, 2007. - С. 347 - 350.
8. Запорожець О.П. Динаміка функцій уваги та успішність навчання учнів молодшого шкільного віку, які займаються спортом // Фізіологічний журнал. - 2004. - т. 50, №5. - С. 80 - 86.
9. Здоровье и поведение школьников Социально-педагогический мониторинг здоровья, физической активности и образа жизни школьников Уральский федеральный округ / Сост. А.И Фёдоров, С.Б. Шарманова - Челябинск: Урал Г АФК ЧГНОЦ УрО РАС, 2004. - 88 с.
10. Іллюшина Н., Кібальник О.Я. Сучасні підходи до підвищення рухової активності підлітків // Матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конф. «Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів та студентів України». Суми: СДПУ. - 2007. - С. 81 - 87.
11. Ківерник О.В. Сучасні трактування поняття "здоров’я". Реалізація здорового способу життя - сучасні підходи: Монографія / За заг. ред. М. Лук’янченка, А. Матвєєва, А. Подольски Ю. Шкребтія. - Дрогобич: Коло, 2007. - С. 378 - 382.
12. Кобяков Ю.П. Концепция норм двигательной активности человека // Теория и практика физической культуры - 2003. - № 11. - С. 20 - 23.
13. Козлова К., Ільїн М. Формування фізичної активності дітей та підлітків як соціально-педагогічна проблема // Фізична культура спорт та здоров’я нації: Зб. наук пр. Вип. 5. - Вінниця, 2004. - С. 9 - 14.
14. Комков А.Г. Социально-педагогический мониторинг показателей физической активности, состояния здоровья и культурногоразвития школьников // Теория и практика физической культуры - 1998. - № 6. -С. 2 - 7.
15. Комков А.Г., Антипова Е.В. Формирование физической активности детей и подростков как социальнопедагогическая проблема // Теория и практика физической культуры - 2003. - № 3. - С. 5 - 8.
16. Круцевич Т.Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания: Уч. пособие. - К.: 1999. - 231 с.
17. Круцевич Т.Ю. Теорія та методика фізичного виховання, т. 2. - Київ. - 2003. - С. 83 - 99.
18. Лебедева Н.Т. Профилактическая физкультурадля детей / Мн.: Выш. шк., 2004. -190 с.
19. Лизогуб В.С. Онтогенез психофізіологічних функцій людини: Авт. реф.дис. ...докт.біол.н. - Черкаси, 2001. - 36с.
20. Лоза Т.О. Рухова активність як невід'ємний компонент здорового способу життя // Формування здоров'я дітей, підлітків та молоді в умовах навчально-виховного закладу: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 210 - 212.
21. Матвеев Л.П. О некоторых проблемах теории и практики физической культуры // Теория и практика физической культуры - 1982. - № 7. - С. 5 - 8.
22. Меліков О.Я., Лукаш Л.В. Рухова активність як необхідна умова здорового способу життя. Реалізація здорового способу життя - сучасні підходи: Монографія / За заг. ред. М. Лук’янченка, А. Матвєєва, А. Подольски, Ю. Шкребтія. - Дрогобич: Коло, 2007. - С. 221 - 222.
23. Митчик О.П. Індивідуалізація фізичного виховання підлітків у загальноосвітній школі: Автореф. Дис. ... канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02. - Львів, 2002. - 19 с.
24. Р.Масауд. Коррекция режима двигательной активности школьников с целью повышения уровня физического состояния // Методические рекомендации - К.: ООО "Международное финансовое агенство", 1998. - 17с.
25. Сухарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков - М.: Медицина, 1991. - 272 с.
26. Шалар О.Г. Ефективний шлях поліпшення рухової активності підлітків - процесуально-діяльнісний етап самостійних занять фізичними вправами // Теорія та методика фізичного виховання - 2003. - № 4. - С. 6 -12.
27. Шиндрик А. А., Козлова К.П. Деякі аспекти фізичної активності та способу життя школярів України та різних країн світу // Матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конф. «Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів та студентів України». Суми: СДПУ. - 2007. - С. 206 - 210.
28. Cale, L (1994). Self-report measures of children’s physical activity: recommendations for the future and a new alternative measure. Health Education Journal, 53, 439-453.
Надійшла до редакції 16.12.2007р.
