CC BY
0О. А. Бреусенко-Кузнецов Теоретична та прикладна психолопя: методолог1чна криза
Автор
Анотац1я. Стаття проблематизуе методолопчну кризу у теоретичнш та прикладнш психологи. Вказано, що актуальный стан методолопчного забезпечення психологично! практики несе на соб1 вщбиток те! ситуаци в наущ, яка традицшно сприймаеться психологами як методолопчна криза. На р!вш фшософського свггогляду «сх!зк» теоретично'! та практично'! психологи як соцюдигм можна пояснити як конфлшт сц!ентистсько'! психологи на засадах позитив!зму ¡з старою метаф!зичною психолог!ею (в ¡сторико-психолог!чному контекст! розгляду) або ¡з новою психолог!ею на засадах пост-модерн!зму (в перспектив! соцюлоги сучасно!' науки). Практична психолопя на р!зних р!внях розгляду охополюе обидва зм!сти (метаф!зичний та постмодернктський). Академ!чна психолог!я на засадах позитив!зму в полем!ц! звично вщки-дае метаф!зичну аргументац!ю, але перед новггньою постмодерн!стською виявляе безпорадн!сть, отже не може захис-тити св!й монктичний методолог!чний ¡деал, вимушено погоджуеться на плюрал!зм методолог!й.
Ключов! слова/психолопчна наука та практика, методолог!я, методолопчна криза та сх!зк.
Цитування: Бреусенко-Кузнецов О. А. Теоретична та прикладна психолопя: методолопчна криза. Теоретичш до-^дження у психологи: моногрaфiчнa серiя. Сост. В. О. Медшцев. Том 21. 2024. С. 16-41.
Методолоична криза в свгговш психолоичиш наущ
Перюди суспiльних криз можна вважати певними викликами спроможностi науковцiв до рефлексивного осягнення психолопчно! сутностi сустльно! проблемно! ситуаци, до дiагностики 1! проявiв на всiх рiвнях вщ суспiльного до групового та шдивщуального, до прогно-зування 11 наслщюв, до вироблення стратегiй 1х попере-дження та подолання, до кватфжованого супровод-ження особистостi, що знаходиться i тих станах, як1 набули незворотность Звiсно, щоб гiдно вщповкти на вказанi виклики, психологи мають спиратися на надiйну науково затверджену методичну базу, фунто-вану на цшкнш систем! методологи.
На жаль, е п1дстави стверджувати, що сучасна ситу-ацiя сустльно! кризи в Укра1ш спiвпала з методолопч-ною кризою в свiтовiй психологiчнiй наущ, яка зокрема поширюеться на галузь психологи особистостi та прак-тичну сферу психолопчно! допомоги особистостi. I таке ствпадшня не е дивним з огляду на те, що, по-перше, суспiльна криза в Укра1ш е окремим проявом глобально! сустльно! кризи, а, по-друге, методолопчт кризи в науцi також вщбуваються в ширшому контекстi суспiль-них криз.
Концептуатзаци актуально! кризово! ситуаци в психолопчнш науцi присвячено працi таких авторiв, як Г. О. Балл, О. А. Бреусенко-Кузнецов, Ф. Ю. Василюк, I. П. Маноха, О. Б. Орлов, В. А. Петровський, В. М. Розш, О. М. Еткшд, О. В. Юревич, I. П. Цапенко. У тому, чи дшсно сучасна ситуацiя розвитку психолопчно! думки е кризовою в методологiчному сена, або вона тiльки сприймаеться такою, сучасш вченi досi не дшшли одно-стайностi. Так, на думку вщомого А. В. Юревича, психологи зазвичай надто загострено i неадекватно сприйма-ють методологiчнi особливост свое! науки порiвняно з певним природничо-науковим 1деалом, який сам по собi е дещо фантастичним i не вiдповiдае дiйсностi навiть стосовно самих природничих наук [20]. Для зцшення вщ комплексу меншовартостi власно! науки вчений радить психологам пам'ятати, що психологiя е не менш розвинутою, а принципово вiдмiнною вщ при-родознавства наукою, а отже позитивктський стереотип «до-парадигмально!» науки е вельми дискусiйним. Бiльш слушно говорити про «мульти-парадигмальний» статус психологи, що передбачае одночасне iснування багатьох парадигм, або навпъ «поза- парадигмальний» [16; 20].
Ми визгачнемо три методолойчш кризи нayкoвoï пcиxoлoгiï: 1) кризу нapoджeння гауки; 2) кризу 1930-x рок1в; 3) сучгсну кризу в1д к1иця 1990-x роюв по игш чгс - i розглядгемо ïx He гад кутом зору ocгaгoчиoï зм1ии игргдигм, a радшв в плaиi пoвepиeиия до певн^ вигicиeииx щей тг cпocoбiв кoицeпгyaлiзaцiï [2]. Ha гашу думку, внжливий змicт циx пcиxoлoгiчииx криз сктадве icтopiя боротьби зн гауковий стнтус мeтaфiзич-иoï тpaдицiï в пcиxoлoгiï ocoбиcтocтi, яку було виклю-чено зi сктаду иayкoвoï теологи в момент ïï зн-cнyвaння, ane воин пoвepтaлacь у клшчно-opieнтoвaииx иaпpямax в певному «шобутп» [3]. У ме-тoдoлoгiчииx ^raax дом1иуе снме нсиект кoифлiктy м1ж пpeдcтaвиикaми piзииx иayкoвиx cвiтoглядiв: пере-внжно природничого, нбо гyмaиiтapиoгo. Гyмaнiтapний cвiтoгляд е плюpaлicтичиим, тяж1е до дiaлoгy в мeжax мyльтипapaдигмaльиocтi, тoдi як для природничого cвiтoглядy xapaктepнo пpaгиeиня до yнiфiкaцiï пс^о-лойчного згання вщповщно до меж oбpaнoï инрндигми, знгострене сприйняття окремими вченими нaявнoï иeyзгoджeиocтi м1ж певними тeopiями, гауковими шко-лнми i нaпpямaми з ключoвиx мeтoдoлoгiчииx пигaиь. Aнaлiзyючи пpииципoвi пoзицiï сучнснигав, можга по-бнчити, що индлишковий «кaтacтpoфiзм» xapaктepизye
cвiтoглядиo oбyмoвлeиi ocoбливocтi у cпpиймaннi кри-зoвoï cигyaцiï, a не об'ективну cигyaцiю як тнку. Зо-кремн, вiи пов'язуе «кaтacтpoфiзм» у aHa^ax cигyaцiï в cтaттяx деякж колег iз ïxиьoю iдeитифiкaцieю з нмбщшними iитeгpaтивиими зaвдaинями, посгавле-ними Л. С. Виготським.
I дшсно, в пpaцяx вчeииx, якиx можга ввнжнти щей-ними пocлiдoвиикaми нвторн кyльтypиo-icтopичиoï кoицeпцiï - у cтaтяx В. А. Петровського тощо, вводиться певга aиaлoгiя м1ж с^учнстс™ тн в1домою пси-xoлoгiчиoю кризою 1930-x рок1в, icтopичиий смисл я^ було пpoaиaлiзoвaиo ще Л. С. Виготським. Внрто зга-днти, що ключовою 1деею в його прнщ було спричи-нення кризи нестнчею «зaгaльиoï гауки», яга oxoпилa б yd icнyючi Ha той чнс системи иayкoвoï пcиxoлoгiï: по-зигивктську eмпipичиy пcиxoлoгiю, пcиxoaиaлiз тн ре-флeкcoлoгiю (бixeвiopизм) в едину суперсистему, побу-довнну, звicиo, Ha мapкcиcтcькиx зacaдax.
Оск1льки створення мapкcиcтcькoï зaгaльнoï пс^о-лoгiï тнк i не вщбулося попри raraa, пpoгoлoшeиi ще К. Н. Корншовим i ренльш спроби в цьому инпрямку, здшснеш Л. С. Виготським, О. М. Леонтьевим, А. В. Пет-ровським тн íh., сучнст «зaгaльиa пс^оло^я» (тобто Hayra, вiдoмa гам гад цieю газвою) тнк i лишится тieю
caмою «пcиxологieю доpоcлоï здоpовоï людини», побу-довaною пepeвaжно нa позитивicтcькиx мeтодо-логiчниx зacaдax i нeздaтною виконaти iнтeгpyвaльнy функщю для пcиxоaнaлiзy тa peфлeкcологiï - бо, як cлyшно зayвaжeно знов-тaки Л. С. Виготcьким [5], для пcиxоaнaлiзy З. Фpeйдa фyнкцiю зaгaльноï нayки вико-нye пaтопcиxологiя, a для peфлeкcологiï тa бixeвiоpизмy - зоопcиxологiя , a тaкож для пepcонaлiзмa В. Штepнa тa тшия cиcтeм, що зaявили пpо ce6e вжe пicля 1930-x pокiв: фeномeнологiчноï тa eкзиcтeнцiйно-гyмaнicтич-ноï тpaдицiй в клшчнш пcиxологiï (Л. Бiнcвaнгep, M. Бок, Р. Лeйнг, Р. Me^ Ф. Пepлз, К. Роджepc, В. Фpaнкл, I. Ялом) тощо.
^вта piч, нeздiйcнeнний мapкcиcтcький пpоeкт «зaгaльноï гауки» був нe поодиноким. Слщ погодитиcь iз тим фaктом, що до cyпepництвa з iншими тeоpiями i нaпpямaми вiдповiдно до пpиpодничо-нayковоï модeлi боpотьби i поcлiдовноï змши пapaдигм тяжiлa бiльшicть пpeдcтaвникiв нayковоï пcиxологiï ХХ cтоpiччя. Пpотe, та думку А. В. Юpeвичa, влacтивi МИНУЛИМ кpизaм cпpоби «iffreipysaTO» пcиxологiчнe знaння 1) чepeз кно-pyвaння однieю тeоpieю вcix iншиx, aбо 2) чepeз погли-нaння концeпцiй-cyпepниць - вдаодять у минyлe pa-зом iз домiнyвaнням у теологи тa кyльтypi в цiломy позитивктського cвiтобaчeння, тодi як cyчacнi пpоeкти
iнтeгpaцiï бyдyютьcя вжe нa зacaдax 3) piвнопpaвноï взaeмодiï тa взaeмноï повaги, що нaлeжaть до постмо-дepнicтcькоï мeтодологiï [13]. Звicно, тaкa cпeцифiкa подолaння cyчacноï кpизи видaeтьcя нaм бiльш ци-вiлiзовaною i гyмaнicтично cкepовaною, н1ж попepeднi.
Ан^з лiтepaтypи, пpиcвячeноï pозглядy змicтовоï cтоpони cyчacноï мeтодологiчноï кpизи в пcиxологiчнiй нayцi дозволяe отpимaти вeльми обомну кapтинy явищa, aджe piзними icтоpикaми тa мeтодологaми пш-xологiï aкцeнтовaно piзнi ïï cтоpони.
Ha думку Г. О. Бaллa, цeнтpaльною мeтодологiчною пpоблeмою пcиxологiï нaшого чacy e pозpив, який вiдбyвcя м1ж гyмaнiзмом тa paцiонaлiзмом. Бeзпоce-peдньою дичиною pозpивy e пeвнa обмeжeнicть зa-cтоcyвaння ознaчeниx пpинципiв нayковцями; paцiо-нaлicти в1д пcиxологiï зaзвичaй те e гyмaнicтaми i нaвпaки. Тобто paцiонaлicтичнa нayковa дyмкa вiдiйшлa вщ гyмaнicтичниx цiлeй, a гyмaнiзм вiдвep-нyвcя в1д цiнноcтeй pозyмy й зaгyбив ce6e в ippaцiо-н^змь Пpичомy г1дним подиву e тe, що «в нeбeзпeч-ний пpоцec диcкpeдитaцiï iнтeлeктyaльноï кyльтypи включилиcя paфiновaнi iнтeлeктyaли-поcтмодepнicти» [1, c.10].
Згщно кyльтypно-icтоpичноï типологл мeтодо-логiчниx кpиз у пcиxологiï I. П. Maноxи, той дом^нт-ний тип кpизи, який зaпочaткyвaвcя у XX cтолiттi, но-cmb нaзвy кpизи iдeологiï. Спpaвa пpо тe, що вщ XX cтолiття iдeологiя cтae домшуючою фyнкцieю в cиcтeмi кyльтypи, якш пiдкоpяютьcя вci фоpми кyльтypноï твоp-чоcтi: peлiгiя, миcтeцтво, фiлоcофiя, гаута. В дaномy ceнci зa боpотьбою мeтодологiй пcиxологiчноï нayки тa-кож стоиъ cyпepeчкa iдeологiй, pозpaxовaниx те нa по-шук icтини як тaкий, a нa пpовокyвaння того aбо iншого cоцiaльного д1яння. Кpiм iдeологiчноï, зa модeллю I. П. MaTOxM, в кожнiй новiй Hprai aкyмyлюютьcя ло-кaльнi пpояви й tox кpиз, якi вiдбyлиcя як домiнaнтнi у минyлi eпоxи: aнтичноï поняттeвоï кpизи, cepeдньовiч-ноï ^изи cтaвлeння до минулого, peнecaнcноï ^изи cинтeтичноcтi, бapочноï кpизи зaконy тa доcвiдy, ^о-cвiтницькоï кpизи cиcтeмaтизaцiï тa кpизи eкзиcтeнцiï тa pомaнтизмy XIX cтолiття [9].
Haйбiльш дeтaльно eлeмeнти cyчacноï мeтодологiч-ноï ^изи в пcиxологiчнiй нayцi пpоaнaлiзовaно А. В. Юpeвичeм, який визнaчae ^ara нaйбiльш вaжливi cтоpони cиcтeмноï ^изи пcиxологiï: кpизa ^^одни-чонayковоcтi, дивepгeнцiя двоx pозгaлyжeнь пcиxологiï - тeоpeтичноï тa пpaктичноï, кpизa paцiонaльноcтi.
Сутнкть кpизи пpиpодничонayковоcтi, зa думкою вчe-ного, полягae в тому, що пcиxологи нaмaгaютьcя копiювaти пpиpодничy мeтодологiю, яку cпpиймaють iдeaлiзовaно, a caмe вiдповiдно до низки «позитивктсь-кия мiфiв»: нayковe знaння бaзyeтьcя та твepдиx eмпipичниx фaктax; тeоpiï втоpиннi в1дпов1дно до фaктiв; нayкa pозвивaeтьcя шляxом нaкопичeння фaктiв; фaкти те зaлeжaть вiд тeоpiй; пepeмaгaють тeо-piï, як1 кpaщe пiдтвepджyютьcя догащом. yci цi мiфи знaйшли докaзовe зaпepeчeння в aнтиcцieнтиcтcькiй тpaдицiï нayкознaвcтвa, тобто в пpaцяx Т. Куга, П. Фeйepaбeндa, M. Полaнi тa iн. [19, c.5].
Кpизa paцiонaльноcтi тлyмaчитьcя А. В. Юpeвичeм у rome^ri конкypeнцiï мeтaдигм [19, c.5], як1 нaлeжить вiдpiзняти в1д пapaдигм, a тaкож в1д cоцiодигм тa мeтa-тeоpiй. Якщо пpиклaдaми мeтaтeоpiй для нayковця cлy-гують пcиxоaнaлiз, бixeвiоpизм, когнiтивiзм, якi pозpiз-нююткя вiдповiдно до cпоcобy пояcнeння пcиxiчноï peaльноcтi, мeтодaм доcлiджeння, конcтитyтивним мо-дeлям людини; якщо пpиклaдaми ^ц^дит e до-cлiдницькa тa ^a^r^rn пcиxологiя, що pозpiзнюютьcя в1дпов1дно до cфepи cycпiльно знaчyщоï дiяльноcтi пш-xологiв тa вiдповiдниx гaлyзeвиx cпiвтовapиcтв; якщо до пapaдигм у кушвакому ceнci можнa вiднecти ^и-
родничо-наукову та гуманггарну психологш - то до ме-тадигм вчений зараховуе захщну науку, схщну науку, паранауку, релтю, якi розрiзнюються найбiльш радикально: за ознакою типу рацiональностi [19, с.9]. Як за-уважуе А. В. Юревич, «криза рацiоналiзму, яку пережи-вае сучасна цивiлiзацiя, невщворотно передбачае руйнування головного бар'еру мгж наукою та iншими метадигмами» [19, с.9].
Звкно, таке розмивання меж науки мае певш соцiокультурнi причини, яга ми можемо зрозумгти з огляду на постмодерн як сучасний стан зах1дно! куль-тури, влучно проаналiзований Ж.-Ф. Лiотаром. На думку цього фшософа, стан постмодерну, який е нiщо iнше, як криза «великих проекпв» (метанаративiв), передбачае випробування вс1х форм рацiональностi, й науки зокрема, на !хню лептимнкть. Так, сама дока-зовiсть наукового знання вимагае доказу, i такий леги-тим1зуючий доказ в епоху модерну може надати тiльки вщповщний метанаратив, «велике опов1дання» - про участь науки в кторичному прогрей, про !! са-моцiннiсть, про самореатзацш у нiй гегелiвського Абсолютного Духу тощо [8]. Легiтимiзацiя передбачае владш стосунки. В концепци чотирьох типiв дискурсу Ж. Лакана певну аналогiю лiотаровiй думцi можна
знайти в «дискурсi пана» та «ушверситетьському дис-курсi», який його легiтимiзуе через наукове обфунту-вання, але в обох випадках саме влада е первинною а на-уковий доказ вторинним, так4им, що рацюнатзуе владу.
За Ж.-Ф. Лiотаром, постмодерн головною своею характеристикою мае недовiру до цих метанаративiв, а та-кож до макронаративiв, що легп,им1зують сучасний сус-пiльний лад; першкть вiн в1ддае м1кронаративам, що не претендують на владнi позицп, але зате забезпечують повсякденне життя людини. Втрату легiтимiзуючоl сили мета- та макронаративiв у найбiльшiй мiрi спонукають суспiльнi катаклiзми, що дискредитують владу - свiтовi вiйни, Холокост.
Отже, як бачимо, такий аспект сучасно! методо-лопчно! кризи в психологи як криза рацюнальносй, витлумачений А. В. Юревичем як криза метадигм, за думкою методолога науки постмодерну Ж.-Ф. Лiотара в ганцевому рахунку набувае причинного пояснення саме в контекстi сустльних криз
Третiй аспект прояву сучасно! методолопчно! кризи за А. В. Юревичем, а саме дивергентнi вщносини м1ж теоретичною та практичною психологкю, ми, у зв'язку з його найбшьш суттевим впливом на проблему методо-
лопчного забезпечення психолопчно! допомоги особи-стостi в умовах суспшьно! кризи, розглянемо окремо, а тут лише нагадаемо, що, якщо користуватись термшо-логiею цього автора, вказана дивергенцiя може бути названа «кризою стосунк1в соцiодигм», або «вщчужен-ням соцiодигм», якщо точнiше позначати кризовi симп-томи.
I, нарешй, маемо зазначити, що п1д «практичною психолопею» тут i далi йдеться про практико-ор!енто-
на психологiчну допомогу особистостi, а п1д «психо-лопчною практикою» - власне про дшльнкть, спрямо-вану на психологiчну допомогу особистость Iншi ж види психолопчно! практики (шженерно-психолопчна тощо) не тшьки нами залишено поза увагою, але й у розглдщ методолог1чно! кризи були б зайвими, не пока-зовими. Актуалiзацiя кризових явищ у психолопчнш науцi й практицi сьогодш так або iнакше пов'язана з подходами до розумiння особистостi та iз практичною дiяльнiстю з психолопчно! !й допомоги.
вану теоретичну психологш, насамперед зорiентовану
Проблема втрати зв'язшв м1ж теоретичною та практичною психолопею як аспект сучасно! методолопчно! кризи
Звернення уваги вчених до проблеми дивергенци академ1чно! (науково!, теоретично!) та практично! психологи вщбулося в 1990-х роках ХХ столигя. Оскшьки вказане явище на пострадянському просторi не могло з'явитися рашше, н1ж вiн став пострадянським, воно сприймалось як нове i незвичне, тому й позначено було неолопзмами, такими як «схiзiс» (Ф. Ю. Василюк) або «профiшизiя» (О. М. Еткшд); обидва варiанти походять вщ грецького кореня, що позначуе розкол, розщеп-лення. Найбiльше розповсюдження в лiтературi отри-мав термiн «схiзiс», хоча його автор пропонував i бiльш традицiйний для науки варiант «дисоцiацiя».
Отже, у чому специфжа сучасного «схiзiсу» науково! психологи? На вщмши в1д кризи, схiзiс передбачае не драматичне протистояння двох психологш, а пара-лельне iснування, немов двох субособистостей у ди-соцшованш особистостi, адже «в них немае взаемного штересу, рiзняться авторитети, ... рiзнi системи освiти й еконотчного iснування в соцiумi, так! кола спшкування iз зах1дними колегами, що не перетинаються» [4, с.27]. Найбшьш тривожним у цш ситуаци Ф. Ю. Василюк вва-жае те, що «розщеплення, що проходить тшом психолог!!, шкого не хвилюе: аш практик1в, аш дослщнигав»
[4, c.27]. Maбyть i caм вчeний caмe тому вiдчyвae тpи-вогу, що e виключeнням з пpaвилa, aджe вш був i ycпiшним тeоpeтиком, i те мeнш ycпiшним пpaктиком пcиxологiчноï допомоги. Конcтaтyючи мapнicть нaдiй, поклaдeниx нa взaeмозбaгaчeння доcлiдницькоï тa пpaктичноï гiлок пcиxологiï, вiн тим caмим cтвepджye, що cитyaцiя «cxiзicy» виявилacь нeочiкyвaною, нeпepeд-бaчyвaною, в тевному ceнci позacвiдомою. Зг1дно мeтa-фоpi Ф. Ю. Вacилюкa, aкaдeмiчнa пcиxологiя знaxо-дитьcя нa cyшi, зa cтiнaми, a пpaктичнa пcиxологiя подiбнa до моpя - тобто, з огляду нa пpозоpий шм-волiзм моpя тa cтiн, можнa creep^^^a™, що мовa пpо гащому тa позacвiдомy чacтинy пcиxологiчноï жуки, яки мaли б доповнити одта одну до цiлicноcтi. Пpотe, «шякого внyтpiшнього зaплiднeння пcиxологiч-ноï жуки «фiлоcофieю пpaктики» нe вiдбyлоcя. Нгвпгки ... pозpив м1ж пcиxологiчною пpaктикою i нayкою cтaв збiльшyвaтиcь i доcяг зaгpозливиx pозмipiв» [4, c.27].
Як дшгаий мeдiaтоp мж cвiтaми доcлiдницькоï ти-xологiï тa пcиxологiчноï пpaктики, Ф. Ю. Вacилюк нaмa-гaeтьcя нaкpecлити шляxи виxодy ix cxiзicy тa ïx мeтодо-логш i починae з нeобxiдноcтi випpaвити той пpикpий фaкт, що «am доcлiдники, aнi caмi пpaктики те вбaчa-ють нayкового, тeоpeтичного, мeтодологiчного зга-чeння ^ara^™» [4, c.27] - пepeдyciм тieï «фiлоcофiï
пpaктики», бeз якоï нayкa лишaeтьcя бeзплiдною. В якоcтi пpиклaдa тaкоï «фiлоcофiï пpaктики», здaтноï збaгaтити нayкy, вчeний згaдye caмe пcиxоaнaлiз. Xочa пcиxоaнaлiз - нe eдинa cиcтeмa пcиxологiчноï думки, що cтaвить пpaктичнi зaпити нa пcиxологiчнy допомогу вищe зa доcлiдницький нayковий iнтepec як тaкий, are вонa нaйпepшa cиcтeмa, яга нa тaкe звaжилacя. Додaт-ковою мeтaфоpою «фiлоcофiï пpaктики» e кiнecтeтичнe, тaктильнe пiзнaння, що нe вiдcтоpонюeтьcя в1д пpeд-мeтa Ф. Ю. Вacилюк, a пpaгнe його помaцaти.
З боку cyшi тa стш «фiлоcофiï пpaктики» пpотиcтоïть «фiлоcофiя гноceологiзмy», що ïï Ф. Ю. Вacилюк поpiв-нюe iз зоpовим контактом, що вимaгae caмe вiдcтоpо-нeння cпоcтepiгaчa. Зip, як в1домо, e звичною мeтaфо-pою (aбо мeтонiмieю) cвiдомоcтi. У якоcтi поcтaтi, що pyxaeтьcя в1д cвiдомоcтi до ^ararc^, вчeний згaдye те-peдyciм Л. С. Виготського. Haгaдaeмо, що щй вчeний поклaдaв нa ycпixи пcиxоaнaлiзy вeликi нaдiï, xочa й нaмaгaвcя побyдyвaти нa влacниx зacaдax «вильну нayкy», якa його поглинe. Як ктинний мapкcиcт, Л. С. Виготський виxодить з того, що ^ara^ra e ^и-тepieм icтини; вш вкaзye нa тe, що й тeоpeтичнa пcиxо-логiя мae ^близити^ до пpaктики, побyдyвaти «пcиxо-тexнiкy» (в pозyмiннi Г. Mюнcтepбepгa, тобто як
психолопзацш культури во Bcix 11 сферах). Рух до практики нiбиго мае змусити академiчних психологiв вийти з-за стш i смiливо зустрiти припливну хвилю, але все ж вони лишаються за стiнами, обмежившись самими де-кларац1ями.
Чому так вщбуваеться? В1дпов1дь Ф. Ю. Василюка: через принципову розбiжнiсть методологiчних позицiй м1ж «фшософ!ею гносеолопзму» й справжньою «фшо-софiею практики». «У першiй дослщник вважае себе поза й понад буттям, буття вважае Л. С. Виготський не-залежним в1д сво1х дослiдницьких процедур, сам! цi процедури уявляе як безтiлеснi променi, що лише дають iнформацiю про об'ект, але не порушують його, а отри-муване в результатi знания - як таке, що не дае зво-ротнього впливу на об'ект» [4, с. 29]. «В межах друго1 схеми дослщник повинен не просто дати соб! звгт у тому, що вш як людина знаходиться в гущ! буття i тому е неминуче залежним у своему тзнанш в1д свое1 пов'я-заносп з буттям i поглиненост ним; адже, й досягнувши такого усвщомлення, можна тим не менше обрати першу методолопчну схему i намагатися, наскшьки це можливо, наблизитися до «щеально1» тзнавально1 по-зици, вишукуючи методичш засоби, щоб викинути буття з процесу тзнання. Реатзуючи другу схему, по-тр!бно тти на ризик включення себе саме як дослщника
всередину дшсносй, що вивчаеться, вшти в поле чут-тево-практично! д!яльносй, що не просто пов'язуе його окремого з окремою дшснктю, а, власне, ! е первкною та единою дшснктю, в якш вже тсля цього проступа-ють об'ективний та суб'ективний полюси» [4, с. 29]. I нашть той досл1дник, що розумово погодився з другою методолопчною позищею, не завжди е здатним оцшити справжню свою в1д не! вщдаленкть. Не випадково в метафор! Ф. Ю. Василюка досл1дницька «свщомкть» психолог!! ховаеться за глухими захисними стшами акаде-м!чних !нституцш в1д «позасвщомих» приплив!в запипв живо! практики. I якщо Л. С. Виготський в «1сто-ричному смисл! психолопчно! кризи» (1927) серед гли-бинних причин кризи наводить вщрив психолог!! в1д практики, то Ф. Ю. Василюк в «1сторичному смисл пси-холопчного сх1зку» (1996) вказуе й на причини неподо-ланност в СРСР такого в1дриву: 1) гоншня, яких зазнала педолопя та психотехшка; 2) щеолопзованкть сощаль-но! практики; 3) вщсутнкть власне-психолопчно! практично! дисциплши, участь лише у практичних заходах зовшшшх психолог!! сфер: медично!, техшчно!, педа-гопчно! тощо.
Чому рух до практики не змк здшснити Л. С. Виготський, чия культурно-кторична концепц!я може бути по праву названа ! культурно-практичною? В нього
було поняття «npaKrn4Hoï психологи» (тобто застосу-вання психолопчних знань в рiзних сферах сусmльноï практики), проте не було поняття «психологiчноï практики» (тобто самостiйноï практичноï дiяльностi психолога, скерованоï потребами «споживача», а не «вироб-ника»). «Одна справа - консультування пацieнта, що звернувся за психолопчною допомогою, iнша - консультування того ж пащента на замовлення його лiкаря. Хоча процеси можуть бути дуже схож1, але ïхнiй внутрiшнiй сенс, форма осмислення результатiв, самий спосiб мислення i тип стосунк1в, що складаються у цих дiяльностях, разючо вiдрiзняються одне вщ одного» [4, с.36]. До найбшьш «чистих» видiв психологiчноï практики Ф. Ю. Василюк зараховуе iндивiдуальне й сiмейне консультування й психолопчш тренiнги, тобто саме т види практики, що передбачають психолопчну допо-могу особистостi.
Якщо Ф. Ю. Василюк у своему аналiзi «схiзiсу» висту-пае дiйсним медiатором, не приховуе симпатiй до пси-хологiчноï практики i навiть ладен визнати обмеженкть науковоï позицiï Л. С. Виготського, то В. А. Петровський анатзуе схiзiсну ситуацiю з цшком проакадемiчних по-зицiй та з властивим Л. С. Виготському "ката-строф!змом".Якщо Ф. Ю. Василюка занепокоював схiзiс в аспектi вщсутност комунiкацiï, то В. А. Петровського
радше «удар», кимось нанесений по едност психолопч-ноï науки; для нього в цш ситуацiï багато енергл, а не замало. В опи0 симптомiв вiн говорить майже про те саме, що й Ф. Ю. Василюк, але варто помтгити, як саме вiн це говорить: «Не складае якихось вщкритпв той факт, що «психолог1я особистостЬ сьогоднi - це не одна психолопя, а двi: фундаментальна психолопя (ïï нази-вають ще «академ1чною») i - практична психолог1я (практика психолопчного консультування). Кожна з двох займае свою шшу в сустльнш свiдомостi й життi суспiльства. Розбiжнiсть - у всьому. Проблеми, гадходи, критерiï вiрогiдностi, категорiальний апарат - все це рiзне. «Об'ективнiсть», «1стина», «Детермiнiзм», «Ппо-теза», «Операцiоналiзацiя термшв», «Статистичнi за-соби», «1нтерпретац1я результата», «Навчання» i т.iн. -так! поняття фунцаментальноï науки. «Суб'ективнiсть», «Свобода - Вщповщальнкть - ви6!р», «Психотехнчний м!ф», «Метафора», «Унiкальнiсть», «Розумшня i прий-няття», «Зростання особистост зсередини» i тлн. - так «позищонуе» себе практична психолог1я. Психологи-дослщники i психологи-практики публжують своï ро-боти в р!зних журналах, мають р!зну читацьку ауди-торш ... вщмшност стосуються навiть р!вня матерiаль-ного добробуту тих i шших (бути устшним практикуючим психологом - це означае мати хоч яккь
знсоби до життя, що певною мipoю пояснюе xвилю пе-peпpoфiлювaння aкaдeмiчниx пс^олог^в, що бyквaльнo полинули в ирнитику)» [14, с. 20]. Придивляючись до цieï цигати, можга пoбaчити, що слово «пoзицioнyвaння» вiдпoвiднo до пpaктичнoï пcиxoлoгiï нвтор бере в лaпки, a пpиcyгнicть у дaнiй cфepi aкaдeмiчниx пcиxoлoгiв пояснюе мергантильними причигами, тобто дискредитуе те й шше - i, отже, внрто зaзнaчити, що пoзицiя В. А. Петровського е iдeoлoгiчнo aнгaжoвaнoю, тнкою, що нaмaгaeтьcя зн всяку щну витримнти конкурентну лiнiю Л.С. Виготського, i нaвiть зн нaявнoï дeклapaцiï го-тoвнocтi до cпiвпpaцi з пpaктикo-opieнтoвaними гапря-мaми, визгае зн «фyнцaмeнтaльнy» гауку лише експе-pимeнтaльнo-opieнтoвaнy [3].
До внжливого acпeктy «ralxtey», нбо «пpoфiшизiï» звертнеться О. М. Еткшд, коли потчне «глибок1 ко-гнiтивнi вiдмiннocтi пpaктичнoï пcиxoлoгiï вщ пс^о-лoгiï aкaдeмiчнoï, викликaнi принциповою cвoepiцнicтю пiцxoдiв, нaпpaвлeниx Ha модиф^цш людини, у пopiвняннi з пiцxoдaми, нaпpaвлeними Ha ïï дocлiджeння» [15, с. 20]. BiH описуе принципово poзбiжнi форми фyнкцioнyвaння в професшнш свщо-мocтi тaкиx кaтeгopiй, як простр (цeнтpoвaний/дeцeн-тровнний), чнс (обернений/необернений), причиннкть
(зoвнiшня/внyгpiшня), ймoвipнicть (cтaтиcтичнo доведет / визгата aпpiopнo, бо випaдкoвocтeй не бувне), зн-соби опису (пapaмeтpичнi/мeтaфopичнi), обрнз людини (об'ект/суб'ект) тн íh. i робить висновок, що професшш обрнзи cвiтy зaлeжaть вщ фнкту пpинaлeжнocтi пс^о-лойв до тieï нбо iншoï сфери пpoфeciйнoï дiяльнocтi [15] (тобто до raï нбо iншoï «coцioдигми», якщо знстосо-вyвaти бiльш пiзню термшолойчну вepciю, що Han ежить А. В. Юревичу).
Якщо зн О. М. Еткшдом причига циx кoгнiтивниx poзxoджeнь е пoxiцнoю вщ cпeцифiки дiяльнocтi пс^о-лoгiв тн ïx мкця в coцiyмi, то для гас Ha перший птан виxoдить ïx свггоглядний вибip, вiцпoвiднo до якого пcиxoлoг вже вторинно визнaчaeтьcя з соцюдигмою, тобто бере учнсть в тш вepciï пpoфeciйнoï дiяльнocтi, яга е для нього бiльш осмисленою. Цeнтpaльним же пи-тaнням свггоглядного вибору пcиxoлoгa цей нвтор ввн-жне питaння про мeтaфiзикy, витиснене гауковою пси-xoлoгieю в познсвщоме ще з чaciв ïï зacнyвaння в XIX cтoлiттi. Й дшсно, в тeopeтикo-мeтoдoлoгiчниx гадан-линax глибиннoï пcиxoлoгiï, a тнкож фeнoмeнoлoгiчнoï тн eкзиcтeнцiйнo-гyмaнicтичнoï, вiн знaxoдить умо-глядш iцeï, як1 дозволяють говорити про клшчно-opieнтoвaнy тpaдицiю в пcиxoлoгiï ocoбиcтocтi як про
тевда «шобуття» фшо^фа^ пcиxологiï в добу aкaдe-мiчного домiнyвaння cцieнтизмy. Для нac в його позицп вaжливим e витания того, що «в ^eï «конфpонтaцiï мiж нayкою i пpaктикою» «rayra» i «пpaктикa» (y дaномy контекст^, поcтaють нe як нayковi поняття, a як eм-блeми двоx cоцiaльниx гpyп, a тaкож тe, що cyтнicть «cxiзicy» вбaчaeтьcя «у ^от^тежноей м1ж тieю cпeци-фiчною мeтодологiчною оpieнтaцieю, якоï в дaний чac дотpимyeтьcя «нayкa», й шшою мeтодологiчною оpieнтaцieю, яку cповiдye «^ara^ra». Пpоcтe отолу-чeния «нayки» i «^ararc^» чepeз зближeния позицiй пpофeciонaлiв нaвpяд чи здiйcнeннe, бо тaкого виду cy-чacнa «нayкa» потpeбye вiдповiдного cобi виду «^a^ тики», a aктyaльнa «пpaктикa», вiдповiдно, - гагто-глядно близькоï до ceбe вepciï «нayки». Xочa, клiнiчнa ^ararc^ мae cвоï нayковi оcнови (якщо вони те зaдо-вольняють ^т^Гям нayковоcтi aкaдeмiчниx пcиxо-лойв, у чдаму вeдeннi cьогоднi «нayкa», то ^ичига - в pигiдноcтi caмиx кpитepiïв)» [3].
Ввaжaeмо, що мщ погодитиcь Гз твepджeниям пpо eмблeмaтичний, a отжe, iдeологiзовaний xapaктep по-знaчeнь «нayкa» i «пpaктикa» в дaномy конкypeнтномy контeкcтi. Heповнa, ^чито визнaчeнa aбо xибнa ш-ношм1я м1ж тepмiнaми «нayковa», «тeоpeтичнa», «фун-
дaмeнтaльнa», «aкaдeмiчнa» з одного боку й бaгaтознaч-нicть pозyмiния тepмiнy «пpaктичнa» у зacтоcyвaннi до пcиxологiï (як зоpieнтовaнa нa пpaктикy туга, aбо як влacнe пpaктикa) cтвоpюe полe, типовe для iдeологiчниx ^от^тоята у дaлeкиx вщ нayки cфepax, дe (в paмкax пcиxодинaмiчного pозyмiння) побyдовaиий зa мe-xaнiзмом пpоeкцiï «обpaз воpогa» зa нaявноcтi cyпepeч-ливиx фaктiв мae бути cкоpeктовaний зacобaми paцiо-нaлiзaцiï, aбо (в paмкax когнiтивicтcького тлyмaчeния) когттивний д^ожж «долaeтьcя» зa paxyнок cтepeо-типiзaцiï, знижeния когнiтивноï cклaдноcтi - коли ди-xотомiï «нayковa I ^aramm», «тeоpeтичнa I ^a^ тичнa», «фyндaмeнтaльнa I пpaктичнa», «aкaдeмiчнa I ^a^^ra» cтaють взaeмозaмiнними (a отжe, пpикpicть в1д виявлeння в мeжax пpaктичноï пcиxологiï тeоpeтич-ного piвня лeгко долaeтьcя поcилaнням нa його ^фун-дaмeнтaльний, aбо нeaкaдeмiчний xapaктep).
Щлком ймовipним e й тe, що коpiння
пpотиcтояння aкaдeмiчноï тa пpaктичноï cоцiодигм cклaдae боpотьбa позитивГзму з мeтaфiзикою, aджe тpa-дицшним мeтодом мeтaфiзичноï пcиxологiï e умогляд, a головт доpiкaння aкaдeмiчниx т^олог^в пpaктико-оpieнтовaним тeоpiям пcиxоaнaлiзy, aнaлiтичноï пcиxо-логiï, гyмaнicтичноï тpaдицiï - щ caмe доpiкaння в умо-глядноcтi.
Ыший вивгд з фaктy мeтодологiчноï pозбiжноcтi «нayки» i «^ararc^» pобить А. В. Юpeвич. Ha його думку, cyтнicть cxiзicy cклaдae cyпepeчкa мгж пози-тивГзмом, що домiнye в aкaдeмiчнiй теологи, тa пост-модepнiзмом, що домiнye в пcиxологiчнiй пpaктицi. Цeй погляд пiдкpiплeно поcилaнням нa конщп-тyaлiзaцiю пpоявiв поcтмодepнiзмy в пpaцяx А. К. Tep-гeнa, Д. Полкинxоpнa, Л. Сacca, й тaкi його ^ояви, як peлятивiзм, cкeптицизм, тa вигaдaнicть А. В. Юpeвич вбaчae в cyчacнiй пcиxологiчнiй пpaктицi [17]. Отжe, зa pозвiдкaми цього aвтоpa можнa зpобити виcновок, що, оcкiльки caмe поcтмодepнicтcькa кpитикa, нищiвнa для позитивГзму, змycилa його поcтyпитиcь iдeологiчною влaдою в тиx гaлyзяx, дe вш нe виявив конкypeнтоcпpо-можност^ то й пcиxологiчнa пpaктикa вивiльнилacя вщ aкaдeмiчного диктaтy cпeцифiчним шляяом <фоз-мивaння нayковоcтi», a тому й вiдобpaжye дeщо xaо-тичну зaгaльнy кapтинy «боpотьби мeтaдигм».
Mожливоcтi мeтодологiчного yзгоджeння
Сyчacнi зpiзи CTa^ cтоcyнкiв мгж тeоpeтичною тa пpaктичною пcиxологieю дозволяють cтвepджyвaти, що пpоблeмa «cxiзicy», виявлeнa в 1990-т pоки, шкуди нe подiлacя. Як пишe А. В. Юpeвич, «пpaктичнa т^ологт,
Слщ зaзнaчити, що нaшa позицш тa позиц1я А. В. Юpeвичa, дiaмeтpaльнi в питaнняx мeтодологiчноï оотови «cxiзicy» (в пepшомy випaдкy щ диxотомiя «по-зитивiзм|мeтaфiзикa», в дутому - «позитивiзм|поcт-модepнiзм», пpичомy поcтмодepнiзм нe cпpиймae мe-тaфiзикy тaк caмо як i позитивГзм), можуть бути визнaнi зa взaeмодоповнювaльнi. Пepший вчeний зa виcxiдний контeкcт мaв icтоpiю пcиxологiï, тому мaв змогу a^ тyaлiзyвaти лaтeнтнi фeномeни, M^^ymi п1д офщшно тaбyйовaною в позитивктськш нayцi нaзвою, тодГ як дpyгий - cоцiологiю нayки, a отжe звepтaвcя до тиx iдeй, що пpeзeнтyють peaльнi cили в тeпepeшнiй cycпiльнiй пpaктицi. Пcиxодинaмiчний погляд те тшьки пpипycкae, aлe й вимaгae (як в ГндивщД, тaк i в cyc-пiльcтвi, в його cпiвтовapиcтвax) пошук зa добpe ycвiдомлeним нaявним конфлГктом конфлГкту пpиxовa-ного, тaкого, що пepeбyвae у позacвiдомомy, aлe впли-вae нa конфлГкт нaявний - a нaдто у випaдкax, коли нa-явний конфлжт мae pиcи ippaцiонaльноcтi.
тeоpeтичноï тa пpaктичноï пcиxологiï
як i paнiшe, cпиpaeтьcя пepeвaжно нe нa тe знaння, якe гeнepye доcлiдницькa пcиxологiя, коpиcтyeтьcя Гншим тepмiнологiчним aпapaтом, влacними пояcнювaльними пpинципaми i т.Гн. Тобто pоздiлeння «двоx пcиxологiй»
залишаеться як у когнитивному ракурс!, стосовному до психолопчного знания, так ! в социальному, що виражае стан психолопчних ствтовариств» [17, с.93]. Проте, саме розр!знення когнитивного та сощального ракурйв е важ-ливим кроком до структурування проблеми. Якщо, так би мовити, не зм1шувати соцюдигми з метадигмами, можна побачити, що в суспльному пол! наявн! певн! позитивш зрушення, що св1дчать про зближення дiверговаиих страт. Саме в цьому сенс! А. В. Юревич розглядае масо-вий вщпк академ1чних психолопв у практику, иню подвшну зайняткть, «сумiщения добре винагороджуна-них занять практикою з приналежшстю до акадетчних та освптах установ» [17, с.93]. Що стосуеться когагтивного ракурсу, то в ньому «розщеплення» психолог!! зберкаеться в повному обсяз!, хоча залишаеться вщкри-тим питання, чи вважати кризовою таку ситуацш, яка представнишв обох сторш здебшьшого задовольняе.
Нагадаемо, що за А. В. Юревичем, когнитивна сторона «сх1зйсу» йею трою, якою вона включена в методо-лопчну кризу, е проявом кризи «уявно!» - тобто спричи-нено! не певними об'ективними труднощами, а неадекватною методолопчною самосв1дом1стю психолопв, засиллям хибних щеатв, похщних вщ некритично сприйнятих позитивктських м1ф!в. У питаннях неадек-ватносп тако! методолопчно! самосвщомосп, мабуть,
можна !з ним погодитися, проте, якщо мислити психоди-нам1чно, сл1д зауважити, що навпъ «уявна» криза - все одно криза. Це твердження треба розумпи з огляду на щею творчо! рол! «псийчно! реальность (в значенш, наданому цьому словосполученню З. Фрейдом). Як З. Фрейд був вимушений перейти вщ травматично! теори етюлоги ктеричних невроз!в до друго! теори, в якй ди-тяч! фантази грали ту ж саму неврозотворчу функщю, що й травматичн под!! в раннш бюграфи пацкнта, так само ! «уявна» криза науки е об'ективно кнуючим джерелом кризово! поведшки наукових суб'екпв.
Отже, навпъ якщо криза й уявна, але мае дшсний характер перелж !! симптом1в, наведений тим же А. В. Юревичем: вщсутнкть едино!, загальноприйнято! теори, роздшьнкть на окрем! психолопчн! школи-<ампери», що живуть по власним законам; вщсутнкть утверсальних критерив здобування, верифжаци й адекватносп знання; некумулятивнкть знання, вщмова вщ внескв попередиикiв; розчленувания цшкно! особистост на псийчн! функци; головоломки невиршуваних «пара-лел!зм1в» м!ж псих1чною реальнктю та вйма шшими !! видами, а на додаток ! криза рацюнатзму [19, с. 4-5]. Чи варто вщвертатися вщ вс1х цих проблем, з огляду на уяв-ний характер кризи - питання риторичне.
Концeптyaльнi питaння конcтитyювaння пpaктичноï тa пpиклaдноï пcиxологiï вщповщно
до cфepи пcиxологiчноï пpaктики
З огляду нa той cтaн «^Гз^у» м1ж aкaдeмiчною тa пpaктичною пcиxологieю, який нaми було пpоaнaлiзо-вaно вищe, нeвaжко cпpогнозyвaти знaчнi cклaднощi тa тpyднощi, яю виникaють ^и cпpобax пpeдcтaвникiв aкaдeмiчноï пcиxологiï побyдyвaти бiльш-мeнш цiлicний обpaз фeномeнy пcиxологiчноï допомоги. Me-тодологiчнa кpизa - тавоть yявнa - вiдipвaлa щ cоцiодигми одну вщ одноï, ycклaднилa взaeмнy pe-флeкciю. Отжe, rac нe мae дивyвaти той фaкт, що нa тe-пepiшнiй чac в aкaдeмiчнiй нayцi нe cфоpмовaно aнi цiлicного бaчeння, aнi зaгaльновизнaниx нayково обfpyнтовaниx концeптyaльниx yявлeнь щодо фeно-мeнy пcиxологiчноï допомоги як ш^вльного явищa, як пpофeciйноï дшльностГ, як гглузГ пpaктичноï пcиxологiï, a тaкож чгткого визнaчeння cyттeвиx cпeцифiчниx ошб-ливоcтeй тa пpофeciйно-eтичниx оотов ïï нaдaння.
Haвiть пpоcтe зaпитaння, як caмe позицiонyвaти пcиxологiчнy допомогу cepeд бгльш зaгaльниx понять нapaжaeтьcя нa нeдоcтaтню чiткicть i cтaлicть у кaтe-гоpiaльно-поняттeвомy aпapaтi пcиxологiчноï нayки
визнaчeнь, що cтоcyютьcя пpaктичноï дiяльноcтi пcиxо-логa.
Ha paxyнок пcиxологiчноï допомоги icнyють piзнi думки: дeякi нayковцi вбaчaють у нш piзновид пcиxо-логiчноï пpaктики, шшГ - cфepy зacтоcyвaння ^aOT^-toï пcиxологiï, тpeтi - гглузь пcиxологiï пpиклaдноï. Си-тyaцiя ycклaднюeтьcя тим, що в0 тpи поняття можуть вживaтиcя як повнicтю cинонiмiчнi, a можуть ^инци-пово pозpiзнювaтиcь, a тaкож зовнГшнГми cитyaтив-ними контeкcтaми нaймeнyвaнь. Тaк, тepмiн «пpи-клaднa пcиxологiя» можe викликaти у пcиxоaнaлiтикa, що зycтpiв його впepшe, x^M вГдчуття зpозyмiлоcтi, aджe пcиxологiя e пpиклaдною зовciм нe в тому cerni, в якому вживaeтьcя тepмiн «пpиклaдний пcиxоaнaлiз», a нaвiть в пpотилeжномy. Тобто, пcиxоaнaлiтик можe й зaймaeтьcя пpиклaдною пcиxологieю, aлe те тодГ, коли зaймaeтьcя пpиклaдним пcиxоaнaлiзом, a пepeдyciм в контeкcтi пcиxоaнaлiзy клГнГчного.
Влacнe, ознaки того, що бгльш шиpокy cфepy, до я^ вxодить пcиxологiчнa допомогa, концeптyaлiзовaно те доcить цiлicно i вдгло, мктив i попepeднiй нaш aнaлiз.
Так, окрм нечгткост понять «наукова психолопя» (як академ1чна, теоретична, досл1дницька дiяльнiсть, або як певний перелж досл1дницьких та свггоглядних настановлень) та «практична психолопя» (як сфера дiяльностi, або як практично орieнтована наука), ми та-кож вказували на вiдмiнностi мгж «практичною психо-логieю» й «психолопчною практикою», вперше концеп-туалiзованi Ф. Ю. Василюком у статтi про психолопчний «схiзiс».
Нагадаемо, що в «практичнш психологiï» Ф. Ю. Василюк вбачав застосування психологiчних знань в рiз-них сферах суспiльноï практики, методологiчно обумо-влене «фiлософiею гносеологiзму», а в «психологiчнiй практищ» самостiйну практичну дiяльнiсть психолога, скеровану «фiлософiею практики», тобто живими потребами «споживача», клiента.
О. В. Киричук у довгому перелiку галузей психо-логiчноï науки, де знайшла мiсце навiть така ма-ловщома галузь, як психологiя радiоекологiчна, про практичну психологш не згадуе - мабуть, саме тому, що не вважае ïï галуззю саме науки. Однак, у тому ж пе-релжу ми знаходимо «консультативну психологш» та «психолопчну реабiлiтацiю», якi можна вважати рiзно-видами психологiчноï допомоги [10]. До реч^ обидвi щ
науки е галузями прикладно! психологи - в тра-диц1йному Ii розум1нн1, як науки, присвячено! певнш сфер1 людсько! д1яльност1.
За думкою багатьох автор1в, практична психологiя е галуззю професшно! д1яльност1, основним змктом та завданням яко! е визначення психологiчних особливо-стей життево! ситуаци та шдивщуальних особливостей людини (або особливостей групи); розробка та впро-вадження науково об^руитованих метод1в, техшк та прийом1в психолог1чно! практики (З. Г. Ккарчук та 1н.) [6, 7].
Останне слово у розведенш базових понять, стосов-них до психолопчно! практики в укра!нськ1й психологи на сьогодш сказане В. Г. Панком. За його свщченням, у сучасних наукових рефлекйях над сферою психологично! практики дой виникае прикра плутанина мiж по-няттями «практична психолопя» та «прикладна» психолопя». Хоча у захщнш психологи такого подвоення немае, й автор схильний вважати причиною появи двох термшв некоректне запозичення терм1ну «applied», яким там звично позначаються практичш галуз1 психологи, проте наявна вгтчизняна традиц1я вживання ви-магае чгткого розр1знення понять, тому В. Г. Панок визнае за необхщне визначити вс1 вщповщш поняття 1з «прикладною психологiею» включно.
Отже, за В. Г. Панком, а також кшькома авторами-попередниками:
- «Наукова психолопя - це галузь науки, предметом я^ е дослщження процеав виникнення, функцюнування й розвитку псих1ки як форми активного вщображення навколишньоï дшсносп» [11, с.425; 13]. Вчений також уточнюе, що результатом д1яльност в цш сферi е тзнання псих!чних явищ, формулювання за-кошв, створення моделей i тлн.
- «Практична психолопя е однкю з форм духовноï практики, спрямованою на сприяння iндивiдуальному розвитков! людини та збереження ïï iндивiдуальностi» [11, с.425; 13].
- «Психолопчна практика - це галузь професiйноï д1яльносп, яка мае на мет! визначення психолопчних особливостей життевоï ситуацiï та !ндивщуальносп людини або групи, внесення пози тивних змш у процес взаемодiï м!ж ними i профшактику небажаних форм по-ведшки для найбшьш повного розкриття сутнкних сил людини» [11, с.425; 13].
- «...прикладна психолопя е специф!чною про-фесшною д1яльнктю, метою якоï е розробка метод!в, методик i технологш роботи практикуючих психолопв,
вона е своерщним мктком м1ж науковою психолопею i психолопчною практикою» [11, с.426; 13].
Чи може нас задовольнити наведений ряд визна-чень? Перший поверхневий погляд примушуе вщповкти заперечно, адже чшляеться за численн лопчш непорозумшня. По-перше, формулювання поняття науковоï психологiï фжсуе суто марксистське ро-зум1ння психiчноï реальносп, похщне вщ так званоï «ленiнськоï теорп вщображення». Безперечно, й таке розумшня мае право на науковкть, але чи тшьки таке? 1снуе досить багато психолопчних систем, як! в пояс-ненн або розумшт психiчноï реальносп взагал! не звертаються до i^ï вщображення. Вбачаючи в психщ внутршнш свгг людини, зов0м не обов'язково редуку-вати його до вщображення свггу шшого. Отже, таке визначення слщ вважати дещо щеолопчно ангажова-ним.
По-друге, практична психолопя як «форма духовноï практики» зов0м н1як не стввщноситься з психолопею науковою. Тим самим «сх!зк», що так тривожив Ф. Ю. Василюка, постае вже не проблемою психологи, а, власне, аксюматичним твердженням, а меж! мж р!з-ними соцюдигмами починають сприйматися як кон-ституйоваш самим станом речей. Отже, за цими двома визначеннями, людям з матер!алктичним свггоглядом
варто займатись психолопею науковою, яка не буде мати практичного сенсу, а щеалкти мають вдаватися до «духовно! практики» ! не претендувати на !! науковкть. I, звкно, шякий методолопчний плюратзм за тако! си-стеми визначень не передбачений, вона конституюе саме мошзм, ! до того ж вельми ригщний.
По-трете, хоча певну сумктсть !з «науковою психолопею» виявляе «психолопчна практика» як галузь про-фесшно! д!яльност - мабуть, це практика саме вщ ц!е! науки, але з !! визначення можна збагнути, що няко! «фшософп практики», про яку говорив Ф. Ю. Василюк, нею не передбачено. Це саме та професшна сфера, де виявлеш наукою закони, вщкрип законом!рносп та по-будоваш модел! застосовуються з практичною метою -! все, без жодного натяку на якийсь смислонасичений зворотний вплив практики на науку.
По-четверте, вимушено визначене четверте поняття «прикладно! психолог!!» конституюе деяку цшком штучно виокремлену сферу м!ж «наукою» ! «практикою». Вона шбито потр!бна, щоб зовйм вщстороненш вщ сустльно-корисного застосування науц! прикласти власн теоретичш надбання до власно! ж практики. Тобто в данш систем! понять, де пануе «сх!зк» просто-таки за визначенням, прикладна психолопя покликана виконати функцию мед!ацп м1ж наукою та практикою
(тод! як практична психолопя лишаеться осторонь, мабуть, як вщнесена до цшком шшо! метадигми). Мабуть, «розробка метод!в, методик ! технологш роботи» для психолопв, що практикують - справа корисна. Але чи не утруднюе ця «промгжна ланка» зворотнш зв'язок м!ж науковою (теоретичною) дшльнктю та власне практикою? Ми вважаемо, що майже унеможливлюе. Якщо одна група психолопв зайнята у «науковш» сфер!, шша - у «прикладнш», третя - у «практичнш», то безпосе-реднього контакту м!ж тим спещалктом, який зай-маеться власне психолопчною допомогою (як р!знови-дом практики) ! справжиiм «науковцем» у таку систему зв'язгав навиъ не закладено. Спшкуватись з обома мають лише «творщ метод!в» вщ прикладно! галузь Тобто, погодившись !з цим станом, ми маемо конституювати дуже вузьку спещатзацш кожного.
Такою е поверхнева критика без входження в повний смисловий контекст наведених визначень, ! де в чому вона лишаеться справедливою (це стосуеться передуйм визначення «науково!» та «практично!» психолог!!. Проте подальша концептуатзащя автором феномену, позначеного поняттям «прикладна психолопя» зшмае пщозри його неспроможност! виконувати функцию мед!аци, а разом !з тим ! в ригщносп та комушкативнш неадекватност побудовано! системи. Справа у т!м, що
«пpиклaднa пcиxологiя» в цш cиcтeмi e нe допомгжною, a головною лaнкою - й тодГ ïï цeнтpaльнe положeння CTae цглком випpaвдaним у плaнi eфeктивноcтi.
Отжe, в подгльшому pозвиткy cвоeï думки В. Г. Ш-нок пiдкpecлюe мeдiaцiйнy pоль пpиклaдноï пcиxологiï й доxодить виcновкy, що вота «e cвоepiдним мicтком м1ж пcиxологiчною пpaктикою i piзними видaми пcиxо-лойчного знaння, - нayковою, позaнayковою i побуто-вою пcиxологieю» [11, c.430]. Тобто, добaвимо в1д ceбe, тpaнcцeндye-тaки зa вузькг мeжi монкт^ний кpитepiïв нayковоcтi cцieнтизмy, виxодить у ш^ога кyльтypнe полe, дe пpиcyтня нe лишe пpиpодничо-нayковa rnpa-дигмa, a нaвiть шшГ мeтaдигми, Гз поcтмодepнicтcь-кими «пpaктикaми бyдeнноcтi» включно. Той жe фaкт, що нaймeнyвaння «нayковa» визнaчeно зa позитивктсь-кими (нaвiть дiaлeктико-мaтepiaлicтичними) ^и-тepiями, нiвeлюeтьcя пepифepiйним положeнням ara-дeмiчноï жуки cтоcовно пpиклaдноï. Влacнe, якa piзниця, як pозмeжyвaти щ однaково пiдвлaднi ^и-клaднiй пcиxологiï cфepи? РГзниця e, arce нe cпpaвляe в^ш^ьного впливу нa cфepy головну.
Звкно, пepeнeceння «цeнтpy тяжшня» вщ нayковоï пcиxологiï до пpиклaдноï мae пepeдyciм eкономiчнi те-peдyмови i e шм^томом того пpaгмaтичного cтaвлeння до жуки, якe щe здaвнa rn^e в зaxiднiй кyльтypi.
Звicно, туга, що пepeтвоpилacя нa «виpобничy шлу» -цe нayкa нe фyндaмeнтaльнa, a пpиклaднa. I той фaкт, що фyндaмeнтaльнa нayкa нaбyвae пepифepiйного зга-чeння, нeпpямо пiдтвepджyeтьcя мiзepними cyмaми ви-нaгоpод ïï пpaцiвникiв-aкaдeмicтiв зa оcновним мicцeм pоботи й тими можливоcтями, якг вiдкpивae пepeд ними yчacть у пpоeктax пpиклaдноï пcиxологiï.
У чому ж полш^ cyтнicть пpофeciйноï дiяльноcтi в цш гaлyзi? В. Г. Пaнок yточнюe: «в yзaгaльнeннi жуко-виx дaниx, мeтодiв, мeтодик i тeоpiй з пpaктичними мe-тодaми тa пpофeciйним доcвiдом пcиxологiв-пpaктикiв i cтвоpeнням та цш оcновi тexнологiй pоботи ^a^^-ного пcиxологa з типовою пpоблeмaтикою клieнтa тa типовими життeвими обcтaвинaми, у якиx вш знaxо-дитьcя» [11, c.430]. Як бaчимо, ключовим cловом у цьому пояcнeннi e «тexнологiя». Сaмe тexнологiзaцiя нayковиx (га позaнayковиx) знaнь, a нe нaмaгaння ïx бeзпоce-peднього викоpиcтaння в пcиxологiчнiй пpaктицi мae cьогоднi попит. Що cтоcyeтьcя iнcтитyтy фyндaмeнтaль-toï нayки, то його змiщeння з ^тру нa пepифepiю cи-cтeми нayкового впливу нa пpaктикy можга пояcнити вcтyпом cycпiльcтвa в добу поcтмодepнa, коли будь-який мeтaнappaтив, що лeгiтимiзye його пpaво та отpи-мaння вищоï icтини, цглком зa думкою Ж.-Ф. Лiотapa,
не може бути прийиятий суспшьством з абсолютною дов!рою.
Слщ зазначити, що це постмодернове змщения центру ваги до прикладно! психолог!!, звкно, ставить серйозш вимоги до кватфгкаци !! представнигав. Щоб побудувати психолопчну техиолопю, тобто техно-лопзувати певну наукову щею, концепцш, теорш, при-кладний психолог мае бути вельми об!знаний як !з науковою сферою, так ! з практичною, адже саме на його вщповщальност!, чи вщбудеться мед!ац!я м!ж теоркю ! практикою, чи справд! застосовною, ефективною вийде технолопя. Власне, кожиа така технолопя становить собою модель, але не абстрактно-теоретичну, а набли-жену до конкретних особливостей людсько! д!яльност!, конкретного типу виршуваного завдания, розв'язува-но! проблеми.
Спираючись на розвщки В. Г. Панка, можиа зазначити, що в прикладнш психолог!! питания теоретичного осмисления ! систематизацп категор!ально-поият-тевого апарату психолопчно! науки сьогодш сто!ть не менш гостро, н1ж у фуидаментальнш сфер!, й навпъ бшьш загострено, адже вщповщальнкть пщвищуеться, набувае економ!чних форм. «Необхщнкть такого анал!зу обумовлена у першу чергу тим, що в сучасних умовах кнуе велика кшьккть психолопчиих шил, течш
! напрям!в як! застосовують власну, видуману у межах цих шкш, термшолопю - поияття ! категори. Якщо пор!вияти категор!ально-поияттев! апарати р!зних психолопчиих течш, то стане очевидним !х нествпадшия, нетотожикть» - пише вчений [12]. Тобто !нтегративш проекти в сфер! наукового знания, насправд! набувають для прикладно! психолог!! великого значения, перш за все оркитувального.
Зоркитуватись техиолопзаторам психолопчиих знань тим складшше, що «Психолопчна практика, що здшснюеться на науковш основ!, на основ! повсякден-ного житейського досвщу та на основ! позанаукових (м1стичних) концепцш ! пщход!в мае спльи витоки та под!бн! процедури ! методи. Через щ причини шод! бу-вае дуже важко розр!знити конкретш види ! форми психолопчно! практики. У зв'язку з цим, виникае необхщнкть розробки критерив та обфуитувания мкця ! рол! практично! психолог!! у систем! психолопчиих практик» [12].
Отже, як можемо бачити, методолопчие питания про науковкть тк! або шшо! психолопчно! теори, напряму або школи ставиться ! на р!вт прикладно! психолог!!. Також ми знов зустр!чаемося !з знайомими оркнтирами науковост!, як! виставляе 1) дилетантський
у свош сутносп методолопчний шгЫзм; 2) природни-чонауково зор!ентований методолопчний мошзм; 3) гуманитарно, д!алопчно налаштований методолопчний плюратзм. Вар!анти iнтеграцiï психолопчного знання е тими ж самими, що i на р!вн психологiï «науковоЬ (ака-демiчноï, теоретичноï, дослiцницькоï), але критери ви-бору на користь науковост/ненауковост прикладна психолог1я мае власш. Це передуам критерiï ефектив-ност вплив!в психолопчних технологш на рецитента (кшента, пацкнта) та лопчносп й зрозумшосп, прозо-рост ïх мехашзтв для психолога-користувача.
У зв'язку з вищенаведеними м!ркуваннями, нам ста-ють бшьш зрозумшими причини кнування й бурхли-вого розвитку тих психолопчних шкш, що мають не експериментальну, а клшчну ор!ентацш в добу домшування i наущ природничо-науковоï парадигми, позитивiстськоï методологiï та сцiентистськоï щеологи. Дшсно, ан психоанал!з З. Фрейда, ан аналгтична пси-холог1я К. Г. Юнга, аш шдивщуальна психолопя А. Адлера, аш психодрама Я. Л. Морено, аш гештальттерап1я Ф. Перлза, психосинтез Р. Ассаджюл!, клкнтоцентро-вана терап1я К. Роджерса, логотерагая В. Франкла, екзи-стенцшна терап1я Л. Б!нсвангера, М. Босса, Р. Лейнга, А. Ленгле, I. Ялома - не витримують базовоï вимоги за-гальноприйнятих у захщних ствтовариствах наукових
психолопв ХХ столгття вщповщати правилу критичного ращонал!зму К. Поппера про можливкть фальсифiкацiï. Проте, в межах кожноï з названих шк1л побудовано тех-нологiï психологiчноï допомоги особистосй, як! подтвердили свою ефективнкть. Тому це приклади наукових шкш, загальновизнаних на р!вн прикладноï пси-хологiï, але не одностайно визнаних академ1чними нау-ковими ствтовариствами. Певна р!ч, тому визнаних не одностайно, що якраз мктять не лише корисн для практики !нструменти, але й певн фундаментальн погляди на людину, буття i тзнання свгту - як! !з сщентистським свгтоглядом конкурують.
Додатково слщ зауважити, що усп1хи цих шкш у при-кладнш (психотехнолопчнш) сфер!, обумовлено саме «психолопчною практикою» (в значенн Ф. Ю. Васи-люка), i саме ця практика (в певному синтез! з вщкину-тими позитив!змом щеями фiлософськоï психологи) стала запорукою успiшноï технологiзацiï процеав пси-хологiчноï допомоги (звкно, в певному сенс!, в якому герменевтичш побудови психоанал!зу на баз! вшьних асощацш пацкнта е саме технологкю). До того ж, у пси-хоанал!з! та шших технолопях гуманитарного поход-ження (а надто в екзистенцшних) технологiзацiï пщ-даеться не весь наявний теоретичний змкт, а завжди лишаеться певний нетехнолопзований залишок, який,
власне й скеровуе побудову технолог!!. Це, наприклад, метапсихолопя З. Фрейда, концепц!я колективного несвщомого К. Г. Юнга, екзистенцшна антрополопя да-зайн-анал!зу в модел! Л. Б!нсвангера та екзистенцшна онтолопя в модел! М. Босса. Так! теоретичш конструкци можиа назвати фшософсько-психолопчними. За сутнктю та призначениям вони - не практика, але пщ-ходять пщ категорш «фшософ!я практики» Ф.Ю.Васи-люка. 6 пщстава для !х включения ! в склад науки, але тшьки на засадах методолопчного плюратзму - через невщповщнкть монктичним сщентистським кри-тер!ям. Але, оскшьки в академ!чних колах щ напрями майже не представлен!, то в пол! дисциплш, витлумаче-ному В. Г. Панком, найбшьш лопчним буде !х включения до складу «практично! психолог!!» (з огляду на те, що «практичну психологш» за Ф.Ю.Василюком уже пе-рейменовано в прикладну).
Отже, повертаючись до питания про науковкть практично! психолог!!, заперечену В. Г. Панком, слщ !з ним у цьому питанш не погодитись, бо заява про !! не-науковкть випливае !з надто вузького поияття науки. Слщ згадати також, що в межах академ1чно! психолог!! психолопчна допомога розглядаеться, в першу чергу, як форма практично! психолог!!. Для нашого подальшого дослщження буде важливим, що психодинам!чний
п1дх1д, застосований у якостi методологи психологiчноï допомоги, належить до наукових пiдходiв у психологiï, i хоча вш не е поширеним у науковш (в значенш акаде-мiчнiй) психологiï, проте до наукових пiдходiв належить - як пщхщ, що сформувався у психологiï практич-нiй.
Саме з огляду на щ м1ркування, нам видаеться за до-цiльне звернутися до питания теоретичних основ украïнськоï практичноï психологи. Серед проблем, що вщтчають вичизняш науковцi, досл1джуючи цю тему, на перший план виступають такi, що пов'язаш зi стихш-ним наслщуванням методологiï зарубiжиоï практичноï психологiï, що, в результат^ призводить до слшого копiювания зразк1в та виведення за меж! психологiчноï практики наукових здобутгав украïнськоï психологiï. Як цш 61д! зарадити? На думку украïнських вчених (З. Г. К1сарчук, В. Ф. Маценко, В. Г. Панок, Т. М. Тита-ренко, В. В. Рибалка, Н. В. Чепелева та ш.) сучасна пси-хологiчна практика вимагае стввщнесення теоретико-методологiчних засад р!зних психолопчних течiй, що е необхщним як для навчання спещалкйв, так i адекватного застосування р!зних методик психологiчноï допомоги. Це, на думку вчених, потребуе створення системи базових категорiй та пояснювальних методологiчних
принцитв, яка б змогла об'еднати рiзнi школи практично! психологи без внутршньо! суперечностi та еклек-тичностi, та давала б змогу на свош основi конструю-вати психотехнологи практично! роботи.
На наш погляд, створення единого методолопчного простору реатзаци практично! психологи е надзви-чайно складною проблемою для наукового вирiшення. 1сторичш огляди свiдчать, що поеднання чи розгалу-
ження психологiчних напрямiв завжди е процесом не-контрольованим, оскшьки визначальним виступае суб'ективний чинник: особисткна зумовленiсть створення тк! чи шшо! теори, прихильнiсть науковцiв до тих чи шших концептуальних поглдщв тощо. Цей суб'ективний чинник згодом об'ективуеться, розгля-даеться нащадками як законотрний прояв системно! детермшаци. Але вперше вiн виступае як повнктю не рацiоналiзована мотивацiйна сила.
Актуальний стан методологiчного забезпечення психолопчно! практики несе на собi вiдбиток тк! ситуаци в науцi, яка традицшно сприймаеться психологами як методолопчна криза. 6 пiдстави вважати таке сприй-няття дещо неадекватним, шерцшним, проте воно напряму впливае на ставлення академ1чного ствтова-риства психолопв до методологи рiзних напрямiв практично! психологи.
Головними вимiрами сучасно! методолопчно! кризи в лiтературi визнаються криза природничонауковостi, дивергенцiя двох розгалужень психологи - теоретично! та практично!, криза рацюнальность В контекстi
нашого досл1дження головним джерелом проблем виступае саме дивергенцiя теоретично! та практично! психологи - як «схiзiс» двох соцюдигм, але криза при-родничонауковостi та рацiональностi також справляють пом1тний вплив, охоплюючи !х стосунки на рiвнях парадигм та метадигм вiдповiдно.
На рiвнi фшософського свiтогляду «схiзiс» теоретично! та практично! психологи як соцюдигм можна пояс-нити як конфлжт сцкнтистсько! психологи на засадах позитивiзму iз старою метафiзичною психологiею (в кторико-психолопчному контекстi розгляду) або iз но-
вою психолопею на засадах постмодершзму (в перспек-TMBi сощологл сучасно! науки). Практична психолопя на рiзних piBKHX розгляду охополюе обидва зм1сти (ме-тафiзичний та постмодернiстський). Академ1чна психолопя на засадах позитивiзму в полемщ звично в1дкидае
метафiзичну аргументацiю, але перед новiтньою пост-модернiстською виявляе безпораднiсть, отже не може захистити свiй монiстичний методологiчний 1деал, ви-мушено погоджуеться на плюралiзм методологш.
Л1тература
1. Балл Г.О. Рацюгумашстична орiштацiя в методологи людинознавства. К.: ПП «СКД», 2017. 204 с.
2. Бреусенко-Кузнецов А.А. История проектов интеграции психологического знания: осмысление в свете кризисов научной психологии // Теоретичш дослщження у психологи : Збiрник статей. Т. 5. / Впор. В.А.Медшцев. Х. : Монограф, 2018. С.27-75.
3. Бреусенко-Кузнецов А. А. Метафизическая традиция в психологии личности : монография / А. А. Бреусенко-Кузнецов. К. : Логос, 2016. 384 с.
4. Василюк Ф.Е. Методологический смысл психологического схизиса // Вопр. психол. 1996. № 6. С. 2540.
5. Выготский Л. С. Психология развития как феномен культуры. М. : изд «Институт практической психологии» / Л. С. Выготский. - Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. - 512 с.
6. Юсарчук З.Г., Омельченко Я.М., Бша 1.М., Лазос Г.П. Психолопчна допомога дггям у кризових ситуащях: методи i технжи : методичний пойбник // за ред. З. Г. Юсарчук. - Ки!в: «Логос», 2015. с. 232.
7. Юсарчук З.Г., Омельченко Я.М., Лазос Г.П., Литвиненко Л.1., Царенко Л.Г. Психолопчна допомога постраждалим внаслiдок кризових травматичних подiй: методичний посiбник / за ред. З. Г. Юсарчук. Ки!в: ТОВ «Видавництво «Логос», 2015. 207 с.; с. 148.
8. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. Пер. с фр. : Н. А. Шматко, «Институт экспериментальной социологии». М. : Издательство «АЛЕТЕЙЯ», СПб., 1998. 160 с.
9. Маноха I. П. Психологш потаемного «я» / I. П. Маноха. К. : Полгграф книга, 2001. 448 с.
10. Основи психологи: Шдручник / За загал. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. К. : Либ1дь, 1995. 632 с.
11. Панок В.Г. До питання про суттсть прикладно! психологи та и мгсце в систем! психолопчно! науки [ психологчно! практики / В.Г. Панок // Проблеми сучасно! психологи. 2013. Вип. 22. С.423-433.
12. Панок В.Г. До розумшня сутноста поняття психолопчно! практики у прикладнш психологи / В.Г. Панок // Режим доступу http://visnvk.chnpu.edu.ua/7wpfb >11= 1200
13. Панок В.Г. Практична психолопя. Теоретико-методолог1чш засади розвитку: монографш /В.Г. Панок. Чершвщ: Технодрук, 2010. 486 с.
14. Петровский В. А. Общая персонология: наука личности / В. А. Петровский // Известия самарского научного центра Российской академии наук. Специальный выпуск «Актуальные проблемы психологии». Самарский регион, 2003. С. 20-29.
15. Эткинд А. М. Психология практическая и академическая: расхождение когнитивных структур внутри профессионального сознания / А. М. Эткинд // Вопросы психологии. 1987. № 6. С. 20-30.
16. Юревич А.В. Естественно-научная и гуманитарная парадигмы в психологии, или Раскачанный маятник // Вопросы психологии. 2005. № 2. С. 147-151.
17. Юревич А.В. Ещё раз о «схизисе» исследовательской и практической психологии // Методология и история психологии. 2010. Том 5. Выпуск 3. С. 90-105.
18. Юревич А.В. Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы психологии. 2005. N 3. с. 16-28.
19. Юревич А.В. «Методологический либерализм» в психологии // Вопросы психологии. 2001. № 5. С. 3-19.
20. Юревич А.В. Системный кризис психологии // Вопросы психологии. 1999. №2. С. 3-12.
Breusenko-Kuznetsov O.A. Theoretical and Applied Psychology: a methodological crisis
Annotation. The article problematizes the methodological crisis in theoretical and Applied Psychology. It is indicated that the current state of methodological support for psychological practice bears the imprint of the situation in science, which is traditionally perceived by psychologists as a methodological crisis. At the level of the philosophical worldview, the "schism" of theoretical and practical psychology as a sociodigm can be explained as a conflict of scientist psychology based on positivism with the old metaphysical psychology (in the historical and psychological context of consideration) or with the new psychology based on postmodernism (in the perspective of the sociology of modern science). Practical psychology at different levels of consideration covers both meanings (metaphysical and postmodern). Academic psychology on the basis of positivism in polemics habitually rejects metaphysical argumentation, but before the latest postmodernist shows helplessness, therefore cannot defend its monistic methodological ideal, is forced to agree to the pluralism of methodologies.
Keywords'. Psychological Science and practice, methodology, methodological crisis and schisis.
