CC BY
7
УДК 340.13
1гор Паньонко
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полггехшка»,
канд. юрид. наук, доцент, завщувач кафедри цивiльного права та процесу
Вгталш Коваль
адвокат
СУТН1СТЬ ТА ВИДИ ЗЛОЧИН1В ПРОТИ ВЛАСНОСТ1 В КШВСЬКШ РУС1
© Паньонко I.., Коваль В., 2018
У статт проаналповано cyTHicTb та види злочинiв проти власностi в Кшвськш Pyci. Визначено правову природу та сутнiсть «татьби». Охарактеризовано особливостi крадiжки та розбою як самостiйних злочишв проти власностi. Окрему увагу придшено дослiдженню iнших вид1в злочинiв проти власност за «Руською Правдою».
Ключовi слова: власнiсть; майнов1 злочини; татьба; кращжка; розбiй; незаконне привласнення речей; пщпал.
Игорь Паньонко, Виталий Коваль
СУЩНОСТЬ И ВИДЫ ПРЕСТУПЛЕНИЙ ПРОТИВ СОБСТВЕННОСТИ В КИЕВСКОЙ РУСИ
В статье анализируется сущность и виды преступлений против собственности в Киевской Руси. Определена правовая природа и сущность «татьбы». Охарактеризованы особенности кражи и разбоя как самостоятельных преступлений против собственности. Особое внимание уделено исследованию других видов преступлений против собственности по «Русской Правде».
Ключевые слова: собственность; имущественные преступления; татьбе; кража; разбой; незаконное присвоение вещей; поджог.
Igor Panonko
Institute of Jurisprudence and Psychology, Lviv Polytechnic National University, Department of Civil Law and Procedure, Ph. D., Assoc. Prof
Vitaliy Koval
lawyer
ESSENCE AND TYPES OF CRIMES AGAINST OWNERSHIP
IN KIEVAN RUS
The article analyzes the essence and types of crimes against property in Kievan Rus. The legal nature and the essence of «tatiba» are determined. Characterized by the features of theft
and robbery as independent crimes against property. Particular attention is paid to the study of other types of crimes against property in Russkaya Pravda.
Key words: property; property crimes; tatuba; theft; robbery; misappropriation of things; arson.
Постановка проблеми. Зародження та с^мкий розвиток права власносп в Кшвськш Pyci nproBiB до необхщносп врегулювання цих суспшьних вщносин на законодавчому рiвнi. Пюля правово! регламентацп iнститyтy права власносп вiн посiв центральне мiсце в цившьному правi, а його основш положення сприяли подальшому розвитку договiрного, спадкового, сiмейного права. Враховуючи важливють цього iнститyтy, законодавець Ки1всько1 Рус передбачив i вiдповiдальнiсть за вчинення злочишв проти власностi. Цi злочини були одними i3 найнебезпечнiших злочишв, адже до права власностi ставилися з великою повагою.
Мета статт полягае в аналiзi злочинiв проти власностi, якi були передбаченi правом Ки!всько! Рyсi.
Аналiз дослiдження проблеми. Питання, пов'язаш з кримiнальним правом Кшвсько! Рус та злочинами проти власносп, поверхнево розглянyтi в шдручниках та навчальних посiбниках з юторп держави i права Укра!ни, а також в наукових статтях. В Укра!ш питання, пов'язанi з шститутами кримiнального права в Кшвськш Рус дослiджyвалися на дисертацiйномy рiвнi лише А. Срегяном («Поняття злочину та покарання в джерелах права Кшвсько! Рус (IX-XII ст.): загальнотеоретичний аспект») в 2014 р. У росшськш правовш лiтератyрi, порiвняно з укра!нською, наявна бiльша кiлькiсть комплексних дослщжень кримiнального права Ки!всько! Рyсi. Серед них слад вiдзначити такi: С. Кондрашкин, М. Неборский «Преступление и наказание в Древней Руси» (1999),
A. Федорова «Правонарушение и юридическая ответственность по Русской Правде» (2005),
B. Лоба, С. Малахов «Уголовное право Древней Руси XI-XII вв. (по данным Русской Правды)» (2011 р.). Водночас малодослщженими залишаються питання, пов'язаш iз злочинами проти власносп в Кшвськш Рус, а подекуди навггь i дискусшними, зокрема немае едносп думок щодо визначення поняття «татьби», вщнесення розбою до майнових злочишв тощо.
Виклад основного матерiалу. Першою кримiнально-правовою нормою, що регулювала вiдповiдальнiсть за викрадення чужого майна в Кшвськш Рус, була ст. 6 договору руських з греками при князi Олеговi 911 р. (за 1патпвським списком): «6. Аще украдет Руснъ что либо у Христьянина, и пакы Христьянинъ у Русина, и ять будет въ томъ час тать, егда татьбу створить, отъ погубившаго что любо, аще приготовится татьбу творяй и yбiенъ будет: да не взышется смерть его ни отъ христьянъ, ни отъ Руси, но паче убо да взъметь свое, иже погубилъ. И аще въдасъ руц украдый, да яп будет тьмъ же, у него же будетъ украдено, и связанъ будеть, и отдастъ то, же смъ створить, и створить трижды о семь». I хоча цей договiр не вживае такого термша, як «грабiж», на думку I. Ф. Реверса (1826 р.), договiр князя Олега 911 р. вже видшяв окремий вид татьби - явне вщбирання чужо! речi (грабiж). Серед юториюв вщсутня еднють думок щодо повного визначення змюту ще! норми, однак !! значення важко переощнити. Саме з не! бере свш початок розвиток вггчизняного писаного кримшального права, що регулюе вщповщальнють за грабiж [1, с. 228].
Договiр руських iз греками князя 1горя 945 р. також передбачав покарання за вчинення татьби. Вщповщно до ст. 6 цього договору злодш повинен був не лише повернути вкрадену рiч, але i сплатити ще стшьки, скшьки вона коштуе: «ст. 6 Аще ли ключится украсти Русину отъ Грекъ что, или Гречину отъ Руси, достойно есть возворотит е не точью едино, но и цену его» [2, с. 11]. Отже, в договорi князя 1горя з Вiзантiею (945 р), визначалося, що злодш повинен не тшьки повернути вкрадену рiч, але i сплатити ще стшьки ж, скшьки вона коштуе, i (понад те) вш повинен бути покараний «по закону грецькому i за статутом i законом руським». Що стосуеться цього додаткового покарання, то за вiзантiйським правом, за розкрадання передбачалися тшесш покарання i навггь смертна кара (за повторне вчинення цього злочину). Таких покарань не було
встановлено в «Руськш ПравдЬ», однак, зпдно з iншими джерелам (арабських письменниюв i лiтописiв), у Кшвськш Рус винний у розкраданнi також м^ бути позбавлений життя. Таким чином, практично вщразу з моменту формування державносп i права Ки1всько1 Рус законодавець встановив досить сувору кримшальну вiдповiдальнiсть за розкрадання.
Предметом злочишв проти власностi в Кшвськш Рус було майно, власником якого е не суб'ект злочину, а шша особа, якiй це майно належить на законних правах. Серед предмета злочишв проти власносп в Короткш редакци «Русько! Правди» згадуються кшь, зброя, одяг - ст. 13; холоп (раб) - ст. 29; кшь, вш - ст. 31; корабля - ст. 35; голуб, курка, качка, гусак, журавель, лебщь - ст. 36; пес, яструб, сокш - ст. 37; сшо, дрова - ст. 39; вiвця, коза, свиня - ст. 39. У Поширенш редакци «Русько! Правди» предметами майнових злочишв були: кшь, зброя, одяг - ст. 34; кшь, одяг, скотина - ст. 37; худоба - ст. 41; худоба, вiвцi, кози, свиш - ст. 42; хлiб («жито») -ст. 43; княжий кшь («княж кшь»), кшь смерда, кобила, вш, корова, кобила або корова, теля, свиня, порося, вiвця, баран, жеребець, коров'яче молоко - ст. 45; кшь - ст. 63; бобер - ст. 69; бджоли, мед
- ст. 76; рiчковi та морсью судна - ст. 79; яструб, сокш, голуб, курка, качка, гусак, лебщь, журавель
- ст. 81; сшо, дрова - ст. 822. Щодо викрадення бобрiв, то слщ зауважити, що поява норми про вщповщальнють за крадiжку бобрiв була обумовлена феодальною власнютю на бобровi угщдя, наявнютю княжо! i боярсько! монополи на полювання на бобрiв, в зв'язку з чим дана норма, яка передбачала вищу мiру продажу, була покликана вщобразити прагнення до посилено! охорони феодально! власносп (так само як i державно! власностi) [3, с. 16].
Коротка редакщя «Русько! Правди» мютила двi норми про спiвучасть у злочинах проти власносп. У ст. 31 Правди Ярославичiв, що входила до складу коротко! редакци «Русько! Правди», говориться: «якщо вкрадуть вола або буде крадiжка з клггини, то злодш сплачуе гривню та 30 резан, якщо вш був один; якщо злодив було 18, то кожен з них сплачуе 3 гривш та 30 резан». У статп 40 аналопчно розглядаеться випадок, коли злочин - крадiжка, вчинений кшькома особами: «якщо викрадуть вiвцю, козу або свиню i при тому було 10 злодив, то хоча б вони одну вiвцю викрали, нехай кожний сплатить по 60 резан штрафу; а хто привiв злодiя, одержуе 10 резан» [4, с. 49], тобто покаранню так само тдлягае кожний ствучасник (будь !х хоч десять - кожний сплачуе штраф). У статп встановлено також суму винагороди за пшмання злодив.
Бшьшють вггчизняних науковщв вважають, що в часи Ки!всько! Русi серед злочинiв проти власносп розрiзняли крадiжку i розбш, привласнення загублених речей або втшача-невшьника, протиправне користування чужими речами, зловмисне пошкодження чужо! речi, пiдпал та деяю iншi [5, с. 6]. Загалом, аналiзуючи систему злочинiв проти власносп в Кшвськш Русi, слщ вщзначити, що центральне положення в цш системi займае поняття «татьба». У лiтературi справедливо зазначаеться, що «татьба» була «загальним поняттям для позначення посягань на чуже майно» [6, с. 187]. Можна, вважати це розумшня широким значенням термша «татьба». У вузькому сенс пiд «татьбою» можна розумгги розкрадання або крадiжку.
У понятп татьби науковцi видiляють таю основш склади злочину, як розбш i крадiжка. Поняття грабежу, як, упм, i шахрайства, вимагання та деяких шших злочинiв проти власносп, що мають мiсце в сучаснш юридичнiй науцi i в кримшальному законодавствi Укра!ни, не мiстилося в «Руськш ПравдЬ». Однак грабiж, на думку М. Ф. Володимирського-Буданова, «хоч i не видiлявся в окремий вид злочину, але, безсумшвно був кримшально-караним нарiвнi з татьбою та входив до !! складу» [7, с. 319-320].
Спочатку з поняття «татьба» видшився розбш - ст. 20 «Русько! Правди» - «а iже вб'ють огнищанина в розбо!». У ст. 7 Просторово! Правди, також передбачена вщповщальнють за розбш: -«... будеть чи став на розбо! без всякоя свади». Право Ки!всько! Руи, як i сучасне кримiнальне право вказуе на специфшу розбою як двохоб'ектного злочину, який посягае, з одного боку, на життя та здоров'я людини ^ з шшого боку, на його право власносп. Саме тому цей злочин у Кшвськш Руш був найважчим з ушх видiв злочишв проти власносп, i за нього призначалося найсуворше покарання - потш i розграбування.
Сьогоднi юнуе кiлька поглядiв на об'ект розбою зпдно з «Руською Правдою», зокрема одш науковцi вважають, що цей злочин належав до групи злочишв проти особи, тобто родовим об'ектом
розбою було життя чи здоров'я людини. При цьому розбiй визнавався найтяжчим злочином шсля вбивства. Прихильник цього погляду К. Паламарчук пiдкреслюe, що бiльш рацiонально вiдносити розбiй за Руською Правдою до злочинiв проти особи, зважаючи на формулювання термтв та захист життя i здоров'я особи, яю ставились на перше мюце у галузi кримiнального правово! охорони того часу [8, с. 49].
1ншо! позицп дотримуеться В. М. 1ванов, який також наводить класифшащю злочинiв за «Руською Правдою» та наголошуе, що розбiй належав до майнових злочишв, хоча формуе дефшщда убивства вчиненого навмисно як «стал на розбой», а умисний вбивця йменувався «розбшником» [9, с. 71]. Розбш до майнових злочишв зараховують Б. Й. Тищик i I. Й. Бойко [10, с. 89-90].
З приводу зазначених вище позицш, вважаемо, що в «Руськш Правдi» вiдбився перехiдний перiод у розумшш розбою: якщо спочатку розбш розумiвся як умисне вбивство з корисливою метою, то потiм розбш став трактуватися як спосб заволодшня чужим майном, переважно пов'язаний iз вбивством, тобто спочатку цей злочин належав до злочишв, як посягають на житття та здоров'я людини, а згодом став стосуватися злочишв проти власносп.
Суб'ектами розбою могли бути тшьки вшьш люди. За холошв i челядинiв матерiальну вщповщальнють несли !хш власники, що, однак, не виключало застосування до раба фiзичного впливу. Найсуворша санкцiя передбачалась за розбш, що був поеднаний з вбивством. У такому випадку злочинець не мав права розраховувати на допомогу вервi (сшьсько! громади) у виплат штрафу та видавався родиною на «потш i пограбування». Суть останнього полягала у вигнанш злочинця за межi держави («потш») з одночасною конфiскацiею його майна («пограбування»), при цьому з конфюкованого майна спочатку вщшкодовувались збитки потерпшому, а частина надходила до державно! скарбнищ. «Потоку та пограбуванню» шддавались не лише злочинцi, а й !х близькi родичi. Отже, кримшальну вiдповiдальнiсть несли колективно, адже негативш наслiдки пiсля вчинення злочину одним членом родини, повинна була перетершти вся його см'я. Такий порядок кримшального покарання об'ективно випливав з природи общинних установлень з !! круговою порукою та взаемодопомогою.
Варто зауважити, що життя, честь i майно представникiв панiвних класв захищалось суворiшими санкцiями, нiж життя, честь i майно простих людей. Так, наприклад, ст. 3 (Прост. ред.): «Якщо хто уб'е князiвського мужа в розбо!, а головника не шукають, то вервену платить той, у чи!й вервi лежить голова - 80 гривень, а за простолюдина - 40 гривень» [11, с. 93].
Наступний вид злочину - це крадiжка. Цей вид злочину дуже докладно описаний у Короткш Правдi - крадiжка коня, збро! та одягу (ст. 13), челядi (ст. 29), лодок (ст. 35), свшсько! птищ (ст. 36), мисливських собак i птахiв (ст. 37) та iн. Також у Поширенш Правдi дублюються деяю з вищезазначених норм. Загалом цьому злочину безпосередньо було присвячено 8 статей Коротко! Правди редакцiя та 13 статей Поширено! Правди [12, с. 68].
Б. Й. Тищик, I. Й. Бойко зауважують, що у «Правдi Ярослава» поняття «крадiжки» розрiзнялося за предметами - крадiжка збро!, худоби, одягу (ст. 13), а в «Правдi Ярославовичiв» i за предметами, i за суб'ектами (статп 31, 40), наприклад, групова крадiжка.
Класифiкували крадiжку i за мюцем !! вчинення: з вiдкрито! територи чи закритого примiщення [10, с. 90]. Крадiжка майна, що охороняеться могла статися i в поле, вчинення крадiжки з хлiва ще не говорить про те, що хлiв перебував тд охороною. Хлiв був власнiстю власника майна, i крiм того, що при крадiжцi порушувалося право власностi, вiдбувалося проникнення на приналежну особi територiю. Мова в цьому випадку йде швидше про крадiжку з примiщення, що належить власниковi майна, яка караеться суворше, оскiльки особi потрiбно докласти певних зусиль, щоб проникнути в примщення i зробити протиправне дiяння, i крадiжцi, яку здiйснюють не в примщенш власника майна, за яке передбачаеться менш суворе покарання, оскшьки для вчинення протиправного дiяння потрiбно менше зусиль. Зазначенi вище норми «Русько! Правди» вказують на так зваш квалiфiкованi крадiжки. Квалiфiкована крадiжка (iз закритого примiщення) караеться штрафом практично в 6 разiв бшьшим, нiж проста - на поле.
За вартютю викраденого крадiжку подiляли на три види: за найтяжчу крадiжку (наприклад, невiльника, бобра) карали 12 гривнами, за середню (наприклад, худоби, коней, звiрiв iз клггок) - 3
гривнами, за найменшу - 1 гривною (60 кунами). Залежно вщ ступеня зло! волi крадiжку подiляли на два види: тяжчу i легшу. За легшу крадiжку (худоби з поля) карали 60 кунами, а за крадiжку iз закритого примщення (хлiва) - 3 гривнами i 30 кунами. За найважчу крадiжку за «Руською Правдою» (рецидив, конокрадство, розбш) призначали «потiк i розграбування», коли у винного насильно забирали все майно, а його з см'ею виганяли з громади [10, с. 90].
Час учинення злочину теж впливав на кримшальну вщповщальнють злодiя. Зокрема, ст. 38 Коротко! редакци i ст. 40 Поширено! редакцi! «Русько! Правди» дозволяють вбивство злодiя, затриманого вночi з викраденим. Пояснення такого тдходу здiйснювалося з урахуванням суспiльно! небезпеки посягання для потертлого, оскiльки злодiй може вбити того, хто його затримуе [13, с. 18].
У «Руськш ПравдЬ» передбачалася кримiнальна вiдповiдальнiсть за крадiжку холопа. Щодо покарання за цей вид злочину, то А. Федорова цшком справедливо звертае увагу на те, що штраф, який передбачався за крадiжку холопа, був бшьш високий у порiвняннi зi штрафом за вбивство холопа в зв'язку з тим, що воно було предметом приватно! власносп, що належить феодалов^ З шшого боку, вбивство також передбачало порушення права власносп, тобто в обох випадках вщбувалася втрата права власносп. Проте крадiжка холопа передбачала безтдставне збагачення, коли особа без тдстав заволодiвае майном, яке може приносити певну користь власнику. В силу його втрати особа вже не могла користуватися своею рiччю, отримувати вщ не! користь, цим користувався правопорушник за рахунок шшо! особи. При вбивсга холопа шхто вже не м^ користуватися працею холопа i отримувати з цього користь, вщповщно, даний вид правопорушення карався менш суворо [14, с. 101-102].
Згщно з «Руською Правдою» важливим видом посягання на чуже майно була «Коньова татьба». В наш час сам термш «коньова татьба» не викликае шяких рiзночитань в юторико-юридичнш лггератур^ майже всi дослiдники згодш з тим, що цим поняттям визначалося саме конокрадство, яке було вщоме в Ки!вськiй русi. Водночас слушною е точка зору А. Попова, який звернув увагу на протирiччя мiж нормами «Русько! Правди» про «Коньового татя» i про викрадення та знищення чужих коней. В результат вш зробив висновок, що словосполучення «Коньовий тать» позначае розбшника, того, який краде на кош: «Розбшник, вiдрiзняеться вiд простого злодiя назвою «Коньовий тать», не тшьки краде, але i вбивае - грабуе, i, зрозумiло, не за образу, йому нанесену; тому йому мае бути призначене покарання у виглядi потоку i розграбування за загальним правилом VI статп» [6, с. 187-188]. Саме тому в шших статтях «Русько! Правди» за крадiжку коня, його пошкодження передбачено менш суворше покарання у виглядi грошових стягнень.
Загалом конокрадство в ус часи було тяжким видом татьби, оскшьки кшь був не тшьки важливим засобом для сшьськогосподарських робгг, торгiвлi, а також мав вшськове значення, а значить, i особливу цiннiсть з погляду державних iнтересiв. Крiм того, серед населення Ки!всько! Русi панувала думка, що добрий кшь спорщнюеться душею зi сво!м хазя!ном i його викрадення означае позбавлення хазя!на частки душi [15, с. 66].
В Кшвськш Русi особливе ставлення було i до церковно! крадiжки. Вщповщальнють за не! встановлювалася в Церковних Статутах Великих князiв в силу розмежування юрисдикцп мiж державою i церквою. Так, Церковний Статут князя Володимира (X ст.) вщносив до компетенци церкви розгляд справ про «церковну татьбу», тобто майновi посягання на церковне майно i символшу. I хоча санкцiя за цей вид розкрадання в документ не була встановлена, слщ пам'ятати, що в церковнш судовiй практицi був досить сильний вплив вiзантiйських традицш, згiдно з якими крадiжка в цер^ каралася ослiпленням або вiдрiзанням. Важливо вiдзначити, що церковнiй юрисдикцп пщлягала не тiльки власне церковна крадiжка, а i внутрiшньосiмейнi крадiжки. Свiдченням цього е приписи Церковного Уставу князя Ярослава (XII ст.). Згщно зi статтями 32, 33 цього документа, смейш крадiжки, що не викликаш класовими конфлiктами i якi не становили загрозу мiжкласовим вiдносинам та вiдбувалися всерединi обмежених сощальних груп, пiдлягали розгляду в церковному судь Враховуючи це, розмiр штрафу за !х вчинення був у чотири рази менший вщ крадiжки зерна або врожаю [3, с. 16-17].
Цшавим е положення ст. 121 Поширено! редакци «Русько! Правди», яким було передбачено однакову вщповщальнють iз злодiем його родини, яка знала про крадiжку i переховувала крадене. При цьому не уточнено, чи члени см'! повинш знати про крадiжку до !! вчинення, чи достатньо тако! поiнформованостi вже пiсля вчинення злочину, коли сiм'я користуеться краденим [13, с. 18].
У ст. 121 Просторово! Правди говориться, що вшьш, яю крали або приховували викрадене разом з холопом, сплачували князю продаж. Разом з тим, зпдно з указаною нормою, «Руська Правда» не проводила диференщащю вщповщальносп осб, якi брали участь у вчиненш розкрадань i якi лише сприяли злочинцям вже тсля фактичного заюнчення виконання складу злочину. Тут приховування викраденого якщо i не ототожнюеться, то без сумшвну, прирiвнюеться до безпосе-редньо! участi у крадiжцi. Насамперед, це зумовлено тим, що в «Руську Правду» було перенесено багато понять, яю регулювали вщносини людей за часiв родоплемшного ладу, i тому при посяганнях на власнють суспiльна небезпека визначалася не роллю, яку виконував злочинець, а, насамперед, самим фактом причетносп до злочину, на вщмшу вщ бшьш пiзнiх джерел кримiнального права. Тому, як зауважуе Д. Альошин, не зовем правильно було б говорити про наявнють самостшного шституту причетносп у «Руськiй Правдi». Особи, що приховували злочинця або викрадене ним майно, також фактично були ствучасниками злочину. Хоча, безумовно, на думку Д. Альошина, саме з названих норм «Русько! Правди» починаеться розвиток самостшного кримшально-правового шституту причетносп до злочину [16, с. 294].
Зпдно зi ст. 13 Коротко! Правди i ст. 34 Просторово! Правди, передбачалося покарання за привласнення загублених речей (коня, збро!, одеж^ або втшача-невшьника, безправне користу-вання чужим майном. За таю злочини покарання призначали, як за крадiжку [10, с. 90].
У Кшвсьюй Рус злочином проти власносп вважалося порушення земельних меж i межових знаюв, що визначали приватну власнють на вулики (бортш). За цi злочини вiдповiдно до ст. 34 Коротко! Правди i статей 71-73, 75 Просторово! Правди призначалося покарання у розмiрi 12 гривень. Слщ зауважити, що в епоху «Русько! Правди» земля була вже подшена на окремi дшянки i по межах дiлянки ставили межовi знаки, якi вважалися настшьки важливими, що за псування межi передбачалося високе майнове покарання. Межi ставилися рiзними способами: в лю робилися насiчки на деревах, iнодi для визначення межi служило дерево, в дуплi якого перебували бджоли.
При розмежуванш землi намагалися визначати загальш напрямки: де був лю, там рубали насiчки, i ряд дерев з подiбними насiчками слугували певною межею. Iнодi межею служили яри, кургани, а ще часпше рiчки, озера, га!, тобто, так зваш, природнi ознаки. Там, де були таю природш ознаки, не могло бути й мови про випадковють псування або змши межг Той, хто зрубав бортне дерево або знищував наечки, вчинював злочин, осюльки навмисно знищував лiнiю межг В цьому випадку можна говорити про прагнення захистити власнiсть, зробити !! недоторканною.
Вчинення знищення межових знаюв на землi, в деяких випадках, було зумовлено тим, що земля була вщбрана у селян феодалами, а вирубка бортних дерев була зумовлена вилученням лiсiв. Селяни тдпалювали двори та гумна феодалiв, винищували !х худобу, вбивали самих феодалiв i ненависних !м князiвських адмiнiстраторiв. Усе це вiдображало класову боротьбу мiж селянами i феодалами. З метою захисту класу феодалiв «Руська Правда» встановлювала досить суворi покарання за щ дi! [14, с. 118-119].
У Просторовш Правдi С. В. Юшков знаходить положення, яю вiдносить також до знищення i пошкодження майна: пошкодження знарядь лову бобрiв (продаж у розмiрi 12 гривень), разнаме-нованiе бори (12 гривень), ушкодження межових знаюв (12 гривень), знищення дуба «знаменного» або «межну» ( 12 гривень), пошчеш бори (3 гривш продажу i швгривш уроку за пошчеш дерева), знищення бджiл (3 гривш продажу), пошчеш мотузки в перевазi (3 гривнi продажу i урок гривня кун) [17, с. 506].
Ще один вид злочишв проти власносп - це псування або знищення чужого майна. Серед такого виду злочишв найбшьш тяжким був шдпал двору або гумна. Саме псування i знищення чужого майна розрiзняеться як ненавмисна (ст. 18 Коротко! Правди, ст. 34 Велико! Правди), так i навмисна дiя (ст. 84).
Згщно з «Руською Правдою» пiдпал полягав у знищенш вогнем будiвель. Пщ будiвлями в Ки!вськiй Русi розумши двiр або гумно - житло людини i сховище для продукта. Знищення ж вогнем iнших речей не було злочинами особливого порядку i каралося 3 гривневою вiрою.
У Кшвськш Русi ставлення до особи, яка наважилася використати руйшвну силу вогню пiд час злочину, було дуже суворим, оскшьки тдпалювач часто створював небезпеку поширення вогню на цше мiсто чи на все село. Пщпал мав тдвищену соцiальну небезпеку, оскiльки в дерев'янш Русi вiд одного будинку чи сараю могло згоргги цiле село або навпъ мiсто. У зимових умовах це могло призвести до масово! загибелi людей, що залишилися без даху над головою i предмета першо! необхiдностi.
Пiдпал - найлегший, але водночас найнебезпечшший спосб знищення чужого майна. Цей вид злочину е найтяжчим злочином, який могла вчинити людина одноосбно. Навпъ на вшш до цього засобу вдавалися у виняткових випадках, i не дивно, що за пщпал передбачена найсуворша мiра покарання.
У Кшвськш Рус вщповщальнють була передбачена i за пiдпал бортi. Бортне дерево - це дерево, в якому е бджоли. Бджшьництво серед слов'ян розвинулося досить рано i зробилося дуже цшним промислом, тому його потрiбно було захистити вщ злочинних посягань. За псування борт винний повинен був сплатити 3 гривш.
Висновки. Отже, право Ки!всько! Рус досить широко захищало право власносп кримшально-правовими нормами. Серед злочишв проти власносп в той час розрiзняли крадiжку, розбiй, привласнення загублених речей або вткача-невшьника, протиправне користування чужими речами, порушення земельних меж i межових знаюв, зловмисне пошкодження чужо! речi, пiдпал. Така детальна регламентащя в тi часи була обумовлена не тшьки особливостями законодавчо! техшки, а й об'ективною потребою в диференщацп кримiнально! вiдповiдальностi залежно вщ об'екта посягання i виду предмета розкрадання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ларша О. В. 1сторико-правовий анатз законодавства, що встановлюе вiдповiдальнiсть за граб1ж. Науковий в1сник Днтропетровського державного университету внутрштх справ. 2011. № 3. С. 227-233. 2. Вознесенська О. В. Кримшально-правова характеристика грабежу: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харюв, 2013. 212 с. 3. Кучерук В. И. Кража и ее уголовно-правовая характеристика: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Ставрополь, 2004. 183 с. 4. Российское законодательство Х-ХХ веков: в 9-ти томах. М.: Юрид. лит., 1984. Т. 1: Законодательство Древней Руси. 430 с. 5. Терлюк I. Я. Огляд юторп кримшального права Украши. Навчальний посбник. Львiв: Лта-Прес, 2007. 92 с. 6. Рубаник В. Е. Государство, право и суд в Киевской Руси: историко-юридический очерк. М.: Юрлитинформ, 2013. 352 с. 7. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. СПб-Киев, 1909. 699 с. 8. Паламарчук К. В. Кримшальна вщповщальнють за розбш: порiвняльно-правове дослщження: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Ки!в, 2017. 244 с. 9. Ьанов В. М. Iсторiя держави i права Украши: пщручник. Ки!в, 2007. 549 с. 10. Тищик Б. Й. Iсторiя держави i права Укра!ни: акад. курс : пщручник / Б. Й. Тищик, I. Й. Бойко. К.: !н Юре, 2015. 808 с. 11. Российское законодательство Х-ХХ веков: в 9 т. Т. 3. Акты Земских соборов / под общ. ред. О. И. Чистякова. Москва, 1985. 512 с. 12. Амплеева Т. Ю. По закону русскому. История уголовного судопроизводства Древней Руси: монография. М.: Юридический институт МИИТа, 2005. 228 с. 13. Антонюк Н. О. Кримшально-правова охорона власносп: навч. посбник. Львiв: ЛНУ iменi !вана Франка, 2012. 514 с. 14. Федорова А. Н. Правонарушение и юридическая ответственность по Русской Правде : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Тольятти, 2005. 192 с. 15.' Кшвська Русь: державнють, культура, право: навчальний посбник / В. А. Греченко, О. А. Гавриленко, О. О. Гавриленко, С. Д. Колесшков, I. А. Логвиненко, В. А. Режко. Х., 2002. 97 с. 16. Альошин Д. П. Вщповщальнють за сшвучасть у злочинах проти власносп за правом Ки!всько! Рус. В1сник Харювського нащонального умверситету внутрШтх справ. 2002. Вип. 18. С. 292-295. 17. Юшков С. В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. М.: Юрид. лит, 1949. 544 с.
REFERENCES
1. Larina O. V. Istoryko-pravovyy analiz zakonodavstva, shcho vstanovlyuye vidpovidalnist za hrabizh. [Historical and legal analysis of the law establishing the responsibility for robbery]. Naukovyy visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav Scientific Herald of Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs. 2011. No. 3. pp. 227-233. 2. Voznesenska O. V. Kryminalno-pravova kharakterystyka hrabezhu [Criminal characteristics of robbery]: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.08. Kharkiv, 2013. 212 p. 3. Kucheruk V. Y. Krazha y ee uholovno-pravovaya kharakterystyka [Theft and its criminal law characteristics]: dys. ... kand. yuryd. nauk : 12.00.08 Stavropol, 2004. 183 p. 4. Rossyyskoe zakonodatelstvo Х-ХХ vekov [Russian legislation of the X-XX centuries] : V 9-ty tomakh. Moscow: Yuryd. lyt. Publ, 1984. T. 1: Zakonodatelstvo Drevney Rusy. 430 p. 5. Terlyuk I.YA. Ohlyad istoriyi kryminalnoho prava Ukrayiny. [An overview of the history of criminal law in Ukraine]. Navchalnyy posibnyk. Lviv: Liha-Pres Publ, 2007. 92 p. 6. Rubanyk V. E. Hosudarstvo, pravo y sud v Kyevskoy Rusy: ystoryko-yurydycheskyy ocherk [State, law and court in Kievan Rus: historical and legal essay], Moscow: Yurlytynform Publ, 2013. 352 p. 7. Vladymyrskyy-Budanov M. F. Obzor ystoryy russkoho prava [Overview of the history of Russian law], Spb.-Kyev Publ, 1909. 699 p. 8. Palamarchuk K.V. Kryminalna vidpovidalnist za rozbiy: porivnyalno-pravove doslidzhennya [Criminal liability for robbery: comparative legal study]: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.08. Kiev, 2017. 244 p. 9. Ivanov V. M. Istoriya derzhavy i prava Ukrayiny: pidruchnyk [History of the state and the law of Ukraine]. Kiev, 2007. 549 p. 10. Tyshchyk B. Y. Istoriya derzhavy iprava Ukrayiny [History of the state and the law of Ukraine]: akad. kurs : pidruchnyk / B. Y. Tyshchyk, I. Y. Boyko Kiev: In Yure Publ, 2015. 808 p. 11. Rossyyskoe zakonodatelstvo Х-ХХ vekov [Russian legislation of the 10th-20th centuries: in 9 tons.]: v 9 t. T. 3. Akty Zemskykh soborov / pod obshch. red. O. Y. Chystyakova. Moscow, 1985. 512 p. 12. Ampleeva T. Yu. Po zakonu russkomu. Ystoryya uholovnoho sudoproyzvodstva Drevney Rusy: [According to the law of Russian. History of criminal justice Ancient Rus]. Monohrafyya. M.: Yurydycheskyy ynstytut MYYTa Publ, 2005. 228 p. 13. Antonyuk N. O. Kryminalno-pravova okhorona vlasnosti [Criminal protection of property]: navch. Posibnyk. Lviv: LNU imeni Ivana Franka Publ, 2012. 514 p. 14. Fedorova A. N. Pravonarushenye y yurydycheskaya otvet-stvennost po Russkoy Pravde [Offense and legal responsibility for the Russian Truth] : dys. ... kand. yuryd. nauk : 12.00.01. Toliatty, 2005. 192 p. 15. Kyyivska Rus: derzhavnist, kultura, pravo [Kievan Rus: statehood, culture, law]: navchalnyy posibnyk / V. A. Hrechenko, O. A. Havrylenko, O. O. Havrylenko, S. D. Kolesnikov, I. A. Lohvynenko, V. A. Rezhko. Kh., 2002. 97 p. 16. Aloshyn D. P. Vidpovidalnist za spivuchast u zlochynakh proty vlasnosti za pravom Kyyivskoyi Rusi [Kievan Rus: statehood, culture, law]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Bulletin of Kharkiv National University of Internal Affairs. 2002. Vyp. 18. p. 292-295. 17. Yushkov S. V. Obshchestvenno-polytycheskyy stroy y pravo Kyevskoho hosudarstva [Socio-political system and the law of the Kiev state]. Moscow: Yuryd. lyt Publ, 1949. 544 p.
Дата надходження: 26.06.2018р.
