CC BY
23
ISSN 2518-1521 (Online), ISSN 2226-2830 (Print) В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ
_СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2016, ВИП. 17
урядовог програми, i якщо жодна тша коалщя парламентських napmiü й не може його замтити. Мотиващя виконання програми (iдеологiчниü фактор) роздшяе опозищю i тому вона не здатна об'еднатися заради формування власного коалщтного уряду. Проаналiзовано коалщйш уряди меншостi, як результат полтичних nереговорiв, як1 формуються у форматi двох парттних конструкцт - у конструкци з домтантною партieю та у рiвноважнiü конструкци. Домтантна партiя не тшьки е найбшьшою партieю, а ü «отримуе» значно быьше мшстерств, порiвняно з рештою союзник1в по коалщг.
Найбшьше коалщйних урядiв меншостi i з домтантною партiею, i рiвноважною конструкщею icнувало в Польщi (чотири кабiнети), Словаччит (уЫ чотири кабiнети сформован на оcновi рiвноважно'г конструкци), трохи менше - у Чехи (три кабiнети), де вЫ коалщг меншоcтi icнували у форматi коалщй з домтантною nартiею. У Польщi коалщг меншоcтi частше формувалися до вступу в €С. Тшьки у Словаччиш i Чехи гх кыьтсть збыьшилася тсля входження до €С. В Угорщинi коалщг меншоcтi були вiдcутнi.
Ключовi слова: Коалщйний уряд, коалщя меншостi, домтуюча партiя, рiвноважна конструкщя.
УДК 323.21
Е.В. Мамонтова
СУСПШЬНИЙ Д1АЛОГ ЯК 1НСТРУМЕНТ ПУБЛ1ЧНО1 ПОЛ1ТИКИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ
В cтаттi робиться спроба визначення суттсних характеристик сустльного дiалогу у контекcтi сучасного сощально-гуматтарного знання та узагальнення теоретичних пiдходiв щодо визначення концепту «сустльний дiалог», «дiалог мiж владою та сустльством», «дiалогова взаемодiя» у категорiях полтичног науки. Показано, що необхiдними умовами дiалогу в полтиц е наявтсть полтичного плюралiзму, володтня суб'ектами дiалогу полтичною толеранттстю та гх комуткативна компетенщя, умтня слухати, розумти i йти на зуcтрiч один одному заради збереження миру, cтабiльноcтi i подолання розбiжноcтеü. На оcновi аналiзу теоретико-методологiчних здобутк1в з даног проблематики визначено, що дiалогова взаемодiя е рiзновидом сощально'г взаемодгг i е формою сустльного дiалогу, де сустльнш дiалог е наüважливiшою функцюнальною характеристикою сучасного сустльства i реалiзуетьcя у вЫх формах мiжcуб'ектних взаемин i взаемодт, як у явнт, так i в неявнт формi.
Ключовi слова: сустльнш дiалог, дiалогова взаемодiя, публiчна полтика.
Актуальтсть необхщносп здшснення пол^ико-управлшських заходiв по стимулюванню активно!' участ громадян у формуванш та розвитку сустльства i держави в Укра'т не викликае сумтву. Адже тшьки за умов сприяння зародженню рiзноманiтних громадських шщатив i роб^ по налагодженню механiзмiв ix реалiзащi через ршення оргатв публiчноi влади можна говорити про незвороттсть становлення в Укра'т правово!' держави та громадянського сустльства.
Поняття громадянського сустльства мае чимало визначень, кожне з яких розкривае певш (фшософсью, сощолопчт, пол^ико-правов^ економiчнi, етичн та ш.) аспекти цього багатогранного феномену. Втсм, незаперечним е те, що з одного боку
громадянське суспiльство - це щеал, який потребуе певних умов для свого втшення, й, водночас, умова юнування та розвитку демократа. Традицшно iнститутами громадянського суспiльства виступають полiтичнi партп, профспiлки, релiгiйнi i культурнi оргашзацп, неприбутковi оргашзацп, що надають послуги, благодiйнi оргашзацп, фонди i асощацп, непрофесiйнi спортивнi асощацп, групи взаемодопомоги, тимчасовi групи за штересами тощо. Не менш рiзноманiтними е й види громадсько1 дiяльностi, у тому числi через спшьш дп щодо вирiшення наявних проблем, вщстоювання i лобiювання прав, участь в обговоренш проектiв рiшень влади, акцш громадянсько'1' непокори, виборчих процесах тощо. Все це е рiзновидом пол^ично"1 участi.
Враховуючи те, що дiяльнiсть рiзноманiтних iнституцiй громадянського суспшьства спричиняе у державi багато змш, мiж державою та суспiльством виникають численнi стосунки та зв'язки, яю динамiчно змiнюються. У цьому зв'язку зростае необхщшсть взаемодп громадян i органiв публiчноi влади у вшьному та багатоканальному форматi, який передбачае вщмову вiд традицшно1 iерархiчноi побудови шформацшно'1 та комушкативно1 систем. Адже сучасну демократ^, на противагу формальному закршленню обов'язковостi процедур iнформацiйного обмшу, специфiчному для адмiнiстративно-командного стилю управлшня, характеризують такi ознаки суспшьно-владно1 комушкацп, як широке та вiдкрите обговорення суспшьних процесiв та цiнностей, вщкрита постановка питання та обмiн об'ективною iнформацiею, спiльний розгляд альтернативних ршень тощо. Все це вводить питання вдосконалення дiалоговоi взаемодп органiв публiчноi влади з громадськiстю у коло актуальных проблем в^чизняно"1 пол^ично"1 науки.
На сьогодш основою для розроблення механiзмiв дiалоговоi взаемодп органiв влади та громадськосп мiстять напрацювання, викладеш в роботах таких вiтчизняних науковщв, як В. Авер'янов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, М. Головатий, В. Горбатенко,
A. Дегтяр, В. Дзюндзюк, Н. Драгомирецька, В Князев, В. Корженко, О. Коротич, О. Крюков, О. Крутш, Ю. Куц, В. Малиновський, В. Мамонова, Е. Мамонтова, Г. Одшцова, В. Олуйко, О. Поважний, О. Радченко, С. Серьогш, В. Токовенко,
B. Цветков та ш.
Аналiз широкого загалу публшацш з дано'1 проблематики дозволяе стверджувати, що на науково-методичному рiвнi юнуе низка конструктивних розробок взаемодп суб'екпв пол^ико-адмшютративно1 дiяльностi у вирiшеннi певних прикладних проблем у публiчнiй полчищ. Очевидно, що перехiд у взаеминах влади та громадськосп вiд традицшного «вертикального» впливу до взаемодп^алогу е умовою якюно1 змiни публiчного управлшня та адмшютрування, що передбачае об'еднання творчих зусиль представникiв влади та громадянського суспшьства як безпосередшх суб'екпв управлiння. Однак у наукових розробках в основному розглядаються лише окремi аспекти ще"1 взаемодп.
Так, у працях Н. Нижник i В. Токовенко йдеться про специфшу взаемодп гшок влади [1; 2]. У роботах I. 1брапмово'1, Н. Шроженко, А. Мiхненка, А. Стойки О. Тинкован, А. Ткачука, Л. Усаченко, О. Хуснутдшова та С. Хаджирадево'1 [3-5] аналiзуеться взаемодiя державних оргашв та iнститутiв громадянського суспiльства у виршенш окремих соцiальних проблем. Проте комплексний аналiз взаемодп' учасникiв суспшьного дiалогу як рiвноправних й автономних суб'ектiв публiчноi полiтики ще залишаеться поза увагою вiтчизняних фахiвцiв. Все це актуалiзуе дослiдження дiалогу мiж владою та суспiльством як феномену сощального буття в цiлому та предмету теоретично1 рефлексп зокрема.
Метою дано1 статтi е окреслення сутшсних характеристик суспiльного дiалогу у контекст сучасного соцiально-гуманiтарного знання та узагальнення теоретичних
пiдходiв щодо визначення концепту «суспшьний дiалог», <адалог мiж владою та суспшьством», «дiалогова взаемодiя» у категорiях пол^ично'1' науки.
В сьогодшшньому cbítí, де знiмаeться багато колишшх обмежень i розширюеться поле сощально'1' взаемодп, дiалог (вiл грец. - diálogos - бесща, розмова, або обмш думками, переговори, порозумiння) стае усе бшьш затребуваною формою вщносин. Демократизацiя вiдносин держави та суспшьства передбачае створення атмосфери довiри i злагоди, у тому чист й на основi суспiльного дiалогу мiж структурами публiчноi влади, громадянами та громадськими шститутами, що представляють ix штереси. Дiалог - це не просто розмова, але певний тип суспшьних вщносин. У процес дiалогу учасники спiлкування повиннi не тшьки слухати й чути один одного, алей додержуватися узгоджених правил комушкацп. У цьому зв'язку слiд вщзначити, що в нашiй крш'ш культура суспшьного дiалогу, дискусiй, дебатiв, полемши все ще не отримала аш вiдповiдного теоретичного освiдомлення, анi втшення у соцiальну та полiтико-управлiнську практику.
У сучасному розумшш дiалог е певним аналогом суспшьно'1' дипломатп як процедури з переговорiв з пщсумковою домовленiстю. Суспiльний дiалог - це шлях, що веде вщ суперечок, розбiжностей та конфлiктiв через етапи спшьного обговорення проблем, зближення позицш й далi - до порозумшня й спiвпрацi учасникiв комушкацп. Не випадково, у полчищ дiалог перетворюеться на норму цившзовано'1' спiвпрацi та демократично'1' взаемодп сторiн, якi можуть бути рiзними за поглядами та функцюнально-структурними характеристиками, але визнають право на юнування iншиx, альтернативних поглядiв, думок, переконань, цiнностей.
Дiалог у сферi полiтичниx вiдносин завжди займав i продовжуе займати особливе мюце в поличному життi св^ово'1 спшьноти, будучи розумною альтернативою насильству, вшш, тероризму, революцiям, повстанням, бунтiв i шшим проявам полiтичного екстремiзму, радикалiзму, нонтолерантностi i нетерпимостi. При цьому тд дiалогом в полiтицi розумiеться не розмова двох i бшьше осiб за тематикою полiтичного життя, а певна конфiгурацiя взаемодп, переговорний процес i партнерство, що будуються на принципах дискурсивного рiвноправ'я мiж суб'ектами пол^ично'1' комушкацп, що прагнуть до взаеморозумшня i досягнення взаемовигщного результату.
Аксiологiчний статус дiалогу е настшьки високим, що вiн по праву знаходиться у одному ряду з такими фундаментальними пол^ичними цшностями, як демократя, свобода, рiвнiсть та рiвноправ'я. З точки зору сучасних дослщниюв полiтичного дискурсу, демократiя - це не стшьки сукупнiсть процедур та 1'х застосування, скiльки дiалогiчна взаемодiя мiж рiзними суб'ектами пол^ики - державою, партiями, громадськими оргашзащями та окремими громадянами включно. А дехто з них йде далi та пропонуе вщмовитись вiд невизначеного та «беззмютовного» поняття «постмодернiзм» на користь характеристики сучасного часу як «епохи багатомiрного дiалогу», дiалогу всеохоплюючого та ушверсального [6, с. 402-404]. В зв'язку з цим виникае необхщшсть оптимального розкриття й розумшня можливостей суспiльного дiалогу, як особливо'1' форми дiалогу, як вiдносин мiж двома або кiлькома суб'ектами, обмш думками, насамперед, на громадсько-пол^ичш та соцiально-економiчнi теми, пошук ефективних способiв його використання [7, с. 182].
Задля здшснення цiеi мети варто звернутися до арсеналу рiзноманiтниx галузей соцю-гумаштарного знання, кожна з яких фокусуе увагу на окремих аспектах дiалогу i як феномену сощального буття, i як науковiй категорп.
Так, в соцiально-фiлософському ключi аналiзом суспiльного дiалогу займалися такi вiдомi iнтелектуали, як М. Баxтiн, М. Бубер, Б. Вальдельфельс, Ф. Ебнер, Е. Левшас, Г. Марсель, О. Розеншток-Хюса, Ф. Розенцвейг та ш.
Фiлософiя дiалогy ще на початку минулого столiття запpопонyвала свш спосiб набyття людиною ïï щентичносп, що бyла втpачена внаслiдок становлення iндyстpiального сyспiльства. Таким способом i erae, власне, дiалог як шляx вiдpодження дyxовниx цiнностей, шляx повеpнення до вiчного Ти - Богу (M. Бyбеp, Б. Вальдельфельс, Г. Mаpсель). Вiдомi пpацi M. Бyбеpа «Я i Ти» i «Проблема людини» стали пеpшими, в якиx пpолyнала iдея дiалогy як iнстpyментy подолання дyxовноï кpизи eвpопейськоï цившзаци [8]. У pоботi «Пpоблема людини» [9] M. Бyбеp виокpемлюe два головниx фактоpи, що поглибили антpопологiчнy кpизy ХХ ст. - це pyйнyвання соцiальниx зв'язкiв та втpата дyxовностi. Pезyльтатом ïx актyалiзацiï стало вiдчyження людини як вiд само'1' себе, так i вiд св^у, який вона ствоpила. Задля в^шення цього пpотиpiччя фiлософ вiдмовляeться вщ тpадицiйниx iндивiдyалiстськиx та колективiстськиx пiдxодiв та пpопонye звеpнyтися до дiалоговоï моделi «людина з людиною». ^и цьому, сyтнiсть бyбеpiвського дiалогy pеалiзyeться не в сyб'eктаx (yчасникаx) дiалогy, i не у свiтi, де вони пеpебyвають поpяд iз pечами - об'eктами, а лише у тому вимipi, який e доступним тшьки 1'м i iснye мiж (desswishen) ними.
Iншi пpедставники фшософп дiалогy надають виpiшальне значення не дiалоговим вiдносинам як таким, а ïx шдивщуальному пpиломленню. Так, у концепцп дiалогy M. Баxтiна мютиться iдея пpо величезну значyщiсть «Я». Фшософ ставить саме особистiсть у цешр всесвiтy, а, значить, дiалог вiдбyваeться не у мiжособистомy ^ост^ (desswishen за M.Бyбеpом), а у ^ост^ категоpiй «Я» i «Ти» (див.: [10]).
Твоpчi здобутки M. Бyбеpа, M. Баxтiна та ш. надали поштовxy для подальшиx pозpобок piзноманiтниx концепцiй дiалогy та мiжособистоï комушкацп (Ч. Aксельpод, A. Axieзеp, В. Бiблеp, П. Веpмес, С. Гypевич, M.Л. Даймонд, M. Каган, Г. Помеpанц, M. Фpiдман та ш.). Так, у контекстi ^оцеав аpxаïзацiï постсучасного сyспiльства дослiджye ^облему сyспiльного дiалогy A. Axieзеp. Центpальними поняттями його концепцп виступають «iнвеpсiя» та «медiацiя» як спpямованiсть суспшьно'1' свiдомостi на минуле (застаpiле, аpxаïчне, тpадицiйне) та майбyтнe (нове, авангаpдне, iнновацiйне) вiдповiдно. Головним джеpелом сощально'1' напpyженостi, за A. Axieзеpом, e з^кнення аpxаïзацiï (антимедiацiï) та ^о^есу, яке вiдбyваeться пеpед yсiм мiж кyльтypними цiнностями та фоpмами обpазy життя, що вiдpiзняються оpieнтацieю на статику або динамшу. На думку вченого, у такому становищi eдиним каpдинальним засобом подолання соцiальноï дезоpганiзацiï e pозвиток дiалогiзацiï як системи певник вiдносин та (сyб)кyльтypи чеpез фоpмyвання вiдповiдниx iнститyтiв та pозвиток у piзноманiтниx piзнооpieнтованиx соцiальниx Tpyrax здiбностей до пpийняття спiльниx piшень (див.: [11, с. 89 - lGG]).
Пpоблематизацiя дiалоговиx вiдносин «Я - 1нший», здiйснена у класичнш феноменологи, конкpетизyeться у концепцп «Чужого» Б. Вальдельфельса. Вш пpопонye зняти тpадицiйнy диxотомiю «Своe/Чyже» для yтвеpдження нового «pеспонзитивного» типу pацiональностi. Ïï основш концепти («чужий», «збiй штенщональносп», «виклик -вiдповiдь») pозглядаються як базовi xаpактеpистики сучасного дискypсy (див.: [12]).
^о дiалогiчнy пpиpодy людсько'1' свщомосп pозмipковye у сво'1'x пpацяx, пpисвячениx дiалогy кyльтyp, В. Бiблеp [13].
В цшому, фiлософiя дiалогy показала важливють для iснyвання людини дiалогiзованиx вiдносин як такиx.
Подальший аналiз феномену сyспiльного дiалогy на piвнi методологiï пiзнання сyспiльниx пpоцесiв, взаeмодiï й обмiнy iнфоpмацieю та теоpiï полiпаpадiгмального pозвиткy науки було здшснено у фyндаментальниx пpацяx такиx автоpiв, як M. Вебеp, Г.-Г. Гадамеp, Г. Лассуелл, Дж. Miлль, Дж. Pk^p та iн.
Так, M. Вебеp дослiджye феномен сyспiльного дiалогy як piзновид соцiальноï д^'. Остання e одним iз найпpостiшиx елемешив соцiальноï системи, одиницею
соцiологiчного аналiзу. Дiя, за Вебером, - людська поведшка, якiй суб'ект надае певний сенс (мотиващю). Соцiальною вчений назвав д^, яка за сво'м сенсом, що вкладае в нй дiючий шдивщ чи група, орiентована на вщповщну поведiнку iнших спiвучасникiв взаемодп, тобто на певш очiкування. Отже, на думку М. Вебера, сощальна дiя повинна мати принаймнi двi необхщш ознаки: по-перше, суб'ективну мотивацiю шдивща чи групи, бути усвiдомленою; по-друге, орiентованою на минулу, нинiшню чи очшувану в майбутньому поведiнку шших людей (друзiв, колег по робот тощо) [14, с. 322 - 346]. Сощальш дп зумовлюються невдоволешстю, тобто невiдповiднiстю мiж тим, чого потребуе людина, й тим, що вона мае. Невдоволешсть виявляеться в рiзних формах: голод, матерiальний дискомфорт, тривога, творчий неспокш. Рiвень невдоволеност змiниться, якщо досягнуто мети. Мета - це очшуваний наслiдок задоволення потреби. Формування особисто" мети, спрямовано" на задоволення власноi потреби з урахуванням можливо" реакцп оточення, е мотивом соцiальноi дп.
Зазвичай щлеспрямоваш дп створюють найбiльше шансiв для ефективного розв'язання проблем. Проте ймовiрнiсть реалiзацii того чи iншого типу мотивацп соцiальноi дп залежить як вщ особливостей iндивiда, його культури, осв^и, iнтелектуальних можливостей, так i вiд типу суспiльства, соцiокультурного середовища, масовосп поширення певних видiв мотивацш.
У кожному суспiльствi домiнуе один iз цих кiлькох рiзновидiв взаемодш, вiн i визначае вiдносини панування, пщпорядкування, а також характер самого суспшьства. Домiнування традицiйних i афективних взаемодш формуе традицшне суспiльство, щлеспрямованих i цiннiсно-рацiональних - iндустрiальне. Для розумшня функцiонування суспiльства треба докладшше розглянути його взаемодiю з шдивщами, взаемодiю самих iндивiдiв та груп.
Зокрема, Г.-Г. Гадамер виводить проблематику суспшьного дiалогу у площину герменевтичного аналiзу. Для нього дiалог - це i спiлкування (бесiда), i спосiб спiввiдношення тесту iз особистютю, що читае цей текст. Отже, онтолопчний статус дiалогу переломлюеться у площиш мови. Звiдси, метою ютинного дiалогу як на особистому, так i на соцiальному рiвнях е взаеморозумшня та досягнення злагоди. Втм, зрозумiти для Г.-Г. Гадамера - це зрозум^и перед усiм саму справу, а не думки шшого стосовно ^d справи [15, с. 57]. Таким чином дiалог створюе спшьноту, яка тiсно поеднуе багату кшьюсть учасникiв з рiзноманiтними, часто протилежними позищями у единий комушкативний простiр.
Дiалогова проблематика активно вивчаеться у межах теорп iнтегративного розумшня соцiальноi структури суспiльства, що розглядаеться у працях Дж. Александера, Е. Арато, Ю. Габермаса, Е. Геллнера, Е. Пдденса, Дж. Кша, Дж. Когена, Н. Лумана, Дж. Маклша, Т. Парсонса, Н. Смелзера, А. Тойнб^ О. Тоффлера, Т.де Шардена та ш.
Так, Н. Луман визначае владу як зааб комушкацп, що «вiдрiзняеться вiд iнших комушкативних засобiв тим, що ii код вимагае вщ партнерiв, тобто вщ обох сторiн комунiкативного вiдношення, щоб вони редущювали комплекснiсть дiями, а не хвилюваннями» [16, с. 34]. Регулятором такоi взаемодй суб'ектiв у просторi громадянського суспiльства мае бути дiалог, що зумовлюе появу загальноприйнятних норм i принципiв сумiсноi практичноi взаемодй.
Дана думка простежуеться i в роботах Е. Гiдденса, який пщкреслював, що у сощальних системах життево важливо розпiзнавати ступшь взаемозалежностi, тому що вiдносини взаемозалежносп завжди i всюди е також вщносини влади. Влада в сощальних системах може трактуватися як така, що мютить вщношення автономй, що вщтворюеться, i залежностi в сощальнш взаемодй» [17, с. 122].
Видатний американський дослiдник , засновник системного пщходу до вивчення сустльства Т. Парсонс пiдкреслював важливу конструктивну роль дiалоговоi комушкацп у становленш та розвитку людсько!' дiяльностi у функцiонуваннi соцiальниx систем. За його словами, «складшсть систем людсько'' дiяльностi неможлива без вiдносно стабшьних символiчний систем, а останнi створюються та функцiонують тiльки завдяки процесам комушкацп» [18, с. 498].
У якост фiлософського принципу, що стверджуе вщкритють у вiдносинаx на шдивщуальному та соцiальному рiвняx i виступае дiалог. Саме дiалог дозволяе особистосп бути «соцiально-вiдповiдальною», «здатною бачити» (П. Тейяр де Шарден [19]), «сприймати виклики» (А. Тойнбi [20]).
Згщно положень теорп комушкативно'' дп Ю. Габермаса [21], якщо iнструментальна дiя спрямована на успix, то комушкативна дiя - на взаемопорозумiння суб'екпв спiлкування, ix консенсус. При чому ix згода вщносно ситуацп та очшуваних наслiдкiв заснована на переконанш, а не на примушеннi. Воно передбачае координащю тих зусиль суб'екпв, якi спрямованi саме на порозумшня.
Аналiз соцiальниx та псиxологiчниx аспекпв дiалоговоi взаемодп залежно вiд форм поличного устрою представлено в роботах Ф. Боркенау, В. Бочелюка, Р. Даля,
A. 1нкелеса, Р. Левенталя, Дж. Талмона, Е. Фромма, С. Хантшгтона, Т. Хомуленко та ш.
Проте ще недостатньо опрацьовано дiалогiчний аспект з урахуванням вiдповiдностi демократично'' моделi публiчного управлiння та адмшютрування конкретним параметрам дiалогу.
Не зважаючи на досить rрунтовнi доробки у полi вивчення дiалогу як форми сустльно'' комушкацп, представленi соцiально-фiлософським знанням, у нов^шх теорiяx управлiння (В. Айзекс, С. Дщ, О. Зайцев, Л. Еллшор, Ж. Жерар, Н. Лондон,
B. Лоуденс, Л. Лшн, Б. Шрсон, Дж Сiмпсон, К. Скелчер, С. Хайнрix, С. Хшл, Л. Хос, К. Худ та ш.) лише вказуеться на необхщшсть пошуку нових форм i засобiв взаемодп влади з громадськiстю.
Примiром, на думку американського дослiдника В. Айзекса метою дiалогу, е не стшьки вирiшення проблем, скiльки «ix розчинення» [22, с. 19]. Дiалог визначаеться В. Айзексом в руст герменевтики, як процес комушкацп, цшеспрямовано звернений на пошук, вивчення i формування розумiння. Дiалог створюе проспр i спосiб для вивчення i дослiдження сутностi питання на основi аналiзу колективних та iндивiдуальниx щей, переконань i почуттiв. У дiалозi не йдеться про змiну переконання людей або ix поведшки, а про ix шформування та навчання. Дiалог надае можливостi для його учасниюв слухати i бути почутими; говорити i з iншими i при цьому розмовляти шанобливо; розвивати або поглиблювати взаеморозумiння; дiзнаватися про iншi думки, говорити про власну точку зору; будувати вщносини в позитивному плат.
Для Л.К. Хос головною складовою дiалогу е скорочення ступеня конфлштносп, оскiльки дiалог - це «практика посередництва в конкуруючих i суперечливих дискурсах» [23, с. 229]. Л. Еллшор i Ж. Жерар описують дiалог як основоположний процес комушкацп, який сприяе створенню умов високо'' довiри та вщкритосп [24]. Процесу дiалогу не перешкоджае наявнiсть розбiжностей. Дiалог, з точки зору цих авторiв, використовуеться для розумшня характеру iснуючоi проблеми [24].
За С.Лондоном, мета дiалогу полягае не в тому, щоб виршити чи усунути проблему, а в тому, «щоб вивчити найбшьш перспективш напрямки для дiй». На його переконання, дiалог акцентуе увагу на загальних штересах, а не на розбiжностяx [25].
С. Дiц i Дж. Сiмпсон вважають, що дiалог, починаючи з друго'! половини ХХ стшття, став основною рисою сустльства i надй людства на те, що воно коли-небудь виявиться в змозi протистояти глобальним викликам сучасносп. Ними на основi щей Ю. Габермаса i Г.-Г. Гадамера розроблена «пол^ично чуйна» комунiкативна теорiя
(PRCT) конструкцюшстського дiалогу, яка визнае особливу важливють пол^ично" ситуативност та розумiння «шшого» [26, с. 5]. Для С. Дщ i Дж. Сiмпсон дiалог органiчно пов'язаний iз спiлкуванням щодо соцiально значущих суспшьних проблем мiж зацiкавленими сторонами. На думку дослщниюв, такий дiалог е синонiмом суспiльнiй дискусп.
Достатньо розвинена за кордоном, особливо в Швшчнш Америщ, дiалогiчна теорiя зв'язюв з громадськiстю. Поряд з Дж. Грюшгом - вченим, з iм'ям якого пов'язують виникнення дано" модел^ над цiею ж проблемою працювали i продовжують працювати iншi зарубiжнi автори. В кiнцi 1990 - початку 2000 роюв цiлий ряд вчених фшсують так званий <одалопчний поворот» у зв'язках з громадсьюстю (Dialogical Turn of Public Relation). Надзвичайно плiдний внесок у дослщження дiалогiчноi моделi зв'язкiв з громадсьюстю зробили К. Боцан, Р. Буркарт, Р. Лшер, Р. Пiрсон та ш.
На наше переконання, не тшьки вивчення, але й впровадження дано" моделi у процеси суспшьно-владно" комушкацп е вкрай актуальними для Украши. Адже, соцiальна практика i зростання громадянсько" активностi населення свщчить, що традицiйнi соцiокультурнi моделi монолопчного комушкацп держави i громадянського суспшьства вимагають модершзацп, розвитку механiзмiв зворотного зв'язку та iнституцiоналiзацii нових механiзмiв комушкацп влади i суспiльства i технологiй зв'язку з громадськiстю у формат симетричного дiалогу.
Все це вводить питання вдосконалення суспшьного дiалогу у предметне коло актуальних проблем в^чизняно" пол^ично" науки.
Пiдсумовуючи усе вищезазначене, спробуемо зробити деяю узагальнення.
1. Дiалог - надзвичайно складне, багатогранне i полiаспектне явище. Не випадково до дiалогу прикута увага таких сумiжних з полiтологiею наук як фiлософiя, соцiологiя, теорiею державного управлшня, культурологiя, психологiя, фiлологiя (лшгвютика i лiтературознавство), iсторiя, логiка, антрополопя, а також ряду iнших дисциплш: комунiкативiстика, менеджмент, ПР (зв'язки з громадськютю ), медiавiстика, риторика, релшезнавство, журналiстика та iншi. Фiлософи розглядають дiалог з точки зору його гносеолопчних, онтологiчних, евристичних, когнiтивних i загальнометодологiчних аспектiв. Соцiологiв дiалогiчний дискурс щкавить у зв'язку з проблемами розумшня, штерпретацп та соцiального конструювання реальность Дiалог з точки зору соцюлогл е соцюкультурно" основою суспшьства i найважливiшим засобом спiлкування i вирiшення соцiальних конфлiктiв у суспшьсга. Для культурологiв дiалог особливу цшшсть представляе як спосiб толерантного ствюнування i мирно" взаемодй рiзних культур (<адалог культур»), а також як форма творчосп i самовираження у сферi мистецтва. Психологи намагаються проникнути в психологию мiжособистiсноi дiалогiчноi штеракци. Педагоги бачать в дiалозi гумашстичну модель i метод виховання i навчання. Фахiвцi з PR та реклами розглядають дiалог як найбшьш продуктивний спосiб налагодження взаемовигiдноi комушкацп з суспiльством. Для теорй державного управлшня дiалог - це канал встановлення зв'язку громадських оргашзацш, шститутв громадянського суспiльства та бiзнесу з державними структурами i владою.
2. З позицш полiтичноi теорй аксюлопчний статус дiалогу е настiльки високим, що вш по праву знаходиться у одному ряду з такими фундаментальними пол^ичними цшностями, як демократя, свобода, рiвнiсть та рiвноправ'я. Необхщними умовами дiалогу в полiтицi е наявшсть полiтичного плюралiзму, володiння суб'ектами дiалогу полiтичною толерантнiстю та "х комунiкативна компетенцiя, умiння слухати, розум^и i йти на зустрiч один одному заради збереження миру, стабшьносп i подолання розбiжностей.
3. Дiалогова взаемодiя е рiзновидом соцiальноi взаемодп i е формою суспiльного дiалогу, де суспiльний дiалог е найважлившою функцiональною характеристикою
сучасного суспiльства i реалiзуeться у bcíx формах мiжсуб'eктних взаемин i взаeмодiй, як у явнш, так i в неявнiй формг Але, насамперед, це дiалог громадянського суспiльства i держави, в результат якого вiдбуваеться передавання громадянським суспшьством частки сво'1'х владних повноважень державi та контроль за ix реалiзацiею. Мiра цивiлiзованостi суспiльства багато в чому визначаеться тим, наскшьки дiалог мiж громадянським суспiльством i державою е вщкритим i рiвноправним.
4. Основними принципи суспшьного дiалогу як рiзновиду сощально'1' взаемодп е наступш: взаемодопомога при повнiй самостiйностi суб'екпв; ефективнiсть у спiввiдношеннi iз вщповщальшстю; прозорiсть i вiдкритiсть пiд час обмшу iнформацiею та планування дш. Суспiльний дiалог базуеться на дiалоговiй, паритетнiй i договiрнiй основi, на загальних демократичних принципах, використання яких вщбивае загальний рiвень розвиненостi держави i громадянського суспшьства. Основною метою суспшьного дiалогу у такому разi е залучення суспiльства до процесу регулювання соцiально-економiчного та соцiально-полiтичного розвитку.
5. В Укрш'ш особливого значення дослщження суспiльного дiалогу набувае у зв'язку iз становленням нових демократичних, правових, соцiальниx вiдносин мiж основними сощальними групами, де провiдна роль належить саме шститутам громадянського суспшьства, досягнення 1'хньо'1 рiвноправноi взаемодп з органами державно'1' влади.
Список використано1 л1тератури
1. Державне управлiння в Укрш'ш : органiзацiйно-правовi засади : навч. поаб. / Н. Р. Нижник, С. Д. Дубенко, В. I. Мельниченко та ш. - Кшв : Вид-во УАДУ, 2002. -164 с. ; Derzhavne upravlinnia v Ukraini : orhanizatsiino-pravovi zasady : navch. posib. / N.R. Nyzhnyk, S. D. Dubenko, V. I. Melnychenko ta in. - Kyiv : Vyd-vo UADU, 2002. -164 s.
2. Токовенко В. В. Пол^ичне керiвництво i державне управлiння: проблеми взаемовщносин та оптимiзацiя взаемодп: моногр. / В. В. Токовенко. - Кшв : Вид-во УАДУ, 2001. - 170 с. ; Tokovenko V. V. Politychne kerivnytstvo i derzhavne upravlinnia: problemy vzaiemovidnosyn ta optymizatsiia vzaiemodii: monohr. / V. V. Tokovenko. - Kyiv : Vyd-vo UADU, 2001. - 170 s.
3. Крапмова I. Прозорють влади. Основи забезпечення шформацшно'1' взаемодп державних оргашв з громадськютю / I. М. Крапмова. - Кшв, 2002. - 32 с. ; Ibrahimova I. Prozorist vlady. Osnovy zabezpechennia informatsiinoi vzaiemodii derzhavnykh orhaniv z hromadskistiu / I. M. Ibrahimova. - Kyiv, 2002. - 32 s.
4. Шроженко Н. Феномен сощально'1' вщповщальносп бiзнесу: теоретичний та юторичний аспект/ Н. Шроженко // Актуальш проблеми державного управлшня : зб. наук. пр. - 2009. - Вип. 1(37). - С. 101-104 ; Pirozhenko N. Fenomen sotsialnoi vidpovidalnosti biznesu: teoretychnyi ta istorychnyi aspekt/ N. Pirozhenko // Aktualni problemy derzhavnoho upravlinnia : zb. nauk. pr. - 2009. - Vyp. 1(37). - S. 101-104
5. Практика сощального партнерства як мехашзм забезпечення сощального розвитку // Суспшьш вщносини та розвиток: теорiя, iсторiя, практика : монограф. / А. М. Михненко, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань, О. В. Соснш. - Кшв, 2009. - С. 271-301 ; Praktyka sotsialnoho partnerstva yak mekhanizm zabezpechennia sotsialnoho rozvytku // Suspilni vidnosyny ta rozvytok: teoriia, istoriia, praktyka : monohraf. / A. M. Mykhnenko, O. H. Danylian, O. P. Dzoban, O. V. Sosnin. - Kyiv, 2009. - S. 271-301
6. Каган М. С. Философия культуры / М. С. Каган. — Санкт-Петербург : Питер, 1996 - 415 с. ; Kagan M. S. Filosofiya kultury / M. S. Kagan. — Sankt-Peterburg : Piter, 1996 - 415 s.
7. Шумляева I. Д. Сощальне партнерство як необхщна умова реалiзацii принцитв демократичного врядування на регюнальному рiвнi / I. Д. Шумляева // Стратегия
pегiонального розвитку: фоpмyвання та меxанiзми pеалiзацiï : матер. тдсумк. наук.-практ. конф. за мiжнаp. участю, м. Одеса, 31 жовт. 2008 р. / ред. кол. : М. М. !жа та ш. -Одеса, 2008. - С. 151-152 ; Shumliaieva I. D. Sotsialne partnerstvo yak neobkhidna umova realizatsii pryntsypiv demokratychnoho vriaduvannia na rehionalnomu rivni / I. D. Shumliaieva // Stratehiia rehionalnoho rozvytku; formuvannia ta mekhanizmy realizatsii i mater. pidsumk. nauk.-prakt. konf. za mizhnar. uchastiu, m. Odesa, 31 zhovt. 2GG8 r. / red. kol. i M. M. Izha ta in. - Odesa, 2GG8. - S. 151-152
8. Бубер М. Я и ты : пер. с нем / М. Бубер. - Москва : Pеспyблика, 1995. - 290 с. ; Buber M. Ya i ty i per. s nem / M. Buber;- Moskva i Respublika, 1995. - 29G s.
9. Бубер М. Проблема человека : пер. с нем. / М. Бубер. - Киев : Ника-Центр, Вист-С, 1998. - 132 с. ; Buber M. Problema cheloveka : per. s nem. / M. Buber. - Kiev; Nika-Tsentr, Vist-S, 1998. - 132 s.
10. Баxтин М. Эстетика словесного творчества / М. Баxтин. - Москва : Искусство, 1979. - 424 с. ; Bakhtin M. Estetika slovesnogo tvorchestva / M. Bakhtin. - Moskva i Iskusstvo, 1979. - 424 s.
11. Axиезеp A. Apxаизация как категория общественньк наук / A. Axиезеp // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2GG1. - Т. 4. № 1. - С. 89-1GG ; Akhiezer A. Arkhaizatsiya kak kategoriya obshchestvennykh nauk / A. Akhiezer // Zhurnal sotsiologii i sotsialnoy antropologii. - 2GG1. - T. 4. № 1. - S. 89-1GG.
12. Вальденфельс Б. Мотив чужого : пер. с нем. / Б. Вальденфельс.- Минск : Изд-во EГУ «Пропилеи», 1999. - 176 с. ; Valdenfels B. Motiv chuzhogo i per. s nem. / B. Valdenfels. - Minsk i Izd-vo YeGU «Propilei», 1999. - 17б s.
13. Библер В. Мышление как творчество / В. Библер. - Москва : Политиздат, 1975. - 400 с. ; Bibler V. Myshlenie kak tvorchestvo / V. Bibler. - Moskva i Politizdat, 1975. -4GG s.
14. Вебер М. Соцюлопя. Загально юторичш аналiзи. Пол^ика : перекл. з шм. / М. Вебер. - Кшв : Основи, 1998. - 534 с. ; Veber M. Sotsiolohiia. Zahalno istorychni analizy. Polityka i perekl. z nim. / M. Veber. - Kyiv i Osnovy, 1998. - 534 s.
15. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики : пер. с нем. / Х.-Г. Гадамер. - Москва : Прогресс, 1988. - 704 с. ; Gadamer Kh.-G. Istina i metod. Osnovy filosofskoy germenevtiki i per. s nem. /Kh.-G. Gadamer. - Moskva i Progress, 1988. -7G4 s.
16. Луман Н. Власть : пер. с нем. / Н. Луман. - Москва : Праксис, 2001. - 256 с. ; Luman N. Vlast i per. s nem. / N. Luman. - Moskva i Praksis, 2GG1. - 25б s.
17. Пдденс E. Соцюлопя / E. Пдденс. - Кшв : Основи, 1999. - 726 с. ; Hiddens E. Sotsiolohiia / E. Hiddens. - Kyiv i Osnovy, 1999. - 72б s.
18. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и иx взаимоотношения / Т. Парсонс // Aмеpиканская социологическая мысль : тексты / под. ред. В. И. Добренькова. -Москва : Изд. Международного ун-та Бизнеса и Управления, 1996. - С. 494-52б ; Parsons T. Ponyatie obshchestvai komponenty i ikh vzaimootnosheniya / T. Parsons // Amerikanskaya sotsiologicheskaya mysl i teksty / pod. red. V. I. Dobrenkova. - Moskva i Izd. Mezhdunarodnogo un-ta Biznesa i Upravleniya, 199б. - S. 494-52б
19. Тейар де Шарден П. Феномен человека : пер. с франц. / П. Тейар де Шарден. -Москва : ACT, 2002. - 553 с. ; Teyar de Sharden P. Fenomen cheloveka i per. s frants. / P. Teyar de Sharden. - Moskva i AKT, 2GG2. - 553 s.
20. Тойнби A. Постижение истории : сб. : пер. с англ. / A. Тойнби;. - Москва : Прогресс. Культура, 1996.- 607 с. ; Toynbi A. Postizhenie istorii i sb. i per. s angl. / A. Toynbi;. - Moskva i Progress. Kultura, 199б. - 6G7 s.
21. Habermas J. Theorie des kommunikativen Handelns / J. Habermas. - Frankfurt am Main, 1981. - Bd. 1 : Handlungsrationalität und gesellschaftliche Rationalisierung; Bd. 2 : Zur Kritik der funktionalistischen Vernunft. - 1216 s.
22 Isaacs W. Dialogue and the Art of Thinking Together : A Pioneering Approach to Communicating in Business and in Life / W. Isaacs. - Bantam Doubleday Dell Publishing Group, 1999. - 428 p.
23. Hawes L. C. The dialogics of conversation: Power, control, and vulnerability / L. C. Hawes // Communication Theory, 1999. - Vol. 9, Issue 3. - P. 229-264.
24. Ellinor L. Dialogue: Rediscover the Transforming Power of Conversation / L. Ellinor, G. Gerard. - London : Wiley, 1988. - 366 p.
25. London S. The Power of Dialogue. / S. London [Electronic resource] / S. London // Scott London. - Mode of access : http://www.scottlondon.com/articles/ondialogue.html
26. Deetz S. Critical Organizational Dialogue: Open Formation and the Demand of «Otherness» [Electronic resource] / S. Deetz, G Simpson // Dialogue: Theorizing Difference in Communication Studies / ed. by R. Anderson, L. A. Baxter, K. N. Cissna. - Thousand Oaks, Calif. : Sage Publications, 2004. - Mode of access : http://www.colorado.edu/Communication/comm4600880/Deetz
OraTra Hagiñmna go pega^iï 02.12.2016 p.
E. Mamontova
SOCIAL DIALOGUE AS AN INSTRUMENT OF PUBLIC POLICY: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL ASPECTS
The essential characteristics of social dialogue in the context of modern social-humanitarian knowledge are provided. The theoretical approaches to the definition of the concept of "social dialogue", "dialogue between the authorities and society", "interactive interaction" in terms of political science are generalized.
Dialogue - it's not just talk, but some type of public relations. During the dialogue, participants of communicate must not only to listen and hear each other, but to follow the agreed rules of communication. In this regard it should be noted that in Ukraine the culture of social dialogue, discussion, debate, polemic has not received the relevant theoretical awareness and implementation in the social, political and administrative practice. In the modern sense the dialogue is a specific analogue of public diplomacy as procedures of talks with the summary arrangement. Social dialogue is a path from conflicts through stage joint discussion of problems to the understanding and cooperation of participants of communication. Not accidentally, dialogue in the policy becomes a norm of civilized cooperation and democratic interaction between the parties.
Dialogue is the extremely complex, multifaceted phenomenon. Not accidentally that together with political theory other sciences (philosophy, sociology, public administration theory, cultural studies, psychology, philology, history, logic, anthropology, communication theory, management, PR, rhetoric) are attracted the attention to dialogue too. Philosophers consider dialogue in context of its epistemological, ontological, heuristic, cognitive and general methodological aspects. For sociologists dialogical discourse is interesting in connection with problems understanding, interpreting and social construction of reality. For theory of culture dialogue represents special value as a way to tolerant coexistence and peaceful interaction of different cultures ("dialogue of cultures") as well as a form of art and expression in the arts. Psychologists try to get into the psychology of interpersonal dialogue interaction. For the theory of public administration the dialogue is canal of contact installation between civil society and business with government structures.
From the standpoint of political theory axiological status of dialogue is so high that it is on the right in the same row with such fundamental political values as democracy, freedom, equality and equal rights. In terms of modern researchers ofpolitical discourse, democracy - is
ISSN 2518-1521 (Online), ISSN 2226-2830 (Print) В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ
_СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2016, ВИП. 17
not so much a set of procedures and their application but dialogic interaction between different policy actors - the state, political parties, public organizations and individuals, inclusive. Based on the analysis of theoretical and methodological achievements of this issue is determined that the dialogic interaction is a form of social interaction and a form of social dialogue, where social dialogue is an important functional characteristic of modern society and is implemented in all forms crosssubjective relationships and interactions, both explicitly, and in implicit form.
Keywords: social dialogue, dialogical interaction, public policy.
УДК 303.05:303.7.032.4+[323.1:327.56]+94(4+7)"ХХ/ХХГ'
О.О. Маруховська-Картунова
ПЕР1ОДИЗАЦ1Я ГЕНЕЗИ ЕТНОКОНФЛ1КТОЛОГ1ЧНИХ ДОСЛ1ДЖЕНЬ
НА ЗАХОД1 У ХХ-ХХ1 ст.: БАГАТОМАШТШСТЬ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ
П1ДХОД1В
Стаття присвячена досл1дженню проблем перюдизацИ зародження i розвитку захгдног етнополтичног конфлттологи. Аналiзуються iснуючi на сьогодн концептуальн тдходи щодо перюдизацИ цього складного i суперечливого процесу, з'ясовуються переваги та недолти основних з них. Доводиться, що проблематика перюдизацИ еволюци етнополтичног конфлттологи i у зарубiжнiй, i у втчизнянт науковш лiтературi поки що так i залишаеться малодо^дженою. Висуваеться авторський тновацтний концептуальний пiдхiд щодо перюдизацИ зазначеного процесу. Початок зародження зазначеног галузi наукового знання пропонуеться датувати не серединою 1950-х рок1в, як вважають деяк до^дники, а початком ХХ ст., зокрема 1914 роком.
Ключов1 слова: перюдизащя, концептуальш подходи, генеза, етнополтична конфлiктологiя, нова галузь наукового знання.
Захщна етшчна конфлштолопя (Ethnic Conflict studies) або етнополтична конфлктолопя (Ethnopolitical Conflict studies) е, мабуть, наймолодшою, але вочевидь найменш дослщженою галуззю наукового знання. I в першу чергу це стосуеться перюдизацп ii генези та характеристики основних перiодiв i етатв.
Слщ зазначити, що у в^чизнянш вщповщнш науковш л^ератур^ наскшьки нам вщомо, немае жодно'1 спещально'1 публшацп, присвячено'1 цш досить щкавш i актуальны як з теоретичног, так i з практичног точок зору проблематики. 1накше говорячи, стутнь гг науковог розробки в Укршш залишаеться мало дослщженою. Це видаеться досить дивним з огляду на те, що в^чизняш етноконфлштологи ось вже майже чверть столбя активно користуються понятiйно-категорiальним апаратом, методологiчним iнструментарiем та теоретико-концептуальними напрацюваннями саме захщно'1 етнопол^ично'1 конфлштологп. Певною мiрою цю наукову прогалину намагався заповнити вщомий вiтчизняний дослiдник А.1. Юссе. У свош фундаментальнiй монографп «Еттчний конфлтт: теорiя i практика управлтня» вш, зокрема, зазначав: «У нашому дослщженш ми скористаемося перiодизацiею етноконфлштологл, запропонованою росiйським дослiдником А.Р. Аклаевим». I дал^ на кiлькох сторiнках, A.I. Кiссе досить чiтко i коректно виклав сутшсть зазначено'1 перюдизацп захщно'1 етнопол^ично'1 конфлштологл, розроблено'1, як вже зазначалося А.Р. Аклаевим, до того ж з деякими сво'1'ми власними додатками i коментарями [3, с. 12-18]. I тим не менш,
