CC BY
5
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 1 (29), 2021
УДК 340.12 Степан Сливка
Нащональний ушверситет "Львiвська полгтехшка", Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно! освiти, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теори та фшософп права, конституцiйного та мiжнародного права
tfp2014@i.ua
СУПЕРЕЧЛИВА СУТН1СТЬ РУХУ: ПРИРОДНО-ПРАВОВЕ МОТИВУВАННЯ
http://doi.org/10.23939/law2021.29.056
© Сливка С., 2021
У статт доcлiджуeтьcя природно-правове мотивування суперечливоТ cyTHOCTi руху. Виходячи i3 законiв механiки, обгрунтовуеться природне право i доводиться, що воно завжди потребуе верифжаци з природними законами. У наведенш авторcькiй дефшщп подано метафiзичнy еднicть фпики, фшософп, логжи i канонiчного права, яка сприяе онтолопчному вир1шенню проблем суперечливого руху у права. Динамжа свгтових законiв природи мае вплив на антрополопю людини, яка iнакше не називалась би мiкроcвiтом. Але у людини кнуе ще й своя автономна динамжа, генератором якот е рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який бувае абсолютним i вщносним. Зокрема, онтолопчш природн1 закони сприяють абсолютному рyховi у Bcеcвiтi, а природне право - вщносному рyховi у cycпiльcтвi з певними впливами на рух у Всесвт. Тобто вiдноcний рух, який притаманний природному праву, е рiзновиднicтю змш i процес1в, що потребуе наукового дослщження.
Логiка, яка знаходить порушення несуперечливост закону, доводить, що двох взаемозаперечливих тверджень про один i той самий предмет не бувае. Вона констатуе факт збочення у твердженнях про природне право. А философия права, беручи до уваги щ збочення, виводить, спростовуе хиби, фальшиве природне право. У такому дiалек-тичному рус встановлюеться ктиннкть у природному правц вщкидаючи квазнстину. Лопчне мислення не приводить природне право до абсурду, а до природних закошв для того, щоб людина сама встановила ктиннкть. При цьому кнуе лопчне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути ктинною одночасно зi свотм запе-реченням у природному законь 1ншими словами, логжа виводить людину на самостшне прийняття р1шень, маючи cyтнicть суперечливих явищ.
Ключовi слова: фiзика, механiка, логiка, канонiчне право, природне право, вери-ф1кац1я, cyперечливicть.
Постановка проблеми. Природне право виникае завдяки зовшшшм впливам природних законiв i внутршшх впливiв антропологiчних законiв людини. Дп трьох законiв механiки Ньютона також мають зовнiшне i внутрiшне обгрунтування. Зокрема, дiя природних законiв на людину очевидна. 1нерщя, прискорення, протидiя притаманна впливу макросвiту на мшросвгг (людину). Зауважимо, що автономна динамша може "чинити" опiр свiтовiй динамщ, але в цiлому тдко-ряеться 1й. Тому природне право, яке формуеться за допомогою людсько! автономно! динамши залежить вiд свггово! динамiчноl системи.
Аналiз дослщження проблеми. Дослщження суперечливо! сутност руху природного права здiйснюються вперше. Використовуються концепци, дослiдженi механiкою, фiлософiею та логiкою.
Мета дослiдження. Необхщно пiдкреслити, що людина потребуе розумшня руху, щоб знайти свiй життевий маршрут слiдування. Цей маршрут визначае природне право, яке у статп до-слiджуеться з позицiй перевiрки його iстинностi. Критерiем iстинностi виступае природний закон.
Актуальшсть теми дослщження. Життя на землi не перебувае у споко!. Всякий спокiй вщносний i створюе видимiсть вiдсутностi переб^у подiй у Всесвiтi. Насправдi онтолопчно ство-ренi природнi закони створюють рiзноманiтнi динамiчнi системи (внутрiшнi в кожному суспшьсга i зовнiшнi у свт), якi породжують певний переб^ суспiльних i природних явищ, за якими слщуе онтологiчне життя людини.
Виклад основного матерiалу. Вчення про буття свiту насичене рiзними фшософськими i фiлософсько-правовими категорiями, якi випливають iз дослiдження матерИ, простору, часу, а також руху. Матерiя у просторi рухаеться i фiксуеться часом, це становить життя для живих органiзмiв, в тому чи^ людини. Без руху матери, будь-якого фiзичного тша вiдсутнiй процес пiзнання для людини. 1ншими словами, якщо вщсутнш рух, то зникае пiзнання, а, значить, i саме життя. У простому розумшш - немае що робити на свт. Навпъ у примитивному розумiннi, якщо людина немае яко!сь роботи, то не щкаво жити. Потрiбен рух. Проте поняття руху е дуже складним i дослiджуе його динамiка.
Динамiка (вщ грецьк. - сила) - це роздш механiки, присвячений вивченню руху, матерiальних тiл пiд дiею прикладених до них сил. В основi динамiки лежать три природнi закони мехашки (Ньютона): 1) природний закон шерцп; 2) природний закон (основний) прискорення; 3) природний закон рiвностi ди i протидп [12, с. 158-159]; це потенщя (можливiсть), якою володiе сила для ди (латентна сила), на вщмшу вiд енерги - активно ддачо! сили. Динамiчний - силовий, за походженням вщноситься до руху, що вiдповiдае динамiзму, наприклад динамiчний свiтогляд [14, с. 138].
Цшавим для фшософи права е поняття динамiчних систем. У динамiчних системах найбiльш повно розкрита структура природного права.
На думку фiлософiв динамiчнi системи - це системи, тд впливом зовнiшнiх i внутрiшнiх сил, якi змiнюють у чаш сво! стани. Уявлення про динамiчнi системи виникли як узагальнення поняття мехашчно! системи, поведiнка яко! описуеться законами динамiки Ньютона. У сучаснш науцi поняття динамiчноl системи охоплюе системи практично будь-яко1 природи - фiзичнi, хiмiчнi, бiологiчнi, економiчнi, соцiальнi та iн. При цьому системи характеризуються рiзною внутрiшньою оргашзащею - жорстко-детермiнованi, стохастичнi, (iмовiрнi), нелшшш, системи з елементами самооргашзаци, самоорганiзуючi [4, с. 666].
Динамiка внутршшх властивостей автономних систем практично дещо вiдрiзняеться одна вiд одно1. Адже кожна людина формуе свою динамiчну природно-правову систему, яка й називаеться автономною. Але вш автономнi природно-правовi системи в тiй, чи шшш мiрi врегульовуються свiтовою системою природних закошв. Природнi закони нiби "нагадують", щоб людина здiйснила сво! динамiчнi процеси в бiк свiтових динамiчних процесiв. Фактично у свiтовiй динамiчнiй системi природно-правового простору пiд впливом часу вщбуваеться звiряння на онтолопчнють природного права з природними законами. Так вiдбуваеться постiйно, але з рiзною iнерцiею, приско-ренням та протидiею. Це завдячуеться руховт
Рух - це спосiб реалiзацil суперечностi буття, форма його юнування. Будь-яке явище одночасно виступае як "щось", тобто е визначеним (конечним, абсолютним, одиничним i т. д.), i як "iнше", невизначене (як прояв безконечного, вщносного, загального тощо). 1снуюче таким чином
протирiччя у поеднанш "щось" та "шшого" виступае як рух. Складнiсть теоретичного проникнення в сутнють руху обумовлюеться неочевиднiстю його зв'язку з протирiччям. Тому важливо шзнання руху здiйснювати поступово й опосередковано: через з'ясування всезагального його характеру, сшввщношення з речами, спокоем тощо [15, с. 558-559]; рух - це в широкому сенс будь-яка змша, у бшьш вузькому - безперервна змша мiсця деякого тша (сила, простiр, час). Абсолютний рух юнуе тiльки вiдносно деяко! точки, яку думають покинутi десь у свгговому просторi. Дiйсний рух завжди вiдносний, будучи спiввiднесеним з якоюсь точкою простору, яка перебувае в (вщносному) рус чи у (вщносному) споко! [14, с. 126]; це поняття фiлософського дискурсу, скерованого на опис i пояснення онтологiчних характеристик природи i передаючи певну концептуальну схему або науково-дослщну програму, в яких по^зному iнтерпретуеться зв'язок руху з простором, часом, матерiею. У розвитку концепцш руху можна видшити два великих етапи, перший з яких пов'язаний з натурфiлософiею, де рух трактуеться як рiзновиднiсть змш i процесiв, а другий - з формуванням рiзноманiтних дослiдних програм вну^ механiки, де рух розумiеться як змiна станiв тiла вщносно iнших тiл або ж вщносно якоюь системи координат, як змша положення у чаш i в просторi [4, с. 596]; це у широкому сенс - всяка змша, у вузькому - змша положення тша в просторi [13, с. 208]. 1снують й iншi дефшщи, якi присвяченi способу юнування тiла в просторi завдяки його перемщенню. Такi мiркування необхiдно провести не для будь-якого тша, а абстрактного, метафiзичного - тобто природного права. Для цього розглянемо ще одну дефшщда i здшснимо li фiлософсько-правовий аналiз.
В. Петрушенко вважае, що рух - це одна з найважливших категорiй фшософп: будь-якi змiни, що вщбуваються в дшсносп. Рух передбачае розрив iз попереднiм станом, перехiд, дiю та взаемодда. За загальним визначенням, рух е единим способом прояву реальносп будь-чого, оскiльки вiдсутнiсть будь-яких фiксованих проявiв чогось постае тотожним нiщо, вiдсутностi буття. Рух та його носи, рух та його джерела, рiзновиди, пiзнавальнi характеристики, - все це з давшх чаев постае предметом активних фiлософських осмислень та наукових розвiдок. У фшософп юнують рiзноманiтнi версп щодо природи та джерел руху, починаючи вщ Бога, свiтового духу, космГчно! енергп i закiнчуючи спробами розглядати рух як видимють, оманливi прояви буття [6, с. 180].
Нам потрiбно дослщити рух природного права вщносно природних закошв. Для цього розглянемо наявш природнi закони.
Згiдно зi старозавiтним бiблiйним правом, поява природних закошв вщповщае кожному дню творшня свiту. Видаеться, що найбiльше заслуговують на увагу таю дослщження проблем фшософп права, як См систем природних закошв: система онтолопчних закошв свила, система онтолопчних законiв простору i часу, система онтолопчних закошв рослинного свпу, система онтолопчних закошв Сонячно! системи, система онтолопчних закошв розвитку природи водоповиря-ного простору, система онтолопчних закошв розвитку природи наземного простору, система онтолопчних закошв спокою [9, с. 128]. Зауважимо, що це системи закошв природи, а самих закошв, яю людина не творила, змшити не може, а лише реалiзовуе (дотримуеться, виконуе, вико-ристовуе, застосовуе), зрозумшо, е надзвичайно велика кшьюсть. Звичайно, реалiзовувати повною мiрою природш закони людина безсила, тому йде мова про часткову реалiзацiю. Звщси й випливае, що основним джерелом руху природного права, яке творить людина, е природш закони. Похщними джерелами природного права е антрополопчш та метаантрополопчш властивосп людини. 1хня кшьюсть незлiченна.
Для фшософп права важливо розкрити деяю особливосп руху природного права, серед яких: джерела руху, типи руху, форми руху, природа руху.
До основних джерел руху природного права потрiбно додати похщш джерела руху, яю утвореш, виведеш iз онтологiчних потреб свггу. Такими потребами е людина, яка регулюеться передуСм системою закошв наземного простору i 6ГологГчними законами свого оргашзму. Однак 6ГологГчнГ закони оргашзму людини потребують вСх семи систем онтолопчних закошв свпу, оскшьки людина е мГкросвГтом. Тому людський оргашзм е важливим джерелом руху природного права, який мае таю вимГри: ордологгчний, екзистенцгальний, трансцендентальний.
Ордалоггчний рух природного права стосусться онтолопчного регулювання побуту людини, буденного земного життя, поведiнки в родинi, у професшному середовищi, у суспiльних та державних шститущях взагалi. В цьому разi природне право скеровуе людину жити за законами природи i не вимагати вiд не1 чогось надзвичайного, оскшьки це тiлеснi похот^ i тому формуе певнi елементарш моральнi норми, якi стосуються дш людини.
ЕкзистенцШний рух природного права скерований на регулювання душi людини, формування екзистенцiалiв, тобто вищих моральних норм для регулювання почутпв. Екзистенщали - це однi з варiантiв природного права для душi, так само як i елементарне моральне право для тша, тшесного руху (поведшки). Людина сама для себе (i тшьки для себе) виробляе почуттeвi норми, наприклад, любити, поважати, вiрити, творити добро i т. д.
Трансцендентний рух природного права вщображае вибiр якостi думки онтолопчного духу. Цей вид природного права також е шдивщуальний, який не пщвладний примусу. Людина сама шляхом вiри у природш та надприродш регулятори вибирае собi мiсце у прийдешньому свiтi.
Наголосимо, що ордолопчш, екзистенцiальйнi i трансцендентнi джерела природного права хоч е i похщними, але за ступенем важливостi вони не поступаються мюцем природним законам. Адже людина продовжуе вершити свгг сво1м природним правом.
Хоча бувають випадки, що для окремих людей процес думання, мислення е небезпечним для Всесвггу. Це злi люди, яю живуть не за законами природи.
До титв руху природного права в бш природних закошв належать: окреслемстъ руху, диск-ретмстъ руху, дисперая руху, релятивтстъ руху, перетворювамстъ руху.
Окреслетстъ руху природного права встановлюе для нього нижню i верхню меж^ Конк-ретизащя меж залежить вщ частоти i глибини звiряння природного права iз природним законом. Не завжди за першим разом можна отримати вщповщь, з яко1 точки починаеться зло, i якою закшчуеться. Таку звiрку потрiбно здiйснювати систематично.
Дискреттстъ руху природного права свщчить про наявнють роздiльностi, перервностi. Людськi природно-правовi рухи не повиннi бути стрибкоподiбнi, але й досягнути 1хньо1 суцiльностi майже неможливо. 1снуе перервнiсть у реалiзацiï норм природного права, яка залежить вщ природних, суспiльних чи державних змш, на якi людина здшснюе реакцiю. У моментах перервносп природне право зазнае iнколи змш позитивних i негативних.
Дисперая руху природного права пов'язана iз розсдаванням, намаганням вплинути на значну частину правових явищ. Такий стан вимагае швидкосп реагування, часу вирiшення i, звичайно, об'ему дiяльностi. Дисперсiя руху природного права характеризуе дшовитють людини в галузi права, виховання тощо.
Релятивтстъ руху природного права вщображае вщноснють змiсту створених людиною для себе норм поведшки. Особливо це помггно на морал^ етицi. 1снуючий у фiлософiï такий мето-долопчний принцип, як етичний релятивiзм, доводить певну домовленють про нормування поведшки. У природному правi етичний релятивiзм мае мiсце, але вш контролюеться екзистенцiею людини, зокрема сумлшням. За реалiзацiï норм природного права доводиться здшснювати релятивний рух з метою встановлення ступеня вщносносп, природного допуску вщхилення вiд абсолютних природних закошв.
Перетворювалъмстъ руху природного права констатуе змшнють, перехщ до правовоï реаль-ностi, але iз взаемодiею з природними законами. Тобто перетворювальнють стае дiяльнiстю. У фь лософiï права цiнним е духовна дiяльнiсть.
Духовна дiяльнiсть пов'язана з усвщомленням, знанням, мисленням та створенням понять, щей, рiзного роду штелектуальних моделей дiйсностi. Духовна дiяльнiсть мае штелектуальний характер: вона здiйснюеться в умовному просторi людського розумового споглядання i продукуе и еталоннi форми, що виконують роль еталошв та систем вщлшу для людського орiентування в дiйсностi та для ощнювання ïï рiзних явищ. Тобто, людська дiяльнiсть мае переважно пере-творювальний, а не пристосувальний характер; людина, створюючи культуру, змшюе природу [5,
с. 369-370]. Змша природи повинна здшснюватися в межах допустимих норм. Причому такий перетворювальний рух природного права е виправданим. Це, наприклад, селщшний рух, виведення нових сортГв овочГв, фруктов тощо.
Важливою особливютю руху природного права до природних закошв е форми такого руху. Вважаемо, що основн форми руху природного права визначають таю напрями: ментально-правовий, каношчно-правовий, сустльно-правовий, державно-правовий, юридично-деонтолог1чний та ш.
Ментально-правовий рух природного права мютиться у ментальному правг На думку I. Коваля ментальне право - це Гмперативна фшософсько-правова культура шдсвщомосп, яка сформована синергетично в буденному, граничному та позазаграничному метаантрополопчних вимiрах i дiе на основГ природних донаукових знань. А шдсвщоме право - це система закритих психо-лопчних процеев, яю не перебувають у фокус свщомостг але впливають на поведшку людини за правилом дивного атрактора [2, с. 176]. Тобто ментально-правовий рух природного права здшс-нюеться до природних закошв за правилами дивного атрактора у синергетичних процесах. ПодГбно до природного притягування у самореалГзацп.
Каношчно-правовий рух природного права притаманний вГрянам. У жигтедiяльностi людини школи складно знайти природно-правовий еталон природного закону, до якого треба рухатися. ВГряни мають право i можливють вивчати канонiчно-правову лiтературу, вщвщувати богослужшня, здiйснювати паломництво i т. д. Учш шюл вивчають християнську етику, а ряд студентов юридич-них вузГв - каношчне право. Видаеться, що каношчно-правова форма руху до природних закошв е найбшьш очищеною вщ рГзного роду збочень, ересей та рГзного роду апологетичних впливГв. ВГря-нин сам для себе створить собГ природне право, яке регулюеться онтолопчними природними законами.
Форму сустльно-правового руху природного права формуе суспшьство еволюцшним шляхом, утворюючи для себе добровшьш, налагоджувальш обмеження. Цг налагодження суспшьного життя у виглядГ певних вимушених процедур з часом стають цшнютю, осюльки вшановуеться Гдея рГвностГ, що е природним. Тобто потребу впорядкування буденного життя, людина намагаеться виршити за взГрцями стану справ у природц тшьки з перенесенням узаконення тшесних регуляцГй на душевнГ й духовш вимГри. Появляеться рух за пошуками ГстинностГ у встановленнГ порядку. Тобто рух суспшьства формуе певну форму. Без руху за ютиннють, справедливють життедГяльний простГр не отримав би людського природного права за методолопчними засадами природних закошв.
Державно-правовий рух природного права до природних закошв хоча юнуе, але вш не роз-винений, скорГше мае стримуючий характер. Адже держава, хоча й декларуе законшсть, справед-ливГсть, захист природних прав людини та шших онтологГчних цГнностей, але !х не виконуе повною мГрою. Можливо це виконання е складним завданням, невипдним, тому особливе бажання у держави вщсутне, а пориви науковщв у розвитку теори природного права залишаються без реалГзацГй. Тобто державно-правовий рух природного права хоча теоретично юнуе, але практично вш не дГевий. Хоча в рГзш ГсторичнГ епохи були спроби пропагувати природне право, наприклад, Кшвська Русь (звичаеве право), Римська ГмперГя (римське право), яю заслуговують уваги.
ЦГкавим е юридично-деонтологгчний рух природного права до закошв природи. Деонтолопя як наука про внутршш Гмперативи обов'язкГв юристГв як реалГзаторГв, захисникГв права, скерована (як не парадоксально) до онтологи. Йдеться про онтологГю в дП, в русГ, спрямованого в бГк "оригшалу". Хтось повинен постГйно нагадувати про цей "оригшал" - природу, закони природи i вимагати вГд держави !х реалГзацП. Те, що держава намагаеться формувати у людей право на основГ сво!х законГв, це тдмша природного штучним, де часто у добрГ зата!лося замасковане зло. 1нколи юристи виконують "брудне" замовлення злих намГрГв владних осГб. Це деонтолопчний рух у пропасть, до псування закошв природи, що призведе (рано чи шзно) до шдриву закошв розвитку суспшьства i знищення цившзацп на землГ. Юристи здебшьшого цей рух усвГдомлюють, але матерГальна заГнтересованГсть бере верх.
Нарешт зупинимося на природ/ руху природнього права, по суп, квштесенци, рацюнальносп цього поняття. В чому полягае сенс руху природного права? Здасться, на перший погляд, що - в добрi проти зла, яке творять владш особи, не шдозрюючи цього. Це суперечлива суттстъ руху права взагал1
У фшософп висвiтлюеться, що рух внутрiшньо суперечливий, вш мiстить еднiсть змiни i стiйкостi, руху та спокою. Наприклад, будь-яка змша структурних елементiв, властивостей, вщ-ношень здiйснюеться за збереження певних момента, а кожне збереження вщбуваеться лише через рух. У нескшченному потощ руху сущого завжди присутнi моменти стiйкостi, якi виявляються насамперед у збереженнi стану руху, а також у формi рiвноваги явищ i вiдносного спокою. Як би не змшювався предмет, доки вш iснуе то зберiгае свою визначенють. Буття рiчки полягае в тому, що вона тече. Отримати абсолютний спокш означае припинити юнування. Спокiй завжди мае лише видимий i вiдносний характер. Абсолютизацiя спокою - помилка, але абсолютизащя мшливосн е релятивiзм. Рухатися - означае бути i водночас не бути в цьому мющ, знаходитися тут i одночасно там. Така дiалектика руху [7, с. 232]. Цю дiалектику застосуемо до метафiзичного тзнання природного права.
Виходимо з того, що людина усвiдомила для себе природне право на установочних засадах природних закошв. Але це усвщомлення постiйно потребуе руху, тобто звiрення на iстиннiсть свого уявлення про норми з готовою онтолопчною нормою. Це рух людського духу, думки, почуття. Але фiлософiя доводить, що цей рух е суперечливим. Така думка пануе в шших науках, зокрема лопщ i фшософп. Чому суперечлива сутнють руху?
Суперечливють виникае iз недосконалого духу людини, яка мешкае на землi мiж добром i злом. Здiйснення вибору мiж цими двома категорiями недостатньо стшкш людинi здiйснити складно. Вона потребуе допомоги.
В аналiзi суперечливо! сутностi руху використовуються деякi детермшанти фiзики, фшософп, логiки, права та шших наук. Щодо фiзики, варто сказати, що результати дослщження руху е дослщними, якi здобуваються в основному в лабораторiях, а по^м науково обгрунтовуються. Однак у природi може бути лише один правильний результат, а iншi можуть бути сумшвними тобто недостатньо дослiдженими. Тому суперечливють може полягати щодо методологи дослщження, а не природносн результата.
Фiлософiя обгрунтовуе багато суперечливих думок, яю випливають iз дiалектичних мето-дологiй, метафiзичних теорiй. Дiалектичний спошб мислення обгрунтовуеться динамiчним про-цесом, рухом свiтоглядних позицiй. Тому у дiалектицi враховуються всi думки дослщниюв i ана-лiзуються вiдношення мiж ними, виявляе закономiрностi, тенденци. У рус природного права до природних закошв, його динамiчних дiй таких суперечностей доволi багато. Визнання суперечливих позицш здiйснюеться, як видаеться, за допомогою закошв мехашки.
У лопщ пануе закон протирiччя, оскшьки, як зауважуе А. Конверський, лопка - це наука про закони та форми правильного мислення. На основi цього вш виводить закон протирiччя: це така вимога до процесу мiркування, яка передбачае, що два протилежш судження не можуть бути одночасно ютинними; у крайньому разi одне з них буде обов'язково хибним, а то й обидва можуть бути хибними. Яке саме iз цих суджень хибне, а яке - ютинне, лопка не встановлюе [3, с. 14, 27]. Лопчш закони не суперечлива вони виявляють суперечносп, а фiлософiя права щ виявлеш факти бере до уваги i формуе вщповщну науку.
Серед правових наук особливе мюце у природно-правовому мотивуваннi суперечливо! сутносп руху займае канонiчне право. Воно мютить тiльки предмет дослщження, який вiддалений вiд iнших наук. Адже йдеться про транснацюнальну систему духовно-моральних цiнностей вiрян, яка сформована герменевтикою природного права та метакорпоративним правом Церкви з метою продовження позатшесного життя [8, с. 91]. Звщси видно, що канонiчне право, як спещальний вступ до фiлософil права, володiе методом герменевтики для того, щоб показати взаеморух природного права i природних законiв. Природне право потребуе верифшацп у порiвняннi з природ-
ними законами, але природш закони потребують вщ природного права сприяння у ди. Вiрянин, володдачи високою культурою природного права, шби "очищае" дорогу, правове поле та простр для дп онтологiчних закошв Всесвiту. В кожному разi не руйнуе цей рух.
Важливо сформувати дефшщю про метафiзичний рух мiж природним правом i природними законами. Вщразу варто зазначити, що така взаемозалежнють не завжди iснуe, хоча вона онтолопчно обгрунтована.
Видаеться, що природно-правове мотивування суперечливог сутност1 руху - це метаф1зична едтстъ опосередкування основних закошв мехашки, фтософсъког герменевтики про д1алектичну сутшстъ природного права, лог1чного встановлення ¡стинност1 та каношчно-правового тракту-вання взаемозалежност1 природного права в1д природних закошв, що вимагае пост1йног вериф1кацИ' та в1дпов1дного сприяння.
Вдаючись до аналiзу природних закошв мехашки (шерцп, прискорення, рiвностi ди i протиди), наголосимо, у фшософи права юнуе метафiзична еднють цих закошв. Сднють полягае у сил^ яка змiнюе рух, тобто життя, яке потребуе певного виконання онтолопчних обов'язкiв.
Якщо здiйснити аналiз закону шерци (вiд лат. - бездiяльнiсть, нерухомiсть), то воно мае два значення: 1) властивють тiла збертати незмiнним стан рiвномiрного прямолiнiйного руху або спокою, якщо на нього немае зовшшшх дiянь (або вони взаемно зрiвноваженi), а в разi зовнiшнiх дiянь - змiнювати рух поступово, тобто набувати скшченного прискорення. Мiрою шерци тiла при поступальному рус е маса, а при обертальному - момент шерцп вщносно ос обертання; 2) пере-носно-триваючий вплив причини, сили тощо, як дiяли ранiше [10, с. 350].
У метафiзицi мiрою шерци у поступальному рус е об'ем та глибина думки, а також слова. Думка i слово у природному правi здшснюе поступальний i обертальний рухи. При поступальному русi здшснюеться паралельно до онтологiчно заданого напряму тобто онтолопчних потреб. А при обертальному, де мiрою шерцп е момент шерцп, тобто певний розподшьник глибини думки i слова, -це ос шерци. Осями шерци у природному правi защкавленють людини, li буденнi потреби, навколо яко! здiйснюеться рух з певним запасом думок та отв. Зауважимо, що метафiзична сила в поступальному i обертальному русi по-рiзному скерована: одш люди вiддають перевагу онтолопчним потребам, а iншi - буденним. Вщ цього залежить кiлькiсть та сила суперечностей. Тому людина не повинна втрачати самоконтроль i свою самостшкють як образ Божий. Потрiбно дотримуватися принципу: зберiгати незмiнним стан руху або спокою, незважаючи на неонтолопчш зовшшш впливи.
Природний закон прискорення виражаеться формулою:
а = lim D—, (1)
Dt®0 Dt
де А—- прирют швидкостi, At - прирiст часу.
Тобто прискорення - це фiзична величина, яка характеризуе змшу швидкостi тiла з часом. Прискорення е вектор, величина якого дорiвнюе границ вiдношення приросту швидкосп AV до промiжку часу At, протягом якого цей прирют вщбувся, при наближеному зменшенню At. Напрям прискорення збтаеться з напрямом сили, що надае тiловi прискорення. Сила е причиною прискорення тша та визначае величину й напрям цього прискорення. За другим законом Ньютона (законом мехашки) прискорення матерiальноl точки зв'язане з масою m ще! точки i ддачою на не! силою F спiввiдношенням [11, с. 98]:
F = та. (2)
Зосередимо увагу на тому, як рухаеться природне право - (як вектор) в напрямi до природних закошв, оскшьки такий рух онтолопчний. Цей рух здшснюеться, як правило, з онтолопчною, помiрною швидкютю
— = - (3)
t
Це вщношення пройденого шляху 8 (юнування природного права у свщомосп людини) до часу X (часу користуванням цим правом). Але верифшащя, коригування природного права завжди повинна юнувати ^ як правило, це здшснюеться у прискореному варiантi, оскiльки цього вимагае життева ситуацiя. Тодi роль вадграе формула прискорення. Сила верифшацп природного права обчислюеться за формулою (2). Верифшащя здiйснюеться по-рiзному, при прямолшшному (посту-пальному) чи (криволшшному) обертальному русi природного права. Прискорення природного права буде зменшуватися через те, що на верифшащю потрiбно бiльше часу. Справа в тому, що застосування природного права у буденних життевих проблемах потребуе глибших роздумiв, бшьше часу на звiрення сво!х намiрiв з онтологiчними нормами.
Природний закон рiвностi ди i протиди як третiй закон Ньютона твердить: ди завжди вщ-повiдае рiвна i протилежно спрямована протидiя; або дiя двох тiл одне на одного завжди рiвнi за величиною i скерованi у протилежш сторони [1, с. 267]. Цьому закону вщповщае формула сили:
Р = -Р. (4)
Фiзичний змiст третього закону Ньютона твердить, що вс сили виникають парами i кожна пара сил е одше! природи [16]. У метафiзицi такою парою е добро - зло, а едшсть природи цих пар пояснюеться 1хшм екзистенщальним походженням. Людина повинна знати що таке добро i що таке зло, що зло треба обминати, а не намагатися його викоршювати, оскшьки це не тд силу 1й i не входить в И онтолопчний обов'язок.
Зрозумiло, що у рiвностi ди i протиди виникае найбшьше суперечностей в основному через неочшування. Адже людина у свош життедiяльностi застосовуе певнi напруженостi, зусилля, тобто силу. Але чи ця сила, яка видаеться як природна потреба, вщповщае природним законам чи ш? Якщо взяти за природний закон - онтолопчний закон добра, то чи все творшня людини, яке видаеться, що регламентоваш шби природним правом (необхщними життевими потребами) вщповщае природним нормам добра? Вщповщ на цi запитання часто будуть суперечлива Людина не завжди може в^^знити зло вiд добра, а особливо в екстремальних ситуащях (як негативних, так i нега-тивних), у проявах ейфори, у станi збудженостi i т. д. Зробивши зло комусь, людина обов'язково отримае рiвноцiнну вщдачу собi (можливо в шших варiантах i через певний час).
Дослщжуючи суперечливу сутнiсть руху природного права, ми вдалися до мехашки як важливого роздшу фiзики. Така потреба обгрунтована фiлософiею права. Адже, як вщомо, фiзика -це наука, яка вивчае найпростiшi i разом з тим найбшьш загальнi закономiрностi явищ природи, засоби i будову матери, закони И руху. Поняття фiзики та и закони лежать в основi всього природознавства. Фiзика вiдноситься до точних наук i вивчае кiлькiсть i закономiрностi явищ [12, с. 812]. Тобто природне право, яке випливае iз закошв Всесвiту i антрополопчних законiв людини, обгрунтовуеться передусiм фiзикою.
Завдання фшософи знайти у цьому дiалектичну еднiсть та здiйснити герменевтичний аналiз: у явищах природи побачити метаантрополопчш явища людини. Адже дiалектика вiдображае вiд-ношення мiж сумiжними парами добро - зло, !х властивостями й тенденцiями. Завдяки дiалектицi здiйснюеться рух, де мають мюце протирiччя, i зрозумiти цей рух на перший погляд не просто. Його потрiбно аналiзувати у кожному закош механiки i давати метафiзичну iнтерпретацiю, до-лаючи рiзноманiтнi двоютосп, покручення, невiдповiдностi тощо. Цим завданням займаеться природне право.
Лопка, яка знаходить порушення несуперечливосп закону, доводить, що двох взаемоза-перечливих тверджень про один i той самий предмет не бувае. Вона констатуе факт збочення у твердженнях про природне право. А фiлософiя права, беручи до уваги щ збочення, виводить, спро-стовуе хиби, фальшиве природне право. У такому дiалектичному русi встановлюеться ютиннють у природному правi, вщкидаючи квазiiстину. Логiчне мислення не приводить природне право до абсурду, а до природних закошв для того, щоб людина сама встановила ютиннють. При цьому юнуе лопчне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути ютинною одночасно iз сво!м запереченням у природному закош. 1ншими словами, лопка виводить людину на самостшне прийняття ршень, маючи сутнiсть суперечливих явищ.
Метафiзичну еднють концепцiй онтолопчно! механiки природного права здiйснюe каношчне право. Воно обгрунтовуе фiлософiю закошв механiки Í3 виведення логiчних ютин i доводить про необхiднiсть верифшаци природного права з природними законами. Тут лопка проста: природних закошв людина не створювала, тому ютина пануе абсолютна. Природне право створюе людина, яка допускае суперечливi твердження, неточности тому iстина вiдносна.
Висновок. Отже, природне право - здшснюе рух до природних законiв iз мотивованою швидкiстю, онтологiчно обгрунтованим прискоренням. Ця швидкiсть визначаеться вiдношенням суперечливого шляху до певного часу. Суперечносп повинш iснувати, оскiльки людина не знае абсолютно! ютини i повинна шукати !! у дiалектичному рус, що призведе до вiдносноi ютинносп. Така дiя мае назву верифшацп природного права за невеликi промiжки часу з метою - не принести тривалi порушення у Всесвт, а вкластися в онтологiчнi допуски.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Естествознание: Энциклопедический словарь (2002) / сост. В. Д. Шолле. М.: Большая Российская энциклопедия. 543 с.
2. Коваль I. М. Ф!лософ!я ментального права: монограф!я / Коваль I. М. Льв!в: Л!га-Прес, 2018. 196 с.
3. Конверський А. £. (2018). Критичне мислення. П!дручник для студент!в навчальних заклад!в вищо! осв!ти ус!х спец!альностей. К.: Центр учбово! л!тератури. 344 с.
4. Новая философская энциклопедия: (2000). В 4 т. / Ин-т философии РАН ; науч.-ред. совет : предст. В. С. Степин. М: Мысль. Т. 1. 724 с.
5. Петрушенко В. Л. (2019). Ф!лософ!я (вступ до курсу, !стор!я св!тово! та укра!нсько! фшософп, фундаментальн! проблеми сучасно! фшософп) : навч. пос!б. / В. Петрушенко. 2-ге вид., випр. Льв!в: Видавництво Льв!всько! пол!техн!ки. 596 с.
6. Петрушенко В. Л. (2011). Фшософський словник: терм!ни, персонал!!, сентенц!!. Льв!в: "Магнол!я 2006". 352 с.
7. Скотний В. Г. Ф!лософ!я: !сторичний i систематичний курс. К.: Знания Укра!ни, 2005. 576 с.
8. Сливка С. С. (2016). Каношчне право : навч. пос!б. / С. С. Сливка. Вид. 3-те, переробл. i допов. Харк!в: Право. 276 с.
9. Сливка С. С. (2015). Проблеми фшософп права : навч. пос!б. / С. С. Сливка. Вид. 2-ге, переробл. i допов. Харшв: Право. 192 с.
10. Словник !ншомовних сл!в (1485). (в!дп. ред. О. С. Мельничук. К.: Голов. ред. УРЕ. 964 с.
11. Укранська радянська енциклопед!я (1983) / гол. ред. М. П. Бажан; редкол. : I. К. Б!лод!д та !н. К.: Голов. ред. УРЕ, Т. 9. 560 с.
12. Физика: Энциклопедия (2003) / под ред. Ю. В. Прохорова. М.: Большая Российская энциклопедия.
944 с.
13. Философия: Энциклопедический словарь (2004) / под ред. А. А. Ивина. М.: Гардарики. 1072 с.
14. Философский словарь: Основан Г. Шмидтом (2003), 22-е, новое, перероб. изд. под ред. Г. Шиш-коффа / пер. с нем. / Общ. ред. В. А. Малинина. М.: Республика. 575 с.
15. Фшософський енциклопедичний словник (2002) / п!д ред. В. I. Шинкарука. К.: Абрис. 744 с.
REFERENCES
1. Estestvoznanye: Encyklopedycheskyj slovar (2002) [Natural science: Encyclopedic dictionary] / Sost. V. D. Sholle. M.: Bolshaya Rossyjskaya еncyklopedyya. 543 p.
2. Koval I. M. (2018) Filosofiya mentalnogo prava: monografiya [Philosophy of mental law] / Koval I. M. Lviv: Liga Pres. 196 p.
3. Konverskyj A. Ye. (2018) Krytychne myslennya. [Critical thinking] Pidruchnyk dlya studentiv navchalnyh zakladiv vyshhoyi osvity usih specialnostej. K.: Centr uchbovoyi literatury. 344 p.
4. Novaya fylosofskaya encyklopedyya: (2000) [A new philosophical encyclopedia] V 4 t. / Yn-t fylosofyy RAN; Nauchno-red. sovet: predst. V. S. Stepyn. M: Misl. T. 1. 724 p.
5. Petrushenko V. L.(2019) Filosofiya [Philosophy] (vstup do kursu, istoriya svitovoyi ta ukrayinskoyi filosofiyi, fundamentalni problemy suchasnoyi filosofiyi): navch. posib. / V. Petrushenko. 2-ge vyd., vypr. Lviv: Vydavnycztvo Lvivskoyi politexniky. 596 p.
6. Petrushenko V. L.(2011) Filosofskyj slovnyk: terminy, personaliyi, sentenciyi. [Philosophical dictionary: terms, personalities, maxims]. Lviv: "Magnoliya 2006". 352 p.
7. Skotnyj V. G. (2005) Filosofiya: istorychnyj i systematychnyj kurs. [Philosophy: historical and systematic course]. K.: Znannya Ukrayiny. 576 p.
8. Slyvka S. S. (2016) Kanonichne pravo [Canon law]: navch. posib. / S. S. Slyvka. Vyd. 3-tye, pererobl. i dopov. Xarkiv: Pravo. 276 p.
9. Slyvka S. S. (2015) Problemy filosofiyi prava [Problems of philosophy of law]: navch. posib. / S. S. Slyvka. Vy'd. 2-ge, pererobl. i dopov. Harkiv: Pravo. 192 p.
10. Slovnyk inshomovnyh sliv (1485). [Dictionary of foreign words] (vidp. red. O. S. Melnychuk. K.: Golov. red. URE. 964 p.
11. Ukrayinska radyanska encyklopediya (1983). [Ukrainian Soviet Encyclopedia]: [v 17-ty t.] / gol., red. M. P. Bazhan; redkol: I. K. Bilodid ta in. K.: Golov. red. URE, T. 9. 560 p.
12. Fyzyka: Encyklopedyya(2003). [Physics: Encyclopedia] / Pod. red. Yu. V. Proxorova. M.: Bolshaya Rossyjskaya encyklopedyya. 944 p.
13. Fylosofyya: Encyklopedycheskyj slovar (2004). [Philosophy: Encyclopedic Dictionary] / Pod red. A. A. Yvy-na. M.: Gardaryky. 1072 p.
14. Fylosofskyj slovar (2003). [Philosophical dictionary]: Osnovan G. Shmydtom. 22-e, novoe, pererob. yzd. pod red. G. Shyshkoffa / Per. s nem. / Obshh. red. V. A. Malynyna. M.: Respublyka. 575 p.
15. Filosofskyj encyklopedychnyj slovnyk (2002). [Philosophy encyclopedic dictionary] / Pid red. V. I. Shyn-karuka. K.: Abrys. 744 p.
Дата надходження: 29.12.2020р.
Stepan Slyvka
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Studies, Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law
CONTRADICTING ESSENCE OF MOVEMENT: NATURAL AND LEGAL MOTIVATION
The article examines the natural and legal motivation of the contradictory nature of the movement. Based on the laws of mechanics, natural law is substantiated and it is proved that it always needs to be verified with natural laws. The above author's definition presents the metaphysical unity of physics, philosophy, logic and canon law, which contributes to the ontological solution of the problems of contradictory movement in law. The dynamics of world laws of nature have an impact on human anthropology, which would not otherwise be called the microworld. But man also has his own autonomous dynamics, the generator of which is the human spirit. It is important for a person to correctly perceive the movement, which is absolute and relative. In particular, ontological natural laws promote absolute motion in the universe, and natural law - relative motion in society with certain influences on motion in the universe. That is, the relative movement, which is inherent in natural law, is a kind of change and process that requires scientific research.
Logic, which finds a violation of the consistency of the law, proves that two mutually contradictory statements about the same subject do not happen. She states the fact of distortion in the allegations of natural law. And the philosophy of law, taking into account these perversions, deduces, refutes errors, false natural law. In such a dialectical movement, truth is established in natural law, rejecting the quasi-truth. Logical thinking does not lead natural law to the absurd, but to natural laws in order for man to establish the truth himself. At the same time, there is a logical statement that no norm of a positive law can be true at the same time as its denial in the natural law. In other words, logic leads a person to independent decision-making, having the essence of contradictory phenomena.
Key words: physics, mechanics, logic, canon law, natural law, verification, contradiction.
