CC BY
49
УДК 340.12
С. С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнальний ушверситет '^bBiBCb^ полггехшка", завiдувач кафедри теорн та фшософп права, д-р юрид. наук, професор
МЕТААНТРОПОЛОГ1Я ПРАВА: АБСОЛЮТНИЙ ВИМ1Р
© Сливка С. С., 2015
Дослщжено npaBOBi категорн у буденному, граничному та метаграничному Biiiviipi. Доводиться, що метаантропологн права найбiльше наближена до абсолютностi.
Ключовi слова: антропологiя права, метаантропологiя права, шптолопя, екзис-тенцiологiя, буденне буття, граничне буття, метаграничне буття.
С. С. Сливка
МЕТААНТРОПОЛОГИЯ ПРАВА: АБСОЛЮТНОЕ ИЗМЕРЕНИЕ
Исследованы правовые категории в обыденном, предельном и запредельном измерении. Доказывается, что цель антропологии права наиболее приближена к абсолютности.
Ключевые слова: антропология права, метаантропология права, нигитология, екзистенциология, обыденное бытие, предельное бытие, запредельное бытия.
S. S. Slyvka
METALAW: ABSOLUTE TERMS
The article examines the legal categories in the everyday, and limiting metagranichnomu dimension. It is proved that the purpose of anthropology of law is closest to the absolute.
Key words: anthropology, law, metaantropologii rights nigitologiya, ekzistentsiologiya, everyday life, the ultimate being, the goal ultimately being.
Актуальшсть дослщження. Комплексне дослщження антропологи права та поведшки людини в ноосферi приводить до нового поняття метаантрополопчного права, яке претендуе на його абсолютний вимiр.
Постановка проблеми. Сучасна фiлософська антропологiя отримала новий напрям дослiдження - метаантропологiя як антрополопя вищого рiвня, де звичайне людське iснування обгрунтовуеться можливiстю людського розуму пояснити тзнання конкретно! речi. У фшософп права актуальним е тзнання права за допомогою правових явищ i навпаки. Зрозумiло, що щ пiзнавальнi процеси немислимi без розумшня антропологи права, li виходу за традицшт межi, не порушуючи при цьому норм свггопорядку, природно-правово! гармони.
Анашз останнiх дослiджень. В Украш вперше розпочали дослiдження метаантропологи Н. Хамггов, С. Крилова та ш. Основний 1хнш доробок припадае на ХХ1 ст., коли активно проводять науково-практичш конференци, виконують дисертацiйнi роботи, коли загалом бшьшае друковано! шформаци.
Мета дослщження. Завдання фiлософiв права в тому, щоб здiйснити метаантрополопчне шзнання права в рiзних екзистенцiальних вимiрах, обгрунтувати природно-правову eднiсть екзистенцп i трансценденцп, доповнити синергетику права екзистенцшною вiдокремленiстю вiд буденностi. Цi завдання здшснюються на основi наукових здобутюв у сферi антропологи права i правово! поведiнки в ноосферi з використанням дослщжень сучасно! метаантропологп, и компонентiв.
Виклад основного матер1алу. Розглянемо важливу компоненту метаантропологп - шптолопю.
Нiгiтологiя - це вчення про небуття, як основне поняття для онтологп буття, що мае першочергову цiннiсть. У духовному життi людини по-рiзному трактуються взаемовiдносини з такими фшософськими категорiями, як "буття", "небуття", "нщо", "шобуття", "порожнють", що викликае певний страх, жах, рiзноманiтнi флуктацп. Це призводить до неонтологiчних тлумачень, суперечливих фiлософських позицiй, тому й юнують класичнi i некласичнi варiанти фiлософських вчень, якi породжують суперечносп мiж буттям i небуттям.
Використовуючи нiгiтологiчнi здобутки, можна дiйти висновку про перехщ небуття у буття i навпаки (див. рисунок).
Виходимо з того, що задовго до створення свiту ширяв тiльки Дух Божий. Бог створив свгт не з тчого, не з порожнини, а зi Свого Духу. Божий Дух для людини е небуттям, широким, первинним, фундаментальним поняттям для онтологп. Процес творення свiту фактично е переходом небуття у буття. Дослщжуючи буття, людина мусить вдатися до його зворотного боку - небуття, яке, на перший погляд, скрите вiд наших почуттiв та свщомосп. Небуттевi характеристики присутнi на кожному крощ людського буття, що вщкидае iснування поняття "нiщо".
Дш творення Творцем свiту е межами небуття, яю вщображають й обгрунтовують онтологiчнi засади присутностi людини у свт. Межi небуття спонукають людину до глибокого аналiзу буттевих характеристик та природного обгрунтування життедiяльностi власно1 i суспiльства.
Пiсля буття знову настае небуття, яке школи називають шобуттям, потойбiчним буттям, смертю, що помилково частково асощюеться з шчим. Перехiд буття у небуття вщображае тiлесну смерть людини, в результат чого душа переходить у потойбiчний непiзнаний свiт. Буття душi в наступному небутп вiдображае властивостi земного буття. Тобто людська душа в потойбiчному свт мае т властивосп й характеристики, якi сформувалися в земному бутп.
Потойбiчне небуття також мае сво! межi, якi вимiрюються днями пiсля смертi: 3, 9, 40, а також часом Суду Божого. Зазначеш дш вiдображають ди душi, якi пов'язанi з И ознайомленням (вiдповiдно): з наслiдками земного буття, перспективами майбутнього життя у вiчному добрi, а також можливим життям у вiчному злi. Тобто земне буття визначае межi майбутнього буття, яке iменуеться небуттям, потойбiчним буттям чи iнобуттям. Загалом шптолопя сприяе зрозумiнню своерщно1 мапстрально1 дорожньо1 мапи життя, де вiдображено еднють землi i неба.
Отже, небуття, з одного боку, е "нщо", з другого - кожне наступне утворення е запереченням попереднього, а з третього - свщомють. Буття i небуття в поеднанш утворюють сторони чи моменти становлення, в якому щось виникае i щось зникае, тобто наявний подвшний перехщ буття i небуття i навпаки [9, с. 415].
У понятп "буття" мютиться три важливi моменти (принципи): буття е, а небуття немае; буття едине, неподшьне; буття тзнаване, а небуття нетзнаване [3, с. 337]. Щ принципи давньогрецью фiлософи трактували по-рiзному, але вш мiркування зводяться до того, що буття потрiбно дослiджувати, а з отриманих результата робити висновки. Йдеться, зокрема, про нормотворення людиною, яке повинно тдтримувати буття, а не створювати санкщоноваш перешкоди буттевим процесам. Для цього у фшософп особливу увагу придшяють буттю, виокремлюють основш характеристики, рiвнi, види тощо.
Перехiд небуття у буття i навпаки
До основних характеристик буття належать цшснють, ютиннють, блапсть i краса, що тдкреслюе eднiсть думки. Можливе i дiйсне на рiвнi буття дають можливiсть глибше зрозумiти важливiсть людських творiнь. Тому й появляеться класифшащя видiв буття: механiчне, хiмiчне, фiзичне, бiологiчне, соцiальне [1, с. 147]. Для права згадаш категорп е визначальними, хоч i проблемнi в сощальнш сферi. Проте чи може людина (держава) створювати цiлiсне, ютинне, благородне право з повноцiнними компонентами краси? Досягти цього, звичайно, неможливо, хоча теоретично допустимо. Головну роль у цьому вдаграе намагання людини дiяти у сферi правово! краси, цшеспрямовано рухатися в бiк абсолютносп, а не вiдносностi, i повнощнно використовувати сво! метаантропологiчнi задатки.
Наступною компонентою метаантропологн е екзистенцiологiя, як наука про екзистенщю, екзистенцiали.
Екзистенщал (вiд латин. - iснування) - це ситуащя людського буття, переважно пов'язана з и граничними i трагiчними проявами i яка породжуе глибинш змiни стратегiй та сми^в iснування [7, с. 425]. До екзистенцiалiв належать одинокiсть, дружба, зус^ч, тривога, страх, турбота, скуч-нють, нудьга, жах, вiдчайдушнiсть, гнiв, надiя, вiра, любов, свобода, толерантнiсть тощо.
Нiгiтологiя й екзистенцiологiя породжують архетипи культури, якi формують локальнi культури задля усвiдомлення культурологи права, правову комунiкацiю в буттi суспiльства.
Так, тд архетипами культури фiлософи розумдать екзистенцiальнi i свiтогляднi основи, на яких грунтуеться творчiсть культури, а також И сприйняття, що е важливою складовою архетипiв людського буття [7, с. 47]. Екзистенщальна проблематика виникае у критичних точках жипедаяль-носп людини, що потребуе природно-правового врегулювання на основi вищих здобутюв людини, тобто архетипiв культури. Важливо наголосити, що екзистенщали хоч i порушують правову гармонiю, але створюють нову правову гармоншнють, яка необхщна в конкретнiй ситуацп в певний перюд. Цей новий правовий архетип культури дослщжуе метаантропологiя права, яка випливае iз загального поняття антропологи.
Метаантрополопя - це вчення про межi буття людини, його екзистенщальш вимiри, умови комушкацп в цих вимiрах й архетипiчних основах культури [7, с. 207].
Дослщники фшософп стверджують про юнування iерархil рiвнiв буття, яка була вiдомою ще в античностi. Нижньою межею е абсолютне небуття, а верхньою - буття як таке, що у фшософп середньовiччя збтаеться з iерархiею абсолютностi добра, а також з iерархiею краси. Буття, отже, розумiеться як повнота реалiзацil всiх скерованих до досконалостi якостей, а небуття ототож-нюеться зi злом [8, с. 115].
На нижнш межi метаантропологн людина творить правовi норми, яю часто суперечать природним, тому не мають щнносп, тобто е шчим. Але замiсть одних норм законодавець створюе шш^ якi в подальшому також будуть скерованi в небуття. Цей процес е нескшченним i залежить вiд правосвiдомостi як природного усвщомлення вiчних законiв природи. Загалом, нижня межа не може вщображати абсолютнiсть позитивного права, коли закономiрним стае поступово наближа-тися до верхньо! межi - добра i краси.
Добро е не тшьки моральною нормою, а й правовою. Тут юнуе своя iерархiя, яка вiдображае ступенi наближення позитивного права до природного, природно! поведшки людини до поведшки в непередбачуваних, екстремальних ситуащях, пов'язаних з рiзноманiтними життедiяльними потребами. Тому досягти краси (гармони, балансу) у свщомосп, дiях i почуттях людинi у бутп практично не вдаеться. У людському сприйнятп може бути суб'ективна вщносна правова краса, яка потребуе постшного вдосконалення.
Отож, метаантропологiя е фiлософiею меж людини, рiвнiв И життедiяльностi, фiлософiею буденного, граничного i позаграничного И буття. Тому метаантрополопя - це духовний рух (та усвщомлення його) вщ буденного буття людини до позаграничного [10, с. 3].
Важливими елементами метаантропологн е екзистенцшш вимiри буття людини: буденне, граничне, метаграничне (позаграничне).
Буденне буття, буденнють - це вимiр людського буття, у межах якого гальмуеться актуатзащя неповторно-особистюного начала [9, с. 69]. Основними характеристиками буденного буття е воля до самозбереження, невизначенють власного шляху, нетворчий спосiб життя i мислення, насолода
несвободою, знеособленють, видимi прояви его1'зму та симуляци тощо. Фактично, у буденному екзистенцшному BHMÎpi здiйснюeться актуалiзацiя лише душевних якостей [2; 4].
Буденний правовий вимiр життя людини потребуе особливого регулювання. Поведiнкою людини регулюють суспiльнi iнтереси, повсякденнi потреби, шстинкти, коли людина тяжiе до матерiального збагачення, забуваючи про духовне надбання. Вщсутнють почуття вiдповiдальностi, заспокоення не штовхають людину до екстремальних, необдуманих, невиважених дш, ризику, тому порушення правових норм мае корисливу, егоютичну спрямованiсть. Правова активнiсть можлива через зовшшнш вплив iнших людей, i людина в основному живе для себе, виживае, задоволь-няючись наявним, реалiзуе душевну взаемодiю.
Граничне буття - це вимiр людського буття, в якому вщбуваеться свiдомий вихщ за межi буденностi з ïï безособовою гармонiею в екзистенцiйний проспр, людина актуалiзуе особистiснi ознаки, стаючи одночасно вщкритою свiту i самотньою вщносно нього [9, с. 69]. Тобто у граничному бутт людина реалiзуе волю до пiзнання, творчосп, евристичностi, прагне досягти iнших культур, повстае проти буденносп, породжуе особистий початок i порив до свободи, переходить в екзистенцшний, прагматичний проспр. Свщомий вихiд за межi буденносп породжуе самостiйнiсть, а iнколи й кар'еризм, щоб стати вищим вщ iнших тощо [2; 4].
Право у граничному бутп мае вщносну красу, оскшьки е залишки матерiальноï буденностi, повноï незавершеностi людини або завершеносп (заспокоення) на рiвнi примитивного буття. Людина тiльки усвiдомлюе вибiр, що буденнi правовi норми ïï не влаштовують, що проявляеться воля до владних повноважень, а це потребуе нових правових регламентацш у сферi духовносп. Насправдi у граничному бутп людина потрапляе у бiфуркацiйнi процеси, критичнi точки яких забезпечують початкове розумшня правовоï гармонiï, але вже не в зовшшньому, матерiальному, а у внутрiшньому, духовному вимiрi. Розумiння права у граничному бутп набувае екзистенцшного змiсту, стае внутршньою потребою.
Метаграничне (позаграничне) буття - це фiлософiя духовного еволюцiонування людини до вшьного вибору гармонiзацiйного буття, тобто гармони визнання свободи як творчосп свого життя, а також гармони особистюного виршення трапчних суперечностей життя [10, с. 2].
Третш, метаграничний вимiр буття людини характеризуеться вищими екстремумами пiднесення духовностi, своерщним поривом чи спалахом, волею до натхнення, усвщомленням екзистенцiйного вiдокремлення, подоланням замкненого характеру, справжньою свободою й полшультурним мисленням, мудрютю й сощальною зрiлiстю. Тут творчiсть виходить за меж^ хоча й не заперечуеться все щнне в буденному i граничному бутп, вщбуваеться духовне творення себе i простору, глибинне олюднення буття людини i продуктивна комушкащя, зникае егоï'зм, синтезу-еться душевне з духовним тощо [2; 4].
Для права метаграничний вимiр буття е можливютю формування iдеального майбутнього права на основi справжньоï iерархiчноï любовi, що сприяе створенню онтолопчного життедiяльного природно-правового простору. Людина, перейшовши з буденного позитивно-правового поля у метафiзичний природно-правовий простiр, набувае максимальноï кiлькостi елементiв подоби Божоï. Прикладом слугують сумлшш монахи, якi вщмовилися вiд матерiального, буденного i перейшли на вищий духовний, трансцендентальний, метаграничний рiвень для набуття iдеальноï природно-правовоï гармонiï, хоча й так постшно духовно себе вдосконалюють.
Отже, право може досягти абсолютносп тшьки на метафiзичному рiвнi буття. Проблема -у досягненш повноцiнноï гармони думки, ди, почуття i взагат всiх екзистенцiйних властивостей. Тодi умови комушкаци стосуватимуться духовноï сфери, а архетиповi основи культури вщповща-тимуть Божественному першообразу, i "друга" природа набуватиме онтолопчного змюту.
Вважатимемо, що коли антрополопя права - це вщтворення функцiональноï залежностi iнтелекту i духу людини вщ норм позитивного i природного права [6, с. 26], то метаантропологяя права - це трансцендентальний pieeHb онтологiчного духу людини у тдтримант правовог краси у Bceceimi.
Зауважмо, що дух людини завжди мае внутршнш правовий змют, тобто в душ мютиться право, яке регулюе думки, почуття, пристрасп i ди. Але в цьому випадку йдеться про метаграничне буття, де дух людини набувае абсолютного вимiру, мае онтолопчне призначення зпдно iз задумами Творця Всесвгту. Досягти абсолютного духу не вдаеться жоднш людиш, але максимально наблизитися до нього можна, що також е рщюстю. Для цього потрiбно, щоб людина вийшла з
буденност i граничностi й перейшла думками, почуттями, всieю екзистенцieю в метафiзичний, позамежовий трансцендентальний cbît. Такий стан людини дослщжуе антрополопя права вищого рiвня, тобто метаантропологiя права.
Онтолопчний дух людини потрiбен для продовження творшня свiту на сьомому дш, в якому ми живемо зараз. Сьомий день ще не закшчився, а закiнчиться за результатами невдало! духовно! творчостi людини. Для устшного завершення цього дня потрiбно, щоб дух людини завжди перебував у творчосп, але яка не знищувала б результатiв творiння Всесвiту за попередш шiсть днiв. У цьому й полягае сутнють i призначення людини на земл^
Збитки, завдаш результатам творiння перших шести дшв, е порушенням гармони, балансу Всесвгту. Це означае, що онтологiчна краса, створена Творцем, руйнуеться, наслщком чого може бути свгтова катастрофа. Вона не настала, оскшьки ще зл^ необдуманi духовнi вимiри людини не перейшли допустимих онтологiчних меж порушень, похибок. Людина, фактично, живе i працюе в межах цих похибок, i ïï доля залежить вщ умiння зберiгати допустимi пропорцiï. Мистецтво утримання свого духу в межах допустимих похибок е основою правовоï краси. Вщ людського сприйняття i дотримання норм правовоï краси у Всесвт, внутрiшнiх феноменiв краси у природно-правовому просторi залежить правомiрнiсть життедiяльностi в буденному та граничному бутп. Це означае, що певна спшьнота людей, яка дотримуеться норм правово1' краси в абсолютному вимiрi, може цiлком забезпечити належну правову життедiяльнiсть iншим людям, якi перебувають на межi буденного i граничного життя. Це можна назвати життям для iнших, турботою за ближнього i взагалi любов'ю до результата творшня свгту.
Метаантропологiя бувае персоналютична i комунiкативна. Персоналiстична метаантропологiя дослщжуе людське буття в екзистенщально-особистюних вимiрах - буденне, граничне, позагра-ничне буття; комушкативна метаантропологiя вивчае умови i лопку комунiкацiï мiж людськими спшьнотами, зокрема етноантропологiчними [7, с. 209].
Вщповщно, видаеться, можна класифшувати метаантропологiю права на персоналiстичне i комушкативне метаправо. Зокрема персоналiстична метаантрополопя права дослщжуе трансцен-дентальну екзистенщю в метаграничному вимiрi. Особливо це стосуеться таких екзистенцiалiв, як любов, вiра, надiя i свобiдна воля.
Любов у метаграничному вимiрi мае великий правовий вплив на поведшку людини. Вибравши правильну, природну iерархiю любовi, людина долае, по суп, всi труднощi у свош життедiяльностi. Адже на любовi грунтуються першi п'ять Заповiдей Божих, якi приписаш персонально кожнiй людинi. Вийшовши з буденного стану, людина може бшьше наблизитися до абсолютних ощнок любов^ оскiльки немае тако1' перешкоди, як матерiальна вигода. Тому поведiнка на основi металюбовi вiдповiдае умовам природно-правового простору.
Людиш не все вдаеться перевiрити чи переконатися в чомусь, потрiбна вiра, яка е онтолопчною. Вона може мати абсолютне або вщносне значення. Абсолютне стосуеться Бога, Його закошв природи та закошв поведiнки. Звичайно, коли йдеться про людину, державу, то вiра набувае бшьше вщносного характеру, i поведшка пов'язана з деякою невпевненiстю, пщозрою тощо. У цьому випадку йдеться про вiру у сво1' можливосп, сво1' сили, якщо вони наповнеш щирою любов'ю. Вiра в людей потрiбна, але вона мае бути пов'язана з певними законами любовь
Надiя скерована на очiкування добра. Якщо людина живе за законами природи, любов^ то вона не залишена в Космос одинокою. Рано чи тзно цi закони "спрацюють", i настане справедливiсть. Звичайно, перебуваючи у зл^ надiя не "спрацьовуе", що призводить до даремного розчарування. Тому в метаграничному вимiрi надiя мае природно-правовий змiст. Людина не повинна самостшно боротися за справедливють. Такi дiï властивi радше буденному вимiру, де бiльше спостерiгаеться вплив матерiальних чинникiв.
Свобiдна воля людини може повнютю реалiзовуватися тiльки в метаграничному вимiрi. У буденному вимiрi життедiяльнiсть людини бiльше залежить вщ волi, яка керуе нею. Звшьнення вiд власно1' волi е свободою вол^ яка е онтологiчною i забезпечуе правомiрну поведiнку у природно-правовому просторi.
Комунiкативна метаантропологiя права сво1'м початком сягае в етнолопю, з яко1' випливае менталiтет. Спшкування мiж людьми вiдбуваеться на ментальних законах. Хоча ментальнють людини повнютю не залежить вiд етнiчних ознак, проте вони е домшантними. Рiч у т1м, що
менталитет насичений дивними атрактами етносу, притягувальною силою, яку повнютю пояснити складно. Це природно-правовi впливи, викоренити яю людина не може в буденному вимiрi. Однак у метаграничному вимiрi етшчно-ментальш дивнi атрактори втрачають регулювальну силу, оскшьки сама дивнють поглинаеться бшьшою кiлькiстю елементiв подоби Божо1', i людина наближаеться не до дивно1', а реально1' святостi. Святють атракторiв вiдображае надприродне право, яке регулюе поведшку людини не тшьки в метаграничному вимiрi, а й впливае на буденний i граничний стани. Звичайно, силу цих впливiв розумiе далеко не кожна людина.
Важливо наголосити, що метаантропологiя права тюно пов'язана з канонiчним (церковним) правом. Рiч у тiм, що в Церквi формуеться метаправо, яке мае вищi правовi цiнностi, що випливають з надчуттевих релiгiйних принцишв пiзнання людиною свiту з метою гармоншного завершення культури власного розуму, реалiзацiï права на безсмертя. Тому каношчне право - це транснацюнальна система духовно-моральних цiнностей вiрян, сформована герменевтикою природного права та метакорпора-тивним правом Церкви задля продовження позатiлесного життя [5, с. 72].
Стрним питанням, мабуть, е сшввщношення метаантропологiï права i канонiчного права. З одного боку, як видаеться, метаантрополопя права е ширшим поняттям вщ канонiчного, оскiльки його суб'ектом е будь-яка людина, а не тшьки вiрянин. З шшого - каношчне право ширше, оскшьки в ньому мютяться ще й позитивютсью норми Церкви. Так чи шакше метаантрополопя права i каношчне право мають метаантрополопчний вишр, доповнюють одне одного i скероваш на отримання людиною найбшьшо1' кiлькостi елементiв подоби Божо1'.
Висновки. Отже, проблеми абсолютно!' метаантропологп права випливають з метаантро-полопчних властивостей самоï людини (дослщника права) та з результатiв ïï дослщження (наукових обгрунтувань). Людина передуем е центром здебiльшого позитивно-правовоï дiяльностi, яка не завжди бажае входити у сферу трансцендентного та вщшукувати там метаантрополопчш парадигми права. 1нколи обгрунтування права здiйснюеться без трансцендентного духу, без використання можливостей антропологи людини. Науковi обгрунтування, здiйсненi дослщником, не вщображають того, що позитивне право бшьше дослщжуе владнi повноваження, природно-онтологiчнi властивостi права. Антропологiя права лише передбачае юнування його вищого рiвня - метаантропологiчного права, яке о^м всiх вiдомих iнституцiй регулюе ще й екзистенщю людини, метаграничне правове буття. У буденному рiвнi е тiльки позитивне i природжене право, а з правових наук розвиваеться лише теорiя права. Фiлософiя права починае розвиватися тiльки з граничного буття i повнютю розвиваеться в метаграничному. Тобто фiлософiя права в буденному вимiрi розвиватися не може, шакше вона нагадуватиме штампування, клiшування буденних правил життедiяльностi. Нишшне ж ХХ1 ст. вщновлюе ri науковi здобутки в галузi фшософп права, яю зародилися ще до нашоï ери i були вщкинуп в результатi рiзних флуктацiй у Новому час1
1. Всемирная энциклопедия: философия / глав. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. - М. : АСТ, Мн. : Харвест, Современный литератор, 2001. - 1312 с. 2. Крилова С. А. Со^альна метаантрополопя як мeтодологiя доЫдження краси в сустльному буттi [Електронний ресурс] / С. А. Крилова. - Режим доступу : http://aphy.net/2009-09-02-12-24-15/44-books/871-social-metaantropologiya-as-methodology-of-research-of-beauty-in-public-life. 3. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.-науч. фонд ; научно-ред. совет : предс. В. С. Степин. - М. : Мысль, 2000. Т. 1. - 721 с. 4. Свириденко Д. I. Метаантрополопя як мeтодологiя до^дження феномена акадeмiчноï мобiльностi / Д. I. Свириденко //Культура i Сучастсть. - 2014. - № 1. - С. 9-13 5. Сливка С. С. Каношчне право: [навч. поаб.] / С. С. Сливка. - К. : Атта, 2013. - 232 с. 6. Сливка С. С. Фiлософiя права : [навч. поаб.] / С. С. Сливка. - К. : Атта, 2012. - 256 с. 7. Философская антропология: словарь / под ред. Н. Хамитова. -Киев : КНТ, 2011. - 427 с. 8. Философия: энциклопедический словарь / под ред. А. А. Ивина. - М. : Гардарики, 2004. - 1072 с. 9. Фшософський енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарчука. - К. : Абрис, 2002. - 744 с. 10. Худоерко В. А. Метаантропология як философия запредельного бытия [Электронный ресурс] /В. А. Худоерко. - Режим доступа : http://sevntu.com.ua/jspui/bitstream/123456789/ 1732/1/filosof.56.2004.96-102.pdf.
