CC BY
43
УДК 343.13
Г. С. Римарчук
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнальний ушверситет "Львiвська полггехшка", асистент кафедри кримшального права та процесу,
канд. юрид. наук
С. О. Сорока
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнальний ушверситет "Львiвська полггехшка", доцент кафедри кримшального права та процесу,
канд. юрид. наук, доцент
1СТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛ1З СПРОСТУВАННЯ П1ДОЗРИ (ОБВИНУВАЧЕННЯ) В КОНТЕКСТ РЕАЛ1ЗАЦП ФУНКЦП ЗАХИСТУ У КРИМ1НАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕНН1
© Римарчук Г. С., Сорока С. О., 2015
Наведено результати кторико-правового дослщження однкт з форм реалiзащт функцн захисту у кримiнальному провадженш, а саме спростування пщозри (обвину-вачення). Акцент ставиться на поеднання ретроспективного досвщу адвокатури та обвинувачення з виокремленням основних елементних складових формування процесу спростування у кримшальному провадженш.
Ключовi слова: спростування пiдозри (обвинувачення), адвокатура, функщя захисту, кримiнальне провадження.
Г. С. Рымарчук, С. A. Сорока
ИСТОРИКО-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ ОПРОВЕРЖЕНИЯ ПОДОЗРЕНИЯ (ОБВИНЕНИЯ) В КОНТЕКСТЕ РЕАЛИЗАЦИИ ФУНКЦИИ ЗАЩИТЫ В УГОЛОВНОМ ПРОИЗВОДСТВЕ
Наведены результаты историко-правового исследования одной из форм реализации функции защиты в уголовном производстве, а именно опровержения подозрения (обвинения). Акцент ставится на сочетании ретроспективного опыта адвокатуры и обвинения с выделением основных элементных составляющих формирования процесса опровержения в уголовном производстве.
Ключевые слова: опровержение подозрения (обвинения), адвокатура, функция защиты, уголовное производство.
G. S. Rumarchyk, S. O. Soroka
HISTORICAL AND LEGAL ANALYSIS REFUTATION SUSPICION (CHARGES) IN THE CONTEXT OF PROTECTION FUNCTIONS IN CRIMINAL PROCEEDINGS
The article is devoted to the historical legal research of a specific form of criminal protection meaning refutation of suspicion (accusation). It is accentuated the need of a retrospective
experience combination taking into account advocacy and prosecution. Besides, there are emphasized key elements in the formation of the refutation process in criminal proceedings.
Key words: refutation of suspicion (accusation), advocacy, criminal protection, criminal proceedings.
Постановка проблеми. Правозахисна практика у Bci часи вважалася показником розвитку правово1 держави та яюсним елементом формування правово1' системи, яка забезпечувала належш гарантп захисту прав та штереив людини, об'ективне судочинство та рiвний доступ до правосуддя. 1з зародженням звичаевого права розпочалося становлення та розвиток основоположних iдей ведення судового процесу. Усталившись, принцип змагальносп сторiн вивiв на перший план необхщшсть обирати представника, який зм^ би вiдстоювати позицiю сторони процесу. В даному випадку можемо говорити про початок становлення правозахисного шституту, який був персошфшований в рiзний час вщповщними особами, та поетапного вдосконалення механiзмiв захисту прав та штереив осiб в процесуальному порядку.
Формулювання щлей. Насамперед, необхiднiсть введення тако1 специфiчноï сфери дiяльностi як захист в судовому процес^ а саме в рамках кримшального судочинства, була спричинена закономiрним ускладненням суспшьних вiдносин, виникненням на ïхньому rai нових чинниюв, якi, поряд зi сприянням росту життeздатностi населення та вдосконаленню державно-правових iнститутiв, сприяли виокремленню нових видiв злочинiв та проявiв антисоцiальноï поведiнки. Питаннями захисту обвинуваченоï особи займався захисник або ж адвокат, як уже згодом сформувалася дана профеая. Вщтак, процеси трансформацп суспiльного та правового поля призвели до замши особистого захисту та родинноï адвокатури, особою, яка володша певними базовими знаннями матерiального права та була ознайомлена iз формами судового процесу.
Виокремлення рашше не вирiшених проблем. Дослщжуючи шлях еволюцiï процесуально1' функцiï захисту та ïï складовi елементи, у тому чи^ i спростування пщозри (обвинувачення), варто звернутися до витокiв адвокатури, яка через призму свое1' професшно1' направленостi покликана забезпечувати захист прав шдозрюваного (обвинуваченого) в судовому процес^ так зокрема i в рамках кримшального провадження. Бiльш того, глибина вивчення уявлень про спростування пщозри (обвинувачення) залежить вiд поеднання юторичного досвщу iнституту адвокатури та процесу еволюцп кримiнального судочинства, оскiльки саме розвиток процесуально1' форми захисту дае можливють прослiдкувати роль та змют дiяльностi захисника зi спростування пщозри (обвинувачення).
Аналiз дослiджень. Теоретичним шдгрунтям вивчення генезису функцiï захисту та спростування тдозри (обвинувачення) як одше1" з основних форм реалiзацiï дано1' функцiï виступили науковi доробки таких вчених як Е. В. Васьковский, В. А. Жураковский, В. В. Калинин, М. В. Руденко, М. М. Говоруха, Г. Рибалко, Р. А. Мюллерсон, I. В. Николайко, Т. М. Гришина, С. Ф. Суфулька, О. Д. Святоцький, В. В. Медведчук, А. Е. Кистяювський, А. Бiрюкова та шшь
Як вщомо, в ютори розвитку кримшального процесу видшяють три його форми: змагальний, ш^зицшний та змшаний [1, с. 13]. Такий розподш безпосередньо пов'язаний зi специфiкою оргашзацп кримiнального судочинства й одночасно виявляе сшввщношення приватних i публiчних початюв у кримiнальному процесi в 1'хньому iсторичному виникненнi й розвитку.
Так, вщомо, що в часи Стародавньо1' Iндiï та Сгипту зародилися витоки формування проце-суально1' форми захисту шдозрюваного (обвинуваченого). На той час обов'язки правового захисту та представництва штерешв виконували особи одного й того самого класу. Так, один iз патрушв свщчить про участь адвока™ у цивiльному процесi, що вщбувався м1ж жрецем i грецьким найманим вошом. Характерною рисою змагальносп того перiоду була можливiсть доведення власно1' правоти шляхом подання прохання i пояснень ворогуючими сторонами та захисниками.
У давтх iудеlв захисником мiг бути кожний бажаючий. Дiяльнiсть захисника мала форму благодшно! дiяльностi, навiть милостиш. Пiзнiше адвокатура набула шшо! форми: за талмудним правом при судах синедрюну перебували особи, якi готувалися бути суддями i називалися кандидатами, вони були присутш на заседаниях i могли говорити промови на захист обвинуваченого [2, с. 5, 6].
У Давнш Грецп, як зазначав учений М. О. Чельцов-Бебутов, а саме в епоху розквггу афшсько! демократи У1-1У ст. до н. е., особ^ обвинуваченому, було надано право мати захисника. Незважаючи на те, що закон Афш вимагав вiд сторiн вести свою справу самостшно, без сторонньо! допомоги вони могли вести лише приватш дрiбнi процеси. У бiльш складних процесах необхщно було не тшьки надати факти, що роз'яснюють справу, але й згрупувати !х у належному виглядi й висвiтлити так, щоб справа була зрозумiлою для суддiв.
Характерним е те, що право Давньо! Грецп особливу увагу придшяе вiдповiдальностi обвинувача за обгрунтованють обвинувачення. У мiфологiчному свiтоглядi греюв це повинно було означати, що той, хто необгрунтовано обвинувачуе шшого у вбивсга, злодiйствi, сам позбавиться життя, понесе втрату близьких або майна.
Саме у зв'язку з цим з'являються люди, як знанням звича1в i законiв могли допомогти вдалому веденню справи - логографи (чи дикографи). Обов'язки логографа перед кшентом полягали в збиранш матерiалу, що був необхщний для попередньо1 перевiрки справи, а також вибiр найбшьш вигiдного виду скарги. У тих випадках, коли покарання встановлювалося не законом, а стороною, вони пропонували вщповщну кару [3, с. 174-178].
Однак логографи не задовольняли потреб судового захисту, оскшьки !х роль зводилася виключно до складання обвинувальних i позовних промов, як готувалися заздалепдь. Логографи не брали учасп у судовому засiданнi, а тому не могли спростовувати вимоги обвинувача чи позивача безпосередньо.
У кримшальному процес Риму (II ст. до н. е.) до судового захисту були допущен уи вшьш громадяни. З посиленням Риму та централiзацiею правосуддя значно збшьшувалася кiлькiсть гучних судових процешв, де захист, як i обвинувачення, були незалежш, бо кожен мав право виступати як обвинувач у кримшальному судг Кримiнальний процес здшснювався перед усiм народом - на площ^ де розглядалися звинувачення у вимаганнях, насильствi, зрадах тощо [4, с. 146].
На обвинувачев^ зокрема, лежав обов'язок збирати докази, вишукувати свщюв, вести обвинувачення в судг Через суворо обвинувальний характер процесу й повну рiвнiсть сторш обвинувач вiдповiдав за обгрунтованiсть обвинувачення. У випадку правильносп обрання засобiв захисту для спростування обвинувачення та виправдання подсудного обвинувач мiг бути притягнутий ним до вщповщальносп за наклеп [5, с. 124].
Оскшьки першопочаток забезпечення захисту прав та штерешв осiб в судовому порядку проявився на найнижчих ступенях юридичного розвитку людського суспiльства, iснувания у Давньому Свт окремо1 категорil ошб, якi здiйснювали захист прав та штерешв обвинуваченого, характерна для держав iз вищим рiвнем суспiльного розвитку, заснованих на демократичних засадах (наприклад, Стародавнiй Рим, Грецiя). Визначальною рисою становлення правового захисту у кримшальному судочинсга стало те, що спочатку функцда захисту виконували не лише юристи, а й будь-яю особи, в тому чист родичi обвинуваченого. Згодом, правозахисною практикою почали займатися особи, яю повиннi були вщповщати певним вимогам. Професiоналiзацiя надання правовое' допомоги сторонам в кримiнальному судочинсга супроводжувалась И п1дкоренням державним штересам.
Бiльше того, слiд зауважити, що значна роль у прототиш сучасного кримiнального процесу Стародавнього Свiту вщводилася не лише функцil захисту та представництва, але й необхщносп збирання вщповщних доказiв з метою доведення власно1 невинностi та спростуванню вимог, яю висувало обвинувачення. Саме дiяльнiсть, направлена на спростування заявлених обвинувачень, давала змогу довести необгрунтованють тверджень обвинувача, за що останнш м^ понести сувору кару за законами того часу.
Значних змш зазнала у середш вши дiяльнiсть зi спростування пiдозри (обвинувачення) стороною захисту у кримшальному процесс Це зумовлювалося тим, що сторони особисто вели процес, висловлюючи вс необхiднi зауваження i заперечення. Винятки складали лише деяю категори кримшальних справ. Так, у Францп духовш особи, лiтнi люди, жiнки, дгги i калiки могли мати представника для двобою. У Нiмеччинi закон регулював випадки, коли iнтереси малолггнього, старого, жiнки, покалiченого чи пораненого м^ представляти опiкун [6, с. 66-72].
У цей перюд публiчний i загальний процеси почали перетворюватися у таемний та iнквiзицiйний, чим обмежувалася участь адвокатiв у кримшальному процесс Наприклад, у Франци в 1539 р. указом короля Франциска I участь захисника у процес дозволялася лише за спещальним дозволом суду.
У тих крашах, де розшукову форму процесу не було прийнято, шститут правового захисту вдосконалювався. Так, в Англп у ХШ-Х1У ст.ст. розвивався iнститут правозаступництва в судах, що розглядали цивiльно-правовi позови. У 1695 рощ захисник був допущений у кримшальний процес у випадках обвинувачення в державнш зрад^ тсля чого судова практика поступово поширила це право обвинуваченого i на iншi кримiнальнi справи. Стан правозаступниюв подiлявся на двi групи, яю рiзко вiдрiзнялися один вщ одного - баристерiв i солiстерiв. Першi - це правозаступники в точному змют цього слова. Вони були радниками сторони, що 1х запросила, та вщповщали за юридичну сторону спору. Солiстер був посередником мiж клiентом i баристером i вiв дiловi переговори з клиентом, домовлявся про розмiр гонорару, а також збирав необхщш для ведення справи та спростування тдозри (обвинувачення) докази [7, с. 18].
Норми, що регламентували кримшальний процес феодально! Англп та Шмеччини, проголо-шували рiвноправнiсть сторiн. Згщно зi ст. 12 Другого Вестмшстерського Статуту Едуарда I 1275 р. обвинувач вщповщав за правдивiсть обвинувачення, i у випадку виправдання пщсудного, мiг на його вимогу пщдатися покаранню. Бшьше того, аналогiчну вiдповiдальнiсть несли також особи, що злюно пщбурювали обвинувача до пред'явлення безпiдставного обвинувачення [8, с. 345].
На прикладi ще! вiхи епохи бачимо, що поряд iз обов'язком доказування вини шдозрюваного (обвинуваченого) активно розвиваеться функцiя захисту, що полягае в обов'язку доведення, на основi зiбраних доказiв та пояснень свщюв, безпiдставностi обвинувачення у формi спростування викладених обвинуваченням тверджень, якi слугують на пщтримку вини пщозрюваного (обвинуваченого).
Загалом, тим же шляхом формувалася система кримшального судочинства у Кшвськш Рус, яка забезпечувала захист прав та свобод людини, надавала право захищати себе (шдозрюваного чи обвинуваченого) у сущ та сприяла становленню правозахисного шституту.
1нститут захисту та писемне право розвиваються в особливих юторичних умовах общинного ствжиття, тобто захист, обвинувачення, покарання ставали функщями общини. Роль захисниюв, наприклад, виконували рщш та приятелi сторiн, "послухи" та "видоки".
У 1Х-Х ст. на Русi юнувала система норм усного звичаевого права. Найдавшшою iсторичною пам'яткою першого писаного збiрника законiв Кшвсько! Русi е "Руська Правда" [9, с. 89-98]. За чаав правлiння Ярослава Мудрого особа, яка, наприклад, тдозрювалася у вбивсга, мала сама забезпечити свш захист - чоловiк повинен був на суд привести двох свщюв, яю б пiдтвердили те, що вш не винен. Трохи шзшше, в Розширенiй Правдi з'являються "послухи" - люди, яю не захищають обвинуваченого, але беруть на себе вщповщальнють за цю особу i сво1ми одноголос-ними свiдченнями зшмають з нього обвинувачення.
Як видаеться очевидним, захист вщ обвинувачення забезпечувався показами свщюв, якi сторона захисту зобов'язувалася представити для оспорювання висунутих обвинувачень.
У першш половиш XVIII ст. розпочалася робота з кодифшацп укра1нського права, яка зак1нчилась у 1743 р. В результат цього було вироблено проект кодексу украшського права п1д назвою "Права, по которым судится малороссийский народ" [10]. У цьому кодекс украшського права вперше вживалися термiни "адвокат", 'Щврений". В його сьомому артикулi давалося визначення поняття "адвокат": "адвокатом, пленшотентом, патроном, прокуратором й повiреним називаеться той, хто в чужiй справ^ за дорученням певно! особи замють не!, в судi в1дстоюе 11 iнтереси".
У цей час кримшально-процесуальна наука високо щнувала вказiвку закону та надавала обвину-вальному акту великого значення. Обвинувачений довщуеться з нього, яким чином вiн може супере-чити опоненту, що слщ спростовувати, що шдтримувати, а тому яснiсть обвинувального акта i правиль-не формулювання обвинувачення представлялисяться необхiдними для штересш захисту [11, с. 309].
Головним завданням захисниюв пiдсудних було "не тшьки у виголошенш захисно1 промови, заявi стосовно застосування покарання, 1хня роль не закiнчуеться iз завершенням судового засiдання. Захисник повинен знайти вс засоби для того, щоби тдсудний, котрий вручив йому долю свого захисту, не поню покарання вищого за те, що йому належить за законом. Зауваживши помилку суду в застосуванш покарання, яке не вщповщае злочину, вш мае вжити заходiв для того, щоб ця помилка суду не мала сумшвних наслщюв для долi киента. Обов'язки захисника продовжують лежати на ньому, доки сам тдсудний не вщмовиться вщ його захисту".
Саме таю уявлення того часу про роль захисту та його функцюнальне призначення, дали поштовх до розвитку, окрiм правил етики адвокатсько1 професи, ще й змiсту правозахисно1 дiяльностi, яка полягае у забезпеченнi прав та штерешв пiдозрюваного (обвинуваченого), проведення роботи зi збирання та оцшки доказiв, забезпечення показiв свiдкiв та iншi дп, якi формують систему спростування пщозри (обвинувачення) через доведення И необгрунтованосп, неправильностi квалiфiкацil дiяння чи правово1 оцiнки дiй подсудного.
Пiсля Жовтневого перевороту правозахисний шститут у формi адвокатури практично лшвщовувався, Згiдно з Декретом "Про суд" № 1 вщ 24 листопада 1917 р. ^м присяжно1 адвокатури скасовувалися ютитут прокуратури, вщдши кримiнальних розслiдувань, i взагалi практично вся судова система.
Процес пошуку оптимально1 для ново1 влади оргашзацп захисту в судовому процесi привiв до того, що 30 листопада 1918 р. було прийнято Положення про народний суд РРФСР, вщповщно до якого при Радах робггничих i селянських депутата були засноваш колегп захисникiв, обвинувачiв i представниюв сторiн у цивiльному процесi.
Згодом 14 лютого 1919 р. Тимчасовим положенням про народш суди i революцiйнi трибунали УРСР при них було створено колегп правозаступниюв. Члени колегп правозаступникiв обов'язково залучалися як захисники обвинувачених у кримiнальних справах та займалися безпосередньо дове-денням необгруитованостi пред'явленого обвинувачення [12, с. 91-96].
Оскшьки саме шститут адвокатури стояв на стражi законносп судового процесу, захисту вщ обвинувачення та забезпечення тако1 форми реалiзацil функцп захисту як спростування пiдозри (обвинувачення), варто вщзначити прийняття першого i единого в СРСР Закону "Про адвокатуру в СРСР" 30 листопада 1979 р., який визначав основним завданням адвокатури: забезпечення охорони прав i законних штереив громадян та оргашзацш.
Згодом, 5 червня 1981 р. було прийнято Закон Украши "Про судоустрш", ст. 15 якого була спрямо-вана на забезпечення обвинуваченому права на захист з вщповщними формами його реатзаци. Кожному надавалося право на захист при виршенш справ у судi. Функцда захисту в судi забезпечували адвокати.
Як бачимо, поряд з розвитком шституту адвокатури, а також трансформащею кримiнального судочинства, свою iсторiю мае i функцiя захисту як певна консолщащя названих процесiв, оскiльки проявляеться при здшсненш захисту адвокатом у кримшальному провадженш. Попри це, необхщно пщкреслити, що розвиток захисту в кримшальному провадженш сприяв виокремленню тако1 форми його реалiзацil, як спростування пщозри (обвинувачення). На нашу думку, право на дослщження в окремому порядку системи спростування пщозри (обвинувачення) полягае в конкретизацп та чггкосп окреслення способiв оспорювання пред'явленого обвинувачення, у служшш безпосередньо меи кримшального процесу та врешп виступае практичним шструментом захисту прав та штерешв пiдозрюваного (обвинуваченого) через обгрунтоване доведення неправильносп чи незаконностi тверджень, яю висуваються у пiдозрi (обвинуваченнi).
Висновок. 1сторичний аналiз розвитку функци захисту та одше! з форм 11 реалiзацil -спростування пiдозри (обвинувачення) дозволив нам зрозумгги, що захист в судовому порядку на вшх етапах державотворення, починаючи вщ примггивних зародкiв процесуально! форми ведення справ до сучасних форм здiйснення правосуддя, залишався одним iз основних та невщ'емних прав суб'ектiв цивiлiзованого судочинства, та полягае у забезпеченш гарантп обвинуваченiй особi довести свою невиннють, спростувати (оспорити) висунутi твердження сторони обвинувачення та вщновити соцiальний статус i положення в суспiльствi.
1. Рогатюк I. В. Обвинувачення у криминальному процес Украгни: монографiя. - К.: Атжа, 2007. - 160 с. 2. Енциклопедичний довiдник майбутнього адвоката: у 2 ч. / О. Д. Святоцький, Т. Г. Захарченко, С. Ф. Сафулько та iн.; за заг. ред. С. Ф. Сафулька. - К.: Видавничий Дiм "1н Юре", 2008. - Ч. 1. - 616 с. 3. Становлення iнституту правовог допомоги у кримтально-процесуальному правi / Т. В. Омельченко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия "Юридические науки". - 2012. - Том 25 (64). - № 1. - С. 174-178. 4. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права /М. А. Чельцов-Бебутов. - СПб: Равена, Альфа, 1995. - 846 с. 5. Покровский И. А. История римского права. - СПб., Изд. юридическое книжное, 1918. - 432 с. 6. Омельченко Т. В. КонституцШне право особи на правову допомогу i його реалiзацiя на досудових стадiях кримшального процесу - дисс. - С. 66-72. 7. Маляренко В. Т. Прокурор у кримшальному судочинствi: Деяю проблеми та шляхи гх виршення /В. Т. Маляренко, I. В. Вернидубов. -К.: Юр1нком 1нтер, 2001. - 240 с. 8. Чельцов-БебутовМ. А. Курс советского уголовно-процессуального права. - Т. 1: Очерки по истории суда и уголовного процесса рабовладельческих, феодальных и буржуазних государств. - М.: Госюриздат, 1957. - 837 с. (с. 345). 9. Руська правда як основний законодавчий документ давньог рус М. С. Паачник Квалiлогiя книги. - 2013 / 1 (23) - С. 89-98. 10.1нтернетресурс - http://www.naiau.kiev.ua/books/advokatura/page-72.html. 11. Случевский В. Учебник русского уголовного процесса. - СПб.: Тип. Стасюлевича, 1913. - 669 с. 12. Щодо питання проведення чисток серед представниюв адвокатури в УСРР у 1919-1929 роках В. П. Гусева // Втник АкадемИ адвокатури Украгни 92 число 2(27). - 2013. - С. 91-96.
