CC BY
28
Анна ПЛІШКОВА
Сучасны сферы фунґованя кодіфікованого русиньского языка на Словеньску
Проблем літературного языка Русинів в середнёевропсюм просторі і точніше в ареалі Карпат має веце як тристорічну історію. Языковый вопрос, якый характерізовав културный і політічньїй жывот Русинів, явить ся як історічньїй проблем уж од 17. стороча а пережыв аж до сучасности, кедь стоїме на порозі 21. стороча. Діалектна роздробленость, културны і языковы традіції сусідів, набоженьскы, соціално-політічны і іншы факторы мали в тім реґіоні значный вплив на выбераня языка реґіоналной културы: од церьковно-славяньского в ёго (велико)руській і україньскій редакції, україньского і (великоруського літературных языків, аж по проєктаї літературного языка заложены на містній діалектній основі.
Як бы была написана комплетна історія письменства і літературного языка Підкарпатьской Руси і сусідніх русиньскых областей, потім бы ся указало, же тот реґіон Славян - в словах вызнамного славісти Нікпьі Тольстого - быв своёй сор-ты „пробным простором творіня оптімалной варіант! спи-совного языка“ (Magocsi, 1996). Но наперек близкости русиньского ареалу з великым украшьскым етнічно-языковым ареалом, но і наперек тюным контактам з (велико)руськов кул-турно-языковов традіціёв, історічна память Русинів предці лем не дала їм забыти на містну културно-языкову традіцію. І зато в сучасности можеме быти свідками того, же якраз тота путь в карпатьскім ареалі набывать конкретны контуры, а то в подобі кодіфікованых варіантів русиньского літературного языка.
Зновуожывлшя языкового вопросу меджі Русинами є в центрі увагы нелем на Словеньску, але і в околитых країнах, де жыють Русины. Одповідь на вопрос, што є прічінов актуалізації ці зновуожывлшя языкового проблему в карпатьскім
ареалі по паді тоталітных режімів, выстигують слова Серґея Ткачова, же є то природный рефлекс, природна реакція на „револучность“ зреалізова^іх змін, котрых зачаток сягать к роспаду двох імперій - Ракусько-Угорьской і (Велико)Русь-кой (Ткачов, 1995). В звязи з тым ся родить цшый ряд про-блемів в области културы, школства, медій ці сполоченьско-го жывота, про выршшя якых як першооснова выступав тзв. языковый вопрос ці точніше вопрос норматівного літературного языка.
Зачаток процесу кодіфікації
Револучность добы, 1989 рік, як в северовыходнш Европі в цілім, так і в бывшім Чесько-Словеньску, яка повалила силу тоталпы, не могла не засягнути і Русинів на северовыході Словеньска. Уж 26. новембра 1989, значіть лем 10 днів по револучных акціях у Празі, в Пряшові взникать “Ініціятивна група русинів-українців за перебудову“, яка такой на першім мітінґу выголосила, же “народностный вопрос Русинів в Чесь-ко-Словеньску ніґда дефінітівно выршеный не быв“ (Зозу-ляк, 1989). Доказом повідженого быв і 20. януара 1990 в Пряшові міморядный зьязд „Культурного союзу українських тру-дящих“ (КСУТ) за участи нелем делеґатів мютных орґанізацій КСУТ, але і делеґатів многых русиньскых сел выходного Словеньска, представителів обидвох церьквей - довєдна понад 450 делеґатів і гостів. Уж на тім зьязді делеґата з русинь-скых сел, главно з области Меджілаборець, остро одсудили минулый період українізації, „як найтемнішу сторонку нашой історії“, вымагали скінчіти з укршшзащёв як продуктом то-талітного комуністічного режіму, ліквідацію КСУТ і створі-ня новой русиньской орґанізації (Магочій, 1993). Наперек тому, рішіня зьязду не принесло успокоїня, яке Русины чекали як сатісфакцію за минулы рокы народностной і языковой неґації. Як реакція на даный факт в Меджілабірцях ся сформовав „Културный рух Русинів“, проґрамным цілём якого ся стало „оброджіня Русинів“. Меджі проґрамныма цілями руху быв і такый: „Треба створити русиньскый литературный язык на основі діалекту Лабірщіны, якый бы як повинный предмет ся учів у 1. - 5. класах ОШ, на якый бы потім подля жела-
ня родичів і на основі інтересу навязовав україньскьій литературный язык“ (Магочій, 1993).
Потреба ці непотреба русиньского языка ся аналізовала в пресі і за округлыма столами. Выслідком діскусій было, же до того часу друкованый орґан ЦК КСУТ, тыжденник Нове життя, якый в револучных часах перестав быти орґаном ЦК КСУТ, перетрансформовав ся на „тижневик русинів-українців Чехословаччини“, в якім зачали выходити дві сторонкы на русиньскім діалекті під назвов „Голос русинів“. Пестрость русиньскых діалектів, нараз офіціално презентована з того періодіка, стала ся силным імпулзом на приправу першых норм будучого русиньского літературного языка. Із пропоз-щёв норм, базованых на шпеціфіках лабірьского діалекту, як першый вышов отець Франтішек Крайняк, парох Ґреко-католицькой церькви св. Василія Великого в Меджілабірцях. А наслідно матеріалы публіковані в рубріці „Голос русинів“ зачали діставати подобу языковой нормы і стали ся основов приправлёваных матеріалів до нултого чісла часопису Русин (1990).
Зачінаючі 1990 роком, в пресі не утихали діскусії о тім „хто сьме“, як і о язиковім вопросі. Сітуація зачала інших дімензій наберати по трансформації лабірьского руху до новой русинь-ской орґанізації в Меджілабірцях - Русиньской оброды 25. марца 1990, цшём якой подля штатуту ся стало - „пропаґова-ти културу, звыкы, традіції, історію у СВОЇМ ВЛАСТНІМ ЯЗЫКУ, формов културно-освітной роботы, новинок, розг-ласу, телевізії і под“. (Русин, 1990) Потреба кодіфікації ру-синьского языка зачінать быти найактуалнішов, навеце вы-жадованов штатныма орґанами перед заведжінём русиньского языка до офщалных сфер жывота Русинів - медій і школ. Тот факт зарівно ся став главнов темов полемік меджі представителями проукраїньской і прорусиньской орьєнтацій в Чесько-Словеньску, але і в інших европскых країнах, де Русины жыють.
Главно проукрашьскы учены в Чесько-Словеньску з рос-паками принимали кажду ініціатіву в аспекті створёваня норм будучого літературного языка, якы поступно ґрадовали і переростали аж до неґатівістічных позіцій, з якых выголошо-вали „непотребность“ тзв. русиньского літературного язы-
ка, к створёваню якого, подля них, з філолоґічного аспекту неекзістує нияка прічіна (Stec, 1992), і ароґанції, яка дедале частіше ся зьявлёвала при характерістіках окремых особнос-тей, залучівших ся до приправы норм. Появліня на світ дал-шого русиньского періодіка - „Народных новинок“ (1991) а з ним періодічности шдкреслёваня потребы ушфшованых норм русиньского языка, принесло новы силы і новы приступы к нормованю языка.
Дедале частіше ся споминать думка створіня научной інштітуції, цілём роботы якой бы было выршыти прінціпіал-ны вопросы перед зачатём процесу кодіфікації і приступити к роботі над потребныма кодіфікачныма приручниками. Важ-нов подіёв на пути к досягнутю того ціля было зорґанізованя 1. Меджінародного конґресу о русиньскім языку в 1992 р., найважшшы пункты резолуції якого ся дотыкали концепч-ных вопросів: 1. кодіфікація русиньского языка бы мала быти основана на жывім языку, 2. каждый із штирёх русиньскых реґіонів бы мав узаконити властный варіант літературного языка, заснованый на переважаючім діалекті, 3. русиньскый язык бы мав вжывати азбуку (Magocsi, 1996). Тоты основны пршцшы ся стали ведучов щеёв, котров ся в далшых роках керовали кодіфікаторы русиньского языка з розлічных реґі-онів. Першый конґрес зась підтримав думку потребы русинь-ской научной інштітуції, яка до двох місяців досправды в Пряшові взникла. Інштітут русиньского языка і културы од свого взнику служыв як коордшачный центер роботы кодіф-ікаторів русиньского языка зо вшыткых країн, де жыють. Заслугов доц. ПгДр. Юрія Панька, к. н. в сполупраці з редак-ціёв Народных новинок быв створеный першый проєкт правил русиньского правопису (1994) і словник русиньской тер-мінолоґії („Русиньско-русько-україньско-словеньско-польскый л^вю^чных термінів“ (1994). Під веджшём другого діректора інштітуту Доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н. Вышли в 1994 році далшы кодіфікачны приручникы - допов-нены правила русиньского правопису, орфоґрафічный словник, букварь і чітанка і зачала ся робота над ґраматіков.
Жаль, винов зміненой політічной сітуації на Словеньску в другій половині 1994 року офіціално ся кінчіть діятельство інштітуту, але практічно роботы над кодіфікаціёв кулміно-
вали а і наперек великым обштрукціям з боку як українофілів, так і окремых працовників штатной справы, 27. януара 1995 року в Братіславі быв русиньскый язык на Словеньску офіц-іално выголошеный за кодіфікованый. Важне є, же даный факт акцептовали представителі културного, сполоченьско-го, політічного і научного жывота Словеньской републікы, што документовали нелем своёв участёв на нім, але і фінанч-нов дотащёв акту кодіфікації, звязаного з научным семінаром з меджінароднов участёв славістів.
Святочным актом кодіфікації перша етапа робот над языком ся скінчіла, але перед Русинів на Словеньску і їх репрезентанта - Русиньску оброду поставила такой дакілько новых пріорітных задач, реалізуючі котры ся обчековала і одповідь на вопрос уятя ся кодіфікованого русиньского языка в розлічних сферах културно-сполоченьского жывота Русинів в условіях Словеньской републжы. Іде главно о сферу споло-ченьску, умелецьку, публіцістічну, конфесійну, школьску і літературну.
Сполоченьска сфера
Русиньскый язык, точніше ёго діалекты, все были основным засобом комунікації меджі переважнов частёв Русинів, і в сучасности ся дана традіція у великій мірі утримує. Жаль, силный вплив асімілації - завиненый і ліквідаціёв малоклас-ных школ з языком навчаня народности по русиньскых селах, і інтеґрація молодых Русинів до школ мютьскых з языком навчаня словеньскым - ся не міг не одбити і на способі комунікації меджі Русинами, а главно молодов ґенераціёв, яка і в традічно русиньскых селах при побіжній комунікації в су-часности часто вжывать язык словеньскый. І здасть ся їм то природным явом, бо як в медіях, так школах, церьквах а часто і дома мають можность чути словеньскый язык, розум-лять го і знають.
В інакшій позіції ся находить середня і старша ґенарація Русинів, выхована іщі на впливах русофілства, українофіл-ства, або докінця карпаторуськых традіціях, яка - тота усві-домленіша часть - або крітізує сучасне упущаня молодых людей од старых традіцій, або - тота менше свідома часть -мовчіть і беспомічно ся призерать на даный став, припадно
приучать ся комунікації в словеньскім языку зо своїма внуками ці правнуками.
Наперек такій сітуації, штат створив условія на фунґованя материньскых языків народностных меншин жыючіх в Сло-веньскій републіці і в сфері сполоченьскій, кедь в 1999 році прияв Закон о вжываню языюв народностных меншин. На ёго основі наслідно по списованю людей (2001), в 92 селах Пряшівского краю, де жыш мінімално 20% Русинів, закон ґарантує право на вжываня материньского языка в уряднім контактованю, напр. на сшьскых урядах, поштах, в шпыта-лях, на судах, в школах, церьквах і шшых інштітуціях, де, треба підкреслити, же мютны русиньскы діалекты ся беспо-серднё выужывали і перед приятём споминаного закона. Под-ля нас, русиньскый язык, респ. ёго діалекты на Словеньску в уряднім контактованю ся вжывать в омного бівшій кількосте сел, а то і в такых, в котрых подля шта'пспкы жытелі даной народности не творять 20% населіня, але в скуточности в каждоденній комунікації вжывають переважно дакотрый з русиньскых діалектів. Кількость сел, на якы в будучности ся може росшырити платность споминаного закона на хосен народностной меншины, залежить лем од нёй самой - ці при далшых списованях людей буде у бівшій мірі декларовати свою приналежность к русиньскій народности і такому же материньскому языку.
Умелецька сфера
Під умелецьков сферов, попри діятельстві многых екзісту-ючіх аматерьскых сільскых колектівах, розвиваючіх і пропа-ґуючіх переважно фолклорне богатство Русинів, будеме розуміти главно діятельство єдиного у світі русиньского про-фесіоналного театру - Театру Александра Духновіча у Пря-шові з ёго ствацько-танечным колектівом „Пульс“. У своїй історії быв театер штересный тым, же ся став першов „ук-раїньсков“ културнов шштгтущёв, яка в пряшівскім реґіоні взникла по другій світовій войні з назвов „Український національний театр“. Іронічно, же якраз она в половині 90. років 20. стороча ся стала зась першов прорусиньскы орьєнтова-нов, у своїм діятельстві як перша зачала вжывати русиньс-кый діалект. Но в своїй основі тот факт мож цалком добрі
порозуміти: ^яшівс^ій театер як заяздовый все быв і є од-казаный на публіку реґіонів северовыходного Словеньска, в якім ґро населіня творить русиньске етнікум з материньскым языком русиньскым. З цілём утримати собі приязень публі-кы така зміна была неминуча. А револучны події 1989 року лем ускорили акт змін! і самой назвы театру (октобер 1990), яка в пореволучных условіях вызерала скоріше як анахронізм.
Наперек даным змінам, веджіня театру од зачатку 90.-х років 20. ст. репертоар ставляло двоязычно - по русиньскы і по украшьскы. Спершу пропорціонално, але інтерес публшы собі і ту выжадав зміну. Резултатом неприниманя жытелями русиньскых сел гер театру в україньскім языку, є сучасный ёго репертоар, якый ся грає лем по русиньскы. А не суть то лем гры містных авторів, але і світова класіка. Модерный приступ ку театру гостюючіх режісерів звязаный з вжыванём людём зрозумілого языка, принесли тій културній інштітуції в послідніх 10 роках успіх нелем на домашніх, але і на світо-вых сценах, фестівалах. Діятельство драматічного колектіву театру ся стає предметом рецензій словеньской театралной крткы, яка го оцінює уж дакілько років за найлшшый про-фесюналный народностный театер на Словеньску, але ёго роботу зрівнує і з найлшшыма словеньскыма театрами. Оці-нінём ёго професіоналности є і двойразова номінація герця русиньского театру на престижну цілословеньску ціну „ДОСКІ“ за найлшшый герецькый выкон сезоны.
Публіцістічна сфера
Публіцістічна сфера вжываня русиньского языка є презентована главно друкованыма періодіками Русиньской обро-ды - тыжденником „Народны новинкы“ і двоймісячником „Русин“. Обидва зограли найважнішу роль при формованю нормы русиньского літературного языка а потім при увод-жованю кодіфікованой подобы русиньского языка до жыво-та. Главно „Народны новинкы“ ся стали тым періодіком, де ся вели і ведуть діскусії нелем на народностны, церьковны, але і на языковы темы, ку котрым можуть ся слободно выс-ловлёвати їх чітателі, але і шырша громада. Їх заміряня є цілословеньске, но з акцентом на репоны северовыходного Словеньска. напротівагу, часопис „Русин“ є орьєнтованый
інтерреґіонално, што значіть, же своє місто в нім мають Русины зо вшыткых країн карпатьского ареалу (Словеньско, Україна, Польско, Мадярьско, Сербія), враховано Чеськой републікы, Споєных штатів америцькых і Канады. Часопис ся занимать і вопросами русиньской лгтературы, як і набо-женьского жывота Русинів.
Културно-сполоченьскый жывот Русинів в їх материньскім языку на Словеньску суть призначены обгосподарёвати і дві електрошчны - верейноправны медії - Словеньска телевізія і Словеньскый розглас, повинностёв якых зо закона є высы-лати і про жытелів СР, якы творять народностны меншины. Покы в Словеньскій телевізії, Главній редакції народностно-го высыланя в Кошіцях ся закон по часі і жадостях Русинів днесь решпектує, выслщком чого є выроба самостатных ру-синьскых маґазінів, сітуацію ся не дарило на хосен Русинів ани по 10 роках змінити в Словеньскім розгласі, а то наперек екзістенції Главной редакції народностно-етнічного высыла-ня в Пряшові, де своє пропорціоналне заступліня мали бы мати вшыткы народностны меншины і їх материньскы язы-кы на теріторії выходного Словеньска. Наперек тому офіці-алный погляд веджіня Словеньского розгласу і в такій сіту-ації быв, же дана інштітуція односно Русинів „дотримує вшыткы законы“, причім реалізація тзв. „русиньско-украшьскых“ релацій „є повно в згоді із реално народностнов сгтуащёв“ (Плішкова, 2001). Но реална сітуація была така, же Русины іщі ініціатівніше ся зачали домагати самостатного радювы-сыланя з Пряшова, на основі чого веджіня наконець мусило приступити на конкретны змшы і ту: в першім ряді од 1. 9. 1998 на діференцоване высыланя про Русинів і Українців, яке але по пару місяцях назад заникло, а дале - по новых протестах Русинів - к выписаню конкурзу на 2 міста редакторів до „тіму высыланя в русиньскім языку“, што і так дефінітівно-му выршшю проблему не помогло. Наслідно Русиньска об-рода ся обернула з офіціалнов жадостёв помочі проблем ршыти на меджінародну інштітуцію - Раду Европы до Штрасбурґу, яку підпорила пе^чныма підписами за самостат-не русиньске высыланя жыпешв Словеньской републжы. Тиск Русинів на компетентны інштітуції і по приязных выслщках списованя людей (май 2001) про Русинів предці лем спосо-
бив, же в рамках новой орґанізачной штруктуры, яку Сло-веньскый розглас прияв зачатком року 2002, ся редакція спра-водайства в пряшівскім радію офіціално розділила на само-статны части, єднов з якых є офіціално декларованый і „тім русиньского высыланя“ (Плішкова, 2001).
Конфесійна сфера
Ніжна револуція в Чесько-Словеньску мала позтвный вплив, главно на ґрекокатолицьку церьков. Наперек тому, же єй найвысшы кругы все веце мінять свою орьєнтацію на словеньску - преферують выслугованя і нелгтурпчных частей церьковных обрядів по словеньскы, а то і в селах з пере-вагов по русиньскы бісідуючого населіня - в тій самій церьк-ви є 20 священиків, якы просаджують тенденцію, жебы релі-ґійны книжкы ся перекладовали до русиньского языка і вжы-вали ся на богослужбах і на годинах релігії. Найвызначшшым з них є о. Франтішек Крайняк з Меджілаборець, якый за помочі містного духовенства і лаїків переложыв до русиньско-го языка основны церьковны тексты, котры ся в сучасности ужывають в дакотрых парохіях з домінуючім жытельством русиньской народности. Суть то: Апостолы на неділі і свята цілого року переложены о. Франтішком Крайняком до лаб-ірьского діалекту (1985) і Євангелія на неділі і свята цілого року (1986), якы по уділіню імпріматуру вышли в кодіфіко-ваній нормі русиньского языка в 1999 році. Окрем того Ф. Крайняк переложыв Тайны: крещіня, міропомазаня, ев-харістія, покаяня, манжелство, елеёпомазаня (1986); Крестна дорога Господа нашого Ісуса Хріста (1988); молитвеник св. ружанця (1992); Малый ґрекокатолицькый катехізм про ру-синьскы діти (1984), Євангеліє од св. Іоана (2002).
Покы іде о православну церьков, тота обвинює ґрекокато-ликів з помаганя процесу латинізації і словакізації. Притім, в аспекті заставліня того процесу і выявлшя своёй позіції од-носно русинства, русиньского языка і можности приближы-ти ся к віруючім якраз такым способом, як часть священиків ґрекокатолицькой церькви, доднесь не выявила свою позіцію. Подобно як в ґрекокатолицькій церькви, і в православній по многых русиньскых селах служать священици родом Слова-ци, якых не барз інтересує народностный аспект їх діятель-
ства. Окрем того, історічно якраз православна церьков ся звязує з політіков наступу комунізму в бывшш Чеськосло-веньскій републіці, в рамках якой є зась обвинёвана з украї-нофілства і русофілства. Хоць і в рамках той церькви екзі-стують духовны, якы бы были охотны помагати процесу за-веджіня русиньского языка до православных храмів в реґіоні северовыходного Словеньска, офіціална позіція єй найвыс-шых кругів затыль хыбить. Значіть, обидві церькви выходного обряду, діючі в реґіоні, де компактно жыють Русины, очівидно суть орьєнтованы кажда шшым боком. А десь всередині зістають Русины, якы суть часто одказаны на милость або немилость церьковных єрархів або окремых священиків, ці ся в них проявить народностне чутя і ці суть охотны акцеп-товати народностне чутя своїх вірників. Право чути мате-риньскый язык у церьквах выходного обряду доднесь на Сло-веньску ся не реалізує на достатній уровни. Лем пронародно роздумуюча часть ґрекокатолицькых священиків на Словень-ску робить конкретны крокы на зміну сітуації, бо можность захраны як выходной традіції своёй церькви, так народно-стного аспекту в ній видить у зряджіню уряду єпіскопа шпец-іално про Русинів ці парохії з домінуючім русиньскым жы-тельством. Першым кроком к тому, може, є створіня функції вікаря (2003) в рамках Ґрекокатолицького єпіскопского уряду в Пряшові.
Школьска сфера
Дану сферу Русины поважують за найважнішу од самого зачатку возроджованя русиньской народности і русиньского языка. Ведучі представителі Русинів собі усвідомлёвали, же абы ся цалком не вытратив ці не вымер русиньскый язык, треба зробити вшытко про то, жебы быв зась заведженый до основных школ, але лем там, де о то проявлять інтерес родичі, значіть, на базі добровольности.
Недавна історія говорить, же бывшы русиньскы (респ. русь-кы) школы были насилным адмшютра^вным способом в 1952 році змшены на украшьскы. Переважна часть Русинів тоту зміну не прияла, а то з той прічіны, же украшьскый язык не поважовали за свій материньскый язык. І зато Русины зачали масово свої діти посылати до школ словеньскых.
Факт, же в минулых 45 роках ся школы в русиньскых містах і селах пословенчіли, Русины не принимали як траґедію. Выходивши з реалности, же русиньскы школы, так як і русиньс-ка ідентічность подля закона ся стали про них неприпустны-ма, україньску орьєнтацію в жывот і школстві з бівшой части принимали як чуджу, орьєнтація на словеньскый язык про них была найрацюналшшым ршшём. Ведь Словеньско было і є штатом, котрого Русины обчанами суть, были і будуть, а з того выходили, выбераючі собі і языкову орьєнтацію в школстві.
Аж конечно кедь на кінці 20. стороча і жытелі Словеньска дістали можность выпробовати жывот в демократічній ре-публіці, в новых условіях ся і в Русинів назад зачало пробуд-жовати роками придушоване народне сумліня. Новоприни-маны законы демократічной републшы, возроджуючій процес Русинів і їх материньского языка - вдяка сістематічному дожадованю ся Русиньской оброды на Словеньску - зачали акцептовати, внаслідку чого од школьского року 1997/1998 в 12 основных школах северовыходного Словеньска быв про-явленый інтерес родичів школярів завести выучованя русинь-ского языка. К тому акту были приправлены і з помочов штату выданы вшыткы потрібны педа^пчны документы (Копсерсіа vzdelavania deti obcanov SR rusinskej narodnosti; Копсерсіа vyucovania predmetu г^і^ку jazyk; ЙсеЬпе ріапу рге zakladne skoly; ИсеЬпе osnovy рге zakladne skoly), як і учеб-никы русиньского языка про основны і середні школы. Але основнов задачов і в сучасности зістає освітна робота меджі родичами, жебы порозуміли вызнам даного процесу і запи-совали свої діти на выучованя предмету русиньскый язык і култура.
Пріорітов про Русинів в школьскій сфері є як росшырёва-ня выучованя предмету русиньскый язык і култура на обид-вох ступнях основных школ і дакотрых ґімназіях в реґіоні серевовыходного Словеньска, так і выхова будучіх кваліфі-кованых педаґоґів про даный предмет. Наперек тому, же уж од 1993 року ся евідують снагы Русиньской оброды на Словеньску створити катедру русиньского языка і културы на котрійсь з пряшівскых факулт, докінця на тот ціль штат в 1994 р. выдшив 1,5 міліона корун на єй заряджіня, доднесь
такой катедры ніт. Місто нёй в 1998 році взникать як ректо-ратне працовіско Пряшівской універзіті Інштітут народностных штудій і чуджіх язіків, в рамках якого зачало як перше фунґовати Одділіня русиньского языка і културы. Но таке рішіня лем на час выршыло проблем приправы педаґоґів, і то не в повній мірі. Проблем є в тім, же выучованя русиньс-кого языка в рамках Інштітуту є в позіції предмету „воли-тельного“: можуть собі го зволити штудовати - як проглуб-лену форму штудія - штуденты Педаґоґічной факулты, а як меджіодборове штудіум штуденты хоцькотрой факулты Пря-шівской універзіті, окрем штудентів Педаґоґічной факулты Пряшівской універзіті, предмет русиньскый язык і култура штудують главно штуденты Філозофічной факулты ПУ. Із споминаных прічін о штудіум офіціално абсентує інтерес бо-гословців православной ці ґрекокатолицькой богословской факулты, і хоць неофіціално о нёго інтерес проявлюють. Но винов абсенції самостатной катедры ніт можности, наперек значному інтересу, штудовати русиньскый язык і културу як самостатный штудійній одбор, респ. в комбінації з якымсь іншім предметом, абсолвенты якого бы здобыли кваліфікацію і про вшыткы споминаны сферы културно-сполоченьс-кого жывота Русинів. А створіня катедры очівидно є зада-чов, вірішіня котрой зістане в сфері школства пріорітнов в далшім періоді нелем про Русиньску оброду, але і про сучас-ных працовників Інштітуту народностных штудій і чуджіх язіків Пряшівской універзіті.
Літературна сфера
Літературна сфера Русинів на Словеньску є єдинов, де аб-сентує перерваня контінуіті сучасности з минулостёв. Русинь-ска література все мала особности, якы то з бівшов, то з мен-шов силов вступали на літературну сцену, в залежности од сполоченьско-політічной сітуації і од авторьского потенціалу. Література творена в русиньскім языку взникала як в часах, коли вшыткы Русины жыли в єдній імперії і не мали за-бороны голосити ся к русиньскій народности - авторы А. Па-дальскый, І. Выслоцькый, А. Коцак, А. Вальковскый (18. ст., мотівовані і переселенецьков літературов, яку творили Русины в Северній Америці - Емілій Кубек, Штефан Варзаль,
Іван Ладіжіньс^ій); І. Ріпа, П. Лодій, М. Андрейковіч, А. Лабанц, Т. Подґаєцька, А. Кріґер-Добряньска, М. Невиць-ка, А. Духновіч, П. Кузмяк, А. Павловіч (19. ст.); так і в новій Чеськословеньскій републіці а нескорше в повойновій Чесь-кословеньскій соціалістічній републіці (20. ст.) - авторы І. Жак, І. Новак, А. Цапцара, А. Галґашова, Н. Гвозда, А. Галчакова, Ю. Матяшовска, Ш. Смолей, М. Полчова, Е. Цап-цара, А. Владыкова, О. Кудзей - творили наперек заказу ру-синьской народности, ку котрым по році 1989 прибыли авторы передтым пишучі по украшьскы - Штефан Сухый, Марія Мальцовска, Юрій Харитун, Миколай Ксеняк. А не іншак тому є і в самостатній Словеньскій републіці (на зачатку 21. ст.), коли по заведжіню до школ предмету русиньскый язык і култура к споминаным старшым авторам, сістематічно пуб-ліковавшым свої творы главно в прилозі „Народных новинок - „Поздравліню Русинів“ і часописі „Русин“, ся зачіна-ють поступно придавати і молоды авторы, школярі і штуденты, котры од кінця 2000 року ся зачали публіковати в квар-талнику про русиньскы діти і молодеж „Русалці“ - далшій прилозі „Народных новинок“.
Говорячі о уровни літературного процесу Русинів Пряшів-щшы треба підкреслити, же не быти розліч^іх языковых впливів і орьєнтацій, як наслідку полтчных впливів сусідніх країн, література Русинів Словеньска в сучасности бы могла ся пышыти омного бівшым чіслом авторів а самособов і выс-шов умелецьков уровнёв. Но наперек тяжкій сітуації і стаґ-нації розвитку лгтературы в русиньскім языку, котру розвиваючому ся літературному процесу з 20. років 20. ст., потім лібералізації сполочности в 60. роках, наслідно завдав період „будованя соціалізму і комунізму“, аґресівно придусившый спробы о возроджованя русиньского народа і языка, народноязычна русиньска орьєнтація вытримала і пережыла, гля-даючі і находжаючі силну опору як у фолклорній народній творчости, так в реліґійно-церьковній письменности в ру-синьскім языку, якы мали од прадавна довгу традіцію меджі Русинами. Зато не є ниякым чудом, же першы народны авторы - Іван Жак на Спішу, Іван Новак на Маковіці, Марія Ду-фанцёва у Пряшові, Юрко Колинчак на Снинщіні, Николай Горняк на Лабірщіні - творили в тій традіції. Не каждому з
них ся пощастило надруковати свої поези-ствы в тогдышній пресі, але они вшыткы творили тот зародок, з котрого в по-войновых часах, окреме од 60. років, выросли і розвинули ся писательскы пое^чны самородкы, з творчости котрых была выдана книжка „Зелений віночок, червоні квіточки“ (1965). На тоту літературну творчость старшого поколіня надвязо-вали высшеспоминаны поеты і писателі, зачінаючі свою літературну путь аж в повойновых роках. В їх творчости ся уж выразшше проявлять амбіція літературно ся выдшити меджі своїма сучасниками: є в них бівша снага освоїти собі теорію творіня літературних жанрів на основі освіта і особного інтересу к літературі. Од такой літературной роботы быв уж лем крок к літературній творчости на професіоналній уровни, котра у Русинів зачала взникати в 60. - 70. роках (Хома, 2000). Спомеджі выданых творів того часу можеме спомянути: антологію „Карпати піснею вчаровані“ (1974), зборникы: Івана Жака „Маковіцькі нути“ (1960), Юстины Матяшовской „Оря-биньский вінок“ (1975), Николая Гвозды „Маковицькі дзвіночки“ (1976), Юрка Колинчака „Підвигорлатська бист-рина“ (1977), Анны Галчаковой „Окрилені мрії“ (1978), „Ба-лады“ (1984).
Література Русинів Словеньска свого повного возроджіня зажывать по 1989 році, коли ся мінять условія розвитку і про Русинів як народность наперед в Чесько-Словеньскій феде-ратівній републіці а од 1993 року і в самостатній Словеньскій републіці. Вдяка підпорі штату при книжковім выдаваню літе-ратуры Русинів, выходять на світло новы зборникы поезій і прозовы творы а ку авторам знамым з минулых часів прибы-вають новы, котры переходять з україньского або і (велико)-руського языюв на русиньскый, бо тоту путь поважують за природну в сучасній етапі розвитку културы Русинів, і докін-ця ініціують в 2001 р. зрод писательского субєкту - Сполку русиньскых писателів Словеньска. Спомеджі них треба спо-мянути в першім ряді поетів Штефана Сухого, якый є автором штирёх книжок в русиньскім языку, зборників поезій „Ру-синьскый співник“ (1994) і „Енді сідать на машыну вічности“ (1995), зборника повідань „Як Руснакы релаксують“ (1997) і стишковой книжкы з нотами про основны школы з навчанём русиньского языка „Азбукарня“ (2004); Юрка Харитуна (по-
етічній зборник „Гуслі з явора“, 1995), прозаічку Марію Мальцовску, яка є авторков трёх зборників повідань в ру-синьскім языку: „Манна і оскомина“ (1994), „Під русиньскым небом“ (1998), „Русиньскы арабескы“ (2002), і книжкы приповідок про діти „Приповідкова лучка“ (1995), котры в р. 2000 были выданы і формов маґнетофоновой казеты; і байкаря Миколая Ксеняка, автора книжкы „О Камюньскых майст-рах“ (1994), книжкы повідань „Біда Русинів з дому выганя-ла“ (2002) і зборника баёк „Выбраны байкы“ (2002). Споми-наны авторы творять літературу професіоналной уровни, яка може конкуровати іншоязічній літературі. Центром увагы сучасных русиньскых писателів суть проблемы чоловіка, села, народности, языка, але і філозофічні роздумы над бытём в сучасній економічно нелегкій добі, традіції, церьков, народны ремесла. Вдяка приступности языка у своїх чітателів здо-бывають сімпатії а вдяка якости окремых литературных жанрів суть перекладованы до іншіх язіків і публіковані в словеньскых і загранічніх періодіках. Доднесь троє найліп-шы з русиньскых авторів Словеньска Ш. Сухый, М. Маль-цовска і М. Ксеняк ся можуть похвалити престижнов цінов Александра Духновіча удшёванов Карпаторусиньскым научным центром в США за найліпшу книжку русиньской літе-ратуры.
ЛІТЕРАТУРА
Зозуляк, О. Перший крок Ініціятивной групи. Нове життя. Пряшів, 1. XII. 1989. С. 2.
Магочій П. Р. Тривалість регіональних культур: Русини і українці на їхній карпатській батьківщині та за кордоном. Нью-Йорк, 1993. С. бб.
Magocsi P. R., ed. A New Slavic Language is Born/Zrodil sa novy slovansky'jazyk. New York, 199б. P. ХІІІ.
Плішкова А. Компетенція на зміну внуторной штруктуры вы-сыланя є в руках шефредактора Пряшівского штудія - інтервю з централным діректором Словеньского розгласу в Братіславі, ПгДр. Ярославом Резніком // Народны новинкы/ Пряшів/ Ч. 11 - 14, 28. ІІІ. 2001. С. 5.
Плішкова А. Професіоналіта на першім місті - інтервю з шеф-редактором Главной редакції народностно-етнічного высыланя Словеньского розгласу в Пряшові, ПгДр. Войтєхом Бачом // Народны новинкы. Ч. 11 - 14, 28. ІІІ. 2001. С. 5-б; Самостатне русин-ске высыланя зась на досяг рукы? // Народны новинкы. Пряшів. Ч. 1б-17, 25. rV. 2001. С. 1-2.
Станові Русиньской оброды на Словеньску. Русин. Меджі-лабірці, 1990 .
Ткачов С. Статус литературного языка русинов на Украине // Slavica Tarnopolensia. Ч. 2. Тернопіль, 1995. С. 21.
Tolstoj N. I. Introduction/Uvodom // Magocsi P. R., ed. A New Slavic Language is Born/Zrodil sa novy slovansky'jazyk. New York, 199б. P.
хііі.
Stec M. K otazke „rusinskeho“ spisovneho jazyka. Presov, 1992. С. 22.
Хома В. Русиньска література на Словеньску в остатніх роках // Русин. ХІ, 5-б. Пряшів, 2000. С. 2.
