CC BY
21SOCIAL SCIENCES
MODERN MODELS OF ARGUMENTATION THEORY: APPROACHES TO UNDERSTANDING CRITICISM
Prykhodko S.
PhD in Economical Sciences, Senior Researcher Center of Humanitarian Education of the National Academy of Sciences of Ukraine,
Kiev
СУЧАСН1 МОДЕЛ1 ТЕОРП АРГУМЕНТАЦП: ЩДХОДИ ДО РОЗУМ1ННЯ КРИТИКИ
Приходько С. В.
кандидат економ1чних наук, старший науковий ствробтник Центр гуматтарног освти НацюналъноЧ академИ' наук Украти,
Кшв
https://doi.org/10.5281/zenodo.7495057
Abstract
The material of the publication reflects the consideration of idea that in modelling and evaluating of arguments, criticism and counterargument play a more important role than defending and supporting the thesis. The novelty of this idea lies in shifting the main focus of the research of argumentation from justification and evidence, with which it is traditionally associated, to criticism and refutation. Compared to justification and proof, criticism and refutation play an almost more important role in the context of skills and communication in the practical activities of people, including in obtaining and verifying information.
Анотащя
Метою дослщження e щея про те, що в моделювант та ощнщ аргуменпв критика та контраргумен-тащя вщграють важлившу роль, шж захист та тдтримка тези. Новизна ще1 вде1 полягае у змщент головного фокусу дослвдження аргументаци з обгрунтування та доказiв, з якими ïï традицшно пов'язують, на критику та спростування. У порiвняннi з обгрунтуванням та доказом, критика та спростування вщграють чи не важлившу роль у контексп навичок та комунiкацiï у практичнш дiяльностi людей, включаючи отри-мання та перевiрку iнформацiï.
Keywords: theory of argumentation, criticism and counterargument, dialogical and abstract arguments, evaluation of arguments, acceptability of arguments
Ключовi слова: теорiя аргументаци, критика та контраргументащя, дiалогiчнi та абстрактш аргуме-нти, оцiнка аргуменпв, прийнятнiсть аргументiв
Теорiя аргументаци являе собою м1жсциплша-рну галузь наукових дослвджень де об'ектом досль дження е найбiльш ефективнi в комушкативному процесi логiчнi та позалогiчнi засоби переконання. Сучасна теор1я аргументаци поеднуе в собi компо-ненти лопки, лiнгвiстики, психологи, соцюлоги, фшософи, риторики, етики та iнших галузей наукових знань. Найважливiшим моментом аргументаци в наущ е використання особливих мовних засобiв, як1, формуючись на базi природно! мови, уточню-ються за допомогою особливих визначень, утворю-ючи систему науково! термшологи.
Активiзацiя теоретичних i практичних досль джень у сферi теори аргументаци обумовлена змь нами, що вiдбуваються в полiтико-економiчному устро1 свiту i викликаною ними потребою в нових бшьш ефективних методах полемши та тдвище-ним штересом до аргументативного дискусу. Вщк-риття нових галузей та наукових ютин у процесi творчого пошуку потребуе нових мовних прийомiв та термшв для !х фгксацц та прийняття науковою спiльнотою в цьому полягае актуальнiсть теми дос-лщження.
Аргументацiя е спосiб рацiонального переконання людей у ходi полемiки, дискуси чи диспуту. Хоча переконання може бути досягнуто емоцшно-психолопчними, моральними, ораторськими та iн-шими засобами, але головним способом е опора на розум, а тим самим на рацюнально-лопчш методи, принципи та правила переконання. Почуття та емо-ци грають, звичайно, чималу роль у впливi на людей, але найб№ший результат досягаеться лише тодi, коли саме доводи розуму доповнюються та т-дкрiплюються зверненням до почутпв та емоцiй слухачiв.
Теоретичнi та практичш аспекти теори аргументаци розглянуто в науковi працях Х. Перельмана, Г. Джонсона, Ф. ван Еемерена, Р. Гроотендорста, А.Ивина та багатьо шших дослвднишв. Стандарт-ний погляд на критику аргументiв, що викладаеться у бiльшостi науково! лггератури з логiки та аргументаци, з одного боку, полягае у розмежуванш критики по суп спору та критики, спрямовано! на рiзнi аспекти його конкретно! реалiзацi! - особистостi учасник1в, особливостi !хньо! поведiнки та мови,
специфшу та призначення суперечки тощо. З ш-шого боку, розмежовують критику з Н нацiленостi на структурнi елементи аргументiв чи спросту-вання аргументу шляхом доказу протилежного ук-ладання. [1, Гл. 8; 2, Гл. X; 3, с. 208-212, 4, С. 97104].
У сучаснш теори аргументаци видмють три щдходи до розумiння критики, яю пов'язанi з трьома тдходами до розумiння аргументу: вивщ-ним, дiалогiчним та абстрактним.
Слiд зауважити, що аргумент - це мiркування, що складаеться з упорядкованого набору пропози-цiй, яки можна розглядати трояко:
1) як виввдний висновок, продукт штелектуа-льно! операци переходу вщ iстинностi пропозицiй, що виступають його посилками, до iстинностi ш-шо! пропозици або висновку;
2) як елемент дiалогу або специфiчний х1д у ньому, що е процесом або процедурою висування шдстав на користь iстинностi будь-якого ствер-дження, що виражае думку з того чи шшого питания i виступае висновком мiркування з метою ро-звiяти сумнiви адресата чи досягти згоди щодо його ютинноста у дiалозi;
3) як несамостайну частину висновку чи ходу в дiалозi, посилку чи висновок, у першому чи другому сена, включаючи виведення висновку з поро-жньо! безлiчi посилок.
Слд зазначити, що виввдний погляд на аргумент посилаеться на верифжацш та нацшений на обгрунтування висновку. Дiалогiчний погляд ба-чить у ньому тдстави, запропонованi його автором адресату, щоб розвiяти сумнiви останнього щодо висновку аргументу заради переконання чи досяг-нення згоди, i перевiряе придатнiсть аргументу за допомогою обгрунтування i вiдхилення запере-чення, покладаючись на принципи верифжацп та фальсифжаци. Таким чином дiалогiчний погляд виступае виразом так званих людино-орiентованих концепцiй аргументаци, розглядае аргумент як про-цес чи процедуру обгрунтування чи спростування в дiалозi та фокусуеться на и риторичних та формально-дiа- лектичних аспектах. Абстрактний аргумент вадволшаеться вiд внутршньо1 будови висновку та оцшюе прийнятнiсть через фальсифжацш, покладаючись на вiдхилення аргументав на захист протилежного укладання. Абстрактний аргумент, як i дiалогiчний, основною функцiею аргументу вважае захист вш критики, але йде дал^ що визна-чае тдтримку тези як похадну ввд ввдхилення критики. Абстрактний погляд на аргумент схожий з ви-водним поглядом у формальному пiдходi до аргументаци, оцiнюючи насамперед И будову, тому виступае виразом сучасного логiко-орiентованого тдходу до аргументаци.
У перевiрцi обгрунтованостi та коректноста висновку виввдний погляд покладаеться на принцип верифшаци i в результата трактуе i аргумент, i критику як продукти однокроково1 штелектуально1 дь яльностi в ру^ закону, тому що не допускае перегляду думки, яка ризикуе призвести до суперечно-стi. Два iншi погляди на аргумент - дiалогiчний та абстрактний, покладаються по-рiзному на принцип
фальсифжаци. Для дiалогiчного погляду характер-ний компромiсний щдхвд, що допускае оцшку аргу-ментiв на основi того й iншого принципiв, а абстрактний погляд грунтуеться виключно на принципi фальсифжаци. Дiалогiчний та абстрактний погляди розцшюють критику подвшно, а саме: як запере-чення i заперечення на заперечення у дiалозi та як захист вш них вiдповiдно. Дiалогiчний погляд на аргумент це мiркування, що дае адресату тдстави вважати якесь твердження ютинним [5, р. 10].
Розглянемо, яку роль вщграе критика у стандартах оцшки аргументiв. Так критика виводного аргументу е у тому, щоб продемонструвати ютин-шсть протилежного укладання. Вона являе собою контраргументащю i спростування аргументу, що критикуеться навiть у тих випадках, коли нацiлена поставити пiд питання його обгрунтованiсть чи ко-ректшсть, i атакуе, вiдповiдно, посилки чи споаб демонстраций Критика та заперечення для дiалогiч-ного погляду на аргумент вщграють роль чи не бь льшу порiвняно з обгрунтуванням. Дiалогiчний аргумент передбачае багатокрокову критику та перегляд оцiнок тверджень та аргументiв у ходi дiалогу, iнакше важко було б говорити про аргумента як т-дстави, що пред'являються автором адресату задля досягнення згоди з приводу думки, висловлено1 у висновку аргументу. Висуваючи аргумент на за-хист свого погляду, автор закликае адресатiв вирь шити, прийняти чи нi залежно вщ якостi самого аргументу, заперечень i контраргументiв адресата, i навиъ вiд думки адресата з питання, що обговорю-еться. Наведений опис обм^ аргументами з переглядом !х оцiнки е нехарактерним для виводного аргументу, але е характерним для дiалогового, де критика нацшена на вшповшшсть аргументу крите-рiям придатностi, i абстрактного, де вщсутшсть критики означае вiдсутнiсть аргументаци.
Вшзначимо чотири найбiльш сутгевi в кон-текстi критики аргументи всi вони пов'язаш мiж собою:
- по-перше, ключову роль у вившному аргуме-нтi грае обгрунтування висновку шляхом виведення його з посилок, а в дiалогiчному аргумента ролi ро-зподiленi мiж критикою, за допомогою вщхилення яко! здiйснюеться обгрунтування висновку, та виве-денням його з посилок.
- по-друге, виводний аргумент не допускае перегляду укладання, у чому дiалогiчний бачить свою головну мiсiю.
- по-трете, якщо виводний погляд трактуе аргумент як продукт штелектуально1 д1яльноста, то дiа-логiчний аргумент е процедурою, що включае обгрунтування та критику в дiалозi.
- ^ нарештi, четвертою суттевою вщмшшстю виступае роль мiркуючого та слухача чи аудитори, вщ яко! вивщний аргумент вiдволiкаеться, а дiало-пчний аргумент, навпаки, на не1 нацшений.
Як висновок до дано1 статта варто вiдзначити, що теор1я аргументаци дослщжуе найрiзноманiт-нiшi прийоми, за допомогою яких можуть форму-ватися чи змiнюватися переконання у процеа кому-шкаци. Цi прийоми, звичайно, залежать вщ конкретно! галузi знань, вiд аудитори, вщ сощальних груп
i суспшьства загалом, ввд своерщносп культури або ж цивiлiзацi!, у межах яко! вони складаються i за-стосовуються. В усiх цих та багатьох iнших випад-ках, яш неможливо перерахувати i яш надто складно навiть практично враховувати, головним по-няттям е аргументащя.
У сучаснiй теорi! аргументаци видiляють три подходи до розумшня критики, як1 пов'язанi з трьома подходами до розумiння аргументу: вивод-ним, дiалогiчним та абстрактним. Виввдний погляд на аргумент покладаеться на верифжацш i нацше-ний на обгрунтування висновку за допомогою виве-дення його з посилок. Дiалогiчний погляд бачить у ньому тдстави, запропонованi його автором адресату, щоб розв1яти сумнiви останнього з приводу висновку аргументу заради переконання або досяг-нення згоди, i перевiряе придатнiсть аргументу за допомогою обгрунтування i ввдхилення запере-чення, покладаючись на принципи верифжацп та фальсифжацп. Абстрактний аргумент вадвотка-еться вщ внутрiшньо! будови розумових висновшв
та оцiнюe прийнятнiсть через фальсифжацш, покладаючись на вiдхилення аргуменпв на захист про-тилежного висновку. У дiалоговому та абстрактному поглядах для обгрунтування i захисту аргуме-нтiв заперечення i критика аргуменпв вiдiграють бiльш важливу роль, шж визначенi за !х допомогою захист i пiдтримка, що вщграють проввдну роль у виводному аргумента
Список лiтератури:
1. Ивлев Ю. И. Логика: учеб. М.: Логос, 1998.
2. Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика: учеб. М.: Юристъ, 1999.
3. Логика / под ред. А. И. Мигунова, И. Б. Микиртумова, Б. И. Федорова. М.: Проспект, 2010.
4. Ивин А. А. Основы теории аргументации: учеб. М.: ВЛАДОС, 1997
5. Moore B. N., Parker R. Critical thinking. NY: McGraw-Hill, 2009.
6. Copi I. M., Cohen C. Introduction to Logic. London; NY: McMillan, 1990.
