CC BY
8
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 4 (32), 2021
УДК 340.12
Олена Чорнобай
Нащональний ушверситет "Львiвськa полтехшка", Навчально-науковий шститут права, психологи та
шновацшно! oсвiти,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теори та фшософи права, кoнституцiйнoгo та мiжнaрoднoгo права
labau@i.ua
АРГУМЕНТАТИВНА ПРАКТИКА У ЮРИДИЧН1Й Д1ЯЛЬНОСТ1
http: //doi.org/10.23939/law2021.32.037 © Чорнобай 0.,2021
У статт доcлiджено проблематику аргументативноТ практики у юридичнiй дiяль-HOCTi. Акцент зроблено на вивченш вимог до мовцiв як суб'екпв судового процесу. З'ясовано фактори, як впливають на ефективнicть аргументування, а саме: комушка-тивнi навички та здiбноcтi, знання, уявлення, ц1нн1сна система мовця, емоцшний та пcихологiчний стан, cоцiальний статус та роль у сусшльствь Вказано на вплив цих чин-никчв на визначення тактики та стратеги аргументування та вщбору аргумен^в. Вивче-но макроструктуру аргументативного дискурсу, базовими елементами якого е теза, аргумент та демонстращя, розглянуто сутшсть та функцп кожного з них. З'ясовано особливост таких рiзновидiв мовлення як монолог та дiалог. Визначено cпецифiку та вимоги до ефективност Тх застосування, умови, за яких Тх варто застосовувати. Виявле-но значення попередньоТ пiдготовки аргуменпв та монологу i дiалогу окремо на резуль-тативнicть аргументування. З'ясовано значення логжи та емоцiйно-пcихологiчних прийомпв переконання cуб'ектiв судового процесу. Визначено необхiднicть Тх комплексного застосування для пщвищення ефективноcтi аргументування, переваги та недолжи кожного з них.
Виявлено вщмшносл юридичних та наукових доказ1в вiдповiдно до Тхшх характеристик. Вивчено cпецифiку застосування понять "юридична аргументащя" та "правова аргументащя" для охоплення уciх фактор1в, пов'язаних з аргументативною практикою. З'ясовано спектр питань та аргумен^в, як вони охоплюють. Визначено доцшьшсть Тх застосування вщповщно до особливостей аргументативноТ практики.
Виявлено вплив позитивктськоТ та антропоцентричноТ парадигм на формування i розвиток аргументативноТ практики та умови, за яких вона може функщонувати. З'ясовано переваги та недолжи кожноТ з них. Дослщжено значення iдей застосування ло-гiки та загальноТ теорн моделювання на формування сприятливого середовища для ево-люцп аргументативного дискурсу в межах судочинства.
Ключовi слова: аргументативна практика, юридична аргументащя, правова аргументащя, аргументативний дискурс, аргумент, судочинство, норми права.
Постановка проблеми. Аргументащя в судовому процес залежить вщ низки фaктoрiв, одним з яких е проблема його практичного втшення. На вщмшу вiд теори юридично! та правово! аргументаци, аргументативна практика е явищем бiльш прикладним. Вона вимагае як теоретичних
знань, так i вщповщних навичок i вмiнь, часто заснованих на досвiдi, якi е сумiжними або належать до iнших наук та сфер життя. Необхiднiстю дослщження аргументативно! практики у юридичнiй дiяльностi як системного явища та його складових зумовлене написання ще! статп.
Аналiз дослiдження проблеми. Проблемою аргументативно! практики у юридичнш дiяльно-ст цiкавилися вiтчизнянi та iноземнi науковщ, серед яких М. К. Треушников, Р. Кросс, О. В. Бача-лiашвiлi та iн. Ю. Л. Василенко вивчав лшгвокогштивний аналiз аргументаци в текстах судових р> шень, Г. Н. Аксьонова аналiзувала когштивш стратеги аргументативно! мовленнево! дiяльностi на матерiалах судових промов, а Т. Б. Стариннова дослщжувала структуру аргументативного дискурсу, шляхи та засоби його реалiзацi!.
Водночас, актуальним е дослщження аргументативно! практики в юридичнш дiяльностi у контекст розгляду цього явища як мiжгалузевого, тобто такого, яке вимагае вщ суб'ектiв судового процесу знань та навикiв у рiзних сферах. Важливо також в комплекс зi згаданим вище дослiдити фактори, яю впливають на розвиток аргументативно! практики, !хш основнi виклики та перспекти-ви, умови, за яких можливий активний розвиток аргументативного дискурсу в межах судового про-цесу.
Мета статт полягае у вивченш аргументативно! практики у юридичнш дiяльностi.
Виклад основного матерiалу. Процес аргументування передбачае реалiзацiю мовця як мов-но! особистостi шляхом застосування мовно!, комушкативно! та лiнгвiстично! компетенцi!. На це впливае низка факторiв: знання, уявлення, цшшсна система мовця, емоцiйний та психолопчний стан, соцiальний статус та роль у суспшьствь У процес аргументування мовець реалiзуе себе як мовна особистють, демонструючи свою мовну, комушкативну та лiнгвiстичну компетенцiю. На цей процес впливають знання мовця, його уявлення, здоровий глузд, цшшсна система, його епiстемiч-ний, емоцшний стан, сощальний статус i сощальш ролi, якi йому доводиться "виконувати". Це свiдчить про складний характер аргументаци як явища.
Аргументативна практика заснована на структур^ що передбачае наявшсть посилок у виглядi комплексних соцiальних уявлень, понять, що вбирають в себе iнтелектуальнi, духовнi, емоцшш та психiчнi характеристики особистостi. При аргументаци природною мовою всi щ посилки залиша-ються в iмплiкацi!, тобто визначають стратегiю i тактику спшкування, "керують" вибором мовних засобiв.
Аргументацiя, а точнiше аргументативний дискурс, володiе своею постiйною макроструктурою. I! складовими е теза, аргументи (шдстави, доводи) i демонстрацiя. Теза - це положения, пози-щя, яку обгрунтовують. Саме !й повинен прищляти основну увагу аргументатор або опонент. Це означае, що в процес аргументаци будь-яка залучена до не! шформащя повинна концентрувати-ся навколо тези i служити !! детальному аналiзу. Походження тези пов'язане з ситуащею. Тезою може стати вщповщь на будь-яке питання, висловлену кимось думку з певного предмету. У разi оргашзовано! полемiки теза формуеться заздалегщь.
Аргументи - це вщом^ заздалегiдь здобутi положення, за допомогою яких досягаються обгрунтованосп та переконливють тези. Вiдбiр аргументiв - процес на який впливае безлiч факто-рiв: свiтогляд, рiвень осв^и аргументатора, його iдеологiчнi та культурш переконання, конкретнi обставини, що супроводжують процес аргументацi! i так даль З ще! причини аргументи, зрозумш i переконливi в однiй аудитори, можуть виявитися непереконливими i незрозумшими в iншiй.
Демонстрацiя - це лопчний зв'язок тези i аргуменпв. Примусова сила аргументацi! детермi-нована характером демонстраци. Найбiльшу примусову силу мае демонстращя у формi дедуктив-них умовиводiв, якщо вона лопчно коректна. Демонстрацiя у формi iндукцi!, тобто коли загальна теза виводиться з низки однотипних приватних аргуменпв, або у формi аналогi! мае меншу логiчну необхiднiсть порiвняно з дедукщею. Дуже часто демонстрацiя у формi порiвняния, метафори мае на
мет вплинути не на лопчну сторону людсько1 свщомосп, а на емоцшну. У таких випадках ло-пчний зв'язок тези i аргументiв вщтюняеться впливом психологiчного характеру, заснованого на звичному i очевидному. Також вона передбачае i те, що дуже часто в мовi аргументацiя не виража-еться явно, тому рецишенту або опоненту необхiдно докладати певних зусиль для виявлення всiх И структурних елементiв [6, с. 21-23].
Основними рiзновидами мовлення, якi застосовують для аргументаци в межах судового про-цесу, е монолог та дiалог (або полiлог). Бачалiашвiлi О. В. зазначае, що монолог у цьому контекст розумдать як розгорнуте висловлювання одше1 особи, процес свщомого звернення до слухача, ха-рактерне для усного наукового, судового, публiчного мовлення, яке продумують i готують заздале-гiдь. Монологiчна мова складшша вiд дiалогу за змiстом i мовним оформленням, тому передбачае досить високий рiвень вiдповiдного розвитку мовця. Мета монологу - досягти необхщного впливу на слухачiв, переконати 1х. Монологiчна мова вимагае вiд мовця вмшня логiчно, послiдовно викла-дати сво! думки, висловлювати 1х ясно i чiтко, а також вмшня встановлювати контакт з аудиторiею. Для цього мовець повинен стежити не тшьки за змютом свое! мови i за 11 зовнiшньою побудовою, а й за реакцiею слухачiв. Зважаючи на згадане вище, монолог за сво!м призначенням та метою передбачае застосування аргументаци, а тому е ефективним засобом аргументування в судовому процесс
Дiалогiчна мова, психолопчно бiльш проста i природна форма мови, виникае при безпосеред-ньому спiлкуваннi двох або декшькох спiврозмовникiв i складаеться в основному з обмшу реплша-ми (вщповщь, заперечення, зауваження на слова сшврозмовника), вiдрiзняеться стислiстю, наявнiстю питальних i спонукальних речень, синтаксично не розгорнутих конструкцш. Дiалогiчна мова, як правило, пред'являе менше вимог до побудови зв'язного i розгорнутого висловлювання, шж мова монологiчна, а тому не потребуе спещально! пiдготовки. Пояснюеться це тим, що сшврозмовники знаходяться в однаковш ситуаци, сприймають однi i тi ж факти i явища i тому порiвняно легко, ро-зумiють один одного. Для реалiзацil дiалогу необхiдна спiльна iнформацiйна база його суб'екпв з мiнiмальним розривом у знаннях кожного з них з них, шакше дiалог не буде розвиватися [1, с. 170-173].
В юридичнш аргументаци поряд з лопчними способам впливу застосовуються мовш та емо-цiйно-психологiчнi прийоми переконання. Наявнiсть фактору конфлiктностi в аргументаци призво-дить до необхiдностi не лише викладу позици сторони судового процесу, а й переконання шших суб'екпв у И iстинностi. Тому практична реатзащя юридично1 аргументаци пов'язана iз застосу-ванням законiв риторики, лопки та психосемантики.
Логiчним каркасом аргументаци слугуе обгрунтування. Однак Овчинников А. I. стверджуе, що лопка набувае чинност тiльки тодi, коли основш поняття вже визначенi i досягнутi угоди про !х розумшня. Тодi процес оперування ними набувае лопчно1 форми. Але аргументацiя не зводиться лише до лопчного переконання, обгрунтування. Лопчна iстиннiсть мiркувань - ще не гарантiя iстинностi висновку, оскшьки логiка сама по собi не встановлюе правильнiсть, iстиннiсть пе-редсуджень.
Водночас, поняття доказу в юридичнш аргументаци постае бшьш широким, шж в шших галу-зях знання. Якщо в точних науках для доказу використовуеться дедукцiя iз загальних посилок, то в судовому процеш - данi чуттевого пiзнання, показання свiдкiв, експертнi висновки i навт речовi докази, якi в строгому сенш слова е одиничними твердженнями. Головна вiдмiннiсть юридичних доказiв вщ наукових полягае в тому, що вони завжди розглядаються "виважено", в единш системi критерilв оцiнки, умовою цшсносп яко! виступае в тому чи^ i юридична сторона !х виявлення. Крiм того, оцiнка юридичних доказiв, на противагу отриманим дослщним шляхом науковим, засно-вана на внутршньому переконаннi суду, при цьому шяю докази не мають для суду заздалепдь встановлено1 сили, а отже, шдлягають аргументацil в судовому процеш [4, с. 14-16].
Актуальним е питання визначення понять "юридична аргументащя" та "правова аргумента-щя" для охоплення усiх факторiв, пов'язаних з аргументативною практикою. Поняття "юридична аргументащя" охоплюе спектр власне юридичних аргумеипв (пов'язаних з нормами права, заборо-ною декшькох покарань за одне правопорушення, презумпщею невинуватостi тощо). Водночас,
правова аргументащя включае в себе також i аргументи фшософсью, соцiальнi, моральнi та iн. Зва-жаючи на те, що аргументативна практика е поняттям набагато ширшим, анiж юридична аргумен-тацiя, повшше !й вiдповiдае аргументацiя саме правова. Проте юнуе певний парадокс: наслщки в судовому процесi виходять з юридично! аргументацi!, при цьому позитивютський !! характер може ставити формальну обов'язковiсть над переконливiстю аргументiв. Аргументащя правова дозволяе уникнути правового формалiзму, чiтко розмежовуючи рiзнi види аргумента та вимоги, якi до них ставляться [2, с. 101].
Основною проблемою розвитку аргументативно! практики е вплив позитивiзму, який був по-ширеним у свiтi в ХХ ст. Центральне значення норми права та необхщшсть чiткого виконання ушх положень законодавчих актiв зумовлюе суто мехашчний характер аргументацi!, за якого основною метою аргументативно! практики е лише поверхневе доведення або констатащя зв'язку мiж дiею (бездiяльнiстю) та нормою права. Таю умови обмежують можливосп застосування та розвитку аргументативно! практики та швелюють ряд чинниюв, характериних для не! (вплив комушкативних навичок мовця, емоцiйно-психологiчного переконання тощо).
Вiдхiд вiд цiе! парадигми вiдбувався за рахунок розвитку щей застосування лопки та загаль-но! теорi! моделювання, якi стали альтернативою правовому формалiзму та надали аргументаци гнучкостi. Поширення антропоцентричних iдей також позитивно вплинуло на урiзноманiтнения теоретично! бази правово! аргументацi!. Становлення та розвиток св^оглядно-методолопчного плюралiзму створило основу для динамiчного розвитку юриспруденцi!, що стало одшею з рушiйних сил для еволюци аргументацi! та !! постiйних змiн. Результатом цього центральним об'ектом судо-чинства стало не виконання норми права, а захист та забезпечення прав людини. Ще одним наслщ-ком е визнання законодавства не замкнутою системою, яка мае змшюватись вщповщно до вимог та потреб суспшьства, яке е динамiчною структурою. Отже правова система грунтуеться не на чiткому дотриманш норм права, а його принципах. За таких умов аргументативний дискурс стае не тшьки засобом знаходження ютини в межах одного судового процесу, а впливае на формування правово! системи та традици загалом. Проте певний вплив позитивiзму вщчуваеться i досi, наприклад, у в№ чизиянiй теорi! юридично! аргументацi!, перешкоджаючи розвитку аргументативно! практики та обмежуючи !! [3, с. 5-8, с. 183-185].
Висновки. Аргументативна практика за своею природою е явищем, яке об'еднуе рiзнi науки, а тому мае певною мiрою мiжгалузевий характер. На вiдмiну вiд юридично! аргументаци як тако! вона враховуе людський фактор як мовця, так i шших учасникiв судового процесу. Важливими для ефективностi аргументування е комушкативш навички мовця, його емоцiйний, психолопчний та соцiальний стан, iнтелектуальнi та моральш характеристики тощо.
Аргументативний дискурс мае постшну макроструктуру (теза, аргумент, демонстращя) та може реалiзовуватись в монолопчнй та дiалогiчнiй (полiлогiчнiй) мовь Цi рiзновиди мовлення е рiзними за сво!ми ознаками: монолог краще шдходить для органiзованого та заздалепдь шдготов-леного викладу позицi! та аргумента, тодi як дiалог доцшьно застосовувати для швидкого дискурсу без попередньо! пiдготовки. При цьому полшог вимагае високого рiвня комунiкативних навичок та iмпровiзацi!, на вiдмiну вщ монологу.
Важливою умовою реалiзацi! аргументаци е доцшьне та ефективне поеднання лопки та емо-цiйно-психологiчних прийомiв переконання. Логiчна iстиннiсть мiркувань не е ютиншстю загаль-ного висновку, а тому вимагае бшьш гнучкого пiдходу. Природа судочинства передбачае, що шяю докази не мають для суду заздалепдь встановлено! сили, а тому саме вщ переконання суду зале-жить успiх аргументацi!.
Складним е питання сшввщношення позитивiстського та антропоцентричного пiдходiв до розумiння аргументаци. Перший зумовлюе суто мехашчний !! характер та орiентований на за-безпечення виконання норм права, в той час як другий центральним елементом визначае права людини. Зважаючи на особливосп аргументативного дискурсу, саме антропоцентрична паради-
гма завдяки свош гнучкост та мшливост створюе сприятливi умови для розвитку аргументаци в юридичнш дiяльностi.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бачалиашвили О. В. (2013). Аргументация как речевое действие в судебном дискурсе. Вестник Ленинградского государственного университета им. А. С. Пушкина. 1 (4). 169-175. doi: 10.24412/ FeDdbwu3PPE.
2. Дудаш Т. (2016). Правова аргументащя: до питання про загальне поняття. Право Укра'ти. № 8. С. 99-106.
3. Козюбра М. I. (2012). Теор1я юридично1 аргументаци: становлення, стан та перспективи у вгг-чизнянш юриспруденции Науков1 записки НаУКМА. Юридичш науки. Т. 129. С. 3-11.
4. Овчинников А. И. (2015). Юридическая аргументация в судебном процессе: теоретико-методологический аспект. Юристъ-Правоведъ. № 5 (72). С. 13-17.
5. Рябовол Л. (2019). Передумови й чинники становлення впчизняно1 загальнотеоретично1 юриспруденции Теоргя держави i права. № 2. С. 182-187.
6. Стариннова Т. Б. (2010). Структура аргументативного дискурса. Вестник Волжского университета им. В. Н. Татищева. № 4. С. 19-29.
REFERENCES
1. Bachaliashvili O. V. (2013). Argumentacija kak rechevoe dejstvie v sudebnom diskurse [Argumentation as a speech action in judicial discourse]. Vestnik Leningradskogo gosudarstvennogo universiteta im. A. S. Pushkina. 1 (4). 169-175. doi: 10.24412/FeDdbwu3PPE.
2. Dudash T. (2016). Pravova arhumentatsiia: do pytannia pro zahalne poniattia [Legal argumentation: on the question of a general concept]. Pravo Ukrainy. No. 8. P. 99-106.
3. Koziubra M. I. (2012). Teoriia yurydychnoi arhumentatsii: stanovlennia, stan ta perspektyvy u vitchyznianii yurysprudentsii [Theory of legal argumentation: formation, state and prospects in Russian jurisprudence]. Naukovi zapysky NaUKMA. Yurydychni nauky. T. 129. P. 3-11.
4. Ovchinnikov A. I. (2015). Juridicheskaja argumentacija v sudebnom processe: teoretiko-metodologicheskij aspect [Legal argumentation in court proceedings: theoretical and methodological aspect]. Jurist -Pravoved. No. 5 (72). P. 13-17.
5. Riabovol L. (2019). Peredumovy y chynnyky stanovlennia vitchyznianoi zahalnoteoretychnoi yurysprudentsii [Prerequisites and factors of formation of Russian general theoretical jurisprudence]. Teoriia derzhavy i prava. No. 2. P. 182-187.
6. Starinnova T. B. (2010). Struktura argumentativnogo diskursa [Structure of argumentative discourse]. Vestnik Volzhskogo universiteta im. V. N. Tatishheva. No. 4. P. 19-29.
Дата надходження: 22.10.2021 р.
Olena Chornobay
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and of Innovative Education, Associate Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law, Candidate of Law
ARGUMENTATIVE PRACTICE IN LEGAL ACTIVITY
The article examines the problems of argumentative practice in legal activity. The emphasis is placed on studying the requirements for speakers as subjects of the judicial process. The factors influencing the effectiveness of argumentation are determined, namely: communication skills and
Hopnoöau Onena
abilities, knowledge, ideas, the value system of the speaker, emotional and psychological state, social status and role in society. The influence of these factors on determining the tactics and strategy of argumentation and selection of arguments is indicated. The macrostructure of argumentative discourse, the basic elements of which are thesis, argument and demonstration, is studied, the essence and functions of each of them are considered. The features of such types of speech as monologue and dialogue are clarified.
The specifics and requirements for the effectiveness of their use, the conditions under which they should be applied, are determined. The importance of preliminary preparation of arguments and monologues and dialogue separately on the effectiveness of argumentation is revealed. The significance of logic and emotional and psychological methods of persuading subjects of the judicial process is clarified.
The necessity of their comprehensive application to improve the effectiveness of argumentation, advantages and disadvantages of each of them are determined. Differences between legal and scientific evidence in accordance with their characteristics are revealed. The specifics of applying the concepts of "legal argumentation" and "legal argumentation" to cover all factors related to argumentation practice are studied. The range of questions and arguments they cover is clarified. The expediency of their application in accordance with the peculiarities of argumentative practice is determined. The influence of positivist and anthropocentric paradigms on the formation and development of argumentative practice and the conditions under which it can function is revealed. The advantages and disadvantages of each of them are clarified. The significance of the ideas of applying logic and general modeling theory to the formation of a favorable environment for the evolution of argumentative discourse in court proceedings is studied.
Key words: argumentative practice, judicial argumentation, legal argumentation, argumentative discourse, argument, legal proceedings, legal norms.
