CC BY
49Становлення теорії та практики фізичного виховання в радянській Україні через призму реформаторської педагогіки (1920 - 1930 рр.)
Лук’янченко М.І.
Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Франка
Анотації:
Проаналізовано розвиток фізичного виховання у 20-х рр. ХХ ст. в Україні. Виділено основні завдання фізичної культури досліджуваного періоду. Зазначено, що фізичне виховання у досліджуваний період виокремлюється як загальнопедагогічна проблема. Розглянуто основні тенденції розвитку теорії і практики фізичного виховання. Визначено, що спортивно-масова робота з молоддю та фізичне виховання мали військове спрямування, метою яких було виховання людини-патріота, здатної захистити Вітчизну. Розкрито зміст науки «педологія».
Ключові слова:
фізичне виховання, фізична культура, система навчання і виховання, педологія.
Лукьянченко Н.И. Становление и развитие теории и практики физического воспитания советской Украины сквозь призму реформаторской педагогики (1920 - 1930 гг.). Проанализирован процесс развития физического воспитания в 20 гг. ХХ ст. в Украине. Выделены основные задания физической культуры исследуемого периода. Установлено, что физическое воспитание в изучаемый период выделяется как общепедагогическая проблема. Рассмотрено основные тенденции развития теории и практики физического воспитания. Определено, что спортивно-массовая работа с молодежью и физическое воспитание имели военное направление, целью которых было воспитание человека-патриота, способного защитить Отчизну. Раскрыто содержание науки «педология».
физическое воспитание, физическая культура, система образования и воспитания, педология.
Lukjanchenko M.I. Formation of the theory and practice of physical education in the Soviet Ukraine through the prism of reforming pedagogy (1920 - 1930). In
the article has been analysed the development of physical education in the 20th of XX century in Ukraine. It is set that physical education in the period named above is selected as a general pedagogical problem; the main trends in theory and practice of physical education have been revealed. Basic progress of theory and practice of physical education trends are considered. It is certain that sports and mass work with young people and physical education had military direction, the purpose of which was education of man-patriot, able to protect Fatherland. Maintenance of science is exposed «pedology».
physical education, system of education, pedology.
Вступ.
Здоров’я - найбільша цінність людини. Воно повинно стати одним з провідних чинників сталого розвитку суспільства, пріоритетом соціальної політики кожної держави. Тому сьогодні перед країною та освітою зокрема постало завдання формування цінності здоров'я як на індивідуальному, так і на громадському рівнях.
Одним із кроків Української держави до розв’язання питань здоров’я шляхом удосконалення правових основ системи фізичного виховання, була розроблена Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації”. Поміж важливих проблем охорони здоров’я населення було визначено зокрема й незадовільний стан здоров’я населення, низький рівень інформованості про засоби збереження здоров’я та формування здорового способу життя, а також недостатня ефективність системи фізичного виховання, яка б сприяла поліпшенню стану здоров’я населення. Сучасні умови розвитку українського суспільства висувають нові вимоги до системи освіти, зокрема й фізичного виховання.
Фізичне виховання є важливим фактором гармонійного розвитку особистості, що спрямоване, насамперед, на зміцнення здоров'я людини, продовження її творчої активності та використання набутих якостей у суспільній, трудовій та інших видах діяльності. Загалом фізичне виховання сприяє формуванню та розвитку не тільки фізичних, але й особистісних якостей людини (цілеспрямованість, дисциплінованість, життєва активність, працьовитість, патріотизм тощо). Сьогодні наука про здоров’я людини дедалі частіше знаходить своє відображення в системі педагогічної освіти, від якої залежить підготовка вчителів, здатних
© Лук'янченко М.І., 2010
формувати культуру здоров’я підлітків, впровадження нових здовов’язберігаючих технологій, формування навичок здорового способу життя тощо.
Однак, творчий пошук нових шляхів щодо вдосконалення системи фізичного виховання та наукове вирішення проблем теоретичних психолого-педагогічних засад фізичного виховання загалом неможливі без вивчення та переосмислення історичного досвіду минулого, що є обов’язковим компонентом будь-якої науки та має принципове значення для усвідомлення характеру її становлення, для успішного і ефективного просування вперед.
Аналіз історико-педагогічних та методичних праць виявив, що проблема формування фізичного виховання, етапи розвитку фізичної культури ставили предметом дослідження багатьох вітчизняних науковців. У працях Ю.Грота, В.Кулика, Н. Олійника, О. Півня [9], Є. Приступи [11], В.Столбова та ін., висвітлюються педагогічні ідеї представників українського спорту, розглядаються питання вітчизняної історії фізичної культури, розкривається зміст основних етапів розвитку фізичної культури та виховання в Україні. Однак період розвитку фізичної культури в 20-х роках минулого століття є недостатньо висвітленим у працях вітчизняних дослідників.
Робота виконана за планом НДР Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті - висвітлити розвиток фізичного виховання в Україні у 20-ті рр. ХХ ст., що вважається періодом становлення радянської влади, характерними ознаками якого були коливання та сумніви щодо вибору майбутніх напрямів розвитку педагогічної науки загалом. Перегляд окремих положень організації роботи з фізичного виховання молоді в
зазначений період, їх об’єктивна оцінка сприятимуть відновленню складних та суперечливих моментів історико-педагогічного процесу, використанню позитивних надбань національного досвіду у сучасній педагогічній практиці.
Результати дослідження.
Зазначимо, що 20-ті роки ХХ століття є цікавим і, водночас, складним явищем у розвитку вітчизняної педагогічної науки. У період НЕПу, як зауважує О. Сухомлинська, “інтелектуальна обстановка була досить розкріпачена. Партійні керівники не планували й не завбачували, якому з суто наукових поглядів партія надасть переваги, а деякі з них взагалі заперечували можливість надання такої переваги будь-якому з напрямків. Крім того, і це дуже важливо, серед радянських учених і філософів ніколи не було єдиної інтерпретації марксистської філософської науки. Особливо це стосувалося педагогічної науки, майбутній розвиток якої за радянських часів був зовсім не визначений” [6, с. 121].
Загалом у досліджуваний період в історії української школи слід виділити прагнення педагогів та психологів до пошуку нових форм навчання і виховання. Тому в радянській Україні у 20-х рр. надзвичайною популярністю користувалася педологія - наука, що зосередила серйозну увагу на необхідності психолого-педагогічного вивчення особливостей розвитку дітей і врахуванні цих особливостей у процесі навчання та виховання. Так, у жовтні 1922 р. в Київському інституті народної освіти розпочав роботу педологічний семінар “для тих з студентів, що бажали б глибшого й ширшого вивчення педологічних дисциплін” [2, с. 269]. У семінарі приймали участь як викладачі, так і студенти. У процесі роботи вони розробляли різні теоретичні питання, зокрема й поняття психофізичного розвитку дитини, визначили природу дитячих відчуттів і сприйняття, психофізичні періоди розвитку дитячого організму тощо.
Відмітимо, що вже до кінця 20-х рр. педологія почала претендувати на провідну роль марксистської педагогічної науки про дітей. Серед причин реформування освітньої системи в досліджуваний період слід назвати існування до 1920 року двох концепцій розвитку шкільної освіти в Україні: національну, яка була розроблена Міністерством народної освіти Української Народної Республіки, та радянську, яку запропонував Наркомос (народний комісаріат освіти) УРСР, спираючись на російську систему освіти та виховання. Однак після зміцнення своїх позицій на українському просторі радянська освіта, опинилася на роздоріжжі: з одного боку - національна концепція вже не могла бути реалізованою з ідеологічних міркувань, а з іншого - радянська концепція, на зразок російської, не відповідала реаліям соціального, суспільного та політичного життя в Україні. Основною причиною проведення шкільної реформи була зміна суспільно-політичного ладу. Так встановлення радянської суспільно-політичної системи на теренах України сприяло шкільній реформі у 20-х роках ХХ ст., основним завданням якої була зміна й перебудова
організаційних форм виховання й навчання, втілення нового ідеологічного змісту в освітній процес, відки-даючи усі капіталістичні елементи та розвиваючи соціалістичні.
Однак 20-ті роки ХХ ст. позначені компромісом між об’єктивними потребами економічного, політичного і духовного розвитку українського суспільства та вимогами більшовицької влади до будівництва комуністичного суспільства. В освітній сфері відбулися значні зміни, що сприяли соціальному вихованню дітей, створенню трудових шкіл, матеріальному забезпеченню безпритульних.
Декларація Наркомосу УРСР про соціальне виховання дітей, що була прийнята 1 липня 1920 р., істотно відрізнялася від російських освітніх документів. Пріоритетною ідеєю цього документа стало гасло «охорона дитинства» (навчання, виховання, матеріальне забезпечення дітей). Держава та всі освітньо-педагогічні працівники повинні сприяти забезпеченню прав кожної дитини безпритульної або тієї, яка проживає в сім’ї на навчання, матеріальне утримання, охорону здоров’я тощо [4, с. 3].
Фізичне виховання, як і фізична культура, повинна була не тільки існувати у трудовій школі як окрема дисципліна, але й охоплювати усі аспекти навчально-виховного процесу, а через нього проникати у повсякденне життя учнів та усього населення. У зв’язку з потребами фізичного виховання необхідно було перебудувати систему освіти. Нагальною потребою школи постали питання про прищеплення санітарно-гігієнічних навичок учням, проведення бесід щодо формування навичок здорового способу життя, організацію спортивних розваг різного виду, екскурсій, прогулянок тощо. Загалом розвиток фізичної в школах був дуже низьким, у переважній більшості професійних училищ та технікумів заняття фізкультурою існували, на противагу вищим навчальним закладам, де фізкультура повністю була відсутня [8, с. 4].
Серед причин незадовільного стану розвитком фізичного виховання в школах слід виокремити незначну увагу до даної проблеми органів народної освіти. Не дивлячись на вказівки Наркомоса щодо важливості впровадження фізичної культури на всіх ступенях навчання, місцеві відділи освіти не брали їх до уваги, не проводили профілактичних бесід з учнями, не впроваджували фізкультурний рух у навчальний процес. Важливим чинником, що перешкоджав розвитку фізичної культури в школах можна назвати недостатнє фінансування даної сфери: позаурочні години не оплачувалися учителям, шкільний інвентар постійно періодично виходив з ладу, а грошей на закупівлю нового бракувало, коштів на навчально-методичну літературу також не виділялося.
Крім того, важливою освітньою проблемою, особливо у великих промислових містах, було питання шкільних приміщень [8, с. 5]. Частіше за все школи розташовувалися у тісних, без необхідних санітарно-гігієнічних умов, приміщеннях, в яких не було ні спортзали, ні двору, не кажучи вже за спеціалізовану
площадку, де б могли проводитися заняття фізичною культурою.
Для вирішення нагальних проблем щодо розвитку фізичного виховання у середніх школах Нарко-мос домігся від влади спеціальної директиви, згідно якої місцеві ради повинні були надати школам право безкоштовного користування приміщеннями та інвентарем (стадіони, катки, лижні та водні станції та ін.) профспілок. Дана директива містила положення щодо виділення коштів з місцевих бюджетів на закупівлю літератури та обладнання необхідного для проведення фізкультури, а також забезпечення можливості проведення додаткових занять з різних видів спорту.
Для покращення роботи з питань фізичного виховання у школах було запропоновано поглибити програмно-методичну базу даної галузі. Для вирішення даної проблеми було об’єднано зусилля Наркомо-су, Наркомздраву (органів охорони здоров’я), Вищої ради фізичної культури та самих вчителів-практиків. Висвітлення на шпальтах педагогічних журналів позитивного та негативного досвіду роботи з фізичного виховання в школі, теоретичних та методичних питань, дасть можливість внести корективи в навчальні плани та вказати на недоліки організації та проведення фізкультури в учбових закладах.
Залучення засобів масової інформації до проблеми формування здорового способу життя було важливою складовою вирішення питання пропаганди фізичної культури. Саме педагогічна преса складала об’єктивне уявлення про стан народної освіти у 20-ті ХХ ст., про основні проблеми, які хвилювали педагогічну громадськість, намагалася дати відповіді на питання, що гостро постали перед тогочасною школою. Як показав проведений аналіз педагогічних часописів (“Теория и практика физкультуры”, “Вестник просвещения”, “Народный учитель”), проблема фізичного виховання та пропаганди здорового способу життя була однією з найважливіших, оскільки формувала важливу частину загальної культури особистості. [13, с. 4]. Адже фізична культура являє собою своєрідну профілактику захворювань, а її значення для здоров’я людини відоме споконвіків. Саме здоров’я людини - це гармонійна єдність фізичних, моральних і духовних якостей, що сприяють збереженню генофонду нації, заняттям творчою, розумовою і фізичною працею, створенню сім’ї, активній громадській діяльності тощо.
Базуючись на педологічних засадах, освітня система навчання мала на меті організацію фізичного виховання з урахуванням оздоровчої, гігієнічної, виховної та навчальної функції. Поєднання цих функцій сприятимераціоналізаціївсьогопедагогічногопроцесу, оскільки введення рухових та оздоровчих компонентів у навчальний процес є важливими елементами психологічного, розумового та культурного розвитку дитини [13, с. 21]. Важливими засобами фізичного виховання в шкільній практиці повинні стати: рухливі ігри, катання на лижах, ковзанах, екскурсії, походи, купання, плавання. Усебічний фізичний розвиток
учнів згідно поглядів педологів [1; 3] здійснювався за допомогою гімнастики, ігор і спорту. Кожен день повинен був починатися з ранкової гімнастики на свіжому повітрі, незалежно від погоди.
Фізична культура у вищих навчальних закладах повинна була також зайняти особливе місце у навчальних програмах, оскільки саме робота студентів у бібліотеці над книгами у згорбленому сидячому положенні, в закритому приміщенні, задушливій кімнаті є головною профшкідливістю студентської молоді [5, с. 19]. Саме фізичні вправи виконують корегуючу функцію для фізичного розвитку студентства, підвищують працездатність кожного студента. Крім практичних занять студентам необхідно засвоїти й теоретичний курс з даної дисципліни, оскільки питання профілактики та пропаганди здорового способу життя є центральними у збереженні власного здоров’я та здоров’я оточуючих.
Для того, щоб фізична культура стала складовою частиною освітньо-виховного процесу необхідно було створити нормальні санітарні умови для проведення занять, прищеплювати учням гігієнічні навички, а також провести належну підготовку працівників з фізичного виховання. Оскільки, як показала статистика, у школах досліджуваного періоду бракувало кваліфікованих спеціалістів з фізкультури, а введення фізичного виховання як окремого предмету в загальну обов’язкову програму навчання та виховання потребувало коректного науково-методичного керівництва [10, с. 25]. З огляду нагальної потреби у спеціалістах з фізичного виховання було створено низку інститутів фізичного виховання, при педагогічних та медичних училищах і технікумах відкрито відділення фізичної культури, що готували фахівців для роботи в початковій та середній школах.
Серед основних спеціальностей даної галузі, яких бракувало у школі були: лікар-спеціаліст з фізкультури, вчитель (інструктор) фізкультури середньої кваліфікації, викладач вищої кваліфікації [7, с. 16]. Вимоги до знань випускників носили як практичний, так і теоретичний характер. Крім оволодіння практичною підготовкою з фізичної культури, випускник повинен оволодіти теоретичними основами з педагогіки, психології та медицини. Вчитель фізичного виховання повинен був володіти знанням щодо профілактики захворювань та формування навичок здорового способу життя. При інститутах та профтехучилищах було відкрито курси для перепідготовки спеціалістів з фізичної культури та курси підвищення кваліфікації.
В Україні на цей час склалися дві основні форми організації фізичного виховання: державна і громадська. Проводячи пропаганду фізичного виховання, вони намагалися охопити заняттями спорту всі верстви населення, незважаючи на їх соціальний статус, вік, та професію. Державні комітети, комісії, ради здійснювали обов'язкові, планові заняття фізичною культурою за затвердженими державними програмами. Ця форма фізичного виховання охоплювала дошкільні установи, загальноосвітні школи, вищі на-
вчальні заклади, лікувально-профілактичні заклади та ін. Своєю чергою, в основі роботи громадських організацій (профспілки, комсомольські організації, добровільні товариства туризму й ін.) була закладена власна ініціатива працівників, їх добровільність.
Отже, основними завданнями фізичної культури у 20-ті роки ХХ ст. стали: оздоровлення та фізичний розвиток усіх категорій населення шляхом проведення занять фізичною культурою та прищеплення гігієнічних навичок; надання знань (з фізичної культури) різним категоріям спеціалістів, особливо лікарям та педагогам, з метою їх наступного застосування у роботі з учнями та широкими верствами населення. Основними тенденціями розвитку фізичного виховання молоді зазначеного періоду стає його доступність та масовість, що веде до оздоровчого спрямування фізичної культури.
Висновки.
Таким чином, у досліджуваний період були визначені провідні принципи у розвитку системи фізичного виховання: всебічний розвиток та фізична витривалість особистості. Зміни в організації спортивно-масової роботи з молоддю та у системі фізичного виховання загалом носили військове спрямування, метою яких було виховання людини-патріота, здатної захистити Вітчизну у будь-яку хвилину. Як показав аналіз джерел, саме у цей період було накопичено значний досвід організації фізичного виховання молоді, який потребує об’єктивної оцінки та переосмислення.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення становлення теорії та практики фізичного виховання в Україні через призму реформаторської педагогіки в інші історичні етапи.
Література:
1. Ананьїн С.А. Педологія / С.А. Ананьїн // Путь просвещения. -1923. - № 4. - С. 39-54.
2. Ананьїн С.А. Педологічний семінар при Київському ІНО 19221923 р. / С.А. Ананьїн // Путь просвещения. - 1923. - № 7-8. - С. 269-271.
3. Выготский Л.С. Педология подростка / Л.С. Выготский. - М.: Изд. БЗО при педфаке 2-го МГУ, 1929. - 186 с.
4. Декларація Наркомосвіти УСРР про соціальне виховання дітей (1.07 1920) // Пролетарська освіта (Вінниця). - 1921. - № 1. -С. 2-4.
5. Ивановский Б.А. Здоровье и физическое воспитание студенчества и задачи его физического воспитания / Б.А. Ивановский // Теория и практика физкультуры. - 1928. - № 6 - С. 11 - 24.
6. Нариси історії українського шкільництва (1905 - 1933): навчальний посібник / Авт.: О.В. Сухомлинська, Н.П. Каленичен-ко, Ж.Д. Ільченко та ін.; М-во освіти України, Міжнародн. фонд «Відродження». - Київ: Заповіт, 1996. - 304 с.
7. О подготовке работников по физкультуре // Теория и практика физкультуры. - 1928. - № 2 - С. 14 - 16.
8. Петров Н.И. Физическая культура и школа / Н.И. Петров // Теория и практика физкультуры. - 1928. - № 2 - С. 3 - 7.
9. Півень О.П. Перші кроки становлення і розвитку системи фізичного виховання молоді України / О.П. Півень // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. пр. Вип. Х.- К.: КДЛУ, 2000. - С. 72-74.
10. Постановление коллегии Главпрофорба о физическом оздоровлении учащихся // Теория и практика физкультуры. - 1928. -№ 6 - С. 24 - 26.
11. Приступа Є. Традиції української національної фізичної культури / Є. Приступа, В. Пилат. - Ч. 1. - Львів: Троян, 1991. - 104 с.
12. Разумовский В.И. Физкультура, как профилактика заболеваний / В.И. Разумовский // Теория и практика физкультуры. - 1927. - №
6 - С. 3 - 9.
13. Серебровская М. В. Опыт педологического анализа урока физических упражнений / М.В. Серебровская // Теория и практика физкультуры. - 1928. - № 2 - С. 17 - 29.
Надійшла до редакції 19.11.2010р.
Лукъянченко Николай Иванович [email protected]
