CC BY
82Система фізичного виховання дітей та молоді у навчальних закладах України та Польщі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Гах Р.В.
Тернопільський національний економічний університет
Анотації:
Розкриваються проблеми розвитку та становлення фізичного виховання дітей і молоді у навчальних закладах України та Польщі. Аналізується історіографія фізичної культури України та Польщі. Фізичне виховання в педагогічній думці постає як самодостатній предмет. Фізичне виховання розглядається як невід'ємна складова гармонійного розвитку особистості. Подається коротка порівняльна характеристика розвитку фізичного виховання України та Польщі в означений період. Характеризується стан фізичного виховання Польщі на заході і сході країни.
Ключові слова:
Україна, Польща, фізичне виховання, навчальні заклади.
Гах Р. В. Система физического воспитания детей и молодежи в учебных заведениях Украины и Польши второй половины Х!Х
в. Раскрываются проблемы развития и становление физического воспитания детей и молодежи в учебных заведениях Украины и Польши. Анализируется историография физической культуры Украины и Польши. Физическое воспитание в педагогической мысли возникает как самостоятельный предмет. Физическое воспитание рассматривается как неотъемлемая составляющая гармонического развития личности. Приводится короткая сравнительная характеристика развития физического воспитания Украины и Польше в указанный период. Характеризуется состояние физического воспитания Польши на западе и востоке страны.
Украина, Польша, физическое воспитание, учебные заведения.
Hakh R.V. The system of physical education of children and youth in educational institutions of Ukraine and Poland the second half of XIX - early XX century. The problems of development and becoming of physical education of children and young people open up in educational establishments of Ukraine and Poland. Historiography of physical culture of Ukraine and Poland is analysed. Physical education in a pedagogical idea arises up as an independent object. Physical education is examined as an inalienable constituent of harmonic development of personality. Short comparative description over of development of physical education of Ukraine is brought and to Poland in an indicated period. The state of physical education of Poland is characterized westering and east of country.
Ukraine, Poland, physical education, education.
Вступ.
Розвиток і доля кожної нації великою мірою залежить від виховання молоді. Воно має спиратись на надбання минулих поколінь і водночас бути основою подальшого розвитку молодої генерації. Об’єктивне висвітлення історичного минулого має вагоме значення для відновлення історичної правди та виховання молоді на тих багатих національних традиціях, які нагромадили попередні покоління. Також, важливим з цієї точки зору є звернення до педагогіки другої половини ХІХ - початку ХХст., оскільки саме в цей період накопичено чимало наукових знань щодо розвитку фізичної культури. Фізичне виховання - важливий фактор всебічного й гармонійного розвитку особистості - виступає як соціально значуща діяльність, що сприяє формуванню і розвитку не тільки фізичних, а й особистісних якостей людини, таких як цілеспрямованість, дисциплінованість, життєва активність, працьовитість, патріотизм, національна самосвідомість, колективізм, оптимізм тощо. [1, с. 2 - 3].
У дослідженні аналізується історіографія становлення фізичної культури України та Польщі, яка містить в собі знання про фізичне виховання дітей та молоді, суспільні умови його розвитку, підготовку педагогічних кадрів фізичного виховання.
Також, проведено огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми, який показав, що в Україні, зокрема, в працях І. Андрухова, О. Вацеби, О. Винничука, Є. Приступи, Б. Трофим’яка, А. Цьося досліджувалась діяльність молодіжних та спортивних товариств, клубів, гуртків, секцій, що дало змогу по-новому оцінити історію фізкультурно-спортивного руху, збагнути, що Україна має прекрасні традиції, унікальну культуру, складовою якої є фізична культура. Проте проблема фізичного виховання дітей та молоді у навчальних закладах України та Польщі другої половини ХІХ - початку ХХст. не втрачає своєї актуальності, оскільки згадувані дослідники розглядали переважно діяльність
© Гах РВ., 2010
спортивно-гімнастичних товариств та недостатньо дослідили стан фізичного виховання в Польщі. Вищезазначене стосується й історії розвитку освіти в Україні та Польщі загалом.
Творчий пошук нових шляхів і наукове вирішення цієї проблеми зараз неможливі без знання і переосмислення історичного досвіду минулого, у якому можна знайти відповіді на багато питань, що гостро постають перед сучасною школою.
Перегляд окремих принципових положень організації роботи з фізичного виховання молоді на кожному етапі розвитку суспільства та їх об’ єктивна оцінка сприяє відновленню істинної, складної і багатогранної картини історико-педагогічного процесу, поверненню забутих імен видатних педагогів, методистів і вчителів, аналізу малодосліджених чи зовсім недосліджених проблем, що проливають світло на багато невідомих фактів з минулого вітчизняної науки і культури. Чим ґрунтовнішими і об’єктивнішими будуть наукові дослідження цих проблем, тим ефективніше будуть використані позитивні надбання національного і регіонального досвіду в педагогічній практиці.
Робота виконана за планом НДР Тернопільського національного економічного університету.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою дослідження було порівняти стан фізичної культури Польщі та України. Методи дослідження: аналіз та вивчення науково методичної літератури, періодичної преси, електронних публікацій дозволив сформувати нам мету та завдання дослідження.
Результати дослідження.
Термін «історіографія», зазвичай, вживається у двох значеннях: як сукупність досліджень та опублікованих джерел з історії та вивчення розвитку певної науки (як в цілому, так і в окремому періоді, питанні тощо); стосовно терміну «історіографія історії окремої науки», то він стосується не творів, в яких відображається історичний процес, а тих праць, предметом дослідження яких є теоретичні проблеми історії певної
наукової галузі [8]. Таким чином, термін «історіографія» - це багаторівневе поняття, яке використовується в сучасній науці у кільком значеннях. У статті йдеться про історіографію як історію фізичного виховання дітей та молоді у навчальних закладах України та Польщі другої половини ХІХ ст.
Фізична культура - це частина загальної культури, сукупність досягнень суспільства у створенні та використанні спеціальних засобів вдосконалення фізичного стану людей. [5, с. 23 - 24].
Якщо розглядати історіографію фізичного виховання дітей та молоді у навчальних закладах України, то можна сказати, що за даними архівних матеріалів, організоване фізичне виховання в Україні бере свій початок з кінця XIX століття [1, с. 2].
Система освіти кінця ХІХ - початку ХХ століття була жорстко централізованою і нівелювала етнічні просвітницькі традиції численних національностей, що населяли Російську імперію. Стан народної освіти і саме шкільної справи в Україні був набагато складнішим, аніж у центральних губерніях Росії. Міністерство народної освіти намагалося покращити ситуацію як в освітянській справі загалом, так і в галузі фізичного виховання учнів зокрема. Однак ці заходи, як правило, мали суто декларативний характер. Крім цього, незацікавленість самодержавної влади у поширенні освіти для народу виявлялася в тому, що департаменти освіти на місцях не дбали про забезпечення організації навчальної роботи шкіл згідно з науково-педагогічними рекомендаціями. Характерними рисами освітньої моделі цього періоду були зневага до морального і фізичного виховання та використання тілесних покарань у педагогічній практиці [4, с 20].
У процесі дослідження виявлено, що складні економічні, матеріальні та соціальні умови життя українського населення наприкінці XIX - на початку ХХ ст. спричинили негативний вплив на фізичний і духовній розвиток молоді. Голод та злидні ставали причиною фізичного виснаження українського народу. У винятково важкому стані перебували діти, особливо сільські, які вже з дитинства змушені були займатися важкою фізичною працею.
В таких умовах вагомим чинником гармонійного розвитку духа і тіла, національної свідомості, організованості, відродження традицій виховання молоді, здатної до визвольних змагань за незалежність України, стало фізичне виховання [1, с. 10].
Фізичне виховання в середніх школах організовувалось по-різному. Лише в незначній кількості гімназій предмет фізичного виховання був обов’язковим. Кількість занять на тиждень також планувалась по-різному - від однієї години до трьох. Основною причиною відсутності регулярних занять в більшості гімназій була відсутність кадрів, яких було мало. У більшості шкіл України для проведення занять використовувались подвір’я, береги річок, луги, лісосмуги тощо. На практичних заняттях, учні самі повинні були для себе виготовляти найпростіші прилади: палиці, скакалки, булави, м’ячі. Ставилися і певні вимоги і до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток штанці та сорочки з короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводились
босоніж [3, с. 59 - 61].
Слабкий економічний стан країни суттєво позначився і на соціальних можливостях. Мала кількість спортивних залів, майданчиків для вправ не сприяли повною мірою молоді займатись фізичними вправами. Проте бажання мати в майбутньому здорове молоде покоління допомагало організаторам руханкових товариств робити все для того, щоб руханкове життя країни розвивалось. Свідченням цього є проведення великої кількості фестин, руханкових свят. У періодичній пресі автори намагались переконати людей в цінності засобів фізичного виховання [1, с. 30 - 31].
Фізичне виховання у народних школах мало цілісну систему, яка ставила за мету:
- виростити здоровий, всебічно розвинений організм, навчити долати лінивість душі і тіла;
- навчити життєво - важливих рухових навичок і умінь;
- виховати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість та солідарність ;
- виробляти замилування до веселості та погідності
духу;
- відірвати від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних, залежно від статі, занять за інтересами. При цьому широко використовувати традиції, звичаї народу [6, с. 15 - 16].
Велику роль в поширенні фізичного виховання на Україні відігравали спортивні секції та пластові гуртки, які розвивались по всіх місцях, де були середні школи. Кожна школа повинна була організувати не менше двох прогулянок на рік протяжністю до 10 км. туди і назад. У програму прогулянок включалися заняття по навчанню плавати, рухливі ігри, забави на місцевості та вивчення рідного краю [3,с. 59 - 61; 6, с. 15 - 18].
Відповідно до статті 1 «Закону про фізичне виховання» (червень 1923 року) фізичне виховання визнано обов’язковим для всієї молоді допризовного віку й проводиться в усіх школах та спеціалізованих організаціях: по 2 години на тиждень для гімнастики і 2 години підряд для ігор і занять спортом на свіжому повітрі [6, с. 15].
У цьому законі привертають увагу наступні положення: «Фізичне виховання складатиметься з гімнастики, ігор та спорту»; «Інвентар та устаткування для уроків: палиці залізні і дерев’яні, скакалки, мала дошка для стрибків, дерев’яні дубинки, диски, списи, молот з ланцюгом, малі і великі м’ячі тощо». Своєрідність убачаємо і в підходах до місця гімнастики в комплексі з іншими фізичними вправами, її розглядають за основу відповідно до положень тодішньої теорії фізичного виховання. Зокрема вказано: «Вона сприяє, в першу чергу, дисциплінованості молоді через навики до: уваги, порядку і швидкого виконання отриманих доручень. Накопичує фізичну і психічну здатність до оновлення. Вона вимагає точності у виконанні вправ як по формі, так і в ритмі» [6, с. 15 - 16].
Ігри, складають рекреативну частину, стимулюють настрій і активність дій учнів, забезпечуючи потребу організму в русі за умови дотримання методичних прийомів їх організації. Ігри поділялись на: навчальні або виховні і спортивні. Навчальні ігри сприяли формуванню гарних звичок. Завдяки варіації ситуацій і рухів 43
розвиваються інтуїція і враження, приносячи з собою багато можливостей для формування відчуття оновлення. Учень збагачує свій інтелект ідеями, відчуттями, емоціями, бажаннями, рішучістю, увагою, персональним контролем, соціальністю - всі вони сприяють формуванню характеру і особистості [2, с. 90 - 94].
Щодо спортивних ігор, то їх ототожнювали з «полегшеним спортом», і відповідно, для них характерні більша жвавість і дисциплінованість, інтенсивність зусиль та завершена організація [2, с. 90 - 94].
Автори багатьох публікацій про фізичне виховання в означений період бачили у фізичних вправах засіб боротьби із шкідливим впливами на школярів умов їх навчання. «Найголовнішою задачею гімнастики - є протидіяти шкідливим впливам школи. І тому кожний учитель мусить се завсігди мати на увазі, без згляду на се, чи є до сего ліпші чи гарніші условія школи. Мусить она взяти під розвагу шкоди, які школа наносить організмови дітей і відповідними вправами винищити їх, а побіг сего узгляднити ще такі рухи, котрі взагалі розлядають тіло, як і такі що розвивають прикмету духа» зазначає Гарабач, автор статті «Дещо про науку гімнастику в народній школі» [1, с. 10 - 14].
Для досліджуваного нами періоду було характерне розмаїття думок громадянства щодо доцільності занять фізичними вправами чи руханкою. Представники однієї точки зору переконані, що руханка, спорт перешкоджають виконанню більш важливих справ, а метою її є лише турбота про тіло будову і, відповідно, духовна сторона людини страждає. Інші дивились на ці питання з певною поблажливістю. Мовляв, справа ця не дуже важлива, хоча і приємна, навіть тим, що дає волю емоціям. Треті ніби згідні з твердженням, що фізичне виховання - це важлива річ і її необхідно піднести на необхідну висоту [1, с. 41 - 46].
У результаті наукових пошуків встановлено, що в даних період фізичне виховання здійснювалося завдяки жертовній праці представників національно свідомої інтелігенції, зокрема, Івана Боберського, Степана Г айдучка, Едварда Жарського, Петра і Тараса Франків, Івана Ющишина. Найяскравіше з цієї плеяди висвічується постать Боберського. Як зазначав Тарас Франко, у складних історико-культурних умовах «відродити широкі маси селянства й виховати нове сильніше покоління могла тільки руханка» [1, с. 3].
Вищевказані автори вважали, що найвища результативність фізичного виховання буде досягнута у разі використання всієї системи засобів за умови, що основними серед них будуть фізичні або тілесні вправи. Вони об’єднувалисяу великі групи: руханка (гімнастика), рухові забави й ігри, легка атлетика, власне спорт або змагання. При цьому під руханкою розуміли спеціально підібрані різноманітні фізичні вправи, які різнобічно впливають на організм дитини загалом та окремі його органи і системи. Уроки руханки були головною формою фізичного виховання школярів. При цьому в одних школах, семінаріях, гімназіях вони відбувалися двічі на тиждень, в інших - один раз. У школах де було два вчителі руханки, заняття проводилось окремо з хлопцями і дівчатами, для останніх підбиралися вправи легші, більше уваги приділялося танцям і хороводам.
Не було єдиної методики викладання, хоча переважно заняття проводилися за методикою сокольської гімнастики, де значна увага приділялась положенням і рухам, які повинні викликати у виконавців емоційне піднесення, почуття радості, естетичної насолоди. У цій системі використовувалися вправи з елементами фехтування, боксу, боротьби. Ще однією особливістю було те, що замість багаторазових повторень вправ вводилися комбінації рухів [4, с. 20 - 30].
Великої ваги набули в досліджувані нами часи спортивні свята як заходи прояву сили та організованості людей, як агітація до вступу молоді в ряди руханкових товариств [4, с. 20 - 30].
Становлення фізичного виховання в Польщі відбувалось протягом XVI - XX століть. Завдяки таким педагогам, лікарям та гігієністам як С. Петришин, Г. Пірамовіч, А. Моджевський, Л. Барковський відбувалась популяризація фізичної культури в Польщі. Саме їх суспільна активність відігравала вирішальну роль у створенні польської національної системи фізичного виховання підростаючих поколінь [7].
Особливе місце серед вищевказаних діячів фізичного виховання посідає Л. Барковський. В 1937 році він виступав з ініціативою створення гімнастичної школи в Кракові. Був переконаний, що фізичне виховання відіграє дуже важливу роль для молоді. Л. Барковський був піонером в своїх діяннях на теренах польських. На-привеликий жаль школа повинна була завершити свою діяльність в 1939 році [7].
Фізичне виховання на землях польських забору російського в другій половині 19 століття було занедбане, гімнастика була предметом не обов’ язковим. Були проблеми класів та вчителів. Тільки в 1905 році впроваджено до шкіл обов’язкову гімнастику, заняття з ігор і забав на свіжім повітрі. Проте, в реалізації тих планів перешкоджали брак фінансування та важкі політичні умови [7].
Стан фізичного виховання на землях польських забору пруського був дещо кращий. Тут в школах гімнастика була обов’ язкова, про неї дбали. Великого значення набувала діяльність Сокола. Н. Йордан в 1889 році заснував парк, в якому створені умови для фізичних вправ. Він був зацікавлений в стані здоров’я польської молоді. На його думку, парк в певній мірі доповнює недоліки фізичного виховання молоді Польщі [7].
Головною причиною слабкого розвитку фізичного виховання в Польщі був брак талановитих педагогів. Перша генерація вчителів та інструкторів з фізичного виховання була виховання в приватних закладах гімнастичних. Такі заклади функціонували в Кракові і Львові. В Львові відомий був заклад Едварда Мадейського, а в Кракові заклад імені Альфреда Вейса [7].
Порівнюючи стан фізичного виховання Польщі та України кінця XIX - початку ХХ ст., можна говорити про те, що на польських землях фізичне виховання було більш розвиненим. Це пояснюється тим, що польська влада переслідувала діяльність спортивно-гімнастичних товариств на України, що негативно впливало на фізичне виховання молоді.
Висновки.
Таким чином, з вищесказаного можна зробити такі
висновки:
1. Фізичне виховання в педагогічній думці кінця XIX - початку ХХ ст. постає як самодостатній предмет. Фізичне виховання розглядається як невід’ємна складова гармонійного розвитку особистості.
2. Процес фізичного виховання молоді України кінця XIX - початку ХХ ст. відображено у дослідженнях з історії української педагогіки і національної школи І. Боберського, Е. Жарського, Приступи, Б. Трофим’яка, А. Цьося.
3. Стан фізичного виховання Польщі на заході і сході країни був різний. На пруських землях він був дещо кращий.
4. Польський уряд намагався паралізувати український гімнастично-спортивний рух, свідченням чого є заборона «Лугів». Було заборонено часописи «Готові», «Змаг», «Спорт».
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем фізичного виховання України та Польщі. Також дослідити влив європейський систем фізичного виховання на Українську фізичну культуру.
Література
1. Боднар Я. Б. Використання традицій тіло виховання молоді Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. у фізичному вихованні школярів / Ярослав Борисович Боднар. - Тернопіль: ТДПУ, 2004. - 76 с.
2. Мужичок В. Діяльність фізкультурно-спортивних організацій на західноукраїнських землях (1919-1939 рр.) / В. Мужичок // Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Сер. Педагогіка. - Тернопіль : ТНПУ, 2008. - № 1. - С. 90-94.
3. Кос В. Фізичне виховання в системі освіти Галичини / В. Кос // Нація і спорт: матеріали міжнародної наукової конференції. -Львів, 1991. - С. 59 - 61.
4. Б. Є. Трофим’як. Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-х років ХІХ ст. до 1939р.) / Б. Є. Трофим’як.
- Київ : ІЗМН, 1997. - 424 с.
5. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1 / Богдан Михайлович Шиян. - Тернопіль: Навчальна книга
- Богдан, 2003. - 272 с.
6. Яблонський Р. Культурно-історичні особливості фізичного виховання в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. / Р. Яблонський // Наукові записки ТДПУ: Сер: Педагогіка. - 2000. №7. - С. 15 - 18.
7. http://www.sciaga.pl/tekst/79241-80-historia киІЇшу Й7ус7пеі
8. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE% D1 %80%D0%B8%D0%BE%D0%B3%D 1 %80%D0%B0%D 1 %84% D0%B8%D1%8F
Надійшла до редакції 05.02.2010р.
Гах Роман Васильович [email protected]
