CC BY
20
УДК 378.22:378.4(477)
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
1РИНА ТАМОЖСЬКА
itamo [email protected] кандидат педагогiчних наук Харывський нацiональний унiверситет iMeHi В. Н. Каразша,
м. Харшв, майдан Свободи 4
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПРИВАТ-ДОЦЕНТУРИ В УН1ВЕРСИТЕТАХ 6ВРОПИ (Х1Х - ПОЧАТОК ХХ СТОЛ1ТТЯ)
Розглянуто актуальнi питання становления та розвитку системи приват-доцентури в освгтньому просторi Свропи впродовж друго'1 половини Х1Х - початку ХХ ст. Дослiджено науковий дискурс поняття «приват-доцент». Доведено, що тститут приват-доцентури у зазначений перiод зазнавав трансформацшних процесiв. З 'ясовано основнi причини труднощiв на цьому шляху i ставлення унiверситетських колективiв до ix подолання. Зазначено, що вперше посаду приват-доцента узаконено в статутi Берлтського унiверситету. Встановлено, що единим джерелом заробтку для приват-доцентiв був гонорар.
Ключовi слова: приват-доцентура, науково-педагогiчнi кадри, дисертацiя, ступiнь магiстра.
ИРИНА ТАМОЖСКАЯ
кандидат педагогических наук Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина_
г. Харьков, площадь Свободы 4
СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ СИСТЕМЫ ПРИВАТ-ДОЦЕНТУРЫ В УНИВЕРСИТЕТАХ ЕВРОПЫ (XIX - НАЧАЛО XX СТОЛЕТИЯ)
Рассмотрены актуальные вопросы становления и развития системы приват-доцентуры в образовательном пространстве Европы во второй половине Х1Х - вначале ХХ века. Исследовано научный дискурс понятие «приват-доцент». Доказано, что на протяжении указанного периода институт приват-доцентуры испытывал трансформационные процессы. Выяснены основные причины трудностей на этом пути и отношение университетских коллективов к их преодолению. Отмечено, что впервые должность приват-доцента узаконено в уставе Берлинского университета. Установлено, что единственным источником заработка для приват-доцентов был гонорар.
Ключевые слова: приват-доцентура, научно-педагогические кадры, диссертация, степень магистра.
IRYNA TAMOZHSKA
candidate of pedagogical sciences V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, Freedom Square 4
FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE PRIVATE ASSISTANT PROFESSORSHIP SYSTEM AT UNIVERSITIES OF EUROPE (19th - EARLY 20th CENTURY)
The urgent issues of establishment of the system of privat assistant professorship in the educational space, particularly those of objective and subjective reasons that prevented significant growth of number of privat assistant professorship are presented in the article. One of the ways to solve the mentioned problems to appeal to the gained European educational experience, because the use of creative searches and finds of the predecessors about the urgent problems of training of scientific and pedagogical staff in the universities of XVIII - XIX centuries allows to draw the main trends of future development of historical and pedagogical process. It is proved that the private - docents institute tested transformational processes in the latter half of the 19th century - the early twentieth century. The main reasons for challenges in that way, as well as the university communities' attitude to their overcoming have been identified. It is noted that for the first time a position of the privat-docents is legalized in the
_1СТОР1Я ПЕДАГОПКИ_
charter of the Berlin University. It is determined that in the XVIII -early Х1Х century Privat Assistant Professorship Institute revealed itself widely in the German principalities and prince-electors. It is noted that the only source of income for the researchers was the fee, which was not enough for sustenance neither privat assistant professors of the second half of the XIX century nor privat assistant professors of the early XX century. It is observed that privat assistant professors adhered to the principle of «philosophand Libertati», which involved the freedom of research and teaching, and rejected scholastic. Ancient authorities were of great value to them. Ancient authorities were of great value to them. It is defined that the free privat-associate professorship was not created at any of the universities. The scientific discourse of the notion «privat-docent» is examined.
Keywords: private assistant professorship, scientific and pedagogical staff, dissertation, master degree.
В сучасних осв^шх документах визначена необхщшсть створення умов для тдготовки ново! генерацл науково-педагопчних кадав, здатних на практищ впроваджувати в життя особистюно opi^T'OBO^ систему навчання на засадах гумашстично! педагопки. Використання творчих пошуюв i знахщок попередниюв дае змогу поеднати сучасне з минулим, окреслити основш тенденцй майбутнього розвитку, забезпечити едшсть i наступнють юторико-педагопчного процесу [4].
Мета статт - висвiтлити актуальнi питання становлення й розвитку системи приват-доцентури в унiвеpситетах Свропи в Х1Х - на початку ХХ столггтя.
Поняття «приват-доцент» походить вщ латинського виразу «privatum docents» - той, що навчае приватним способом. У Кмеччит - це посада в системi вищо! школи, а в англомовних кранах -associate professor. Професор в тмецьких унiвеpситетах - це не тшьки звання, а й посада, тому одержати його дуже складно. У США, зокрема, професор - лише звання, тому там немае приват-доценпв. У нашi днi приват-доценти працюють у Имеччиш, Швеггп Швейцари, Австри.
Уже в XII ст. iснували приватт викладачi, що не призначалися урядом, не мали певно! оплати. Пюля введення вчених ступенiв головну роль вщгравали публiчнi викладачi, а приватт готували бажаючих до отримання вченого ступеня (пщ контролем публiчних). Деякий час пpиватнi викладачi були переважно викладачами мистецтв та iнoземних мов. Наприклад, учитель фехтування в XVIII ст. за рангом знаходився вище, шж екстраординарний професор [5, с. 51-52].
До початку XIX ст. приват-доцент мав власну аудиторда, бiблioтеку, лабopатopiю. Але так пpиватнi викладачi залишилися в минулому. Сдине, що поеднувало сеpедньoвiчнoгo приват-доцента з колегою нового часу - невизначенiсть оплати. Так, у Болонському унiвеpситетi в перюд «dark age» («похмура епоха» - назва Раннього Сеpедньoвiччя) студенти невчасно виплачували гонорар, тому викладачам доводилося читати публiчнi лекци, за яю вони отримували гpoшi вщ мюько! влади [7, с. 48].
У 1690 р приват-доцент Христ1ан Томазш був вимушений покинути Лейпцiгський унiвеpситет заради слiдування такому напряму викладання. Теологи Лейпцига не тдтримували його новаторських пpoпoзицiй в освггнш дiяльнoстi, не сприймали його лекцш нiмецькoю мовою. Вчений не боявся визнавати французьку фiлoсoфiю бшьш розвинутою метoдoлoгiчнo, шж нiмецька. Догматики-професори виступали проти пoдiлу юриспруденцл на теоретичний, практичний та iстopичний напрями. Така «зухвалiсть» означала pевiзування звично! схеми Г. В. Лейбнiца. Поселившись у Галле i заснувавши там в 1694 р. утверситет, X. Томазш став його першим ректором. Вш заклав основи тмецько1 фшософсько! термшологи, розмежував поняття мopалi та права. Кpiм того, X. Томазш концептуально видшив кpимiнальнo-пpавoву сферу в самоспйну дисциплiну. Як в1домо, вщ XVIII ст. у Галльському утверситеп дiяв принцип libertatis philosophand - свобода дослщження та викладання.
Зазначимо, що його батько Якоб Томазш, учитель Г. В. Лейбнща, першим зробив принципово важливий висновок про те, що дисертащя повинна вважатися не короткими тезами для обговорення, а самосшним науковим трактатом. Критик схоластики, знавець iстopii фiлoсoфil вш 25 poкiв був професором красномовства в Лейпц1гському унiвеpситетi, де викладав латинську та грецьку лiтеpатуpу.
На меж1 XVIII-XIX ст. в утверситетах мiст Галле i Геттiнген (Баваpiя) приват-доценти поступово почали займати майже пpoвiдне мiсце. Вони склали вагому кoнкуpенцiю професорам щодо кiлькoстi студенпв, як1 вiдвiдували iхнi лекцii з piзних дисциплiн. Це пояснюеться тим, що гонорар за пpoведенi лекцл був для них единим джерелом заpoбiтку. У 1796 р. в Лейпщгському унiвеpситетi налiчувалoся 30 ординарних пpoфесopiв i 21 приват-доцент. Бшьшють oстаннiх вели заняття не за розкладом, а пропонуючи iндивiдуальнi спецкурси. Саме !х вiдвiдувала значна кшьюсть студенiв. У Геттiнгенi та Вщт викладачiв у той час було бшьше, але у В1денському ушверситеп не
_1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ_
iснувало Hi посади приват-доцента (до 1850 р.), m екстраординарного професора. У Геттшгенському ушверситет було тшьки 8 екстраординарних професорiв i 21 приват-доцент [11, с. 246-247].
Як вщомо, Дерптський ун1верситет до 1893 р. був шмецьким, тому в його першому статyтi вiд 12 вересня 1803 р. з'явилася посада, яка за сво1м характером дiяльностi була аналопчною приват-доцентськiй. У роздiлi VIII «Про професорсью лекцй' i вчительсью години» говорилося про осiб, яю мали вчений стутнь, але не були професорами. Вони мали право за згодою вщдщення (факультету) вести заняття. Але для цього треба було захистити дисертацiю pro venia legendi (для допуску до лекщйних занять). Фактично так умови дублювали статус приват-доцента, хоча офiцiйно у Дерптському yнiверситетi ця назва не вживалася. Потiм 4 червня 1820 р. у новому статут цього ушверситету з'явилася посада доцента (бо там не було ад'юнкпв) з такими ж повноваженнями. Рiзниця полягала лише в тому, що для доцента призначали оплату в 1 тис. рyблiв щорiчно [4, с. 97].
З початку XIX ст. приват-доценти перебували поза штатом шмецьких ушверситетив. Вiд них вимагався науковий стутнь доктора габiлiтацiï (die Habilitation - отримання доцентури), а також узгодження теми пyблiчноï лекцiï. Однак необхiдно вщзначити, що претендент на посаду приват-доцента на вибiр пропонував 3 теми, а факультет обирав одну з них. Лекцда, яка проводилась як вшьна доповщь, оцiнювали викладачi факультету, приймаючи певне ршення.
Посада приват-доцента була вперше узаконена в статуп Берлiнського ушверситету (попередшй регламент - 24 листопада 1810 р., а остаточний статут прийнято 31 жовтня 1816 р.). Статут набув чинност весною 1817 р. Вщзначимо, що саме приват-доценти не боялися вводили в навчальний процес новi курси, знайомили студешв з новiтнiми науковими дослдженнями, ïх методами та здобутками. Статут забезпечив дотримання важливих прогресивних освiтнiх принцишв, яю були визначен1 в його проект В. фон Гумбольдтом 1809 р., а саме: Einheit von Forschung und Lehre -едшсть дослщження й викладання; Lehrfreiheit und Lernfreiheit - свобода викладання й вивчення, а також надання переваги фшософському факультету [8, с. 58].
Однак принципи Lehrfreiheit und Lernfreiheit стосувалися фактично лише викладання техшчних наук. У США в першш половинi XIX ст. елективна система вибору студентами «паралельних» або «неповних» навчальних кyрсiв (якi в шмецьких ушверситетах вели приват-доценти) не стала усшшною. Скажiмо, професура Сльского ушверситету в 1828 р. запевняла, що студенти I-IV кyрсiв не здатш розумно обирати навчальнi дисциплiни, тому що iнтелектyально ще не зрш [6, с. 10-11].
У шмецьких ушверситетах приват-доценти набували все бшьшого авторитету й впевненостi. У вересш 1848 р. у Йен вiдбyлася конферендiя приват-доцентiв та екстраординарних професорiв, на якiй вперше пролунали скарги на тривале чекання посади ординарного професора. Зауважимо, що в Кмеччиш в цей перiод юнувало значно менше yнiверситетiв, шж у Францп та Великiй Британл.
Серед приват-доценпв молодого вiкy домiнyвали радикальш лiвi гегельяндi, а це не подобалося консервативним ординарним професорам. Крiм того, лекцп приват-доцентiв, якi досягли високого рiвня академiчностi, стали фактично такими ж не обов'язковими для студентв, як i лекцiï елiтноï професури. Крiм того, приват-доценти не мали державно1' оплати, нерiдко залежали вiд примх професорiв. Отже, ïх шлях до зайняття кафедри був нелегким.
Ситуащя майже не змшилася до кiндя XIX ст. Якщо за 1896-1911 рр. чисельнiсть приват-доценпв у нiмецьких yнiверситетах зросла на 94%, то ординарних професорiв у 1910 р. - лише на 38,2%. З 1882 р. мшютром народно1' освiти Пруссй' був Ф. Альтгофф (в 1897-1917 рр. - директор), який уаляко посилював владу мiнiстерства в yнiверситетах, включаючи й вирiшення кадрових питань [10, р. 60-61, 83, 152].
У Кмеччиш ординарш професори призначалися главою держави (шсля 1871 р. -iмператором), а екстраординарнi - мшстром освiти. Xарактерним прикладом всесилля влади е справа приват-доцента В. Аронса, який був прихильником iдей соцiалiзмy. Згiдно iз законом про дисциплшарну вiдповiдальнiсть вiд 17 червня 1898 р. вченого звшьнили з роботи, а 22 липня 1899 р. Берлшський yнiверситет його виправдав. Незважаючи на це, 20 лютого 1900 р. влада все ж звшьнила В. Аронса з посади приват-доцента.
У 1869 р. в Кмеччиш спростили процедуру прийняття бажаючих до приват-доцентури, але читати лекцЬ' приват-доценти могли лише з дисциптни, з яко1' довели сво1' знания. Обмежувалася кiлькiсть навчальних дисциплiн, а також термш 1'х викладання. Стати приват-доцентом в ушверситет!, який закiнчив кандидат на цю посаду, можна було лльки через два роки.
под!6ш посада до приват-доцента iсиyвала в !тали - dottore aggregatio. В ушверситетах краши приватиi викладачi розпод^лися на дв! категорЬ': одн! були прикршлеш до в!дпов!дних факyльтетiв,
_1СТОР1Я ПЕДАГОПКИ_
iншi вважалися вiльними викладачами (liberi docenti або privati insegnanti). Представники першо1 категорп, якщо мали CTyniHb бакалавра, замщували вакантнi посади на кафедрах за конкурсом. Вшьт викладачi могли вести паралельн навчальнi курси. Зауважимо, що стати liberi docenti було нелегко, адже потрiбно було скласти особливий iспит, провести пробну лекцiю, тдготувати протягом трьох мiсяцiв твiр i захистити його [1, с. 21-27].
На шляху становлення та розвитку шституту приват-доцентури в австрiйських утверситетах (за чверть столiття iснyвання) зазнав значних трyднощiв. Про це свщчить розповщь магiстр полiцейського права, приват-доцент Ктвського yнiверситетy I. Тарасов, який провiв два роки за кордоном у науковому вiдрядженнi. Вiн помнив, що лекцй' бiльшостi приват-доцентiв Вщенського yнiверситетy вiдвiдye незначна кшьюсть студенпв, а частину з занять доводилося вщм^ти через неявку слyхачiв. I. Тарасов писав: «Вони не екзаменатори i тому студенти зовам 1х не поважають. А професори вщбивають один в одного кафедри та слyхачiв» [9, с. 30].
Прикладом типового науково-педагопчного шляху вiд приват-доцента до професора в Нiмеччинi може слугувати бiографiя Ф. Ейленбурга. Змшивши юлька мiсць роботи, вiн лише в 32-рiчномy вiцi, тсля знайомства з вiдомим економiстом, автором бестселера «Щднесення нацiональноï економiки» К. Бюхером, став приват-доцентом кафедри нацюнально1 економiки та статистики Лейпцiгського утверситету. Результати колоквiyмy за змiстом його письмовоï роботи пiдписали, крiм декана, вгам професорiв. Схвальну оцiнкy виклаа^в факультету отримала й пробна лекщя з проблем соцiальноï психологiï. Майже через шiсть роив Ф. Ейленбург став екстраординарним професором, тобто так званим професором без посади або тдлеглим професора, який мав посаду завщуючого вiддiлення чи кафедри. Курс «1стори нацiональноï економiки», який читав Ф. Ейленбург, вщвщували 150 студенпв. На лекцiях професор знайомив 1'х з актуальними проблемами економiки Имеччини, зокрема полiтичними, торговельними, грошовими, транспортними, кредитними, банювськими, бiржовими та сощальними. Лише в 1917 р. (через 18 роив перебування в статуи приват-доцента та екстраординарного професора) Ф. Ейленбург став ординарним професором вищо1' технiчноï школи в Аахенi. Варто додати, що звання ординарного професора в Кмеччит вважалося «нагородою визначному таланту» [11, с. 329-334].
Ще одним прикладом схожого наyково-педагогiчного шляху е життепис доктора права Гетпнгенського yнiверситетy, доктора фiлософiï Берлiнського утверситету К. Ф. Леманн-Гаупта, який теж в 32 роки став приват-доцентом Берлшського yнiверситетy, де вiв заняття з антично1' iсторiï. Вiн був вщомий як автор авторитетних наукових праць з iсторiï Месопотамй' та Урарту. Через вгам роив одержав звання екстраординарного професора, а впродовж 1911-1916 рр. викладав античну юторда в Лiверпyльськомy, Оксфордському та Стамбульському yнiверситетах, однак ординарним професором так i не став [6, с. 6-7].
Отже, можемо стверджувати, що становлення системи приват-доцентури в утверситетах Свропи - процес тривалий i непростий. На початку XIX ст. шститут приват-доцентури найширше проявив себе в тмецьких князiвствах i курфюрстах, а тсля утворення едино1' Имецько1' iмперiï став загальнодержавним iнститyтом. Б№шють приват-доцентiв дотримувалися принципу libertatis philosophand, що передбачав свободу викладача у науковому пошуку й викладаннi сво1'х навчальних дисциплiн, та вiдкидали схоластику. Для них вагоме значення мали античн авторитети, а також здобутки науки новiтнього часу.
Л1ТЕРАТУРА
1. Деревицкий А. Н. Общая схема современной организации университетов Италии, Голландии и Англии в применении к 18 вопросным пунктам, изложенным в предложении г. министра народного просвещения от 28 апреля 1901 года. Отчет о заграничной командировке / А. Н. Деревицкий. - СПб.: Типо-литогр. С.-Петербург. тюрьмы, 1902. - 60 с.
2. Жарова Е. Ю. Устав Дерпсткого университета 1820 года в контексте университетской политики второй половины царствования Александра I / Е. Ю. Жарова // Alma Mater - 2012. - № 9. - С. 95-99.
3. Кагаров Е. Из заграничных впечатлений / Е. Кагаров. - СПб.: Типогр. В. Д. Смирнова, 1912. - 36 с.
4. Калша К. С. Моральне виховання студентсько1 молод1 на Слобожанщиш (шнець XIX - початок XX столгття): автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / К.С. Калша. - Харшв, 2008. - 17 с.
5. Любимов Н. А. Мой вклад. Статьи, записки чтения, заметки. Университетский вопрос / Н. А. Любимов. - М.: В Университет. типогр. М. Каткова, 1881. - Т. I. - 663 с.
6. Лятуринська С. Е. Оргатзацшно-педагопчт концепти Ч. В. Елюта (юнець XIX - початок XX столгття): автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / С. Е. Лятуринська. - Мелтополь, 2016. - 20 с.
_1СТОР1Я ПЕДАГОПКИ_
7. Ольшевский Н. Краткий обзор истории университетов / Н. Ольшевский. - Одесса, 1911. - Вып. I. - 58 с.
8. Прибора Р. I Проекти створення Берлшського ушверситету в XIX столгтп / Р. I. Прибора // Педагопчш науки: зб. наук. праць. - Херсон, 2015. - Вип. 68. - С. 54-59.
9. Тарасов И. Т. Два года на Западе с ученою целью / И. Т. Тарасов // Университетские известия. - К., 1879. - № 1. - С. 28-50.
10. Anderson R. D. European Universities from the Enlightement to 1914 / R. D. Anderson. - Oxford: Oxford University Press, 2004. - 338 p.
11. Eulenburg F. Die Frequenz der deutschen Universitäten von ihrer Gründung bis zur Gegenwart. Nachdruck der Ausgabe von 1904 / F. Eulenburg. - Berlin: Akademie Verlag, 1994. - XII. - 341 s.
REFERENCES
1. Derevitskii A. N. Obshchaia skhema sovremennoi organizacii universitetov Italii, Gollandii i Anglii v primenenii k 18 voprosnym punktam, izlozhennym v predlozhenii G. Ministra Narodnogo Prosveshheniya ot 28 aprelia 1901 goda. Otchiot o zagranichnoi komandirovke [General scheme of the modern organization of the universities of Italy, Holland and England in reference to 18 questions, set out in the proposal of G. Minister of National Education from April 28, 1901. Report on business abroad trip], St. Peterburg, 1902, 60 p.
2. Zharova E. Y. Ustav Derpstkogo universiteta 1820 goda v kontekste universitetskoiy politiki vtoroi poloviny tsarstvovaniia Aleksandra I [Derpstk University Statute (1820) in the context of university policies in the second half of Alexander I reign], Moscow, Alma Mater, 2012, Vol. 9, P. 95-99.
3. Kagarov E. Iz zagranichnykh vpechatlenii [From overseas impressions] St. Petersburg, 1912, 36 p.
4. Kalina K. S. Moralne vykhovannia studentskoi molodi na Slobozhanshchyni (kinets Х1Х - pochatok ХХ stolittia) [Moral education of students in Kharkiv region (the end of 19th - early 20th century)] abstract of cand. ped. sci. diss. : spec. 13.00.01 «General Pedagogics and History of Pedagogics», Kharkiv, 2008, 17 p.
5. Liubimov N. A. Moj vklad. Statii, zapiski chteniia, zametki. Universitetskii vopros [My contributions. Articles, notes, reading notes. University question], Moscow, M. Katkov University print. house, 1881. T. I., 663 p.
6. Liaturynska S. E. Orhanizatsiino-pedahohichni kontsepty Ch. V. Eliota (kinets Х1Х - pochatok ХХ stolittia) [Organizational and pedagogical concepts of Ch. V. Eliota (the end of 19th - early 20th century)] abstract of cand. ped. sci. diss. : spec. 13.00.01 «General Pedagogics and History of Pedagogics», Melitopol, 2016, 20 p.
7. Olshevskiy N. Kratkiy obzor istorii universitetov [The brief overview of the history of universities], Odessa, 1911, Vol. I., 58 p.
8. Prybora R. I Proekty stvorennia Berlinskoho universytetu v Х1Х stolitti [Projects of the foundation of Berlin University in the 19th century], Pedagogical Sciences. col. of scient. papers, Kherson, 2015, Vol. 68, P. 54-59.
9. Tarasov I. T. Dva goda na Zapade s uchionoi tseliu [Two years in the West with the scientific purpose], Kiev, 1879, Vol. 1, P. 28-50.
10. Anderson R. D. European Universities from the Enlightement to 1914 / R. D. Anderson. - Oxford : Oxford University Press, 2004, 338 p.
11. Eulenburg F. Die Frequenz der deutschen Universitäten von ihrer Gründung bis zur Gegenwart. Nachdruck der Ausgabe von 1904 / F. Eulenburg. - Berlin : Akademie Verlag, 1994. - XII, 341 p.
Стаття надтшла в редакцЮ 15.03.2017р.
