CC BY
10Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 22 (61). № 2. 2009 г. С. 157-162.
УДК 347.122:349.22
СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ВСТАНОВЛЕННЯ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ
cонiн о. е.
Тавр/'йський нац/'ональний ун1верситет ¡м. В. I. Вернадського, С/'мферополь, Укра/'на
У статп здшснюеться аналiз чинних акпв законодавства про працю, на тдстаы якого формулю-ються i обгрунтовуються пропозицп щодо вдосконалення законодавства про працю, в тому чи^ -види вимог, яю можуть бути заявленi пращвниками в судi на випадок порушення 1х права на встанов-лення неповного робочого часу.
Ключовi слова: споаб захисту права; захисту права судом; право на неповний робочий час.
Актуальнють проблеми захисту судом права пращвниюв на встановлення непо-вного робочого часу е очевидною з огляду на як стан законодавства про працю та цившьного процесуального законодавства, так { на стан осмисленосп ще1 проблеми в наущ трудового права. Йдеться про те, що хоча проблеми правового регулювання робочого часу традицшно, а проблематика захисту трудових прав пращвниюв - пе-реважно останнього часу - знаходяться у центр1 уваги науковщв-фах1вщв у галуз1 трудового права, до цього часу як у законодавства так I в науковш лгтератур1 е вщ-сутшми положення про способи захисту права пращвниюв на встановлення непов-ного робочого часу. Такий стан науки та правового регулювання не може бути ви-знаний належним, адже ускладнюе реал1защю наданих пращвникам прав та створюе загрозу неможливосп захисту цих прав в судовому порядку.
З урахуванням викладеного, метою дано1 статп е анал1з акпв законодавства про працю та процесуального законодавства та опрацювання на цш шдстав1 пропозицш щодо 1х вдосконалення в частиш закршлення способ1в захисту судом права пращв-ниюв на встановлення неповного робочого часу.
Нагадаемо, що ст. 56 КЗпП визнае за пращвниками, що е ваптними жшками, жшками, яю мають дитину вшом до чотирнадцяти роюв або дитину-швалща, в тому числ1 таку, що знаходиться тд 1х откуванням, або здшснюють догляд за хворим членом с1м'1, право на встановлення неповного робочого часу, якому (праву) корес-пондуе обов'язок роботодавця встановити неповний робочий час. Кр1м того, ст. 56 КЗпП визнае право заявляти клопотання про встановлення ним неповного робочого часу за вама пращвниками, але в цьому раз1 на роботодавця не покладаеться безу-мовний обов'язок задовольняти вщповщну вимогу.
Основним чинником, що обумовлюе гостроту проблеми захисту права, про яке йдеться, е та обставина, що чинний Кодекс закошв про працю [1], шш1 акти законодавства про працю не мютять прямо закршлених правових припишв, яю б встанов-лювали способи захисту цього права. Тож виникае враження, що з урахуванням змь сту ст. 4 Цившьного процесуального кодексу [2] («здшснюючи правосуддя, суд за-хищае права, свободи та штереси ф1зичних ос1б, права та штереси юридичних ос1б,
157
державш та суспшьш штереси у спосгб, визначений законами Украти») захист дано-го права судом е неможливим.
Слiд прямо визнати, що даний висновок, хоча суди пщчас i виявляють свою схильшсть до нього, е помилковим, оскшьки вiн суперечить Конституци [3]. Адже право працiвника на встановлення неповного робочого часу встановлене законом, то воно вщповщно до ст. 55 Конституци пщлягае захисту судом у вшх випадках йо-го порушення. Цей висновок пiдтверджуеться ст. 124 Конституци, що поширюе юрисдикщю судiв на всi правовiдносини, яю виникають у державi. Тобто, суд не мае права вщмовити у задоволенш вимоги працiвника про захист його права на встановлення неповного робочого часу.
Щодо способу, в який це право тдлягае захисту, слщ виходити з наступного. Ст. 4 ЦПК, котра позбавляе суд повноважень здшснювати захист права у спошб, не передбачений законом, не е тдставою для спростування зробленого вище висновку. У суду немае права вщмовити пращвнику в захисп його права, якщо такий спошб вiдповiдае змiсту права, способу його порушення та наслщкам, що !х спричинило це порушення. За умов, коли ст. 55 Конституци закршлюе право особи звернутися до суду за захистом И порушеного права, безглуздим був би висновок про те, що у задоволенш вимоги управнено! особи може бути вщмовлено з посиланням на вщсут-шсть встановленого законом способу захисту цього права. Врештьрешт, на випа-док, коли такий спошб i насправдi не встановлений спещальними положеннями закону, вiн мае обиратись з урахуванням принципiв справедливости та розумностi, що входять до змюту принципу верховенства права (ст. 8 Конституци).
В^м, обов'язок доведення цих очевидних обставин, особливо з урахуванням того, що вш покладений на ошб, що зазвичай не мають достатшх спецiальних знань (на перешчних працiвникiв), е вкрай обтяжливим. Тому очевидною е необхщшсть термшово доповнити Кодекс законiв про працю розгорненими положеннями про способи захисту права на встановлення неповного робочого часу.
Природно, що вибiр того чи iншого способу захисту права залежить вщ характеру дш роботодавця, спрямованих на порушення права, про яке йдеться, та вщ нас-лiдкiв таких дш. Тому слiд вирiшити питання про найбшьш вiрогiднi способи порушення права пращвниюв на неповний робочий час. Щодо першо! групи пращв-никiв (праву на встановлення неповного робочого часу кореспондуе безумовний обов'язок роботодавця задовольнити вщповщну вимогу пращвниюв), порушення !х права може вщбуватися у формi заперечення наявносп в них такого права; у формi вiдмови роботодавця задовольнити вимогу пращвника. Можливими е також розбiж-ностi щодо тривалостi неповного робочого часу, що И мае встановити роботодавець стосовно даного пращвника.
У випадках, коли роботодавець оспорюе сам факт наявносп в пращвника права заявляти вимогу про встановлення неповного робочого часу, пращвникам мае бути надане право заявити вимогу про визнання права. Ця вимога, в разi И задоволення, усувае розбiжностi мiж роботодавцем та пращвником з приводу наявносп чи вщсу-тносп у пращвника права, про яке йдеться, вносить необхщну визначешсть в !х вщ-носини, а тому е достатньою для повного вщновлення прав працiвника.
158
Бшьш складним е питання про те, який cnoci6 захисту мае бути встановлений в закош на випадок, коли мае мюце не оспорення, а саме порушення права, про яке йдеться. Справа в тому, що таке порушення може потягти двi групи наслщюв. Оскь льки неповний робочий час впродовж тривалого (з огляду на звичайш строки розг-ляду судами цившьних справ) часу не буде встановлений, пращвник впродовж цьо-го перюду буде вимушений працювати на умовах нормально!' тривалосп робочого часу.
За таких умов за пращвниками було б недостатшм визнати право на такий спо-сiб захисту як заявлення вимоги про примушення роботодавця до виконання обов'язку встановити неповний робочий час. Безумовно, що закршлення у законо-давсга такого способу захисту е необхщним, оскшьки задоволення вщповщно1 вимоги дае можливють припинити протиправнi дiï роботодавця та реалiзувати в натурi закршлене за працiвником право на роботу на умовах неповного робочого часу. В^м, не можна ^норувати ту обставину, що задоволення вимоги про примусове виконання обов'язку в натурi не здатне усунути вс наслщки протиправноï поведш-ки роботодавця, що вже настали до ухвалення судом ршення у справi.
Очевидно, що за таких умов реалiзацiя порушеного права та/або усунення нас-лщюв його (права) порушення е неможливим взагал^ На нашу думку стосовно таких випадюв необхiдним е застосування накопиченого у законодавствi досвщу встановлення цивiльно-правових наслiдкiв протиправних дш, чиï наслiдки об'ективно не можуть бути усунеш. Йдеться, наприклад, про правовий припис, що мютиться у ч. 2 ст. 393 ЦК («у разi неможливосп вiдновлення попереднього становища власник мае право на вщшкодування майновоï та моральноï шкоди») [4].
Питання про вщшкодування у випадках, що розглядаються, майново1' (матерiа-льно1' за термшолопею законодавства про працю) шкоди е достатньо складним. На нашу думку, при виршенш цього питання слщ виходити з наступного. З огляду на мету, задля досягнення яко1' за пращвником визнаеться право на встановлення неповного робочого часу (ця мета виявляеться через врахування категорш пращвниюв, яким це право надано, та полягае у створенш для них фактично1' можливосп належ-но виконувати имейш обов'язки щодо догляду за дитиною, iншими членами шм'1'), порушення цього права може потягти додатковi витрати на бощ працiвника, що пов'язанi з оплатою послуг треих осiб з догляду за дитиною та шшими членами имЧ працiвника, якi такого догляду потребують. Тож, за наявностi таких додатко-вих витрат визнання за пращвниками права на вщшкодування матерiальноï шкоди е дощльним, адже вщповщае характеру правопорушення, усувае його (порушення) наслщки.
Щодо права пращвника на вщшкодування морально!' шкоди, то слщ визнати вкрай недостатшми правила, що мютяться у чиннш редакци ст. 2371 КЗпП. ïх недолги не вичерпують невдалим зазначенням на те, що порядок вщшкодування мора-льноï шкоди «визначаеться законодавством», котре до цього часу е вщсутшм. Голо-вним недолiком статтi 2371 КЗпП слiд визнати тi обставини, з настанням яких зако-нодавець пов'язуе виникнення у пращвника права на вщшкодування моральноï шкоди («порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати
159
нормальних життевих зв'язюв i вимагають вiд нього додаткових зусиль для оргаш-зацiï свого життя»). У зв'язку з цим слщ погодитись з Щербиною В. I., котрий стве-рджуе, що правовий припис, який розглядаеться, «сформульований так, що вщшко-дувати шкоду, заподiяну працiвниковi роботодавцем, можна тiльки за наявносп трьох обставин... Працiвник у плаш можливого вiдшкодування шкоди за нормами трудового оправа менш захищений, нiж фiзична особа нормами цившьного права» [5, с. 271], осюльки у цившьному правi будь-яке правопорушення заподiюе мораль-ну шкоду, а тому ця шкода повинна компенсуватися у вшх випадках [див., напр., 6, с. 34]. Тож, з огляду на викладене, ст. 2371 КЗпП мае зазнати змш в частиш форму-люванш пiдстав виникнення в пращвника права на вщшкодування моральноï шкоди; такими тдставами мають бути визнанi всi випадки порушення трудових прав працiвника роботодавцем. При цьому, як i зараз, виникнення на бощ пращвника права на вщшкодування моральноï шкоди не мае ставитись в залежнють вщ вини роботодавця.
Тож, за пращвниками, яким надаеться право на встановлення неповного робочого часу, доцшьно було б визнати право заявляти в судi таю вимоги, як вимога про визнання права та вимога про виконання обов'язку в натурi - у випадках, коли за обставинами справи реалiзацiя цього права в натурi е можливою. У випадках, коли реалiзацiя даного права в натурi е неможливою (принаймш, за час, що сплив з моменту виникнення такого права до моменту, коли його реалiзацiя стала можливою), за пращвниками мае бути визнане право на вщшкодування завданоï ним матерiаль-но1' та моральноï шкоди.
Найбшьш складним е питання про можливють заявлення пращвником вимог у судi на випадок невиконання роботодавцем клопотання решти пращвниюв про встановлення щодо них неповного робочого часу. При прочитанш тексту ст. 56 КЗпП виникае враження, що в даному випадку законодавець не покладае на робото-давця обов'язок безумовно задовольняти побажання пращвника щодо встановлення неповного робочого часу, а вщповщно - не встановлюе будь-якого суб'ективного права пращвника.
Дшсно, роботодавець мае бути визнаний таким, що дiяв правомiрно, коли вш розглянув клопотання пращвника, за яким не визнане безумовне право на встанов-лення неповного робочого часу, про його (неповного робочого часу) встановлення, та вщмовив у його задоволенш.
1ншими словами, встановленням права заявляти клопотання про встановлення неповного робочого часу за шшими, шж прямо перелiченi у частиш першш ст. 56 КЗпП, пращвниками, законодавець не надав штересам таких пращвниюв статусу суб'ективного права, а тому - вщсутньою е i можливють звернення пращвника до суду з вимогою про захист цього штересу. Пщкреслимо, що попри численш звернення в наущ трудового права до проблематики захисту штересу [див., напр., 10, с. 88] вщсутш будь-яю нормативш пщстави та об'ективш потреби у постановщ ще1' проблеми.
У випадку, що розглядаеться, юнуе потреба у бшьш глибокому аналiзi правового припису ст. 56 КЗпП. На нашу думку, такий анатз мае здшснюватись за допомо-
160
гою шструментарда, що надаеться правозастосовчим органам ч. 3 ст. 2 Кодексу ад-мшстративного судочинства [7]. Нагадаемо, що за правилами даноï статп суд, ви-ршуючи адмiнiстративну справу, мае перевiрити д^ суб'екта владних повноважень (вщповщача у справi) з метою встановити, зокрема чи «вчинеш вони: ... на шдстав^ у межах повноважень та у спошб, що передбачеш Конституцiею та законами Укра1-ни; .... з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; ... обгрунтовано, тобто з урахуванням ушх обставин, що мають значення для прийнят-тя ршення (вчинення дiï); ... безсторонньо (неупереджено); ... добросовюно; ... ро-зсудливо; ... пропорцшно, зокрема з дотриманням необхщного балансу мiж будь-якими несприятливими наслщками для прав. особи i цiлями, на досягнення яких спрямоване це ршення...».
Наведенi вимоги вже зараз е обов'язковими при прийнятп ршень за вимогами пращвниюв для тих роботодавцiв, трудовi вщносини з якими належать до категори «публiчноï служби», як це поняття визначаеться у п. 15 ст. 3 КАС. З огляду на принцип рiвностi трудових прав (ст. 21 КЗпП) та необхiднiсть додержання вимоги рiвного поводження, що входить до змюту принципу верховенства права (ст. 8 Конституци), додержання цих вимог мае бути визнане обов'язковим для вшх роботода-вщв, до яких звернулись 1х пращвники з приводу врахування 1х штерешв вирiшеннi питання про встановлення щодо них неповного робочого часу. Це твердження мае нормативну основу (ч. 8-9 ст. 8 ЦПК) i може розглядатись як рекомендащя щодо правозастосування; тим бшьше воно мае бути враховане при вдосконаленш чинного законодавства про працю.
Тож роботодавець може бути визнаний таким, що дiяв правомiрно, коли при виршенш питання про встановлення щодо пращвника неповного робочого часу вщдав перевагу штересам виробництва, а не штересам працiвника, якщо буде доведено, що при цьому роботодавець дiяв з додержанням вимог ч. 3 ст. 2 КАС. В решт випадюв дiï роботодавця не можуть бути визнаш правомiрними, з метою усунення 1х наслiдкiв пращвник може звернутись до суду з вимогою про встановлення неповного робочого часу, i ця вимога тдлягае за вщповщних умов задоволенню.
Але головним е те, що така вимога не може визнаватись заявленою на захист штересу. Оскшьки йдеться про покладення на роботодавця обов'язку, слщ дшти висновку, що йому (обов'язку) кореспондуе право, що надане шшому учаснику вщповщних правовщносин, тобто пращвников^ За умов неналежного виконання робо-тодавцем покладених на нього обов'язюв права пращвниюв, що кореспондують таким обов'язкам, будуть порушеш i пщлягають захисту. Тож вимога, що розгляда-еться, е вимогою про захист права - права на належне виконання роботодавцем по-кладеного на нього обов'язку враховувати штереси пращвника, який (обов'язок) може вважатися належно виконаним лише за умов додержання роботодавцем вимог ч. 3 ст. 2 КАС.
Викладене свщчить про наявнють значних недолшв, що притаманш чинним актам трудового та цившьного процесуального законодавства та пщлягають усу-ненню задля ефективного врегулювання трудових вщносин, закршлення необхщних
161
способ1в захисту права пращвниюв на встановлення неповного робочого часу, про-позицп щодо яких формулюються в цiй статтi.
Вт1м, складнють проблем захисту трудових прав пращвниюв, зокрема, - права на неповний робочий час, робить необхщним подальший науковий аналiз вщповщ-них проблем, який мае тти в напрямку аналiзу чинного законодавства та суспшь-них вiдносин, на яке це законодавство поширюеться, задля опрацювання пропозицш про закрiплення способiв захисту права на встановлення неповного робочого часу в разi порушення цього права в iншi способи, нiж т1, що аналiзуються у данiй статп.
Перелiк лiтератури
1. Кодекс закошв про працю Укра1ни вщ 10.12.71// Бюлетень законодавства i юридично! практики Укра!ни. - 2004. - № 1.
2. Цившьний процесуальний кодекс Укра1ни вiд 18.03.2004// Офщшний вiсник Укра1ни. - 2004. -№ 16. - Ст. 1088.
3. Конститущя Украши вщ 28.06.1996// Вщомосл Верховно! Ради Укра1ни. - 1996. - N 30 . - Ст.
141.
4. Цившьний кодекс Украши вщ 16.01.2003// Офщшний вюник Украши. - 2003. - № 11. - Ст. 461.
5. Щербина В. I. Функцп трудового права : [монографiя] / В. I. Щербша. - Дншропетровськ : Академiя митно! служби Украши, 2007. - 425 с.
6. Малеин Н. С. О моральном вреде/ Н. С. Малеин// Государство и право. - 1993. - № 3. - с. 3239.
10. Буряк В. Я. Питання захисту прав пращвниюв у проект Трудового кодексу Укра!ни/ В. Я. Бу-ряк // Актуальш проблеми розвитку законодавства про працю та сощальне забезпечення: тези допо-вiдей i наукових повiдомлень учасникiв Мiжнародно! науково-практично! конференцi! (м. Харкiв, 22-23 квггня 2009 р.) / [за ред. В. В. Жернакова]. - Х. : Нац. юр. акад. iм. Я. Мудрого, 2009. - С. 2730.
11. Кодекс адмшстративного судочинства Укра!ни вщ 06.07.2005. - Офщшний вюник Укра!ни. -2005. - № 32. - Ст. 1918.
Сонин О. Е. Способы защиты права на установление неполного рабочего времени / О. Е. Сонин// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. -Серия : Юридические науки. - 2009. - Т. 22 (61), № 2. - С. 157-162.
В статье осуществляется анализ действующих актов законодательства о труде, на основании которого формулируются и обосновываются предложения по совершенствованию законодательства о труде, в том числе - виды требований, которые могут быть заявлены работниками в суде в случае нарушения их права установление неполного рабочего времени.
Ключевые слова: Способ защиты права; защита права судом; право на неполное рабочее время.
Sonin O. Methods of protection of the right on establishment of underemployment / О. Sonin //
Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series: Juridical sciences. - 2009. - Vol. 22 (61), № 2. - Р. 157-162.
In the article the analysis of active acts of legislation is accomplished. On the basis of this analysis the author formulates and grounds suggestions of the improvement of labour legislation, including types of demands which can be declared by workers in a court in case of breaching their right on establishment of underemployment.
Keywords: method of protection of the right, court protection of the right, right on underemployment
НадШшла до редакцИ 09.11.2009 р.
162
