CC BY
53
Белорусский государственный экономический университет
220070 Республика Беларусь, г. Минск, Партизанский просп., 26, корп. 3, каб. 229.. e-mail: oksana shkutko@inbox.ru
INFORMATION ABOUT THE AUTHOR:
Shkutsko Aksana, candidate of economic sciences (PhD), docent, Associate professor (docent), department of international economy,
Belarus State Economic University.
220070 Republic of Belarus, Minsk, 26 Partizanski Av. Bldg 3, room 229. e-mail: oksana shkutko@inbox.ru
УДК 330.111.66:338.3
СИСТЕМА СОЦ1АЛЬНО-ЕКОНОМ1ЧНИХ В1ДНОСИН ТА ТЕХНОЛОГ1ЧН1 СПОСОБИ ВИРОБНИЦТВА: Д1АЛЕКТИКА ВЗА6МОВПЛИВ1В
Шульга О .А.
Спосб виробництва життевих благ е головною рушiйною силою розвитку i функцонування будь-якого суспльного ладу. В'дпов'дно до цього змна способе виробництва е основою економ!чного прогресу людства та в'дграе виршальну роль в розвитку будь-якого суспльства. Це пдтверджуеться тим фактом, що з переходом в 'д нижчого до вищого способу виробництва розвиток сусп льства прискорюеться.
Тому мета статтi - з'ясувати д'алектику взаемовпливв i розвитку системи соц/ально-економ'чних в'дносин та технолог'чних способ/в виробництва, визначити законом'рностi розвитку технологчного способу виробництва в аграрному секторi економки. При дослдженн! соц/ально-економ!чноУ природи технолог!чного способу виробництва та з'ясуванш взаемовпливв системи соц ально-економ чних в дносин та технолог чних способ в виробництва були застосован формацйний та цивiлiзацiйний пдходи, дiалектичний метод, методи анал!зу i синтезу, iндукцiУ i дедукцУУ, узагальнення, поеднання логiчного та сторичного пш1дходш1в тощо.
Технологiчнi способи виробництва вiдрiзняються м'ж собою способами привласнення прац безпосереднх виробниюв i Ух результат!в, як обумовлен суспльними формами засоб/в виробництва i пращ. Суспльнi форми фактор!в виробництва е об'ективно визначеними на кожному сторичному етап розвитку суспльства, оскльки визначаються рiвнем розвитку продуктивних сил, якому в1дпов1дае певна система виробничих в!дносин. Мова йде про характер i спосб поеднання безпосереднього виробника iз засобами виробництва (за характером таке поеднання може бути вльним або примусовим, за способом - безпосереднм чи опосередкованим). З цього випливае, що соцiально-економiчнi в!дносини визначають снування певного сторично визначеного технолог!чного способу виробництва та впливають на соцiально-економiчнi результати його функцонування. З ншого боку, технолог чний спос б виробництва, будучи джерелом формування розвитку сторично визначеноУ форми власностi, впливае на розвиток соцiально-економiчних в!дносин.
Можна видлити так законом1рност1 розвитку технолог!чного способу виробництва: невпинне пдвищення його ефективностi шляхом переходу до нового вищого способу виробництва, розвиток усх його складових, пров!дна роль людського фактора на всх етапах еволюцУУ технологчного способу виробництва, пдвищення рiвня усуспльнення виробництва, сторична тривалсть життевого циклу технологчного способу виробництва визначаеться його в1дпов1дн1стю своУм нос/ям тощо.
Ключов'1 слова: продуктивн сили, виробничi в!дносини, класи, технолог!чний спосб виробництва, сусп льний спос б виробництва.
СИСТЕМА СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ОТНОШЕНИЙ И ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЕ СПОСОБЫ ПРОИЗВОДСТВА: ДИАЛЕКТИКА ВЗАИМОВЛИЯНИЯ
Шульга О .А.
Способ производства жизненных благ является главной движущей силой развития и функционирования любого общественного строя. В соответствии с этим изменение способов производства является основой экономического прогресса человечества и играет решающую роль в развитии любого общества. Это подтверждается тем фактом, что с переходом от низшего к высшему способу производства развитие общества ускоряется.
Поэтому цель статьи - выяснить диалектику взаимовлияния и развития системы социально-экономических отношений и технологических способов производства, определить закономерности развития технологического способа производства в аграрном секторе экономики. При исследовании социально-экономической природы технологического способа производства и выяснении взаимовлияния системы социально-экономических отношений и технологических способов производства были
применены формационный и цивилизационный подходы, диалектический метод, методы анализа и синтеза, индукции и дедукции, обобщения, сочетание логического и исторического подходов и т.д.
Технологические способы производства отличаются между собой способами присвоения труда непосредственных производителей и их результатов, которые обусловлены общественными формами средств производства и труда. Общественные формы факторов производства объективно определены на каждом историческом этапе развития общества, поскольку определяются уровнем развития производительных сил, которому соответствует определенная система производственных отношений. Речь идет о характере и способе соединения непосредственного производителя со средствами производства (по характеру такое сочетание может быть свободным или принудительным, по способу - непосредственным или опосредованным). Из этого следует, что социально-экономические отношения определяют существование определенного исторически определенного технологического способа производства и влияют на социально-экономические результаты его функционирования. С другой стороны, технологический способ производства, будучи источником формирования и развития исторически определенной формы собственности, влияет на развитие социально-экономических отношений.
Можно выделить следующие закономерности развития технологического способа производства: непрерывное повышение его эффективности путем перехода к новому высшему способу производства, развитие всех его составляющих, ведущая роль человеческого фактора на всех этапах эволюции технологического способа производства, повышения уровня обобществления производства, историческая продолжительность жизненного цикла технологического способа производства определяется его соответствием своим носителям и т. п.
Ключевые слова: производительные силы, производственные отношения, классы, технологический способ производства, общественный способ производства.
THE SYSTEM OF SOCIO-ECONOMIC RELATIONS AND TECHNOLOGICAL MODE OF PRODUCTION: DIALECTICS INTERFERENCE
Shulga O.A.
The method of production of vital goods is the main driving force behind the development and functioning of any social system. Accordingly, the change in production methods is the foundation of economic progress of mankind and plays a crucial role in the development of any society. This is confirmed by the fact that the transition from lower to higher production method accelerates the development of society.
Therefore, the purpose of the article - to find out the dialectic offs and development of socio-economic relations and technological production methods, to determine patterns of technological production method в аграрному секторi економ/'ки. In the study of socio-economic nature of the technological mode of production and clarifying offs system of socio-economic relations and technological production methods have been applied formational and civilization approaches, dialectical method, methods of analysis and synthesis, induction and deduction, synthesis, combining logical and historical approaches, etc.
Technological production methods differing ways of appropriation of the labor of the direct producers and their results, which are caused by social forms of production and labor. Social forms of production factors are objectively defined at every historical stage of social development, as determined by the level of development of productive forces, which corresponds to a certain system of industrial relations. This is the way of nature and the combination of direct producer from the means of production (the nature of such a combination can be free or forced, by the way - direct or indirect). It follows that the socio-economic relations determine the existence of certain historically defined technological mode of production and its impact on the socio-economic results of operation. On the other hand, the technological mode of production as a source of formation and development of historically determined form of ownership affects the development of socio-economic relations.
You can identify these patterns of technological mode of production, steadily increasing its efficiency by switching to a new higher mode of production, development of all its components, the leading role of the human factor in all phases of the evolution of technological mode of production, increasing socialization of production, the historical duration of life cycle technological mode of production determined by its compliance with their carriers and others.
Keywords: productive forces, relations of production, classes, technological mode of production, social mode of production.
Постановка проблеми та и зв'язок з важливими науковими i практичними завданнями. Спос1б виробництва життевих благ е головною рушшною силою розвитку i функцюнування будь-якого сусптьного ладу. Вщповщно до цього змша способiв виробництва е основою економiчного прогресу людства та в^грае виршальну роль в розвитку будь-якого сусптьства. Це шдтверджуеться тим фактом, що з переходом вщ нижчого до вищого способу виробництва розвиток сусптьства прискорюеться. Так, первюнообщинний споаб виробництва тривав десятки тисяч рош, рабовласницький - ктька тисяч рош, феодальний з VI ст. до XVII-XVIII ст., а кашталютичний - всього три стол^тя, проте вш зробив для розвитку сусптьства бтьше, шж ус попередн способи виробництва [3, с. 44].
Аналiз останшх публшацш по проблемк Значний внесок у дослщження сутност i специфки сусптьних способiв виробництва та Тх значення у розвитку сусптьства зробили таю вчеш, як: А. Абишев [1],
О. Бурмiч [7], Ю. Осипов [6], П. Хромов [9-11], В. Чужиков [7] та iH. Однак, залишилися майже недослiдженими питання, пов'язаш i3 з'ясуванням соцiально-економiчноï природи технолопчного способу виробництва та закономiрностей його розвитку в аграрному œKTOpi економiки.
Формулювання цiлей дослiдження. Мета статл - з'ясувати дiалектику взаeмовпливiв i розвитку системи соцiально-економiчних вщносин та технологiчних способiв виробництва, визначити закономiрностi розвитку технологiчного способу виробництва в аграрному секторi економiки. При дослщженш со^ально-економiчноï природи технолопчного способу виробництва та з'ясуванш взаeмовпливiв системи со^ально-економiчних вiдносин та технолопчних способiв виробництва були застосоваш формацiйний та цивiлiзацiйний пiдходи, дiалектичний метод, методи аналiзу i синтезу, шдукци' i дедукцiï, узагальнення, поеднання логiчного та iсторичного пiдходiв тощо.
Виклад основних результатiв та ïx обфунтування. 1снуе два основнi пщходи до вивчення економiчного розвитку сусптьства, змши його технологiчних способiв виробництва - цив^зацшний i формацiйний. Цив^зацшний пiдхiд розглядае економiчний розвиток сусптьства на основi вивчення продуктивних сил (зокрема, рiвня розвитку технiки, науки), тобто вщношення людини до природи. В основу перюдизацп iсторiï господарства, згщно з цим пiдходом, можуть братися рiзнi чинники (наприклад, географiчний фактор, iсторiя грошей, клiмат, культура, торпвля, релiгiя, рiвень розвитку виробництва тощо). Представники теори постiндустрiального сусптьства в основу кладуть рiвень розвитку виробництва, галузевий та професшний подт працi, видiляючи доiндустрiальне (аграрне), шдус^альне i постiндустрiальне суспiльства. Кожному з цих сусптьств вiдповiдае певний технолопчний спосiб виробництва. Доiндустрiальному - ручний споаб виробництва (матерiальною основою якого було вдосконалення кам'яних знарядь пращ поява рала, дерев'яних мотик, а головною продуктивною силою була людина, залежна вщ природи), шдус^альному - машинний (матерiальною основою якого була комплексна мехашза^я, хiмiзацiя, електрифiкацiя, а головною продуктивною силою - система машин, яка значною мiрою витюнила з виробничого процесу людину), постшдус^альному - автоматизований (матерiальною основою якого е автоматиза^я виробництва, витiснення людини з процесу виробництва i залишення за нею здебтьшого контролюючих функцш, а головною продуктивною силою виступае наука, шформа^я).
Однак, як бачимо, такий пщхщ е дещо обмеженим, осктьки майже не торкаеться системи економiчних вiдносин, абстрагуеться вiд дм законiв вiдносин економiчноï власностi, не враховуе роль людини-пра^вника тощо. Вщповщно до цього, вш не дае можливост виявити глибиннi причини рiзних тенденцiй у розвитку продуктивних сил, причини матерiального i соцiального розшарування суспiльства. Ця обмеженiсть усуваеться застосуванням формацшного пiдходу при дослiдженнi змши сусптьних способiв виробництва та суспiльно-економiчних формацiй. В основi перiодизацiï за цим пщходом лежить тип власност на засоби виробництва. Це дозволяе дослщжувати розвиток продуктивних сил у едност з виробничими вiдносинами, виявити загальш i особливi закономiрностi розвитку технолопчного способу виробництва, визначити його етапи i перюди, прослщкувати роль людини-власника у економiчному розвитку сусптьства. ^м того, зведення всiх сусптьних вщносин до Тх основи - виробничих вщносин, а виробничих вщносин - до рiвнiв розвитку продуктивних сил дозволяе довести, що той чи шший перюд юторичного розвитку е закономiрним iсторичним процесом. Аналопчно i у випадку з технолопчними способами виробництва, коли менш розвинений i менш ефективний споаб виробництва змшюеться з часом на бтьш ефективний, який вiдповiдае бiльш високому рiвню розвитку продуктивних сил. При цьому кожен наступний споаб виробництва зароджуеться в попередньому способк
З вищесказаного випливае, що технолопчний споаб виробництва (ТСВ) - це споаб виробництва життевих благ. Його характеризують продуктивш сили i певна система виробничих вщносин, як мiж собою взаемодшть. Тобто кожному певному рiвню розвитку продуктивних сил вщповщае певна система виробничих вщносин, формуючи певний технолопчний споаб виробництва. Продуктивш сили являють собою змют способу виробництва, а виробничi вщносини формують його сусптьну форму (вщповщно ТСВ е еднютю змюту i форми).
Потрiбно в^зняти технологiчний спосiб виробництва вщ суспiльного способу виробництва. ТСВ, з одного боку, будучи способом виробництва благ, е поняттям вужчим вщ сусптьного способу виробництва, осктьки вщображае лише техшко-технолопчш аспекти суспiльного способу виробництва ^вень розвитку технiки). З шшого боку, ТСВ е поняттям ширшим, оскiльки суспiльнi способи виробництва е конкретними сусптьними формами ТСВ на рiзних iсторичних етапах розвитку людства. Саме сусптьний спосiб виробництва, будучи способом привласнення засобiв виробництва i пра^ безпосереднiх виробникiв, яю знаходяться в iсторично визначених сусптьних формах, дозволяе розкрити соцiально-економiчну природу ТСВ. Тому з'ясувати дiалектику взаеморозвитку i взаемовпливу системи соцiально-економiчних вщносин i технолопчних способiв виробництва можливо лише на основi характеристики сусптьних способiв виробництва в рiзних суспiльно-економiчних формацiях.
Видiляють п'ять класичних суспiльно-економiчних формацiй: первiснообщинний, рабовласницький, феодальний, кашталютичний i со^алютичний лад. Розглянемо Тх сутнiсть i специфiку бiльш детально, акцентуючи увагу на домшуючому технолопчному способi виробництва, суспiльний формах засобiв виробництва i працi, причинах виникнення та кризи кожного технолопчного способу виробництва.
Первiснообщинний лад - це суспiльно-економiчна формацiя, яка характеризуеться на раннш стадп свого розвитку привласнюючим типом господарювання, який пiзнiше еволюцюнуе у вiдтворюючий тип ведення господарства; прим^ивними знаряддями працi, якi слугували допомiжними засобами у привласненнi готових продук^в природи; вiдсутнiстю подiлу сусптьства на класи та експлуатацп людини людиною. || iснування охоплюе перюд вiд виникнення людини до формування класового сусптьства, та подтяеться на два перюди: дородовий i родовий (первюноТ общини).
Вченi вважають, що дородовому перюду вiдповiдають палеолiт, неол^ i бронзовий вiк. Рiд (первюна община) же виникае в перюд переходу вщ раннього до шзнього кам'яного вiку. Вiн складався з кровних родичiв, об'еднаних господарськими штересами. Для родового перiоду характернi таю риси, як общинна власнють на засоби виробництва (т. ч. на землю), колективний характер виробництва i споживання, низький рiвень розвитку продуктивних сил. Подт прац здiйснювався залежно вщ вiку i статтi. За таких умов створювався лише необхщний продукт.
Первiснообщинному ладу вiдповiдала патрiархальна родова община, iз якоТ в подальшому розвинулася сiльська (сусiдська) територiальна община, члени якоТ були пов'язан мiж собою не родинними, а господарсько-територiальними вiдносинами. За таких умов господарство велося не ам'ями, а окремими дворами, як володiли землею общини.
У перюд неол^у вщбуваеться перехiд до осiлого способу життя i вiдтворюючого господарства (скотарства та землеробства). ^зшше скотарство вiдокремилося вщ землеробства, виникло ремесло. По мiрi переходу вiд кам'яних знарядь до мд а пiзнiше до бронзи, вдосконалювалися знаряддя працi. У I тис. н. е. почали застосовувати залiзне рало, плуг iз залiзним лемехом, залiзну сокиру тощо. Це дозволило проводити вирубку лiсiв пщ рiллю, розширити площi орних земель. За таких умов необхщний продукт почав вироблятися i присвоюватися кожним членом общини окремо, а не сптьними зусиллями всiх ТТ члешв. З'явилася можливiсть виробляти продукт бтьший вiд продукту, необхiдного для задоволення потреб ам'Т. Це створило умови для розвитку обмшу, який ставав все бтьш регулярним та вщбувався не лише всерединi племенi, а й мiж племенами. Виникае товарне виробництво.
Удосконалення знарядь прац вело до зростання продуктивност працi, поглиблення сусптьного подiлу працi та розвитку обмЫу, що, у свою чергу, сприяло виникненню приватноТ власностi - спочатку на засоби виробництва, а тзшше i на землю. Виникнення приватноТ власност (яка, як бачимо, виникае як наслщок зростання продуктивносп працi) i розвиток обмiну свщчать про якiснi змiни у розвитку продуктивних сил. Поряд з розвитком продуктивних сил в союзах племен поглиблювалося майнове i со^альне розшарування серед його члеыв, зароджувалися класовi вiдносини i вiдносини державностi, виникала експлуата^я людини людиною. Все це призвело до розпаду родовоТ общини, яка стала гальмувати розвиток продуктивних сил.
На змЫу первюнообщинному ладу приходить рабовласницький лад, для якого характеры: приватна власнють рабовласника на засоби виробництва та раба; подт сусптьства на класи - рабовласниш i рабiв; ручна технолопя з Ыдивщуальними та сптьними знаряддями пращ позаекономiчний примус; домшування натурального господарства. Рабами були люди, особисто залежн вщ рабовласника. Джерелами рабства були полон, борги, самопродаж, народження вщ раба тощо. Раби, зазвичай, виступали як товар. Як робочу силу Тх почали використовувати тод^ коли вони змогли своею працею створювати продукт бтьший, ыж той, який був потрiбен для вщтворення Тх робочоТ сили. Деколи рабам дозволяли створювати ам'ю i вести власне господарство. За це раб мав вщдавати рабовласнику весь створений ним додатковий продукт у виглядi податку. Це було так зване класичне рабство. У районах зрошувального землеробства було поширене так зване азiатське рабство (Америка, Африка, Азiя). Поряд з рабством юнували втьы господарства селян i ремiсникiв.
Формуванню рабовласницького ладу вщповщае певний рiвень розвитку продуктивних сил. У IV ст. до н. е. греки почали вводити триптля, удобрювати вапном поля, застосовувати борону з дерев'яними зубами, молотильну дошку тощо. У I ст. н. е. почали використовувати жатку з широким захватом, колюний плуг, водяний млин, мшеральш добрива, застосовувати штучне зрошення. Розвивалася техшка садшня, пщживлення, прищеплення. З'являються науковi трактати з ведення стьського господарства [4, с. 20; 4, с. 24]. Однак, осктьки раби не були зацкавлеш у зростанш продуктивностi своеТ працi та вдосконаленш засобiв виробництва, подальший розвиток продуктивних сил у рабовласницькому ладi вщбувався на основi кооперацiТ працi рабiв. Розвиток торгiвлi зумовив появу грошей, торговельного кашталу, класу купцiв.
Криза рабовласницького господарювання проявилася у зменшенш площ оброблюваних земель, поширенш екстенсивних форм ведення господарства, застоТ рабовласницького господарства. З часом серед рабiв починаються заворушення. Помнивши, що невелим iндивiдуальнi господарства е бiльш рацюнальними формами ведення господарства, рабовласники починають закртлювати рабiв за дiлянками земл^ змушуючи Тх вести власне господарство та сплачувати за це податки. Так з'являеться система господарювання, яка дютала назву колонат.
Криза рабовласницького господарства призвела до появи та розвитку феодальних вщносин. Феодальний лад представляе собою систему виробничих вщносин, яка характеризуеться приватною власнютю феодала на засоби виробництва i неповною власнютю на залежного роб^ника. Тобто при феодальному ладi сусптьство подтяеться на два класи - землеволодiльцiв-феодалiв i залежних селян-крташ. Економiчною основою такого ладу е феодальна власнють на землю, яка реалiзовувалася у формi феодально!' ренти, що була основною формою експлуатаци селян. Через феодальну ренту у залежного
селянина вилучався весь створений ним додатковий продукт (а деколи i частина необхщного). Бтьша частина ренти привласнювалася землевласником (помiщиком, церквою, монастирями), а менша частина -через податки надходила державк
Потрiбно вщм^ити, що серед трьох форм феодально!' ренти (вщроб^кова, натуральна, грошова), найбтьш обтяжливою для селян була вщроб^кова, оскiльки вона, на вщмшу вiд iнших двох форм ренти, пщривала Тх самостiйнiсть i зацкавленють у високих результатах працi. Сплата грошово!' ренти також на перших порах (в умовах слабкого розвитку товарно-грошових вщносин) викликала певн складнощi для селян, осктьки вимагала вщ них прояву пщприемницьких здiбностей. Аби реалiзувати на ринку частину створеного ними продукту, вони повинн були дбати про його якюш характеристики та враховувати сусптьно необхiднi витрати виробництва. Тобто в надрах феодалiзму формувалася система вiльного капiталiзму, а грошова рента сприяла формуванню у селян пщприемницьких здiбностей та вмшня ризикувати.
Характерними рисами способу виробництва при феодалiзмi були: приватна власысть феодала на засоби виробництва, в т. ч. на землю, i неповна власнсть на кртака; крупна земельна власнють феодалiв; особиста власнсть селян i ремiсникiв на знаряддя прац i свое господарство; надтення безпосереднього виробника засобами виробництва i землею, зокрема прикртлення виробника до земл^ особиста, поземельна, судово-адмУстративна i вiйськово-полiтична залежнiсть селян вщ феодала; присвоення феодалами у формi ренти додаткового продукту, створеного залежними селянами i ремiсниками; низький рiвень розвитку сiльськогосподарськоï технiки; домiнування натурального господарства у вотчинах, помiстях i господарствах селян; юнування слабкого товарного виробництва; умовний характер, iерархiчна структура земельно!' власност тощо.
Потрiбно вщмп"ити, що попри те, що виробничi вiдносини при феодалiзмi фунтувалися на пщневтьному становищi безпосереднiх виробникiв, вони в умовах коопераци працi залежних селян до певного часу все ж сприяли розвитку продуктивних сил. Це виражалося у поглибленн сусптьного подту прац (зокрема з'явилися новi галузi садiвництва, огородництва, технiчних культур, конярство, вiвчарство), удосконаленнi системи обробпжу Грунту (поширення орного землеробства, парова система iз удобренням гноем), покращилась обробка залiза, вiдбулося удосконалення стьськогосподарських знарядь працi (з'явився залiзний плуг, рало, соха, борона тощо). Сприяв розвитку продуктивних сил i той факт, що селяни мали власне господарство, а тому були протягом тривалого часу зацкавлеы у результатах свое!' працк У зв'язку з цим, феодалiзм вважався бтьш прогресивним ладом порiвняно з попередшми суспiльно-економiчними форма^ями. Однак надал^ в мiру зростання землеволодiння феодалiв i посилення ними експлуатацп' залежних селян (посилення Тх закртачення), такi виробничi вщносини стали гальмувати розвиток продуктивних сил.
Посилення експлуатацп селян було спричинено поглибленням сусптьного подту пращ поширенням товарно-грошових вщносин, розвитком грошового об^, формуванням нацюнальних ринш, розвитком внутршньо!' i зовнiшньоï торгiвлi. Дiя вищезазначених чинниш вимагала вiд феодалiв зростання рiвня товарностi Тх господарств. Однак, осктьки умови господарювання цьому не сприяли, феодали вдавалися до розширення своТ'х поавних площ, як вони збтьшували шляхом вiдрiзання кращих земель у селян, а також за рахунок пасовищ, лiсiв тощо. Зростання феодального землеволодшня, в умовах низькоТ продуктивно!' працi селян, призводило до посилення експлуатацп' залежного селянства. У деяких мюцях селяни працювали по п'ять дыв у тиждень, в Ыших - крiпоснi мали працювати щоденно на помщика, включаючи i вихщнк Свавiллям помiщика визначалась також тривалють робочого дня i т. д. [10, с. 63]. Паралельно з цим, помщики вдавалися до збтьшення розмiрiв оброкiв. Так з'являеться грошова рента та зростае роль вiдробiтковоï ренти.
Скорочення площ селянських землеволодшь в умовах зростання повинностей, негативно позначалося як на стаж господарств залежних селян, так i на Т'х можливостях сплати натуральних i грошових повинностей. Збтьшувалась ктькють безземельних селян, поглиблювалося майнове i со^альне розшарування на селi та у сусптьствк Це пщривало, поряд з дiею iнших факторiв, основи юнування феодального ладу. Спостер^алося загострення економiчних i соцiальних суперечностей, як проявлялися у селянських повстаннях i бунтах. Селяни, холопи i роб^ники мануфактур виступали за лквщацш феодально!' земельно!' власносп та скасування !'х кртосно!' залежностi. Влада придушувала ц виступи та лише посилювала експлуатацю селянства. Однак, це не розв'язувало наявних суперечностей. Примусова праця була насттьки непродуктивною, що в рядi господарств молотшня хлiба з допомогою машин вщбувалося повiльнiше, нiж без машин [10, с. 24].
Стала очевидною криза феодального ладу i ручного способу виробництва у стьському господарствк У результат у феодальних господарствах починають все часпше, поряд iз працею залежних селян, використовувати працю втьнонайманих пра^вниюв, оскiльки продуктивнють працi останнiх була значно вищою, шж крiпосних. Та все ж така тенден^я не набула значного поширення у стьському господарств^ бо ктькють втьнонайманих квалiфiкованих робiтникiв була невеликою, а !'х праця коштувала дорого. Як наслщок, вiдбулося загострення суперечносп мiж екстенсивними типом господарювання i постшно зростаючими потребами населення у продовольствк Ïï розв'язання можливе було лише шляхом переходу до бтьш ефективного способу виробництва, яким е машинний споаб виробництва. Паралельно з переходом до машинного способу виробництва, вщбуваеться поступовий перехщ вщ феодального ладу до катталютичного.
Розпад феодального ладу ознаменувався вщмшою кртосного права. Ця подiя прискорила вщхщ вiд панщино-крiпосно!' системи господарювання, створила передумови для поширення i розвитку на селi катталютичних вiдносин та розвитку катталютично!' приватно!' власностi на землк Селянське господарство перестало бути складовою помщицького. За помiщиками збер^алося право на всi належнi !'м землi. Селянам
надавалися у користування лише садиба i польова земля. Однак, проведене розмежування земель i той факт, що помщики надавали селянам землi пршо!' якостi, сприяло збереженню ïx залежностi вiд помiщикiв.
У 1881 роцу коли значно посилилися селянськ виступи, царський уряд перевiв селян i3 статусу тимчасовозобов'язаних в статус землевласнимв. З метою пщвищення купiвельноï спроможностi селян, у 80-х роках було створено Селянський поземельний банк, який мав надавати позики малоземельним i безземельним селянам на кушвлю землк Але з часом банк набув право надавати таю позики уам селянам та купувати за власний рахунок землi у помщимв з ïx наступним перепродажем селянам. Це сприяло зростанню цш на землю.
Зростання товарного виробництва призвело до посилення майнового i со^ального розшарування селянства. У результату з одного боку, видтилося заможне селянство, у руках якого зосереджувалася значна ктьмсть куплено!' i орендовано!' землу худоби, з шшого боку, малоземельнi i безземельнi селяни, ям змушенi були продавати свою робочу силу у господарствах бтьш заможних селян або продавати свою землю i вшжджати у мюта на зароб^ки.
У приватних помщицьких господарствах зростало застосування вiльнонайманоï прац та бiльш досконало!' сiльськогосподарськоï техшки, вносилося бiльше мiнеральниx добрив, використовувалися досягнення агрономи (травосiяння, бiльш врожайн сорти рослин) тощо. У результат урожайнiсть як у помiщицькиx, так i селянських господарствах зростала, щоправда, у селянських господарствах нижчими темпами. Зростання урожайност було свщченням розвитку продуктивних сил. Стьське господарство ставало бтьш товарним.
Розвиток кашталютичних вщносин на селi створював умови для розвитку продуктивних сил. До оброб^ку залучалися новi землi, спостерiгалося збтьшення валового збору не лише xлiба, а й продукцiï рослинництва, садiвництва, тваринництва, вiдбулося зростання продуктивностi прац селян та вiдповiдно дещо зменшилась кiлькiсть людей, зайнятих у стьськогосподарському виробництвi. Зростання продуктивностi працi вщбувалося в умовах зростання внутрiшнього виробництва мшеральних добрив та ïx iмпорту iз-за кордону, iмпорту сiльськогосподарськиx машин та збтьшення Тх внутршнього виробництва, переходу вщ двопiлля до трьохптля, а згодом до багатопiльниx авозмш.
На селi йшов процес формування кашталютично!' земельно!' власностi. На одному полюс росiйського землеволодiння знаходились мтьйони дворiв малоземельного селянства, а на другому - дектька тисяч амей власникiв крупних латифундiй з десятком мтьйошв десятин землi [11, с. 205; 11, с. 207].
Аби згладити проблему нестачi землу росшський уряд 9 листопада 1906 року видав закон про видтення селян iз общини на хутори, вщповщно до якого кожен домогосподар, який володiв общинною землею, мав право закртили у власнiсть, належну йому частину. Протягом 1906-1915 рр. iз общин видтилося понад 2 млн. домогосподарств, а разом з домогосподарствами общин, у яких не було передав, - близько 2,5 млн. домогосподарств. Таким чином, за 10 роюв iз общини видтилася приблизно четверта або п'ята частина селян [11, с. 210]. Розвиток приватно!' власност на надтьну землю вщбувався переважно у формi xуторiв i вiдрубiв, якi спочатку створювалися здебтьшого на землях селян, а тзшше виникали на землях Селянського банку, ям той викуповував у помщимв.
З часом переселенський рух почав спадати, а переселенц все часпше стали повертатися. Основною причиною ïx повернення була не облаштованють нових мюць. Починаючи з 1910 року, щороку поверталося майже 1/3 вах переселен^в [11, с. 216].
Руйнування общинного землеволодшня, зростання кiлькостi безземельних селян та ïx переселення в мюта, концентра^я надтьних i помщицьких земель у руках багатих селян, посилення обороту землi в якост товару призвело, з одного боку, до поглиблення майнового i со^ального розшарування на селу а, з шшого боку, сприяло розвитку продуктивних сил в стьському господарствк Зростала забезпеченють кулацьких i помщицьких господарств стьськогосподарськими машинами (плугами, залiзними боронами, молотилками, вiялками, сiялками, жниварками тощо), вдосконалювалась система ведення землеробства та оброб^ку фунту (перехщ до чотирьохптля та багатопiльниx сiвозмiн), збiльшилася частка удобрюваних земель. Це сприяло пщвищенню урожайносп та продуктивностi працi в стьському господарства зростанню товарностi стьськогосподарського виробництва.
Розвиток капiталiзму на селi супроводжувався появою нових галузей (вирощування картоплу буряка, тютюну, хлопку) та перерозподтом працi мiж виробництвом окремих культур (знизилась частка зайнятих у виробництвi зернових i зросла у виробництвi техшчних культур). Однак, розвиток стьського господарства вщбувався повтьшше, шж промисловостi, в якiй на той час спостер^алася концентрацiя виробництва i поширення монополютичних об'еднань. Це посилювало суперечносп мiж мiстом i селом, та вимагало сприяння з боку уряду в оргашзаци на селi бтьш крупних форм господарювання, переходу до мехашзованого стьськогосподарського виробництва.
Пюля здобуття влади бтьшовиками у 1917 року було скасовано приватну власнють на землю i проголошено, що ва землi е загальнонародною власнютю. Землу як перебували у власносп помiщикiв, разом iз будiвлями i знаряддями пра^ переходили у розпорядження земельних ком^е^в i повiтовиx рад. Передбачався зрiвняльний розподiл землi у шдивщуальне користування селян за трудовими i споживчими нормами. Лквщовувався подт сусптьства на класи. У 1918 ро^ було прийнято закон про соцiалiзацiю землу вiдповiдно до якого проголошувалася нацiоналiзацiя землi та прюритет у користуваннi землею
надавався комунам i арттям, решта землi розподiлялася мiж селянами. У 1919 роц було проголошено курс на форсоване створення на селi великих форм господарств - колгосшв i радгосшв.
Як тзнше показала практика, усуспiльнення землi i засобiв виробництва було передчасним, i на етап його проведення не вщповщало рiвню розвитку продуктивних сил. Не сприяла цьому i полп"ика уряду, яка була спрямована на прюритетний розвиток промисловосп i вшськово-промислового комплексу. У результатi ресурси iз села перекачувалися на розвиток саме цих галузей економш. Матерiально-технiчне забезпечення стьського господарства вiдбувалося переважно за залишковим принципом. У зв'язку з цим, у стьському господарс™ не було досягнуто комплексно!' мехаызацп стьськогосподарських робiт. Зокрема, комплексною механiзацiею було охоплено лише 50% зернових господарств, 25-30% господарств птажвництва та свинарства. Частими були випадки завезення некомплектного устаткування, не вистачало запасних частин, бракувало пра^вникв з ремонту технки та гараж1в для ïï збер^ання. У результат багато сiльськогосподарських робп" виконувалося вручну. Це призводило до втрати вщ 30 до 50% продовольства [4, с. 176].
Натом^ь стьське господарство розвинутих краш у ХХ ст. перетворилося на Ыдусщальну галузь. Було повыстю механiзовано обробгток фунту, збирання картоплк зернових та кормових культур, на 90% - збирання бавовни, на 30-50% - овочiв i фрукпв [4, с. 172]. За рахунок зростання потужност i уыверсальносп сiльськогосподарськоï технiки, вiдбулося зменшення ïï кiлькостi у господарствах. Зросла ктьксть добрив внесених на 1 га оброблюваноТ землi. Пiдвищився рiвень електрифiкацiï' сiльськогосподарських робгт. Це дозволило мехаызувати трудомiсткi роботи у тваринництвк створити автоматичнi системи i лУТ. Використання iнтенсивних методiв господарювання призвело до зростання продуктивност працi стьськогосподарських пщприемсгв. За рахунок розвитку виробничоТ iнфраструктури, продукцiю почали перевозити автомобльним i залiзничним транспортом.
Основною формою господарювання у бтьшосп розвинутих катталютичних господарств були фермерськi господарства. Однак, у зв'язку з посиленням концентрацп виробництва, ктькють ферм поступово почала зменшуватися, а самi ферми перетворюватися на сучасн стьськогосподарсьм пiдприемства. Спостер^алося зменшення кiлькостi зайнятого населення у стьському господарствк
Таким чином, застосування машинного способу виробництва у розвинутих краТнах св^у, з одного боку, призвело до зростання продуктивносп прац у галузi та приросту виробництва стьськогосподарськоТ продукций дозволивши Тм досягти високого рiвня самозабезпечення продуктами харчування. З шшого боку, вiдбулося виснаження природних ресурав, забруднення навколишнього середовища, зросли витрати енергетичних ресурав, хiмiзaцiя фунт1в, небезпечних масштабiв набула в^рова i водна ерозiя фун™, праця селян стала бтьш монотонною, збтьшилось технолопчне безробiття.
Незважаючи на зазначен негативи, монополiсти прагнути ще бтьшого зростання продуктивностi прaцi, адже вартють робочоТ сили зростала, а конкурен^я на свiтовому ринку агропродовольчоТ продукци пiд впливом зростання попиту на зерно i сою та пщвищення цш на енергоносiï загострювалася. Розв'язати зазначен суперечностi машинного способу виробництва дозволяв автоматизований споаб виробництва, який передбачае створення автоматизованих, iзольовaних вщ зовншнього середовища, замкнутих аграрних систем.
У зв'язку з цим, стьське господарство розвинутих кашталютичних краш 70-80-х роках пщ впливом НТР вступило в новий етап свого розвитку, здшснивши перехщ до автоматизованого способу виробництва. Цей етап розвитку стьського господарства характеризуеться формуванням в економках розвинутих краТн агропромислового комплексу (АПК), широким впровадженням досягнень науки у стьськогосподарське виробництво, змшами у ресурсному забезпеченш гaлузi, у вiдтвореннi робочоТ сили i основного кaпiтaлу, в спецiaлiзaцiï i концентрaцiï' сiльськогосподaрського, у формах оргашзаци iнтегрaцiйних зв'язкiв з сумiжними галузями АПК, активною швестицшною дiяльнiстю господарюючих суб'ектiв, створенням виробничоТ i соцiaльноï' iнфрaструктури на селк Зупинимось на хaрaктеристицi деяких з цих зрушень бтьш детально.
На сьогодш уряди багатьох держав св^у велик кошти спрямовують на проведення НДДКР в стьському господарствк НДДКР у сферi стьськогосподарського виробництва, перш за все, спрямоваш на: економш не вiдтворювaльних енергоносiïв, зменшення негативних еколопчних нaслiдкiв, забезпечення високоТ якосп продовольства та рaцiонaльне використання землк сонячноТ енергiï, фiзiологiчного потенцiaлу рослин, тварин i бактерш. Нaйбiльше значення для сталого розвитку стьського господарства мають прогресивш методи оброб^ку фунту, ям дозволяють проводити декiлькa операцш за один прохiд агрегату, зменшуючи тим самим негативний вплив на землю i на навколишне середовище.
Вщбуваються змши i у галузевш структурi виробництва. У структурi товарноТ продукцiï зросла частка тваринництва переважно м'ясного напряму. При цьому зменшилась роль свинарства та пта^вництва яечного напряму. У структурi рослинницькоТ продукци зменшилась частка картоплк Крiм того, вщбулися змiни у якiснiй структурi сiльськогосподaрськоï продукцiï (пiдвищився вмiст бтка в зернi, м'ясi, молоцi, цукру - в цукрових буряках, крохмалю - в кaртоплi тощо). Почали вирощувати новi сорти рослин та розводити новi породи тварин, як вирiзняються вищим вмiстом поживних речовин, в^ам^в тощо.
Пiдприемствa харчовоТ промисловосп при зaкупiвлi сiльськогосподaрськоï сировини почали висувати бтьш жорст вимоги якосп щодо вмюту поживних речовин у фруктах, овочах. Там вимоги зумовили необхщнють змш у селекцiйнiй роботу технологiях та сприяли поглибленню спецiaлiзaцiï ферм.
У зв'язку з покращенням та розширенням автомобтьних дорiг, появою спецiaлiзовaного транспорту з холодильними установками, вщбулися змши i у регюнальнш структурi сiльськогосподaрського виробництва. Тепер воно почало концентруватися в районах з оптимальними природними умовами.
Вiдбулися змiни i у структурi трудових ресурсiв. По мiрi зростання концентрацiï землi, капiталу i виробництва у стьському господарс^ розвинутих краш вiдбулося зменшення використання амейно!' працi (однак вона все одно залишаеться домшуючою) i збiльшення найманоТ працi, яка переважно зосереджуеться у великих кашталютичних господарствах. Зрiс попит на висококвалiфiкованиx працiвникiв. Вiдбулося зростання рiвня квалiфiкацiï фермерiв.
Майже не зазнали змш розмiр i структура оброблюваноТ землi. Це пов'язано з аграрною пол^икою розвинутих краш, яка спрямована на обмеження виробництва стьськогосподарсько!' продукци шляхом консервацiï частини земель. Однак, цього не можна сказати про змши у структурi капралу, якi були викликанi активною швестицшною дiяльнiстю. Спостерiгаеться зростання у структурi капiталу машин, обладнання, мелiоративниx споруд та елемен^в виробничоТ iнфраструктури.
Спостер^аються змiни i в органiзацiï стьськогосподарського виробництва, як проявляються у пщвищенш рiвня його спецiалiзацiï, концентрацiï, посиленн iнтеграцiйниx зв'язкiв iз сумiжними галузями АПК. Багато фермерських господарств спецiалiзуються не лише на виробництвi певного продукту, а нав^ь на його певному видi або сортi. Набула поширення технолопчна спецiалiзацiя фермерських господарств, коли вони виконують лише одну виробничу операцю Паралельно iз спецiалiзацiею сiльськогосподарського виробництва, вiдбуваеться його концентра^я у крупних сiльськогосподарськиx пiдприемстваx. Вщповщно до цього у сiльському господарсш розвинутих краш зменшилася частка малих i середшх ферм у загальнш кiлькостi господарюючих суб'ектiв, зменшилася i ïx частка у виробництвi товарное продукцiï.
Посилення процесiв спецiалiзацiï i концентраци сiльськогосподарського виробництва, а також проникнення промислово-торговельних фiрм у стьськогосподарське виробництво, а сiльськогосподарськиx корпорацiй в нестьськогосподарсьм сфери виробництва призвело до виникнення нових форм господарювання iз замкнутим циклом виробництва, так званих агропромислових об'еднань (АПО). Агропромисловi об'еднання найбтьш поширенi у тваринництвi, птаxiвництвi та трудомiсткиx галузях рослинництва (вирощування бройлерiв, цукрових бурякiв, деяких видiв овочiв i фруктiв). Найбiльшого поширення отримали горизонтально штегроваш кооперативнi АПО.
Таким чином, перехщ до автоматизованого способу виробництва сприяв зростанню продуктивное™ прац робiтникiв та збiльшенню валового виробництва стьськогосподарсько!' продукцiï. Однак, разом з тим, ще бiльш актуальною стала проблема якост продуктiв харчування через вмют в них ГМО та вщбулося загострення соцiальниx суперечност в сферi використання трудових ресурав. Зокрема, впровадження досягнень НТП у виробничий процес у аграрному секторi призвiв до ряду суперечливих тенденцш. По-перше, у результатi зростання продуктивной працi i посилення ïï штенсифшацп, зменшилась потреба у неквалiфiкованiй та низько квалiфiкованiй робочiй силi. Це призвело до збтьшення ктькосп безроб^них у цiй професiйно-квалiфiкацiйнiй групi зайнятих, попршення ïx економiчного та со^ального становища. Натомiсть, у структурi зайнятих зросла частка високoквалiфiкованиx працiвникiв, як вмiють користуватися новою теxнiкою та обслуговувати ï'ï. Наслщком масового зростання квалiфiкацiï працiвникiв галузi стало те, що ниш бтьшють з них змушен погоджуватися на виконання роботи, що не потребуе такого високого рiвня квалiфiкацi'ï. Ця тенденцiя посилюеться дiями монополiй, якi бажаючи зекономити на змшному капiталi, вдаються до «рацiоналiзацiï» працi, подiлу роботи на найпростш операцп, в результатi чого праця стьськогосподарських робiтникiв стае монотонною i не цкавою. Як наслщок, зростае ïx невдоволення своею працею та ï'ï умовами, зростае вщчуженють робп~нимв вiд засобiв виробництва, а посилення штенсивносп ïx працi призводить до появи нових форм виробничого травматизму (перевтома, стреси, псижчш розлади тощо).
Таким чином, технолопчш способи виробництва в^зняються мiж собою способами привласнення прац безпосереднix виробникiв i ïx результат, якi обумовленi сусптьними формами засобiв виробництва i працк З цього випливае, що соцiально-економiчнi вiдносини визначають iснування певного юторично визначеного ТСВ та впливають на його соцiально-економiчнi результати функцiонування. З шшого боку, ТСВ, будучи джерелом формування i розвитку юторично визначено^ форми власносп, впливае на розвиток соцiально-економiчниx вщносин.
Осктьки продуктивнi сили обумовлюють змют теxнологiчного способу виробництва, то на пщст^ розгляду процесу розвитку продуктивних сил протягом ва^ ^орп людства, можна визначити таю закономiрностi розвитку ТСВ в аграрному сект^ економiки: невпинне пiдвищення його ефективносп шляхом переходу до нового вищого способу виробництва; розвиток уах складових ТСВ; провiдна роль людського фактора при вах способах виробництва; пщвищення рiвня усуспiльнення виробництва; ^орична тривалiсть життевого циклу ТСВ визначаеться його вщповщыстю своï'м носiям, тобто вш мае змiнюватися синхронно iз своï'ми носiями (з освiтнiм i квалiфiкацiйним рiвнем працiвникiв); поява нового ТСВ не веде до зникнення попереднього, тобто рiзнi способи виробництва ствюнують i взаемодшть; паралельно зi змiною ТСВ вiдбуваеться змiна суспiльно-економiчного ладу; поширення нового ТСВ в аграрному сект^ вiдбуваеться значно тзнше, нiж в промисловостi тощо.
Споаб виробництва мае своï' перiоди життевого циклу: виникнення, становлення, зртосп, спаду, смер^ (зникнення). А кожен перюд може мати своï фази юнування [6, с. 91]. Зазвичай, кожному перюду життевого циклу конкретного ТСВ вщповщае певна його суспiльна форма. Так, виникнення ручного способу виробництва вщбулося в первюному ладу становлення - в рабовласницькому, зртють - при феодалiзмi, спад - в перюд кризи i розпаду феодалiзму, а смерть (яка хоч i не призвела до його повного зникнення, але ознаменувалася поширенням машинного способу виробництва) - при капiталiзмi.
Про стaрiння iснуючого ТСВ в аграрному сектора його кризу i необхщнють зaмiни новим способом виробництва, який, до речк вилкае iз попереднього технологiчного способу виробництва, свщчить суттеве i стiйке падшня ефективностi ТСВ, яке супроводжуеться аграрними кризами. Причини кризи ТСВ можуть бути як внутршшми, так i зовшшшми. Щодо автоматизованого способу виробництва, то про його кризу поки що говорити не приходиться, адже вш ниш поширений переважно в аграрному секторi економiчно розвинутих краш. Однак, у перспективi його значення i роль в економках розвинутих краш буде зменшуватися. Вже зараз спостер^аеться частковий перехiд до оргашчного ведення землеробства та екологiчно чистого стьськогосподарського виробництва. Це дае нам пщстави прогнозувати, що нaдaлi у аграрному секторi багатьох краТн св^у вiдбудеться зростання ролi ручного способу виробництва при зменшенш ролi шших двох способiв виробництва.
Таким чином, виникнення i якюна змiнa ТСВ обумовлена суперечнютю мiж продуктивними силами i виробничими вщносинами, а саме: невщповщнютю рiвня розвитку продуктивних сил рiвню розвитку виробничих вiдносин. Змша ТСВ е зaкономiрною, адже в попередньому ТСВ завжди е зародки майбутнього способу виробництва, який з'являеться iз розпадом попереднього. Так, машинний споаб виробництва зародився в надрах ручного способу виробництва. Його зародком була поява обмшу, подальший розвиток якого призвiв до е^валентноТ форми реaлiзaцiï продуктiв прaцi на ринку, подальшого подiлу прaцi i виробництва, появи та поширення торгового i лихварського капралу, який проник у сферу стьськогосподарського виробництва. Автоматизований споаб виробництва зародився в межах машинного способу виробництва. Зародками цього способу виробництва були поява грошей, розвиток промислового i баншського капралу. До того ж, кожний наступний ТСВ розв'язуе суперечност попереднього способу виробництва.
Виникнення нового ТСВ не веде до повного зникнення попереднього способу виробництва, тобто вони сшвюнують i взаемодшть. Найбтьш стшким i довговiчним серед уах ТСВ, як показала практика, е ручний споаб виробництва, який i по ниш рiзною мiрою застосовуеться в стьському господарс^ вах краш св^у. На нашу думку, це пов'язано, по-перше, з його сусптьною основою та «природнютю» виробництва; подруге, можливостями його застосування, як у дрiбних, так i великих господарствах (на основi коопераци прац робiтникiв); по-трете, мае значний потен^ал до вдосконалення через своТх носив, Тх бажання пщвищувати свiй освiтнiй i квaлiфiкaцiйний рiвень, бажання господарювати; по-четверте, здатен пристосовуватися до нових умов, розв'язувати со^альш i економiчнi суперечностi, тобто мае достатш мехaнiзми для самозбереження i вщтворення.
Висновки. Таким чином, соцiaльно-економiчнi вiдносини визначають iснувaння певного юторично визначеного ТСВ та впливають на його соцiaльно-економiчнi результати функцiонувaння. ТСВ з свого боку, будучи джерелом формування i розвитку юторично визначеноТ форми власностк впливае на розвиток соцiaльно-економiчних вщносин. Можна видтити так зaкономiрностi розвитку технологiчного способу виробництва в аграрному секторi економiки: невпинне пщвищення його ефективностi шляхом переходу до нового вищого способу виробництва, розвиток уах його складових, провщна роль людського фактора на вах етапах еволюци технологiчного способу виробництва, пщвищення рiвня усуспiльнення виробництва, юторична тривaлiсть життевого циклу ТСВ визначаеться його вщповщнютю своТм носiям, тобто вш мае змiнювaтися синхронно iз своТми носiями (з освiтнiм i квaлiфiкaцiйним рiвнем прaцiвникiв), поява нового ТСВ не веде до зникнення попереднього, рiзнi способи виробництва сшвюнують i взаемодшть, паралельно зi змшою ТСВ вiдбувaеться змiнa суспiльно-економiчного ладу, поширення нового ТСВ в аграрному секторi вщбуваеться значно пiзнiше, шж в промисловостi тощо.
Список використаних джерел
1. Абишев А.А. Социально-экономическая эволюция технологического способа производства: дис. на соиск. науч. степ. д-ра экон. наук: 08.00.01. - СПб., 2000. - 345 с.
2. Громека В.И. Социально-экономические противоречия НТР при капитализме /В.И. Громека. - М.: Изд-во «Мысль», 1985. - 272 с.
3. Дорогунцов С.1. Полiтuчна економ'я : науковий курс / С.1. Дорогунцов, О.П. Гош.- К.: Орiяни, 2004. - 560 с.
4. Лановик Б.Д. Економiчна iсторiя УкраУни i свту: Пiдручнuк / Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко; за ред.Б.Д. Лановика. - 5-те вид., стер. - К.: Вкар, 2002. - 477 с. - (Вища освта ХХ1 столття).
5. НТП и структурные сдвиги в экономике капиталистических стран / Отв. ред. к.е.н. Ю.В. Куренков. - М.: «Наука», 1985. - 288 с.
6. Осипов Ю.М. Теория хозяйства: В трех томах. T.I. - М.: Изд-во МГУ, 1998. - 469 с.
7. Технологчна модернзаця в европейськш економц: монограф'я / О.С. Бурмiч, О.Д. Лук'яненко, е.Г. Панченко, В.1. Чужиков; За наук. ред. В.1. Чужикова. - К.: КНЕУ, 2013. - 266, [6] с.
8. Хмара М.П. Розвиток високотехнолог'чних кластер'в в европейському Союз'1 / М.П. Хмара // Теор'й мкро-макроекономки. - 2008. - Вип. 30. - С. 151-154.
9. Хромов П.А. Экономическая история СССР: Первобытно-общинный и феодальный способы производства в России /П.А. Хромов. - М.: Высш. шк., 1988. - 272 с.
10.Хромов П.А. Очерки экономики феодализма в России / П.А. Хромов. - М.: Государственное изд-во политической литературы, 1957. - 368 с.
11.Хромов П.А. Экономическая история СССР. Период промышленного и монополистического капитализма в России / П.А. Хромов. - М.: Высш. школа, 1982. - 240 с.
References
1. Abyshev A.A. Sotsyalno^konomycheskaya еvolyutsyya tekhnolohycheskoho sposoba proyzvodstva [Social and economic evolution of the technological mode of production]: dys. na soysk. nauch. step. d-ra е^п. nauk: 08.00.01. - SPb, 2000. - 345 s.
2. Hromeka V.Y. Sotsyalno^konomycheskye protyvorechyya NTR pry kapytalyzme [Socio-economic contradictions in capitalism STR]. M.: Yzd-vo «Mysl», 1985. - 272 s.
3. Dorohuntsov S.I., Hosh O.P. Politychna ekonomiya [Political Economy]: naukovyy kurs. K.: Oriyany, 2004.
- 560 s.
4. Lanovyk B.D., Matysyakevych Z.M., Mateyko R.M. Ekonomichna istoriya Ukrayiny i svitu [The economic history of Ukraine and World]: Pidruchnyk K.: Vikar, 2002. - 477 s.
5. NTP y strukturnye sdvyhy v еkonomyke kapytalystycheskykh stran [NTP and structural changes in the economy of the capitalist countries] / Otv. red. k.e.n. Yu.V. Kurenkov. - M.: «Nauka», 1985. - 288 s.
6. Osypov Yu.M. Teoryya khozyaystva [The theory of economy]. T.I. - M.: Yzd-vo MHU, 1998. - 469 s.
7. O.S. Burmich, O.D. Lukyanenko, YE.H. Panchenko, V.I. Chuzhykov Tekhnolohichna modernizatsiya v yevropeyskiy ekonomitsi [Technological modernization in the European economy]: monohrafiya. - K.: KNEU, 2013.
- 266, [6] s.
8. Khmara M.P. Rozvytok vysokotekhnolohichnykh klasteriv v Yevropeyskomu Soyuzi [The development of high-tech clusters in the European Union] // Teoriyi mikro-makroekonomiky. - 2008. - Vyp. 30. - S. 151-154.
9. Khromov P.A. Ekonomycheskaya ystoryya SSSR: Pervobytno-obshchynnyy y feodalnyy sposoby proyzvodstva v Rossyy [The economic history of the USSR: Primitive communal and feudal modes of production in Russia]. - M.: Vyssh. shk., 1988. - 272 s.
10. Khromov P.A. Ocherky еkonomyky feodalyzma v Rossyy [Sketches of feudal economy in Russia]. - M.: Hosudarstvennoe yzd-vo polytycheskoy lyteratury, 1957. - 368 s.
11. Khromov P.A. Ekonomycheskaya ystoryya SSSR. Peryod promyshlennoho y monopolystycheskoho kapytalyzma v Rossyy [The economic history of the USSR. Industrial and period of monopoly capitalism in Russia].
- M.: Vyssh. shkola, 1982. - 240 s.
ДАН1 ПРО АВТОРА
Шульга Ольга Антошвна, докторант кафедри полп"ичноТ економп, доцент, кандидат економлчних наук, ДВНЗ «КиТвський нацюнальний економiчний ушверситет iMern Вадима Гетьмана», e-mail: shulga olga a@ukr.net
ДАННЫЕ ОБ АВТОРЕ Шульга Ольга Антоновна,
экономических наук,
ГВУЗ «Киевский национальный e-mail: shulga olga a@ukr.net
DATA ABOUT THE AUTHOR Shulga Olga Аntonovna, doctoral department political economy, Associate of Proffesor, PhD in Economics, SHEE «Kiev national economic university named after Vadym Hetman», e-mail: shulga olga a@ukr.net
докторант кафедры политической экономии, доцент, кандидат экономический университет имени Вадима Гетьмана»,
