CC BY
22
®
ребенка
Проблеми вищоТ школи / Problems of High School
i. \J
M
УДК 378.147+376.68 DOI: 10.22141/2224-0551.7.75.2016.86740
ЛЕМБРИК I.C.
ДВНЗ «1вано-Франювський нацюнальний медичний унверситет», м. 1вано-Франювськ, Укра'/на
СИНДРОМ ЕМОЩЙНОГО ВИГОРАННЯ ПРИ ВИКЛАДАНН ДИСЦИПЛИН «ПЕД|АТР1Я» СТУДЕНТАМ СТАРШИХ KYPCiB ФАКУЛЬТЕТУ ^ДГОТОВКИ iНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН: розшзнавання симптом1в та шляхи усунення
Резюме. У статт1 наведет дат щодо дефтщп, складових та основних прояв1в синдрому емоцшного ви-горання загалом та конкретно у викладач1в-медик1в. Автор проанал1зувала ¡сторт питання за останн десятилття, провела оцнку отриманих даних, систематизувала основн пгдходи до выявления та ку-шрування симптом1в емоцшного вигорання. Встановлено негативт особистснриси як викладача, так ; студента-медика, що сприяють розвитку емоцшного вигорання у викладача. Автор пропонуе шляхи розв'язання цгег проблеми у вищш медичнш школ1.
Ключовi слова: викладач; студент-ноземець; навчання; емоцшне вигорання
Вступ
Реалп нашого часу, а саме зростання шформа-цшного та психоемоцшного пресингу, необхвднють швидкого прийняття ршень, розмайтя робочих програм з основних дисциплш, що викладаються у вищш школ1, диктують викладачу необхщнють по-стiйно переробляти, опановувати та демонструвати велику кiлькiсть знань та вмшь, причому за вщнос-но короткий промiжок часу [4, 6, 8].
Не е таемницею той факт, що викладачi клтчних дисциплiн у вищiй школi перебувають пщ пресингом подвшно! вiдповiдальностi — викладацько! та лжар-сько! роботи, що поступово виснажуе 1х розумов1, ф1-зичн1 та психоемоц1йн1 ресурси [1—3, 10, 12].
Усе вищеперераховане створюе пщГрунтя для розвитку синдрому емоцшного вигорання (staff burnout syndrome), що в кожному конкретному ви-падку мае сво! особливосп [4—7].
За даними експерт1в, цей синдром належить до таких, що вимагають медичного спостереження [11, 13]. У М1жнароднш класифжацп хвороб Х перегляду стан емоцшного виснаження подано тд рубрикою «Стрес, пов'язаний 1з труднощами шдтриман-ня нормального способу життя» [8, 9].
Отже, згаданий синдром поступово перестае бути лише проблемою психолопчно! адаптацп та зршосп iндивiда й переходить у площину застосу-вання терапевтичних методик.
Вщомо, що бiльш схильш до синдрому емоцш-ного вигорання пращвники медично! галузi та вчи-телi, як найбiльш емпатiйнi (чутлив^ до чужих проблем люди. До того ж !м у професiйнiй дiяльностi щодня доводиться мати справу з великою кшьюстю пащентш/студентш, спiлкування з якими нерщко вщбуваеться в атмосферi постiйного стресу та розу-мового перенапруження.
Водночас, попри численш публжацп останнiх рокiв, бiльш поглибленому вивченню механiзмiв виникнення дано! нозолопчно! одинищ в профе-сорсько-викладацького складу вищих медичних за-кладiв Укра!ни, особливо при викладанш клiнiчних дисциплiн шоземними мовами, поки придшено не-достатньо уваги.
Це обумовлюе мету та завдання нашого досль дження.
Мета роботи: вивчити особливост розвитку та перебiгу синдрому емоцшного вигорання у викла-дачiв вищо! медично! школи, якi ведуть заняття з
© «Здоров'я дитини», 2016 © «Child's Health», 2016
© Видавець Заславський О.Ю., 2016 © Publisher Zaslavsky O.Yu., 2016
Для кореспонденци: Лембрик 1.С., 1вано-Франк1вський нацюнальний медичний ушверситет, вул. Галицька, 2, м. 1вано-Франшськ, 76018, УкраТна; e-mail: [email protected] For correspondence: Iryna Lembryk, Ivano-Frankivsk National Medical University, Halyska st., 2, Ivano-Frankivsk, 76018, Ukraine; e-mail: [email protected]
дисциплiни «ПедГатргя» у студенпв старших курсiв факультету тдготовки iноземних громадян, на пГд-ставi аналiзу лiтератури та власних спостережень.
Матер1али та методи
Виконано аналГз науково! лiтератури за останнi десятилГття, у тому числi основних штернет-ресур-сiв, з подальшим аналiзом отриманих результатiв.
Етап практичного дослГдження синдрому емо-цiйного вигорання передбачив: спостереження ме-дичного психолога; бесiду його з викладачами, а та-кож визначення загально! емощйно! спрямованостi особистосп за методикою Б.1. Додонова [3]. Опита-но дев'ять викладачiв кафедри педГатрГ! ДВНЗ «1ва-но-Франкiвський нащональний медичний ушвер-ситет», якi проводить заняття та лекцГ! зi студентами факультету шдготовки iноземних громадян.
Результати та обговорення
1сторгя питання почалася ще в 1974 роцi, коли американський психолог Герберт Фрейденберг першим помГтив та описав основш причини, симп-томи емоцiйного виснаження, а також стадГ! недуги, характер и впливу на риси особистосп людини [6, 7, 10].
Згодом психолог К. Ма81ас у 1976 рощ ощнив стан особи з даним синдромом як емоцшне та фГзич-не виснаження, при якому розвиваеться негативна самооцiнка та вщповщне ставлення до працi, мають мюце втрата спiвчуття та емощйно! прив'язаносп до людей/клiентiв. Надалi такий пращвник просто знiмае iз себе будь-яку вiдповiдальнiсть за власнi дй, що негативно позначаеться на кiнцевому результат^ яким е процес навчання у'або лiкування [4, 5].
ВООЗ визначила синдром емоцшного вигорання як стан фiзичного, емоцiйного та мотивацшного виснаження [13, 14]. На думку експерпв оргашзацй, вiн характеризуеться втомою, безсонням, знижен-ням продуктивностi пращ, схильшстю до появи чи загострення соматичних захворювань, зловживан-ням рiзними психоактивними речовинами (алкоголем та наркотиками) та нерщко — появою сущи-дальних нахилiв [2, 3, 5, 7].
Серед механiзмiв розвитку синдрому емоцiйного вигорання в пращвниюв медично! та викладацько! сфер психологи вирiзняють три основнi компонента, що лягли в основу трифакторно! моделi (створена К. Маслач та С. Джексон) [6, 8, 9].
Як припускають згадаш вчеш, синдром емоцiй-ного вигорання е багатокомпонентною конструк-цiею, у якш вирiзняють психiчне та фiзичне виснаження, розлади самосприйняття (деперсоналiзацiя) та редукцiю (спрощення ) шдивщуальних дiй iз тен-денцiею до стереотипность
ДослГдники вважають, що цей синдром зазвичай виникае як стрес-шдукована реакцiя у вiдповiдь на надмiрнi «безжальш» емоцiйнi та фiзичнi стимули, пов'язаш з безмежною вГддашстю робот на проти-вагу сiмейному життю та вiдпочинку [6, 8, 9]. Зга-дана реакцiя дистресу в такого пращвника з часом
лише поглиблюеться, набуваючи окреслених фГзич-них рис депресй [1, 10—12].
Результати дослщжень останнiх рокiв вказують на низку зовшшшх та внутрiшнiх причин, що спри-яють появi синдрому емоцшного вигорання в ме-дичних працiвникiв [1, 8, 10—12, 15].
До зовшшшх факторiв зараховують:
1) психолопчну перевтому в умовах тривалого професшного стресу (спостерiгаеться, за рiзними даними, у 70 % випадюв);
2) специфiчний контингент пацiентiв (вж, стать, психологiчнi особливостi самого пащента, батькiв та родичiв);
3) несприятливий мiкроклiмат у робочому ко-лективц
4) наявнiсть хрошчно! напружено! розумово! дГ-яльностi;
5) присутнiсть професшних шкГдливостей;
6) фiнансову нестабiльнiсть та незадоволешсть умовами та/або способом оплати пращ тощо.
Окрiм цього, пад час роботи з такими вимогли-вими пацiентами, як дiти, лжар зазвичай несвГдомо здiйснюе проекцiю проблеми зi здоров'ям у малечi на себе (ефект переносу), переймаючись результатом та вГддаленими наслГдками лiкування. Особливо це стосуеться пращвниюв реашмацшного, хiрургiчних вГддГлень, дитячого хоспiсу та онкоге-матологiчного вГддГлення.
Постiйне споглядання самого процесу вмиран-ня чи агонй, неможливiсть вчасно та ефективно зарадити хворому формують у медика вщчуття несвГдомо! провини, дистрес та негативне сприйняття власно! внутршньо! картини «здоров'я». Особливо цей стан загострюеться, якщо лiкар-педiатр сама е мапр'ю та несе вiдповiдальнiсть за власну дитину.
До внутршшх чинниюв, що сприяють появi симптомокомплексу, вщносять:
1) психологiчнi особливостi лiкаря — надмiрна чутливiсть, емоцiйнiсть, сенситивнiсть, наявшсть акцентуацй рiзних рис характеру [2, 5, 6, 8, 10];
2) штенсившсть та стиль спГлкування людини вщповщно до й темпераменту залежно вГд й екс-тра- та штравертованосп, лабiльностi настрою [1, 10-12].
Саме такий контингент медичних пращвникгв, не здатних спланувати свГй робочий час, ефективно розподГлити професiйнi дй, швидко вичерпуе сво! психологГчнГ можливость Однак виявити, де, як г коли саме проявлятиметься комбшацгя згаданих симптомГв, без спещально! медико-психолопчно! пГдготовки досить важко [2, 5, 6, 10].
Тут слщ звернути увагу на один момент. Якщо медичний пращвник, який до того ж е викладачем, не турбуеться про власне здоров'я та самопочуття, то вш е поганим прикладом як для батьюв маленького пащента, так Г для студенпв, що тзнають ази його дисциплши.
Формування та змщнення уявлення про здоровий спосГб життя мае бути, на наш погляд, прюри-тетним для такого викладача. До того ж його прямий
обов'язок саме й полягае в пропагуванн основних правил ппени життя та довкiлля.
Видшяють ряд симптомiв, що визначають розви-ток та перебiг синдрому психоемоцшного вигорання. До того ж вони випдно вирiзняють останнiй вщ синдрому хрончно'! втоми.
До клшчних симптомiв згаданого синдрому вщ-носять:
1) фiзичнi симптоми (втомлюванiсть, безсоння, погiршення сну та апетиту, загального самопочуття, прояви вегетативно! дисфункцИ);
2) емощйт симптоми (песимiзм, цинiзм, шп-лiзм, байдуж1сть, депрес1я, вщчуття провини та ба-жання усамiтнитись);
3) поведiнковi прояви (iмпульсивнiсть поведш-ки, постшне бажання розслабитися та байдушсть до !ж1, потяг до вживання тютюну та алкоголю, легких наркотиюв тощо);
4) iнтелектуальнi ознаки (втрата штересу до ро-боти, небажання виконувати новi завдання, байду-жкть до iдей, нездатнiсть ïx сприймати та генерува-ти);
5) сощальт симптоми (втрата штересу до до-звшля, соцiальниx контактiв та активностi, вщчуття iзольованостi, нестача пщтримки з боку родичiв та друзiв).
Автори по^зному трактують стадiйнiсть розви-тку синдрому емоцшного вигорання [1, 8, 9—12].
До найпоширешших належить модель Дж. Грш-берга, який видiляе 5 стадш розвитку синдрому.
I стад1я мае назву «медовий мюяць»: пращвник iз задоволенням виконуе покладеш на нього обов'язки, ставиться до них iз захопленням, виявляе ентузiазм та бажання працювати.
Дебют синдрому в лжаря проявляеться вiдчуттям байдужосп, пщвищеною втомлюванiстю, попршен-ням професшних якостей, зниженням штелектуаль-но-мнестичних та когштивних функцiй, негативним ставленням до колег та пащенпв, невпевненiстю в та власних дiяx. Виникае готовнють у бесiдi зi студентом та пащентом виявляти негативнi емоцИ (агресивнiсть, вразливiсть та тривожнiсть).
Характерна втрата сенсу життя або нечгтке розу-мiння лiкарем основного призначення у цьому свiтi як людини. З'являються думки про недоцiльнiсть подальшо! професшно! дiяльностi, низьку ïï резуль-тативнiсть, про те, що оточення не розумiе самого фаxiвця тощо.
II стадiя — «нестача палива», коли починають проявлятися симптоми втоми, емоцшного виснаження, апатИ, виникають порушення сну, збиваеть-ся ритм сну/вщпочинку. На цiй стадИ в такого пра-цiвника втрачаеться штерес до роботи, знижуеться продуктивнiсть пращ
Надалi вже виникае вiдчуження, рипдшсть мис-лення, абстрагування вiд колег та пащенпв, що проявляеться в психолопчному та фiзичному дистанщ-юваннi.
Без належно! уваги до такого стану у пащента можуть виявлятися псиxосоматичнi зрушення, пси-
холопчш змiни особистостi, виражена деперсоналi-зац1я, аж до суïциду.
III стад1я характеризуеться розпалом емоцiйного, фiзичного та псиxiчного виснаження. Виникають або посилюються симптоми xронiчниx соматичних захворювань, загострюеться палiтра емоцiйниx пе-реживань (вщ вгдчуття злостивостi до пригнiченостi, загнаносп в кут). Людина в цей перюд починае повiльнiше виконувати сво! професiйнi обов'язки, бере понаднормову роботу, працюе вдома та на вихщних. Водночас вичерпуе своï внутрiшнi ресур-си та байдуж1е до оточення.
На IV стадИ xронiчнi захворювання поглиблю-ються, людина повнiстю або частково втрачае пра-цездатнiсть.
На V стадИ мае мiсце «пробивання стiни», коли фiзичнi та психолопчш проблеми набувають рис xронiчниx, можуть спровокувати бiльш серйознi, навiть загрозливi для життя, стани. Через щ проблеми пiд загрозою перебувають кар'ера та соцiалiзацiя людини.
Натомiсть у вггчизнянш лiтературi вирiзняють три фази формування синдрому емоцiйного вигорання, що, на наш погляд, бшьше вiдповiдае сут-ностi синдрому:
1) фаза напруження, коли психотравмуюча си-туац1я переживаеться працiвником знову й знову. Мають мюце невдоволення собою та своïм мiсцем працi, вщчуття загнаностi в клiтку, тривога та де-прес1я;
2) фаза резистенцИ — виникають симптоми по-рушень у психоемоцшнш сферi (неадекватне ви-бiркове емоцiйне реагування); емоцiйно-етична дезорiентацiя в просторi та власнiй особистостц зниження активностi та iнтенсивностi пращ;
3) фаза виснаження — емоцшний дефщит або звичайна економ1я емоцш при здiйсненнi профе-сiйноï д1яльносп, вiдчуженiсть, деперсоналiзацiя, псиxовегетативнi та психоемоцшш порушення.
Аналiзуючи отриманi данi та власш спостере-ження, ми дшшли висновку, що у викладачiв вищоï школи синдром емоцiйного вигорання зусщчаеть-ся у 22,2 % випадюв.
Анонiмна бесiда з психологом показала, що розвитку синдрому емоцшного вигорання у викладачiв вищоï школи сприяють:
1) одноманiтнiсть дiй, що повторюються (постш-нi змiни та доповнення до робочих програм, що шо-дi дублюються);
2) напружений ритм роботи з виконанням чис-ленних, не завжди доцгльних дш;
3) недостатне заохочення до пращ (матерiальне та псиxологiчне);
4) часта незаслужена критика з будь-якого приводу;
5) нечггка постановка завдань; рiзка та часта змi-на обов'язюв;
6) вiдчуття неоцiненостi та непотрiбностi;
7) ризик для життя й здоров'я (контакт iз хвори-ми або студентами — нолями небезпечних захворю-
вань, таких як СН1Д, туберкульоз, маляр1я, троп1чн1 лихоманки, черевний тиф).
У групу ризику щодо розвитку згаданого синдрому потрапили:
1) викладачьмаксималюти та педанти, як1 зви-кли роботу виконувати на вс1 100 %;
2) викладач1-альтру!сти, як люди з пщвищеним вщчуттям в1дповщальност1 та здатнютю приносити в жертву власш 1нтереси;
3) викладач1-мр1йники, що властиве молодим початювцям, як1 нерщко сам1 не могли адекватно оц1нити те, що вщбуваеться, переоц1нюючи власн1 можливость Саме ц1й категори сп1вроб1тник1в за-звичай властиво виконувати ус1 поставлен! завдання в максимально короткий термш та в умовах, набли-жених до щеалу.
Не в останню чергу розвитку та формуванню цьо-го синдрому в медиюв-викладач1в, на думку опита-них, сприяе знещнення викладацько! роботи та па-дшня престижу лжарсько! спец1альност1 загалом.
Сприятливими умовами для розвитку даного синдрому ми вважали виникнення своерщних пси-холог1чних ножиць м1ж профес1йною компетентню-тю викладача (вм1нням гнучко пристосовуватися до р1зних психотип1в студента, здатнютю розв'язувати конфл1кти, при цьому залишаючись на високому р1вн1 п1дготовки) та дефщитом часу на виконання позааудиторних завдань i л1кувальну роботу, працю в бiблiотеках, науково-дослiдних лабораторiях тощо.
Стресова ситуацiя у вищш школ!, на наш погляд, поглиблюеться також за рахунок необхiдностi для викладача щодня, протягом майже 70 % робочого часу, розмовляти шоземною мовою, думати нею, враховувати лшгвютичт та професшт нюанси мовлення, специфiку етшчно! та мовно! приналеж-ност студенпв-шоземщв.
Поруч з цим е студенти, з якими викладачу слад бути особливо толерантним та обережним у вислов-люваннях. Це насамперед стосуеться вихщщв з га-рячих точок Сходу, яю втратили когось 1з рщних або всю ам'ю пщ час збройних протистоянь або ж пере-бувають у станi хрошчного психоемоцiйного стресу тощо.
До негативних чинниюв з боку студентства, що посилюють ймов1ршсть появи емоцiйного вигорання, можна вiднести:
1) низьку шдготовку самого студента-iноземця з теоретичних базових дисциплш поруч 1з завищени-ми вимогами до адекватного ощнювання (трапля-еться у 25 % випадюв);
2) упереджене або й р1зко негативне ставлення студентiв-медикiв до викладача-жшки, ll манери викладання, стилю одягу, мовно! компетенци;
3) низьку мотиващю деяких студентiв факультету п!дготовки шоземних громадян вiдвiдувати заняття, а звщси — постшт запiзнення;
4) страх перед обстеженням немовляти чи пщ-лiтка;
5) неналежний зовн!шн!й вигляд студента (вщ-сутн!сть маски, фонендоскопа);
6) вщсутшсть дисципл!ни, зухвала чи подекуди агресивна поведiнка студента.
Застосування тесту Б.1. Додонова засвiдчило формування певних рис, що визначають клтчш осо6ливост! синдрому. Це корелюе з отриманими ранiше даними.
Мае мюце превалювання альтруистично! про-фесiйно! спрямованосп (ефектомй), зн^ення гло-рично! емоцшно! спрямованостi з 6!льш вираженою потребою в усамггненш та необхiднiстю бути непо-мiченим, низьк! показники практично! емоцшно! спрямованосп, що являють собою пасивне ставлення до професшно! д!яльносп з перевагою тривалих розмiрковувань та потребою в розслабленнi тощо.
Усе вищевикладене потребуе глибинного аналiзу та працi над помилками.
Шляхи кутрування симптом!в емоцiйного ви-снаження у викладачiв-медикiв вищо! школи, яю ведуть заняття 1ноземними мовами, на наш погляд, сл1д розглядати у двох площинах — особистюнш та професшнш
Особист1сна площина передбачае заняття спортом, улюблене хоб1, вмшня перемикати увагу з од-ше! справи на 1ншу, можлив1сть невпинно дбати про власне здоров'я та здоров'я оточуючих, ппену життя та санацго конфлжпв, уникнення сп1лкуван-ня та перебування в неприемному для особи колек-тив1, зм1ну прац1 та виду д1яльност1 загалом, вм1ння в1двол1кгися з другорядних на основш реч1 (побути з родиною, придшити час д1тям, вщвщати концерти, виставки, к1но) тощо.
У професшнш площиш, на наш погляд, синдром емоцшного вигорання розглядаеться з р1зних точок зору. I залежно в1д превалювання якихось конкрет-них ознак повинн1 мати м1сце: постшна праця над собою з питань удосконалення профес1йних кому-н1кативних навичок та вм1нь; робота над помилками в живому сшлкуванш, треншг мовно! компе-тенц1!, швидка та динам1чна зм1на вид1в д1яльност1, наприклад, аудиторна робота зм1нюеться на роботу 6!ля л1жка хворого, робота за комп'ютером — на прослуховування музичних композиц1й та перегляд мультф1льм1в або ф!льм1в 1з необтяжливим сюжетом тощо.
Висновки
Пдсумовуючи вищевикладене, можемо конста-тувати, що синдром емоцшного вигорання зустрь чаеться в людей, чий вид професшно! д1яльност1 пов'язаний з широким колом людей, безпосередшм спшкуванням 1з ними. За симптомами в1н в1др1зня-еться, зокрема, в1д поств1русно! астени та синдрому хрон1чно! втоми.
У викладач!в-клшщист1в вищо! школи згадан1 симптоми зустр1чаються при знец1ненн1 результа-т1в власно! роботи та вхдчутт! власно! н1кчемност1 й меншовартост1. Встановлена схильшсть до розвитку синдрому залежно вщ особист1сних даних, персо-нальних властивостей. Проанал1зовано стад1йн1сть переб1гу синдрому емоцшного вигорання. Визначе-
но основш напрямки його лжвщаци з метою запо-бiгання хрошзацп.
Конфлiкт штересш. Автор заявляе про вiдсутнiсть конфлiкту штереав при виконаннi дослiдження та aHani3i лiтературних даних. Дотримано принципу конфщенцшносп та комплаенсу з опитаними ви-кладачами.
Список л1тератури
1. Борисова М.В. Психологические детерминанты феномена эмоционального выгорания у педагогов/М.В. Борисова//Вопросы психологии. — 2005. — № 2. — С. 97-104.
2. Водопьянова Н.Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. — СПб.: Питер, 2005. — 336 с.
3. Додонов Б.И. Эмоции как ценность. — М.: Политиздат, 1978. — 272 с.
4. Косарев В.В. Неврозы у медицинских работников/В.В. Косарев, С.А. Бабанов // Здоров 'я Украти. — 2011. — № 1. — С. 49.
5.Федак Б. С. Синдром выгорания у медицинских работников / Б.С. Федак // Медицинская психология. — 2007. — Т. 2, № 3.
6. Freischlag J. Relationship between work-home conflicts and burnout among American surgeons: A comparison by sex // Arch. Surg. — 2011. — 146. — 211-217.
7. Freundberger H.J. Staffburnout / H.J. Freundberger// Social Sciences. — 1974. — P. 159-166.
8. Paris M. Jr, Hoge M.A. Burnout in the mental health workforce: a review// J. Behav. Health Serv. Res. — 2010. — 37(4). — 519-528.
9. Review article: Staff perception of the emergency department working environment: Integrative review of the literature/Amy Johnston, Louisa Abraham, Jaimi Greenslade et others//Emergency Medical Australas. — 2016 Feb. — 28(1). — 7-26. Published online 2016 Jan 19. doi: 10.1111/1742-6723.12522
10. Shailesh Kumar. Burnout and Doctors: Prevalence, Prevention and Intervention Shailesh // Healthcare. — 2016. — 4, 37. — P. 1-9.
11. The effectiveness of interventions in workplace health promotion as to maintain the working capacity of health care personal // Buch-berger B, Heymann R., Huppertz H. et al. // GMSHealth Technol. Assess. — 2011. — 7. Doc06. doi: 10.3205/hta000097. Epub 2011 Sep 28.
12. What Comes First, Job Burnout or Secondary Traumatic Stress? Findings from Two Longitudinal Studies from the U.S. and Poland / Kotaro Shoji, Magdalena Lesnierowska, Ewelina Smoktu-nowicz et al. //PLoS One. — 2015. — 10(8). — e0136730. Published online 2015Aug 25. doi: 10.1371/journal.pone.0136730
13. Van Wyk B.E., Pillay-Van Wyk V. Preventive staff-support interventions for health workers// Cochrane Database Syst. Rev. — 2010.
14. What are the significant factors associated with burnout in doctors?/Amoafo E., Hanbali N., Patel A. et al. // Occup. Med. — 2015. — 65. — 117-121.
15. World Health Organization. The ICD-10 Classification of Mental and Behavioral Disorders: clinical descriptions and diagnostic quidelines. — Geneva: WHO, 1992.
OTpuMaHO 18.10.2016 ■
Лембрик И.С.
ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет»», г. Ивано-Франковск, Украина
СИНДРОМ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ ПРИ ПРЕПОДАВАНИИ ДИСЦИПЛИНЫ «ПЕДИАТРИЯ» СТУДЕНТАМ СТАРШИХ КУРСОВ ФАКУЛЬТЕТА ПОДГОТОВКИ ИНОСТРАННЫХ ГРАЖДАН: распознавание симптомов и пути устранения
Резюме. В статье приведены данные относительно дефиниции, составляющих и основных клинических проявлений синдрома эмоционального выгорания как в целом, так и конкретно у преподавателей-медиков. Автор проанализировала историю вопроса на протяжении последних десятилетий, провела оценку полученных данных, систематизировала основные подходы к выявлению и
купированию симптомов синдрома эмоционального выгорания. Установлены негативные личностные черты как преподавателя, так и студента-медика, способствующие эмоциональному выгоранию у преподавателя. Автор предлагает пути решения этой проблемы в высшей школе. Ключевые слова: преподаватель; студент-иностранец; учеба; эмоциональное выгорание
Lembryk I.S.
State Higher Educational Institution «Ivano-Frankivsk National Medical University», Ivano-Frankivsk, Ukraine
EMOTIONAL BURNOUT SYNDROME WHEN TEACHING PEDIATRICS TO SENIOR STUDENTS FROM
THE FACULTY FOR FOREIGN CITIZENS: Detection of the Symptoms and Ways to Eliminate Them
Abstract. The article presents the data concerning definition, components and the manifestations of emotional burnout syndrome in general and in medical teachers, in particular. The author has analyzed the history of the question for the last decades, evaluated the findings, systemized the main approaches to the detection and liquidation of symptoms of emotional burnout
syndrome. Negative personality traits were identified both in the teacher and medical student contributing to the development of emotional burnout in the teacher. The author proposes the ways to solve this problem in higher medical school. Keywords: teacher; foreign student; education; emotional burnout
