CC BY
12
Укра1на сьогодш перебувае на переломному етапi: трансформуеться 11 економiчна система загалом, i кожен iз 11 суб,ектiв зокрема.
Основними суб'ектами будь-яко1 товарно1 економжи е домогосподар-ства, фiрми (дiловi пiдприемства) та держава.
Як вщомо, у ринковiй економiцi домогосподарства володдать основними економiчними ресурсами: землею, працею, капiталом i тдприемниць-ким хистом. Особливютю укра1нських домогосподарств е те, що понад 70 % з них проживае за межею бщност^ в той час як менше одного вiдсотка контро-люють понад 90 % нацiонального багатства. Вщбулася "латиноамерикашза-цiям укра1нського сусшльства. Невтiшною е структура укра1нських Ымей. Приблизно 30 % - люди пенсшного вiку, в той час як чисельшсть робочо1 си-ли скорочуеться за рахунок природних процеЫв, а також вшзду громадян працювати за кордон (1х, за рiзними оцiнками, е вiд 3,5 до 7 мшьйошв). Хоча iснуе i позитивний момент ем^раци - кошти у виглядi приватних трансферов надходять в Укра1ну.
Нинi ми можемо спостер^ати тенденцiю до змши поведiнки домогосподарств. Якщо упродовж 90-х-2001 рокiв украшсью домогосподарства важ-ко було назвати iнвесторами нацюнально1" економiки, то сьогоднi цю тенден-цiю переломлено. За 8 мюящв 2003 року збiльшилися вклади домашшх гос-подарств у банкiвськiй системi на 7,3 млрд. гривень, або майже на 38 % [5]. Проте, оскшьки норма нащональних заощаджень в Укра1ш е невисокою, то домогосподарства поки що не можна вважати серйозним джерелом швести-цш i важко говорити про пожвавлення цивiлiзованого iнвестицiйного проце-су загалом.
Виникнення фiрм в Укра1ш попри трудомютку процедуру реестраци стало важливим чинником прискорення соцiально-економiчного прогресу. I якщо у 90-х роках в основному рееструвалися таю правовi форми дша як това-риства з обмеженою вiдповiдальнiстю, важливу роль вщгравали пiдприемства державного сектора, то нишшньою особливiстю укра1нсько1 економiки е при-хiд транснацiональних корпорацiй, мае мюце концентрацiя фактично у всiх га-лузях економiки (машинобудування, банкiвська справа, зв'язок, харчова та iн.). Характерними ознаками сьогодення е те, що експорт стае значно ефективш-шим за iмпорт. Для того, щоб Укра1на вирвалася iз "заклятого кола бщносп" середньорiчнi темпи економiчного зростання повинш бути не меншими за 5,5 - 6,5 %. За 8 мюящв ц.р. темпи економiчного зростання становили 5,3 %. Зростання досягнуто в основному завдяки збшьшенню обсяпв виробництва у ма-шинобудуванш (32,8 %), целюлозно-паперовiй (22 %), деревообробнiй (23 %) та харчовш промисловостi (21,3 %). Виршальними факторами економiчного зростання стали тдвищення реальних доходiв населення, збiльшення спожив-чих видаткiв, заощаджень та швестицш.
Вiдбулися якiснi зрушення в сегмент малих пiдприемств, зокрема 1х кшьюсть зросла на 4 тисячi, збшьшились пiдприемницькi доходи та грошовi ресурси суб'ек^в господарювання, покращилися умови кредитування тд-приемств. Частка довгострокових креди^в у загальному обсязi збiльшилася з 28,2 до 40,4 %, рiвень вiдсоткових ставок зменшився до 14,7 % [5].
Важливим суб'ектом економiчного життя е держава. Як вщомо, 11 ос-новними функщями е створення правово! бази економжи, запровадження антимонопольного законодавства, регулювання побiчних наслiдкiв економiчно! дiяльностi, виробництво через державний сектор нацюнально! економiки то-варiв колективного споживання, регулювання зайнятост i тривалостi робочо-го дня, застосування податкiв i монетарних iнструментiв тощо.
Хоча перехщ вiд командно! економiки до ринку передбачае ютотне скорочення впливу держави на економiчнi процеси, 11 роль все ще вагома. Проте i цей економiчний суб'ект поступово змiнюе сво! функци. На нашу думку, ниш одним з найголовшших завдань укра!нсько! держави е вщновлення довiр,я громадян до шституцшно! системи.
Одним з показниюв ефективностi держави може слугувати рiвень дер-жавних видатюв на вiдповiднi потреби, наприклад, соцiальнi. В Укра!ш вщ-булося рiзке i хаотичне скорочення державних видатюв вщразу за всiма стат-тями при катастрофiчному зниженнi податкових надходжень. Наслщком цьо-го процесу стала всеосяжна деградащя вЫе! системи послуг держави - освгги, охорони здоров'я, правопорядку i перетворення державних шституцш в сино-нiм неефективносл.
Слабка система державно! влади створюе сприятливий грунт для ко-рупци. Один iз представникiв концепцi! сощального ринкового господарства Ф. Бьом називав державу, яка шддаеться тиску з боку защкавлених оргашзо-ваних груп за рахунок штереЫв iнших груп, "слабкою". На його думку, коли держава сто!ть над законом, завжди настае "дика феодалiзацiя", в умовах яко! "уряду стае практично неможливим керувати нейтрально". Результатом цього е "слабкий уряд, який у все вмшуеться..., який стане iграшкою в руках орга-нiзованих груп штереЫв, ручна держава з надзвичайно хорошими сощальни-ми намiрами" [1].
На думку переважно! бiльшостi економiстiв, головною причиною еко-номiчного дива в нових iндустрiальних кра!нах е активна економiчна пол^и-ка держави. Ниш ж багато вчених гостро критикують керiвникiв цих кра!н за те, що економiчна криза кiнця ХХ ст. пояснюеться, перш за все, активним втручанням в економiчне життя i надзвичайно тiсними вiдносинами урядiв ряду кра!н (наприклад, Пiвденно! Коре!) з великими корпоращями. Але, як справедливо зазначае Дж. Олглщ, суть наявних проблем у нових ш-дустрiальних кра!нах "у бiльшостi полягае не в тому, що уряд робив занадто багато у вЫх областях, а в тому, що вш не допрацьовував у деяких з них". Так, в Та!ландi проблема полягала не в тому, що уряд стимулював швестици у нерухомють, а в тому, що урядовi органи не зумши вчасно скерувати !х в iншi сектори економжи. У Коре! помилкою було не те, уряд скеровував кре-дити не тим позичальникам, а те, що вш "недостатньо адекватно оцшював фi-нансове регулювання i корпоративне управлiння" [4].
Якщо в Укра!нi нинi ми спостершаемо процес переходу вiд командних методiв управлiння до тих, якi притаманш змiшанiй економiцi, то для бшь-шостi розвинутих кра!н характерним е перехщ до постiндустрiального сус-пшьства. При цьому держава вiдiграе все актившшу роль, зокрема до !! кла-
сичних економiчних функцiй додаються новi. По-перше, щ функцi! пов,язанi iз забезпеченням прогресу високих технологш, формуванням, розвитком i пiдтримкою стiйкостi iнформацiйних систем. По-друге, держава бшьшою мь рою, шж це було ранiше, може включатися у виробничу i iнвестицiйну дiяль-нiсть. По-трете, держави повиннi перебирати на себе все ширше коло фун-кцiй зi створення умов для виршення глобальних проблем людства.
Отже, в сучасних умовах у розвинутих кра!нах держава фактично стае "акселератором", який забезпечуе прискорений розвиток соцiально-економiч-но! системи i виступае гарантом стшкосп !! функцiонування. При цьому "продукування" людського капiталу, високотехнолопчно! продукцi!, шфор-мацi! може i повинно здiйснюватися у тiснiй сшвпращ з iншими економiчни-ми суб'ектами: фiрмами (малi i середнi, корпорацп), а також домогосподар-ствами, яю все бiльше в iнформацiйнiй економщ перетворюються у так званi "електронш котеджi" та iнтегруються через едину шформацшну систему у процес створення нацюнального продукту.
Для того, щоб укра!нське суспiльство прогресувало, конче необхщно, щоб держава всiма можливими способами шдтримувала розвиток науково-дослiдних i дослiдно-конструкторських робiт (НДДКР). Розвинутi кра!ни ни-нi перебувають на перехщному етапi до постiндустрiального суспiльства зна-чною мiрою саме завдяки державнш пiдтримцi фундаментальних наукових дослiджень.
1нновацшш процеси в Укра!нi стануть спроможними шщшвати по-тужнi iмпульси розвитку ефективно!, соцiально-орiентовано! економiки за умови створення належного правового та шформацшного забезпечення. Тому особливу увагу слщ звернути на iнституцiйне забезпечення шновацшно! полiтики. Зокрема, на вдосконалення чинно! та розробку ново! нормативно-правово! бази забезпечення ефективного захисту прав на об'екти штелекту-ально! власностi; створення сучасно! патентно-iнформацiйно! бази та довщ-ково-пошукового апарату до не! з використанням свггових досягнень у патентны технологi!; полшшення системи стандартизацi! та сертифiкацi!, а також системи державно! статистики НТП, наближення !! до свггових стандар^в; створення регiональних та галузевих центрiв трансферу високих технологiй; сприяння мiжнародному спiвробiтництву в iнновацiйнiй сферi, !! шформа-цiйному та консалтинговому забезпеченню.
Особливою формою шдтримки iнновацiйного шдприемництва е державна допомога у створенш мережi органiзацiй i баз, яю здатнi формувати сприятливе шдприемницьке середовище з усiм спектром виробничих, наукових, фшансово-кредитних послуг. ПередуЫм, це iнформацiйнi та консульта-цшш центри i науково-технiчнi бази, що поступово виникають в окремих ре-гюнах. Зараз в промисловостi е значна юльюсть незавантажених виробничих потужностей, е кадровi резерви, невикористанi науковi розробки. Держава повинна сприяти створенню на !х базi центрiв регюнального розвитку i роз-повсюдження шновацш за типом "технопаркiв" чи "iнкубаторiв". Дiяльнiсть державних iнкубаторiв може охоплювати: наукове консультування i поперед-ню експертизу шновацшних проектiв; фiнансову шдтримку наданням вен-
чурного катталу, державних субсидiй; полiресурсне забезпечення; форму-вання пiдприемницького середовища дiяльностi та позитивного гудвiлу.
Фiнансове та адмшстративно-правове сприяння iнновацiйнiй дiяль-ност суб,ектiв господарювання повинно стати одним з прюритетних напря-мiв державно1 науково-техшчно1" та економiчноl полiтики.
Проведення ефективно1 полiтики в галузi шдтримки iнновацiй немож-ливе без правильного трактування i проведення двох основних видiв макро-економiчноl полiтики: фюкально1" i монетарной
Як вiдомо, фюкальна полiтика передбачае застосування податкiв та урядових видатюв. Сучасна вiтчизняна податкова пол^ика не мае чiтко вира-жено1 спрямованостi на стимулювання шновацшно1' дiяльностi суб,ектiв шд-приемництва. Зпдно з законодавством Укра1ни, прибуток, отриманий вiд ре-алiзацil iнновацiйного продукту, тдлягае оподаткуванню в розмiрi 50 % вщ ддачо1" ставки. Але ускладнення, пов,язанi з вiдсутнiстю ч^кого тлумачення термiну "iнновацiйний продукт", i труднощi, пов,язанi з реестрацiею його в Державному шновацшному фондi або в обласних шновацшних центрах та процедурою проходження експертиз шновацшного проекту роблять пробле-матичним одержання реально1 пiльги в оподаткуваннi. У чинному на сьогод-нiшнiй день Закош Укра1ни "Про оподаткування прибутку шдприемств" не передбаченi також i пшьги за затратами на НДДКР. Хоча цим Законом i пе-редбачаеться зменшення бази оподаткування шляхом включення у валовi ви-трати платниюв витрат (крiм тих, що шдлягають амортизацil), пов'язаних з науково-технiчним забезпеченням господарсько1 дiяльностi, на винахiдниц-тво i рацiоналiзацiю господарських процесiв, проведення дослiдно-експери-ментальних i конструкторських робiт, виготовлення i дослiдження моделей i зразкiв, пов'язаних з основною дiяльнiстю платника податку, однак на дано-му етапi економiчного розвитку необхщний ефективнiший механiзм стимулювання наукових розробок, вбудований у податкову систему. Зокрема, мож-на запропонувати за прикладом деяких розвинутих кра1н застосування подат-кового кредиту (зменшення суми нарахування податку на прибуток) в розмь р^ наприклад, 50 % вщ приросту затрат за деякими напрямками НДДКР.
Слщ зазначити, що в Укра1ш деякий час використовувались податковi пiльги для стимулювання НДДКР. До реформування системи прибуткового оподаткування шдприемств 1997 року з метою розвитку техшчно1 бази ви-робництва дiяла пшьга, яка передбачала зменшення податку на прибуток до 20 % за умови спрямовування грошових коштв на реконструкцш i модерш-зацiю активно1 частини основних фондiв у випадку повного використання на цю мету амортизацшних вiдрахувань i залишкiв засобiв фонду розвитку ви-робництва та iнших аналогiчних фондiв, утворених за рахунок прибутку ми-нулих рокiв. Фактично таку податкову знижку було передбачено ще в 1992 рощ Декретом Кабшету Мiнiстрiв Укра1ни "Про податок на прибуток шдприемств i органiзацiй". Оподатковуваний прибуток зменшувався на суму в розмiрi 50 % вiд затрат шдприемств на проведення власними силами або науковими оргашзащями науково-дослщних i дослщно-конструкторських ро-бiт. Останнiй зменшувався i на суму прибутку, що використано було на ре-
конструкцiю i модернiзацiю активно! частини виробничих фондiв. Поряд з цим дана пшьга не вирiшила проблеми оновлення основних фондiв, а була лише важливим етапом нагромадження основного капiталу.
На жаль, нове податкове законодавство в Укра!ш лшвщувало цi сти-мули науково-техшчно! дiяльностi, що негативно вщображаеться на процесах розвитку науки i технiки загалом.
Високi ставки податку на прибуток i ПДВ, акцизного збору також негативно впливають на шновацшну дiяльнiсть. Рiч у ^м, що головними об'ек-тами суворого оподаткування е т фiнансовi показники, якi сьогоднi в бiзнесi е одним iз найголовнiших джерел фшансування iнновацiй.
Нинi одним iз найголовнiших завдань укра!нсько! держави е сприяння ефективнш взаемодi! домогосподарств i фiрм задля досягнення найбiльш ра-цiонально! структури нацiонально! економiки i безболiсного переходу до ш-дустрiального суспiльства загалом.
Л1тература
1. Бем Ф. Свобода конкуренции и свобода картелей// В кн.: Концепция хозяйственного порядка. Учение ордолиберализма. - М., 1997. - С. 219.
2. Корма'Т, Ямош. Шлях до вшьно! економши. В1дхщ вщ сощалютично! системи: угорський приклад/ Пер. з англ. - К.: Наук. думка, 1991. - 140 с.
3. Кормаи, Ямош. Дефицит./ Пер.с венгер. - М.: Наука, 1990. - 607 с.
4. Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к поствашингтонскому консенсусу// Вопросы экономики. 1998, № 8. - С. 6.
5. Урядовий кур'ер//26 вересня 2003 року, № 180. - С. 4.
УДК330.342:338.911:330.151 Доц. Я.В. Кульчицький, канд. екон. наук - УкрДЛТУ
ЕКОЛОГ1ЧНИЙ ВЕКТОР ТРАНСФОРМАЦП СУЧАСНИХ
ЕКОНОМ1ЧНИХ СИСТЕМ
Дослщжуеться еколопчна свщомють як чинник формування сощально-еко-лопчних суспшьних вщносин. Автор простежуе ii генезис i формування ново! еко-лопчно'1 парадигми економiчноi еволюцп. Значна увага придiлена становленню еко-центристсько! системи цiнностей. Фiлософiя еколопчно'1 альтернативи розглядаеться як прюритетна домiнанта трансформацii сучасних еколого-економiчних систем.
Ключов1 слова: екологiчна свiдомiсть, сощально-еколопчш суспiльнi вiдно-сини, екологiчна парадигма, економiчна еволюцiя, фiлософiя екологiчноi альтернативи, сучасш еколого-економiчнi системи.
Doc. Ya.V. Kul'chyts'kyi- USUFWT Ecological transformation vector contemporary economic systems
In article investigates ecological consciousness as forming factor of socially-ecological social relations. Author traces her genesis and forming of new ecological paradigm of economic evolution. Considerable attention is spared to formation ecological of valuables system. Philosophy of ecological alternative considers as a priority-driven transformation dominant of contemporary ecological-economic systems.
Keywords: ecological consciousness, socially-ecological social relations, ecological paradigm, economic evolution, philosophy of ecological alternative, contemporary ecological-economic systems.
Головним вектором трансформаци економiчних систем на порозi ХХ1 ст. е еколопчний, який враховуе такi важливi складовi парадигми сощально-економiчного прогресу, як еколопчну та ресурсозберiгаючу. При цьому еко-логiчна складова пов'язана з поняттями вiдповiдальностi, вiдповiдального су-спшьства та вщповщально! економiки. Екологiчна складова на практищ може виступати у формах еколопчно! вiдповiдальностi та еколопчно! безпеки. У цьому контекстi доречними видаються вiдповiднi ще! видатних укра!нських учених В. Вернадського i С. Подолинського, як не втратили свое! актуальности що людина i природа, космос творять одне цiле i проектування сталого економiчного зростання немислиме поза увагою до еколопчних проблем суспiльства.
Роль еколопчно! безпеки особливо зросла на початку ХХ1 ст., коли по-ряд з формуванням постшдус^ального та шформацшного суспiльства у ба-гатьох регюнах свiту iстотно загострилася екологiчна криза, що почало загро-жувати самому середовищу iснування людини. Як слушно зазначае Л. Гринiв, мсучаснi соцiально-економiчнi системи при всiй !хнш рiзноманiтностi збе-рiгають еднiсть у головному: залишаються суспiльствами потреб, що висна-жують i забруднюють бiосферу i такими, що формують "технократичну" лю-дину. Така стратегiя перетворення середовища iснування для задоволення лю-диною сво!х потреб, як до реч^ безмежнi, змiна деяких елементiв навко-лишнього середовища без урахування системно! оргашзаци взаемозв'язку при-роди i суспiльства призвели до змiни низки глобальних параметрiв природного середовища, що у сукупност знижуе його яюсть. Добиваючись насамперед сво!х найближчих споживацьких цiлей, людина згодом вiдчувае вплив наслщ-кiв негативних змiн у навколишньому середовищi, якi здатнi перекреслити вс позитивнi результати соцiально-економiчного розвитку" [3, ст. 18].
Актуалiзацiя еколопчних проблем на порозi ХХ1 ст. характеризуеться зростанням кшькосп iнструментiв еколопчно! полiтики, якi використовуються для економiчного захисту навколишнього природного середовища. У цьому контекст конструктивною й аргументованою видаеться позищя вiдомого дос-лщника I. Синякевича, котрий переконливо обгрунтовуе принципи формуван-ня системи шструменпв сучасно! екологiчно! полiтики: трансформування зов-нiшнiх негативних екологiчних ефектiв у внутршш; iнтеграцi! обов'язкових iнструментiв еколопчно! полггики з добровiльними; iнтеграцi! шструменпв екологiчно! полiтики з iнструментами шших полiтик; прiоритетностi шстру-ментiв еколопчно! пол^ики, що забезпечують нацiональну еколопчну безпе-ку; ранжирування iнструментiв еколопчно! полггики; трансформування ш-струментiв економiчно! полiтики в iнструменти екологiчно! полггаки [10].
Всебiчний методологiчний аналiз сощальних процесiв неможливий без розгляду суспшьства в усьому розма!гтi його проявiв як цiлiсно! системи. Звiдси лопчно випливае нагальнiсть дослiдження й аналiзу сощально-еко-логiчних суспiльних вiдносин з рiзних сторiн, як аспекту, зрiзу цiлiсного сус-пiльного органiзму. У цьому контекст В. Андрущенко та М. Михальченко слушно зазначають, що "сощум е особливий споЫб життя особливих ютот -людей, головними чинниками якого е свщомють, дiяльнiсть i спiлкування, ге-
нетично-функцiональний зв'язок мiж якими призводить до створення вщмш-ного вiд природного предметно-духовного свпу культури" [1]. Складний i суперечливий взаемозв'язок цих складових суспшьного життя i визначае у кшцевому пiдсумку структуру та основнi характеристики сощально-еко-логiчних вiдносин, якiснi ознаки системи "суспшьство-природа".
Крiм екологiчноï дiяльностi, значний вплив на структуру i основш ри-си соцiально-екологiчних суспшьних вщносин здшснюють духовнi чинники. Свого часу вщомий нiмецький соцiолог та економют М. Вебер акцентував увагу на обгрунтуванш теорiï рiвнозначностi матерiальних i духовних детер-мiнант у суспшьному розвитку [2]. Економiчнi чинники, за М. Вебером, не-обхщно розглядати одночасно з iншими - пол^ичними, культурними, духов-ними, а не як визначальш. Жоден з чинниюв суспiльного життя не варто аб-солютизувати, оскiльки духовнi чинники зумовлюють розвиток економiки не меншою мiрою, нiж економiка розвиток духовноï сфери.
Сама екологiчна дiяльнiсть, як i будь-яка дiяльнiсть взагалi, неможли-ва поза свiдомiстю, духовними виявами, яю, у свою чергу, е атрибутами ^eï дiяльностi. Духовнi чинники - еколопчна свщомють та еколопчна культура -здшснюють, поряд з суто дiяльнiсними чинниками, ютотний вплив на про-цеси формування й функщонування соцiально-екологiчних суспiльних вщно-син. Вони е складовими дiяльностi, формуються у нiй i самi впливають на напрямки ïï подальшого розвитку. Як слушно зауважуе Г. Горак, "форми сус-пiльноï свiдомостi е щеальним оформленням дiяльностi, в них вщображеш в iдеальнiй формi рiзнi компоненти зв'язку людини зi свггом" [12, С. 37]. На думку цього автора, "проблема виокремлення форм суспшьно1" свщомост зводиться до питання про те, якими духовними якостями повинна володгги людина як суб'ект дiяльностi, для того, щоб бути здатною перетворювати природний i сощальний свгг i тим самим забезпечувати умови свого юнуван-ня. Ц якостi набуваються у процесi дiяльностi, об'ективуються й конкре-тизуються у формах свщомост^ якi виступають в якост умов здiйснення ма-терiально-перетворювальноï дiяльностi" [12, ст. 79]. Зв'язок мiж духовнiстю та дiяльнiстю у процес перетворення природи також не е одностороншм: ду-ховнi якост людини, унаочненням яких е певний тип еколопчно1" свiдомостi, визначають змют, спрямування та наслiдки екологiчноï дiяльностi, яка, у свою чергу, впливае на формування системи щнностей перетворювача.
Розвиток ставлення людства до природного свггу пройшов довгий i суперечливий шлях вщ так звано!" "парадигми людсько!" винятковостi", з ха-рактерними для не1' антропоцентризмом (сприйняттям людини як центру Всесвггу), через антиеколопзм (уявлення про неминучiсть i необхщшсть про-тиборства мiж людиною i природою), до сощального оптимiзму (незворуш-но1' вiри у кiнцеву перемогу людського розуму). Для подолання еколопчно1' кризи в уЫх ïï виявах на порозi ХХ1 ст. потрiбнi нове сприйняття свiту, новий тип екологiчноï свiдомостi. Тому з необхщшстю виникло питання про на-гальшсть впровадження нових принципiв взаeмовiдносин людства з природою, новоï системи щнностей, яка б грунтувалася на визнанш самоцiнностi природного свiту, рiвноцiнностi всiх iснуючих на планетi природних творшь,
що об'еднаш в едину глобальну еколопчну систему. Суть людини визна-чаеться не лише соцiальним, але й природним середовищем, а тому еколопч-нi закономiрностi не втрачають для шдивща свое! обов,язковостi. Таким чином, ставлення людства до проблеми взаемовщносин з природним свiтом пройшло шлях вiд повного заперечення самощнност природи у свiдомостi первiсних мисливщв, через антропоцентристську систему цiнностей, яка па-нувала протягом столiть в Сврош, до сучасного розумiння й розвитку еколопчно! культури, яка орiентуеться на щнност екоцентристсько! свщомость
Запобiгання перетворенню екологiчноï кризи на глобальну катастрофу зумовлюе необхiднiсть нового бачення св^у, утвердження новоï системи еколопчних щнностей, яка може бути сформульована у виглядi "новоï еколопч-ноï парадигми" [13], або "новоï iнвайронментальноï парадигми" [4, ст. 34]. Попри формальш вщмшност, змiст такого пiдходу вбачаеться у тому, що незва-жаючи на винятковi характеристики людини як природно!" i соцiальноï iстоти, вона е лише одшею з ланок (хоча й ушкальною, неповторною) у ланцюзi глобально:' екологiчноï системи. Взаемозв'язки мiж складовими цiеï системи нак-ладають на людину iстотнi обмеження щодо використання технологiчних мо-жливостей для задоволення власних потреб i примх, а наявшсть iнтелекту не звшьняе особу вiд залежностi вщ загальних законiв розвитку природи.
Багато дослщниюв вважають, що саме "нова швайронментальна парадигма" повинна стати тдгрунтям для формування нового типу екологiчноï свiдомостi - екоцентристського [3, 4]. Ми подшяемо позицiю згаданих авто-рiв, якi переконливо доводять, що вищий щабель у системi цiннiсних уявлень сучасноï людини мае поЫсти переконання щодо виключноï важливост гар-монiйного розвитку людини i природи. Така позищя передбачае визнання са-моцiнностi природного свiту незалежно вiд уявлень щодо "корисностi" або "шюдливостГ його об,ектiв чи процеЫв для людини. Таким чином, еко-центристька свiдомiсть заперечуе iснування iерархiчноï картини свiту. Людина посщае у нiй однакове мiсце поряд з шшими природними iстотами, що зумовлюе необхщшсть рiвноправноï взаемоди мiж суспiльством i природою, яка мае прийти на змшу односторонньо спрямованому впливу людини на се-редовище ïï iснування.
Стверджуючи необхiднiсть розумшня розвитку природи i суспiльства як процесу коеволюци, спiльного розвитку i взаемовигiдноï взаемоди, зазна-чимо, що у сучаснш науцi не юнуе единого тлумачення змiсту коеволюци [9]. Дехто з науковщв суть коеволюци вбачае у збереженш природи у вщносно незмiнному виглядi, що видаеться нам у принцит неможливим з урахуван-ням активноï природоперетворювальноï сутностi людини, iншi наполягають на необхщност збереження рiвноваги, балансу мiж людиною i природою [7]. Попри iснуючi розбiжностi у поглядах, вчеш единi у думцi, що долi людства та природи е нероздшьними. А тому спроби вирiшити суто "людсью" проблеми за рахунок природи або навпаки заздалепдь приречеш, дiяльнiсть з охо-рони природи продиктована необхщшстю зберегти природний свгг заради нього самого. Вiдтак, саме екоцентристська система щнностей мае бути пок-ладена в основу формування сучасноï екологiчноï культури.
На наш погляд, екоцентристський тип екологiчноï свщомост - це система цшшсних уявлень про свiт, для яко1' характернi прiоритет екологiчноï доцiльностi, прагнення до рiвноправноï взаeмодiï суспiльства з природою i визнання самоцшносл природного свггу.
Водночас хочемо наголосити, що екоцентристська система цiнностей не е такою, що вщразу й беззаперечно сприймаеться широким загалом. Тому першим кроком на шляху встановлення нових принцишв взаемоди сус-пiльства з природою мае бути усвщомлення необхщност 1'х щонайменше на-уковою громадсьюстю, розробка теоретичних пiдвалин i засад взаемоди сус-пiльства з природою. У подальшому цi напрацювання мають пропагуватися i втшюватися у суспшьну свiдомiсть через активнi iдеологiчнi, виховш, роз'яс-нювальнi заходи тощо. Проблема полягае у тому, що часу на послщовне роз-гортання тако1' дiяльностi практично нема, оскiльки, як вже зазначалося, нинi iснують об'ективш передумови для перетворення екологiчноï кризи на катастрофу. Як слушно зауважуе М. Моюеев, "людству для того, щоб забезпе-чити свое майбутне, належить змiнити моральнi принципи настшьки гли-боко, як це вщбулося на зорi становлення суспшьства, коли норми поведiнки серед неоантротв замiнила людська мораль" [8].
На наш погляд, вищим щаблем еволюци сучасних еколого-економiч-них систем е екогомолопчш. При цьому ми повшстю подiляeмо точку зору С. Злупка, котрий вбачае ïï роль у "... створенш передумов розвитку на-цiональноï економiки, яку персонiфiкуe людина. Мiж екогомологieю i на-цюнальною економiкою спiльне те, що вони враховують едшсть економiчноï та екологiчноï безпеки" [5]. Так само аргументованою й переконливою ви-даеться ще одна iдея цього ж дослщника, який зазначае, що "нацiональнi екогомолопчш системи, очевидно, потрiбно розглядати у контекст теорiï порiв-няльних систем, бшя витокiв якоï були й украшсью економiсти, зокрема, Всеволод Голубничий..." [6].
Загалом у ру^ окресленого методолопчного дискурсу важливою пе-редумовою сучасного соцiального прогресу е забезпечення людством природного прогресу, а напрямком цившзацшного розвитку е фiлософiя еко-логiчноï альтернативи, що грунтуеться на новiй еколопчнш парадигмi, тiсно пов'язанiй з бюцентричним i холiстичним пiдходами [3, ст. 19]. При цьому, як слушно зазначае вщомий сучасний учений Ю. Туниця, "едина щеолопя, яка юнуватиме до того часу, допоки юнуватиме життя на Землi - щеолопя екологiчного iмперативу [11].
Лггература
1. Андрущенко В.П., Михальченко М.1. Сучасна соц1альна ф1лософ1я. В 2-х т. - К.: Генеза, 1993. - Т. 1. - С. 135.
2. Вебер М. Протестантська етика i дух кап1тал1зму: Пер. з тм. - К.: Основи, 1994. - 261 с.
3. Гришв Л.С. Еколог1чно збалансована економша: проблеми теорй. - Льв1в: Льв1в-ський НУ 1м. I. Франка, 2001. - 240 с.
4. Деребо С., Ясвин В. Две модели экологии// Человек. - 1998, № 1. - С. 34-40.
5. Злупко С. Екогомолопя i становлення нащонально'1 економши Украши// Наук. зб1рник Украшського Вшьного Ун1верситету. - 1995. - Т. 17. - С. 332.
