CC BY
47
original capital, by the method of decision of geopolitical problems, fight for a market et cetera.
Key words: self-education ofpersonality, activity of self-education,, «CRT» technology of self-education ofpersonality, knowledge, information, of informatively-communi-cation environment, strategies of self-education, of is self-perfection.
УДК 008:74(477)
Л. В. Анучина, доцент;
В. Г. Грицаненко, доцент
РОЗДУМИ ПРО ФЕНОМЕН НАРОДНОГО МАЛЯРСТВА (СПРОБА КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНОГО АНАЛ1ЗУ)
Авторы cmammiроблять спробу культурологiчного аналiзу феномену украгнсько-го народного малярства. Неоднозначна оцтка народног картины з боку мыстецтво-знавщв, на думку до^дныюв, выкликана тым технократычным мысленням, яке пануе у сучасному суспiльствi. Прагматычне мотывування вiдрiзняе вызначення ecix явыщ та жыттевых позыцш, у тому чы^i й емоцтно-почуттевых, не ттькы сучaсностi, а й мынулого. Але в народнт картыт прысутнш сплав iдеaльного, метaфiзычного, немaтерiaльного та мaтерiaльного. 1ншымы словами, феномен украшського народного малярства гармоншно поеднуе мaтерiaльне та духовне, у ньому у плотському, мaтерiaльному субстрaтi прысутня субстанщя душi. Цей феномен е вттенням менталтету украгн^в, зокрема, нaявностi в ньому aмбiвaлентных, бтарных начал.
Ключовi слова: украгнське народне малярство, сакральтсть, менталтет, емо-цтно-почуттеве, рацюнальне.
Явище прим^иву-на'1ву у контекст еволюцшно-прогресистсь^' дина-мши породжуе теоретичш незгоди, концептуально-творчу розгублешсть, естетичну дезорiентованiсть. Сучасна цившзащя у прагматах i ращях влас-ного поступу надае перевагу завершеним, стабшьним, оргашзованим системам. Коли ш доводиться зус^чатися з навалою розрiзненого, деструкту-рованого, аби втратити навички штелектуально-емоцшного прямостояння в хаотичних динамшах безладу, вона в пошуках критерпв, цшшсних орiен-тирах починае гарячково вишукувати принципи усистемлення, вибудовува-ти iерархiï, укладати схематичш, семютичш ряди тощо. 1ншими словами, вона шукае шляхи, яю i забезпечують те, що можна визначити як шюз^ впорядкованосл, усталеносп буття, конформютського спокою, психолопч-
68
© Анучина Л. В., Грицаненко В. Г., 2015
ного комфорту. Цивтзащя прагне передбачуваност та, можна сказати, спрощено'1 картинки дшсносп.
Погляд, звернений у минуле, здебшьшого мае прагматичне мотивування. Ращонально вибудуване, технократичне сьогодення вимагае ч^кого, прагматичного визначення навiть емоцiйно-динамiчних життевих позицiй та сутностi минулого. Нашим сучасникам складно уявити жагу та пристраст естетичних штенцш тих минулих чаав, тих потягiв людини, особливо сшь-сько'1, до мистецько'1 творчостi, до вiдтворення в нш свого глибинного i сокровенного.
Дшсно, якщо придивимося до того малювання, що називають поважнi мистецтвознавцi прим^ивом, навiть нашим, «мюьким» оком, побачимо все те, що складало на той час сенс людського життя. Крутороп воли везуть мшки з житом-пшеницею (символ достатку, добробуту) до в^ряюв-млишв, сидять на возах жшки в очiпках, дiвчата у вишиванках та з вiночками округ голови, з барвистими сачками у вшочках (символ вiчноi молодостi), а по-гоничi-дядьки (символ амейно'1 злагоди) 1дуть опрiч (символ розмiркова-ностi, розмiреностi, усередненостi). Поблизу дороги — ставочок, на ставочку — лебеду рибалонька в човнику. На небi — бш хмарки, летять пташки над селом (символ плинносп часу). Украшське село оточене тополями, рясними садами, хатки в садах загубилися (символ не розбурханого воро-жими сгаиями свiту, тихих вод та чистих небес)... До води схилилися вер-болози, явiр замолодiв, запишалася над водою червона калина, на ставочку випливае качечка, а поряд з нею — каченя (символ поетичносп й iдилiчнос-т сущого).
Також у на'1'вному примiтивi обов'язково присутня i Наталка, яка з ко-ромислом йде до кринищ, i Петро-козак проситиме води напитися (символ вiчноi Любовi). Тут i слово органiчно з'явлено «Тшай, Петре, з Наталкою, iдуть мати з качалкою» (символ iронiчно-жартiвливого погляду на буден-нiсть).
Отже, в народнш картинi обов'язковим е високе, сакральне та профанне, в нш наявне перемикаеться з високого на профанне, буденне.
Над уам цим багатим св^ом — благословення Спаса Вседержителя. I Божа Матср покривае вщ бщ сво'1'м покровом. Великомучениця Варвара з чашею в руках. Великомучениця Катерина з пальмовою гшкою. Перед нами Свгг Божий, благодать Божа, благолете i благо на небесах i на землi.
Саме такими були ощ украшсью малювання.
Тепер картинкона'1'ви, картинкощшп тисячами i тисячами розчинилися, розпорошилися, анiгiлювалися на прах у хаосах i торнадах радянського життя. Утрачено нестшшсть руху, зв'язок мiж художником i Природою.
Колись Лазар Барановський, художник украшського бароко, визначав взаемопроникнення-злучення-сплав iманентних опозицш духу (щеального, метафiзичного, нематерiального) i живота (плотi, матерiального) як чудо. Вiдчутна наявнiсть у плотському, грубо матерiальному субстратi субстанцп душi (почуттевого, iррацiонально-мiстичного, метафiзичного) часто-густо в акцентованих дозуваннях е найприв^шшою рисою украшського худож-нього бароко. Цей емоцшний акцент, це чудо душi з вiдтiнком украшсько-го народного на'1'ву — головна художня складова прим^ивного малювання.
Фундаментальна основа на'1'вного малювання визначена украшською ментальшстю. Саме ментальнiсть детермiнуе i регулюе ушверсальш змiсти взаемин художника зi свiтом-довкiллям, налаштовуе на певне св^овщчуття, надае емоцiйно-змiстовнi орiентацii буття, шби нiзвiдки пiдказуе шляхи художнього осягнення, освоення й узагальнення сущого.
У цариш художнього саме ментальнiсть викликае, визначае, продукуе головш регiстри й акорди емоцшно-почуттевих забарвлень, кольорiв усвь домленого, укладае складш партитури емоцiйно-образних значень. Водно-час завдяки особистiсному характеру цих значень-забарвлень конкретш образнi втшення ментальних якостей постають як досвщ безпосередньо'1 художньо'1 практики народного майстра. Зазначимо: змютовно-ментальну складову художнього ^ж iншим й iнституцiональнi характеристики вза-галi ментального) у системi ращональних логiк та категорiй практично не-можливо як означити, так i прокоментувати. Для художника вони з'являються у своерщному «мисленнi картинками», глядними образами. Митець оперуе iррацiонально-чуттевими уявленнями, узагальненим пригадуванням чогось, «витягнутого» з шзвщки, чогось, що iснувало або юнуе як таке, що завжди з тобою, було забуто, але раптом згадалося, згадуеться лише зараз, лише тепер.
Подiбне емоцшно-мисленневе рефлексування генетично й юторично е первинним, чуттево-шформацшш потоки цього процесу за своею силою, глибинною, емоцшно-змютованою насичешстю зазвичай бувають бшьш життево-значущими для людини, ашж логiки операцiонально-вивiреноi умоглядно'1 iнформативностi.
Безперечно, цi рiзновиди шформацп накопичуються, залишаються у ро-довш пам'ятi, пам'ятi поколiнь, соцiуму, людства, людини. Змюти логiчно-iнформацiйних потомв перетiкають у бiльш-менш органiзованi науковi системи чи буденнi логiки пояснення св^у, природи, людини, соцiуму. Змюти iррацiонально-ментального iнтегруються у вiдносно цшсш картини-образи свiту, його певним чином узагальнеш емоцiйно-почуттевi оцiнки. Останш е джерелом усталених уявлень краси, ладу, поезп, вiтальноi випов-
неносп часу, смирення, любов^ приязш, плину (часу), розгортання (простору i само! людини у часьпростор^ та iн.
Для деяких митщв ментальне е домiнуючим у творчосп, у iнших панують операцiонально-логiчнi мехашзми пластично-просторового, колористично-го моделювання щей.
«Високе», «майстершсть», «професюналiзм» — це власне мiра техноло-пчно! «навченосп» операцiонального моделювання, оперування схемами, рецептами, аналопями для формування художнього тексту. Пщтверджуе це той факт, що сучаснi художники створюють безлiч картинок етшчно-юторич-ного змiсту, та вс вони е продуктом цього ращонально-умоглядного ткту-рованого моделювання, такого собi художнього думання за надбаними схемами. Ц митцi вмiють вигадливо, грамотно наповнити юторичний сюжет промовистими юторичними деталями, скомпонувати зображення в «натяк-паралелi» з композицiйними системами певно! юторично! епохи, професiйно сташзувати образний ряд твору пiд давне, високе, низьке, архшчне, ншвне, прим^ивне, iнтелектуально-концептне тощо. Цих майстрiв вiдрiзняе малю-вально-технiчний професiоналiзм, майстернiсть та вiртуознiсть, тому 1'хш твори — зразок високо! професшно-цехово! добротностi й «зробленосп».
Але, на жаль, у творах таких художниюв вiдсутне головне — почуттево-емоцiйне начало, те, що власне й складае те нащональне, етшчне, наше, близьке, рщне, автентичне, щире, iнситне — саме те, що «немiряне» при-сутне в народному малярсга.
1нситне, не привнесене, природне детермшуе, визначае акти картино-творення i змiстовно-емоцiйне наповнення намальованого народного маляр-ства. Його живописний матерiал демонструе очевидну виявлешсть плотi свiту, в ньому наявшсть тiлесного зримо пiдкреслено. Але в цьому матерiа-лi присутнi змюти, узагальненi на образному рiвнi. Вони «вихлюпуються» за межi зупиненого часу, за межi зупинено!, статично! матери.
Можливо, таши незбагнено! загадкованостi, вочевидь явлено! метафь зично! вiтальностi надае саме опозицшно-мапчна природа динамiки, яю наповнюе живописнi народнi малюнки. Можливо, наше око починае вчи-туватися, «витягувати», iншими словами, розпредмечувати т емоцп та по-чуття художника, яю переживалися, опредмечувалися ним у «сп'яншнях малювального екстазу». Так чи шакше, але у цих ншвних картинках, ма-люнках вiдчутний вияв украшського менталiтету — прагнення угармошю-вання, спiввiдношень душi i тша, того, що вже згаданий Л. Баранович ви-значив як щею «чудного злучення». Тiло iснуе як прихисток, сховище («моя хата») утаемничено!, схвильовано!, переповнено! емоцiями та почуттями душ^ а все разом живе як щея, як психоматична цшсшсть i як явлена суб-станщя.
У стввщношеннях радосп, печал^ любов^ страждань, щастя украшщ iдентифiкують себе, вiдмiннi вiд шших етнiчних спiльнот саме цiею при-сутнiстю чуттевостi. Глибинне-почуттеве «Ой.» вириваеться назовш з метафiзичних глибин украшця, з його переживань. Саме оцим «Ой.» починаеться переважна бшьшють народних тсень, ним наповненi страж-дання i плачi шевченково'1 поезп, воно е органiчною пластичною складовою народного на'1'вного живопису. Навiть серГ1 Мама'1'в попри свою медитатив-ну незворушшсть змiстовно, у текстових супроводах позицюнують себе емоцiйно: «Ой, голосно ж бандурочка грае», «Гей, бандуро моя золотая», «Гай, гей, як був же я молодим» та тому подiбне.
У змютовному сена живописш «переживання» народних малярiв з'явленi у розмагга гами емоцiйних станiв, пов'язаних з щеею любовi та кохання, а також власним глибинно-ментальним потрактуванням цих сташв у напрямi закоханих та досягненш злагоди (подружньо'1, имейно", любовно").
Змiстовнi злагоди пiдкресленi, тдсилеш характером просторово-коло-ристичних узгоджень, а мiра угармонiзування форми i змюту дозволяе не просто «прочитати», емоцшно вiдгукнутися, сприйняти 1'х, а вщчути 1хню метафiзично-енергетичну наповненiсть. Це не живописний наратив-розпо-вiдь, не малювальний мотив, замикаючий-загукуючий до ствпереживань, а ств-псальм, спiв-гiмн, спiв-осанна. щось таке, чому стилiстично-жан-рового визначення немае. Складно зрозум^и: це усвiдомлений задум маляра, таке собi арх^ектошчне втiлення iдей або це результат тдсвщомого, зачаровано-зачудового живописання.
Будь-яка народна картинка — твiр, який несе в собi потужно-бентежне почуттеве наповнення, такi глибинш змiсти, якi важко знайти в експозицш-ному рядi середньостатистичного галерейного «проекту». Ншвне малярство сповнене певною пасившстю психологiчного iснування, утаемниченiстю душевного буття украшщв на противагу тому, що вважають життям актив-ним. Водночас не можна обшти увагою i те, що народне малярство вщбивае таку якiсну особливiсть украшського менталiтету, як амбiвалентнiсть, по-двшшсть укра'1нсько'1 вдачi, завдяки чому на'1'вна картинка сповнена того, що протилежне всьому вищезгаданому.
Пiдкреслимо: украiнцi зпдно з ментальними особливостями додали внутршш протирiччя не через боротьбу, не через досягнення прюритету чогось одного, а саме тим «чудним злученням», угармонiюванням, досяг-ненням злагоди, про яке йшлося рашше.
Народне малювання сповнене внутршшми зусиллями майстрiв, спря-мованими на гармонiювання свiту. Живопис заповнений як сценами стише-них виявiв, самозаглиблень, глибинних переживань, любовi до жiнки, ма-терi, ам''1, природи, до свого рiдного краю, так i енергiею активного, у тому
чист авантюрно-козацького, яке спiвiснуе в душi укра!нця в органiчнiй едносп зi спокоем та непорушнiстю. Присутшсть амбiвалентного вiдрiзняе не лише зм^товно-тематичш, сюжетнi характеристики малювання, а й з'явлено в способах художньо-пластичного «викладу» живописно! маси — активно!, звихрено-скуйовджено'1', структурно-розбурхано!, колористично-розма!то!.
Умiння узгодити стихи, притлумити, смирити iманентно опозицшне, викласти його як замирену, оргашзовану стихiю життя в творах народного малярства е справжшм «чудом».
Зупинити мить, зафшсувати всi деталi або продовжити миттевють, включивши щ деталi в розгортання i трансформаций оживити мертовно-пастозну матерiю, вичавлену iз туби, розлаштовувати, поеднати цi, тепер уже напов-ненi життям фрагменти в едину плоть, сповнену трепету, мерехтшь, кше-тики, перетикань енергетичних напружень i всього того, що ми називаемо в^альшстю. Коли хтось особисто вдивляеться у народш картинки, шбито сам перетiкае в т мютери, сам стае частиною живописного твору.
Багато мистецтвознавщв стверджують: кожен, хто стлкуеться з худож-шм твором, убачае не те, що достеменно перед очима, а те, що хоче поба-чити. Подiбне вiдмiчав О. Шпенглер, коли розповщав про iталiйськi ман-дрiвки Й. Гете в пошуках античностi. Останнш не стiльки рефлексував побаченим, ру!нами Пестуму, Помпе! тощо, не стшьки осягав-переживав реальнi фрагменти минулого, скшьки говорив про них «iз неприхованим незадоволенням», пiдсумовуючи сво! враження як «диковинне, наполовину неприемне враження». Це тому, що все те не узгоджувалося з його надiями i сподiваннями давнього, бо в уявi генiя вже була створена ним самим його гармоншна, довершена, досконала античшсть, його особистiсний варiант-абсолют греко-римсько! культури.
1ншими словами, кожен раз уа, хто торкаеться мистецтва, бачать у його твореннях, у минулому те, чого не мали сам^ на що сподiвалися у глибинах власно! душь Звичайно, народне малярство, виходячи зi схильностi людини осягати-згадувати-моделювати минуле, iмплантуючи в нього у великих дозах дшсне, чи апелювати до минулого, створюючи шюзп бажаного, поза сумшвами, нацшено на витворення малярського мiфу — мiфу, який е не лише неадекватним минулому, але часто-густо не мае з цим минулим май-же шчого спiльного. А та обставина, що сьогодш мало хто з нас здатний витягти з мороюв пам'ятi змiсти минулого, породжуе байдужють до народного малярства, ощнку його як чогось примiтивного, недолужного, або робить його неюнуючим у системi художнiх цiнностей.
На жаль, бшьшють наших сучасникiв сильнi духом, але абсолютно не метафiзичнi люди. Це люди цившзаци, а не культури, нацшеш на реальнi
устхи, досягнув будь-якою щною. Якщо вони й потребують якихось шю-зiй, якоюь мiфолоrii, то лише комплiментарноi, лише для себе, про себе та про свое прагматичне сьогодш. Здебшьшого — це жителi урбанiстичного свiту, пгантських «св^ових столиць», за висловом О. Шпенглера, поряд Í3 якими шший ландшафт культури знижуеться до рiвня провшцп. Для них замiсть св^у — мiсто, центр, у якому зосереджено все життя, а все шше нiбито усихае; замiсть певно'1 форми, зрослого 3Í землею народу — новий кочiвник, паразит, мешканець великого мiста, позбавлений традицiй, юну-ючий у виглядi флуктуруючо'1 маси, людина практичного складу, арелiгiйна, розсудлива, безплщна, глибинний неприхильник селянства. Свггова столи-ця визначена космополiтизмом, а не Батьювщиною, холодною реакцiею на факти замють благоговiння перед тим, що створено прабатьками, окамень лютю безрелiгiйного серця, а не минулою релiгiйною вiрою у серцi, сус-пiльством замiсть держави. Подiбна характеристика, надана О. Шпенглером людиш епохи европейських присмерюв, у сучаснiй людиш, людинi XXI ст., свiдчить про втрату ii цiлiсностi та гармони.
Незважаючи на подiбнi песимiстичнi визначення, живе сподiвання на те, що в глибинних прошарках мнемонiчного алювш, у найзатемненiших i давно не пров^рюваних комiрчинах пам'ятi людини, для яко'1 Батьювщи-на — там, де добре, ще зберiгаються хоч уламочки, хоч фрагментики чогось родинного за оте «ubi bene». Надп, що ця людина здатна одного разу звучно i беззастережно зiрвати з петель дверцята позачиняних комiрчин, роз-колошкати i розкуйовдити протягами i торнадами, виштовхнути на поверх-ню все оте мнемотичне «см^тя», з якого повинш все ж таки повиростати щонайнiжнiшi зела метафiзики, поезп й вiри. Живе впевнешсть у тому, що не лише ми самi творимо минуле, але не меншою (а, може, й бшьшою) мiрою минуле творить нас.
Це вони — архшчне украшське село, украшська хата, украшська iсторiя, украшська Природа, картинки-щшп украшського буття, украшсью батьки, дiдусi та бабусi створили та продовжують творити украшських художни-кiв — майстрiв народного малярства.
Народш майстри, творцi примiтивного i досконалого, незграбного та недолужного у свош нащленост на сiльську арха'1'ку i щемнобентежного у сво'1'х довершених пластично-колористичних рефлексiях споминах, осо-бистостi-метафiзики колись будуть достойно оцiненi не тшьки ствв^чиз-никами, а й св^овим товариством.
Так несподiвано вторглися в контексти сощальних поцiнувань на'1'вш картини Пiросманi, Т. Руссо, малюнки К. Бшокур i М. Приймаченко. Без-перечно, народна художня творчють — явище масштабне, високоохоплене,
нав^ь ^андюзне. Важко не погодитися: те, що умовно нaзивaeмо на'1'вом або пpимiтивом, y багатьох вимipaх не вiдповiдae визначенню «пpимiтив», «на!'в» — втiленню невиpaзного, неоковиpного, недоладно злшленого на yзбiччях мaйстpизмy.
Дивитися на нapоднy художню твоpчiсть потpiбно очима сеpця ïï твоpця, людини витончено'1 дyшi, неyпеpедженоï фоpмaльно-aкaдемiчними наста-новами, вивiльненоï вiд iснyючих пpофесiйних доктpин. Нapоднa твоpчiсть долyчae нас до нaйсокpовеннiшого, нaйголовнiшого, в ньому втiлюeться те, що визнaчaeться як apхетипiчне, спiвзвyчне з ментальними pефлексiями yкpaïнськоï нацп.
Сучасне iнфоpмaцiйне суспшьство у сво'1'х paцiях i ^агматах головними пpiоpитетaми ввaжae зaвеpшенi стабшьш, оpгaнiзовaнi системи. Якщо сьо-годш доводиться зiштовхyвaтися з навалою pозpiзненого та де^^у^^но-го, втpaчaти навички штелектуального пpотистояння в хаотичних динамшах безладу, цивiлiзaцiя в пошуках ^ш^пв, цiннiсних оpieнтиpiв, доpоговкa-зiв починae гapячково вишукувати пpинципи усистемлення, вибудовувати iepapхiï, укладати семaнтичнi i семютичш pяди та iн.
Усе це e шляхом до шюзп впоpядковaностi, yстaленостi буття, конфоp-мiстського спокою, психолопчного комфоpтy так звано'1 пеpедбaчyвaностi, i, може, нaвiть шляхом до скощено!' кapтинки дiйсностi, взaгaлi скощено!' дiйсностi.
Хибнiсть ^eï позицп очевидна: неможливо аш в сyспiльномy житп, aнi, зокpемa, в художньому ^оцеа оpieнтyвaтися виключно на таку ^6í спpо-щену yстaленiсть i стабшьшсть.
Адже вapто вiдмежовyвaтися вiд paцiонaльно-логiчноï опеpaцiонaльщи-ни, вiд спiввимipiв, поpiвнянь, вiд iнстpyментapiю, яким ми послyговyeмося, вiд усього того, що в суспшьнш дyмцi зaтвеpджено як достеменш ознаки належного, iстинного, високого по вщношенню до художнього. Усе це — освiченiсть, поiнфоpмовaнiсть, еpyдицiя, навчешсть, здоpовий глузд, науко-вiсть тощо — накопичувалось у нашш свщомосп бiльш-менш стpyктypовa-ною yщiльненою масою сощального paцiо.
Дiйсно, e потpебa в тому, щоб вiдстyпити на ^ок вiд paцiонaлiстичних настанов, яю нaвеpтae нaшi оцiнки до поpiвняльних хapaктеpистик, до pозy-мiння мистецтва як усвщомленого досягнення певного еталонного pезyльтa-ту. Спpобyeмо подивитися на твоpи мистецтва, зокpемa на нapоднy на1вну кapтинкy очима ïï твоpця, людини, неyпеpедженоï фоpмaльно-aкaдемiчними настановами i вивiльненоï вiд малювальних доктpин уяви, яка з особливим внyтpiшнiм хвилюванням долучалася до найголовшшого, yсiмa доступними 1й засобами втiлювaлa його, ствоpювaлa кapтинy yкpaïнських iдилiй.
Л1ТЕРАТУРА
1. Белов В. Лад / В. Белов. - М., 1989.
2. Бшокур К. Малярство i проза / К. Бшокур. - К., 2009.
3. Макаров А. Свггло украшського бароко / А. Макаров. - К., 1994.
4. Полевой В. Двадцатый век / В. Полевой. - М., 1989.
5. Эко У. История красоты / У. Эко. - М., 1989.
6. Эко У. История иллюзий / У. Эко. - М., 2013.
7. Шпенглер О. Закат Европы / О. Шпенглер. - М., 1988.
РАЗМЫШЛЕНИЯ О ФЕНОМЕНЕ НАРОДНОЙ ЖИВОПИСИ (ПОПЫТКА КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА)
Анучина Л. В., Грицаненко В. Г.
Авторы статьи делают попытку культурологического анализа феномена украинской народной живописи. Неоднозначность оценки народной картины современными искусствоведами, считают авторы, обусловлена тем технократическим мышлением, которое господствует в нынешнем обществе. Прагматичная мотивация характеризует определение всех явлений и жизненных позиций, в том числе и эмоционально-чувственных, не только сегодняшнего дня, но и прошедшего. Однако в народной картине присутствует сплав идеального, метафизического, нематериального и материального. Другими словами, феномен украинской народной живописи гармонично соединяет материальное и духовное, в ней в плотском материальном субстрате всегда присутствует субстанция души. Этот феномен является воплощением менталитета украинцев, в частности, характерных для него амбивалентных, бинарных начал.
Ключевые слова: украинская народная живопись, сакральность, менталитет, эмоционально-чувственное, рациональное.
REFLECTIONS ON THE PHENOMENON OF FOLK PAINTING (ATTEMPT AT CULTURAL ANALYSIS)
Anuchina L. V., Gricanenko V. G.
The authors make an attempt to culture-based analysis of the phenomenon of the Ukrainian folk art. Ambiguity assessment of folk paintings modern art historians, authors, due to technocratic thinking, which gospodzstvuet in the current society. Pragmatic motivation describes the definition of all phenomena and attitudes, including the emotional-sensual, not only today, but in the past. However, people's picture perfect, alloy is metaphysical, non-material and material. In other words, the phenomenon of the Ukrainian people's painting combines material and spiritual, in the flesh the material substrate is
always present the substance of the soul. This phenomenon is the embodiment of the mentality of Ukrainians, in particular the character ambivalentnyh, binary started.
Key words: Ukrainian folk painting, sanctity, the mentality, the emotional-sensual, rational.
УДК 141.319.8:82-1/-9(477)
Н. В. Козырева, здобувач
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ ПРО СМ1ХОВУ КУЛЬТУРУ ОСТАПА ВИШН1
Статтю присвячено анализу фiлософсько-антропологiчних iнтенцiй «романтики втагзму» М. Хвильового, з'ясуванню мiсця i ролi CMixy в забезпеченм повноти людського буття. Смiхова культура вiдкривае новi можливостi для цмсного та багатоаспектногорозумтня сутностi культури, сустльства, людини. CMix стосу-еться рiзних сторт життя людини, моделей ii поведтки, титв особистостi, вiдтак смiх дозволяе адекватно оцтити сустльне буття, що е надзвичайно важливою передумовою для розумтня сутностi сощокультурних процеив. На матерiалi вiдо-мого памфлета «Остап Вишня в "свiтлi" 'мвог" балабайки, або...» виявляеться розумтня М. Хвильовим смiховоi культури Остапа Вишт.
Ключовi слова: фшософська антропологiя, «романтика вiтаiзму», смiхова культура, iронiя, гумор, дотеп, мова гумору.
Актуальтсть проблема. CMixoBa культура мае давш традицп в укра-шськш художнш прозь Украшська смiхова культура будуеться на «доброму CMixoBi», який закладено у «свт народного смiху» I. Котляревського, Г. Кв^ки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, I. Нечуя-Левицького, П. Мирного, М. Коцюбинського, I. Франка та «фшософп серця» Г. Сковороди. Цю традищю продовжуе у свош творчосп й М. Хвильовий з ураху-ванням «антрополопчного повороту» в европейськш гумаштарнш думщ першо'1 третини ХХ ст. та доробку митщв 3i св^овим iM^M: Д. Боккаччо, Ф. Рабле, М. де Сервантеса, Д. Свiфта, А. Франса тощо. Разом i3 тим смiхо-ва культура набувае особливого значення у сучасному сустльста, оскшьки лише засобами смiху можна збагнути окремi важливi аспекти св^у людського буття.
Аналiз останнгх до^джень i публшацш. Проблеми смiху, комiчного та смiховоi культури розглядаються у фiлософських та л^ературознавчих
© Козырева Н. В., 2015
77
