CC BY
6
implementation in pilot projects are proposed in contemporary cultural studies, developed at the National Academy of Managerial Personnel of Culture and Art. As a means of intensification of synergetic processes in the cultural environment of the regions offers modern social and humanitarian projects aimed at further integration development. The international aspects and problems of cultural projects «Cultural dialogue: Ukraine, Greece and Serbia», « Mystetskyi Arsenal» are defined in this article. The article gives synergy and cluster foundation of humanitarian strategy phenomenon in Ukrainian-Europen cultural changing.
Key words '.cultural space of Ukraine exogenous and endogenous factors, synergy, convergence, cluster, strategic and project approaches. cultural projects.
УДК [378.016.80]:33 М. Якубовська
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОГО ПОРОЗУМ1ННЯ М1Ж НАРОДАМИ ЯК ОСНОВА КОМУН1КАТИВНО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 СУЧАСНИХ ФАХ1ВЦ1В ТЕХНИЧНОГО
ПРОФ1ЛЮ
На прикладi творчостi В'ячеслава Медведя розглянуто суть, структуру, роль та важлив^ть розвитку комуткативног компетентностi у системi духовного порозумшня мiж народами. Показано, що комуткативна компетентшсть - важлива складова профестного становлення майбутнього фахiвця та одна 13 умов його профестного зростання.
Клю^о^^ слова: компетентшсть, професiоналiзм, структура компетентности парадигма профестно'г освти, культурологЫний свтогляд, ттелектуальна проза, культурологЫна проекщя.
В умовах духовно-еволюцшного оновлення суспшьства вщчуваеться гостра потреба у формуванш нових особистостей, як у ХХ1 столiттi стануть визначати загальш напрямки духовного розвитку суспшьства. Криза гумаштарно'1 пол^ики кшця ХХ столбя продиктована як економiчними, так i фшософсько-психолопчними процесами.
Квелящя духовних щнностей зменшила роль культуролопчних прюршепв. Культура стала другорядним чинником у професшнш орiентащi суспшьства. Нехтування законами розвитку культуролопчних основ особистосп стало одшею iз причин сьогодшшньо'1 кризи. На наш погляд, л^ература, як найвагомший чинник культури, може стати важливим резонатором в оздоровленнi загальних тенденцш розвитку суспiльства. Гармонiйна особистiсть стае основою цих процесiв, оскiльки лише вона -основа вщновлення гармони Всесв^.
Формування культуролопчно'1 компетентностi у процес становлення особистостi вiдiграе величезну роль. Поняття "комушкативна компетентшсть" (вiд лат. соттишсо -роблю загальним, зв'язую, спiлкуюся i competens (competentis) - здатний) означае сукупнiсть знань про норми i правила ведения природно! комушкаци - дiалогу, суперечки, переговорiв i т. iн. [2, 107]. На наш погляд, концепщя формування культуролопчно'1 компетенци мае наступний iмператив: вiд порозумiння мiж людьми - до порозумшня мiж народами. А основа порозумшня мiж людьми лежить у формат! тзнання людиною само'1 себе.
Е. Ф. Зеер наголошуе: компетентнiсний пiдхiд - це прюритетна орiентацiя на цiлi -вектори осв^и: навченiсть, самовизначення, самоактуалiзацiя, соцiалiзацiя та розвиток
iндивiдуальностi [Ошибка! Неизвестный аргумент ключа.]. К. М. Хоруженко це поняття розглядае як тдготовленють людини до культурного спiлкування з шшими людьми [3, 185]. С невелике коло св^ових письменникiв, для яких л^ература - це не просто техшчна праця, це дихання життя, яке поглинае автора повшстю, i у своему писаннi вш, наче риба, викинута на берег буревiями,- такими виснажливими е т хвилi творчого взаемопроникнення у святая святих - у скарбницю тексту, котрий автор на граш високого вщкриття вiдчувае як альфу i омегу людсько'1 первозданностi. Тодi метафора Всесвпу являеться у ритмiцi, композицшносп, де iндивiдуалiзацii кожно'1 фрази виступае до монументального Ярового дiйства.
До таких рщкюного дару письменникiв належить В'ячеслав Медвщь. У його творчост оголений нерв душi стае епщентром Духовного Всесвiту людства. Людська душа у його творчосп виростае до рiвня космiчноi величини, i, повернута несподiвана ракурсом, наче напоена плаями карпатських таемниць i мiстичною героИкою коза^^ Коднi. Коло замкнулося: на поверхню людського буття виходить духовний св^ людства у всiй його багатовимiрностi. Твори В'ячеслава Медведя - для загального мщанського загалу будуть важкими для сприймання, тому що примушують працювати людську душу.
Письменник, розмiрковуючи про суть буття людини у системi хаосу, наголошуе: "Людина позбавляеться рiвноваги i все далi похиляеться у темнощi забуття. Усвiдомлення родинностi - едине, що 1! втримуе од поринання у темряву. Демони, ображеш, але не скореш, надсилають 1й сво1 прокляття i жахають апокалiптичними мареннями. Така людина варта зневаги, але ще залишаеться милосердя" ("Культура i смерть" ) [7].
Дослщження науково1 л^ератури про сутнiсть ^му^^товно!' компетентностi показали, що юнують два основнi тдходи до визначення найближчого родового поняття стосовно комушкативно! компетентности Низка авторiв пояснюють комунiкативну компетентнiсть через поняття "здатносп" (О. О. Аршавська, М. М. Вятютнев, Д. I. 1заренков, Д. Крютел, С. Савiньон та шш^. У роботах цих учених комушкативна компетентнiсть розглядаеться як здатшсть використовувати мову в тш або шшш сферi спiлкування.
Так, М. М. Вятютнев вщзначае, що комушкативна компетентшсть - це здатнiсть використовувати мову творчо, цшеспрямовано, нормативно, у взаемодп зi спiврозмовниками [4, 40]. Д. I. 1заренков виокремив у тлумаченш поняття "комунiкативна компетентнiсть" ютотш ознаки: а) вiднесенiсть ^му^^товно!' компетентносп до класу iнтелектуальних здiбностей шдивща; б) сфера прояву цих здiбностей е дiяльнiсним процесом, необхiдною ланкою якого виступае мовний компонент, так звана мовленнева дiяльнiсть. Зважаючи на це, автор уточнюе змют комушкативно'х' компетентности вказуючи на те, що: а) ця здатшсть до спшкування е складним, набутим умшням, яке формуеться або у процесi природного пристосування людини до умов життя в певному мовному середовищ^ або за допомогою спещально органiзованого навчання; б) ця здатшсть може знайти вияв в одному або в декшькох видах мовленневох' дiяльностi. Таке уточнення дозволило авторовi визначити комушкативну компетентнiсть "як здатнiсть людини до спшкування в одному, кшькох або вах видах мовленневоi дiяльностi, яка становить набуту в процес природно'1 комушкацп або спецiально органiзованого навчання особливу властивють мовленневоi особистостi" [5, 55].
У такому розумшш ^му^^товно! компетентностi наголошуеться на важливiй ролi здiбностей людини у п формуванш, а також вирiшальну роль ввдграе гармонiйний розвиток особистостi i здатшсть протистояти навалi безоднi. "Нарешт iсторiя помстилася нам, тим, хто так несамовито прагнув п осягнути, - п загадкове ошкiрення дорешти переконало нас у марнотносп написати правдивий твiр. ХХ столiття викiнчуеться мазохютською потугою стилiзацii усiх попереднiх двадцяти стшть" [9].
Проза В'ячеслава Медведя належить до нов^ньо! iнтелектуально-фшософсько!' прози, тiльки починае закладати умови для оновленого значенневого л^ературного поля i форм
його вираження, у яких синтезуеться фiлософiя та поезiя. Саме тому досить часто джерелом концепцш, необхiдних для створення жанру фшософсько'1 лiтератури, е романтична символша, яка репрезентуе вiдповiдний тип художнього, фшософського мислення. Це досить важливо, оскiльки в зазначеному жанрi змютовшсть е його основою, яка визначае бшьшють домiнантних характеристик для фшософсько'1 прози. «Ви собi того не дозволите, св^ постукався раз до вас, а ви його не впустили. Хоче цею крем'янистою дорогою пройти до кiнця, множачи ^хи. Ви взяли людський грiх на себе та й вже тим свят!, а вона мусит ^хи свiтовi набирати та множити, а там нема вщома, де святють, а де переступництво» [8, 140].
Отож за гротеском юторичних контамшацш - глибший план: взаемопiдсвiчування епох, трапчний сарказм часу. Не тшьки минуле озиваеться в сучасному, а й сучасне кидае свш зболений, а часом i глумливий погляд на минуле.
Проза В'ячеслава Медведя вщзначаеться наявшстю розширеного iнформацiйного поля за рахунок зчеплення фшософем. Вони поеднують у собi традицiйну романтичну образнють i занурення в "якусь конкретнiстьм, де тема проявляеться в "окремому", одиничному аспектi, що набув "сили узагальнення, потенцп символiчних значень". Максималiзм як мiра людського буття у всiх багатогранних виявах стае рисою метафоричного узагальнення. «Танцюй так, як шби на тебе шхто не дивиться. Спiвай, нiби тебе шхто не чуе. Люби так, шби тебе школи не зраджували, i живи так, шби земля - це рай», - даш слова Марка Твена е iмперативом життевого вияву персонаж1в В'ячеслава Медведя. Самодостатшсть людсько'1 iндивiдуальностi веде до самодостатност гармони Всесвiту.
В'ячеслав Медвщь у романi "Кров по соломГ' написав роман-епопею народного горя i народно'1 величi, нашого сорому i нашо'1 печалi, нашого вiдчаю i нашо'1 невтомносп... З лицарською мужшстю, беззастережною любов'ю вiн взявся боронити тих, кого любить... Тих - найменших, принижуваних вiками. Тих - винищуваних вiйнами, чорнобилями... Тих, яю встають, як "тгш забутих предюв", через пил юторп, аби будити нашi серця i наш розум до ди... Сильне культурологiчне поле творчосп В'ячеслава Медведя дозволяе розполовинити навпш страждання свiту, аби вилущити зеренце надп, основане на вщчутп гармошзацп людини i свiту. Вш з пильнiстю вдивляеться у обличчя тих, хто стать невидимим фронтом нашо'1 духовностi.
Як кров через солому, спливають вши, поколшня... От горластi баби, вбранi у куфайки i вовиянi хустини, що працею i любов'ю боронять наш дiм. 1х руки нiколи не знали машкюру, а губи - помади... Але джерело 1х сердець вражае бшьше, анiж наманiкюренi обличчя шших, якi почасти приходять у наше письменство - вихолощеш i несправжш. Бо цi, першi, справжнi. Бабуся помирае на сво'х постелi i думае, аби лiтник нiде не д1вся... Такi дивацтва старенькох жшки, яка однiею ногою переступила пор^ вiчностi, не просто марення хворох уяви. Вiдходячи, вона дбае про щось дуже важливе. Вона ще живе клопотами. Остання соломинка, остання хвиля свiдомостi, якi тримають п при життi. ".А як мош матирi було в свому лiжечку добувати послiднi ночi, то летшка не поруш пiд подушкою, усе допоминаються, чи летшк у головах, а зодалш пiч бачити, що ти там вариш, дочко; як ш було не дiждати гонука, то вона з ним балакала, а яка в тебе ам'я, чи дитина е, i я синовим голосом вщповщала; нiяк цим бабам одпрощення не знаходилося, що вони свш вш прожили й свею смертею помирають..." [8, 15].
Проза В'ячеслава Медведя сягае витоками в мiфологiю амазонок i золотого руна. Рщна земля у його творчосп стае мiрилом духовного юторичного буття. У його творах мiфологема народного тривання поривистою силою вриватиметься ташою рiдноi землi, формуватиметься поступово, мiрою здобуття кожного iндивiда людсько'1 гiдностi. У процесi формування культуролопчно!' компетентностi нелегко визначити, якi парадигми мотивацiйно-цiннiсноi системи особистостi вiдбуваються тд впливом педагога, а якi в
результатi власних духовних пошукiв студента, шляхом подолання самого себе за рахунок освоення власного чи розказаного з високою майстершстю життевого досвщу.
Таким чином формуеться вщкритють виховно'1 системи, випадковостей стають основою закономiрностей. Дане явище свого часу було описане К. Ушинським: "... в невичерпно багатш природi людини бувають i такi явища, коли сильне душевне потрясiння, надзвичайний порив духу, високе одухотворення - одним ударом винищують найшкiдливiшi схильносп i знищують закоренiлi звички, шби стираючи, спалюючи сво'Хм полум'ям усю колишню iсторiю людини, щоб почати нову, тд новим прапором " (переклад М. Я.) [8, 155].
У творах В'ячеслава Медведя зображена людина на граш життя i смерт!, на меж вiдчаю i покути - у час загострення й найвищих духовних сил. особиспсть глибока сво'1'ми думками i вчинками. Вона тримаеться генно'1 пам'ятi свого родоводу i народу. Не наршае на долю, а зi стачною мужнiстю визбируе крихти радосп, як даруе 1'й життя, i благословляе цю радють. Людина, яка школи i нi перед чим не поступиться сво'1'ми принципами i законами. Людина, яка школи не лицемiрить.
Людина, яка не чекае вщплати за сотворене добро. I школи не вщповщае злом на зло. У щоденному бутп знаходить силу вижити i не наршати. I поруч з цим - бачить несправедливють св^у i намагаеться протистояти йому. Людина, яка мужньо i сто'Хчно iтиме крiзь вiки. I боронитиме наше слово - до останнього вщддиху. I стерегтиме душу -осереддями останнього пристанища - предювських могил. "Мати дальш Андрушiвки ввiк не була, а летшка 1'й не займи,- а вони за мудрих нас таких мають, що сишв одпроводжають та наймають трактори печi розорювати, щоб було д^ям на рани прикласти якого попелу, якого спорохнявшого сирiвцю; та не нам ставати навтшшки перед синами, зогнаними зо св^у, на попелищ^ де печi перш завалом лежать, а стши й дахи ще придержують на невмирання довiчне; а не нам св^ових калш прихищати й не мати провини й спокутувати за ^хи св^ов^ i не десь, а на попелищ^- що твое, а що св^ове, царю земний, чоловiче; мовчить чоловш, зачарований свiтовою красою, вш буцiм дрiмае; то свiт замикався на тво'Хй душi, а то вже допоминаеться чогось шшого,- мушу сказати сина, де йому й дiм, i душа, де ждання не материне, не людське; де нема йому влади карати i приголублюватися, де не б^и за мулiрами i не дослухатися Драгунського; не прихищатися печi з горнятком кави, не ратувати тварi викраданням цьвахiв,- бож-ж, непоратованi сини скликають на помiч замерзлим у рiвчаках вдовам при живих чоловiках, що тим вдовам немiч доперти общяну огорожу, немiч здужатися на крик..." (Медвiдь В.) [8, 67].
У публщистичних роздумах «Iсторiя - текст - мiф» В.Медвiдь наголошуе: "Вона (людина) забуде, що таке розпач, 11 можна буде вважати "щасливою". Щастя ж означатиме текстологiчне розгадування мiфу, яким можна буде пояснювати будь-що i водночас шчого. Людина не катуватиметься iсторiею, бо св^, у якому пануе мiф як еднiсне з'ясування самосутностi, е вичерпаним..." [7].
У творчостi В'ячеслава Медведя знаходимо оргашчне поеднання класично'1 форми письма (вона виявляеться у змют зображуваного) i модерного втшення письменницького задуму (традицп зорово'1 поезй - використання паралельного плину часу, поруч на сторшщ iде щоденник його матерi i розповiдь сина-фшософа, письменника-гуманiста). Щоденник матерi вiдображае нехитрi подii сiльського життя: купила гас, помер Скиба Борка, пройшов дощик, заплатила за радю, Миколина телиця погуляла, Надя народила. Кругоплин життя. Час мовчки проходить, як пил втв, як кров по соломь.. Але жшка зi сто'Хчною мужшстю веде свiй щоденник, де народження i смерть сприймаються як глибина народно!' фшософй, де життя вириваеться криками народжень, де, як шж тд серце, проймае один-однiсiнький виств - "впала коло пошти." У грудях В'ячеслава Медведя грае орган часу, бо вш належить до пое^в, що народжуються, живуть i працюють у свiтлi найвищого одкровення. I, прямуючи до серця слова, щоб в шм прочитати знак часу, вш шзнав крик у силi мовчання.
З того дня письменник вщкривае свою душу лиш тим, хто po3yMÍe ii бентежну сповщь i тлумачить, як слщ. "Людина - у нетрях фiлософiчних побудов, iсторичних блукань, -мертва людина. Над-людина, як би хитромудро ii не закликали, не збулася; натомють збулася над-культура, що цшковито знехтувала людиною" (В'ячеслав Медвiдь, "Horror vacui") [7]. Вiдомо, що мислення людини характеризуеться чiткою спрямованiстю самого процесу на сприйняття й розв'язання задачi. Це забезпечуеться постановкою питання, в якому формуеться сама задача. Вщ ч^косп постановки питання залежить не лише штюсть задачi, а й цшеспрямовашсть самого процесу мислення. Водночас конкретизащя задачi забезпечуе активiзацiю знань i використання 1'х у нових умовах. У здатносп мистецтва давати особистосп естетичну насолоду криеться його об'еднуюча та перетворювальна, творча можливють. Вона формуеться у безпосереднш творчiй дiяльностi, разом з тим е формою шдивщульного духовного стану особист!
Дослiдження жанрово-стилiстичниx особливостей прози В'ячеслава Медведя дае можливють зробити висновок про те, що жанр фшософсько!' прози в сучаснш творчш системi не мае закшчено!' форми. Разом iз тим, аналiз художньо'1 концепцп "життя" в ix творчост показав, що у фiлософськy прозу сучасно'1 св^ово!' лiтератyри долучаються новi проблеми, не обмеженi жанровою iерарxiею, а iндивiдyальнi принципи втiлення оригшально!' поетично'1 теми е тими новащями форми, що складають основу поетики фшософсько'1' прози В'ячеслава Медведя.
"Людина, що означила епоху коротким i вбивчим словом "ЛЬОХ", творила, в першу чергу, не текст, а саме життя. Слово у Медведя сповнене тако'1 енергл, яко'1 б вистачило для наповнення багатьох романних структур його ровесниюв. Вш i далi е патрiотом свого етнiчного закутка, що не слщ ототожнювати з гумашзмом. Полюся Кодня на
Житомирщиш, Солом'янка у Киевi - це не географiя, це яскравi знаки пережитого i пщсумюв всього пережитого. Медвщь всюди. Медвiдь forever. Медвщь це завжди вагомий дискурс" [14, 43],- пише про нього письменник Володимир Цибулько.
Лицарi лiтератyри не бояться сентенцш, не бояться ira через терни до зiрок, засаджувати трояндами слщи убитих сарн i олешв. I ця заповзятiсть окрилюе 1'хш таланти, позначае зрячими вixами 1'х злети, насичуе пристрастю i пронизуе каратами краси. Фшософська проза В'ячеслава Медведя позначеш композицiйною цшсшстю, багатством аспектiв, у яких автор подае цшу гаму сво'х почутпв. Конкретнi спостереження, вочевидь, дають змогу письменниковi знайти в кожнiм випадку жив^ рельефнi деталi, якi бшьшою мiрою оxопленi сферою авторського досвщу, мiстять у собi теплоту свiжиx знаxiдок, проблиски прекрасних метафор.
«Був колхоз як колхоз; село наше одвшу пролетарське; при'хав на жительство матрос 1ван Отрощенко, i все закрутилося; агрономiв аж семеро було; знали не те що, а й як xовраxiв iз шр виливати; Федора Кyшнiра якраз бригадиром настановили; скажений був до роботи; при'жджае уповноважений Петро Давидович; што ти тут, Федьор, своевольшчаеш; Пьотр Давидович, йди ти к..., поки я не докшчу, щоб твого й духу тут не було; ну-у, Фьодор, маладец, решш вопрос, а то я думал уже i тбя послать сам знаеш куда; страшш часи були, але й страх був не той, що зара; а баштани яю були; куди твое дшо; а тепер що, - колхози розпустили, нема де й вкрасти; а було ж i держав^ i людям; ферми в долиш стоять, наче вшна перейшла, одш стши; а що дерев'яне, то на паливо порозбирали; я тодi тракторця вщкупив незадорого, то якийсь зароб^ок - городи людсью орати; а цей при'жджий - але й отряха - одну ферму тдрихтував, ще, каже, вшна i дверi поставити, та й буде пансюн для туриспв, - тут потд ставком у заплавi, де очерети, грязюка на дш така, лшувальна немов; yсi ходять, заглядають, - там той гнш засохлий шяким згремблом не одшкребеш» [11].
В'ячеслав Медвщь виявляе повне довiр'я до читача та вiрy в мапчну силу слова. Спектр переживань лiричного героя його творiв досить багатий i розюшний - вiд
розпачливих нот туги i болю до радiсного просв^лення. Йому не бракуе анi лiризму, анi техшчно! вправностi. А досвщ - магiчний ключик, яким талановитий творець в сташ розмикати будь-яку скарбницю сшв i думок, тлумачити 11 таемницю. Його талант i заповзятисть - запорука i гарантия, що вiн нiколи не зрадить себе i свою епоху, що вш у наших душах не залишиться тшьки надiею, а залишиться великим творцем.
Та як не вiрити у можливосп того поета, що несе у сво'1'й палiтрi очi рiк, душу гiр, стви полонин, курликання журавлiв, шепiт лiсiв i мерехтiння зiр, зволожуе сво! спраглi уста березовим соком, оповщае сучасникам свою бiографiю, а вщтак i бiографiю свое'! доби. Вш творить свiй день i свою епоху талановитим словом-одкровенням. Тiльки така л^ератури здатна явити свiтовi потенщал людсько! душi, творячи не лише новi лiтературнi жанри для св^ово! лiтератури, а i моделюючи новаторсью спроби фшософп людського життя як фшософп серця. Ця система перегукуеться iз природо вiдповiднiстю Григорiя Сковороди, який через фшософп серця Василя Сухомлинського реалiзувавiвся у сучасних педагопчних iнновацiйних пошуках Василя Кременя та «педагопщ життя» Н.Ничкало.
Коли йдеться про виховання, то завжди передбачаеться деякий щеал, бажана мета, до яко! ми прагнемо та з якою стввщносимо вибiр шляхiв та засобiв педагогiчних впливiв. Мета культуролопчного виховання (в кiнцевому рахунку i самоцiль суспiльного розвитку) -людина, яка розкрила повноту свое!' сутносп, ушверсальна гармонiйна особиспсть.
Як доводить глибинний аналiз творчостi В'ячеслава Медведя, щеал ушверсально! особистостi як мета виховання передбачае !! особливе вщношення з унiверсумом, внутрiшню органiчну причетшсть до нього. Така людина не вщчувае себе зачиненим "Я", до якого зовшшнш свiт протисто'ть як "не-Я". Навпаки, вона усвiдомлюе себе як природу, що досягла вершини самотзнання. "Медвщь - письменник буття. Саме цей регiстр робить його самотшм в контекстi укра'нсько! л^ератури (...). Головним героем В'ячеслава Медвщя е укра'нець на тлi перипетш свое! зрадливо! юторп. Такого роду категорп виводять його тексти на рiвень вiльного мiжнацiонального спiлкування (...). Медвщь виршуе одне з головних укра'нських протирiч: мiж нацiональним та загальнолюдським, зайвий раз пщтверджуючи, що правдиво загальнолюдським стае все найбшьш нацюнальне" [Ошибка! Неизвестный аргумент ключа.].
Як бачимо на прикладi творчосп В'ячеслава Медведя, на шляху високо! самосвiдомостi людина долае вiдчужене до всього у житп - а значить, й вщчуження свое! сутносп - та може ставитися до само! себе як до ^тоти ушверсально! i тому вшьно!. "Свобода, - писав Г. Гегель, - е лише там, де немае для мене шчого шшого, що не було б мною самим".
Проте таке ставлення до св^у та до само! себе властиве особистосп, у яко! розвинена дшсно людська чуттевють, тобто естетично розвиненш особистостi, що е, у свою чергу, також результатом естетичного виховання та самовиховання. "Читаючи "Льох", шби продираешся ^зь терни, коли на колючках залишаються шматки одягу й шюри... Це, очевидно, i справдi роман - хоча б тому, що читаеться вш так само довго, як i тисячосторiнковi епопе!... "Льох", очевидно, викличе роздратування в лавах наших шанувальниюв красного письменства. Можливо, на голову письменника посипляться таю ж прокльони, як i на Ю.Андруховича за "Рекреацй". Мiй же обов'язок випередити цей критичний пуританський пот!к i привiтати В'ячеслава Медвiдя iз Книгою Про Вихiд iз Льоху" [12].
Глибокi соцiально-економiчнi, полiтичнi перетворення, яю вiдбуваються в Украiнi, викликали докоршш змiни в усiх галузях суспшьного життя, особливо в освт, головною метою яко! е розвиток людини як особистосп, суб'екта дiяльностi та спшкування. Новi прiоритетнi напрями в освт спонукають шукати ефективш пiдходи до вирiшення проблем. Серед завдань осв^и та виховання на перший план висуваеться
розвиток особистостi, яка постшно перебувае в соцiальному оточенш. Це повинна бути Bce6i4HO освiчена людина. Гуманiтаризацiя освiтнього процесу е прюритетним завданням розбудови системи фахово'1' пщготовки. Освiтянська практика потребуе якнайповшшо'1' штеграци розумово'1' та духовно-емоцшно'1' дiяльностi особистосп.
Як показуе аналiз творчостi письменника В'ячеслава Медведя, собливе мюце в цьому процес належить мистецтву, яке в практищ суспiльного життя пульсуе насамперед як тзнання свiту, будучи водночас його ощнкою, художнiм перетворенням, що стае основою формування культуролопчно'1' компетентностi, а вiдтак i засобам духовного порозумшння як мiж людьми, так i мiж народами.
Список використано1 л1тератури
1. Зеер Э. Ф. Компетентностный подход к образованию // http:// www. urorao. Ru/ konf 2005.php mode=&exmod=zeer Зеер Э. Ф. Психология профессий: Учебное пособие для студентов вузов. - 2-е изд., перераб., доп. - М.: Академический проект, 2003. - 336 с.
2. Бех I. Д. Особистiсно-зорiентоване виховання: навч.-метод. поабн. / 1.Д. Бех. - К.: 1ЗМН, 1998. - 204 с.
3. Хоруженко К. М. Культурология: энциклопедический словарь / К. М. Хоруженко. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 640 с.
4. Вятютнев М. Н. Коммуникативная направленность обучения русскому языку в зарубежных школах / М. Н. Вятютнев // Русский язык за рубежом. - 1977. - № 6. -С. 385. Изаренков Д. И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их
формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Д. И. Изаренков // Русский язык за рубежом. - 1990. - № 4. - С. 54-60.
6. Квгг С. "Свп\ш води В'ячеслава Медвщя" // Украшсью проблеми, ч.3-4, 1995.
7. Медвщь В. Галерник i наглядач // http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/medvid.htm
8. Медвщь В'ячеслав. Кров по солома- К., 2001.
9. Медвщь В. Село як метафора // Десять украшських прозашв. - Кшв, 1995.
10. Медвщь В. Фiлософiя страху або ж проклятий народ: Щоденники // Украшсью проблеми. - чч.3, 4-5, 1994; ч.1, 1995.
11. Медвщь В'ячеслав.Траса // Украшська лггературна газета.- №№21(105) 18 жовтня 2013 року
12. Сулима М. "Дафшс у куфайщ" // Пост-Поступ, 22-28 червня 1993.
13. Ушинський К.Д. Пед. соч.: У 6 т. - Т. 5. М., 1990.
14. Ж. "Пк".- 1999.- №30.- С.43.
Стаття надшшла до редакцп 17.11.2014
M. Jakubowski
SPIRITUAL FORMATION OF UNDERSTANDING BETWEEN PEOPLE AS THE BASIS COMMUNICATIVE COMPETENCE MODERN SPECIALIST TECHNICAL
PROFILE
The works of Vyacheslav Bear looks into the structure, role and importance of communicative competence in a system of spiritual understanding between nations. It is shown that communicative competence - an important component ofprofessional formation offuture specialist and one of the conditions of his professional growth.
Keywords: competence, professionalism, competence structure, the paradigm of professional education, cultural worldview, intellectual prose, cultural projection.
