CC BY
12
УДК 821.161.2' 282.2.09(477.87)"15" UDC
DOI: 10.17223/18572685/60/8
РЕНЕСАНСН1 ВПЛИВИ В РУСИНСЬК1Й Л1ТЕРАТУР1 ЗАКАРПАТТЯ XVI ст.
О.М. Слтушко1, О.С. Л1совська2
КиТвський нацiональний унiверситет iM. Т. Шевченка УкраТна, 01601, м. Кшв, бул. Тараса Шевченка, 14 1 E-mail: oksana-slipushko@ukr.net 2 E-mail: shchelkunova2017@ukr.net
Авторське резюме
У статт проаналiзовано спецфку виявiв ренесансних впливiв у лiтературi За-карпаття XVI ст. Наголошуеться, що входження земель Рус до складу Литви, Угор-щини, Австро-Угорщини, Трансiльванii, Польщi робило Прикарпаття i Закарпаття до-ступними для паневропейських впливiв, зумовлювало синтез автентично'|' традици з домшуючими iдеями захiдного Вiдродження. Визначальним для закарпатського письменства XVI ст. був вплив угорсько]' культури. В епоху Ренесансу в закарпатсь-кiй культ^ сформувалося поняття «руськосп» - якосп, що зберiгала iдентичнiсть русинiв у контекстах рiзних чужоземних держав. Русинська лггература Закарпаття була заснована на сит^ гуцульсько], бойкiвсiкоi, лемювсьш культурних тради-цiй. Наголошуеться на дiяльностi письменникiв Павла Русина i Севастяна Кленовича, творчiсть яких пов'язана з закарпатською русинською лiтературою, що вттювала iдеi европейського Вiдродження. 1х художня спадщина - суттевий внесок у розвиток ренесансно'] русинсько'] лiтератури.
K^40Bi слова: Ренесанс, Вiдродження, русинська лiтература Закарпаття, гу-манiзм, угорськi впливи, Павло Русин, Севастян Кленович.
РЕНЕССАНСНЫЕ ВЛИЯНИЯ В РУСИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ ЗАКАРПАТЬЯ XVI в.
О.Н. Слипушко1, О.С. Лисовская2
Киевский национальный университет им. Т. Шевченко Украина, 01601, г. Киев, бул. Тараса Шевченко, 14 1 E-mail: oksana-slipushko@ukr.net 2 E-mail: shchelkunova2017@ukr.net
Авторское резюме
В статье исследуются особенности проявления ренессансных влияний в литературе Закарпатья XVI в. Подчеркивается, что вхождение земель Руси в состав Литвы, Венгрии, Австро-Венгрии, Трансильвании, Польши делало Прикарпатье и Закарпатье доступными для панъевропейских влияний, обусловливало синтез аутентичной традиции с доминировавшими идеями западного Возрождения. Определяющим для закарпатской письменности было влияние венгерской культуры. В эпоху Ренессанса в закарпатской культуре сформировалось понятие «руськости» - качества, которое сохраняло идентичность русинов в контекстах разных чужеземных государств. Русинская литература Закарпатья основывалась на синтезе гуцульской, бойковской, лемковской культурных традиций. Акцентируется влияние на деятельности писателей Павла Русина и Севастяна Кленовича, творчество которых связано с закарпатской русинской литературой, которая представляла идеи европейского Возрождения. Их художественное наследие - значительный вклад в развитие ренессансной русинской литературы.
Ключевые слова: Ренессанс, Возрождение, русинская литература Закарпатья, гуманизм, венгерские влияния, Павел Русин, Севастян Кленович.
RENAISSANCE INFLUENCES IN THE RUSIN LITERATURE OF TRANSCARPATHIA IN THE 16TH CENTURY
ОМ. Slipushko1, О.S. Lisovskaia2
Taras Shevchenko National University of Kyiv, 14 Taras Shevchenko Boulevard, Kyiv, 01601, Ukraine 1 E-mail: oksana-slipushko@ukr.net 2 E-mail: shchelkunova2017@ukr.net
Abstract
The article examines the specificity of the Renaissance influences on the Transcarpathian literature in the 16th century. The authors emphasise that the entry of Russian lands into Lithuania, Hungary, Austria-Hungary, Transylvania, and Poland made Outer Subcarpathia and Transcarpathia accessible to pan-European influences, which conditioned the synthesis of the authentic tradition with the dominant ideas of Western Renaissance. The influence of Hungarian culture was decisive for Transcarpathian literature. During the Renaissance, the Transcarpathian culture developed the concept of "Russianness" - a quality that preserved the Rusinian identity in the contexts of different foreign states. Rusinian literature of Transcarpathia was a synthesis of Hutsul, Boyko, and Lemko cultural traditions. The authors focus on the writings of Pavel Rusin and Sevastyan Klenovich, whose works were connected with the Transcarpathian Rusinian literature, with its ideas of the European Renaissance. Their artistic heritage is a significant contribution to the development of Renaissance Rusinian literature.
Keywords: Renaissance, Rusinian literature of Transcarpathia, humanism, Hungarian influences, Pavel Rusin, Sevastyan Klenovich.
Культурно-кторична епоха Ренесансу в £врот тривала з 20-х рр. XV ст. до початку XVII ст. Вона стала кторичним початком «Нового часу», кардинальною змшою середньовiчного свтогляду, добою формування нових свтоглядних засад. Вщродження почалося 3i звернення до антично! спадщини, уваги до людськоТ особистосп, ТТ емоцш i внутршнього свггу, зближення мистецтва i природи. УкраТн-ський Ренесанс був специфiчним, що зумовлювалося вщсутшстю власноТ держави, маючи часто спорадичний характер, не виявляючись масштабно, як це було в £врот, не охоплюючи вах культурних сфер. Кожна краТна i нащя переживали добу Вщродження по-своему, але
для Bcix домшуючою свггоглядною категорieю був гумашзм. Як зазна-чае О.Ф. Лосев, Ренесанс був не в якшсь однш краТш, а в ycix краТнах (iдеться про Европу. - О.С., О.Л.), i кожна переживала свш ренесанс по-своему хронологiчно й по сут [4: 51]. На думку 1.М. Голешщева-Кутузова, вщ берегiв Адрiатики до Балтики, вщ Праги до Вiльно в XV-XVII ст. вiдбyвався процес засвоення й асимтяцп гyманiстичних iдей, не менш значний, нiж у Захщнш £врот [1: 258]. В усш европейськiй лiтератyрi Ренесансу поширеними були реалiстичнi тенденцiТ, якi трансформувалися в ренесансний реалiзм i ренесансний класицизм. Латинська мова виконувала роль мови наднацюнальноТ «республки вчених». Освiта базувалася на гумаыстичнш моделi як визначальнш для захiдноевропейських навчальних закладiв. Ренесанс проголосив переорiентацiю з теоцентризму на антропоцентризм. Щастя й са-мореалiзацiя людини бачаться головними в ТТ бyттi, спостерiгаеться yсвiдомлення особистостi як визначальноТ цiнностi, наголошуеться на розвитковi наук незалежно вiд релiгiТ. Це був перехщ вiд «Studium divinum» до «Studium humanum». Вагома характеристика загально-европейськоТ лiтератyри - взаемозв'язок мiж рiзними нацiональними письменствами. Фактично вся тогочасна Захщна i Центральна Европа розвивалась у культурно-духовних взаемозв'язках. Входження у цей час руських земель до складу Литви, Угорщини, Австро-Угорщини, Транстьванп, Польшу робило Тх доступними для паневропейських впливiв, приносило новi мистецькi тенденцiТ в лггературний обiг.
Визначальною рисою руського культурного простору XVI-XVII ст. став його «полiморфiзм», тобто багатомовнiсть, багатоконфесiйнiсть, багатоконтекстуальшсть, а також наявнiсть асимiляцiйних впливiв, Тх синтез iз вiтчизняною традищею. Як наголошуе Н.М. Яковенко, «до се-редини XVI ст. Русь, Руська земля та поняття русин (уже не як полггоым, а як етношм) i в Польському королiвствi, й у Великому князiвствi Ли-товському не знають конкуренцп, звично окреслюючи давньоруську територiю та ТТ населення» [13: 11-12]. Цим термшом позначають мешканцiв як Прикарпаття, так i Закарпаття. Таким чином, поняття руський i русинський у цей час фактично вживаються на позначення традици, що постала на основi давньоруськоТ, киеворуськоТ. Важливе значення для сприйняття Руа-УкраТни в тогочаснш Еврот, зокрема тiеТ частини, яку традицшно називали Захiдною, мали назви, ям за-стосовувала Папська канцелярiя. В документах глави РимськоТ церкви «усталився специфiчний понятiйний дyалiзм: саму краТну називали Russia,а ТТ мешканщв-русишв - Rutheni. Слова Ruthenus i русин перегу-куються фонетично, а це щеально вiдповiдало орiентацiТ середньовiч-ноТ географiТ на античну традицт, з якоТ обиралися схожi за звучан-ням назви краТн та народiв i прикладалися до нових реалш» [13: 12].
Загалом назв Руа-УкраТни в цей час було двi - Ruthenia та Roxolania. Н. Яковенко пише, що «дилема вибору назв, по сутЬ являла собою дилему двох версш "руськостГ. Ясно, що обидвi верси були цiлком лояльними стосовно полггичноТ бaтькiвщини - Речi ПосполитоТ, але, дещо спрощуючи, "роксоланську" версiю можна ототожнити з толе-рантним ставленням до всього польського, а 17 оминання - з нехггтю до Польшу» [13: 18]. Загалом у XVI ст. термш «роксолани» переважно використовували представники католицькоТ Русi, русини-католики. Назва «Роксолашя» iдентифiкувалася тодi з тими землями, як належали до складу Руа, починаючи вщ часiв Володимира Великого, тобто фактично на момент хрещення держави. Литовськ та бторусью територiТ бачилися окремо й визначалися назвою Литва чи Бта Русь. Наприклад, украТнсько-польський письменник Севастян Кленович у своТй поемi «Роксоланiя» (1584) межi Русi, тобто Роксолани, визна-чае землями КиТвщини, Подiлля, Галичини, Волинi. Тобто зi слiв Русь, руський еволюцiонували слова Украна, укранський на позначення тих же самих територш. Водночас паралельно «з розповсюджен-ням "роксоланськоТ" верси руськоТ iдентичностi набувае обертiв контрпропозищя - з виразним "антилатинським" (й антипольським) пщтекстом. |'Т манiфестом стае наголошування "грецьких" витокiв Русi» [13: 19]. Ця традищя була близькою до Закарпаття, де свято шанувалися православнi основи. Тут на стару вiзантiйсько-руську традицiю нашаровувалися европейськi впливи, адаптоваш до пра-вославноТ ренесансноТ культури, i творилося русинське ренесансне письменство. Русинське письменство доби Ренесансу формувалося на основi староТ православно! традици Закарпаття та европейських католицьких впливiв.
Загалом «полiформiзм» руського культурного простору XVI ст. був головною рисою у структурi межовоТ щентичносп русько-украТнсь-коТ лiтератури Ренесансу. Вш представлений синтезом автентичних руських традицш i европейських впливiв, конфесiйного плюралiзму, активних крос-культурних зв'язкiв. Усе це формувало специфку украТнського лiтературного ландшафту. У ходi «примiрки iмен», яка перетворила аморфну Русь на «територт з iсторiею», нюанси «кто-ричноТ пам'ятi» перекодовувалися по-рiзному залежно вщ шдивщу-ально/групового вибору, проте штеграцшна функцiя самоТ «пам'ятЬ> вiд цього не меншала, бо ж опонентам уперше йшлося про одне й те саме - про «нашу» землю та «наше сптьне» минуле [13: 43].
Цтком по^зному виявлявся Ренесанс у лiтературi Прикарпаття i Закарпаття. Перша за рахунок межування з Польщею та входження до ТТ складу репрезентувала масштабну латиномовну русько-польську лггературу. Натомiсть друга була зближена з Угорщиною, Австро-Угор-
щиною, Транстьваыею, тому ренесансш тенденцп виявлялися в нш опосередковано та зумовлювалися мкцевою художньою специфЬ кою. 1.Я. Франко писав, що карпаторуське письменство «виявило до певно!' мiри свою окрему фiзiономiю i повинно заняти свое мкце в загальнiй конструкцп' нашо'| л^ературно!' кторп' як один i3 ï"ï добре обрисованих титв» [9: 209-210]. Письменство чаав Вiдродження об'еднувало православний Схiд i католицький Захщ. Синтез рiзних цивiлiзацiйно-культурних впливiв, протистояння та водночас обмш i впливи Сходу i Заходу визначали його специфку й штегроваысть у культурно-л^ературний простiр Европи. Закарпаття межувало з культурами угорав, румун, чехiв, словамв, полякiв, творячи на межi з ними свою культурно-нацюнальну iдентичнiсть - русинську.
Визначальним для закарпатського письменства був вплив угорсько!' культури. Певний час Закарпаття перебувало у складi Королiвства Руського на чолi з Левом I - чоловком дочки Бели IV Констанцп'. То ж впливи Угорщини залишалися домiнуючими. Це були часи фор-мування русиыв на рiвнi етнiчному. O.I. Павлович у статп «Русь одна» 1866 р. наголосив: «Мы в Угорщине, Галичине, Буковине, Украине и пр. живущие руськие принадлежим з одной величавой семье, которой все члены называют себя руськими» [8: 2]. Дослщник визначив «русьюсть» як ту ямсть, яка збер^ала щентичысть русиыв у контекстах рiзних чужоземних держав, починаючи вiд найдавнiших часiв. Ця руськкть зумовлювала i еднiсть русиыв Галичини i Закарпаття. Хоч русини жили в рiзних державах, але вроджене почуття руськосп зберiгалося як |'х характерна риса. Правомiрно писав О.В. Мишанич, що «протягом XIV-XVIII ст. у Карпатах витворився особливий тип русько!' культури, що у науковш лiтературi одержав назву карпаторусько!'. Три етнiчнi рiзновиди ще'| культури - гуцульська, боймвська i лемювська - творять едине цiле» [5: 105-106]. Цей синтез - головна риса ренесансного стилю за Закарпатп.
1526 р. угорськ вшська отримали поразку пщ Могачем, у результат чого частина Угорщини вщшшла пiд владу Османсько!' iмперiï, Пряш^вщина й Ужгород - Австрп', схщ - Транстьванп'. Протягом уаеТ доби Ренесансу Закарпаття було у такому полггичному складк Визначальним вектором тогочасного духовного життя стало прагнення збер^ати православну вiру як вттення руськостi, поваги до традици'. 1491 р. датуеться перша документальна згадка про православну епархт в мкт Мукачевк Найдавнiшi закарпатськi писемнi пам'ятки Ренесансу належать до XVI ст., зокрема «Королiвське Евангелiе» i «Мукачiвський псалтир». У цей час поширеними на теренах Закарпаття були мше'|, трiоди, прологи, богословсько-полемiчнi трактати. Видатною пам'яткою е «Посланiе ко св. отцем горы Афонской от пра-
вославной вiры Россiйской и земли угорской хриспан». Популярними були учительнi £вангелiя та збiрники, до складу яких включали рiзнi оповiдання. На теренах Закарпаття поряд iз рукописними книгами побутували також друковаш видання Ш.С. Фiоля, Ф.Л. Скорини, привезен з ВенецiТ книги. Була тут i «Острозька Бiблiя» 1581 р., над-рукована I. Федоровим. Друкована книга як одне з найвидатшших вщкритпв Ренесансу стае здобутком i закарпатського письменства. Також саме на цих землях було здшснено запис одшеТ з найдавнiших украТнських народних тсень «Штефан воевода», включеноТ до складу «ЧеськоТ граматики» Яна Благослова (1571). Твiр став загальним надбанням книжноТ лiтератури, де увага була звернена до людськоТ особистосп. Закарпатська лiтература XVI ст. була представлена й церковно-релтйними пам'ятками. Переважна бтьшкть рукописних книг, якi побутували тут, переписувалися галицькими вчителями i церковними дiячами.
Славнозвiсний мукачiвський рукописний «ОктоТх» датуеться 1621 р., тобто часами тзнього Ренесансу. Його переписав «раб бо-жiй и недостойный !оан Григорович, дяк iз Сколего» [12: 14]. Бачимо прояви розвиненого ренесансного мислення - прагнення автора наголосити на своТй особистосп, виокремити себе, акцентувати на власнш заслузi у творенш книги. Переписувач шшоТ пам'ятки цього часу - «Служебника» - зауважив, що ця книга переписана «Мафеем Мигалевичом, iереем Колодницким, от Рускои землЬ а краины Волын-скои, на тот час мешкаючи в селi Колодном..., бо ем писал у великом фрасунку, скитаючися в чужих сторонах. Року божого 1652» [12: 14]. Як бачимо, закарпатськ переписувачi мислили себе ствтворцями книги, акцентувати увагу на своему внесковi у благородну i богоугодну справу поширення книжносл.
Популярною на тогочасних закарпатських землях була переробка тсш-балади про козака i Кулину на духовну тсню, надрукована 1625 р. у польськш друкованш брошурi. Незабаром виник духовний вiрш за ТТ зразком, що збер^ся у збiрнику XVII ст. «Ключ» тд назвою «Пiснь гршных людей и танец пекелный, описаный через Екклисия-ста, як будут гршныи у пеклi спiвати и сами на себе наркати i горко плакати, без престани волати». Це вже була суто ренесансна тсня, коли в центрi сюжету зображено образи чоловка i жшки, Тх почуття i переживання. О. Мишанич наголошуе, що «Пкнь гршних людей» «належить до типу покаянних тсень, ям в епоху середньовiччя були надзвичайно поширенi по всш eвропi i в зв'язку з масовими покаян-ницькими рухами у XIV-XV ст. могли переходити i до схiдних слов'ян. Закарпатський автор склав i свою покаянну тсню, побудовану на апокрифiчних мотивах, використавши при цьому форму популярноТ
украшсько'| тсы про козака й Кулину» [6: 124]. Закарпатський автор модершзував пiсню, сповнив ïï свiтоглядними засадами ново'' доби Вiдродження. Це твiр бiльше ренесансний, нiж середньовiчний. До свггогляду Середнiх вiкiв тут належить ттьки мотив, що у творi звучить у дусi прагнень i почутпв ново' доби - европейського Ренесансу, адаптованого до мкцево'' закарпатсько' специфiки русинiв.
Входячи до складу Угорщини в часи Ренесансу, Закарпаття, як наголошуе О. Мишанич, з XVI ст. «роздiлило долю всього угорського народу, який потрапив у залежшсть вщ Туреччини та Австрп'. Бтьша частина Закарпаття - його центральж та схiднi райони - ввшшла до складу Транстьванського князiвства... Захiдна частина краю, зокрема й Ужгород, пщпали пiд владу Габсбурпв» [6: 129]. Населення краю берегло народну православну вiру. Державною i лггературною мо-вою Угорщини була латинь, як i по всш Европ в добу Вщродження. Проте на терени Закарпаття латинська мова фактично не проникла. Тут у культурному розвитку переважали богословська освгга й цер-ковно-релтйж справи. Будучи частиною Угорського королiвства i Габсбурзько' iмперiï, що територiально перебували в самому ценр Европи, Закарпаття у XVI ст. належало переважно до середньо- i за-хщноевропейського культурно-пол^ичного контексту. Дiйшли сюди i реформацшж рухи XVI-XVII ст. Угорська шляхта була переважно на боц Реформацп', в опозицп' до католицизму. Домшували проте-стантськi рухи. На Захщному Закарпаттi у складi Австрп' побутувала iдея унп. Найбiльш масштабне поширення унп' вiдбуваеться на тери-торiï Мукачiвськоï епархiï.
М. Лелекач пише, що у XVI ст. лггература Закарпаття була «цiлком пщ впливом Востока», всi вiдомi пам'ятки доби були занесет чи переписаш зi старих болгарських або ки'вських рукописiв [2: 8]. Далi поширюеться вплив Европи, на змшу приходить «багатство нових всеевропейських iдей i культурних напрямiв», «западноевро-пейський лггературний вплив» [2: 135]. Фактично давня лггература Закарпаття побутувала в рукописному варiантi, поширюючись серед широких верств народу. IÏ щейно-тематичний спектр визначався двома головними векторами: боротьбою за стару, тобто принесену з Вiзантiï християнську вiру, що виявлялася у протистояны з чужо-земним поневоленням, та зв'язком iз русинами на Схщ вщ Карпат. На Закарпаття проникали ще' з ренесансно' Европи, зокрема, й через представнимв ïï молодо яка ''здила туди навчатися. Г. Нудьга визначив домшуючу роль укра'нських студентiв, якi навчалися в ушверситетах тогочасно' Европи, у справi поширення ренесансних iдей в Руа-Укра-ïнi, наголошуючи на 'х мiсiï iдейних промоторiв прогресивних думок i впливiв [7]. Культурний свiтогляд Закарпаття синтезував мкцеву
православну традицт з католицькими ренесансними надбаннями, котрi адаптувалися до мкцевого контексту завдяки творчим пошукам i вiдкриттям студентiв-мислителiв.
Знаковою для доби Вiдродження була i дiяльнiсть ренесансних митщв, життя i творчiсть яких були пов'язаш з теренами Прикарпат-тя i Польшi. Хоч вони були католиками, проте не забували рщноТ руськоТ землi та неодмшно пiдкреслювали свое «руське» поход-ження. Творцями л^ератури Ренесансу були вихщщ з УкраТни, якi послiдовно наголошували на своему етшчному походженнi. Вони вважали себе причетними до загальноевропейського простору, його поетичного Парнасу. Представники «католицькоТ Руа» мали «доволi високу нацюнальну конфесiйно-етнiчну свiдомiсть» [3: 350]. На думку В. Д. Литвинова, «до "католицькоТ РусГ ми зараховуемо представниюв католицького вiросповiдання, якi були нацюнально свiдомi, наполегливо iдентифiкували себе украТнцями, декларували свое "руське походження". Свiдченням цього може бути, наприклад, те, що багато з них пщписували своТ твори, додаючи до прiзвища виразне означення - назву свого народу» [3: 350]. Зокрема, це С. Орiховський-Роксолан, !ван Туробшський-Рутенець, Павло Крос-ненський-Рутенець, Павло Русин, Теорий Тичинський-Рутенець, Григорiй Чуй-Самборський Рутенець. Визначальна риса Тх творчого свггогляду - руський патрiотизм.
Павло Русин iз Кросна (Кросненський) (бл. 1470-1517 рр.) - украТн-сько-польський поет гумашстичного спрямування. Народився вiн у мктечку Кросно, що недалеко вщ Перемишля. Ця територiя була заселена лемками, що вплинуло на формування свггогляду майбут-нього митця. кнують ппотези, що Павло Русин Кросненський i ма-гiстр вiльних мистецтв Павло Процлер - одна i та ж особа. Натомкть
0.В. Шевчук це заперечуе [10: 125], адже Павло Русин iз Кросна по-стшно пiдкреслюе свое саме руське походження, це е визначальним у його свггогляднш системг Прихильником руського походження поета був i I. Голеыщев-Кутузов. Павло Русин, пов'язаний iз кiлькома краТнами, викладав у Крамвському i Вiденському унiверситетах, учи-телював на теренах Угорщини, до якоТ виявляв дуже великий тетет.
1. Голенищев-Кутузов наголошував: «О его преподавательской деятельности с похвалой отозвался английский гуманист Леонард Кокс, также краковский профессор. Несколько лет Павел из Кросна провел в Венгрии, где имел учеников. В 1512 г. издал впервые стихи знаменитого хорватско-венгерского поэта Яна Паннония. В предисловии магистр Павел писал, что Ян Панноний ничем не уступает латинским поэтам древности» [1: 12]. Серед найвидатыших учыв Павла Русина варто назвати пое^в Яна Вислоцького, Яна Дантишека, Яна Панноыя.
I. Голенищев-Кутузов наголосив, що Павла Русина Кросненського «сле-дут считать первым гуманистическим поэтом Украины» [1: 13].
Павло Русин писав латинською мовою. Його збiрка вiршiв «Пкш» побачила св^ 1509 р. у Вiднi. Саме Павло Кросненський став фун-датором культури i свiтогляду Вiдродження в УкраТы, митцем, який адресував своТ ренесанснi твори русинам Закарпаття, штегрованим до складу Угорщини. Вiн прагнув донести до закарпатських земель на помежiв'Т з Угорщиною ренесанснi щеТ, прийнятнi цьому куль-турно-лiтературному репону. Творчiсть Павла Русина представляе ренесансно-гумашстичне осмислення тези про здатнiсть людськоТ особистостi дорiвнятися до богiв виключно завдяки iндивiдуальним зусиллям - доброчесносп, освiченостi, доблестi, знанням iсторiТ. Саме слово русин автор вважав «словом солодким», тобто акцентування уваги на етшчносп, нацюнальносп, приналежностi до певного (русь-кого) народу було для його свггогляду визначальним.
Життя i дiяльнiсть Павла Русина пов'язанi з Польщею, але вiн 17 не прославляв. Натомкть його творчiсть перейнята особливо глибоким i щирим пiететом до Угорщини, насамперед iнтегрованих до ТТ складу закарпатських земель. Сам поет також прожив тут ктька роюв. Звщси був родом його улюблений учень Севастiян Мадi (йому присвячено вiрш «Севастiяну Мадi, благородному угорському юнаковЬ). Коли влiтку 1508 р. у Краковi почалася епiдемiя, Павло Русин вирушив до Угорщини. За допомогою Севастiяна Мадi влаштувався на посаду вчителя. Сам автор вважав ц роки кращими, осктьки почувався у цих краях дуже комфортно. В. Шевчук характеризуе творч^ь поета Павла Русина з Кросна як таку, що «належить до Раннього Ренесансу, коли мистецтво ще не порвало з традищями Середньовiччя, не ставило принципу секуляризацп як рушшного та значною мiрою ще лишалось у колi тем релтйних; водночас воно значно розширювало свш репертуар на теми свгтсью, побудованi на наслiдуваннi античних зразмв та поетики» [10: 126]. Переважна бтьшкть вiршiв у збiрцi Павла Русина «Пкы» е духовною поезiею. Автор оспiвуе бiблiйних оаб, свята, подае зразки вiршованих молитов. У його творчосп спостерiгаеться певне протиставлення античноТ тематики та християнськоТ. Водночас вiн гармонiйно поеднуе ц два художнi вектори, репрезентуючи Тх власне художне бачення. Панепричы твори Павла Русина написан у жанрi елегiй та од. Вiн створив образ просвiченого, мудрого, справедливого, миролюбного правителя. У своТй медитацшно-дидактичнш поезiТ митець зображуе роздуми про поезт, книги, мистецтво. Для нього поезiя - це «дар бопв» (вiрш «Похвала поезiТ»), який вш дуже цiнуе. Глибокий патрiотичний зв'язок Павла Русина з Руссю кон-центруеться у словi русин, яке вш послiдовно додае до свого iменi.
Так вш засвщчуе свою етшчно-нацюнальну приналежнiсть, показу-ючи, таким чином, i специфiку свого художнього свггогляду. Павло Русин виступае прихильником високоТ поезп, сповненоТ вченостi.
Пiетет до Угорщини та штегрованих до ТТ складу закарпатських земель Павло Русин виразив через свого улюбленого учня угорця Севаспяна Мадг Фактично вш сприймае Угорщину як Вгтчизну, бо до ТТ складу входять i русинськ землi. Вiдтак, автор вважае себе i свого учня, по суп, стввгтчизниками, що для Павла Русина е дуже важливим. Адже Батькiвщина сприймаеться ним як мати, i саме материнське прiзвище Русин додае до свого iменi. Поезiя Павла Кросненського «До Севастiяна Мад^ щоб вiн, коли залишить Польщу i повернеться до рiдного краю, привгтав свою Батькiвщину таким вiршем» перей-нята любов'ю автора до Угорщини - Вгтчизни, матерi свого учня. Вш пише до Угорщини слова вдячносп вiд iменi С. МадЬ а отже i до тих закарпатських русинських земель, ям входили до и складу: «Здра-стуй, мiй краю! Ти милий владиц зористого неба! Здрастуй, о земле, ущерть повна багатства й добра!... Здрастуй, о земле моя, мила для вчених людей!» [11: 40]. Приналежысть до одыеТ Вгтчизни - це те, що особливо еднае вчителя й учня. I Павло Русин зiзнаеться, що «1Т слава йде по свтовг Завжди я прагнув побачить дорогу свою ма^р, Завжди про долю твою вдень i вночi турбувавсь. Зараз стшу, годувальнице мила, до тебе вернутись» [11: 41]. Павло Русин i сам мрiе потрапити до Угорщини, тобто до русинських земель, i просить: «Мамо, прийми ти свого сина, благаю тебе» [11: 41]. Ця земля йому близька i рщна, адже там жило багато русиыв, приналежним до яких вважав себе i Павло Кросненський. Основою такоТ свггоглядноТ риси була особиста дружба з Севаспяном Мад^ а також пiетет митця до русинських земель i Угорщини як Тх покровительки. Тому, даруючи вiрш учнев^ автор висловлюе i власнi почуття щодо цiеТ краТни.
УкраТнсько-польський письменник Павло Русин е представником загальноевропейськоТ ренесансноТ iнтелiгенцiТ. В його свiтоглядi й творчостi яскраво вимальовуються риси русинськоТ етнiчноТ прина-лежностi, на яких вiн постшно наголошуе. Митець представляе т. зв. Республку гуманiстiв - наднацiональний феномен, який уособлюе своерщний культурний европейський союз доби Ренесансу. Павло Русин одним iз перших у Еврот представив своТми творами iнтерес до справжньоТ науки, захоплення нею. На його глибоке переконання, вона таТть у собi «свiтлий образ правди святоТ». Мiсiею науки Павло Кросненський вважав служшня правдi, справедливостi, ктиш, а також народовi, який ТТ розвивае. Через новий спалах етдемп Павло Русин вкотре залишив Крамв восени 1517 р. Помер вш у Старому Сончi в листопадi 1517 р., мандруючи до Угорщини. За шшими даними, Павло
Кросненський помер 1517 р. на Леммвщиы в Сяноц чи Санчк Павло Русин пщписувався традицiйно як Paulus Ruthenus Crosnensis. Його постать належить до когорти видатних представнимв европейського гумаызму i Вiдродження. Спадщина митця представлена щирим i неприхованим штересом до Угорщини i, вщповщно, закарпатських земель у ïï складк Сво'ми творами вчений намагався донести ще' гу-манiзму до цього культурно-лгтературного регiону, засвiдчуючи, таким чином, штегроваысть до европейського гуманiстичного простору з його пошаною до русиыв i поцшуванням 'х письменства. Себе Павло Кросненський також вважав безпосередньо причетним до угорських земель i закарпатського письменства.
Подiбнi свггогляды тенденцп' виявляемо i у творчосп Севастяна Фабiана Кленовича (бл. 1545-1602 рр.) - укра'нсько-польського поета. Мiсiя поеми «Роксолаыя» (1584) - прославлення Руа-Украши, iсторичних i культурних традицiй руав, краси природи, рiзноманiтних багатств, мкт, сiл, звича'в, легенд. Автор закликае: «Музи, спiвайте про русiв» [11: 238]. Роксолани - плем'я сарматського походження, котре жило у ^вычному Причорномор'' у II ст. до н.е - IV ст. н.е. У свш час Севастян Кленович називав роксоланами руав, мешкан-щв Руа-Украши, зокрема Прикарпатсько' та Закарпатсько'. Яскраво вираженим е глибоке духовне спорщнення автора з землею, яку вш оспiвуе i прославляе. Поема сповнена цкавих i символiчних екскурав у руську iсторiю, якi свщчать про те, що автор м^ читати якусь редакцiю лiтопису «Повкть врем'яних лiт». Севастян Кленович щиро вболiвае за те, що кторт його Вiтчизни - Русi - мало знають у Еврот. Натомкть автор наголошуе, що це дуже древня земля: «вщ прадiдiв Русь свою назву виводить, Руав нащадки уа всюди признали ïï» [11: 242]. Мiркування про iсторичне минуле i тогочасне сучасне Руа свщчать, що пише людина, яка народилася тут i вважае цю землю В^чизною, захоплюючись ïï красою, використовуючи русинсьм народы легенди та перекази.
Севастян возвеличував русько-украшсьм мкта та 'х мешкан^в за те, що вони шанували i берегли звича' предюв. Вiн створив панеприки найбiльшим руським мiстам i репрезентував геополгтичы обшири Русi. Насамперед, вш писав про Львiв, який «с^зь вiдомий, святий, руського роду краса» [11: 270]. Ки'в пiдносить як столицю Ки'всько' Русi, родоначальницю держави: «Киева славний, могутня столице князiв древньоруських» [11: 274]. Захоплено автор пише про Луцьк, який сучасники називали «Римом Волиы», осктьки там було дуже багато сакральних бу^вель. Вш наголошуе: «Хто б поминув тебе, Лу-цьку, що гщний камен гелiконських» [11: 276]. Це був центр, iз якого культуры хвилi активно котилися на терени Прикарпаття i Закарпат-
тя. Кленович npaBOMipHO наголошуе на ролi свпгького i духовного центру Луцька у тогочасному житт Pyci. Згадуе Севастян Кленович i Micro Бузьк (сучасне Буськ), яке було полошзоване i католизоване, проте зберкало сильн православн традици. Пише Кленович i про старовинне мкто Сокаль на Львiвщинi, яке довго входило до складу Литовського князiвcтва, а впливи Угорщини зумовили традицшысть тут православних духовних орiентирiв. У добу Ренесансу це було розвинуте мкто, на чому i наголошуе Севастян Кленович. Русишв тут жило бшьше, шж полякiв, що дуже iмпонyе авторов^ який i3 пiететом ставиться до Mie русинського православного спрямування. Заслуговуе на увагу митця i мкто Городно на Волиш, котре у добу Вщродження перебувало пiд владою декiлькох гоcподарiв, зокрема полякiв та евре'|'в. Проте це зовciм не вплинуло на вiрнicть автентичних меш-канцiв православним традицiям. Звеличуе мкта Дрогобич i Холм. Останне в добу Ренесансу було столицею православного епископства Холмщини i Пщляшшя. У 1507-1533 рр. епископ Фтарет Тарновський (Облазницький) вщновив у Холмi Данилову церкву. Мicцевi русини cамi пщтримували храм як осередок батьювсько!' вiри та символ автентично'1 традици'.
Вiрнicть правоcлавнiй вiрi та cвiтоглядy е найбтьш достойною рисою рyciв, як вважае автор «Роксолани'». В. Шевчук дотримуеться думки, що Севастян Кленович був вiрменcького походження, i3 украш-сько^рменського роду. Тому «зрозyмiлим стае його вщверте вщме-жування вщ полякiв, адже й cправдi: виходець i3 корiнних польських земель, пишучи про Русь, нiде про поляюв не згадуе, не мислить Рус як складово'1 частини Речi Посполитог ...а говорить про Русь як про окреме етшчне тiло. Цю землю вiн називае рiдною i хвалить право-славну вiрy, хоч сам за вiроcповiдaнням був католиком» [11: 155-156]. Кленович прославляе руав та |'х Вiтчизнy в усьому свт саме за таку характерну для них рису в епоху Ренесансу, як збереження традицш предюв i православно!' вiри: «Скрiзь на Руа зберкають закони та звича'| предкiв, Руси i дaлi щуть шляхом дiдiв i бaтькiв, Звича'| тi, що зi Сходу взяли, зберкають ретельно i бездоганно, скажу, вiрy свою бережуть» [11: 280]. Автор наголошуе на опозицшносп до цього католицького св^у, проте його стввггчизнимв це зовciм не лякае. Навпаки, вони гуртуються i поширюють сво'| щеТ в усьому свт, зокрема свято бережуть Тх на закарпатських землях: «Проти порядкiв таких виступае весь св^ католицький, Часто засуджуе |'х, нaвiть погрожуе вш, Саме за те, що нащадки, проcтi й легковiрнiï руси, Вам заповггам бaтькiв вiрнi й виконують |'х» [11: 280-281]. Мiciя «Роксолани'» по-лягае в yтвердженнi православно!' вiри i трaдицiй на теренах Руа, зокрема Прикарпаття i Закарпаття. Свггогляду автора притаманний
щирий патрютизм. Вш урочисто наголошуе на оригшальносп iсторiï, традицiй, звича'в, природи, господарчих занять i культури русишв. Митець репрезентував осмислення укра'нсько' кторп згiдно з ре-несансно-гуманiстичними свггоглядними настановами, пишучи про Прикарпатську i Закарпатську Русь. Автор штерпретуе роль i мкце русинiв та шших слов'янських народiв у свiтовiй кторп', творчо ос-мислюе походження русишв, утверджуючи iдею про те, що 'х сила - у вiрностi законам i вiрi предкiв. Кленович категорично засуджуе будь-як спроби покатоличення русишв i ганить тих, ям зрадили православну вiру, хвалячи i пщтримуючи спiввiтчизникiв за те, що вони бережуть предкiвськi заповiти i борються за них у складi шших держав. Хоч Севастян Кленович був католиком, писав латинською мовою i репрезентував «католицьку Русь», його творчий свггогляду представляе яскраво виражеш русинськ риси.
Руська лггература Прикарпаття i Закарпаття була позначена сутте-вими впливами ренесансно' европейсько' традици'. Входження Рус до складу шших держав, зокрема, Угорщини, Австро-Угорщини, Трансть-ванiï, Польщi, визначало тiсний синтез автентичних прикарпатських i закарпатських русинських традицш iз культурно-свiтоглядними надбаннями цих кра'н. У результатi формувалося власне оригшальне письменство - карпаторуське, русинське - доби Вщродження.
ЛИТЕРАТУРА
1. Голенищев-Кутузов И.Н. Итальянское Возрождение и славянские литературы XV-XVI веков. М.: Наука, 1963. 378 с.
2. Лелекач Н.М., Грига М. Выбор из старого руського письменства Под-карпаття (от найдавнейших початков до середины XIX в.). Унгвар: Выданя Подкарпатского общества наук, 1943. 136 с.
3. Литвинов В.Д. Укра'на у пошуках свое' щентичносп. XVI - початок XVII ст. ¡сторико-фтософський нарис. Ки'в: Наукова думка, 2008. 527 с.
4. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1978. 623 с.
5. Мишанич О.В. ЛЬература Закарпаття XVI ст. мiж Сходом i Заходом Европи // 1^зь вки. ЛЬературно-критичш та iсторiографiчнi статп, дослщження. 1996. С. 128-143.
6. Мишанич О.В. Укра'нський контекст давньо' лЬератури Закарпаття // 1^зь вки. ЛЬературно-критичш та iсторiографiчнi статтi, дослiдження. 1996. С. 102-127.
7. Нудьга Г.А. На лтературних шляхах (доЫдження, пошуки, знахщки). КиТв: Днiпро, 1990. 349.
8. Павлович О. Русь одна // Слово. 1866. Ч. 85. С. 2.
9. Франко 1.Я. Карпаторуське письменство XVII-XVIII вв. // Зiбрання творiв: у 50 т. К.: Наукова думка, 1982. Т. 32. С. 207-229.
10. Шевчук О.В. Ренесанс. Ранне Бароко. КиТв: Наукова думка, 2004. 397 с.
11. Шевчук О.В., Яременко В.В. Слово многоцшне. Хрестоматия украТнськоТ л1тератури, створеноТ р1зними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV-XVI стол1ття) та в епоху Бароко (юнець XVI-XVIII стол1ття). КиТв: Акон1т, 2006. 799 с.
12. Яворский Ю.А. Песня-баллада о козаке и Кулине и духовная песнь грешныхъ людей. Ужгород: Типограф1я ОО. Васил1анъ, 1929. 258 с.
13. Яковенко Н.М. Дзеркала щентичносп. Дослщження з 1сторп уявлень та щей в УкраТн XVI - початку XVIII стол1ття. КиТв: Laurus, 2012. 472 с.
REFERENCES
1. GoLenishchev-Kutuzov, I.N. (1963) Ital'yanskoe Vozrozhdenie i slavyan-skie literatury XV-XVI vekov [Italian Renaissance and Slavic Literature of the 15th -16th centuries]. Moscow: Nauka.
2. LeLekach, N.M. & Griga, M. (1943) Vybor iz starogo rus'kogo pis'menstva Podkarpattya (ot naydavneyshikh pochatkov do serediny XIX v.) [Series of OLd Rusinian Literature of Subcarpathia (from the ancient times to the middle of the 19th century)]. Ungvar: Vydanya Podkarpatskogo obshchestva nauk.
3. Litvinov, V.D. (2000) Renesansniy gumanizm v Ukraïni. Ideï gumanizmu epokhi Vidrodzhennya v ukraïns'kiy filosoßiXV- pochatku XVII stolittya [Renaissance humanism in Ukraine. Ideas of Renaissance humanism in the Ukrainian phiLosophy of 15th - earLy 17th centuries]. Kyiv: Osnovy.
4. Losev, A.F. (1978) Estetika Vozrozhdeniya [Aesthetics of the Renaissance]. Moscow: MysL'.
5. Mishanich, O.V. (1996a) Kriz' viki. Literaturno-kritichni ta istoriografichni statti, doslidzhennya [Through the Ages. Literary-criticaL and historiographicaL articLes, research]. Kyiv: Oberegi. pp. 128-143.
6. Mishanich O.V. (1996b) Kriz' viki. Literaturno-kritichni ta istoriografichni statti, doslidzhennya [Through the Ages. Literary-criticaL and historiographicaL articLes, research]. Kyiv: Oberegi. pp. 102-127.
7. Nudga, N.A. (1990) Na literaturnikh shlyakhakh (doslidzhennya, poshuki, znakhidki) [On the Literary ways (researches, searches, finds)]. Kyiv: Dnipro.
8. PavLovich, O. (1866) Rus' odna [Rus is the onLy one]. Slovo. 85. p. 2.
9. Franko, I.Ya (1982) Zibrannya tvoriv: u 50 t. [CoLLected Works. In 50 voLs]. VoL.32. Kyiv: Naukova dumka. pp. 207-229.
10. Shevchuk, O.V. (2004) Muza Roksolans'ka. Renesans. Ranne Baroko [Muse of RoxoLana. Renaissance. EarLy Baroque]. Kyiv: Naukova dumka.
11. Shevchuk, O.V. & Yaremenko V.V. (2006) Slovo mnogotsinne. Khrestomatiya ukraïns'koï literaturi, stvorenoï riznimi movami v epokhu Renesansu (druga polovina XV-XVI stolittya) ta v epokhu Baroko (kinets'XVI-XVIII stolittya) [The word is of great vaLue. The Reader of Ukrainian Literature written in different Languages during Renaissance (second haLf of 15th - 16th centuries) and Baroque (the end of 16th - 18th centuries)]. Kyiv: Akonit.
12. Yavorsky, Yu.A. (1929) Pesnya-ballada o kozake i Kuline i dukhovnaya pesn' greshnykh" lyudey [A ballad song about a Cossack and Kulin and a spiritual song of sinful people]. Uzhhorod: O.O. Vasilian.
13. Yakovenko, N.M. (2012) Dzerkala identichnosti. Doslidzhennyazistorii uyav-len' ta idey v Ukraini XVI - pochatku XVIII stolittya [Identity mirrors. Research on the history of ideas in Ukraine in the 16th - early 18th centuries]. Kyiv: Laurus.
Слипушко Оксана Николаевна - доктор филологических наук, профессор кафедры истории украинской литературы, теории литературы и литературного творчества Института филологии Киевского национального университета им. Т. Шевченко (Украина).
Слшушко Оксана МиколаУвна - доктор фтолопчних наук, професор кафедри iсторii украшсьш лггератури, теори лггератури та лггературно]' творчосп 1нституту фтологи КНУ iM. Т. Шевченка (Укра]'на).
Oksana М. Slipushko - Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine).
E-mail: oksana-slipushko@ukr.net
Лисовская Ольга Сергеевна - аспирант кафедры истории украинской литературы, теории литературы и литературного творчества Института филологии Киевского национального университета им. Т. Шевченко (Украина).
Лковська Ольга Сергмвна - астрант кафедри iсторii украшсьш лггератури, теорм лггератури та лггературно]' творчосп 1нституту фтологи' КНУ iM. Т. Шевченка (Украша).
Olga S. Lisovskaia - Institute of Philology of Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine).
E-mail: shchelkunova2017@ukr.net
