CC BY
59
початок вщ архетитчних образiв у людському розумi, котрi передаються не тiльки через традицп, але й також за допомогою спадковосп, адже най-складнiшi архетипiчнi зразки можуть вiдновлюватись без будь-яко" традицп.
Проблема сощокультурно" самощентифшацп особистостi полягае в усвь домленому прийняттi нею культурних норм та зразюв поведшки, системи домiнуючих цiнностей i мови, створенш свого «Я» з позицп тих культурних характеристик, якi прийнят в даному суспiльствi, у проявлены лояльностi до них, у самоототожненш себе саме з цими культурними зразками, що маркують не тшьки суспiльство, але й саму цю особистiсть. Система щн-ностей, будучи консолщуючою силою всерединi спiльноти, водночас по-збавляе людину критичного ставлення до оточення, адже «сво"» як «близь-кЬ> пiдсвiдомо iдеалiзуються, особливо у порiвняннi з «чужими». Це вщбуваеться тому, що система щнностей та зразкiв поведiнки початково засвоюеться людиною дорефлексивно в процесi соцiалiзацii шляхом вихо-вання i навт подальше свiдоме прийняття "х як власних не змшюе позитивного ставлення до них. Саме причетшсть до «сво"х» стабiлiзуе особис-тють, вносить у "" життя визначешсть та впевненiсть. У сучасному свт прiоритет сощокультурно" самощентифшацп е необхщною умовою ефек-тивного розвитку сощуму.
Проблема самощентифшацп особистостi набувае особливо" актуальнос-тi в умовах зростаючо" шформатизацп та глобалiзацii суспiльних процеав. Пошук iдентичностi i "" збереження е необхщним фундаментом для станов-лення та перспективного розвитку й окремо" особистостi, i суспiльства в цшому. У наш час процес самощентифшацп ускладнюеться прискореною технологiзацiею та створенням нових сфер дiяльностi людини (зокрема, 1нтернету), вплив яких потребуе уважного вивчення.
В. Я. Зимогляд, кандидат фшософських наук, доцент
РЕГЮНАЛЬНЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРА1Н1: СТАН, ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ Й РОЗВИТКУ
Стратегiчним курсом сучасно" полiтики Укра"ни е штегращя до евро-пейського спiвтовариства, що передбачае здшснення суттевих iнституцiйних змш, децентралiзацii влади, вдосконалення системи мюцевого i регюналь-ного самоврядування, забезпечення функцш публiчноi влади на регюналь-ному рiвнi, спiввiднесення нацiонального законодавства вщповщно до су-часних европейських стандар^в. Модель сучасного державного устрою
Вкник Нацюнального утверситету «Юридична академiя Украши мет Ярослава Мудрого» № 3 (26) 2015
в Укра'1'ш вщзначаеться значним дисбалансом на користь виконавчо'1 влади, що стало наслщком суттевого посилення централiзащi публiчноi адмшь страцп, запровадженоi Kонституцiйним договором мiж Верховною Радою Украши та Президентом Украши про основш засади оргашзацп та функць онування державно'1' влади i мiсцевого самоврядування в Укршш на перюд до прийняття ново'1 Конституцп Украши (1995 р.) i Конститущею Украши 1996 р. Слiд зважити й на те, що в Укра'1'ш налiчуеться понад 700 чинних законодавчих акпв, що регламентують мюцеве самоврядування. Регюналь-не самоврядування в правовому полi фактично вiдсутне.
Тим часом Украшою ратифiковано всi мiжнародно-правовi договори Ради Свропи у сферi м^^во!' i реriональноi демократа та здшснюеться 1х iмплементацiя. Варто пам'ятати, що на восьмш сесп Конгресу мюцево'1 та реriональноi влади Свропи Рекомендащею 102 (2001 р.) та Резолющею 123, згiдно з якими Укра'1'ш пропонуеться взяти до уваги, що для збалансовано-го функщонування всiх рiвнiв самоврядування в кра'1'ш i чiткого подiлу вiдповiдних повноважень закони i Конституцiя повиннi однозначно вiдрiз-няти мiсцеве самоврядування вщ регiонального, а регiональне — вщ органiв державно'1 влади на мюцях. Згiдно з дефiнiцiею ор^^льно!' версп Свро-пейсько'1 хартп з питань репонального самоврядування (Конгрес 1997 р.) репональне самоврядування — це право i здатнiсть найвищих територiаль-них/регюнальних органiв влади кожно! держави мати виборчi органи, бути адмiнiстративно розташованими мiж центральною i мiсцевою владою, ко-ристуватись прерогативами чи то самооргашзацп, чи то повноваженнями, яю делегованi '1м центральною владою, здшснювати власне керiвництво регiоном, забезпечуючи i гарантуючи iнтереси населення та дiяти у вщпо-вiдностi до принципу субсидiарностi.
Враховуючи европейську практику, в УкраНш саме на рiвнi регюну мае формуватися базова основа нацiональноi полiтики, яка передбачала б мож-ливiсть приймати самостiйнi економiчнi ршення, розробляти плани соць ального розвитку репонального сощуму. Мiсцеве самоврядування принци-пово мае будуватися «знизу вгору», об'еднуючи мiсцевi громади в регюни, делегуючи регiональнiй владi повноваження на здшснення полiтичних функцiй з представництва в центральних органах. Саме за таким принципом здшснюеться реформа управлшня в европейських державах, а репональне та мюцеве самоврядування визнаеться одним iз прюритепв у розвитку СС. Таке самоврядування грунтуеться на трьох основних принципах: субсидь арносп, солщарносп та доповнюваностi. Адже сила державнох влади по-лягае не в централiзованiй моделi управлiння, а в ч^кому розподiлi функцiй i повноважень мiж владними структурами рiзних рiвнiв.
I зовам не випадково у ч. 1 ст. 1 Декларацп про регiоналiзм у Сврот (4 грудня 1996 р.) у дефшщп регюну основний акцент зроблено на пол^ич-нiй складовiй. Регюн — це територiальне утворення, сформоване в законо-давчому порядку на рiвнi, безпосередньо нижчому пiсля державного, i надь лене полiтичним самоврядуванням. На цш пiдставi регiон визначаеться як цшсна соцiальна система, що мае вс характеристики соцiуму. Ця система включае таю структуры елементи: фiзико-географiчну, економiчну, поль тико-адмiнiстративну, етшчну, соцiокультурну, правову, полiтичну тд-структури, сощальш iнститути, що вiдповiдають "м, при визначальнiй ролi iнститутiв управлшня в оргашзацп життедiяльностi регiону.
Важливим кроком у становленш мiсцевого самоврядування в Укра"ш стало прийняття 26 березня 1992 р. Закону Укра"ни «Про мiсцевi ради на-родних депута^в та мiсцеве та регюнальне самоврядування», в якому мю-цеве та регюнальне самоврядування закршлювалося як основа демократичного устрою влади в Укра"ш. Цим починався перехщ вщ радянсько" влади до демократично" форми розподшу владних функцiй в Укра"ш, чiткого розмежування повноважень на мунщипальному та регiональному рiвнях шляхом iнституцiоналiзацii компетенцп органiв мiсцевого самоврядування та оргашв регiонального самоврядування. На цьому шляху укра"нське сус-пшьство зазнало прогресу та вiдступiв, перемог та поразок. Новацп не при-жилися.
1дея соборностi та побоювання сепаратистських тенденцш створили своерiдне психологiчне тло, вельми сприятливе для штенсивного гальму-вання управлiнських реформ. Однак у реальносп сьогоднi альтернативи децентралiзацii та реформуванню адмiнiстративно-територiального устрою Укра"ни немае. Поглиблюючи штегращю, укра"нське суспiльство мае уник-нути унiфiкацii, розвивати позитивний пол^ико-культурний потенцiал регiональноi самоiдентифiкацii в контексп унiтаризму, соборностi i де-централiзацii. Цей шлях вiдбивае загальноцившзацшш процеси розвитку регiонального самоврядування, кшцевою метою якого е вирiшення завдань тдвищення рiвня i якостi життя регiонального соцiуму, змiни форм учасп громадян у регiональному самоврядуваннi, в якому самi громадяни активно i вiдповiдально вирiшують актуальнi питання.
Таким чином, децентралiзацiя державного управлiння, перенесення прь оритетiв в управлiння на локальному рiвнi на органи мунщипального i ре-гiонального самоврядування е найкращим i перспективним напрямом управ-лiнськоi й державно-правово" реформи в Укра"ш. Це тепер питання часу, пол^ично" волi елiт, послiдовностi законодавця i здорового глузду.
