CC BY
46Розвиток особистості в структурі навчання
Тимченко А.М.
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Анотації:
Розглянуто особливості становлення особистості в умовах навчання виходячи з теоретичних відомостей про структуру розвитку особистості (біологічної, психологічної та соціальної). Показано зміст понять навчання й виховання як цілеспрямованих управлінських частин середовища життєдіяльності людини. Наведено аналіз публікацій з питань вивчення особистості як базового компоненту педагогічного процесу, яка є центральним ядром 17-манізації навчання та виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної науки, що в свою чергу спонукає до реформування всієї системи освіти.
Ключові слова:
особистість, розвиток, навчання, виховання.
Тимченко А. Н. Развитие личности в структуре обучения. Рассмотрено особенности становления личности в условиях обучения исходя из теоретических сведений о структуре развития личности (биологической, психологической и социальной). Показано содержание понятий обучение и воспитание как целенаправленных управленческих частей среды жизнедеятельности человека. Приведен анализ публикаций по вопросам изучения личности как базового компонента педагогического процесса, которая является центральным ядром гуманизации обучения и воспитания на современном этапе развития педагогической науки, что в свою очередь влечет к реформе всей системы образования.
личность, развитие, обучение, воспитание.
Timchenko A.N. The development of personality within the structure of education.
The article deals with the peculiarities of the formation of a personality under the conditions of education basing on the theoretical data on the structure of the development of a personality (biological, psychological, and social). The meaning of the notions education and upbringing as purposeful administerial parts of a man's living environment is uncovered. The analysis of the publications on the personality study issues is represented, where the notion of personality is regarded as a basic component of the pedagogical process, which is the nucleus of the humanization of education and upbringing at the actual stage of the development of the pedagogical science, which in turn leads to the reformation of the educational system on the whole.
personality, development, education, upbringing.
Вступ.
Людина - вінець розвитку матерії, процесів органічної еволюції на планеті Земля. Ми захоплюємося фізичною досконалістю людини, невичерпними потенціальними можливостями її фізичного, психічного і соціального розвитку. Лише людина володіє унікальними здібностями самопізнання і глибокого пізнання оточуючого світу, здатна кардинально впливати на нього. Генетична програма людини забезпечує народження індивідів з величезним потенціалом. Генофонд людини є важливою біологічною передумовою соціального розвитку і прогресу суспільства.
Кожна людина, людство в цілому - це багатий досвід минулого, нинішнього і майбутнього. Вона збагачується соціально-духовними цінностями попередніх поколінь, примножує їх своєю діяльністю і передає ці багатства наступним поколінням. Людина, в кінцевому підсумку, - це суб’єкт суспільно-історичного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури на Землі. Вона є біосоціальною істотою, тісно пов’язаною з іншими біологічними формами життя, але такою, яка зуміла виділитися з них завдяки здатності займатися продуктивною працею, створенню знарядь праці, володінню мовою і свідомістю.
Поняття «людина» розширюється до поняття «особистість». Під особистістю слід розуміти людину як суб’єкт суспільних відносин, який є носієм свідомості та системи суспільно значимих якостей, зумовлених історичними умовами життя суспільства.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Становлення особистості з її багатим генофондом можливе лише за наявності соціального середовища, цілеспрямованого виховного впливу, позитивного і багатого фонду для соціального успадкування, активної діяльності самої людини тому метою роботи є
© Тимченко А.М., 2011
вивчення теоретичних відомостей про структуру розвитку особистості (біологічної, психологічної та соціальної) в процесі навчання.
Результати дослідження.
Завдання суспільства на новому рівні свого розвитку полягає в тому, щоб створити оптимальні умови й ефективні програми для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості, бо лише вона є «важливим майданчиком» для сходження, злету суспільства на більш високий рівень соціально-економічного розвитку держави. Формування особистості не проходить стихійно за якимись внутрішніми законами саморозвитку, помітну роль у цьому процесі відіграють конкретні люди, які займаються її вихованням. Процес виховання особистості є діалектичним: обставини, члени суспільства впливають на формування конкретної людини, вона своєю діяльністю змінює навколишнє середовище, впливає певним чином на його суб’єкти, а ті, в свою чергу, уже на вищому рівні зворотно впливають на неї [1, 4]. Визнання особистості базовим компонентом, об’єктом і суб’єктом цілісного педагогічного процесу - головна умова гуманізації навчання та виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної науки, що в свою чергу спонукає до реформування всієї системи освіти. Отже людина, зокрема її особистість, стає центральним ядром педагогічної думки сучасності.
Поняття «людина» на всьому ході розвитку історичного процесу мало зацікавленість з боку філософів, психологів, соціологів та інших вчених, що вивчають питання людини та її зв'язок з дійсністю. Це спонукає нас до відокремлення таких характеристиках понять як:
Людина - мисляча, свідома істота, в якої розвинута мова, здатність до продуктивної праці.
Індивід - (від лат. іndividuum - неподільний) - людина як цілісний, неповторний представник людського роду з психофізичними якостями, які є передумовою розвитку особистості й індивідуальності.
проблеми фізичного виховання і спорту № 2 / 2011
Особистість - суб’єкт соціальних стосунків і свідомої діяльності, який формується в процесі діяльності й спілкування, має стійку систему соціально-значущих рис, установок, мотивів.
Індивідуальність - своєрідність психіки й особистості індивіда, її неповторність. Виявляється в особливостях темпераменту, рисах характеру, в емоційній, вольовій та інтелектуальній сферах, інтересах і здібностях людини.
Розвиваючись в процесі індивідуального та історичного розвитку, людина проходить шлях від індивіда до особистості. Психологи підкреслюють, що «індивідом народжуються, особистістю стають», а індивідуальність треба відстоювати [3]. Протягом життя людина постійно вступає в реальні соціальні зв’язки й стосунки, перебуває під впливом багатьох факторів, розвиваючись у трьох взаємопов’язаних напрямках: біологічному, психологічному та соціальному. На кожному з напрямків виникають і накопичуються не-зворотні зміни - новоутворення, нові якості. Тут діють різні фактори, які й виступають рушійною силою, причиною особистісного формування.
Виховання й навчання як цілеспрямована управлінська частина середовища - чи не найважливіший фактор. Ще Я. Каменський зазначав, що «від народження природа дає людині зернину знання, але вона може розвиватися тільки за допомогою виховання та навчання» [1].
Взаємовідносини особистості з оточуючим середовищем, які визначаються через характер обставин життя та активність особистості, котра впливає на обставин. Отже, умови - це складові частини, або характеристики, середовища; умови життєдіяльності, які впливають на формування особистості. Виховання відіграє вирішальну роль у формуванні особистості тільки тоді, коли воно збігається із впливом обставин. Проте спрямованість виховання й обставин можуть бути протилежними, а також суперечити природній організації людини.
Тому розвиток людини - тривалий і складний процес, в якому реалізуються загальні закони та закономірності її розвитку.
Розвивальна динаміка особистості залежить від:
• внутрішніх факторів;
• соціальної ситуації;
• власної активності;
• типу провідної діяльності;
• змісту й мотивів діяльності;
• статевовікових та індивідуальних особливостей.
Розвиток відбувається поетапно, за певною логікою у формі переходу від одного вікового періоду до іншого через зміну провідних видів діяльності. На цьому ґрунтується вікова періодизація психічного розвитку, а вона, в свою чергу, має принципове значення для розуміння психолого-педагогічного механізму єдності розвитку з навчанням і вихованням [8].
Особистісне формування людини неможливе без взаємодії із життєвими обставинами. Аби зрозуміти динаміку становлення особистості, необхідно проаналізувати, як складалися для неї обставини життя,
передусім - відносини із соціальним оточенням.
Процес психічного та соціального розвитку особистості на індивідуальному рівні не завжди збігається із загальновизнаною динамікою: він може як затримуватися, так і випереджати усталені норми [9]. Діяльність і поведінка людини залежать не тільки від вікових, а й від індивідуальних особливостей.
У людському розвитку проявляється загальне й особливе. Особливе в людині називають індивідуальним. Індивідуальність характеризується сукупністю інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних та інших особистісних рис [6]. Індивідуальні особливості людини бувають природжені та набуті за життя. З природженими дитина з’являється на світ. Серед них важливу роль відіграють типологічні особливості нервової системи - сила, врівноваженість і рухливість
- фізіологічне підґрунтя темпераменту. Природжені індивідуальні особливості у процесі виховання змінюються. Набуті - з часом трансформуються, однак більшість із них мають стійкий характер і позначаються на діяльності й поведінці особистості.
Врахування індивідуальних особливостей - один із провідних принципів вітчизняної педагогіки. Методика індивідуального підходу ґрунтується на пристосуванні форм і методів педагогічної взаємодії до індивідуальних особливостей для того, щоб забезпечити запроектований рівень розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, здібностей кожної особистості [7]. Отже, формування особистості відбувається згідно з об’єктивними законами та закономірностями, які зумовлюють певну динаміку її вікового, психічного й соціального розвитку, визначають індивідуально неповторні особливості.
Навчання - складний і багатогранний процес взаємодії вчителя і учнів, в результаті чого мають розв’язуватись такі завдання: учні оволодівають знаннями, вміннями і навичками, методами самостійної пізнавальної діяльності, забезпечується їх інтелектуальний розвиток, формується науковий світогляд. У цьому процесі варто чітко вирізняти провідні функції учителя й учня. Учитель передусім виконує спонукально-організуючу функцію (научіння), а учень
- функцію діяльності особистості з оволодіння знаннями, уміннями і навичками (учіння).
Навчання як специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, попереднього досвіду поколінь спирається на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики.
Навчання - це процес, яким охоплена кожна людина впродовж всього життя. Важливо чітко вирізняти провідні функції навчання: освітню, розвиваючу, виховну. Названі функції реалізуються не відокремлено, а в тісній взаємодії. Особистість у процесі навчання, пізнання оточуючої дійсності оволодіває певним обсягом знань, умінь та навичок, що сприяє підвищенню освіченості. Включення людини до навчального процесу - важлива передумова інтелектуального, психічного і соціального розвитку особистості. Адже лише
самостійна діяльність - запорука розвитку. Процес навчання - велика школа виховання кожної людини. Він здійснюється як безпосередньо через організацію навчального процесу, так і через зміст навчального матеріалу. До того ж на процес виховання має вплив особистість вчителя [5].
Процес навчання, оскільки він безпосередньо ґрунтується на розумовій діяльності, має спиратися на певні закони мислення. На цьому і побудована логіка навчального процесу. Логіка навчального процесу - це оптимально-ефективний шлях розумової діяльності учня від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до прогнозованого рівня знань, умінь, навичок та розвитку. Логіка навчального процесу містить такі складові: 1) розуміння та усвідомлення пізнавальних завдань; 2) оволодіння знаннями; 3) виведення законів і правил; 4) формування умінь і навичок; 5)застосування знань; 6) аналіз і оцінка навчальної діяльності.
Попередній рівень знань, умінь, навичок та розвитку особистості зумовлюється рівнем навченості і розвитку особистості на певний час. Прогнозований (потрібний) рівень визначається навчальними програмами відповідно до конкретної теми, розділу і навчальної дисципліни в цілому [6].
Однією з головних тенденцій формування духовного обличчя сучасної людини має стати усвідомлення біблійної істини: «полюби ближнього як самого себе». Людина, яка встановлює зв'язок з іншими людьми, має усвідомити значущість іншого суб’єкта як рівного собі, усвідомити емоційну близькість з ним. Кожна особистість має власну волю, автономність, суверенність, неповторну індивідуальність [10]. Кожна особистість у процесі самореалізації, стикаючись із реаліями життя, може досягти моральної зрілості. Тільки у процесі максимального духовного, практичного напруження на певному етапі морального розвитку вона бере на себе повну відповідальність за свої дії та вчинки.
Процес морального виховання людини ми визначаємо як інтегративну якість. Його результатом повинен стати високий рівень моральної культури, моральної вихованості майбутнього фахівця. Моральну культуру людини ми також визначаємо як інтегративну якість, що виявляється насамперед у системі моральних знань, умінь та відносин. Її стрижнем є моральний ідеал особистості.
Будь-яка практична діяльність людини базується на розумінні важливості та користі такої діяльності. Без високої моральної грамотності фахівець не зможе виконати свої професійні обов’язки. Однак дієвість етичної освіти виявляється не тільки у знанні основних положень моралі, умінні теоретично вирішувати професійно-моральні проблеми, а насамперед у формуванні високих моральних переконань, мотивів поведінки, самих вчинків. У процесі формування моральної культури особистості відбираються моральні цінності, що становлять частину загальнолюдських цінностей. Формується моральна свідомість і самосвідомість особистості у процесі її взаємодії з довкіллям [2].
Індивідуальну свідомість відрізняє від суспільної те, що в індивідуальній свідомості відбиваються як особистісні, так і суспільні фактори життя конкретної людини, специфіка мікросередовища, в якому вона живе.
Моральна свідомість окремої людини має різні форми і стани: у вигляді моральних почуттів та потреб, поглядів, переконань. Моральне самоуправління поведінкою містить три аспекти: процес самоорганізації, процес самоконтролю і саморегуляції [6]. Важливими показниками морального ідеалу особистості є його глибина, зрозумілість, конкретність моральних цінностей, взаємозв’язок та взаємозалежність їх. Процес морального виховання здебільшого залежить від ролі самої особистості, що формується у цьому процесі.
Висновки.
Підсумовуючи вищесказане зазначимо, що необхідною умовою професійної діяльності людини є її індивідуальність та моральна самосвідомість. Під індивідуальністю людини розуміємо: усвідомлення й оцінку своїх дій, вчинків та їх наслідків, потреб, думок, морального обличчя, ідеалів, мотивів поведінки, вміння оцінювання себе, своїх життєвих та професійних цілей. Професійний обов’язок та його усвідомлення особистістю є одним із головних мотивів творчої діяльності людини. Тому формування глибоко усвідомленого почуття професійного обов’язку є одним із головних завдань морального виховання людини.
Перспективними напрямами дослідження порушеної проблеми вважаємо вивчення особливостей розвитку особистості в процесі навчання у вищій школі при отриманні професійної освіти.
Література:
1. Ананьев Б.Г Структура индивидуального развития как проблема современной педагогической антропологии / Б.Г. Ананьев.
- М., 1980. - (Избранные психологические труды: в 2 т.) - Т. 2. - 312 с.
2. Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності / О.І. Гура. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 224 с.
3. Кузьмінський А.І. Педагогіка / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеля-ненко. - К.: Знання, 2007. - 447 с.
4. Курлянд З. Н., Педагогіка вищої школи // З.Н. Курлянд, Р.І. Хме-люк, А.В. Семенова. - К.: Знання, 2007. - 495 с.
5. Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання / В.І. Лозова, Г.В. Троцко. - Харків: «ОВС», 2002. - 400 с.
6. Мартиненко С.М. Загальна педагогіка / С.М. Мартиненко, Л.Л. Хоружа. - К.: МАУП, 2002. - 176 с.
7. Педагогика / [ред. Л. П. Крившенко]. - М.: Изд-во Проспект, 2004. - 432 с.
8. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологи / С.Л. Рубинштейн.
- М., 1996. - 720 с.
9. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб.: Питер, 2003. - 608 с.
10. Щукина ГИ. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся / ГИ. Щукина. - М., 1988. - 208 с.
Надійшла до редакції 19.01.2011 р. Тимченко Анастасия Николаевна [email protected]
