CC BY
33Розвиток фізичної культури серед учнівської молоді Донбасу (20-ті роки ХХ століття)
Гальченко О.М.
Донецький національний університет
Анотації:
Висвітлюється політика радянської влади у справі впровадження фізичної культури в систему освіти. Розглянуто стан процесу фізичного розвитку в межах шкільних закладів освіти. З'ясовано місце фізичного виховання в структурі загального виховання молоді. Аналізуються труднощі початкового періоду, простежуються зрушення та динаміка процесу. Зазначається, що вже наприкінці першої половини 1920-х рр. до процесу фізичного розвитку долучилася більша частина шкіл Донбасу.
Ключові слова:
фізична культура, фізичний розвиток, школа, Донбас, освіта, учні, молодь.
Гальченко А.Н. Развитие физической культуры среди учащейся молодежи Донбасса (20-е годы ХХ столетия).
Освещается политика советской власти в деле внедрения физической культуры в систему образования. Рассмотрено состояние процесса физического развития в пределах школьных учебных заведений. Выяснено место физического воспитания в структуре общего воспитания молодежи. Анализируются трудности начального периода, прослеживаются сдвиг и динамика процесса. Отмечается, что уже в конце первой половины 1920-х гг. к процессу физического развития приобщилась большая часть школ Донбасса.
физическая культура, физическое развитие, школа, Донбасс, образование, учащиеся, молодежь.
Galchenko A.N. Development of physical culture among the school youth of Donbass (20-ies of XX century). The
politics of the Soviet authority in business of introduction physical training in an education system is shined. The condition of process of physical development is considered within the limits of school educational institutions. The place of physical training in structure of the general education of youth is found out. Difficulties of an initial stage are analyzed. Shift and dynamics of process are traced. It is marked, that already at the end of first half of 1920 to process of physical development the most part of schools of Donbass has joined.
physical culture, physical development, school, Donbass, education, pupils, youth.
Вступ.
Розбудова Української державності потребує уважного ставлення до власної історії. Це повною мірою стосується і фізичної культури, яка має значний вплив на розвиток нації, ії генетику, фізичне вдосконалення та ци-вілізаційний поступ. Наукові здобутки останніх двох десятиліть в цій царині помітні - 30 дослідників об’єктом своїх дисертаційних розвідок обрали історичні аспекти вітчизняного фізкультурно-спортивного процесу (проти 12 за радянської доби) [1]. Втім основна робота попереду і лежить вона в регіональній площині.
Віднедавна своє місце в загальнонаціональному науковому історико-спортивному пошуці має й Донбас. Сподіваємось, дисертаційна праця автора [2], яка не лише узагальнила напрацювання попередників, поглибила та систематизувала зібрані знання, а й окреслила перспективи, спонукає нові дослідницькі сили до ґрунтовної наукової розробки проблеми - саме такої уваги фізкультурно-спортивна галузь регіону вже давно й справедливо очікує. Історіографія окресленого напрямку лише починає формуватися. Ця теза не є перебільшенням, адже наукову дискусію розпочато щойно.
Робота виконана за планом НДР Донецького національного університету.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження - вивчення стану процесу фізичного розвитку в межах шкільних закладів освіти. Завдання дослідження полягає у з’ясуванні місця фізичного виховання в структурі загального виховання молоді, встановленні та аналізі чинників, що впливали на перебіг процесу, у відстеженні змісту (форм, методів) фізичного розвитку шкільної молоді. Інструментом вирішення завдань обрано аналіз спеціальної літератури, періодичних видань та архівних збережень.
Результати дослідження.
Державні заходи першого періоду радянської доби, хоча й заклали певний ґрунт, не спромоглись належним чином вплинути не перебіг ситуації, що склалась
© Гальченко О.М., 2010
у питаннях охоплення фізичним виховом шкільництва. Ще в квітні 1919 р. І Всеросійський з’їзд працівників з фізичної культури, спорту та допризовної підготовки поставив перед організаціями Всевобучу, комсомолу й освітянами завдання налагодження систематичної роботи з фізичного розвитку молоді та спонукав перших до розробки змісту занять фізкультурою з дітьми та підлітками [3]. Того ж місяця Донецький губернський військкомісаріат ініціював запровадження допризовної підготовки та фізичного розвитку в школах наросвіти [4].
Потужною стримуючою силою виступав цілий комплекс (об’єктивних та суб’єктивних) чинників. Важке загальне економічне становище шкіл (відсутність у багатьох школах місць для занять, брак інвентарю тощо) ускладнювались інертним, а часом і недоброзичливим відношенням до фізичного виховання деяких працівників органів наросвіти та охорони здоров’я [3, с.48]. Суттєвою перешкодою поставала потреба кваліфікованого фахівця. І якщо питання фізичного розвитку старшої молоді частково вирішувались силами спеціалістів військової справи (військово-допризовні пункти, військово-спортивні клуби тощо), то в шкільних навчальних закладах з викладанням предмету склалась катастрофічна ситуація. Головним же гальмом виступав розпочатий процес реорганізації системи освіти, внаслідок чого трудова школа І та ІІ ступеню перебували в стадії початкової організації. Невдалими виявилися і перші спроби Всевобучу налагодити робочі стосунки з органами наросвіти та охорони здоров’я. Так, на скликану у 1920 р. до Маріуполя міжвідомчу нараду їх представники не з’явились [5]. На кінець 1921 р. фізичний розвиток дітей здійснював мізерний відсоток з близько 2.500 шкіл регіону [6] - це були школи великих міст краю, при цьому про масовість не йшлося.
Перші помітні зрушення фіксуються у 1922/23 навч. році. Активно включилися в процес фізичного розвитку шкільництва навчальні заклади Луганщини.
Так, у школі при заводі “Оборона Червоного Луганська” заняття з гімнастики того року вже носили масовий характер - фізичним вихованням тут займалось 400 дітей віком від 7 до 11 років, які були розділені на 12 груп. Щотижневі годинні заняття проводились учителем О.Т. Мусялик під наглядом шкільного лікаря Васильєва [7]. Така ж кількість дітей, але вже двічі на тиждень по 35 хвилин, була охоплена заняттями з гімнастики та спорту у школі при з-ді “Жовтневої революції”. Тут учасниками процесу також було близько 400 учнів ІУ-УІІ класів. Заняття відбувались за реформованою шведсько-сокольською системою: фігурне марширування, вільні вправи, вправи з жердинами, обручами, прапорцями, вінками, шарфами, палицями, залізними палицями, гантелями, а також шведські східці, бруси, козел, калістенічна гімнастика, пластика, балетні танці. Урок містив чотири моменти: І
- стройові вправи, ІІ - загальні (10 хв.), ІІІ - відділеннями (10 хв.), IV - рухливі ігри (“Порожнє місце”, “Зліпок”, “Пугач та пташки”, “Мисливець”, “Вовк та діти”, “У ведмедя у бору”, “Вовк”, “Злючка”, “Вовк та вівці”, “Яструб та голуби” тощо) та заспокійливі вправи [7, арк.. 1]. Останнє серед свідчень 1922/23 н. р. також пов’язане з педагогічною діяльністю згаданої вище О. Мусялик - 1 квітня 1923 р. вона розпочала заняття з фізичного виховання в Луганській трудовій школі .№2, охопивши 6 груп дітей (250 осіб) віком 7-11 років [7, арк.. 13].
З 15 вересня 1923/24 н. р. до процесу долучилась залізнична школа ім. Леніна, де 869 дітей (434 хлопці + 435 дівчини) в 29 групах замість встановлених 1 год. 20 хв. (двічі на тиждень) займались лише 40 хв. [8]. Загалом же восени 1923 р. в Луганському округу фізкультурні заняття мали місце в 7 трудових школах, проводились один або два рази на тиждень під наглядом лікарів і охоплювали по 100 хлопців та дівчат 7-11 років та по 250 хлопців та дівчат 12-16 років. Додамо, що фізичний розвиток школярів здійснювався за єдиною раціональною програмою, яку розробила для шкіл Луганська ОРФК [9].
В зазначених межах були й показники Маріуполь-щини (Маріуполя). На 1 січня 1924 р. 13 міських навчальних закладів охоплювали фізичним вихованням 3.136 дітей з загальних 4.013 (близько 78%) [10].
Найбільш ранній з відомих епізодів щодо Сталінського округу датується 1 січня 1922 р. Тоді фізичну культуру було введено в Сталінську міську семирічку .№1. Втім число учнів, охоплених тут фізкультурними заняттями, не перевищувало 60 осіб впритул до 1924 р. [11].
В цілому ж по губернії станом на березень 1924 р. заняття з фізичного розвитку проводились у 37 дитбудинках, 44 школах соціального виховання, 17 школах професійної освіти і охоплювали 17.064 учнів (без дитбудинків) [12].
Вказані зрушення стали можливими завдяки низці стратегічних рішень, прийнятих відповідними органами впродовж попереднього року. Донецький губвно постановою від 7 лютого 1923 р. визнав необхідність фізичної культури в закладах соціального виховання. Згідно неї викладання предмету доручалось:
• діти до 12 років - виключно педагогам під наглядом лікаря;
• до 14 років - інспекторам фізкультури (за відсутності педагога, здатного взяти на себе викладання) під наглядом лікаря;
• від 14 років - інструкторам Всевобучу [13].
24 квітня 1923 р. губвно видав обіжника для закладів професійної освіти, в якому звернув увагу на організацію занять фізкультурою з учнями ФЗУ та підлітками заводів. Як один із засобів вирішення проблеми пропонувалось об’єднати ці категорії дітей в межах спільних занять. Саме так вчинила Луганська ОРФК, яка на своєму засіданні 22 травня 1923 р. постановила об’єднати для спільних занять учнів ФЗУ заводу “Оборона Червоного Луганська” з учнями трудової школи, що досягли 16 років [14]. Донецька ГРФК для підняття роботи в школах та дитячих будинках постановою від 18 травня 1923 р. ввела до штату окрнаросвіти посаду керівника спорту [15]. Влітку 1923 р. республіканські Всевобуч та Головпрофосв зобов’язали усі школи, що практикують фізичний розвиток, об’єднати такий з допризовною підготовкою в стінах закладу, звільнивши учнів від проходження останньої в загальному порядку. Губсекпормол запропонував 1) включити до навчального плану (за рахунок скорочення інших предметів) викладання фізкультури не менше 3 год. на тиждень (дотепер викладання фізкультури здійснювалось поза сіткою годин навчального плану) та 2) через повітові ради фізкультури (з їх санкцій) ввести до шкільних рад інструкторів, оплачуючи їх працю нарівні з іншими викладачами [16]. Підсумувала рік но-востворена республіканська ВРФК, яка рішуче висловилась за введення в усіх школах фізичного виховання як обов’язкового предмету та затвердила “Основні положення (засади) методики фізичного виховання в школі” [3, с.48].
Наступний рік продовжив формування нормативної бази стосовно введення фізкультури до загально-навчального плану закладів соціального виховання, профосвіти та організації гуртків. ВРФК України виробила засоби, схеми та програми занять фізкультурою для двох вікових груп - 9-12 і 13-15 років [17], не залишивши там головного спортивного захоплення молоді: “В школах Соцвиху та Профосву футбол категорично заборонено і повинен бути замінений гандболом для хлопців та баскетболом для дівчат” [18]. У свою чергу ГРФК розглянула та розіслала програми занять по школах та гуртках і запровадила перевірку занять інструкторами, а разом з губздравом видали обіжника, зобов’язавши тих, хто займається, до обов’язкового лікарського огляду [17, арк.19зв-20]. Попри складне кадрове та матеріально-технічне забезпечення, більша частина закладів соціального виховання та профосвіти Донбасу ще в першій половині 1924 р. ввела фізичний розвиток [18].
Обов’язковим предметом “фізична культура” стала в усіх закладах наросвіти Маріупольського округу. В клубах та школах ФЗУ вона велась за програмами, затвердженими методкомісією ОРФК [19]. В жовтні 1924 р. фізкультурні заняття здійснювались у 2 дит-
містечках, 2 колекторах, 7 дитбудинках, 7 школах соціального виховання та З профосвіти і охоплювали 5.781 дітей. Pобота серед юних ленінців не проводилася [208].
Доволі успішно вирішували завдання введення фізичного розвитку школи Артемівського округу. Восени 1924 р. учасниками процесу тут були З2 навчальні заклади: 9 закладів профосвіти охопили 62З особи, 4 будинки підлітків - 160, 19 шкіл соцвиховання - 4.1З0 (2.1З4 хлопців та 1.996 дівчат). Загальне охоплення (разом з юними ленінцями) склало 6.9З9 осіб [21]. За даними кінця року повним було охоплення старших груп (класів) закладів соцвиховання та профосвіти, молодших - 77% (З.700), юних ленінців - 60% (близько 700 осіб) [19].
Мали спеціальні години з фізкультури на кінець року всі навчальні заклади Старобільська (міста). В школах соцвиховання та профосвіти охоплення було повне, втягнення членів комсомолу складало 50%, юних ленінців - 100%, всього займалось близько 2.000 осіб [19].
Свідчення 1924 р. по Луганщині обмежуються викладанням фізичного виховання у ФЗУ заводів “Жовтневої революції” та “Оборони Червоного Луганська” [22].
Тривожна ситуація склалась в одному з провідних округів губернії - Сталінському, де наприкінці року з 45.000 дітей та підлітків фізкультурним процесом було охоплено лише 8.000 (близько 18%) [19, с.16].
Проте в цілому участь органів наросвіти краю в загальній роботі з фізичної культури протягом 1924 року отримала схвальні відгуки - в грудні І губернська спортивно-технічна нарада визнала її, порівняно з іншими відомствами, більш діяльною [19, с.14].
Станом на 1 лютого 1925 р. фізичний розвиток дітей та молоді в Луганському округу здійснювали З2 навчальні заклади: дитбудинки - 10, трудшколи - 12, ВУЗи - 5, профшколи та школи міськпромуча - 5. В закладах соцвиховання займались 6.110 осіб (З.1З4 хл. та 2.986 дів.), профшколах та ВУЗах - відповідно 805 та З15, усього - 7.478 осіб [2З]. Показники 1925 р. по Маріупольському округу сягнули 5.З50 охоплених осіб (школи соцвиховання та піонерські загони -4.750, школи та профспілки на селі - 600) [24].
Мало змінилась ситуація в Сталінському округу. На 1 жовтня заняття проводились тільки в деяких школах профосвіти та соцвиховання, та й то тільки в старших групах [25]. Не дивно, що діяльність Сталінської OPФК стала предметом ретельного обстеження (14-27 березня 1926 р.) відповідних республіканських органів. Вивчення стану справ виявило пасивне відношення Сталінської окрінспектури наросвіти до діяльності ради. Наркомос запропонував негайно вжити заходів щодо поліпшення роботи: “Ваш представник в окрраді повинен активно працювати по всіх питаннях організаційного й методичного змісту в галузі фізкультури, керуючи цією роботою по установах соцвиху в округовому масштабі. Необхідно налагодити певний зв’язок між загальним і фізичним вихованням дітей. Фізичне виховання треба розглядати як невід’ємну
частину соціального виховання, що її проводить Со-цвих, і за яку він цілком відповідає” [26].
Проте й у 1926/27 н. р. фізична культура в округу стала складовою навчального плану лише 8 семирічок з 28, те ж спостерігалось і по школах профосвіти [27]. Виключно матеріальний характер проблеми -“семирічки тільки частково забезпечені ставкою для викладачів ФК, в деяких - зовсім немає майданчиків”
- встановила восени 1926 р. І Сталінська методнара-да з фізкультури. Усунути її було запропоновано в два етапи - спочатку зосередити увагу на школі ІІ ступеня, “...а потім говорити і про І” [28]. Слід розуміти, що вже наступний навчальний рік процес посунув і на рівні шкіл ІІ ступеня питання вирішилось, оскільки в 1928/29 н. р. прийшла черга молодшого концентру шкіл соціального виховання [29].
У 1927 р. Наркомос затверджує перші єдині і обов’язкові навчальні плани й програми з фізичної культури для шкіл І та ІІ ступеня, які поклали край пануючим розбіжностям, остаточно визнали фізичне виховання обов’язковим предметом шкільного навчання, стали крапкою відліку та фундаментом наступних. Основними формами фізичного виховання виступили обов’язкові учбові і необов’язкові позашкільні заняття, головно у формі спортивних розваг, ігор, танців та екскурсій [3, с.181]. Відтепер фізичній культурі в установах соцвиховання за навчальним планом мало належати 2 академічні години на тиждень (в школах І концентру мала проводитись груповодом, а за можливості - інструктором ФК, ІІ концентру - виключно інструктором). Проте у багатьох округах, не дивлячись на суворі накази з боку НКО, ці години скорочувались чи передавались на інші дисципліни.
В профшколах фізичний розвиток мав здійснюватись у такому ж форматі, однак були відсутніми повні вказівки стосовно включення занять до навчального плану. Поза планом припускалось існування гуртків фізкультури, але відсутність коштів на інструктора, необхідне приладдя та ін. гальмувало справу. В школах же ФЗУ фізичного виховання в навчальному плані не було. В деяких округах ради фізкультури добивались її введення, окремі ж школи замість повноцінних занять проводили режимну гімнастику (зарядку і розрядку) [30]. Така непослідовність щодо останніх помітно ускладнювала долю фізичної культури у стінах закладів профосвіти. Зокрема, у школі ФЗУ заводу ім. Ілліча (Маріуполь) “...фізкультуру виганяють із стін школи”. У 1927/28 навчального року місцеве заводоуправління забрало під свої потреби прекрасно устаткований зал, внаслідок чого замість двох годин на фізкультуру залишилась одна, а з другого триместру передбачалось взагалі зняти. До того ж було відмовлено у коштах гуртку фізкультури, який існував протягом 4 років. Не кращою була ситуація й в інших школах міста. Було відмовлено у проведенні фізичної культури в ФЗУ при заводі “1-го травня” та профтехшколі. В останній, до речі, предмет не викладався й наступного 1928/29 навчального року [31]. Натомість, складовою навчального процесу у 1928/29 н.р. фізичне виховання стало у ФЗУ та міськпрому-
чах Сталіно [32]. Наостанці зазначимо, що вже влітку 1929 р. Всеукраїнська методична нарада затвердила нові навчальні плани, якими по всіх групах профш-кіл запровадила по 2 щотижневі години фізкультури, окремо від військовізації й санітарії та гігієни [33].
Висновки.
Отже, значна від старту увага відповідних радянських інституцій (фізкультурних, освітянських, виконавчої влади та ін.) до освітньої сфери як засобу вирішення масових фізкультурних завдань лише наприкінці першої половини 1920-х років набула реального змісту, дозволивши збільшити питому вагу молоді, що навчається, в структурі регіонального фізкультурно-спортивного руху. Попри жалюгідне кадрове та матеріально-технічне забезпечення, вже в першій половині 1920-х рр. до фізкультурно-спортивного процесу долучилася більша частина шкіл Донбасу.
Подальші перспективи пов’язані з розширенням часового відтинку дослідження та з вивченням процесу фізичного виховання у ВУЗах Донбасу.
Література
1. Вацеба О.М. Проблеми історіографічного висвітлення розвитку вітчизняної історико-спортивної науки / О.М. Вацеба // Теорія і практика фізичного виховання. - 2003. - №1. - С.158-168.
2. Гальченко О.М. Фізкультурно-спортивний рух у Донбасі (19171930 рр.): Автореф. дис... канд. істор. наук: 07.00.01 / Донецький національний університет. / О.М. Кальченко. - Донецьк, 2008.
- 279 с.
3. Самоуков Ф.И. Физическая культура и спорт в СССР./ Самоуков Ф.И., Столбов В.В., Торопов Н.И. - М.: ФиС, 1967. - 352 с.
4. Державний архів Донецької області (далі - ДАДО). - Ф.Р-1934.
- Оп.1. - Спр.4. - Арк.4.
5. ДАДО. - Ф.Р-1204. - Оп.1. - Спр.147. - Арк.6.
6. ІІІ губернское совещание по просвещению Донбасса // Просвещение Донбасса. - 1922. - №1-2. - С.29.
7. Державний архів Луганської області (далі - ДАЛО). - Ф.Р-691.
- Оп.1. - Спр.5. - Арк.11.
8. Там само. - Спр.13, арк.7.
9. Луганск // ВФК. - 1924. - №1. - С.13.
10. ДАДО. - Ф.Р-1244. - Оп.1. - Спр.11. - Арк.1-22.
11. Сталино // ВФК. - 1925. - №7. - С.18.
12. По Украине. Донбасс // ВФК. - 1924. - №4. - С.11.
13. ДАДО. - Ф.Р-2607. - Оп.1. - Спр.870. - Арк.14.
14. ДАЛО. - Ф.Р-691. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.9.
15. ДАДО. - Ф.Р-2607. - Оп.1. - Спр.1047. - Арк.167.
16. ДАЛО. - Ф.Р-691. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.37.
17. Центральний державний архів вищих органів виконавчої влади України (далі - ЦДАВОВУ). - Ф.1. - Оп.2. - Спр.1704А. - Арк.8 зв.
18. ДАДО. - Ф.Р-1244. - Оп.1. - Спр.12. - Арк.6.
19. Донбасс. Первое спортивно-техническое совещание по физкультуре // ВФК. - 1924. - №17-18. - С.15.
20. Иосифиди. Работа Советов физкультуры / Иосифиди. // ВФК. -1924. - №14-15. - С.21.
21. Балабанов. Донбасс / Балабанов. // ВФК. - 1924. - №14-15. -С.21.
22. ДАЛО. - Ф.Р-691. - Оп.1. - Спр.16. - Арк.3.
23. Там само. - Ф.Р-164. - Оп.1. - Спр.110. - Арк.24.
24. ДАДО. - Ф.Р-1244. - Оп.1. - Спр.23. - Арк.49.
25. Там само. - Ф.Р-2. - Оп.1. - Спр.35. - Арк.369.
26. ЦДАВОВУ - Ф.166. - Оп.6. - Спр.1872. - Арк.1.
27. Там само. - Спр.1875. - Арк.7.
28. ДАДО. - Ф.Р-2. - Оп.1. - Спр.386. - Арк.17-18.
29. Там само. - Спр.868. - Арк.73.
30. ЦДАВОВУ - Ф.166. - Оп.6. - Спр.699. - Арк.3.
31. Мариуполь // ВФК. - 1928. - №3. - С.24.
32. ДАДО. - Ф.Р-2. - Оп.1. - Спр.868. - Арк.73.
33. ДАЛО. - Ф.Р-243. - Оп.1. - Спр.662. - Арк.296.
Надійшла до редакції 04.10.2010р. Гальченко Александр Николаевич [email protected]
