CC BY
103. Маслова А.Ю. Введение в прагмалингви-стику. 2-е изд.М.: Флинта: Наука, 2008. 152 с.
4. Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации. СПб: Изд-во Михайлова, 2002. 461 с.
5. Таюпова О.И. Медиакоммуникация с позиции социальной коммуникации // Вестник Башкирского университета. 2017. № 2. с.467-471.
6. Таюпова О.И. Медиатекст и медиадискурс. Уфа: РИЦ БашГУ, 2017. 180 с.
7. Философский словарь / сост. С. Я. Подопри-гора, А. С. Подопригора. 2-е изд. Ростов н/Д, 2013. 562 с.
8. BBC English Dictionary. Harper Collins Publishers, 1992.
9. Bussmann H. Lexikon der Sprachwissenschaft. Stuttgart: Kröner, 2002. 904 S.
10. Der Spiegel. http://www.spiegel.de (дата обращения 15.02.2018).
11. Eroms H.-W. Stil und Stilistik. Berlin: Erich Schmidt, 2008. 255 S.
12. Maye H. O. Interview und schriftliche Befragung. Grundlagen und Methoden empirischer Sozialforschung. 6. Aufl. München: Oldenburg Wissenschaftsverlag, 2013. 223 S.
13. Perrin D. Medienlinguistik. 3., aktualisierte Aufl. Konstanz; München: UVK Verlagsgesellschaft, 2015. 259 S.
14. Sandig B. Textstilistik des Deutschen. 2-e Aufl. Berlin: Walter de Gruyter, 2006. 584 S.
ПСИХОЛОГ1ЗМ РОМАН1В МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ: ГРАН1
ХУДОЖНЬОГО ВИЯВУ
1щенко О.А.
астрант кафедри укра'тсько'1 лiтератури, Сумський державний педагогiчний утверситет iMeHi А. С. Макаренка
PSYCHOLOGISM IN THE NOVELS BY MYROSLAV DOCHYNETS: FACETS OF ARTISTIC EXPRESSION
Ishchenko H.A.
Postgraduate student of Ukrainian Literature Department, Sumy State A. S. Makarenko Pedagogical University
АНОТАЦ1Я
Стаття присвячена дослщженню психолопзму в романах <^чник. Сповщь на перевалi духу», «Свгго-ван. Штуди тд небесним шатром», «Горянин. Води Господшх русел», «Криничар. Дгяршш найбагатшого чоловша Мукачiвськоi домшп», «Мафтей. Книга, написана сухим пером» сучасного укранського пись-менника М. Дочинця. Проанатзовано засоби художнього вщтворення внутршнього свпу героiв, самобу-тносп свiтовiдчуття та способу думання. Закцентовано на iндивiдуальних рисах героiв М. Дочинця: незла-мнiй силi духу, прагненш до iнтелектуального та духовного самовдосконалення, самобутньому свгто-сприйняттi тощо.
ABSTRACT
The article is devoted research of artistic psychologism in novels «Centenarian. Confession on the pass of the spirit», «Svitovan. Studies under the celestial dome», «Highlander. Waters of our Lord's riverbeds», «The Digger of wells. The Diary of the richest man of the Mukachevo Dominion», «Maftei. The Book is written with a dry pen» by modern Ukrainian writer M. Dochynets. The means of artistic reproduction of the character's private world, their original attitude and way of thinking are analyzed. It is emphasized on the individual features of the M. Dochynets characters: the indescribable strength of the spirit, the desire for intellectual and spiritual self-improvement, the original national worldview, creative thinking, etc.
Ключовi слова: поетика, художнш психолопзм, засоби психолопзму, протагошст, роман.
Keywords: poetics, artistic psychologism, means of psychologism, protagonist, novel.
В укра!нському лгтературно-критичному дискурС шнця ХХ - початку ХХ1 столитя актуалiзу-еться вивчення психолопзму як неввд'емного еле-менту поетики художнього твору. Означена проблема стала предметом вивчення у рiзноаспектних студiях Н. Акулово!, Т. Бандури, А. Дацево!, Н. До-вганич, I. Комаровсько!, Ю. Кузнецова, М. Лапш, I. Лiвицькоi, О. Лук'яненко, А. Польщак, С. Привало-во!, О. Ситник, О. Талабiрчук, О. Федунь, Т. Чорно! та iн.
Незважаючи на наявшсть численних розвiдок, у лiтературознавствi поняття «психологiзм» термь нологiчно не визначене. Ю. Кузнецов у пращ «Роз-виток психологiзму в украшськш пpозi кiнця Х1Х -початку ХХ столггтя» потрактовуе психологiзм як: 1) науковий метод; 2) iндивiдуальну особливють художнього стилю письменника; 3) певний аспект вивчення сприйняття твору читачем; 4) власне психолопзм - застосування психолопчних знань до вивчення художнього явища [12, с. 221]. В. Фащенко розглядае психологiзм як унiвepсальну, родову як-
iсть художньо! творчостi й зауважуе, що «його предметом е вiдображення внутршньо! едностi психь чних процесiв, сташв, властивостей i дiй, настро!в i поведiнки людини, а також сощальних груп i кла-сiв. Це та властивють справжнього мистецтва, в якш iстина постае як процес. Завдяки психологiзму з'являеться багатограннiсть образiв, переконли-вiсть реальних колiзiй, мотивiв поведiнки дiйових осiб i правдивють дiалектики людсько! душЬ> [18, с. 49]. Дослщник виокремлюе повiстувальний (зовш-шнi прояви) та експресивний (найтоншi душевнi стани) типи психологiчного аналiзу й зауважуе, що !х поеднання створюе рiзнi напрями психологiзму [див.: 18, с. 278]. М. Кодак у пращ «Психолопзм со-щально! прози» дослiджуе теоретичний аспект питания та виокремлюе наступш термши: психолоп-чнiсть (родова прикмета мистецтва слова, його iма-нентна властивють виражати психику людини), художнiй психолопзм (декларована система соща-льно-психологiчних поглядiв на людину в свiтлi ес-тетичних сподiвань даного часу), психолопчний аналiз (метод образно-логiчного осягнення ютори-чно характерно! сощально-психолопчно! сутi людини в художнш творчостi) [див.: 11, с. 6-7]. Лгге-ратурознавець акцентуе на п'яти системно-структу-рних рiвнях поетики (пафос, жанр, психолопзм, хронотоп, наращя), серед яких «стрижневим» ви-значае художньо-психологiчний складник [10, с. 64]. М. Кодак, аналiзуючи психолопзм ромашв О. Гончара, дослщжуе протагонiста як представника доби, наголошуе на залежностi концепцп героя ввд жанру твору, розкривае специфiку зображення на-цiонального характеру, акцентуе на взаемодп людини з суспшьством та навколишнiм середовищем тощо [див. про це детальшше: 9]. Ввд початку 90-х рок1в ХХ столитя в укра!нському ллературознавс-твi починае активно застосуватися психоаналлична методологiя (напрацювання психологiв Л. Виготсь-кого, Ж. Шаже, З. Фройда, К. Юнга та ш.). З'явля-ються дослвдження В. Агеево!, Т. Гундорово!, Н. Зборовсько!, I. Зимомрi, Т. Гундорово!, С. Пав-личко та ш.
Творчiсть сучасного укра!нського письмен-ника М. Дочинця дедалi частiше стае об'ектом лле-ратурознавчих студiй. М. Васьшв, Л. Горболiс, С. Жила, О. Талько та iн. дослщжували проблемно-те-матичний дiапазон прози письменника, сюжетно-композицiйнi рiвнi, систему образiв тощо. На сьо-годнi питання специфiки художнього психологiзму творчостi М. Дочинця залишаеться поза увагою т-тературознавцiв. Мета нашо! статгi - дослщити гранi художнього вияву психолопзму в створеннi концепцi! сучасного героя-укра!нця в романах «Вiчник. Сповiдь на перевалi духу», «Свiтован. Штудi! тд небесним шатром», «Криничар. Ддяршш найбагатшого чоловiка Мукачiвсько! домiнi!», «Горянин. Води Господшх русел», «Маф-тей. Книга, написана сухим пером». У своему дос-лщженш дотримуемося потрактування психолопзму як «передавання художнiми засобами внутрш-нього свiту персонажа, його думок, переживань, зумовлених зовнiшнiми i внутрiшнiми чинниками» [13, с. 292], орiентуемося на концепцш художнього
психологiзму, запропоновану М. Кодаком [9, 10], використовуемо подш засобiв психолопзму О. Сч-кар на прямi (думки, монолог, дiалог, внутрiшне мовлення геро!в, психологiчне авторське зображення, «попк свiдомостi», марення, сни, сповщь тощо) та опосередкованi (жести, рухи, пози, мiмiка, iнтонацiя, психологiчний (психолопзований) портрет, психологiчний пейзаж, психолопчний ш-тер'ер, художня (психологiчна) деталь тощо) [див. про це: 15].
У шнщ ХХ - на початку XXI столитя укра!н-ська ллература збагатилася творами з поглибленою фiлософiчнiстю, психологiзмом, актуальною проблематикою тощо. Сучасш письменники Ю. Анд-рухович, В. Дрозд, С. Процюк, Ю. Щербак та iн. не ввдходять ввд принципу антропоцентризму, ство-рюють модель сучасного героя-укра!нця, акценту-ючи на його взаемодi! з сощумом. За своею внутрь шньою сутнютю персонаж! суперечливi, мають вади, вагання, не завжди !х вчинки мають позитивнi наслiдки. Не можна не врахувати той факт, що геро! ввдчувають на собi наслщки глобалiзацi!, мають пе-внi труднощi з iндивiдуальною та нацiональною щентифжащею. Саме така неоднозначнiсть i ро-бить цiкавими персонаж1в сучасно! укра!нсько! ль тератури, вiдокремлюе !х ввд усталених образiв-штампiв, наближаючи до реальности О. Ставнича у монографп «Лiтература-мiф-суспiльство: концеп-туалiзацiя соцiального мiфу у прозi 1990-2000 ро-шв» виокремлюе чотири типи естетичних iдеалiв, як1 впливають на творення геро!в, характерних для сучасного свiтового литературного процесу: амери-канський супермен, захвдноевропейський штелек-туал-прагматик, азiатський тип героя, герой-нев-даха (маленька людина) [див. про це деталь шше: 17, с. 309-310]. Авторка переконана, що домшу-вання останнього типу визначае «принципову "не-геро!чнють" сучасно! укра!нсько! лiтератури» [17, с. 309-310]. Дослвдниця, аналiзуючи лiтературний процес к1нця ХХ - початку ХХ1 столiтгя, зауважуе про змши, як1 позначилися на зображенш сутностi людини у художньому творi: «Сучасна традицюна-лiстська проза грунтуеться на принципах реалiзму, що передбачае точшсть, зримiсть, пластичнiсть зображення, достатню розгорненiсть i ясшсть (семан-тичну прозорiсть образу), проте не означае дзерка-льного вщображення...» [17, с. 310]. Сучасний ук-ра!нський письменник М. Дочинець дотримуеться зазначених правил зображення героя, проте створюе власний естетичний щеал - модель протагош-ста-мудреця, всебiчно розвинено! особистостi з ви-нятковими моральними чеснотами. Дослiдники сучасного литературного процесу вказують на подiбнiсть цiе! художньо! концепцi! до литературного психотипу, який простежуеться в творах ш-ших укра!нських письменнишв ХХ - початку ХХ1 столитя. Проте, на думку Л. Скорини, юнуе суттева вiдмiннiсть, яка полягае в «особливш виразностi, переконливостi, пластичносп, а головне - нацюна-льному колоритовi» геро!в М. Дочинця [див. про це: 16]. Письменник тдтверджуе факт упливу тво-рчостi вщомих попередникiв-лiтераторiв на форму-
вання його фiлософсько-естетичних iдеалiв (напри-клад, Ч. Дiккенса, А. Дюма, М. Сервантеса, Г. Сковороди, В. Стефаника, Л. Толстого, Г. Флобера, I. Франка, А. Чехова та ш.), але заперечуе можливють будь-яких конкретних порiвнянь (авторського стилю чи окремо взятих творiв), наголошуе, що вiн «вщкритий усiм лiтературним методам, школам i стилям» [5, с. 101], проте створюе свiй власний ху-дожнiй свiт.
У сво!х романах М. Дочинець створюе ефект достовiрностi зображуваного, широко використо-вуючи прийом поеднання реальних фактiв iз худо-жнiм домислом. Т. Вергелес шд час iнтерв'ю з про-за!ком порiвнюе його роман «Шчник. Сповiдь на перевалi духу» з твором «Столитя Якова» сучас-ного укранського письменника В. Лиса i висновуе: «Це та сама стежка, тшьки "Столитя Якова" - ви-мисел, а '^чник" - реальна людина, яку знав автор i спогади яко! записав» [1]. М. Дочинець перекона-ний, що в лпературнш творчостi художнiй вимисел може стати переконлившим за реальнi факти, «якщо вiн справдi художнiй, коли вiриш образу, ме-тафорi. Вiчник - герой типiзований, скристалiзова-ний аж до мiфу. Укра!нська ллература (геро!чного вмирання) потребуе саме таких. Ми шукаемо при-клади, нам потрiбно на когось спиратися» [1]. Цi ес-тетичнi настанови сприяють виникненню почуття довiри до автора й героя, створюють продуктивний дiалог «наратор-реципiент».
Характерною особливктю прози М. Дочинця е використання прямо! форми психологiзму - оповщ у формi монологу--сповщ (суцiльного або фрагментарного). Протагошсти М. Дочинця - чоловiки по-хилого вiку, як1 переосмислюють свое минуле та прагнуть подiлитися багатим життевим досвiдом iз оточуючими, застерегти вiд помилок. Виклад мате-рiалу в формi спогадiв та значна шльшсть фшософ-ських узагальнень налаштовують на роздуми про сенс буття, необхiднiсть дотримання неписаних правил поведшки, важливiсть народних традицiй для сучасно! людини тощо. Окрiм апелювання до одвiчних фiлософських iстин, М. Дочинець у сво!х романах звертаеться до актуальних питань сучасно-стi: впливу шформацшного середовища на форму-вання особистостi, взаемодii людини i природи, конфлiкту «iндивiд-суспiльство», випадки втрати вдентичносп ^ндивщуально!', нацiональноi, соща-льно!) тощо. Наприклад, у романi «Свiтован. Шту-дii щд небесним шатром» двд Ворон зауважуе, що проблема сучасно! людини полягае в утомi ввд життя. Протагонiст переконаний, що вона мае пси-хологiчну (духовну) причину («Вшдеш душi, прости Господи» [8, с. 21]) i е наслвдком «переступ-лення Закону» - вщходу вщ народних традицiй, неписаних правил поведшки, моральних настанов тощо. Людина втрачае вдиввдуальну, сощальну та нацiональну iдентичнiсть, починае ввдчувати дезор-iентацiю у життевих реал1ях. «Якщо вiн (Закон. - О. I.) е в нашому серщ, - наголошуе протагонiст, - то обертае нас i веде, а якщо т - то сам м'язи швидко втомлюються. А надто втомлюеться беззахисна душа» [8, с. 22]. Сво! судження геро! виражають у
формi роздумiв, монологiв, влучних афоризмiв, фь лософських сентенцiй чи дiалогiв (подiбно до анти-чних фiлософiв) iз другорядними персонажами. У викладi матерiалу наратор обирае роль друга, батька, духовника-наставника, психолога тощо.
У ромаш «Криничар. Д1яршш найбагатшого чоловiка Мукачiвськоi домшп» М. Дочинець звертаеться до актуального, хоча й дещо «приземле-ного» питання - значения грошей у житп людини та суспiльства. На прикладi головного героя роману Овферiя письменник простежуе процес матерiаль-ного збагачення й духовного зростання простого безрщного хлопця, який завдяки спостережливостi, наполегливосп та бажанню вчитися отримуе не пльки статус «найбагатшого чоловiка Мукачiвсь-ко! домiнi!'», а й стае одним iз найрозумнiших людей свого часу. М. Дочинець розширюе проблемно-тематичний дiапазон роману роздумами протагонi-ста про особливостi укра!нського нацiонального характеру, шляхи духовного, политичного й економi-чного розвитку нашо! кра!ни. На думку М. Дочи-нця, в наш час тотального захоплення «чужими штучними» персонажами, потрiбно було створити образ героя-украшця, який «нам близький та зрозу-мiлий за духом» [19] i зможе стати прикладом для наслщування. Письменник наголошуе на юнуванш реального прототипу Криничара в iсторi!' Мука-чева, русина, з яким «рахувалися у Вщш, Будапе-штi, Варшавi, Ужгородi та ЛемберзЬ) [19]. Овферiй зауважуе, що, незважаючи на виняткове вмiння примножувати грошi, багатство його не тшить, а швидше гнiтить: «Грошi живуть сво!м життям, а я сво!м. Ми не вадимо одне одному. Ми, як двое си-льних пав у одному двор^ - не гриземося, але й не лижемося. Ми кожен по соб^ служимо одному Го-сподовi» [6, с. 322]. М. Дочинець створив модель героя-фшантропа, який використовуе грошовi ресу-рси для збагачення рщного краю, щоб створити для земляшв мотивацiю працювати. Протагонiст переконаний, що амейний добробут та економiчний ро-звиток кра!ни залежить вщ «нутряно! волi, вiд сили жадання, вiд потреби вибирати й домагатися свого. Наск1льки народ в собi це осмислив i викохав, на-стiльки вiн i пануе в цьому свiтi» [6, с. 316]. Незва-жаючи на те, що головний герой роману «Крини-чар. Ддяршш найбагатшого чоловжа Мукачiвсько!' домiнi!'» живе в XVIII столгтп, його думки суголо-сш укра!нським реалiям початку XXI столитя. Овферiй зазначае, що в украшськш етнопсихологi!', на жаль, мотивацiйна складова майже вiдсутня, в нього «бшьше пристосування до знегод i смиренно-стi в неволi» [6, с. 316], i це створюе перешкоди на шляху досягнення успiху в рiзних аспектах буття нацii.
Наступним важливим засобом утiлення худо-жнього психологiзму в прозi М. Дочинця е акцен-тування на зображенш психiчних станiв персона-ж1в. Письменник художньо в1дтворюе поведiнку людини в складних життевих ситуацiях, як1 загар-товують фiзично i духовно (полон, ув'язнення, пе-ресл1дування, виживання в умовах дико! природи тощо). «Психолопчне авторське зображення, - зазначае О. Счкар, - може бути втшено рiзними
шляхами, наприклад, проявитися в психологiчнiй авторськ1й оповщ, коли зображуеться динамiка думок, переживань персонаж1в або в психолопчному авторському описi, де зображуватимуться статичш вiдчутгя» [15]. Конфлiкт роману «Горянин. Води Господнiх русел» грунтуеться на протистоянш лю-дини i стихи. Ржа тд час бурi частково зруйнувала дiм протагонiста, забрала життя дружини й почала шдмивати берег iз могилами предков. Звичний ритм життя героя зруйновано, вш потребуе поради, ввд-чувае необхiднiсть у сшлкуванш, й тому приходить на родинний цвинтар, щоб ввдновити духовний зв'язок iз рiдними. Письменник послуговуеться прийомами сну, марення щоб увиразнити психоло-гiчний стан Старого, його бшь ввд утрати й самот-нють. М. Дочинець використовуе лаконiчнi, проте змiстовнi описи почуттiв, емоцiй, переживань про-тагонiста: «Щось капнуло на долоню. Вiтер захоло-див мо^ вилицi. Старий плакав. <...> Не знати, що то пекло, та лиш тепер, здригаючи плечима, як кшь шд канчуком, вiн зрозумiв, що пронизливо любив цього чоловжа. Любив i любить. <...> Вш плакав, ридав на голос i не соромився цього нi перед Псом, т перед деревами, т перед гробами» [4, с. 241-242]. Письменник тдкреслюе природну силу стихи та фiзичну немiч персонажа (найменуванням «старий») i водночас зауважуе про незламнiсть його сили волi та стiйку мотивацш. Адже, незважаючи на поважний вiк, герой багато працюе, витримуе значнi фiзичнi навантаження. Коли Рiка знову зни-щила його «вимозолену труднацiю» - кам'яний вал, який повинен був захищати берег iз могилами предков ввд руйнаци, протагонiст вiдчувае маршсть сво!х зусиль. Автор використовуе штонацш як за-сiб вираження художнього психологiзму щоб уви-разнити стан розпачу протагонiста: «Йо-о-о-о-ой! -вихопилося з грудей старого. Як iз покинуто!, надо-вго заснуло! трембгш вирвалося. - Йо-о-ой, мамко моя, мамко...» [4, с. 243]. Несподiвано для себе самого герой починае ствати стванку, яку чув у ди-тинствi вiд двда. «Вся сажа гiркоти, що назбиралася в грудях за цi твроку, продиралася пiснею, впуска-ючи в легеш свiжi воздухи. Спiвав i см1явся. Якби хтось чув його, то подумав би, що старий сплив з розуму» [4, с. 244]. М. Дочинець зосереджуе увагу на думках головного героя, простежуе шлях його духовного прозршня вiд его!стичних прагнень (збе-реження родового обiйстя) до природоохоронно! дiяльностi (бажаиия «допомогти» Рiчцi): «1шов по-пасом ввд свое! сплюндровано! бережини вгору, силкуючись вгадати потайний, глибинний хвд Рiки. I чинив це вже без озлоби й тдозри, навиъ iз грай-ливим iнтересом. Так люблячий i терпеливий чоло-вiк намагаеться врозумгга несподiванi примхи свое! давно знано! жони» [4, с. 266]. Змша мотивацi! в дь яльностi допомогла протагонiстовi вiднайти душе-вний спокш та iдентифiкувати себе як оргашчну ча-стину навколишнього середовища.
Важливим засобом художнього психолопзму в романах М. Дочинця е психолопзований портрет, який уповнi ввдповщае образу героя-мудреця: пова-жний вш, сиве волосся, борода, зморшки тощо. Пи-сьменник акцентуе на очах, адже вважае, що саме
через погляд простежуеться прихована сутнiсть героя: «Його свiже, як промитi дiйки, лице, його тд-несене чоло, прониклив^ мудрi очi... Вони завжди нестшно й чiпко затримувалися на тому, що спо-глядали. Щоб увiбрати в себе, огорнути предмет приязною увагою, проникнути нутряним зором у приховаш глибини» [8, с. 8]. Письменник неодноразово використовуе порiвняння персонаж1в iз яви-щами свпу природи, наприклад, цей прийом вщт-ворений у самохарактеристицi Мафтея: «Я не пос-пiшаю, i я не зволжаю - я рухаюся як вода, як час. Таким я став на сш рщ, на вiтрах тривання» [7, с. 15]. Жести, рухи й пози геро!в письменника оргаш-чно доповнюють !хнi портретнi характеристики. Протагонiсти М. Дочинця навчилися правильно ви-користовувати набуп вмiния й витрачати власш сили, !хиi рухи «зграбнi, вивiренi», вони не роблять зайвих зусиль, звiрюють свое життя зi свгтом природи, уподiбнюються !! ритму, що надае можли-вiсть вщнайти духовну рiвновагу в собi й гармо-нiйно спiвiснувати з людським суспiльством.
Опис житла та особливостей побуту доповнюе «простоту» зовнiшностi Андр1я Ворона i подаеться «пiд кутом зору» журналiста (героя-наратора), який при!здить у «хащi», щоб в1дпочити вщ «злоби дня». Головне, що вразило оповщача - це вiдчуття спо-кою, яким «дихае» все навкруги: «з дощатого скле-пiния, затемненого часом, iз глинобитно! долiвки, притрушено! "лугом", iз плодiв айви на скриш, по-цяткованiй шашелем, i з самого потойбiчного скрипу шашеля, ще й iз туго! домоткано! верети, що пахла вiтром. Я хопв насититись тим спокоем i за вчорашнi днi, i на прийдешш. Як та дитина» [8, с. 18]. Наведеш красномовнi деталi характеризують дiда Ворона як аскета, людину, яка умiе задоволь-нятися лише необх1дним, не обтяжуе себе зайвим.
Одним iз найважливiших опосередкованих за-собiв художнього психологiзму в прозi М. Дочинця е пейзаж. Кожен iз головних геро!в його ромашв пiд упливом рiзних життевих обставин тривалий час (або постшно) жив у лiсi, горах, за ржою, з твари-нами. Для протагошста роману «Вiчник. Спов1дь на перевалi духу» Андрiя Ворона вщдалення вiд люд-ського суспiльства стало складним психологiчним випробуванням. У молодi роки вiн був у складi Га-рнiзону Карпатсько! Сiчi, брав участь у бита на Красному пол^ потрапив у полон, зазнав утечi й багато рошв переховувався в диких лiсах «закрайних Карпат» [див.: 3, с. 23-25]. М. Дочинець художньо пiдкреслюе емоцшний стан героя пiд час утечi за допомогою психологiчного пейзажу: «Пралюш де-брi глухли й темнши, очi ви!дала сiра ряботина, гш-тила спресована тиша i замкненють простору. Вiт-ролом, грубезнi колоди, терня й намети гнилого ли-стя перегачували менi х1д. <...> Раинiй вечоровий сутемок давив, як вжо домовини» [3, с. 10-11]. Опи-нившись у лiсi, вш вiдчувае себе майже мерцем, так, немов перетнув межу реальностi («Втжаючи в1д смерти, я впав у смертний склеп» [3, с. 25]), й на шдсвщомому рiвнi ввдчувае первiсний страх. Про-тагонiст створив свою власну методику, щоб подо-лати негативнi в1дчуття: заварював трав'яний чай, лягав вiльно i «снив чимось приемним з дитинства.
Уявляв ri запахи, барви, звуки. Уявляв свое серце, що потужно жене кров по чистих прозорих суди-нах, i як кшт землi освiжае тiло, як сшь гори грiе i уздоровлюе душу» [3, с. 79]. Андрш Ворон починае спостертати за свiтом дико! природи, вивчае ii за-кони й використовуе набуп знания на практищ. «Природа - джерело буття верховинцiв - визначае простоту, практичшсть 1'хнього життя, вiдвертiсть у стосунках, формуе радiсний стан душi (вщ перебу-вання з величним)», - зауважуе Л. Горболiс [2, с. 162]. Протагошст актуалiзуе знання про лю, отри-манi вiд предшв-горян (пiд час безпосереднього спiлкувания та на шдсвщомому рiвнi) й змiнюе ста-влення до навколишнього середовища: «Так я де-далi частше рiднився з тим несамовито прекрасним свiтом, котрий уже не видiвся менi бездумним i диким, а сповненим гармони в кожному прояв^ кожному поруху, в кожнш перемш» [3, с. 117]. Коли Андрш Ворон призвича1'вся до нових умов i ритму життя, виникла необхiднiсть пошуку свого мюця в свiтi - розпочалася активна самощентифшащя осо-бистостi. Цей процес, на думку А. Маслоу, варто розглядати як цiлком природний, адже «люди, як1 прагнуть самоактуалiзуватися, незважаючи на те, що 1'х базовi потреби задоволенi, знаходять в житп набагато багатший змiст, бо вмшть жити в реаль-ностi Буття» [14]. Герой змшюеться, знаходить свое мюце у свiтi природи i це допомагае йому пiзнiше знайти свое призначення в людському суспшьствг У протагонiстiв М. Дочинця вщсутне бажання вiдповiдати стереотипам, як1 нав'язуе суспшьство, i тому вони розглядають проблему самотностi в новому ракурс - як необхiдного етапу самовизна-чення. Геро1' письменника живуть вiдсторонено ввд людей, цiнують свободу понад усе, проте асощаль-ними 1'х назвати не можна. Вони прагнуть максимально реатзувати себе в житп, знайти свою «сродну працю» (Г. Сковорода), щоб служити людям. «Свобода не в тому, щоб конче бути вiльним вiд усього i всiх. Вища свобода в тому, щоб бути там, де ва, i як усi, i при тому залишатися осiбним, самим собою», - зауважуе Андрш Ворон [8, с. 211]. У моде-люванш образiв головних геро!в М. Дочинця прос-тежуються риси автобiографiзму. Письменник ха-рактеризуе себе як замкнену особистiсть, «людину-систему»: «Живу в свош мушлi i через щiлини мiж скойками пильно спостерiгаю за свiтом. <...> Може, завдяки цьому я й зростив у мушлi самоти перл свое!' естетики, свое!' просто!' фiлософii, свого слова» [5, с. 153]. З огляду на це, слушно назвати протагошспв виявом alter ego письменника.
Романи «Вiчник. Сповiдь на переват духу», «Свiтоваи. Штудii' пiд небесним шатром», «Крини-чар. Дiярiюш найбагатшого чоловiка Мукачiвськоi' домiнii», «Горянин. Води Господшх русел», «Ма-фтей. Книга, написана сухим пером» М. Дочинця зорiентоваиi на репрезентацш внутрiшнього свiту герох'в, 1х самобутнього свгговвдчуття та способу думання за допомогою прямих (монологу-сповiдi, думок, монолопв, дiалогiв, психологiчного автор-ського зображення, марення, снiв) та опосередкова-них (психологiчного портрету, жестiв, рухiв, што-
нацii, психологiчного пейзажу, психолопчного ш-тер'еру) засобiв художнього психолопзму. Пись-менник простежуе шлях духовного зростання непе-ресiчноi' особистостi, формування !! свiтоглядних позицiй, а вiдтак зосереджуе увагу на засобах художнього зображення психосвиу кожного з головних геро!в. М. Дочинець пропонуе новий тип литературного характеру - сучасного героя-укра!нця, надь леного особливими iндивiдуальними рисами: не-зламною силою духу, прагненням до штелектуаль-ного та духовного самовдосконалення, самобутнiм нацюнальним свiтосприйняттям, екологiчною ком-петентнiстю, творчим мисленням тощо. Актуаль-нiсть концепци героя М. Дочинця полягае в апелю-ваннi до соцiально-психологiчних реалш сучасно! Укра!ни. Перспективу подальшого наукового дос-л1дження вбачаемо у вивченш ролi етнопсихологi-чних основ у формуванш активного типу протаго-шспв романiв «Вiчник. Сповiдь на перевалi духу», «Свiтован. Штудii п1д небесним шатром», «Крини-чар. Дiярiюш найбагатшого чоловша Мукачiвськоi' домiнii'», «Горянин. Води Господшх русел», «Маф-тей. Книга, написана сухим пером».
Лiтература
1. Вергелес Т. Мирослав Дочинець: Я - зачарована людина, що сумуе за недосяжним [Елект-ронний ресурс] / Т. Вергелес - Режим доступу: https://www.zik.ua/news/2012/02/24/.
2. Горболю Л. Парадигма народнорелтйно! морат в прозi укра1нських письменник1в кiнцi XIX
- початку XX столптя / Л. Горболю. - Суми: ВАТ «СОД» видавництво «Козацький вал», 2004. - 200 с.
3. Дочинець М. Вiчник. Сповщь на перевалi духу. Роман / М. Дочинець. - Мукачево: Карпат-ська вежа, 2013. - 280 с.
4. Дочинець М. Горянин. Води Господшх русел. Роман / М. Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2013. - 312 с.
5. Дочинець М. Зряче перо. Роман iз аркушем / М. Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2017.
- 289 с.
6. Дочинець М. Криничар. Д1яршш найбагатшого чоловша Мукачiвськоi' домшп. Роман / М. Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2016. -332 с.
7. Дочинець М. Мафтей. Книга, написана сухим пером. Роман / М. Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2016. - 352 с.
8. Дочинець М. Свиован. Штуди шд небесним шатром. Роман / М. Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2014. - 232 с.
9. Кодак М. Поетика Олеся Гончара-ромаш-ста: монографiя. / М. Кодак. - Луцьк: ПВД «Твер-диня», 2012. - 272 с.
10. Кодак М. Поетика як система: лтгерату-рно-критичний нарис / М. Кодак. - 2-ге вид., доп. -Луцьк: Твердиня, 2010. - 174 с.
11. Кодак М. Психолопзм сощально! прози / М. Кодак. - К.: Наукова думка, 1980. - 161 с.
12. Кузнецов Ю. Розвиток психологiзму в ук-рашськш npo3i к1нця Х1Х - початку ХХ ст. / Ю. Кузнецов // Проблеми icropii та теорп реалiзму укра-шсько! лiтератури Х1Х - початку ХХ ст. / Ю. Кузнецов. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 221-249.
13. Лггературознавча енциклопедiя. У 2-х т. Т. 2. / автор-укладач Ю. Ковалiв. К.: ВЦ «Академiя», 2007. 624 с.
14. Маслоу А. Мотивация и личность [Елект-ронный ресурс] / А. Маслоу. - Режим доступа: http://www.psylib.org.ua/books/masla01/.
15. Очкар О. Форми, прийоми та засоби вяления психолопзму в украíнськiй лiтературi (спроба системного аналiзу) [Електронний ресурс] / О. Очкар. - Режим доступу: http://www. bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=10320&chapter =1.
16. Скорина Л. «На своему березь..»: не-обов'язковi мiркуваиия про книгу Мирослава Дочинця «Горянин» [Електронний ресурс] / Л. Скорина. - Режим доступу: http://www.miroslav-dochinets.com/рецензü787.html.
17. Ставнича О. Лiтература-мiф-суспiльство: концептуалiзацiя соцiального мiфу у прозi 19902000 рок1в / О. Ставнича. - К.: Наукова думка, 2017. - 373 с.
18. Фащенко В. У глибинах людського буття. Етюди про психолопзм лггератури / В. Фащенко. -К.: Дншро, 1981. - 278 с.
19. Червоненко В. Мирослав Дочинець: у мого героя так1 ж пригоди, як у Монте-Крюто [Електронний ресурс] / В. Червоненко. - Режим доступу : http ://www.bbc.com/ukrainian/entertainment.
