CC BY
5ПСИХОЛОГ1ЧН1 ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННСВО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 УЧН1В НА
УРОКАХ УКРА1НСЬКО1 МОВИ
Окуневич Т.Г.,
Херсонський державний утверситет кандидат педагоггчних наук, доцент Херсон, Украша Хоменко В.Б.
учитель, загальноосвттй навчальний заклад № 41,
Херсон, Украша
PSYCHOLOGICAL BASES OF FORMATION OF SPEECH COMPETENCY OF STUDENTS AT
UKRAINIAN LANGUAGE
Okunevich T.,
Kherson State University Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Kherson, Ukraine Khomenko V. Teacher, School number 41, Kherson, Ukraine
АНОТАЦ1Я
Статтю присвячено актуальним питання розвитку мовлення учшв, основу якого становлять психоло-пчш закономiрностi мовленнево! дiяльностi, спрямоваш на розкриття внутрiшнiх ресурсiв особистосп учня, виявлення закладених у ньому потенцiйних можливостей, забезпечення прiоритетного розвитку ди-тини.
ABSTRACT
The article is dedicated to actual issues of pupils' speech in the basis of which are psychological regularities of speech activity aimed at discovering inner resources of personality of a pupil and his existing potential possibilities, supplying development of a child as priority.
Ключовi слова: психолопчш особливосп, комушкативш вмшня, особиспсть учня, мовленнева д!я-льшсть, мовленнева компетенщя, мова, мовлення, мислення, психiчний розвиток пвдлитав.
Keywords: psychological peculiarities, communicative skills, personality of a pupil, speech activity, speech competence, language, speech, psychic development of teenagers.
Одшею з актуальних проблем навчання учшв укра!нсько! мови в сучасних загальноосвгтшх нав-чальних закладах е формування мовно! i мовленнево! компетентностей.
В. Сухомлинський слушно зауважував, що мова формуе людську духовнiсть, ввдчуття краси слова й образу е знаряддям спiлкування кожно! лю-дини.
Мовлення - це своервдна форма шзнання лю-диною предметiв, явищ дiйсностi та засiб сшлку-вання людей мiж собою. Розвиток мовлення в ди-тини - це процес оволодiння рiдною мовою, умш-ням користуватися нею як засобом шзнання навколишнього свiту, засвоення досввду, набутого людством.
Проблеми розвитку мовлення, необхвдшсть удосконалення його школярами усввдомлюеться науковцями давно. Формування мовленнево! ком-петентностi учнiв розглядаеться науковцями в таких аспектах: основш закономiрностi розвитку мовлення (I. Зимня, Т. Ладиженська, О. Леонтьев, М. Львов, М. Пентилюк, М. Стельмахович, Л. Федоре-нко та ш.); розроблення мовного компонента зага-лъноосвггаьо! пiдготовки учнiв (О. Бiляев, М. Вашуленко, £. Голобородько, I. Гудзик, С. Караман,
В. Мельничайко, Г. Михайловська, Л.Скурапвсь-кий, О. Хорошковська, Г. Шелехова та iн.); збага-чення словника учнiв (Н. Голуб, Т. Коршун, Л. Ку-тенко, Т. Левченко, В. Мельничайко та ш.). Практика вивчення укра!нсько! мови в сучаснiй школ! засввдчила, що розвитковi мовлення учнiв необхь дно надати належне мiсце, щоб перетворити заучу-вання невiдомих мовних одиниць i категорiй у щка-вий для дитини процес.
Сьогоднi дедалi ширше в дiяльностi учителiв-словесникiв утверджуеться iдея практичного спря-мування у вивченнi курсу укра!нсько! мови. А це вимагае активно! мовленнево! д!яльносп школярiв на урощ, оск!льки виховання соцiально активно!, духовно багато! особистостi неможливо здшсню-вати без опанування нею рвдною мовою й мовлен-ням в уах !! функцiях i без урахування психолопч-них особливостей розвитку мовлення дитини. Тому темою нашо! статл ми обрали психологiчнi засади розвитку мовленнево-комушкативних умiнь учнiв на уроках мови, а завданням: проаналiзувати тд-ходи, завдяки яким учень мав би змогу створювати власш висловлювання, спрямованi на пiдвищення шзнавально! активностi, формування комушкатив-но! компетентности
Для удосконалення комунiкативних умшь i на-вичок школярiв на уроках укра!нсько! мови необхь дно враховувати психолопчш закономiрностi мовленнево! дiяльностi, оск1льки формування освiче-но!, творчо! особистостi, становления И фiзичного та морального здоров'я, забезпечення прюритет-ного розвитку людини - це основш завдання, що стоять перед загальноосвггаьою школою. У зв'язку з цим основна мета вчителiв-словесникiв полягае у сприянш мовленневому розвитковi школярiв, як1 б умiли змiстовно, зв'язно й стилютично грамотно висловлювати сво! думки. Ця мета реалiзуеться у процеа формування особистостi, яка володiе вмш-нями й навичками вшьно, комунiкативно виправ-дано користуватися мовними засобами в рiзних формах, сферах i жанрах мовлення, тобто в забезпе-ченнi належного рiвня мовленнево! компетенци учнiв, що е одшею з найважливiших умов !хньо! со-цiалiзацi! [8].
Навчання як потужний освiтньо-культурний чинник мае бути спрямоване на розкриття внутрш-шх ресурсiв особистостi учня, виявлення вже закла-дених у ньому потенцшних можливостей. В1д того, як оргашзоване навчання в школi, як учителi навча-ють школярiв мислити, залежить творчий чи нетво-рчий !хнш шлях в подальшому життi, оскшьки, як зауважуе Н. Маслова: «Не знання як так1, а творче ставлення до них формують культуру учня» [6, с.242].
Ефективнiсть навчання в сучаснiй школi залежить ввд умiння вчителя правильно обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку, застосовувати оптимальш педагопчш технологи, як1 б сприяли реалiзацi! важливих якостей особистосп учня, зокрема, когнiтивних (шзнаваль-них) - вмшня ввдчувати навколишнiй свгт, ставити запитання, обгрунтовувати свое розумшня питання, вступати в змiстовний дiалог чи дискусш, робити висновки; креативш (творчi) - виявляти гнучк1сть розуму, фантазiю, натхнення, мати сво! погляди, виявляти шщативу, нестандартнiсть, неординар-шсть; органiзацiйно дiяльнiсних - умiння ставити мету й забезпечувати досягнення !!, програмувати дш, здiйснювати самоаналiз i самооцшку; комуш-кативних - здатнiсть взаемодiяти з iншими суб'ектами i з навколишшм свiтом, ураховуючи всi види мовленнево! дiяльностi [12, с.51].
Психологи Л.Виготський, О.Гойхман, М.Жин-шн, О.Леонтьев, С.Рубшштейн, О.Шахнарович та iншi, дослвджуючи питанням теорi!' мовленнево! дь яльносп, звертали увагу, що мовленнева дiяльнiсть - складний психiчний процес, що зумовлений колом характеристик: 1) структурною оргашзащею; 2) предметним змютом; 3) психологiчними мехаш-змами (сприймання, розумiння, пам'ять); 4) еднiстю внутршньо! i зовнiшньо!' сторони; 5) едшстю змь сту i форм !"! реалiзацi!' [4]. Така динамiчна система становить операцшний механiзм дiяльностi, визна-чае швидк1сть, автоматизм !! здшснення, сприяе розвитку усiх видiв дiяльностi й мовленнево! зокрема.
Щд час вивчення укра!нсько! мови на комуш-кативнiй основi, мовленневу дiяльнiсть, з погляду
психологи, слщ розглядати не як глобальну неодно-рвдну, а як дiяльнiсть iндивiда; а мову й мовлення -як структурш елементи ще! дiяльностi. У форму-ваннi мовленнево! компетентносп учнiв мова як за-ci6 i мовлення як споаб формування й формулю-вання думки поряд i3 самою мовленневою дiяльнi-стю в цiлому виступають як самостшш об'екти навчання. Учнi навчаються не певно! мовленнево! дiяльностi як мовному явищу, а формують власну мовленневу дiяльнiсть укра!нською мовою. Для цього !м необхiдно оволодiти засобами й способами реалiзацi! кожного з !! видiв, загальними i частко-вими механiзмами !! ще у початковш школ1, а вдос-коналювати пвд час навчання в основнш та старшiй школi.
К. Ушинський звертав увагу, що розвиток мовлення учшв мае велике значения для всього про-цесу навчання, засвоення ними знань, умiнь i нави-чок з усiх навчальних дисциплiн. Стан дитини, яка намагаеться передати змют вивченого, не володь ючи мовленням, К. Ушинський назвав болюним станом боротьби з «незвичкою до родного слова». Учений стверджував, що дитина «не може замшити жодного слова iншим, не може в№но скласти два слова, i мова и наче в путах тих рядшв, як1 вона заучила, !й залишаеться тiльки визубрити слово в слово, але i тут язик !! плутаеться i помиляеться на кожному важкому звущ» [11, с.291].
Таким чином, одшею з психолопчних особли-востей засвоення рвдно! мови е те, що дни практично володiють нею. Вчителю необхiдно зробити це володшня свiдомим i на кожному еташ навчання вдосконалювати мовленневi вмiння й навички уч-нiв. М. Рождественський стверджував, що: «...роз-вивати мовлення учшв - це значить працювати над вимовою, значенням морфем, слш та фразеолопз-мiв, над морфолопчною формою слiв, словосполу-ченнями, реченнями, зв'язним мовленням» [9, с.31].
Розвинене мовлення вимагае володшня доста-тньо великим словниковим запасом, умшня вико-ристовувати весь арсенал фонологiчних, словотвiр-них, морфологiчних i синтаксичних засобiв мови згвдно з нормами литературного мовлення, а також вмiния користуватися цими засобами в рiзних ситу-ацiях з урахуванням завдань стлкування, бути зро-зумiлим спiврозмовником i впливати на нього. Тому, дослвджуючи психологiчнi передумови розвитку мовлення учшв, не можна оминути питання взаемозв'язку мовлення i мови, яку, як правило, ро-зглядають лiнгвiсти. Уперше взаемозв'язок i взае-модш обох явищ проаналiзував Ф. де Соссюр. Учений стверджував, що мова i мовлення тюно пов'язанi м1ж собою i взаемно передбачають одне одного: мова необхщна, щоб мовлення було зрозу-мiлим i виконувало свою дш; мовлення, в свою чергу, необхщне для того, щоб усталилася мова; ю-торично мовлення передуе мовi [2].
На думку психологiв (Л.Виготський, М.Жин-к1н та iн.) мовлення розглядаеться як активна дiяль-шсть людини, що спрямована на комушкащю, тобто передаваиия, приймання й оброблення шфо-рмацi!' пвд час стлкування. Пвд час тако! дiяльностi
стврозмовник отримуе як шформацш про певний предмет спiлкування, так i вiдомостi про мову, якою створюеться поввдомлення. Отже, мова потра-пляе в мозок природним шляхом завдяки мов-ленню.
Для того, щоб учнi мали змогу засво!ти мову, Г! правила i норми, необхвдно розвивати !хне мов-лення: учш повиннi оволодiти нормами лггератур-но! мови, мовними засобами, засво!ти семантику, особливосл структури й функцiонування !х. З цього впливае, що мову необхвдно вивчати у систем^ основною ланкою яко! е розвиток мовлення.
У процесi розвитку мовлення учшв психологи великого значення надають мотивацiйнiй сферi мо-вленнево! дiяльностi та мотивам, що складають основу ще! дiяльностi. Усвiдомлений мотив допома-гае учням активнiше й швидше оволодiвати знан-нями, набувати штелектуальних i мовленневих умiнь та навичок. Щоб допомогти учням усввдо-мити роль i важливiсть нормативного мовлення, вчителю, на нашу думку, слад створювати мотиви, нерозривно пов'язаш з життям i досвiдом учшв, по-казати шляхи реалiзацií мовленнево! дiяльностi.
О. Леонтьев вiдзначае, що «мовлення - це не замкнений акт дiяльностi, а лише сукупшсть мовленневих дiй. Мовленнева дiя передбачае постановку мети (хоча i пiдпорядкована загальнiй метi дiя-льностi), планування i здiйснення плану (внутрш-ньо! програми), зiставлення мети i результату» [4, с.29]. Тому, навчаючи будь-якому мовленневому висловлюванню, необхвдно спиратися на модель створення висловлювань, що включають такi етапи: а) етап мотиваци висловлювання; б) етап за-думу; в) етап здшснення задуму; г) зiставлення за-думу з його реалiзацiею.
У процес створення мовленневих висловлювань ввдбуваеться мiж мовцями обмiн думками з метою досягнення взаеморозумшня. Завданням психологи е вивчення психолопчно! природи i за-кономiрностей процесу мовлення. Таким чином, психолопя предметом свого вивчення мае мовлення як мову в дп.
Особливого значення набувають думки психо-логiв про взаемозв'язок мовлення i мисленням. Цей зв'язок виявляеться у сприйняттi дiтьми предмепв i явищ навколишнього свiту. Описуючи те, що вони бачать i чують, добираючи найбiльш точнi вирази для позначення того, що сприймають, формуючи висновки сво!х спостережень, учнi не пльки затри-муються на окремих частинах або якостях предмета, але й сввдомо ставляться до того, що необхвдно описати, що е об'ектом власних спостережень.
Мовлення, як стверджують психологи, зазви-чай виражае не окремi, непов'язанi одна з одною думки, а сам хвд або процес мислення, який харак-теризуеться внутршшм логiчним зв'язком. Мислення людини завжди спрямоване на розв'язання теоретичних i практичних завдань, подолання тру-днощiв, осмислення нового i невiдомого. Тому, ро-звиваючи мовлення учнiв, необхiдно формувати в них умiння точного вибору ^в, вираження думок - твдьки таке мовлення може справити враження на слухачiв.
Л. Виготський, I. Синиця, М. Жинкiн та iншi визначили якiснi змiни психiчного розвитку дггей-пiдлiткiв: вибiркове, цiлеспрямоване сприйняття, збiльшення об'ему пам'ятi завдяки осмисленню ма-терiалу; розвиток абстрактного мислення; умшь ви-словлювати сво! думки тощо. У школярiв удоскона-люеться робота аналiзаторiв, пiдвищуеться чутли-вють, простежуеться потяг до самостiйностi. Разом iз тим розвиваеться логiчне мислення, пам'ять, умшня порiвнювати, аналiзувати, узагальнювати, що важливо для засвоення мовних понять i катего-рiй.
На цьому етапi розвитку, як зауважуе О. Маркова, «<...> у першу чергу удосконалюеться узага-льнююча функцiя. Учень опановуе систему мовних значень, засвоюе !х не твдьки зi свого практичного досвiду i безпосереднього спiлкування з дорос-лими, але й на основi закршленого в навчальних предметах суспiльно-iсторичного досввду. У курсi шкiльного навчання дитина проходить шлях ввд засвоення значень до самостшно! обробки !х» [7, с.18].
Н. Жинкiн наголошуе, що завдання навчання мови полягае в тому, щоб «навчитись користува-тись мовою найкращим чином» [2, с.8]. Для цього необхiдно створити умови, в яких виникла б потреба в комушкацп, внаслвдок чого суб'екту необхi-дно розв'язувати мовленневi завдання, що вимага-ють самостшного мислення. Тiльки так забезпечу-еться свiдомiсть i самокритичнiсть у пвдготовщ й побудовi висловлювання. О. Маркова вважае, що опанування мови здшснюеться успiшнiше, якщо «тiсно пов'язати засвоення граматики мови iз за-вданнями спiлкування» [7, с.33].
Ввдповвдно до теорi! поетапного формування розумових дш П. Гальперiна мовленневий матерiал засвоюеться частинами, якi вiдповiдають етапам оволодшня ним [1]. Ми видшили 3 взаемопов'язанi етапи засвоення укра!нсько! мови - ознайомлення, осмислення, вживання.
Так, наприклад, пвд час вивчення морфологi! перший етап (ознайомлення) пов'язаний iз створен-ням загально! уяви про частини мови (узагальнене значення, морфологiчнi властивостi, синтаксична роль).
На другому етапi - осмислення - ввдбуваеться подальше закршлення й осмислення сутносп слiв, що належать до рiзних частин мови: розкриваеться синонiмiчне багатство !х, дослвджуеться вживання слiв у прямому й переносному значенш тощо.
Третiй етап - уживання - передбачае з'ясу-вання ролi частин мови у процеа спiлкування й особливостей !х реалiзацi! у мовленнi; викорис-тання знань учнiв з граматики не твдьки для розу-мiння й нормативного оформлення частин мови, але й розвитку вмшь доцiльно використовувати !х. Варто вiдзначити, що виокремлення цих етапiв умовне (на практищ вони переплiтаються мiж собою, взаемодоповнюють один одного на новому рь внi).
Отже, всебiчне вивчення мови, розумшня !! одиниць i системи, на думку М. Львова, можливе
тшьки за умови глибокого проникнення у семантику мовних одиниць i засвоення особливостей фу-нкцiювання !х в усному i писемному мовленнi [5].
Усна й писемна форми мовлення перебувають у пснш взаемодп, доповнюють одна одну. Створю-ючись неоднаковою матерiею, по-рiзному сприйма-ючись, вони становлять двi найбiльшi пiдсистеми мови й мовлення, яш об'еднуе взаемодiя i можли-вють взаемозамiни. Усне мовлення слугуе основою для писемного, а писемне - вщображенням усного.
В. фон Гумбольдт вважав, що «передуам пот-рiбно вивчати живi мови в !х уснiй формЬ>, бо «живе мовлення - це перший i справжнш стан мови», що «.. .мова живе в мовленнi, а не в словниках i граматиках». Звiсно, в них мова певним чином тшьки фжсуеться i збертаеться. На його думку, «писемшсть робить живу мову непорушною <...> », «писемне мовлення передбачае вiдтворення його живим словом».
I. Синиця, дослвджуючи усне i писемне мовлення пiдлiткiв, шдкреслюе, що недосконалiсть усного мовлення учшв пояснюеться вiдсутнiстю на-ступно! думки, невмiнням покращити !! формулю-вання, емоцiйною напругою, пов'язаними iз труднощами ситуацп спiлкування, поведiнкою стврозмовника тощо. Темп мовлення пiдлiткiв, як правило, нерiвномiрно прискорений; пропуска-ються необхщш синтаксичнi та несинтаксичнi паузи (психолопчш та фiзiологiчнi). Усному мов-ленню властива нерозчленованiсть: речення напли-вають одне на одне, створюючи нерозчленоване, несформоване цiле. Основна структурна одиниця синтаксису усного мовлення шдлптав - просте по-ширене речення з шлькома паузами, додатками. Монолопчне мовлення менш сформоване нiж дiа-логiчне [10].
Писемне мовлення учшв, за I. Синицею, характеризуемся бщшстю словника i нерiвномiрнiстю використання уже набутого лексичного запасу, не-достатнiм контролем у виборi ств, нерiвномiрнi-стю використання займенникiв. Основш труднощi пов'язанi з побудовою фраз, яш часто настiльки стереотипнi, що навиъ починаються одними й тими ж словами [10].
Сучасш тдходи до навчання укра!нсько! мови вимагають вiд учнiв нового ставлення до мови. Вони повинш навчитися усввдомлювати власне мовлення як споаб формування i точного вираження сво!х думок. Тiльки за тако! умови мислення шко-
ляра може стати дшсно сввдомо спрямованою i ре-гулюючою дiяльнiстю. Перейти ввд не 30BCiM свщо-мого використання мови як способу узагальнення до сввдомого оформлення сво!х думок, яке спира-еться на знання правил, законiв побудови мовлення, дитиш допомагае граматика, завдяки яшй мае можливiсть ретельно вiдбирати лексичш та гра-матичнi засоби мови для точного вираження думок.
Отже, функцюнуванш обох форм мови - усно! i писемно! - знаходить свш вияв у розвитку мови i мовлення - основи будь-якого розумового розвитку учшв, скарбнищ !хшх знань. Тому розвиток мовлення - одне з важливих завдань школи, що нероз-ривно пов'язане з формуванням мовленнево! ком-петентносп учнiв.
Лiтература
1. Гальперин П.Я., Запорожец А.В., Эльконин Д.Б. Проблемы формирования знаний, учений у школьников и новые методы обучения // Вопросы психологи. - 1963. - № 5. - С.66 - 70.
2. Жинкин Н.И. Психологические основы развития речи // В защиту живого слова. - М.: Просвещение, 1968. - 104 с.
3. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М.: Смисл, 1999. - 287 с.
4. Леонтьев А.А. Речевая деятельность// Хрестоматия по психологи. - М., 1977. - 367 с.
5. Львов Р.М. Словарь-справочник по методике русского языка. - М.: Знание, 1988. - 293 с.
6. Маслова Н. Ноосферное образование: Научные основы. Концепция. Методология, технология. - М., 2002. - 338 с.
7. Маркова А.К. Психология усвоения языка как средства общения. - М.: Знание, 1974. - 239 с.
8. Програми для загальноосвггшх навчальних заклащв. Рщна мова. 5 - 12 класи. / Г. Шелехова, В. Тихоша, А. Корольчук, В. Новосьолова, Я. Остаф / За ред.. Л. Скурапвського. - К.: Перун, 2005. - 29 с.
9. Рождественський М.С. Свойство правописания как основа методики его преподавания. - М., 1960. 133 с.
10. Синиця I.G. Психолопя усного мовлення учшв 4-8 клаав. - К., 1974. - 283 с.
11. Ушинский К.Д. Избранные педагогические произведения. - М., 1969. - 558 с.
12. Хуторский А. Современная дидактика. -Санкт-Петербург - Москва. - Харьков. - Минск, 2001. - 568 с.
