CC BY
3Ларс-Гуннар Лунд Психолог1чна наука у тривим1рнш Онтологй*
В I Д О М О С Т I ПРО АВТОРА
*Lundh, LG Psychological Science within Three-Dimensional Ontology // Integr. Псих. behav. (2018) 52: 52. https://doi.org/10.1007/s12124-017-9412-8 Переклад з англ. В. Медшщв.
Анотацiя. У статт1 розглянуто тривим1рну онтологш та мкце психолоично!' науки в цш онтологй в рамках шдходу, який схожий i час-тково в1др1зняеться Big запропонованого Перес-Альваресом (Perez-Älvarez). У першому вимiрi представлен матерiальнi реальностi, воно включае рiзнi рiвнi (фiзичний, хiмiчний, бiологiчний, психолопчний i т.д.), де кожен спираеться на бiльш низький рiвень, але також включае в себе розробку нових властивостей що виникають вщповщно до емерджентного матерiалiзму , за M. Bunge. Кожен рiвень включае систему з компонентами, структурами i мехашзмами, а також навколишнiм середовищем. Цей вимiр вивчають приро-дничо методами. Другим вимiром е суб'ективно-емтрична реальнiсть i належить до нашо! суб'ективно! перспективи свiту. Вiдповiдно до феноменологи Гуссерля ця суб'ективнiсть не кнуе у свiтi (тобто, не може бути уречевлена як об'ект серед шших об'ектiв), а е перспективою свггу, в який ми вступаемо в нашiй якосл свiдомих людей. Основнi характеристики ще! суб'ективностi (такi як штенцюналь-шсть, темпоральнiсть, вбудованiсть та iнтерсуб'ективнiсть) можуть бути вивченi за допомогою феноменолоичних методiв. Третiй ви-мiр е сощально-конструкцшною реальнiстю, i включае сощальш iнститути, норми, категори, теори та методи. Стверджуеться, що психологiчна наука охоплюе всi три вимiри. Хоча майже всi психологiчнi дослiдження по необхщноси починаеться з формулювання проблеми, а суб'ективно-емшричний вимiр вiдiграе ¡стотну роль (явно чи неявно), бшьшкть сучасних психологiчних дослiджень ясно пщкреслюе матерiальний вимiр. Стверджуеться, що зрша психологiчна наука мае iнтегрувати всi три вимiри. Кточов1 слова/онтолоия, психологiчна наука, матерiалiзм, емерджентизм, феноменологш, соцiальний конструктивiзм.
Цитування: Лунд Ларс-Гуннар. Психолоична наука у тривимiрнiй Онтологй'. Теоретичш дотдження у психологи: моногрaфiчнa серя. Сост. В.О. Медшцев. Том 19. 2023. С. 2-22.
У сво!й статт у цьому журнал «Психолопя як наука про суб'ект та компортмент: за межами психжи та по-ведiнки», Марiно Перес-Альварес (2017) аргументуе пе-реосмислення психолопчно! науки у тривимiрнiй онто-логп. Це вихщний пункт для ще! роботи. Як ми можемо зрозумгги психологiчну науку в тривим1рнш онтологп, i як цi три витри мають бути визначенi? Стаття склада-еться iз п'яти частин. У першш частинi стверджуеться,
Онтолопя та
Онтолопя - це частина фшософп, яка займаеться пи-таннями про природу того, що iснуе, i як рiзнi аспекти буття пов'язат один з одним. Прикладами безпосеред-ньо як! стосуються психологи онтолопчних питань е такi: яка природа свщомосп, вiдчуття, сприйняття, па-м'яп, мислення, почуттiв, намiрiв, очiкувань, вол^ ба-жань, надiй, страху, радосй, смутку, кохання, гнiву, спiвчуття тощо. ? Або, звертаючись до бшьш теоретич-них понять: якою е природа обробки шформаци люди-ною, особистосп, особисто! iдентичностi, м1жособистЬ сних в1дносин тощо? I як уй цi речi пов'язанi один з одним i з непсихологiчним (фiзичним, х1м1чним, бюло-гiчним, соцiальним тощо) свиюм? Традицiйнi питання в цш галузi сформульованi в терм1нах того, як психжа
що онтологiчнi питання мають важливе значения для розвитку психолопчно1 науки. У наступних роздшах ро-згляиутi оитологiчнi аспекти. П'ята та заключна частина мiстить обговорення подiбностей та вiдмiнностей м1ж запропонованою версieю тривимiрноl онтологи та за-пропонованою Перес-Альваресом.
психолопя
(mind) вщноситься до (1) зовшшньо1 реальностi, (2) тЬ лесностi, (3) головного мозку, (4) мови, (5) людського су-спiльства та культури.
Одна класична фiлософська позицiя, яку часто прос-тежують в1д Декарта, - це дуатзм душi та тiла. Згщно з дуалiстичним мисленням, розум i тiло е рiзними видами реальносп («субстанцп», за Декартом). Перес Альварес (2017) переконливо виступае проти дуалiзму на користь плюратзму. Плюралiстична онтологiя, каже вiн, «не редукуе реальнiсть до двох субстанцш (дуалiзм) або одного (монiзм). Реали мають рiзнi форми: експери-енщальш (болi, почуття, думки), фiзичнi (електрони, атоми, клiтини, органiзми, друкарськ1 машинки, пла-нети), iнституцiйнi (мови, культури, системи ймейних
вщносин, колективш уяви, св1тогляди) та абстрактн1 (математика, теореми, теори, геометр1я)».
Позиц1я на користь плюрал1зму, яку першим зайняв Перес-Альварес (2017) згодом охарактеризована ним щонайменше двома р1зними способами: (1) спочатку -як в1дмова вщ «сильного плюрал1зму» на користь сис-теми «трьохскладово!» онтологп, яка передбачае зве-дення потенц1йно плюрал1стичного Всесвгту в три р1з-них «св1ти», а пот1м - (2) характеристикою ще! трискладово! онтологп рисою мошзму, у тому сенй, що один 1з цих «трьох св1т1в» (тобто ф1зична реальн1сть) ро-зглядаеться як фундаментальшший, н1ж 1нш1 (матер1а-л1зм) . В обох цих аспектах вш слщуе ф1лософському ма-тер1ал1зму M. Bueno, який включае три «види матер1альност1»: (1) ф1зичний св1т, включаючи вс1 види матер1альних тш в1д електрон1в до планета (M1); (2) су-б'ект з його суб'ективним досвщом та повед1нковою ак-тивн1стю (М2); та (3) абстрактш сутносп, так! як по-няття, математика, соц1альн1 iнституги та предмети культури (M3).
В принципi, я вважаю, поняття тривимiрно! отологи привабливим, хоча не хойв би назвати !! «трьохскладо-вою», тому що це наводить на думку про три рiзнi
«склади» реальностi, якi якимось чином не пов'язаш. Поняття «тривимiриий» передбачае аналопю з тривимЬ рним простором, у якому три параметри (тобто ширина, висота i глибина) необхщш визначення положення будь-якого елемента. У цш статтi я обговорюватиму таку тривимiрну онтологiю в дещо шших терм1нах, н1ж Перес-Альварес, шляхом маркування трьох вимiрiв: ма-терiального, суб'ективно-емтричного та сощально-конструкцiйного. Також замкть звернення до трьох ви-мiрiв як рiзних «свiтiв» я оберу бшьш «плюралктичний» дискурс, розглядаючи !х як три рiзнi реальностi. Осю-льки кожне з цих трьох вим1рювань характеризуеться певним ступенем онтолопчного плюралiзму, я викори-стовуватиму «реальность у множит для характеристики вимiрювань.
Це також означае, що я не розглядаю щ три аспекти як «види матерiальностi» або вщношу предмет психологи лише до другого вимiру, як «Перес-Альварес» (2017). Надалi я аргументуватиму те, що (1) лише перший вимiр (матерiальнi реальностi) суворо матерiа-льно, i що (2) психолопчна наука не може бути обме-жена лише одним iз цих вимiрiв, але охоплюе всi три.
Вим1р 1: м;
Цей онтолопчний витр вщноситься до реальностей, яю можуть бути вивчен1 за допомогою природни-чих наук, а також може бути вщнесено до «ф!зико-при-родного» вим1ру. У подальшому виклад1 цей аспект розглядаеться з точки зору емерджентного матер1ал1-зму Bunge (1977, 2010).
Емерджентний матер1ал1зм.У цш модел1 матер1альн1 реальност1 диференц1юються за ф1зичним, х1м1чним, 6i-ологiчним, психолопчним i соцiологiчними рiвнями, де кожен рiвень грунтуеться на нижчому рiвнi, але також включае в себе розробку нових емерджентних властиво-стей. Простше кажучи: фiзика м1стить рiвень атомiв. Хiмiя включае вивчення молекул, як! складаються з ато-м1в, але мають емерджентнi властивостi, яких атоми не мають. Бюлопя, у свою чергу, включае вивчення клггин, як1 складаються з молекул, але все ж мають нов! власти-восй, емерджентш, як! не зустр!чаються в молекулах i т.д.
Два основш припущення в емерджентному матер!а-л!зм! полягають у тому, що: (1) кожна система мае емерджентш властивост!, як! не знайдеш в ïï компонентах, та (2) «кожну емерджентну властивкть системи можна пояснити в термшах властивостей ïï компонента та ïх
льш реалп
поеднань» (Bunge 1977, p. 503). 1ншими словами: навиъ якщо емерджентш властивост системи е новими в тому сенс!, що компонента цiеï системи не мають цих властивостей, проте в цих випадках емерджентш властиво-ст можна пояснити в термшах властивостей цих компоненпв, так i м1ж ними. Методолопчно це означае, що кожна система, як правило, мае бути вивчена на двох рЬ внях - на макрор!вш та мшрор!вт (тобто р!вш компонента).
Як шюстрац!я: на своему макрор!вш ф!зичш об'екти мають ряд емерджентних властивостей, таких як температура та ентротя, як! ïх компоненти на м1крор!вш (на-приклад, молекули, атоми, елементарш частинки) не мають. Молекули, наприклад, немае температури, i навиъ температура ф!зичних об'екпв то, можливо пояснена в термшах властивостей молекул, у тому числ! вони складаються. Температура ф!зичного об'екта зале-жить в1д цього, наскшьки молекули у цьому об'екп рух-ливц що бшьше вони рухлив!, то вище температура.
Важливо тут те, що жодна нова «речовина» не дода-еться на будь-якому з цих р!вшв матерiальноï реальность Наприклад, хоча живоï матерiï мае низку емерджентних
властивостей, таких як кштиннкть, обмш речовин, гоме-остаз, розпод1л кл1тин, спадковкть, мутаци, морфогенез, еволюц1я, хвороба i смерть, все це можна пояснити з точки зору матерiальних цеглинок, якi в них беруть участь. Те ж саме, вщповщно до теори психоневрально! щентич-носп (Bunge), застосовуеться для психолог1чних проце0в (таких як мислення, емоци, усвщомлення та вiльна воля), як! розглядаються як емерджентнi властивостi «психоси-стеми» i заснованi на процесах у центральнш нервовiй систем1 живих оргатзтв.
Серед цих емерджентних властивостей - самоконтроль та вшьна воля. Bunge описуе еволющю як «част-ково процес звiльнення: зменшення залежносй в1д на-вколишнього середовища (завдяки полiпшенню гомеостазу) та розширенню можливостей (здатностi ро-бити) завдяки удосконаленням мозку та його сощаль-ного використання» (Bunge 2010, p. 220). Це пщвищення незалежностi бачиться у тому, що мозок постшно акти-вний, навiть пщ час сну, i що «бшьшкть процесiв мозку спонтанш чи самогенерируемые, а чи не вщповщД зов-шшш стимули» (p. 220), а й у тому, що «самоконтроль , який е необхщною умовою для вшьно! вол!, е функцiею префронтально! кори, що вивчаеться, фшогенетично найновшою областю мозку. Так, що людям !з серйоз-ним ушкодженням ц!е! обласй мозку бракуе вшьно!
вол!: вони нестшй перед подразниками, з якими стика-ються» (р. 220).
Вщповщно до Bunge, важливим наслщком емердже-нтизму е те, що психолопчш процеси з необхщнктю за-сноваш на бюлопчних, що унеможливлюе для комп'ю-тер!в вщтворювати свщомкть, почуття, i вшьну волю. Псийчш функци, зг1дно з цкю моделлю, не можуть бути вщокремлеш вщ живого тiла, частиною якого вони е.
1ншою важливою частиною емерджентного матерiа-л!зму е те, що кожна система включае не лише компонента, а й внутршню структуру, внутршш механiзми та довкшля (Bunge, Ardila1987). Це означае, що система може бути визначено окремо вщ ll середовища. Кожна система мае свш специфiчний вид довкшля, природа яко! залежить вщ властивостей аналiзованоl системи. Цiкавою iмплiкацiею цього е те, що довкшля також кнуе р!зних р!внях. Наприклад, вода е нев1д'емною частиною нашого навколишнього середовища, без якого життя було б неможливим. Звичайна редукцюнктська поми-лка полягае в тому, щоб припустити, що вода може бути зведена до х!м!чно! молекули Н2О. Але вода мае емер-джентнi властивостi, як! необхiднi для життя, але не вЬ дсутш в х1м1чнш молекулi H2O: «Стверджувати, що склад води е набором молекул H2O, не означае ствер-
джувати, що перша е не що шше, як останне... вода яв-ляе собою система, отже, щось 3i структурою, а не т1льки композиц1я. I ця структура включае водневi зв'язки мiж молекулами H2O. Результатом е система з емерджент-ними властивостями, такими як плиннiсть, в'язккть, прозорiсть та iншi, якi вщсутш молекулярнi компоне-нти» (Bunge1977, р. 506).
Щ емерджентт властивостi роблять воду «питною». Ця м1ркування узгоджуеться з бiологiчними уявлен-нями про «Umwelt» (Von Uexküll 1957) та теорiею аффо-рдансу Gibson (1979), яка також вказують на важлиы щ-лiснi аспекти систем оргашзм-довкшля.
ФункцИ, а чи не досвщ. Важливе обмеження полягае в тому, що емерджентний матерiалiзм залишаеться строго в матерiальному вимiрi, i в ньому немае тчого, що Chalmers (1995) назвав "труднкть проблеми свщо-мостГ. Це видно, наприклад, у Bunge у способi форму-лювання г1потез, що емпiрично перевiряються, отрима-них з його теорн в функцюнальному планi. Як вiн формулюе: з припущення, що «для кожно! псийчно! фу-нкцн F кнуе система мозку B, яка виконуе F» сл1дуе, що «Якщо B отримуе травму або в1дсутня, F порушуеться або не вщбуваеться» (Bunge 2010, 162). Це ппотеза, що емтрично перевiряеться, тому що «можна змiнювати
нейросистеми фармаколог1чним або х1рурпчним шляхом, або через ТМС (транскрашальна магнiтна стимуля-цiя), i вим1рювати змiни в поведшщ» (Bunge 2010, р. 163). В цшому дослщження пластичносп нейронiв пока-зуе, що мозок зазнае нейрофiзiологiчно вим1рних змiн як результат нових знань (наприклад, у зв'язку з навчан-ням мови або успiшною психотератею).
За Bunge, свiдомiсть належить до емерджентних властивостей психосистем. Однак Chalmers (1995) ствер-джуе, що свщомкть е неоднозначним термiном, який охоплюе цшу низку рiзних проблем, деяю з яких е «легшими», iншi е бiльш важкими. Якщо п1д «свiдомiстю» ми маемо на увазi просто можливiсть повщомляти про вну-трiшнi психiчнi стани, то можна було б визначити його з точки зору мехашзму, який виконуе цю функцш, i, отже, цiлком вiдповiдатиме емерджентизму Bunged. Але те, що цiкавить Chalmers^ в першу чергу, це не вщ-носно «легка» проблема, але значно складтше завдання пояснити, як i чому ми набуваемо усвщомлюваного су-б'ективного досв1ду. Легкi проблеми, як вш стверджуе, можуть бути виршеш порiвняно легко, тому що все, що вони вимагають, це мехашзм, який може виконувати певну функцiю. Важка проблема св1домого досвщу, з iн-шого боку, збернатиметься навiть тодi, коли роботу вс1х вiдповiдних функцiй буде пояснено.
PiBHi - це вимрювання. Важливо не зтшувати piBHi в емерджентному MaTepiarci3Mi з онтологiчними вимЬ рами. Щ piвнi (чи то фiзичний, хiмiчний, бiологiчний, психолопчний чи соцiaльний) е частиною мaтepiaль-ного вимipу. У Chalmers "важка проблема свщомостГ -це не ^облема того, як психосистеми пов'язaнi з системами нижчого piвня, але пpоблeмa того, як суб'ективно-eмпipичний вимip пов'язаний з мaтepiaльним.
Це важлива вщмшнкть. Бо, незважаючи на те, що в ^инцит можна знайти нeйpо- або когнiтивнi мехаш-зми, яю виконують всi види обpобки iнфоpмaцil, це ще не пояснюе свщомий досвiд.
Спpaвдi важкою пpоблeмою свщомосп е пpоблeмa досвiду. Коли ми думаемо та спpиймaемо в1дбуваеться обpобкa iнфоpмaцil, але е й суб'ективний аспект. Як за-значив Nagel (1974), е щось таке, що означае бути свщо-мим оpгaнiзмом. Цим суб'ективним аспектом е досвщ Коли, нaпpиклaд, ми бачимо, ми вщчуваемо вiзуaльнi в1дчуття: як1сть почepвонiння, досв1д темного та свгг-лого, яккть глибини поля зоpу. Iншi види досв1ду йдуть paзом iз спpийнягтям у piзних модальностях: звук кла-pнeту, запах нaфгaлiну. Пойм е тшесш в1дчуття в1д болю до оpгaзму; мeнтaльнi обpaзи, як1 внутpiшньо асо-цiйовaнi; якiсть емоцш, досв1д потоку свiдомостi. Що
поеднуе всi цi стани - це те, що е у них. Ус е станами досвщу. (Chalmers 1995, р. 201).
Як вказуе Chalmers, важкою робить проблему свщо-мого досв1ду те, що вона не може бути зведена до завдань виконання функцiй. Проблема у тому, щоб пояснити, чому виконання деяких когнiтивних фуикцiй супрово-джуеться суб'ективними переживаннями. Вiн ставиться до цього як «розрив пояснення» i каже, що нам потрiбно перетнути «пояснювальний мкт»: «Просте викладення функцш залишаеться на однiй сторонi розриву, тому ма-терiали для мосту повинт бути знайденi в шших мкцях» (Chalmers 1995, 203) . Вш запропонував розглядати свщо-мий досв1д як фундаментально1, нередуковано1 власти-востi свiту того ж рiвня, що й iншi фундаментальнi нере-дукованi сутностi, так1 як маса, заряд i простiр-час. Це призводить його до спекулятивно1 теори подвшного аспекту, подiбноl до теори Стнози в сiмиадцятому сто-лгтп, в1дпов1дно до яко1 все мае емтричний аспект.
Вiдповiдно до тривимiрноl онтологи, запропоно-вано1 в цш статтi, помилка Chalmers полягае в тому, що вш об'ективуе суб'ективний досвщ. Альтернативою е розгляд суб'ективного досвщу з погляду феноменологи Гуссерля, яка вщкривае шшу онтолопчну перспективу.
Вим1рювання 2: суб'ектш
Цей вим1р вщноситься до тих реал1й, як1 суб'ективно експериенц1альн1, i можуть бути зроблеш фокусом дос-л1дження шляхом зосередження уваги на свiдомому до-свЩ як такому, тодi як зовтшнш свiт помiстити «в дужки». Це завдання поставив Husserl (1938/1970) для науки феноменологи, яку вш вважав за необх1дну кон-цептуальну основу психологiчноï науки.
В1дправною точкою для феноменологи Гуссерля було те, що во об'eктивнi знания про мир з необхщш-стю включають суб'ективну точку зору на щ об'eктивнi реалiï. Немае нiякого способу отримати доступ до об'е-ктивноï реальностi, окрiм як за допомогою нашоï суб'-ективноï точки зору - проте ми р1дко зосереджуемося на цiй суб'ективнiй точцi зору як такоь Феноменолопч-ний метод заснований на змiнi точки зору, тому увага звертаеться безпосередньо до нашого суб'ективного досвiду, а не до реалш зовнiшнього свiту - ця змша пе-рспективи названа Гуссерлем epoché.
Помiстивши свою феноменолопю в iсторичний контекст, Husserl (1938/1970) запроваджуе рiзницю м1ж природним, теоретичним i феноменолог1чним аттитю-дами. Нашим природним айтюдом е участь у навколи-шньому свiтi для практичних повсякденних цiлей, не
-експериенцшш реальиостi
фокусуючись безпосередньо на нашш суб'ективнiй то-чцi зору, як такш, але розглядаючи ïï швидше як своерЬ дне прозоре середовище для нашого доступу до об'екти-вного свiту. Це було вiрно i щодо природничих наук. Хоча розвиток науки вщ Стародавньоï Грецп, як Гуссерль ïï описуе, призвело до розробки теоретичного аттитюда, на додаток до нашого первкного природного аттитюду, це рщко привертае увагу до нашоï суб'ектив-ноï перспективи, але в основному наводить теоретичш уточнення природного атптюда до натуралiстичноï по-зици ( реальнiсть до матерiального вимiру).
Хоча Гуссерль висловив велике захоплення розвит-ком у галузi природничих наук, вш пiдкреслив, що цей прогрес був одностороннiм у тому сенй, що теоретична рефлексiя була застосована тшьки до об'екта цих наук, i було забуто про необхщшсть зосередитись на суб'ектi, без якого об'ективне знання не було б можливо. Фено-менологiчний метод повинен «вщдати належне суб'ек-тивностi, яка здшснюе науку» (Husserl 1938/1970, р. 295) i включае прийняття феноменолопчного аттитюда.
Феноменолог1чний ат1тюд. Феноменологiчний метод заснований на змш в перспектив! (epoché), тому
увага звертаеться безпосередньо до нашого суб'ектив-ного досвщу. Гуссерль вказуе на те, що це залишае так, як е (тобто кнування зовшшнього свгту жодним чином не ставиться пщ сумшв). бдиною змшою е змша перс-пективи: «через epoché новий спойб переживання, ми-слення, теоретизацiï вщкритий для фiлософа; тут, роз-ташований вище за його власну природну сутнкть i над свггом природи, вш шчого не втрачае з ïхиiх сутностей i об'ективних ктин» (Husserl 1938/1970, р. 78).
Те, що Гуссерль описуе тут, можна пор1вняти з низкою понять 1з сучасноï психологи, таким як «децентра-ц1я», «самовщдалена перспектива», «когиiтивне диста-нцшвання», «мета-когттивне усвщомлення», «диФуз1я», а також «майндфулнес». Стльним для вс1х цих понять е те, що вони вщносяться до «здатност зм1-щувати зовшшню перспективу - зсередини суб'ектив-ного досвщу цього досвщу» (Bernstein et al. 2015, p. 599). Вщмшнкть, в пор1внянш з епоче Гуссерля, полягае в тому, що щ поняття виникли в психотерапевтичному контексп, а не у фшософському, i тому пщкреслюе по-
тенц1йно терапевтичш ефекти набуття цього вщно-шення, а не його значення для фшософських та теоре-тичних цшей. Що специф1чне додае феноменолог1я Гуссерля, так це те, що феноменолопчне ставлення до досв1ду може бути використане для теоретико-анал1ти-чних цшей.
Важливо пам'ятати, що наш свщомий досв1д вщобра-жае наше уявлення про св1т i не повинен бути уречевле-ний як своерщна сутн1сть у св1т1, як це робить Chalmers (1995). Мета полягае в тому, щоб проанал1зувати нашу суб'екгивнкть, але не як те, що кнуе у св1т1 (об'ект серед 1нших об'ект1в), а як основт характеристики нашого су-б'ективного погляду на св1т'. 1ншими словами, мета полягае в тому, щоб вивчити людську суб'ективн1сть (усвЬ домлення) «зсередини», спостер1гаючи та анал1зуючи погляд на св1т, у який ми вступаемо у наш1й якосп свщо-мих людей. З найважливших анал1з1в Гуссерль фокусуе увагу тага характеристики нашо! суб'ективно! погляду:
'Характеристика цього, як не у свт, але як умова для досвщу у свт, виражаеться термiном «трансцендентний». Суб'ективна залученiсть пов'язана, за Гуссерлем, з «трансцендентальним его» (на вщшну вiд
емпiричного его) та його дослщженням у «трансцендентальнiй феноменологи».
навмисносп, тимчасовосп, втшенш i штерсуб'ективно-cri. Однi з цих аспекпв можуть бути вщнесеш до «шдек-сованосп».
1ндексован1сть. Суб'ективна перспектива може бути визначена в таких термшах, як «я», «тут», а також «зараз». Щ термши введенi як iнцекcнi термши (Peirce 1932), тому що вони не вказують на конкретш фiзичнi мicця, моменти та окремих оciб, але на мкця, моменти та окремих оciб, яга варшються в залежноcтi в1ц того, це, коли i ким використовуються термши . 1ншими словами, щ термiни не належать до об'ективних фiзичних чи прироцних реалш, але до cуб'eктивноï перспективи цих реалш.
Втлення. Суб'ективна перспектива ткно пов'язана iз нашим тiлом. Як формулюе Husserl (1938/1970), живе тшо е центром нашого цоcвiцу у свт та орган волi. "Щ-лком унiкальним способом", як вш пише, "живе тiло по-стшно знахоциться в полi сприйняття, з абсолютно уш-кальним античним змктом ... як Його прихильноcтi i цл" (р. 107). Одним iз аcпектiв цього е те, що тшо - «ну-льова точка» для нашого досвщу часу, простору, орiен-таци та руху, вщ якого вci напрямки («тут», «там», «вгору», «вниз», «влiво», "вправо", "близько", "далеко" i
т.д.) набувають свого сенсу. 1накше кажучи, позиц1я нашого тша визначае нашу перцептивну перспективу св1ту.
Також частиною нашого безпосереднього досвщу е те, що ми можемо перенести наше тшо, змшити становище, активно дослщжувати навколишне середовище, а також впливати на наше оточення у р1зний споаб, зу-силля вол1. Husserl (1938/1970, р. 217-218) говорить про це з погляду досвщу «тдтримання влади» над т1лом, i тша як «органа волЬ. На додаток до досвщу того, що наше тшо, як i iншi фiзичнi об'екти, пiдлягае фiзичнiй причинностi (наприклад, гравiтацiï), досв1д «пщтри-мання влади» над тшом, зг1дно з Гуссерлем, вказуе на шший вид причинность При цьому важливо мати на уваз^ що це спроба описати основш аспекти нашоï суб'-ективноï перспективи, яка не е тим самим, що й твер-дження про те, що вiльна воля кнуе в матерiальному се-нсь Як п1дкреслюе Гуссерль, мета феноменологи -описати досвщ, тодi як покласти об'ективний свiт «у дужки» означае, що питання про фiзичний чи матерiаль-ний статус вiльноï волi тут не порушуеться. (Тим не менш, це реальш питання, якi мають бути поставлен в перспективi тривимiрноï онтологiï.)
Темпоральтсть. Гуссерль розглядав час як найва-жчу феноменолопчну проблему та пров!в велику роботу з цiеï теми. Основою його анал!зу темпоральност е диференщащя м1ж (1) природними явищами з початком, тривалктю та кшцем, як! можуть бути розташо-ваш у ф!зичному свт, та (2) тимчасовою структурою нашого суб'ективного досвщу, який не може бути зве-дений до послщовност окремих моменпв, але е « ша-руватим» у тому сенс!, що вш по суп включае не тшьки тепер!шнш момент, але й збережене (у попередш мо-менти) i протенщю (очжуваш моменти). Як пщкрес-люе Гуссерль, це не пов'язано з пам'яттю чи очжуван-ням у строгому значенш цього слова, а швидше передбачае, що сприйняття вщбуваеться з часом. Роз-глянемо, наприклад, наш досвщ мелодiï; якщо наш суб'ективний досвщ був просто рядом окремих моменпв, ми могли б мати можливкть сприймати тшьки один тон у кожний момент часу, але не змогли б сприй-няти будь-яку мелодш. Що робить нас здатним сприй-няти мелодiï в цшому, так це те, що наша свщомкть
влаштована таким чином, що ми можемо тегрувати тимчасовi входження у 61льш1 едностi.
Ця базова штегращя розглядаеться Гуссерль як найбшьш фундаментальна форма синтезу. Приклад складнiшоï форми тимчасового синтезу е «его-синтез», у якому минуле, сьогодення та майбутне сплiтаються в кторичний блок, який може охоплювати все життя («щентичнкть» у сучаснiй термiнологiï), i який пока-зуе певний тип безперервносй, незважаючи на змши. Стльним для обох цих видав синтезiв, однак, е те, що Husserl (1931/2001) вщноситься до пасивних синтезiв -на вщмшу вщ актившших синтезiв, як включають св1-доме мислення та судження.
Це июструе важливу р1ч у феноменологи Гуссерля: ана-лiзувати суб'ективиий досвщ слщ набагато глибше, нж як просто опис свщомого досвщу - вш включае аналiз необ-хщних умов для залучених психолопчних феномешв2. Наприклад, без здатносп до синтезу часу (тобто пасивно ш-тегруючий тепер 1з збереженням i протенцiею), було б можливим нам сприймати мелодта, чи читати i розумтги
2Аналiз умов, необхщних для чогось згадувався як «трансценденталь-ний аргумент» або «трансцендентальна дедукщя» рiзними фшосо-фами, такими як 1ммануш Кант. Гуссерль у цьому контекстi говорить
про «трансцендентальну лопку», а також про «трансцендентальну феноменолопю».
повну пропозицш чи слдувати аргументу протягом три-валого часу. Те, що вщнесено Гуссерлем до «пасивних син-тезгв» (на вщмшу в1д активних синтез1в), не представлено в нашому суб'ективному цоcвiцi, але е необхщними умо-вами для цього.
1нтенцшнальтсть. Iнтенцiональнicть вщноситься до того факту, що бшьша частина нашого досвщу (з де-якими винятками, такими як бшь, який не вщноситься до чогось за межами самого болю) спрямоваш на «об'е-кти», крiм самого досвщу. Хоча цей об'ект iнодi може бути уявним (як, наприклад, коли ми думаемо про кентавра), значна частина нашоï взаемоди зi cвiтом на-вколо нас спрямована на отримання правильного розу-м1ння. Husserl (1938/ 1970, р. 163) описуе це термшах наших прагнень до «онтичноï впевненосп» як «гармонiï у загальному cприйняттi cвiту», яка мае iнодi «пщтри-муеться рахунок корекцiï». Це, знову ж таки, вщноситься до виду синтезу, хоча активного синтезу в да-ному випадку, а не пасивного, йею м1рою, коли ми активно i свщомо прагне виправити наше сприйняття.
Альтернативне формулювання, яке використову-еться Гуссерлем у деяких роботах, пщкреслюе контраст у термшах протиставлення активного та пасивного ге-нези. Це спещально розроблено в його генетичнiй фе-
номенологи, де мета полягае в тому, щоб проаналГзу-вати кторичш умови для розвитку cуб'ективноï перспективи з певною навмистстю (наприклад, Husserl 1931/2001).
1нтерсуб'ективтсть. Подставою нашоï cуб'ективноï перспективи е те, що ми сприймаемо себе як один суб'-ект серед iнших суб'екпв - кожен з окремим органом, який визначае центр досвщу, зi своею суб'ективною перспективою свгту та cпецифiчною iнтенцiйнicтю. Згiцно з Гуссерлем, ми схильш розум1ти суб'ектившсть iнших оciб за аналогiею з нашою власною. Подiбно до того, як наш досвщ свгту приймае його вихщний пункт тут (вй-ленicть) i зараз (тимчаcовicть), наше розумшня суб'ек-тивносп шших бере свою вщправну точку вщ его (нашоï влаcноï iнтенцiйноcтi).
Наш базовий досвщ того, що е люди, що оточують нас, кожен зГ своею специфГчною cуб'ективнicтю, приз-водить до досвщу штерсуб'ективность У нашому стл-куванн з цими шшими ми вчимо шших, ми вчимося, щоб дознатися про деяких з них бгльше, шж про шших, i через «зворотну корекщю» примирити нашГ суб'ективш погляди на свгт, щоб прийти до якогось Гнтерсуб'ектив-ного консенсусу. В результат утворюються новГ син-тези, вгд простого «Я-ти синтезу» (заснованого на з'ед-нання з шшою людиною як частково перекриваються
штенцшностГ) в «складшший Ми-синтез» (Husserl 1938/1970, р. 172), який може включати в себе велик групи людей з бшьш менш схожими штересами i перспективами. В цшому Гуссерль приходить до висновку, що таким чином свгт Гнтерсуб'ективно конституйова-ний, як результат синтезу окремих Гнтенцшностк «Уй рГвш та шари, через яю синтези штенцюнально накла-даються вщ суб'екта до суб'екта, переплгтаються, утво-рюють ушверсальну еднкть синтезу; через нього скла-даеться об'ективний всесвгт... У зв'язку з цим ми говоримо про «Гнтерсуб'ективне конституювання свгту» ...з елементарних штенцюнальностей» (Husserl 1938/1970, р. 168).
1нтерсуб'ективне конституювання е важливим для розумшня наукового статусу феноменологiï як методу. Коли Гуссерль виступае за феноменолопчний аналГз того, як свгт поводиться нам, вш вщсилае до того, до чого во ми маемо доступ, у нашш якост людських к-тот. 1ншими словами, ми маемо справу з реальнос-
Вимгр 3: соцгально-
Це онтолопчне вимГр вщноситься до всього, що со-щально сконструйовано людьми, у тому числГ соцГальнГ Гнститути, норми, мистецтво, лГтература, поняття, кате-горiï, теори та методи. Вивчення цих речей перебувае у
тями, якi е терсуб'ективно доступними. Це дае мож-ливiсть проводити змiстовне обговорення тих аналiзiв, де рiзнi аргументи висуваються, критикуються, п1дда-ються виправленням та розвитку рiзними способами. Навiть якщо це не емпiричний метод у традицшному значеннi цього слова, проте в цьому випадку висновки на основi цих аналiзiв е попередшми та гiпотетич-ними, i !х можна перевiрити за допомогою нових аргу-ментiв, заснованих на досвщ^ до якого ми маемо по-тенцiйний доступ. Це важливо з погляду вимог iнтерсуб'ективностi в наущ - для того, щоб знання ква-лiфiкувати в науковому статуа, вони повиннi бути результатом методiв, як1 дають можливiсть для рiзних дослiдникiв повторити те саме дослщження та поди-витися, чи отримають вони й самi результати.
Крiм того, якщо розум1ння, яке досягнуто шляхом цього iнтерсуб'ективного процесу набувае статусу со-цiально прийнятих концептуалiзацiй, воно набувае статусу громадських структур. Це пiдводить нас до третього онтолопчного вимiру.
струйоваиi реалп
центрi уваги рамках рiзних сощальних наук, культуро-логil та гумаштарних наук. Тут соцiально-конструйова-ний вимiр коротко обговорюватиметься в рамках п'яти
рубрик: сощальш факти, норми, категори, теорiï та технологи.
Соцшльш 1нститути. Одним !з перших приклад!в на-укового фокусування на такому род! сощокультурних реальностей знайдено у визначенш Дюркгеймом Dürkheim (1895/1982) соцiологiï як емтричного дослЬ дження «сощальних факпв», таких як спорщненкть та шлюб, валюти, мови, релiгiï, полтшчш органiзацiï та шш1 сощальш установи, як грають певну роль повсяк-денних взаемод!ях коïться з шшими членами суспшьс-тва, у якому живемо. Що вщр!зняе так! сощальш факти вщ природних факпв, так це те, що вони не кнують ок-ремо в1д ойб, як приймають ïх як факти; у цьому сенй е сощальними конструкциями. Проте вони «об'ективш» як реальнкть у дослщженнях за допомогою р!зних ме-тод1в.
У термiнологiï Searle (1995) так! iнституцiональнi сощальш факти «гносеолопчно об'ективш» - тобто вони кнують для вивчення та зростання наших знань про них - у той же час, будучи «онтолопчно суб'ективними». Ви-користання Серлем термша «суб'ективний», однак, швидше вводить в оману, i не узгоджуеться з нишшшм розумшням, де термш «суб'ективний» використову-еться спещально для позначення св1домого досв1ду, що належить до другого онтолопчного вим!ру. У кращому
формулюванш сощальш конструкцiï онтолопчно !нтер-суб'ективш - тобто вони вимагають принаймш деякою м!рою iнтерсуб'ективноï «угоди» для ïхиього iснувания (Ср Wittgenstein's (1953) аргументи проти можливосп приватноï мови).
В цшому сощальна реальнкть включае велику р!зно-маттнкть сощальних конструкцш, як, хоча вони кнують тшьки через те, що ми розглядаемо ïх як реальт, впливають на наше життя по-р!зному. Класичним вира-зом цього погляду на сощологл е теорема Томаса: «Якщо люди визначають ситуацп як реальт, вони реальт за своïми наслщками» (Thomas and Thomas 1928).
Норми. Те, що е правильним для сощальних факпв, загалом в!рним i для норм, визначених як переконання про те, як «мае» бути. Тобто, хоча норми не мають окре-мого кнування, кр!м ойб, як приймають ïх як норми, вони, як i рашше, е «об'ективними» сощально-констру-ктивними реал!ями i мають бути вивчеш за допомогою р!зних метод!в. Норми можуть бути бшьш-менш специ-ф!чш для р!зних сощальних груп - вщ сiм'ï та шших ма-лих груп, через науков! дисциплши та релiгiйнi групи до цших суспшьств та культур. Норми можуть ставитись до того, що вважаеться прийнятною або неприйнятною по-вед!нкою, але вони можуть також ставитися до щеатв, яких сл1д прагнути.
КатегорН. Уй види категоризацп е сощальними кон-струкцiями, створеними людьми з метою приведения до певного порядку iснуючi речь Важлива рiзниця м1ж категоризацiею людей i категоризацiею фiзичноl матери, однак, полягае в тому, що перший тип категоризацп може вплинути на реалп, на яю вони спрямованi таким чином, яким останнi не можуть. Hacking (1999) описуе це, розглядаючи 1х як iнтерактивнi категори. Для шюст-раци: класифiкацiя певних об'екпв у фiзицi як кварки не впливае на кварки. Класифжащя шдивща як «людина» або «жшка», однак, впливае як на тих, що класифжу-ються, так i на 1хне оточення. Постановка медичного чи псийатричного дiагнозу iндивiду також може вплинути на людину, яка таким чином категорована певним чином. Питання тут не в тому, що дiагноз може призвести до стигматизацп та шших негативних наслщюв або, швидше, до нового саморозумшня (обидвi позицп були аргументоваш), а в тому, що сама категоризацiя впливае на тих, кого класифжують.
Хоча во категоризацп е соцiальними конструкщ-ями, важливо вiдрiзияти iнтерактивнi категори з шших категорш. Обидва види категорш необхiднi нам, щоб досл1дити значення рiзними методами, включаючи концептуальний аналiз та герменевтичнi дослщження. Iнтерактивнi категори, однак, мають особливий статус з
погляду ïхньоï здатност спричиняти сощальш наслщки - це насамперед Гнтерактивний вид категорш, на яких у сощальних конструктивктГв був зроблений критичний акцент.
Теорiï. Важливо, що во науковГ теорiï, навгть у межах природничих наук (у тому числГ квантовоï фГзики, клЬ тинноï бюлоги та теорiï еволюцiï) е сощальними конст-рукщями, яю були створеш вченими та набули статусу наукових теорш, отримавши Гнтерсуб'ективне визнання в науковому ствтовариствь У цш якост вони можуть бути об'ектом дослщження дослщниками в рамках сощ-альних наук (наприклад, сощолопв та кториюв науки, наприклад Bloor (2005).
Технологи. Технологiï е значноï частини людcькоï культури. РГзш види технологш можуть бути знайдеш у вах галузях цiлеcпрямованоï люцcькоï дГяльносй, у тому числГ житлового бущвництва, сгльського госпо-дарства, промисловосй, транспорту, медицини, зв'я-зку та пcихотерапiï. На основГ праць Polanyi (1958) за неявним знанням, i Foucault (1988) за технолопею са-мост (self-technologies), Lundh (2017) запропонував таке загальне визначення: технологiï визначаються як (а) процедура, призначена для досягнення певноï мети настгльки ефективно, наск1льки це можливо, яю (б) к-нують у вербальному виглядГ, текстуально, та/або
практично передан! знання, (с), як! доступш людям у р!зних видах треншгу, освети та навчання. На психологичному р!вш це означае, що !ндивщ може (г) стати бшьш менш майстерним у данш технологи за допомогою таких треншпв та досвщу, i (е), таким чином також набувае специф!чних ат!тюд!в (Lundh 2017, р. 60).
Згщно з цим визначенням, технологiï кнують сощ-ально-культурно як «вербально, текстуально, та/або практично передане знання» - тобто вони е сощально-конструйованими реальностями, продуктами людсь-коï творчосй, доступними новим поколшням людей. Коли вщбуваеться це навчання, людина набувае нових технолопчних навичок та способ!в мислення (атти-тюди). Цей психолопчний процес навчання охоплюе вс три онтолопчш вим!ри: для того щоб освоети тех-нолопю (яка кнуе як сощальна конструкщя у вигляд! текста або шших знань, що передаються), необхщний розвиток особистих навичок (як! вщносяться до мате-
Тривим!рна онтолопя, як було показано в цш статет, частково под!бна до розробленоï Перес-Альваресом, але вiдрiзияеться кшькома моментами. 6 розбiжиостi як щодо фшософи матер!ал!зму, i мкця психологи в три-вимiрноï онтологiï.
р!ального вим!ру як бшьш-менш автоматизоваш фо-рми поведшки та обробка шформаци) ) та аттитюди (як належать до суб'ективно-емтричного вим!ру).
Окремий витр, а чи не р!вень у матер!альному ви-шрь Нарешп, важливо розр!знення м1ж сощально-конструкцшним вим!ром та сощолопчним р!внем в емерджентному матер!ал!зм! у Bunge, який вш називае «сощальна матер!я» (Bunge 2010, р. 84) та шюструе сек-суальними спарюваннями, батьгавством, полетичними батал!ями та умовами пращ Bd щ приклади вщно-сяться до матер!ального вим!ру, те саме стосуеться i таких речей, як «демократа», «сощальш класи», а також «спойб виробництва» - вони належать до сощолопч-ного р!вня в матер!альному вим!р!, а не до сощально-конструкцшного вим!ру . 1ншими словами, сощолопя не може бути зведена до дослщження сощальних конструкций, але також включае дослщження складних люд-ських взаемодш, як! е описуваними в матер!альному ви-м!рь
ння
Розвиваеться матер1ал1зм. У той час як верс!я Перес -Альвареса говорить про три «види матер!альносп», по-даний вар!ант розглядае лише перший вим!р як матерЬ альний, а два шших - як нематер!альш Тим не менш,
представляеться розумним об'еднати справжню триви-MipHy онтологiю з космологiею, де матер1альний вим1р розглядаеться як перший втшений вимiр (у «великому вибуху»), у той час як два iншi вим1ри розглядаються як пiзнiшi втшення. Суб'ективно-експериенцiйний вим1р можна вважати втшюваним у к1лька етапiв у процес 6i-ологiчноï еволюцiï у зв'язку з розвитком живих оргашз-м1в з дедалi бiльш складними органами чуття та нерво-вою системою. Що ж до сощально-конструкцшного вимiру, то розумним припустити, що його з'являеться тзшше у зв'язку з розвитком мови.
Хоча у цш перспективi лише перший вим1р е матерЬ альним, вiд нього залежить iснування двох iнших вимЬ рiв. У цьому сенсi запропонована тривим1рна онтолог1я може розглядатися як вид матерiалiзму, що розвива-еться.
М1сце психологл у тривим1рн1й Онтологи. Основна вщмштсть м1ж даною моделлю та розробленою Перес-Альваресом стосуеться мкця психологи у рамках ^eï схеми. У верси Перес-Альвареса психолог1я щентифжо-вана з другим вим1ром, тод1 як у цш версiï психолог1я охоплюе вс1 три вим1ри. Тобто психолопчна наука по суп включае в себе не тшьки суб'eктивно-емпiричний вим1р, а й матерiальний (у виглдщ ситуацiй, поведiнки, мозку, псинчних функци, обробки iнформацiï тощо) та
сощально-конструкцшного вим!ру (у форма психолоп-чних концепцiй та теорiй, як1 прагнуть описати наше психолопчне функцiонування, а й впливають нею).
Хоча майже вс психолопчш дослщження по необ-хщносй починаються з постановки завдання, де суб'ек-тивно-емпiричнi реальностi вщграють ктотну роль (явно чи неявно), бшьшкть 1з сучасних психолопчних дослщжень чггко пiдкреслюють матерiальний вим1р i вщводять феноменолопчним даним пiдлеглу роль. Не-обхщнкть бшьш чiткоï феноменолоriчноï вiцправноï точщ для психолопчних дослщжень шод1 виявляеться у слоганi «Назад до феномешв» (наприклад, Magnusson 1992).
Тут буде доречним поставити питання, чи може психолопчне дослщження отримати вигоду з1 свого роду феноменолопчного тренiнгу у спостереженнi за досвЬ дом. Вундт та 1нш пiонери експериментальних дослЬ джень з психологи Х1Х столггтя використовували учас-ник1в, як1 пройшли навчання в !нтроспективному спостереженнi свого свщомого досвщу. Хоча цей вид методологи заслужив погану в двадцятому столггп, ча-стково через своï основи в сумшвних фшософських при-пущеннях, кшька груп дослщнигав останнiм часом ви-ступили за нов1 i досконалш! способи навчання спостереженню суб'ективного досвщу.
Weger та Wagemann (2015), наприклад, виступили за строгу форму самоанатзу, де спостереження описан! так докладно, щоб вони могли бути повторен! тзтше (як одним i тим самим, так i шшими спостеркачами). Dorjee (2016) Стверджуе, що медитац!я може бути вико-ристана для пщготовки нашоï уваги, щоб зробити ïï ш-струментом не тшьки для пщвищення самопiзнания та особисткного розвитку, а й для бшьш глибокого розу-мшня мислення та його мкця у свт, як частини «спо-глядальноï науки». I, можливо, як найголовшше у роз-виток психологiчноï науки, феноменолопя Гуссерля передбачае вивчення нового феноменолопчного аттитюда, сфокусованого на основних характеристиках на-шоï суб'ективноï перспективи. Тобто, на вщм!ну вщ ш-троспекцiï, яка оркнтована на звичайний досв1д людини, феноменолопя Гуссерля фокусуеться на зага-льних характеристиках нашоï суб'ективноï перспективи, яка мае штерсуб'ективний статус через те, що ми маемо таку суб'ективну перспективу свету.
Спроби розробити емтричну феноменолопчну пси-холопю, засновану повнктю на суб'ективно-емтрич-ному вишр! (наприклад, Giorgi 2009), проте, швидше за все, не будуть устшними. У цш перспектив! зрша психолопчна наука повинна бути в змоз! iитегрувати феноме-
нолопю як з природознавством (наприклад, нейробюло-гкю, когштивною наукою, поведшковою наукою) та со-цiальиим конструктив!змом. Це було б важливим для ш-теграцiï психологiчноï науки в матер!альному, суб'ективно-емтричному та сощально-конструктив-ному вим!рах.
Одним !з додатюв цiеï тривимiрноï онтологiï е те, що низку фундаментальних питань, що мають вщношення до психологiчноï науки, можна побачити у новому свЬ тль Наприклад, хоча суб'ективна перспектива вщно-ситься до суб'ективно-емтричного вим!ру i не може бути уречевлена в матер!альному свт, проте люди та шш1 тварини з суб'ективними точками зору на свет ствкнують у свт. Тому ми потребуемо теоретичноï модел!, яка дозволяе нам описати р!вень «психосистем» (якщо використовувати термш Bunged) таким чином, який узаконюе цю важливу характеристику нашого способу буття у свт.
Можливкть полягае в тому, що значення, що розгля-даються як основний аспект людського психолопчного фуикцiонувания, може служити тут як сполучне поняття. У суб'ективно-емтричному вишр! до значення можна пщшти в таких термшах, як «штенцюнальнкть» (Husserl 1938/1970) i «felt meaning» (Gendlin 1962); у сощально-
консфукцшному вимф1 його можна тpaктувaти в тepмl-нах л1нгв1стичного чи семантичного значення, у мaтepia-льному вимipi його можна pозглянути з позици тeоpil «активаци пош^ен^» в семантичних мepeжaх (на^и-клад, Collins and Loftus 1975) та зм1стовних аспекпв на-вколишнього сepeдовищa (нaпpиклaц, «aффоpдaнсу») ;
Gibson 1979). Теорiя людського розуму Lundh (1983), що розглядаеться як система смислових структур, е теоретичною спробою локалiзувати феномен значення пропор-цiйио в суб'ективно-емшричному, сощально-конструк-цiйному та матерiальному витрах.
Лiтepaтуpa
Bernstein, A., Hadash, Y., Lichtash, Y., Tanay, G., Shepherd, K., & Fresco, D. M. (2015). Decentering and related constructs: A critical review and metacognitive process model. Perspectives on Psychological Science, 10(5), 599-617. https://doi.org/10.1177/1745691615594577.
Bloor, D. (2005). Toward a sociology of epistemic things. Perspectives on Science, 13(3), 285-312. https://doi.org/10.1162/106361405774287982.
Bunge, M. (1977). Emergence and the mind. Neuroscience, 2(4), 501-509. https://doi.org/10.1016/0306-4522 (77)90047-1.
Bunge, M. (2010). Matter and mind. A philosophical inquiry. New York: Springer.
Bunge, M., & Ardila, R. (1987). Philosophy of psychology. New York: Springer-Verlag. https://doi.org/10.1007/978-1-4612-4696-1.
Chalmers, D. (1995). Facing up to the problem of consciousness. Journal of Consciousness Studies, 2(3), 200219.
Collins, A. M., & Loftus, E. F. (1975). A spreading-activation theory of semantic processing. Psychological Review, 82(6), 407-428. https://doi.org/10.1037/0033-295X.82.6.407.
Dorjee, D. (2016). Defining contemplative science: The metacognitive self-regulatory capacity of the mind, context of meditation practice and modes of existential awareness. Frontiers of Psychology, 7, 1788. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2016.01788.
Durkheim, E. (1895/1982). The rules of sociological method. New York: Simon & Schuster. Originally published as les règles de la méthode sociologique. Paris: F. Alcan.
Foucault, M. (1988). Technologies of the self. In L. H. Martin, H. Gutman, & P. H. Hutton (Eds.). Technologies of the self. A seminar with Michel Foucault. London: Tavistock publications.
Gendlin, E. T. (1962). Experiencing and the creation of meaning. Evanston: Northwestern. University Press.
Gibson, J. J. (1979). The ecological approach to visual perception. Boston: Houghton Mifflin.
Giorgi, A. (2009). The descriptive phenomenological method in psychology: A modified Husserlian approach. Pittsburgh: Duquesne. University Press.
Hacking, I. (1999). Social construction of what? (p. 1999). Cambridge. Mass: Harvard University Press.
Husserl, E. (1931/2001). Analyses concerning passive and active synthesis: Lectures on transcendental logic. Dordrecht: Kluwer Academic Publishers.
Husserl, E. (1938/1970). The crisis of the European sciences and transcendental phenomenology. Evanston, ill: Northwestern University press. Originally published as Die Krisis der europäischen Wissenschaften und die transzendentale Phänomenologie. Haag: Martinus Nijhoff.
Lundh, L. G. (1983). Mind and meaning. Towards a theory of the human mind considered as a system of meaning structures. Acta Universitatis Upsaliensis. Studia Psychologica Upsaliensia 10. Uppsala, Sweden: Almqvist & Wicksell.
Lundh, L. G. (2017). Relation and technique in psychotherapy: Two partly overlapping categories. Journal of Psychotherapy Integration, 27(1), 59-78. https://doi.org/10.1037/int0000068.
Magnusson, D. (1992). Back to the phenomena: Theory, methods and statistics in psychological research. European Journal of Personality, 6(1), 1-14. https://doi.org/10.1002/per.2410060102.
flapcTyHHap flyHfl. ncuixonorwHa HayKa y TpuBUMipHiM OHTonorii
Peirce, C. S. (1932). Principles of philosophy and elements of logic. I C. Hartshorne & P. Weiss (red.), Collected papers of Charles Sanders Peirce, Vol. 1-2, Pragmatism and pragmaticism. Cambridge: Harvard University press.
Perez-Alvarez, M. (2017). Psychology as a science of subject and comportment, beyond the mind and behavior. Integrative Psychological and Behavioral Science. https://doi.org/10.1007/s12124-017-9408-4.
Polanyi, M. (1958). Personal knowledge: Towards a post-critical philosophy. London: University of Chicago Press.
Searle, J. R. (1995). The construction of social reality. New York: The Free Press.
Thomas, W. I., & Thomas, D. S. (1928). The child in America: Behavior problems and programs. New York: Knopf.
Thomas, N., (1974). What Is It Like to Be a Bat?. The Philosophical Review, 83(4), 435
Von Uexküll, J. J. (1957/1934). A stroll through the worlds of animals and men. In C. H. Schiller (red.), Instinctive Behavior: The Development of a Modern Concept. New York: International universities press, 580. Originally published 1934 under the title Streifzüge durch die Umwelten von Tieren und Menschen. Berlin: Springer.
Weger, U., & Wagemann, J. (2015). The challenges and opportunities of first-person inquiry in experimental psychology. New Ideas in Psychology, 36, 38-49. https://doi.org/10.1016/j.newideapsych.2014.09.001.
Wittgenstein, L. (1953). Philosophical investigations. Oxford: Blackwell.
flapc-ryHHap flyHfl. ncuixonorwHa HayKa y TpiuBMMipHiM OHTonorii
