CC BY
29
appearance in Greek literature. The heyday of modernism in Greece accounts for the so-called «generation of the 30's» - a constellation of Greek modernists whose works are imbued with fresh sentiments. The main feature of their poetry is introduction offree verse, as well as first attempts in Surrealism, while elements of urban fiction penetrate into prose and some modernist tendencies like internal monologue appear (George Seferis, Elytis Odysseas, Andreas Embirikos, Nikos Engonopoulos). Especially noteworthy is the work of writers of «Thessaloniki's school» with the center in the city of Thessaloniki and their magazine «Macedonian Day» founded in 1932. They did not tend to depict reality in detail at all but favored experimentation turned towards the inner world, which were inherent in European modernism of the 1920s (Alkiviadis Giannopoulos, Georgios Delios, Stelios Ksefludas, Nikos Gabriel Pendzikis). Based on studies of contemporary Ukrainian Hellenists (Nina Klimenko, Andrey Savenko, Liliya Banach, Victoria Chelpan), the article provides an overview the current state of the issue exploration, specifies the major manifestations of modernism in the work of contemporary Greek authors, revealing that their most favorite modernist literary techniques are «stream of consciousness» and «automatic writing»; prospects for further research are outlined.
Key words: modernism, innovation, Futurism, Dadaism, Surrealism, postmodernism.
УДК 821.161.2:292 (Доляк)
Л. В. Романенко
«МИНУЛОМУ НЕ ПОМСТИШСЯ»: ТЕМА ГОЛОДОМОРУ В СУЧАСН1Й
УКРАШСЬКШ Л1ТЕРАТУР1 (НА МАТЕР1АЛ1 РОМАНУ НАТАЛКИ ДОЛЯК «ЧОРНА ДОШКА»)
Пропонована стаття визначае особливост1 в1дтворення под1й 1932 - 1933 рок1в в Украгш, факт1в, як тривалий час залишалися поза межами уваги широкого кола читач1в, у сучастй укра'гнськт лтератур1. Метою роботи е розкриття особливостей художнього бачення под1й 30-х рок1в ХХ ст. та рол1 радянськог влади в ф1зичному та моральному знищеннг украгнцгв як представникгв окремог нацИ.
Клю^о^^ слова: роман, голодомор, геноцид, художтй текст, образ, сучасна лтература, нащя, ¡сторюграф1я,само1дентичтсть.
Украшська лггература завжди активно вщгукувалася на сощальш i пол^ичш перетворення, прагнучи вщтворити npaBA^i сторшки юторп, трактуючи i'x саме з позицп народу. Однак голодомор досить тривалий час був замовчуваним явищем, яке не визнавала тогочасна офщшна влада. Деяю представники юторично! науки на територiях, що входили до складу колишньо'1 «краши Рад», навт сьогодш не визнають голодомор як юторичний факт. Це можна пояснити, зокрема, i певними пол^ичними штересами. Адже юторична наука протягом усього свого юнування знаходилася тд контролем i патронатом влади, а тому i маемо багато замовчуваних подш або ix «перекручення». Тому, як i в багатьох випадках, правдивими джерелами е не документи, а свщчення очевидщв.
Метою ще! розробки е визначення художшх особливостей у л^ературному вщтворенш голодомору 1932 - 1933 рр. в Укрш'ш. Найважлившими завданнями, яю ставляться перед нами, е простеження причин i наслщюв ще! масштабно! трагедп i ii
вiдтворення за допомогою художного тексту. Також передбачаеться одночасний аналiз юторичного матерiалу цього перiоду.
Актуальн1сть. Розвшчання злочинiв проти людства нiколи не втратить свое! актуальность Сучаснi украшсью письменники намагаються привернути увагу читачiв до правдивих свiдчень геноциду за допомогою мистецтва слова, проте тексти художшх творiв чiтко зорiентованi на свщчення очевидцiв цих подiй i психологiчне вiдтворення переживань пересiчних украшщв.
Офiцiйна iсторiографiя радянських часiв не дае правдиво! шформацп про те, що вiдбувалося на територп Укра!ни, бiльшiсть документiв зберiгаеться у сховищах «цшком таемно» i е надзвичайно щкавим матерiалом для науковцiв незалежно! Укра!ни; офiцiйна перiодика 30-х рр. ХХ стшття також подавала абсолютно викривлену шформащю про те, що насправдi вiдбувалося на селi. I у творi Н. Доляк, i в мемуарах Д. Гойченка ми бачимо аналопчш свiдчення про головне призначення преси того часу. Порiвняймо: «...Газета, как и все прочие районные и областные, содержала наряду с казенным стандартным материалом, присылаемым из главной московской кухни и восхваляющими победы социализма, расцвет счастливой и радостной жизни, и материалы, освещающие ход посевной кампании и имевшие погромный характер.
Кроме того, имелось несколько мелких заметок об успехах социалистического строительства в районе. Конечно, о голоде или других подобных результатах строительства социализма не могло быть и речи на страницах печати, ибо даже неуловимый намек на что-либо подобное кончился бы расстрелом всех, начиная от редактора и кончая последним наборщиком типографии.», - згадував Д. Гойченко [2, с. 266]. I у Н. Доляк: «Обласна багатотиражка за допомогою кореспондентсв день у день тлумачила громадянам кра!ни Рад усю важливють суворост нових закошв, усю непохитшсть курсу ново! влади, усю партшну правильшсть i единоправильшсть. Кра!ш потрiбен хлiб - i вони, велелюдна армiя робiтничих кореспондентiв, роблять усе можливе, а iнодi i неможливе, аби навернути на шлях ютинний укра!нське селянство, ЗМУСИТИ (видiлення мое. - Л. Р.) дшитися зi сво!м братом, який мешкае в мсп й робить усе, аби Украша стала iндустрiальним центром. Терновий подеколи переписував слово в слово цш шпальти з центральних газет, як того вимагав головний редактор. Iнодi замшював деякi назви на мсцев^ додаючи прiзвище того чи шшого обласного ворога народу, якого оце розсекретили доблесш чеюсти... » [4, с. 35].
Процес розкуркулення в Укршш став першим кроком до геноциду народу.
Безсумшвним е той факт, що голодомор в Укршш був результатом спланованих системних заходiв та виступив одночасно шструментом знищення сощально! бази народного опору Радянськш владi в Укра!'ш, всесоюзно! iндустрiалiзацii, застереженням Укра!нському радянському урядовi проти намiрiв проводити порiвняно самостiйну пол^ику.
Такi поняття, як «голодомор» i «геноцид», не використовувалися в «совецькш» украшськш лiтературi, адже нiби i не було таких подiй. Лише в дiаспорнiй лiтературi 30-40-х роюв ХХ столiття фiксуються згадки про щ жахливi поди у художшх творах (У. Самчук «М^я», «ОСТ» (II том), В. Барка «Жовтий князь» тощо), а також в мемуарах (Д. Гойченко «Красный апокалипсис: сквозь раскулачивание и голодомор»). Остання iз них потребуе особливо! уваги, бо зошити Дмитра Гойченка були знайдеш випадково i надрукованi уже по смерт !х автора. Як зауважуе В. Марочко: «Термш «геноцид» з'являеться в «Конвенци про запоб^ання злочину геноциду та покарання за нього», ухвалено! Генеральною Асамблеею ООН 9 грудня 1948 р., тобто саме тодi вш набув юридичного статусу. 1дею покарання за злочин геноциду висунув у 1933 р. адвокат iз Польщi Рафаель Лемкш, запровадивши тлумачення «варварство» до дш осiб,
яю з ненавистi до людей нищили !'хш культурно-духовнi цiнностi, вщтак пропонував арештовувати !х та судити. Саме Лемкш, на переконання вщомого американського вченого Дж. Мейса, «лоб^вав через Органiзацiю Об'еднаних Нацiй два документи: Резолющю Генерально! Асамбле! ООН 1:96 у 1946 рощ та Конвенщю Оргашзацп Об'еднаних Нацiй iз питань покарання i запобiгання злочину геноциду в 1948 р.» [5, с. 1]. Геноцид було визнано злочином, i в межах мiжнародного права це мало бути покаране. Але справжш злодп так i не отримали по заслузi за знищення бiля 7 мiльйонiв (в середньому це чисельнють деяких европейських кра!н) украшщв. Нащадкам не залишилися iмена всiх безвинно загиблих украшщв у тi страшнi роки. Це лише статистика, але вона жахлива. Тшьки ХХ1 столiття вiдкрило щ антилюдськi злочини. Що стало нагальною потребою для виховання молодих представниюв украшсько! нацп. Посприяти цьому може твiр Наталки Доляк «Чорна дошка», який мае досить щкаву арх^ектошку - побудований таким чином, що перетинаються кшька поколiнь украшщв: старше поколшня (Лесь Терновий), який пережив щ жахливi часи; сини Тернового, що стали активними «будiвниками свгглого комунiстичного майбутнього», i батько не покладав на них жодних надш; Лiда Тернова, онука Леся, яка змогла зберегти спогади свого дща i зрештою передати !х своему сину Сашков^ котрий, як представник поколшня, що народилося уже в незалежнш Укра!'ш, змiг вiдчути i пропустити крiзь себе усi жахи подш недалекого минулого. В уста геро!в твору, звичайних укра!нських селян, були вкладеш слова, якi пояснювали такий жахливий злочин проти людства. I щ слова стали вщдзеркаленням реального стану речей у Радянському Союзг «- Та за що ж мститись людям? За те, що до колгоспу не хотши йти? Так давно те було. Чи за те, що хлiб не хотши вщдавати? Так i це зрозум^и по-людськи можна: у кожного д^и, ам'!' чималь Минув би час, усе вляглося.
- Е, ш, ... не за се вони помсту свою придумали. А за те, що ми - УКРА1НЩ (видшення мое. - Л. Р.). I що пам'ятаемо це. I що не забуваемо мови й традицш. I що кажемо: «Наша земля». - Михайло страшно блимнув очима. - А як це наша? Коли все загальне? Чи, може, вони нам забули, як два роки тому народ масово виступав проти радянсько! влади? Хто Петлюру хотсв повернути? Хто кричав: «Давайте другу державу» чи «Геть комуну»?... Тих, хто лишився там, у Веселiвцi, можна лише пожал^и» [4, с. 242].
Аналiз причин трагедп свщчить про одне - планомiрне винищення, полггика партл: «.головною причиною Голодомору стала полггика тоталггарного сталшського режиму — безвщповщальш експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятш кра!ш», якi передбачали, зокрема, злиття усiх нацiй i народностей СРСР в единий «радянський народ» з ушфшованою свiдомiстю та здшснення швидкого «iндустрiального стрибка» шляхом «мобшзаци» внутрiшнiх ресурсiв. На практицi це означало ф1зичне винищення ус1х класових та нацюнальних «ворог1в» стал1нського режиму, тобто людей, як1 мали свою думку щодо розбудови «св1тлого майбутнього». Головним аргументом здшснення ще! пол^ики нерiдко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Укра!на була головним пол^оном «вирiшення нацiонального питання» та проведення iндустрiалiзацii... Для змiцнення свое! влади тоталггарний режим знищував уах, хто мiг хоч якось порушити монопол^ тоталiтарноi держави на право виршувати, як мае жити держава. Укра!нська нацiя, яка була другою за чисельшстю в СРСР, мала величезний культурно-юторичний спадок, власнi славетш традицii державотворення, досвiд нацiонально-визвольноi боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього 1мперського утворення, його геополгтичних нам1р1в. З огляду на це сталiнський режим вдався до вщкрито! вiйни проти украiнцiв» [5].
Голод 30-х рр. ХХ столбя був одним i3 eTaniB nnaHOMipHoro винищення украшщв як нацп: «Наслщком теперiшнього лиха в Укршш буде росшська колонiзацiя кршни, яка призведе до змши ïï етнографiчного характеру. В майбутньому i, либонь дуже близькому майбутньому, шхто бшьше не говоритиме про Украшу чи про украшський народ, а то ж i про украшську проблему, бо Украша стане де факто територieю з переважно росшським населенням» 1талгйський консул у Харковг Сержго Граденгго своему послу в Москв1 (за книгою Б.Ткаченка «П1д чорним тавром») [3]. Голод 20-х роюв уже став причиною масових смертей, але наступний - масштабшший
- продовжив руйшвну справу: «Омдесят вюм дворiв налiчувалось у сель У кожному дворi не менше нiж по десять душ. Д^ей народжувалось немало, молодi одружувались
- чи не щороку по кшька пар. Старi помирали, звшьняючи мiсце для iнших. Так було до двадцятого року.
А тод^ тсля першого голоду, померло бшьше, шж народилось, i спустошенi хати заповнили переселенца Привозили ïx звщкшясь i3 Росп чи ще з якихось дальших кршв. Жили ri переселенi спочатку вiдчужено, сво'1'м хазяйством, i3 сусiдами волiли не спшкуватись. А за кiлька рокiв мiж прийдами та мiсцевими стирались кордони, одружували-бо дггей, йшли один до одного в куми, родичались...» [4, с. 100-101]. Проте наступний голод не просто звшьнив мюця для переселенщв - викосив цiлими селами. I з приходом весни постала проблема - хто оброблятиме землю? Вщповщь знайшлася одразу: «- Тогда будем ждать пополнеше... Но учтсте, земля долго ждать не может. Землю вот-вот нужно засевать» [4, с. 360]. Укршнщ - щирi люди, вони багато чого пробачають. Вони радо приймали до свое' громади чужинщв, але це зрештою перетворилося на лихо в Укршш. Через багато рокiв укршнцям продовжують говорити про те, що вони не господарi на свош земл^ що тi, хто оселився на украшських землях, зрештою отримали бшьше прав, шж ïï справжнi господарь
Активна пол^ика iндустрiалiзацiï, запроваджена у кршш, також стала вироком для укршнського селянства, адже для будiвництва промислових потужностей потрiбна була валюта, яку планували отримати вщ продажу xлiба за кордон. Це стало вироком для найкращих сiльськиx господарств Укршни. Для порятунку життя люди вирушали у мiста, мрiючи влаштуватися на завод i отримувати хоча б мiзерну пайку. Проте i шлях у мюто для багатьох був випробуванням: на вокзалах стояли кордони, яю «вщсортовували» людей, що пршздили, не пускаючи охлялих, щоб не просили милостиню i не помирали на вулицях: «Ще дорогою до мюта у торохютливому вагош люди говорили впiвголоса про те, що охлялих та кволих у мюто не пускають... Якюь жшки натирали обличчя шматочками буряка... Дехто кусав губи всю дорогу, аби вони не видавались блщими, а радюно червонiли. Iншi всю дорогу спали, набирались сил, аби подолати важку твкшометрову смугу без перешкод i не впасти передчасно» [4, с. 205].
Дехто i сьогодш переконуе в тому, що голод 1932 - 1933 рр. був спричинений посухою, але, на думку украшських юториюв, це абсурд, адже природне явище не могло призвести до масового падежу уах свшських тварин, шж1в, i знищення уае' городини. Про те, що в Укршш було зiбрано достойний врожай свщчать документи про те, що його продавали за кордон, а те, що не встигали вивезти, просто гноши: «Много таких куч полностью испортилось и зимой смерзлось в одну сплошную массу, которую дробили при помощи кирок и ломов и увозили на спиртовые заводы, а часть просто зарывали. ...Кроме того, гибло громадное количество овощей...» [2, с. 255]. Факт масового знищення конфюкованого збiжжя також побiжно згадуеться у ромаш Тетяни Белiмовоï «Вшьний свт>, де один iз геро^^в пригадуе свое голодне дитинство i те, як йому вдалося врятувати свое життя: «На перервi шдшшли iз сусiдським 1ваном до
магазею бшя школи. Припали до погано припасованих, подекуди прогнилих дощок, намагаючись роздивитися, що позвозили туди колгоспники. Я знайшов якогось патика й узявся колупати ним стшу... О диво! Справжнш скарб! У мою брудну, порепану долоньку з прокручено! дiрки посипалася стара, мабуть, торшня века уперемiж iз мишачим послщом. Вона гнила тут, перетрублена мишами, шкому не потрiбна чи просто забута...» [1, с. 46-47].
З часом, коли голод лише посилювався, а особливо це вщчутно було взимку, коли земля була вкрита товстим шаром сшгу, i не було можливосп навт у полi знайти щось зогниле, залишене вщ минулого врожаю, люди ставали байдужими до себе, охлялими, з болем спостер^аючи, як тануть сили у найрщшших людей: «Я заходил во многие хаты и беседовал со встерчными колхозниками., детьми. Общее, что я наблюдал в этих людях, - чувство безнадежной и безысходной обреченности и пассивного отчаяния. В них чувствовалась как бы безучастность к самим себе и какая-то рабская покорность. Дух этих людей, казалось, был окончательно сломлен, и призрак неизбежного конца витал над ними. Одно-единственное животное чувство овладело ими, вытеснив в той или иной мере все прочие чувства человека, - это чувство голода. И недаром матери как бы безразлично взирали на трупы детей. Я слышал от нескольких матерей такие слова: «Слава Богу, что он прибрал несчастное дитя. Как оно, бедненькое, мучилось! Если б могла, то своим телом кормила бы его, если бы надеялась спасти». Происходила страшная переоценка ценностей. Смерть для любимого ребенка являлась желанной, ибо она прекращала его ужасные страдания» [2, с. 243]. Проте Фросина, яку можна назвати «божевшьною» у сво!й любовi матср'ю, вщчуваючи свою близьку смерть, вщрубала собi ногу, щоб д^и зварили собi борщ i ще хоч трошки прожили. Iншi матерi вщправляли у мюто сво!х дiтей, як-от Ярина вщправила старших сво!х дочок, Наталку та Оксану Стецюк, сподiваючись врятувати хоча б !х, бо Веселiвка на той час уже була в списку на «чорнш дошщ». Це означало, що село не виконало плану зернозаготсвель (хоча у селян вигребли усе, що вони виростили навт на своему город^ сподiваючись прохарчуватися взимку), а отже, жодна людина не мала права покинути територш села, i для цього навколо виставлялися загороджувальш загони мшцп, якi мали право розстрiляти кожного, хто буде намагатися покинути периметр. Фшсувалися i випадки канiбалiзму, коли батьки !ли сво!х дiтей.
Приховування факту голодомору стало основним завданням тсля того, як у селян вилучили все, що можна було !сти. I тодi в сшьради тшли iншi циркуляри-розпорядження: приховати масовi смертi селян, не фшсувати справжнi причини смертi. Тому вiрнi пси партп завзято взялися до справи. У Веселiвку було вщправлено Мiльмана, який одразу зарекомендував себе таким, що у душi немае шчого святого. Для того, щоб вилучити залишки зерна, що переховували селяни, вш не гребував шантажем, погрозами, наводив зброю на д^ей, щоб батьки зiзнавалися, де схованки, i завдання iз приховування смертей не стало для нього моральною проблемою: «.строчив: «Виписати задшм числом довщки тим селянам, котрi померли. У довщщ вказати, що даний громадянин ви!хав за межi Укра!ни. Ховати за межами села в загальнш могилi. Хрестiв та пам'ятних знаюв не встановлювати, прiзвищ не вказувати. Зiбрати мобiльнi групи для захоронення трутв. Видавати робiтникам, яю працюють у складi мобiльних груп, додатковий харчовий пайок» [4, с. 315].
Загони могильниюв формували iз сiльських молодих активiстiв, якi радо виконували спочатку уа «завдання партп», але зрештою прозрiння прийшло i до них. Октябрин завзято слщував комунiстичним iдеалам, але щоденне спостереження за тим, як помирають його односельщ (яких раптом вш зненавидiв за те, що вмiли працювати на землi i своею працею набули певних статюв), втратив вiру у справедливiсть комуни,
адже смерть не вибирала: померла Оксана Стецюювна, в яку вш був закоханий, померли Bci дiвчата i3 роду Солодовниюв... Голод забрав бшьшу частину мешканцiв села, а li, хто дожив до весни, мрiяли тiльки про одне - про першу зелену парость: «Найсокровеншшою мрieю було: одiрвати, вiдщипнути iiei зелено'1 порослi, що весна i3 собою принесе... Виповзали i3 хат натвмерщ й, не в змозi переступити порiг, падали мертвими на ганок. По-березневому ще холодне сонце гладило ix^i голови, укритi буйно ковтунами, пестило гншш струпи на тшь Ti струпи утворились, коли закатоваш голодом дерли на собi шкуру од мук. Тих, кого Бог прибрав до себе навесш, уже не мучив голод.» [4, с. 346].
Веселiвка була одним iз багатьох украшських сш, якi стткала жахлива доля. Вони, разом iз сво'1'ми мешканцями були стертi з мапи св^у. 1хш iмена сьогодш не знають так, як iмена вiдомиx iсторичниx дiячiв, а також катсв, якi порухом руки прирекли украшщв на жаxливi муки. Проте, разом з тим, i роман Наталки Доляк, i багато подiбниx, стали своерiдним реквiемом за безвинно загиблими душами. Ц твори призначеш пiдняти питання нащонально'1 самоiдентичностi, в першу чергу у пщростаючого поколшня украшщв, для яких поди першо'1 половини ХХ столiття - це тшьки суxi факти у тдручниках з юторп. Твiр Н. Доляк примушуе замислитись над сенсом життя, який у тi часи зводився лише до одного - вижити або хоча б врятувати життя сво'1'м д^ям. «Це був не просто голод, бо не вродило. Нас повшьно й жахливо вбивали. Голодна смерть набагато страшшша, шж швидкий кiнець вiд кулi в бою, чи вщ зашморгу, чи вщ води, яка заповнюе впродовж кшькох хвилин тво'1 нутрощi. Люди конали мюяцями, у них на очах вщходили рiднi, дгги.. .дгги.. .дгги.
.. .Там земля ворушилась вiд ще живих людей, яких кидали в спшьну могилу. А тепер на тому мющ росте пшениця. А мало б бути кладовище. Кладовище, яке вони зробили з мого рщного села Веселiвки. Було колись таке село» [4, с. 32].
Список використаноУ л1тератури
1. Белiмова Т. Вшьний свiт: роман / Тетяна Белiмова; передм. С. Фiлоненко. -Харюв: Книжковий Клуб «Клуб Омейного Дозвiлля», 2014. - 272 с.
2. Гойченко Д. Красный апокалипсис: сквозь раскулачивание и голодомор.Мемуары свидетеля / Дмитро Гойченко. - К.: Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2013. - 400 с.
3. Голодомор 1932 - 1933 роюв - геноцид в Укрш'ш [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://maino.mk-oda.gov.ua/ru/publication/content/2281.html.
4. Доляк Н. Чорна дошка: роман / Наталка Доляк; передм. В. Гранецько'1. - Харюв: Книжковий Клуб «Клуб Омейного Дозвшля», 2014. - 368 с.
5. Марочко В. Визнання голодомору 1932 - 1933 роюв - геноцидом: юторичний факт поличного самоутвердження та морального зцшення нацп [Електронний ресурс] / Василь Марочко // Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. Та голод 1946-1947 рр. - Режим доступу: http://hi stans.com/JournALL/pro/16/1/29.pdf.
Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014
L. V. Romanenko
«THE PAST CAN NOT BE REVENGED»: THE IDEA OF HOLODOMOR IN THE MODERN UKRAINIAN LITERATURE (ON THE MATERIAL OF NATALKA DOLYAC'S NOVEL «THE BLACK
BOARD»)
This article defines the features of playback of events of 1932 - 1933 in Ukraine, facts that have long remained outside the attention of a wide circle of readers in the modern Ukrainian literature. The aim of this work is to introduce the peculiarities of the artistic vision of the events of 30-ies of XX century and the role of Soviet power in the physical and
moral destruction of Ukrainians as representatives of a particular nation. The most important tasks being put before us are tracing the causes and consequences of this large-scale disaster and its playback using artistic text. It also assumes the simultaneous analysis of historical material of this period.
The process of discrediting crimes against humanity will never lose its relevance. Modern Ukrainian writers are trying to attract the readers ' attention to truthful evidence of genocide using the art of word, however, the texts of works of art are clearly focused on the testimonies of eyewitness of these events and psychological reproduction of experiences of ordinary Ukrainians.
Ukrainian literature always actively responded to social and political transformations, seeking to recreate the true pages of history, interpreting them from the perspective of the people. However, Holodomor quite a long time was the covered-up phenomenon, which was not recognized by the official authorities of that period. Undeniable is the fact that Holodomor in Ukraine was the result of a planned system of activities and acted at the same time as a tool for destruction of the social basis of national resistance to Soviet power in Ukraine, total industrialization, the warning to the Ukrainian Soviet government against the intention to carry out a relatively independent policy.
Veselivka was one of the many Ukrainian villages that suffered of such a horrible fate. They, together with their inhabitants were erased from the map of Ukraine. Their names today are not so well-known as the names of famous historical figures, as well as the names of executioners who with a slight moving of a hand condemned the Ukrainians to terrible agony. But, at the same time, both Natalka Dolyak's novel and many other similar to it became a kind of Requiem for the innocent lost souls. These works are intended to raise the issue of national identity, especially among the younger generation of Ukrainians, for whom the events of the first half of the twentieth century are only the facts in history books. N. Dolyak's novel makes you think about the essence of life, which in those days was limited to only one thing - to survive or at least to save the lives of children.
Key words: novel, Holodomor, genocide, artistic text, image, modern literature, nation, historiography, self-identity.
УДК 821.161.2-32(045)
Г. В. Рудницька
БАЧЕННЯ 1ТАЛП В НОВЕЛ1 М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ХВАЛА ЖИТТЮ»
У cmammi npoaHani3oeam oco6nueocmi сприйняття талтсько'г diucnocmi в noeeni М. Коцюбинського «Хвала життю» та iMnpeciomcmuHnoi зображальног манери письменника, на матeрiалi nucmie до близьких та колег виокремлено eidMW^cmi у баченн талтських м^т, основнихрис поведтки талтщв, гхшх традицт i культури.
Клю^о^^ слова: новела, iмпрecioнiзм, талтська культура, зображальн засоби, листування.
Взаемозв'язок украшсько! та европейсько! культур не припинявся школи. Свропейська культура завжди надихала украшських митщв, давала HOBi TBop4i iмпульси, вщкривала HOBi горизонти. Тому дослщження контакту та взаемозбагачення рiзних европейських культур, у том чист на рiвнi л^ературних процеав, вбачаеться актуальним.
