CC BY
22
УДК 37.011.3-057.87:94(477)"1932/1933"
ПРОБЛЕМА ГОЛОДОМОРУ: ВИХОВН1 АСПЕКТИ
I. О. Зоц, старший викладач кафедри гумаштарних дисциплгн
1БФО ПДАБА
1стина, Любов, Краса - ось три кити, на яких тримаеться Людство. Нiхто, жодна людина в свт не посмie цього заперечити. Та, на жаль, ус ми по^зному розумiемо цi вiчнi поняття. Кожен по-своему.
Що ми знаемо про причини, яю призвели до одше! з найбiльших трагедiй в ютори людства - голодомору 1932-1933 роюв в Украш?
Чи усвщомлюемо його катастрофiчнi наслiдки для економши, душi, духовностi, свiдомостi народу?
Iсторiя украшського народу знала чимало трапчних подiй. Але те, що сталося в Укра1ш в тi лихi роки, не мае аналогiв в ютори цивiлiзованого людства. Голодомор 1932-1933 роюв - найстрашнiша сторiнка минулого украшського народу. Масштабний голод в Укра1ш розпочався наприкiнцi лiта 1932 року, досяг свого шку до початку лгга 1933 року. Без вшни, без стихiйного лиха, без етдемш, на свош родючiй землi загинули вiд голоду мiльйони ш в чому не винних людей. Ниш е очевидним, що голодомор 1932-1933 роюв в Укрш'ш був результатом спланованих системних заходiв та виступив одночасно iнструментом знищення сощально! бази народного опору Радянськiй владi в Укра1ш, для здiйснення швидкого "шдустрiального стрибка" шляхом "мобшзацп" внутршшх ресурсiв.
Що стосуеться полiтики iндустрiалiзацil, то в нiй самiй, у И мет - швидкому промисловому розвитку кра!ни - нiчого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повшстю спотворили щею i звели нанiвець усi позитивш результати, бо вони були куплеш цiною величезних втрат.
Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже вс зрозумiли, що в Укра!ш справжнiй голод, влада не тшьки не припинила примусового вщбирання 1ж1 або хоча б прийняла допомогу iнших кра!н, а навпаки, вс сили кинула на те, щоб iзолювати голодуючi райони. Всшяко намагалася заперечувати голод в Укра!ш. Тогочасна влада забороняла рееструвати смертшсть вiд голоду та оприлюднювати будь-яю факти, в яких iшлося про голод. Теза про замовчування голоду не потребуе документальних пщтверджень унаслщок свое! очевидностi. Навiть у суворо секретному дiловодствi партiйних комiтетiв тему голоду дозволяли порушувати тiльки в "особливих папках" з особливим режимом збершання.
Точне число жертв голодомору невщоме ще й досi, через 75 роюв пiсля трагеди. Мiж iсториками тривають дискуси, скiльки саме людей загинуло? Але так чи шакше йдеться про мiльйони жертв. Прах невинно убiенних голодом сшввтизниюв стукае в нашi серця...
"Я свгдком був того голодомору..." Достов1рш факти, якг вражають...
Ось свщчення ветерана Велико1 Втизняно1 вшни Гаврила Панасовича Ляшенка, 1910 року народження (уже ниш покшного), який у т роки мешкав у селi Гаврилiвка Межiвського району Дншропетровсько1 областi:
"Села, якi мали велику заборгованiсть по здачi хлiба i м'яса, заносилися на "Чорну дошку". А плани заго^вель були страшш, непомiрнi. Кожна родина мусила здати весь хлiб, по 40 кг м'яса. Трохи згодом - ще одна постанова i знову по 40 кг м'яса i хлiб. Змушували здавати навiть фуражне зерно, витрушували насiнкове. В багатьох шм'ях зерна вже не було, тому забирали все, що звалося продуктами: картоплю, буряки, квасолю, просо. Не жалши нiкого, навiть у багатод^них сiм'ях вигрiбали все чисто. Статус "Чорно1 дошки" означав фактичну блокаду: селянам категорично заборонялося покидати село, за непокору - смертна кара. Тих, хто намагався втекти, розстршювали без попередження вшська НКВС, що оточили село. Запашв продовольства не було. Магазини позачинялися. Коли прийшла зима, по селу почала гуляти голодна смерть. Поки мали сили жив^ хоронили померлих, а по^м ховати вже не було кому. Велике колись село Гаврилiвка, де я народився, де пройшли роки мое1 юност^ вимерло повнiстю. На деякий час ми перекали жити в Межову. В Гаврилiвку повернувся, коли був призначений головою мюцевого колгоспу. Довго ще доводилося бачити наслщки цього сталiнського геноциду проти украшського селянства. Пам'ятаю ту моторошну тишу - нiде не було видно ш людей, нi собак. Нашвзотлш трупи лежали скрiзь - на подвiр'ях, на шляхах, на городах. Новоприбулi з Покровського району розбирали завали вiд хат, що повалялися недоглянуп, i знаходили рештки померлих. Довго ще пршздили в Гаврилiвку родичi страчених голодом, але навт могилок сво1х рiдних не могли знайти. То були справдi чорш днi для укра1нського села..."
Галина Ромашвна Себко, 1918 року народження, жителька села Антошвське Дшпропетровсько1 област^ згадуе:
"Жила я тодi у Федорiвському. Звичайно, добре пам'ятаю голод 1932-1933 роюв. Цей жахливий час не можна забути. Спочатку !ли городину, домiшуючи полову, товчеш кукурудзянi качани. Люди пухли вщ голоду, блукали вулицями, як дию вовки, шукаючи чого-небудь по1сти. Багато тшло з села шукати хлiба. Тяжко було дивитися на все те, що робилося на наших очах. Село виглядало жахливою пусткою. Двори селян позаростали бур'янами. Хатини були чорними, бо шкому бшьше не було дша до них. Так само виглядали й люди: ир^ зажуреш, худi та змарнш. Багато тодi померло людей вщ голоду. У мене на той час був малий синочок Василько. Все просив 1сти, а що дати, коли шчого немае. Ходили збирати рiзнi трави: "козельки", свирiпу, лободу. Варили i 1ли, але вщ тако1 1ж1 болiв шлунок. Пам'ятаю, у нас за городом рю ячмiнь. То я шшла i назбирала трохи колоскiв. Прийшла додому i напекла коржикiв. Ще не встигла нагодувати Василька, як на пор^ бригадир, забрав т корж1, а ми з сином знову залишились голодними.
Стало легше, як почали в колгост варити для колгоспниюв сяку-таку 1жу. То хоч на робот з'1си мисочку гарячо1 юшки. Дуже бiдували люди в той час. Нашу шм'ю вщ голоду врятувало, мабуть, те, що в матерi була корова. А люди, як порiзали i з'!ли сво1х корiв, дуже голодували потiм i багато хто з них помер..."
Тетяна Григоргвна Чорна, 1917 року народження, жителька селища Демурине, розповщае:
"Особливо тяжко було весною 1933 року, хоч весна того року була звичайною. Веселе сонечко гршо, трава шжно зеленша, птахи заливались рiзноголосим ством.
Але люди! Люди були як тш - похмур^ сумш, в'ялi. Ледве рухались у пошуках яко1сь 1ж1. Пiсля кожно1 ночi в хатах iз
тих мешканщв, що звечора лягали спати, на ранок прокидалася половина, а то й зовам хати пустши. Не було шяко1 нади добути хоч шматочок хлiба або щось iз 1ж1. Цiлi родини вимирали з голоду.
1ли гiрчаки, цв^ акаци, з лободи варили суп. А з просяно! потовчено! лузги та борошенця, з помелених на жорнах качашв з облузано! кукурудзи, замiсть хлiба пекли "лшеники". 1ли котiв, на скотомогильниках розшукували дохлих коней та варили те м'ясо, виливали ховрашюв.
На той час меш було вже 15 роюв. Я була сиротою, бо мо! батьки померли ранiше. Жила я з дорослими братами, а шзшше мене забрала до себе старша сестра. Голод був страшний. Неподалш нас жила сiм'я, то мати !хня померла вiд голоду, а сини, вже доросл^ вбили свого батька та й з'1ли. То нас доро^ попереджали, щоб ми не вщходили далеко вiд домiвки, бо й вас, кажуть, уб'ють та з'!дять.
Голодну людину сили полишають, вона слабie, бiльше лежить. Ноги товстдать, вiд пухлин обличчя брякне, очi робляться безколiрними, запалими. Прчаки та козельцi, роздуваючи живщ не могли пiдживити органiзм, вш танув, як вiск на вогш..."
Таких спогадiв, на жаль, дуже багато. Тому ми не маемо права забути т прю сторшки ютори нашого народу, ми просто зобов'язаш залишити !х, щоб передати наступним поколшням.
На знак ушанування пам'ятi невинних жертв Голодомору 24 листопада 2007 року по всш Укра!ш i на всiх континентах свггу було проведено всеукрашську акщю "Запали свiчку". У цей день сшввггчизники об'еднались у словi i молитвi за Укра!ну i поставили свiчку вiри i нади.
"Це - знак нашо! пам'ятi!
Це - святий вогник, який зiгрiе душi загиблих!
Це - св^ло очищення задля нашого майбутнього!
Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди". (Президент Украши В. Ющенко).
Усi нинi сущi в Укра!ш поколiння багато навчались ютори. Нашу спрагу до юторп намагались тамувати тдсолодженими iсторичними сиропами i гiркими iсторичними розсолами.
Ми стшьки разiв, наближаючись до юторично1 проблематики, повторювали слово "iмперiалiзм" - у розумшш дуже далеке, заморське чудовисько. Тому дехто й сьогодш, прокинувшись у незалежнiй державi, намагаеться, мов слше кошенятко, притиснутись до отого чогось великого, незбагненного, не вщаючи, що ото воно саме i було iмперiею у найогиднiшому й виглядi.
Ми не знали юторда. А вона - бездонна, невичерпна криниця духу, мудрост^ перемог i страждань. Кожен народ мае свою власну iсторiю. Глибоку i прозору або замулену й прикидану. Але мае. Таку, яку створив. Нашу - намагались i замулити, i прикидати, але, на щастя, щ спроби самi провалювались. Бо школи, нi в якi часи не переводились украшщ, якi, припавши вустами до свое1 криницi ютори, не вщчували б могутньо1 И життедайносп, цшющо1 живильностi.
Сьогоднi, коли ми заходилися будувати на сво1й землi свою домiвку-державу, - без свое1 кришталево чисто1 криницi не впоратись. Але з нашо1 юторично1 кринищ, починаючи з самюшько1 поверхнi, належить вичерпати багато солоно1 вiд горя i слiз води.
Це наше громадянське завдання. Скликати живих, небезпам'ятних до тих сш i хуторiв, до тих криниць та спшьних ям, куди скидали десятками й сотнями виснажеш тiла наших з вами батьюв i матерiв, бра^в i сестер, дiдусiв i бабусь. I наскидали !х вiд 7 до 10 мшьйошв - "египетсью пiрамiди" горя та мук на родючих чорноземах Укра1ни. Лягли в сиру землю непоюрш нащадки козацью, всi здiбнi, здоровi духом i тiлом, всi, хто мислив, опирався насильству, протестував, шукав правди.
Голодомор замахнувся на майбутне наци: третина умертвлених голодом - д^и, якi не виросли i не народили нащадкiв.
А над тими жертвами безневинними живi кволi не могли вимовити й слова. I невшьно було ш оповiстити село чи довкiлля, задзвонити у храмах та церквах за упокш...
Тяжко повертае собi народ Украши духовне здоров'я - надто багато позаду могил. Надто велию втрати. I тiльки правда здатна зняти наслщки шоку минулих трагедш.
Не можна змовчувати!
Ми, живi, зобов'язанi сказати, хоч i гiрку, та все ж таки правду своему народовi i свiтовi, щоб знали i д^и-школяр^ i юнаки та дiвчата, майбутш батьки й матерi, через яю страждання та голгофи пройшов наш народ.
Безперечно, велию надil покладаються саме на тдростаюче поколiння, на сучасну молодь. Дух мiльйонiв замучених селян, !х тiнi й невимовний бшь закликають нас прокинутися вщ летаргiйноl сплячки, не пiддаватися зневiрi, а попри нашi сьогоднiшнi негаразди намагатися донести правду про найтрагiчнiшi сторшки в юторп народу до наших д^ей, онукiв. Нехай вони передають И прийдешшм поколiнням.
З метою виховання всебiчно розвинено1 особистосп, iнтелектуально й духовно багато1 людини з власними смаками i судженнями, широким кругозором, з доброю вдачею i високим почуттям працьовитого, чесного, шанобливого будiвника суверенно1 Укра1ни, поряд з шшими моментами нашо1 юторп слiд знайомити пiдростаюче поколiння i з цiею трагiчною сторiнкою нашого минулого.
Вiримо в те, що наша молодь осягне глибинш причини та сутшсть трагедil, усвiдомить, що страшш сторiнки того голоду школи не повинш повторитися. Наше поколшня мусить пам'ятати про кожного, кого минулий режим змушував страждати, змушував гинути страшною смертю, не дав розкв^нути новим паросткам життя.
Ми вш маемо усвiдомити, що сьогодшшне населення Укра1ни е нащадками тих, хто вижив у ^ страшш часи. Але нас могло бути набагато бшьше...
Уш ми як народ (якщо вже насмшились так себе називати) повинш тзнати 1стину. Бо прагнення до 1стини, Любовi та Краси - це три кити, на яких тримаеться св^.
То був такий навмисний голод!.. Такого ще земля не знала. Закрили УкраШ очг, I душу м1цно зав 'язали. То був тяжкий державний злочин! (Антошна Листопад, м. Луганськ)
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА
1. Марочко В. I., Шаталша €. П. Голод на Укра1ш (1932-1933 рр.). Украшський юторичний журнал. - 1989. - № 7; 1990. - № 1.
2. Голод 1932-1933 рр. на Украшк очима юториюв, мовою документа. - К., 1990.
3. Голодомор 1932-1933 роюв як величезна трагедiя украшського народу: Матерiали Всеукрашсько1 наук. конф. Кшв, 15 листопада 2002 р. - К.: МАУП, 2003.
