CC BY
39ПРОБЛЕМИ НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Ороховський В.Й., Бурцева Л.О. Донецький державний інститут здоров’ я, фізичного виховання і спорту Горлівський інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”
Анотація. У статті представлений досвід навчально-професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації на основі вимог, зв’язаних з Болонським процесом навчання. Запропоновано переглянути наказ МОЗ України № ЗЗ від 22.02.2000 р. „Про типові штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я” та поновити в штатному розписі посаду фізичного реабілітолога. Доведено, що якість підготовки фахівців з фізичної реабілітації вимагає встановити для викладацького складу у ВНЗ досить високий освітній ценз. Зазначено деякі шляхи вирішення проблеми працевлаштування бакалаврів та магістрів з фізичної реабілітації, людей з особливими потребами.
Ключові слова: підготовка, бакалаври, магістри, фізична реабілітація.
Аннотация. Ороховский В.II.. Бурцева Л.А. Проблемы учебно-профессиональной подготовки будущих специалистов физической реабилитации. В статье представлен опыт учебно-профессиональной подготовки будущих специалистов физической реабилитации на основе требований, связанных с Болонским процессом обучения. Предложено пересмотреть приказ МЗ Украины № 33 от 22.02.2000 г. « О типовых штатных нормативах и типовых штатах учреждений здравоохранения» и обновить в штатном расписании должность физического реаби-литолога. Доказано, что качество подготовки специалистов физической реабилитации требует установить для преподавательского состава в ВУЗах достаточно высокий образовательный ценз. Указаны некоторые пути решения проблемы трудоустройства бакалавров и магистров физической реабилитации и людей с особыми потребностями.
Ключевые слова: подготовка, бакалавры, магистры, физическая реабилитация.
Annotation. Grokhovsky V.I., Burseva L.A. The problems of professional training of future physical rehabilitation specialists. The paper deals with the experience of training future physical rehabilitation specialists on the basis of the requirements connected with by Bologna process. It has suggested to re-consider the Order of the Ministry of Public Health of Ukraine № 33 dated February22, 2000 about “The Standard Staff Members Norms and Standard Staff Members of the Public Health Establishments” and to renew the post of a physical rehabilitologist in the list of members of staff. It has been proved that the quality of training the specialists of physical rehabilitation requires the establishment of a high enough educational qualification for a teaching staff in higher educational establishments. Some ways of solving the problem of placing in a job for graduates, bachelors and magistrates of physical rehabilitation and disabled have been pointed out.
Key words: training, bachelors, magistrates, physical rehabilitation.
© Ороховський В.Й., Бурцева Л.О., 2009
Вступ.
Найважливішою цінністю для людини є здоров’я. Колись великий Сократ сказав, що „Здоров’я - не все, але усе без здоров’я - ніщо” [4]. Ось чому фізична реабілітація населення нашої планети зайняла важливе місце серед провідних медико-соціальних напрямків [1]. Сьогодні ця проблема зі збереженням здоров’ я та реабілітації хворих, інвалідів, профілактики різноманітної патології у молоді постала особливо гостро.
Дослідження ВОЗ показало рівень зростання захворюваності і смертності у всіх регіонах Земної кулі. Академік Є.І. Чазов вказував на зниження якості людства, збільшення частоти природженої потворності, народження розумово відсталих дітей та ін. В кожній четвертій сім’ї миру є людина з особливими потребами, що складає 10% всього населення земної кулі (близько 500 млн., з них приблизно 3 млн. дітей) [8].
В Україні на початок XXI ст. налічувалося 2,3 млн. інвалідів різних категорій, серед них 1,2 млн. інвалідів I і II груп, 120 тис. інвалідів дитинства, 2 млн. психічно хворих осіб. Щорічно в наший країні кількість людей з особливими потребами збільшується на 200 - 250 тисяч чоловік [5].
Крім того з чотирьох вагітностей в Україні лише одна проходить без ускладнень, по смертності від серцево-судинної патології Україна займає перше місце в Європі, лідирує по темпах вимирання населення - 0,8 % в рік. Зростає дитяча смертність не зважаючи на розвиток наукових технологій в галузі медицини та охорони материнства. Також високий рівень онкологічних захворювань, що в свою чергу сприяє інвалідизації, та призводить до втрати працездатності молодих фахівців [6].
Сьогодні в Україні є вже відчутною загрозлива тенденція погіршення основних демографічних показників: смертність перевищила народжуваність, падає середня тривалість життя, частіше помирає працездатне населення, зростає кількість непрацюючих та пенсіонерів. В той же час Всесвітня організація охорони здоров’я проголосила стратегію - здоров’я для усіх. Вихід із ситуації, яка склалася, лежить не тільки в економічній площині, а й у програмній стратегії ставлення держави загалом до здоров’я своїх громадян. Програма соціально-економічного розвитку України щодо покращення демографічного становища повинна базуватися на новій парадигмі здоров’ я, збагаченій фундаментальними дослідженнями у галузі біології та фізіології здоров’я; встановленні причинно-наслідкових залежностей між звичайною руховою активністю, розумовою працездатністю і здоров’ям; з урахуванням психологічних особливостей особистості людини, що бажає бути здоровою і спроможною за рахунок самоорганізації зберегти та підтримувати здоров’ я протягом усього свого активного соціального життя [2].
Звідси випливає, що ставлення до проблеми здоров’ я в країні має змінитися принципово як з
боку окремих осіб, сімей, так і з боку громадських організацій, служб охорони здоров’я і департаментів уряду [8].
Нажаль сьогодні це виконується не на потрібному рівні.
Здоров’я людини - це здоров’я гармонійно розвиненої особистості. Розвиткові і формуванню піддається організм людини (фізичний статус), його розум і здатність до мислення (інтелектуальний статус), морально-етичні установки (моральний статус), вміння контролювати емоції (емоційний статус), спроможність адаптуватися до умов життя і праці (соціальний статус).
Деякі аспекти цієї проблеми розробляються дошкільними закладами та школою, але часом все чіткіше проявляється тенденція до розширення поняття здоров’ я, вивчаються валеологічні аспекти здоров’я. У той же час практично не розроблені потрібні критерії вищими навчальними закладами [10].
За останні роки стан здоров’я шкільної та студентської молоді України знаходиться в критичному положенні. Різні відхилення в стані здоров’ я мають 90 % студентів [7].
Невиконання розроблених положень та правил у цих випадках нерідко веде до трагічних наслідків.
Зниження рухової діяльності, зростання інтелектуальних навантажень призводить до погіршення стану здоров’ я, зниження опору організму по відношенню до захворювань.
Сьогодні збереження і зміцнення здоров’я молоді в умовах екологічної та економічної кризи має бути головним завданням педагогічних колективів.
Впровадження новітніх технологій та реалізація заходів фізичної реабілітації зможе поліпшити якість життя молодих людей з вродженими та набутими порушеннями різного походження.
Наукові дослідження впливу засобів реабілітації показали, що при правильному їхньому використанні до активного життя можна повертати 50 % хворих, відновити фізичне, психологічне й духовне здоров’я людини [2].
Однак в Україні сьогодні крім вказаних проблем при підготовці фахівців з реабілітації ще є багато невирішених питань, освітленню яких присвячене наше дослідження [7].
Робота виконана за планами НДР Донецького інституту здоров’ я, фізичного виховання і спорту та Горлівського інституту ВМУРоЛ „Україна”.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою даного дослідження є вивчення змісту підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації, обліку реалій системи вищої освіти у зв’язку із вступом України в Болонський процес. Це зобов’язує нас переходити до багаторівневої системи підготовки кадрів, що вимагає насамперед урегулювання в нормативно-правовій площині.
Реалізація поставленої мети потребувала розв’язання таких завдань:
а) вивчити юридичні аспекти кваліфікації фізреабілітологів в Україні та їх посадовий статус;
б) розробити освітній стандарт для людей з особливими потребами, дослідити можливості їх працевлаштування;
в) дослідити практичний стан і виявити особливості організації професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації, обґрунтувати роль медико-біологічних дисциплін у формуванні їхньої професійної компетентності;
Використовувалися наступні методи дослідження: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури, педагогічні спостереження, документальний метод.
Дослідницька робота здійснювалась на базах Донецького державного інституту здоров’ я, фізичного виховання і спорту та Горлівського інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”.
Результати дослідження.
Наш досвід вказує на те, що назріло виділення самостійного напрямку підготовки реабі-літологів, а саме фахова освіта або корекційно-медико-педагогічна освіта, щоб з’явилася підстава розробки нового освітнього стандарту, стандарту третього покоління в рамках системи бакалавріат-магістратура.
Такої ж думки дотримуються багато авторів
[3, 7].
Відомо, що медичну реабілітацію проводять лікарі. Але їм бракує необхідних педагогічних знань та навичок роботи з фізичними вправами і спортивними тренажерами, як важливим засобом реабілітації [9].
Як свідчить досвід США, Канади. Німеччини та інших розвинених держав, професію спеціаліста з фізичної реабілітації доцільно відокремити від професії лікаря. Такі спеціалісти повинні вивчати весь спектр медичних дисциплін, оволодівати сучасними методиками лікування та фізичної реабілітації, бути досвідченими психологами [11, 12].
Реабілітація повинна включати єдині методичні і організаційні підходи до вирішення даних питань. Однією з проблем при медичній і фізичній реабілітації є відсутність лікаря-реабілітолога, бакалавра-фізреабілітолога чи
магістра-фізреабілітолога у переліку лікарських посад в установах охорони здоров’я згідно з наказом МОЗ України № 385 від 28.10.2002 року „Про затвердження переліків закладів охорони здоров’ я лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я”. Тому в штатний розпис лікувально-профілактичної установи (ЛПУ), затверджений наказом МОЗ України № 33 від 22.02.2000 року „Про типові штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’ я”, неможли-
во ввести посаду лікаря-реабілітолога, бакалавра-фізреабілітолога чи магістра-фізреабілітолога.
Але юридична кваліфікація цих посад край необхідна, важливо визначити їх юридичний посадовий статус, хоча б прив’язавши його до переліку тих посад, які вони можуть займати в сфері фахової освіти. Повинні бути чітко задокументовані, нормативно зафіксовані положення.
На жаль, немає єдиної служби медико-соціальної реабілітації, наступності між службами.
Недостатній рівень впровадження в практику реабілітації досягнень геріатрії, застаріле устаткування кабінетів ЛФК ЛПУ для проведення реабілітації. Особливо проблематичним є проведення реабілітації в сільській місцевості.
Нема системи підготовки і удосконалення фахівців. Нема необхідної кількості кваліфікованих науково-педагогічних кадрів на кафедрах фізичної реабілітації. Проте, якість підготовки фахівців вимагає встановити для викладацького складу у ВНЗ досить високий освітній ценз.
Сфера спеціальної медико-педагогічної освіти традиційно залучає до себе студентів з числа людей з особливими потребами, серед яких ми проводимо науково-педагогічні дослідження.
Враховуючи актуальність і важливість цієї реабілітаційної проблеми, прийнято Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” № 2961-ІУ від 06.10.2005 року.
Але тут вимагають урегулювання два аспекти.
Людина з особливими потребами при надходженні у вищі навчальні заклади (ВНЗ) має пільги, але з моменту зарахування його на перший курс він немов би перестає бути інвалідом, всі його пільги втрачаються. Але може є сенс передбачити можливість, на підставі міжнародного досвіду, пролонгованого першого року навчання як року адаптаційного.
Отже, саме це повинне бути закладене в освітній стандарт для людей з особливими потребами. Більше того, саме це може служити мостом, що зв’язав би закон про соціальний захист інвалідів із законом про освіту, тому що саме надходження людей з особливими потребами у ВНЗ перетворює його в реабілітаційно-освітню установу, що здійснює злиту воєдино двояку реабілітаційну та освітню діяльність. Відповідно, це є реабілітаційно-освітня послуга, яка повинна бути кваліфікована на нормативно-правовому рівні, і фінансуватися відповідно до закону про соціальний захист інвалідів.
Крім цього, ми традиційно навчаємо людей з особливими потребами, даємо їм диплом про вищу освіту, а далі для них виникає проблема працевлаштування.
Нам представляється можливим з урахуванням сьогоднішніх реалій у сфері технічного забезпечення професійної реабілітаційної діяльності розширити коло тих посад, які могли б займати в
корекційно-освітніх установах фахівці із числа інвалідів відповідно до свого освітнього статусу.
Проаналізувавши соціальне становище людей з особливими потребами, ми можемо зробити висновок, що після здобуття незалежності України державна політика по відношенню до інвалідів зазнала кардинальних змін.
Але існують проблеми, які потребують вирішення:
а) недостатня кількість коштів, виділюваних на соціальний захист людей з особливими потребами, та спеціалізованих робочих місць;
б) низька конкурентна здатність людей з особливими потребами;
в) невеликий вибір професій, що пропонуються інвалідам;
г) втрата соціальної допомоги за умови здобуття статусу безробітний.
На даному етапі розвитку України як вихід із ситуації, яка склалася в умовах економічної кризи, ми вбачаємо в застосуванні ряду заходів щодо стимулювання навчальних закладів та роботодавців, зокрема таких як:
1) щорічне публічне відзначення кращих ВНЗ та роботодавців, які беруть інвалідів і створюють належні для навчання та роботи умови;
2) допомога по облаштуванню та технічному обслуговуванню учбових та робочих місць;
3) збереження соціальної допомоги за умови здобуття статусу безробітний та при їх працевлаштуванні.
Дослідження практичного стану професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації засвідчило, що традиційні форми організації навчання з панівним положенням фронтальної та індивідуальної роботи студентів у процесі вивчення медико-біологічних дисциплін не дозволяють сформувати належний рівень їхньої професійної компетентності, професійно значущих особистіс-них якостей.
Обґрунтовано місце і роль медико-біологічних дисциплін у процесі формування професійної компетентності бакалаврів і магістрів фізичних реабілітологів. Доведено, що вони забезпечують базову професіоналізацію студентів, зумовлюють органічне поєднання професійно орієнтованих дисциплін фізкультурно-спортивного та реабілітаційного спрямування в єдину цілісну систему знань, розкривають внутрішню логіку реабілітаційно-оздоровчої діяльності, забезпечують її фундаментальне підґрунтя.
Висновки.
1. Збереження і зміцнення здоров’ я молоді в умовах екологічної та економічної кризи має бути головним завданням педагогічних колективів ВНЗ. Впровадження новітніх технологій та реалізація заходів фізичної реабілітації зможе поліпшити якість життя молодих людей, особливо з вродженими та набутими порушеннями різного походження.
2. Пропонуємо переглянути наказ МОЗ України № 33 від 22.02.2000 р. „Про типові штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’ я” та поновити в штатному розписі посаду фізичного ре-абілітолога. Відсутність цієї посади гальмує проведення реабілітації серед всього населення України.
3. Потребує вирішення проблема працевлаштування випускників бакалаврів та магістрів фізичної реабілітації, людей з особливими потребами.
4. Пропонуємо пролонговане застосування у процесі медико-біологічної підготовки групової навчальної діяльності студентів, їхнє спрямування на самооцінку досягнутого рівня професійної компетентності, подолання монодисциплінарного характеру професійної підготовки завдяки реалізації інтегративно-диференційованого підходу до вивчення медико-біологічних дисциплін.
Перспективи подальшого дослідження полягають в розробці та науковому обґрунтуванні інтегративної моделі та технології формування професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації у процесі вивчення медико-біологічних дисциплін.
Література:
1. Зенин О.К. Спорт и гуманизм / О.К. Зенин, П.К. Найденов, А.Г. Цитрин // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 200б. - № 10. - С. 157-1б0.
2. Зенин О.К. Спорт и духовное здоровье человека / О.К. Зе-нин, П.К. Найденов, А.Г. Цитрин // Здоровье студенческой молодежи: достижения теории и практики физической культуры на современном этапе: Научн. сбор. V международная научно-практическая конференция, г. Минск 21-23 декабря 200б г. - Минск: Из-во института физической культуры. -200б. - С. 95-9б.
3. Модернізація вищої освіти України й Болонський процес. -К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2004. - 2б с.
4. Овруцкий Н.О. Крылатые латинские выражения в литературе. - М.: Узд-во „Просвещение”, 19б9. - С. 2В2.
5. Пилипенко П. Д. Трудове право України: Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей ВНЗ. -К.: Видавничий Дім”ІнЮре”, 2004. - 53б с.
6. Постанова КМУ 3 7б1 від 01.05.200б р. „Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань на 200б-2010 роки”
7. Практический опыт решения некоторых вопросов обучения студентов-инвалидов / А.Г. Селезнев, О.К. Зенин, В.Г. Калоерова и др. // Соціально-психологічні, педагогічні, фізичні, юридичні та медичні проблеми підготовки фахівців у сучасних умовах: Матеріали конференції, тім 2, Перша Всеукраїнська науково-практична конференція, м. Горлівка, 200б р. - Видавництво ГФ ВМУРоЛ „Україна”, 200б. - С. 71-73.
В. Чазов Е.И. Здоровье и власть. Воспоминания «кремлевского врача». М.: Изд-во «Новости», 1992. - 224 с.
9. Физическая реабилитация: Учебник для академий и институтов физической культуры / Под общей ред.. проф. С.Н. Попова // Ростов на Дону: Изд-во „Феникс”, 1999. - б0В с.
10. Щурова Н. В. Сучасні тенденції формування фізичного здоров’я старшокласників в умовах профільного навчання // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 200В. - № 11. - С. 221-223.
11. Blaasvaer S., Rehabilitation with proper physical activities -what happens with patients quality of life?/ S. Blaasvaer, J.K. Stanghelle // Norwegian.- 1999.-Vol. 119.-№ 9. - P. 12В1-12Вб.
12. Stiens S.A. Clinical rehabilitation course for college undegraduates provides an introduction to biopsychosocial interventions that minimize disablement / S.A. Stiens, D.A. Berkin // American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation. - 1997 - Vol. б. - P. 4б2-470.
Надійшла до редакції 10.04.2009 р.
