CC BY
17PHILOLOGICAL SCIENCES / <<ШУШетУМ~^©У©Ма1>>#24176)),2©2©
УДК 349.2: 331.2
Царьова 1.В.
Днтропетровський державний утверситет внутрiшнiх справ
DOI: 10.24411/2520-6990-2020-12191 ПРОБЛЕМА ВИД1ЛЕННЯ ОСНОВИ ОДИНИЦЬ ЮРИДИЧНО1 ЛЕКСИКИ
Tsareva I. V.
Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs THE PROBLEM OF SELECTING THE BASIS OF LEGICAL VOCABULARY UNITS
Анотац1я
У cmammi npoaHani3oeam ceoepidHicmb основ одиниць юридичног лексики. Актуальтсть теми досл^ дження зумовлена у вiдсутнoстi розгляду синтагматичних та парадигматичних вiднoшень юридичног лексики в деривацшному аспектi.
Abstract
The article analyzes the originality of the basics of legal vocabulary units. The relevance of the research topic is due to the lack of consideration of syntagmatic and paradigmatic relations of legal vocabulary in the derivational aspect.
Ключов1 слова: дерива^я, лексико-деривацшт зв'язки, лексико-деривацшна структура, сучасний юридичний текст, юридична мова.
Key words: derivation, lexical derivative relations, lexical derivative structure, contemporary legal text, legal language.
В останш десятилитя деривацшний план опису юридично! мови набувае визнання. Стае оче-видним, що деривацшш процеси ввдбуваються на вах рiвнях юридично! мови, а в деривацшш зв'язки залучаються однорiвневi та рiзнорiвневi одиниш Принципи деривацшно! взаемоди лексичних одиниць у сучасному укра!нському юридичному текст проектуються на динам^ словника i знаходять вь дображення в будовi словниково! ешдигматики, яка мае не тiльки генетичш, але i синхронно-функцiйнi основи (об'еднання епiдигматiв у процесах дерива-ци тексту) [12-13].
Проблема видiлення основи окремого слова, на нашу думку, полягае у змшуванш результатiв процесу словотворення, з одного боку, i характеру його перебiгу, з шшого [11, с. 144]. Логiчним нас-лiдком такого збiгу е ввдсутшсть диференцiювання твiрних (вихвдних, первинних) одиниць словотвору як складников частин моделей похвдних одиниць цього процесу.
Мета - проаналiзувати особливостi основ оди-ниць юридично! лексики.
Найб№ш поширенi визначення основи пере-конливо свiдчать про те, що вони будуються неза-лежно ввд будь-яких позитивних словотвiрних оз-нак: основою називають частину слова без словоз-мiнних (формотвiрних) морфем). Мабуть, у такий спосiб видiлений вiдрiзок може ввдображати, з одного боку, результат одного або декшькох словот-вiрних актiв (скарга - оскаржити - оскаржений), а з шшого - твiрну одиницю цього акту (скарг- + фле-кая -а). Отже, видiленi за допомогою ввдакання словозмiнних показник1в вiдрiзки з погляду словотвору е неоднорщними, оск1льки основи видм-ються i в непохвдних словах. Для ввдображення ще! структурно! несхожостi основ, говорять про просп
(непохiднi), похiднi й складш основи, тобто класи-ф^ють !х за ознакою попередньо! учасп або неу-частi певного мовного вiдрiзка в процесах словотвору. Класифшащя ввдбивае, перш за все, принцип побудови основи i вiдрiзняеться цим вiд класифша-ци ^в за тiею ж ознакою. Унаслщок цього розпо-дiл слiв на похдт й непохiднi е ютотним для укла-дання системи словотвору, оскшьки вона мiстить тiльки похвдш одиницi. Розподiл основ за тими ж принципами важливий лише з морфолопчного погляду: отже, непохвдною основою, наприклад, ува-жаеться основа, яка позбавлена афшав, але непохь дний характер слова лише ввдсутшстю афiксiв не визначаеться.
Тому основа - це частина змiнюваного слова, що виражае його лексичне значения [6, с. 22]. Вона е пею частиною слова, яка «залишаеться незмш-ною за формоутворення або словозмши, i хоча й може бути використаною у процеа опису деривацп й словоскладання, слiд завжди пам'ятати, що засто-сування цього поняття в словотворi пов'язане з пе-вними обмеженнями [3, с. 50].
Ми вже зазначали, що поняття основи недоста-тньо чггко вказуе на наявшсть словотвiрних ввдно-шень або, навпаки, !хню вiдсутнiсть, для чого спе-цiально вводять поняття непохвдно!, або просто!, основи. Ще менше вiдображае поняття основи сут-нiсть словотвiрних вiдношень. Наприклад, основа слова недоторкантсть е п'ятиморфемним утво-ренням (недо-торк-а-ннчсть-), утiм, як це обходить реальний процес утворення цього слова з еле-менпв недоторканн- та нсть-? Адже модель похь дного може бути представлена в цьому випадку як «ознака особи + суфшс чсть-», i в цьому сена озна-ченi морфеми е нерiвноправними. Низка цих морфем у межах моделi може бути вщсутньою, що означае !хню iррелевантнiсть зi словотвiрного пог-
<<шушетим~^©и©мак>>#24176)),2©2© / PHILOLOGICAL SCIENCES
ляду; порiвняймо участь у цiй моделi основ з мен-шою к1льк1стю морфем на зразок осуднкть (осудн-+ чсть-). Отже, розумшня основи не можна отото-жнювати з тими елементами, яш утворюють пох1-дне слово.
Зважаючи на це, на рiвнi словотвору видаемо iншу (нову) одиницю, що служить для утворення пох1дних, але вiдрiзняеться вiд афiксiв. Ця одиниця, необхiдна для позначення не службових, а повноз-начних елементiв похвдного, уводиться з метою безпосереднього ввдображення складников окре-мого слова на словотвiрному рiвнi. Для вдентифжа-ци ще1 одиницi використовуемо словосполучення отгарна основа», хоча лiнгвiстична практика засввд-чуе неоднозначнiсть розумiння цього термша. Отже, пiд твiрними основами ми розумiемо ввдпо-вiднi для кожно! похвдно1 лексеми повнозначнi мовнi в^^зки, як1 не лише беруть участь у ство-реннi слова, але е його безпосередшми складниками. Такими вiдрiзками е тi частини слова, що ма-ркують у ньому результат передостаннього акту словотвору. Фактично це означае, що твiрна основа дорiвнюе морфологiчнiй основi слова м^с тi еле-менти, яш були приеднанi до ще1 основи у процеа останнього словотвiрного акту. У тому випадку, коли весь словотвiрний процес полягае в одноразовому, одномоментному акп словотворення, виклю-чаються всi елементи, крiм кореня (суд-ов-ий, прав-ов-ий, тдозр-Л-а, отк-Л-а тощо). В iнших випад-ках твiрна основа може бути виокремлена на пвдс-тавi визначення порядив проведения окремих ланок словотвiрного процесу. Пiдкреслимо, що за цього визначення твiрноl основи вона може збта-тися i з готовим щльним словом, що стосовно зви-чайно! морфолопчно1 основи повинно бути виклю-чено.
За такого трактування твiрноl основи питан-ням першорядно1 важливостi виявляеться встанов-лення послвдовносп окремих ланок або актiв слово-твiрного процесу, тобто видiления словотвiрних шарiв, що вiдповiдають одномоментному словотвь рному акту. Процедура аиалiзу передбачае члену-вання слова в напрямку, зворотному реальному пе-ребiговi процесу словотвору: порiвняемо, напри-клад, послвдовне видiления ланок словотвiрного процесу в словi переслiдування (процес за ввдповвд-ною дiею). Твiрною основою цього слова е пересль-дува-ти, яка е наслвдком передостаннього акту словотвору (останнш полягае в додаванш до основи пере^дува- суфжса -нн-). Твiрною основою дiе-слова пере^дувати постае ^дува-ти, далi - ко-рiнь ^д-. Усе аналiзоваие слово постае як ландю-жок з чотирьох ланок, причому кожна з них демон-струе ввдмшну ввд iнших словотвiрну модель.
Як зазначае О. О. Реформатський, «завдяки ть сному зв'язку елементiв у процес утворення похвд-них основ у фузшних мовах цi елементи не просто лшшно складаються в ланцюжок, а утворюють нову морфологiчну яшсть, одиницю, готову зага-лом брати новий формоутворювальний елемент («формальну належшсть» П. Ф. Фортунатова). Од-ночасно колишнш формоутворювальний елемент
твiрноl основи «загасае», утрачае свою формотвь рну властивiсть i тiсно зростаеться з первинною основою (коренем)» [7, а 224]. Так1 випадки, коли калька словотвiрних морфем кумулюються в межах одного слова в процеа послвдовного, тобто рiзно-часного, утворення похвдних, аиалiзував П. Ф. Фортунатов, у нього ми й натрапляемо на думку про ступеш похiдних основ. Згодом це було б№ш детально описано Г. О. Винокуром, який висунув через уточнення характеру похвдно1 основи так1 термiни, як «похвдна основа першого ступеня», «похвдна основа другого ступеня» тощо [1, а 440-441]. Ця вдея була остаинiм часом розвинена П. О. Соболевою, яка запропонувала розподiляти похвдш слова всере-динi одного словотвiрного гнiзда за кiлькома ступенями похвдностг нульовий ступiнь похiдностi (кореневе слово, наприклад ^д), перший стутнь по-хiдностi (корiнь + наявний або ненаявний показник одного акту словотвору, наприклад ^д-ува-ти), другий стушнь похiдностi (коршь + показники двох послiдовних актив словотвору, наприклад пере-^д-ува-ти) тощо [8, а 39]. Отже, цей метод дозволяе найб№ш чiтко уявити сутшсть твiрноl й похвдно1 основ ^в.
Ядром будь-якого походного слова е коршь й афшси, що функцюнують разом з ним, оскшьки комплексно цi морфеми мiстять центральне зна-чення. Це ядро е основою слова. У будь-якому гш-здi тiльки одна основа е непохвдною й водночас твь рною для шших слiв гнiзда - це його верхiвка.
Так зваш зв'язанi основи вiдносять до особливого типу основ. Зазвичай вони розглядаються в одному контекстi з похiдними й непохвдними основами. Помилковiсть включення !х до складу непо-хвдних або похвдних слiв очевидна, осквдьки зв'язанi основи вiдрiзияються ввд тих i вiд тих. За спостереженнями О. О. Земсько1, вiд похвдних основ вони вiдрiзияються тим, що не мають сво1х твь рних, хоча i здатнi членуватися. 1х не можна ввдне-сти й до непохвдних: на ввдм^ ввд них зв'язанi основи членуються, не маючи твiрних.
У зв'язку з таким розумшням зв'язаних основ було порушено питання: яш структурно-семанти-чнi взаемини слiв, що мають таю основи? Вислов-лено думку, що у зв'язаних основах «не виражено напрям похiдностi, осквдьки вони мають будову од-наково1 складностi» [5]. В. В. Лопаин та I. С. Улу-ханов увели до наукового обiгу поняття «взаемно1 вмотивованостi»: «У рядi випадшв можна говорити тiльки про словотвiрну спiввiдноснiсть слiв, осш-льки ввдсутш системнi чинники, що вказують на зв'язки вмотивоваиостi» [4, c. 192-193].
У такому разi необхiдно внести деяш корек-тиви. Похiднiсть ^в на зразок позбавити - позба-вляти досить важко (або майже неможливо) визна-чити лише з позицш синхронного пiдходу: зараз щ дiеслова репрезентують видову пару i тому не вва-жаються парою твiрне - похiдне. З погляду дiахро-нп або ахрони похвдшсть визначаеться вiдповiдно до правил: позбавити - дiеслово семантично бiльш «просте» порiвияно з дiесловом позбавляти, воно позначае одноразовють дИ, и односпрямовашсть;
PHILOLOGICAL SCIENCES / <<ШУШетУМ~^©У©Ма1>>#2417&)),2©2©
дieслово позбавляти е семантично бiльш «склад-ним», що позначае pi3H0cnpHM0BaHicTb, багаторазо-BiCTb ди. Отже, зважаючи на таку словотвiрну зале-жнiсть цих ^в, зазначимо, що про взаемну вмоти-вованiсть не йдеться з погляду реальних словотвiрних вiдношень, адже дieслово позбавити вмотивовуе дieслово позбавляти.
В. В. Федотова зазначала, що «зв'язаш коренi виконують тi самi структурш функцiï в словi, що i вiльнi, оскiльки i тi, i ri e об'еднувальними центрами в гшздах спорiднених слiв. Зв'язаний ко-рiнь виступае як реальна одиниця мовно1 структури i в плаш членимостi слова, i в плаш встановлення вiдношень похiдностi» [9, с. 17]. У межах дослщжу-вано1 лексики зв'язанi основи постають базою i для паралельного продукування похвдних (подати -подавати, податися, подання та ш), i для послщо-вного (подати - подавати - подаватися та ш).
Основи класифшують також на пiдставi ïхньоï членованосп / нечленованостi. Членування на рiвнi словотворення базуеться на зiставленнi двох рядiв одиниць - твiрних основ i словотвiрних афiксiв. На морфемному рiвнi вистачае й одного з рядiв. До того ж в обох випадках аналiз спираеться на семантику. «Членованими е основи, хоча б одна частина яких повторюеться в будь-яких iнших основах, спiввiдносних з аналiзованою основою за значен-ням» [2, с. 11-19]. Повторювашсть частин з тим самим значенням як основну умову членованостi шд-тримуе Н. О. Янко-Триницька. «Пiдставою для членованосл, - зазначае вона, - е повторювашсть певних послвдовностей фонем з однаковим змю-том» [14, с. 35]. Цi ж ознаки вона поклала в основу визначення ступеня членованостi: «Ступ1нь членованосл встановлюеться перш за все залежно ввд того, одна або обидвi (yсi) значущi частини основи повторюються в iнших словах з тим самим значенням. Якщо обидвi значущi частини основи трапля-ються в iнших словах з тим самим значенням, мо-жна говорити про двобiчне зiставлення; якщо тшьки одна зi значущих частин основи трапляеться в iнших словах з тим самим значенням, можна говорити про однобiчне зютавлення» [Там само, с. 36]. Маемо шдстави стверджувати, що частiше трапляються випадки двобiчного зiставлення порь вняно з однобiчним.
Отже, у межах двобiчного зiставлення видм-емо повну вiльну i пов'язану членованiсть, або чле-нованiсть першого та другого ступешв. Перший ступiнь членованостi репрезентують похiднi на зра-зок позивач, роздт, орган, огляд, осудтсть, суди-
мий тощо. Другому ступеню членованостi ввдповь дають похiднi 3i зв'язаними коренями, як-от: порука, застава, отка, oсвiдування, слiдчий тощо.
Список лггератури
1. Винокур Г. О. Заметки по русскому словообразованию. Избранные работы по русскому языку. М., 1959. С. 419-442.
2. Земская Е. А. Понятие производности, оформленности и членимости основ. Развитие словообразования современного русского языка. М. : МГУ, 1966. С. 11-19.
3. Кубрякова Е. С. Что такое словообразование. М. : Наука, 1965. 86 с.
4. Лопатин В. В., Улуханов И. С. Структура славянской морфемы в синхронном и диахронном аспектах. Международный съезд славистов. X. М., 1988. С. 190-206., С 192-193.
5. Олексенко О., Мiзiна О. Структурно -семан-тичш та функцiональностильовi властивостi нуль-суфшсальних атрибутивiв: монографiя. Полтава -Харшв: Харшвське юторико-фшолопчне това-риство, 2014. 232 с.
6. Плющ М. Я. Граматика украшсько! мови. Морфемша. Словотвiр. Морфолопя. К.: Вид. дiм «Слово», 2010. 328 с.
7.Реформатский А. А. Введение в языкознание. М.: Просвещение, 1960. 544 с.
8. Селiванова О. О. Сучасна лшгвютика: термiнологiчна енциклопедiя. Полтава: Довшлля-К, 2006. 716 с.
9. Федотова В. В. Связанные корни (основы) имен существительных и прилагательных в современном русском языке. Горький, 1969. 98 с.
10. Хижняк С. П. Юридическая терминология: формирование и состав. Саратов : Изд-во Сарат. гос. ун-та, 1997. 134 с.
11. Царьова I. В. Сучасний украшський юри-дичний текст: лексико-деривацшна структура. Дншро: Л1РА, 2020. 446 с.
12. Tsareva I. V. Functional and derivative space of the legal text. Advanced trends of the modern development of philology in European countries : Collective monograph. Riga : Izdevnieciba «Baltija Publishing», 2019. Р. 217-233.
13. Tsareva I. V. Derivative space of the law text. The European Journal of Humanities and Social Sciences. Vienna, 2020. №1. Р. 71-78.
14. Янко-Триницкая Н.А. Членимость основы русского слова. Известия АН СССР СЛЯ. 1968. Вып. 6. С. 34-39.
