CC BY
24Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С.277-284.
УДК 070:007.82-92
ПРИРОДА ОБРАЗУ Гридчина В.В.
1нст ит ут ж урналют ики Ктвського нащонального утверсит ет у 1м. Тараса Шевченка, м. Кт'в
У стагп образ дослщжуеться через його вщтворення - малюнок. Розглядаються р1зш вчення, що дають змогу описати онтогенез та гносеолопю образу.
Ключов1 слова: малюнок, образ, уява, символ, свщом1сть
Образ - абстрактне поняття, це те, що неможливо ш побачити, ш почути, ш вщчути. Тим не менш вс абстрактш поняття (сам1 назви) в мов1 мають предметне походження (вщ певного реального предмету). Наприклад, е свгтло - те, що ми бачимо, вщ нього тшли таю абстрактш поняття як свгт { всесвгт.
Пост ановка проблеми. Саме слово «образ» в украшськш мов1 е багатозначним, а отже, мае декшька тлумачень. Перше - «зовшшнш вигляд кого-небудь, чого-небудь; подоба»; у фшософи «вщображення в свщомосп явищ об'ективно! дшсносп» тощо. Друге - «шона» [11, Т. 2, с. 414]. Нагадаемо, що шона у свою чергу - «...зображення бога або святого» [11, Т. 1, с. 786].
«Зовшшнш вигляд», «вщображення», «зображення» - щ вс поняття безпосередньо пов'язаш ¡з зоровим сприйняттям. А результатом зорового сприйняття, чи-то предметним його утшенням, можна вважати зображення (малюнок). Малюнок, в свою чергу, е шформацшним вщтворенням образу. Тобто зображення передае шформащю, яка мютиться в образа
Зображення { малюнок надал1 будемо вважати тотожними поняттями.
Отже, об'ект ом дослщження е поняття образу, а предмет ом - зображення як предметне вщображення образу.
1снуе певний зв'язок м1ж реальним предметом (навколишнього свгту) - образом (створеним в уяв1 людини) - вщображенням-малюнком (розмщеним в навколишньому свт). Навколишнш свгт - людина - навколишнш свгт.
Отже, дослщження поняття образу будемо вести вщ навколишнього свгту, але не вщ предмету об'ективно! дшсносп, а вщ зображення цього предмету (продукту д1яльносп людини). Мет а ст ат т { - дослщити образ через його вщтворення -малюнок.
Проблемою штерпретацп зображень (створення образу у уяв1 людини) займаеться укра!нський психологи П. М'ясо!д. Серед шоземних дослщниюв слщ вщзначити Л. Рубшштейна, Р. Арнхейма, Д. Лакоффа, Г. Ханта, Ж.-П. Сартра,
Е. Гуссерла, К. nipca, Ф. де Сосюра. Особливосп трактування образу i знаку в семьищ та психологи (феноменологiчна школа) уже розглядались [3].
Поява перших зображень. ^^^BH^i зображення, знайдеш археологами, датуються епохою верхнього, або пiзньoгo палеол^ (35 тис. рoкiв тому). Гталшський дocлiдник Е. Анноша у rami „Icтoрiя cвiтoвoгo мистецтва" пише: ,Дмoвiрнo, саме Homo sapiens (що походить iз Африки) ввiв до Свропи уявлення про мистецтво i вмшня створювати його витвори: нараховуеться 200 вщомих печер i стоянок з витворами палеолетичного мистецтва" [5, с. 18].
1нший укра1'нський дocлiдник М. Чмихов у свош ocтаннiй розвщщ „Вщ яйця-райця до ще! Спасителя", вiдтвoрюючи cвiтoгляд праслов'ян, зазначае: „... рiзнi зображення (у тому чи^ й oрнамeнтальнi), починаючи з тзнього палeoлiту i принаймнi по I тис. до н. е., е своерщними шюстращями мiфiв.... Зображальш верси виглядають деякою мiрoю важлившими для найдавнiших епох" [18, с. 25]. До того ж „повшше й чпташе розкривають або те, що в лiтeратурi та фoльклoрi замовчуеться, або те, що там глибоко заховане" [7, с. 25].
Отже, навгть найпрocтiшi орнаменти не можна вважати просто малюнками, вони е першою cвiтoгляднoю iлюcтрацiею, яку намагалися зберегти i передати як певну шформащю. До того ж, як тдкреслюе Е. Анноша: „мова зображень - це дописемна форма комушкацп, архiв даних ранньо! епохи ютори людства" [5, с. 16].
Якщо появу перших зображень пов'язують iз дiяльнicтю Homo sapiens (а у нашому випадку зображення е вимiрoм образу), то можна припустити, що попередш людcькi icтoти, як-то: Homo habilis (людина вмiла), Homo erectus (людина прямоходяча, або ттекантроп), Homo neanderthalensis (неандерталець, або палеантроп) - не вщтворювали навкoлишнiй свгт через зображення саме через вщсутнють oбразiв, нeздатнicть продукувати образи.
Онтогенез «образу». «Особливютю сприйняття зображень е вщображення у його пcихiчнiй фoрмi - образу», - писав Б. Черняков [17, с.5].
Уже згадувалося, що пeршi зображення пов'язуються iз дiяльнicтю Homo sapiens (людини розумно!). Сучасна людина е представником того ж класу. Бюлопчно сучасна людина вщ людини палeoлiту не в^^зняеться нiчим. Сдина вiдмiннicть - це сощальш умови життя. Якщо не вiдрiзняетьcя бioлoгiя, то i пcихiчнi процеси прoтiкають однаково.
Е. Анноша у ,Дстори cвiтoвoгo мистецтва" пише: „Спочатку був знак, породжений необхщшстю заявити права вoлoдiння тeритoрiею (вщбитки людсько! дoлoнi)" [5, с. 16]. Тобто первюш зображення, oкрiм безпосередньо! шформацп про предметне значення, несуть ще й приховане. „Знак - зображення, яке мае тшьки одне, лише йому властиве cпeцiалiзoванe значення. Знак повинен як можна лакошчшше i тoчнiшe передавати конкретну шформащю" [12, с. 14]. А.С. Кара-Мурза пише, що „знак - шформацшна система iз cимвoлiв" [6, с. 67].
У свою чергу „символ [< грец. symbolon - знак, прикмета] - предмет, дiя тощо, як е умовним позначенням якогось образу, поняття, 1де!" [14, с. 623].
А. Бергер пише, що „образ - це набiр cимвoлiв, кожен з яких мае особливе значення, в деяких образах юнуе множиннють рiзних рiвнiв значення i взаемодп мiж ними" [1, с. 69].
KpiM того, „образ... пов'язаний i3 шформащею, цiнностями, вiрою, установками i iдеалом людей. Цей зв'язок важко назвати природшм: бо нам необхщно враховувати iнтерпретацiï велико! частини символiв i знакiв, якi виступають важливою складовою частиною образу" [1, с. 69].
Щоб розшифрувати шформащю, яка закладена в символах i знаках, потрiбен код. „Коди, засоби розумшня знакiв, можуть розглядатися як система умовностей i звичок, яка пропонусться нашою культурною традицieю. Бшьше того, те, що ми називаемо культурою в загальнолюдському розумiннi, можна визначити як набiр кодiв" [1, с. 60].
Тобто знаки залишаться знаками при будь-яких умовах, в той час як в залежносп вщ обставин (людини, що штерпретуе) може змiнитися код.
Отже, окрiм предметного значення зображення е знаками символiв, якi створюють певнi образи. Це знаходить пщтвердження i в тому, що первюна людина разом з тктограмами, iдеограмами продукуе зображення, як дослiдники називають „психограми - знаки, що не мають вщношення нi до предметiв, нi до символiв" [5, с. 21]. Отже, психограми е продуктом вщтворення не „матерiального", а „духовного" свггу. 1снування психограм доводять, що первiсна людина так само, як i сучасна, потребувала створення образного свiту (св^ iншоï реальностi), i в цьому ш допомагали зображення.
Отже, маемо такий зв'язок: Зображення - Знак - Символ - Образ.
Гносеолопя «образу». Росшський дослщник С. Кара-Мурза у raroi „Манiпуляцiя свiдомiстю" наголошуе, що „крiм природних, бiологiчних потреб, для задоволення яких юнують реч^ людина мае потребу в образах. Ця потреба не менш фундаментальна" [6, с. 355].
А французький дослщник Г. Ле Бон (один iз засновниюв колективно! психологiï) писав: „Натовп, здатний мислити тiльки образами, сприймае тшьки образи" [цит. за 6, с. 98]. Далi вш продовжував: не факти самi по собi вражають народну уяву, а то, яким чином вони розподшяються i представляються натовпу.
Тобто здатнють до створення образiв е сощальною ознакою „людини розумноГ'.
Питання природи образiв дослiджуе психологiя. Представник дiяльнiсного пiдходу у психологiï Л. Рубшштейн, здiйснивши аналiз природи психiки, зазначив, що „у дiяльностi суб'екта вщбуваеться психiчне вiдображення об'екта у виглядi образу - iдеальноï форми його юнування [13]. Тобто всi речi ми сприймаемо як образи.
На початку ХХ столптя виникае течiя в психологiï, яка називаеться гештальтпсихолопею (нiм. Gestalt - цiлiсна форма, образ). Основним напрямом е вивчення психши як цiлiсноï внутрiшньоï структури - гештальта („цiлiсного образу, який формуеться у свщомосп людини тд час сприйняття об'ектiв, унаслiдок уявлення про них" [14, с. 169]). Гештальтпсихолопя розробила систематизовану теорда сприйняття форми. Свое продовження гештальтпсихолопя знайшла у когштивному напрямку. Як пише В. Москаленко у свош raroi „Соцiальна психологiя": „Згiдно когнiтивiстам, люди не просто отримують, але i обробляють отриману iнформацiю. Кожна людина е творцем свое1' реальностi" [10, с. 94].
Дослщжуючи сновидшня, Д. Фоулкс, М. Шмидт та Н. Кер [20] виявили, що людям з частковою втратою зору навколишнш свГт сниться таким, яким вони його знають, а не таким, яким бачать насправдг тобто образи - це уявний опис речей, незалежний вщ того, як щ речi виглядають насправдi.
С. Кара-Мурза у rami „Маншулящя свiдомiстю зазначае, що „уява -перетворення яко!сь частки реальносп в образ, який створюе свiдомiсть (фантазiя) людини" [6, с. 180], а дни до твтора року не виявляють ознак уяви, бо 1м для цього не вистачае матерiалу.
Вiн також наголошуе, що „уява - здатнiсть людини, необхщна для розумового пiзнання дшсносп. В розумi ми оперуемо тими образами реальносп, якi нам виробляе наша уява" [20, с. 181]. У мовах, похщних вщ латинсько!, зберiгся навiть зв'язок мiж словами уява та образ (imaginatio - уява утворилося вщ слово imago -образ).
Одним з найщкавших положень С. Кара-Мурзи е твердження, що „людина вщдае собi раду в тому, що образи 11 уяви не е реальнють. Саме тому вони i набувають для не! особливого глибинного змюту - вони як би виявляють сутшсть речей i подiй. Цi образи „реальшшГ' за факти, вони - надреальшсть [6, с. 187].
На противагу реальному свiту людина створюе уявний - образний свгг.
Бергер А. у книзГ „Бачити - значить вГрити: введення до зорово! комушкацп" так зазначае: „Уява вщноситься до психГчних процесГв, а образ досяжний i матерГальний. Але образ майже завжди це продукт уяви, який означае, що зоровГ i ментальш образи невщ'емш один вщ одного" [1, с. 19].
Фундатор теори зорово-просторово! метафори як основи абстрактного мислення Р. Арнхейм у книзГ „Зорове мислення" пише: „Людське мислення не може вийти за межГ образГв, яю постачають людсью вщчуття" [19, с. 233]. Р. Арнхейм описуе опит, де пропонуе зобразити розумшня рГзномаштних абстрактних понять. Хоча малюнки вс вщрГзнялися один вщ одного, проте мали певш спшьш елементи. Отже, Р. Арнхейм робить висновки, що будь-яке мислення грунтуеться на „геометро-динамГчш образи" (образш схеми).
Послщовник теорп Р. Арнхейма Д. Лакофф стверджуе, що без використання образних схем ми не можемо навпъ описувати власний досвщ чи взагат його мати.
А.Г. Хант додае, що „геометро-динамГчш структури, безкшечно реоргашзуючи за рахунок рГзних символГчних систем, врештьрешт грунтуються на властивостях фГзичного порядку i оргашзацп сприйняття" [16, с. 285].
Представники пропозицшно! теори (на противагу конптивютам) вважали, що образи можуть виражати лише те, що людина уже знае, i що одш лише образи школи не можуть породжувати нове знання.
А.К. Фролова наголошуе, що „формування конкретно-чуттевого образу вщбуваеться активно з елементами певно! узагальненостг Кожне сприйняття опосередковуеться попередшм досвщом взаемоди суб'екта з оточенням i значною мГрою залежить вщ нього, хоч i не мае розгорнутого творчого характеру. У процес сприйняття в прихованш формГ вщбуваеться своерщне моделювання як попередньо!, так i майбутньо! дГяльносп, а також моделювання майбутшх сташв об'екта, перетворюваного людиною" [15, с. 17]. Вона видшяе образ-сприйняття й образ-
уявлення, щ образи збертають у пам'ят iнформацiю про свгг, причому при втратi деяких рис конкретносп призводить до абстрагування (суб'ективiзацiï факту), узагальнення, що е наслщком активностi сприйняття.
Наступний етап суб'ективiзацiï факту, продовжуе дослiдниця, е образ-фаш^я (максимальна суб'ективiзацiя, найвiддаленiша паралель-проекцiя факту), який твориться на основi досвщу людини вiд свiдомiсного освоення дшсносп. „Фантазiйнiсть" як процес мислення виразно окреслюе аналггичнють свiдомостi, ïï володшня аналiзом i синтезом, Тодi виникае найвищий рiвень образного вiдображення дшсносп - образ-iдея. Цiннiсть образiв-iдей полягае в тому, що, виникаючи у свщомосп з розвитком тзнавально1' дiяльностi людини, вони можуть наближатися до адекватшшого вiдображення дiйсностi, перетворюватися на суб'ективш образи-iдеï об'ективного свiту [15, с. 18].
А. Логвиненко наголошуе, що для усвщомлення iнформацiï дуже важливi психологiчнi умови ïï сприйняття - своерщш iнформацiйнi означення предмета, явища. Усвщомлений образ-сприйняття - „це та психологiчна реальнiсть, яку ми без зусиль знаходимо у свош свщомосп за допомогою самоспостереження. Одшею з найважливших характеристик образу-сприйняття е його предметшсть" [9, с. 3]. „Це, безумовно, шформацшна предметнiсть, яка допомагае виокремити предмет, явище з оточуючого i мютить: 1) реальнють - вiра в об'ективне юнування того предмета, який поданий в образц 2) об'ективнiсть - переживання людиною образу як винесеного зовш; 3) визначенють - це образ-сприйняття, позбавлений значення, визначенютю володiють архетипш свiдомостi мiфологiчного плану, що сприймають предмет, явище без смисловоï диференщацп; 4) константнiсть - вiдносна постшшсть образу предмета при змiнi умов його сприйняття; 5) полiмодальнiсть -оргашчна еднiсть даних, що одержуються вiд органiв чуття рiзноï модальносп (зору, слуху, дотику, смаку, нюху тощо). Це своерщна системнiсть ознак сприйняття предмета (шформацп), що видшяе його (ïï) як буттеву данють.
Iнформацiйна предметнiсть фiксуе iнформацiю на рiвнi факту - те, що вщбуваеться, знаходиться й зникае у вшгщщ тсля образу (образ предмета, що збертаеться пiсля його зникнення протягом декiлькох секунд i зазнае значних яюсних змiн). Пiсляобраз мае творче значення для виникнення нових предметних означень на реальному рiвнi та сугестивному.
Рiвень свiдомiсноï суб'ективiзацiï факту виокремив два типи образу; художнш (вiдображений факт) i документальний (реальний факт). У художньому образi злитий об'ективно-пiзнавальний й суб'ективно-творчий початок. У документальному образi суб'ективно-творчий початок зведений до тiеï мiри суб'ективiзацiï, коли образ як документ (реальний факт) не втрачае своеï первинноï iнформацiйноï основи. Специфiка образу визначаеться вщносно двох сфер: реальноï дшсносп та процесу мислення. Як вщтворення дшсносп, образ пею чи шшою мiрою надiлений чуттевою достовiрнiстю, просторово-часовою тривалютю, предметною закiнченiстю й самодостатшстю та iншими властивостями одиничного, реально-побутуючого об'екта" [8, с. 252].
Далi украïнський дослiдник В. Буряк виводить «образ вiдображення iнформацiйного середовища», який, «засвоюючи iнформацiйнi риси епохи, вбирае в
себе загальнолюдсью шформацшш ознаки, розкриваючи Bi4Hi властивостi iндивiдуальностi. Bi4Hi образи е своeрiднi iнформацiйнi свщомюш коди (iнформацiйнi архетипи) - Прометей, KaÏH i Авель, Мефiстофель, Фауст, Гамлет, Дон Жуан, Дон Юхот. Кожна нова епоха трактуе вiчний образ у своему шформацшно-смисловому контексп, що зумовлено багатозначнiстю вГчного образу, який е своерiдною змютовообразною надсистемою художньоï iнформацiйноï свiдомостi.
Три рiзновиди образу - мотив, топос, архетип - свщчать про вироблену й закршлену у свiдомостi шформацшну форму. Мотив - це образ, спшьний для декiлькох творiв чи групи авторiв (закрiплення образноï шформацп, що сягае кордонiв конкретного твору). Топос - образ, характерний для цiлоï культурно-iнформацiйноï системи певного перюду (свiт як книга, свгг як театр). Образ-архетип виявляе найбшьш постшш iнформацiйнi ознаки-системи, що пронизують усю художню свщомють вщ мГфологи до сучасностi. Це сталий шформацшний фонд сюжетiв-систем, що передаються з поколшня в поколшня.
За рГвнем смислового узагальнення образ як шформацшна система мае декiлька планiв: шдивщуальний, характерний, типовий; образ-мотив, топос, архетип, наявнють яких е свiдчення еволюци образу у виробленнi своерiдноï iерархiчностi iнформацiйного смислу. Так, характерне виникае з шдивщуального як мiкросистеми. 1ндивщуальш образи бшьш суб'ективiзованi, характернi образи шюструють цш пласти людськоï свщомосп (мораль, звичаï певноï епохи). Вищу характернiсть системи становить типовють - найхарактершше (найреальнiше) для конкретноï iнформацiйноï системи об'ективного свГту. Звщси виникае поняття „тип" -узагальнена шформацшна модель людськоï iндивiдуальностi, що найбшьш характерна для суспшьного iнформацiйного середовища..
Одна Гз найважливiших особливостей функцюнування образу як системи вщображення шформацп е те, що внаслщок взаемодп характерГв i обставин утворюються цшсш образи долГ i свпу. Це шформацшне поле-буття з усГею складшстю пщпорядкування систем, що вщбиваються у свщомосп художника чи публщиста. Такий шлях творчого процесу вщ мГкрошформацп (мкродеталГ) до деталей-образГв (макросистем), що в уявГ автора створюють шформацшний Всесви" [2, с. 36-39].
Украшська дослщниця О. Донченко дослщжуе сприйняття свпу та щентифшацда людськоï психГки з точки зору психофракталГв. „Фрактал - це самоподГбна, внутршньодинамГчна частка, фрагмент таких складних, нелшшних, вщкритих, самооргашзованих структур, як невловима блискавка, хмара, що перманентно трансформуеться, берегова лшя, яку не можна вимГрити, кора дерева, яка нще не повторюе власних вГзерунюв, тощо" [4, с. 121]. Тож, психофрактал - це втшена частка унiверсальноï психши, що презентуе незмшнють людини природной незалежноï вщ соцiальноï динамГки, але функцюнуюча як ïï глибинний фактор [4].
Причому, як пише дослщниця, психофрактальна структура психГк характерна як для кожноï окремоï людини, так i для спшьноти - держави, суспшьства, регюну, групи тощо. Тобто кожна людина щентифшуе себе Гз певною спшьнотою i вщповщно веде себе. Тут можна казати про сприйняття навколишнього свпу вщповщно до певноï культурноï iдентифiкацiï.
Наприклад, коли людина бачить зображення такого знаку, як хрест, i сприймае його як символ християнсько1' вiри, то вона щентиф^е себе iз християнською стльнотою, членом яко1' е i вона сама, що викликае певш почуття. У даному випадку вона перебирае правила поведшки, закладенi у рамки психофрактально1' спiльноти християнства. Хрест е знаком лопчно не зрозумiлим, щоб ми його сприймали, нас повинш навчити, чи то ми повинш приеднатися до психофракталу, в якому вш юнуе. У нашому випадку - це християнське вiрування.
Головною функщею психофракталiв, за О. Донченко, е „збереження його унiкальних меж, наявнють яких уможливлюе процес пошуку «сво1'х» iдентичностей" [4, с. 126]. „Психофрактальш властивостi мiстяться в структурi психши людини ближче до свiдомостi" [4, с. 135]. Кожна людина е ношем рiзних психофрактальних властивостей, яю проявляються в залежностi вiд того, з ким ми себе щентифшуемо. Частково ми можемо задiяти мехашзми сприйняття, що належать до рiзних психофракталiв. Так, щось ми можемо сприймати як людина з бшою шюрою; громадянин Украши; жiнка; християнин; людина молодого в^ тощо - в залежносп вiд того, який психофрактал вiзьме гору, наша поведшка може кардинально рiзнитися.
Отже, природу образу дослщжують багато наук. Для нас головним е те, що образ - це певна реакщя на сприйняття свпу, яка створюеться свщомютю за допомогою уяви. В залежносп вщ нашо1' психофрактально1' щентифшацп певною мiрою може змiнюватися структура образу (певний гештальт сприйняття).
Висновки. Вибiр предмету дослщження дозволив припустити, що зi вшх людських ютот лише Homo sapiens здатен сприймати образи, адже лише вш почав вщтворювати сво1' образи в малюнках. Отже, першi образи з'являються 35 тис. роюв тому.
Образ - це шформащя, яка створюеться в уявi шляхом декодування знакiв i символiв. Причому коди визначаються за нашою культурною щентифшащею.
Людина мае потребу в образах, i саме образи здатш об'еднати велику кiлькiсть людей в единий оргашзм (натовп, групу, аудиторда, публiку тощо). Здатнiсть створювати i сприймати образи е сощальною ознакою Homo sapiens.
«Образ» можна розглядати як щеальну форму юнування, чи зорове мислення, чи елемент уяви. Проте школи образи стають реальнiшi за факти i створюють надреальнiсть, яка в граничних формах веде до певних психiчних розладiв.
Образ може мати рiзний масштаб - бути мотивом, топосом чи архетипом.
Образ може бути по^зному психофрактально щентифшований.
Список лiтератури
1. Бергер А. Видеть - значит верить. Введение в зрительную коммуникацию, 2-е издание: Пер. с англ. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. - 288 с.: ил. - Парал. тит. англ.
2. Буряк В.Д. Журнал1стська творч1сть як система образно1 комушкацп: Навч. поаб. - Д.: РВВДНУ, 2003. - 60 с.
3. Гридчина В.В. В1зуальне сприйняття образу i знаку: психолопя i сем1отика // Культура народов Причерноморья. - 2007. - №101. - С. 193-195.
4. Донченко О.А. Фрактальшсть псих1ки i суб'ектшсть // Людина. Суб'ект. Вчинок: Фшософсько-психолопчш студи / За заг. ред. В.О. Татенка. - К.: Либщь, 2006.
- С. 117-143.
5. История мирового искусства. - М.: БММ АО, 1998. - 720 с.: ил.
6. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. - М.: Эксмо, 2006. - 864 с.
7. Кинжалов Р.В. Проблема реализации вариантов мифа в повествовательном фольклоре и изобразительном искусстве // Фольклор и этнография. - М., 1977. - С. 25.
8. Краткая литературная энциклопедия: В 9 Т. /Глав. ред. А.А. Сурков. - М.: Сов. энцикл., 1972. - Т. 7. - 675 с.
9. Логвиненко А.Д. Психология восприятия: Учеб.-метод. пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. - 117 с.
10. Москаленко В.В. Сощальна психолопя: Шдручник. - К.: Центр навчально! лггератури, 2005.-624 с.
11. Новий тлумачний словник украшсько! мови. У 3-х томах. - К.: Видавництво «Акони», 2007. - Т. 2. - 928 с.
12. Полная энциклопедия символов / сост. В.М. Рошаль. - М.: АСТ; СПб: Сова, 2006.
- 515, [5] с.: ил.
13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. - М.: Педагогика, 1989. - Т. 1.
- 614 с.
14. Сучасний словник шшомовних сл1в: Близько 20 тис. сл1в i словосполучень / Уклали: О.1. Скопенко, Т.В. Цимбалюк. - К.: Дов1ра, 2006. - 789 с.
15. Философский энциклопедический словарь / Редкол. С.С. Аверинцев и др. - М.: Сов. энцикл., 1989.-694 с.
16. Хант Г.Т. О природе сознания: С когнитивной, феноменологической и трансперсональной точек зрения / Пер. с англ. А. Киселева. - М.: ООО «Издательство АСТ» и др., 2004. - 555, [5] с.
17. Черняков Б.1. Зображення в культур1 i журнал1стикознавств1 / Кшвський ушверситет Гмеш Тараса Шевченка, 1нститут журнал1стики. - Ки!в: Центр вшьно! преси, 1998.
- 23 с.
18. Чмихов М. В1д яйця-райця до Где! Спасителя: Монограф1я. - К.: Либщь, 2001. - 432 с.
19. Arnheim R. Visual thinking. - Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1969.
20. Kerr N., Foulkes D., Schmidt M. The structure of laboratory dream reports in blinded and sighted subjects // Journal of Nervous and Mental Disease. - 1982. - # 170. - P. 286-294.
Гридчина В.В. Природа образа
В статье образ исследуется через его воспроизведение -изображение. Рассматриваются разные учения, которые дают возможность описать онтогенез и гносеологию образа.
Ключевые слова: изображение, образ, воображение, символ, сознание
Grydchyna V V. Nature of the image
An image researches through a picture. The article is devoted to the various theories, whish describe an ontogenesis and gnoseology of image. Key words: a picture, an image, imagination, symbol, consciousness
Пост упила до редакци 12.09.2008 р.
