CC BY
15Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С. 108-114.
УДК 070
КОМУН1КАТИВН1СТЬ СВЩОМЮНОТ 1НФОРМАЦ1ЙНОТ ФУНКЦ1Т I ФОРМИ АРХ1ТЕКТОН1КИ ТЕКСТУ
Буряк В.Д.
1нст ит ут ж урналiст ики 1 масово! комуткаци Класичного приват ного утверсит ет у, м. Запоргж ж я
У статп Буряка В.Д. «Комушкатившсть сввдомгсно!' шформацшно! функцп i форми архiтектонiки тексту» йдеться про комунiкативнiсть, як складову сввдомгсно! шформацшно! функцп, а також про вщповщш форми архiтектонiки тексту.
Ключовi слова: комунiкативнiсть, свiдомiсна шформацшна функцiя, форми архiтектонiки тексту
Для шформацшно-художньо! свщомосп вщчуття автором форми подач1 матер1алу - це вищий стан И розвитку в сприйнятп й осмисленш буття. Зпдно з гшотезою О. Брудного, процес розумшня проходить у трьох автономних когштивних полях. У першому з них здшснюеться ор1ентащя на безпосередне дане у сприйнятп, в другому - на системи доказових суджень, у третьому - на зв'язнють розповда про поди { людей. Розумшня в кожному з трьох пол1в мае сво! обмеження: не все видиме може бути правильно штерпретоване, не все лопчно доведене юнуе в дшсносп, не все розказане вщбувалося насправд1. Але переконуюча сила доказ1в (у пол1 2) { зв'язносп розповщ1 (у пол1 3) винятково велию. Дуже сильний внутршнш зв'язок подш, що надае !м об'емний, майже реальний характер у смисловому сприйнятп тексту. Ця стереолопка утворюе конструкщю розповщ, скрипт, який насправд1 керуе розумшням тексту, що часто суперечить фактам дшсносп. Наприклад, Попелюшка танцюе у кришталевих черевиках, { вони супроти здорового глузду не розбиваються. Це I е скрипт - трете поле розумшня, де д1е правило «як розказано, так { було». Поки влада стереолопки не обмежуе факти { докази, немае шяких сумшв1в, бо поля розумшня взаемод1ють, цього вимагае практика сощального юнування шдивща [3, с. 4]. Система доказ1в { зв'язнють розповщ1, взаемоддачи, утворюють жанр - форму подач1 матер1алу, бо тд зв'язнютю розповщ1 ми розум1емо чптасть, лопчнють сюжету { композицп, а тд системою доказ1в - щею-концепщю, яка вимагае певно! жанрово! форми штерпретацп. Але формування жанрових ознак мислення (пошук форми подач1 факту) було надто довгим, оскшьки форма вислову (вщображення) - це складова концепци цшого свщомюного оргашзму - т в1р. Його поява - це необхщнють комушкативно! функцп свщомосп, генезис яко! вимагав шформацшного наповнення, бо кожна свщомють прагне до спшкування.
Комушкащя тiснiше пов'язана з шформацшними процесами, а стлкування (дiалогiчнiсть) складае основну структуру свщомосп. Ще К. Ясперс пiдкреслював, що нинiшне буття людини можливе лише в тюному зв'язку з шшими людьми. Цей сутнiсний зв'язок вчений назвав комушкащею [9, с. 347]. Хоч Ясперс проводив сво! дослщи в рамках пошуку екзистенщйноI опори в ситуацп «закинутосп» у свт, самотностi, падiння традицiйних основ буття, але для нього спасшня вщ самотностi шляхом екзистенщйноI комушкацп - це не лише передумова до утвердження екзистенци, але й умова, вщ яко! залежить «увесь» процес становлення культури в цiлому, тобто мова йде про становлення вше! комушкацшно! свщомюно! сфери. Комунiкацiя - це не що шше як сощальна реалiзацiя шформацп. «Отже, комушкащя - це процес стлкування, зв'язку, взаеморозумшня... людей на рiзних рiвнях, в рiзних формах i масштабах, який служить важливим «мехашзмом» матерiального, соцiального i духовного функцiонування та вдосконалення сустльства i кожного шдивща» [7, с. 41]. Ось чому в кожну юторичну епоху залежно вщ характеру культури та рiвня розвитку природних i технiчних засобiв шформацп формувалась своя комунiкативна система. Головш елементи, якi видiляють психологи в структурi комун^т^^! ди, таю: 1) комушкатор - суб'ект, що передае шформащю; 2) комунiкант - суб'ект, що приймае шформащю та штерпретуе И; 3) комунiкативне поле - ситуащя в цiлому, про яку може бути передана шформащя; 4) власне шформащя про комушкативне поле; 5) канали комушкацп - засоби передачi шформацп [4, с. 89].
1нформацшна сутнiсть комушкацп (як i вся комунiкацiйнiсть) - первинна, форма И штерпретацп (текст) - вторинна. Текст виступае як продукт стлкування, що володiе певною самостшшстю як засiб впливу на аудиторда. Певний етап становлення текстiв пов'язаний з архашними формами народно1 творчосп. Текст виник на раннiх етапах становлення культури iз послiдовностi реплш дiалогу. В логiчному планi саме мислення за сво1м визначенням е завжди дiалогом з власним мисленням, причому з щлюним власним мисленням зi сво1м розумом: «вiдiйдемо й поглянемо - чи добре ми сидимо?» У цьому парадокс закладена щея, що кожна думка, а фшософська думка, в першу чергу, вщбуваеться так, що потребуе вщсторонення не лише вiд цiеl думки, але й вщ власного способу мислення, розуму, виявляючи його недостатнють, якусь дивну розбiжнiсть iз самим собою, необхщшсть внутрiшнього дiалогу розуму (джерела думок) з його власним началом [2, с. 8]. Зв'язок мiж окремими реченнями i блоками речень, що утворюють текст, це генетичний зв'язок мiж реплшами, що виголошуються i мають смисл для учасниюв дiалогу. В найпростiшому випадку - це питання i вщповщь, а найдовша переконана вiдповiдь (у сучасному розумiннi - бесiда, штерв'ю) - це повiдомлення про те, що вщбулося насправдi: скрипт. Дiалогiчнiсть як форма вираження свiдомостi - це революцшний етап у шзнанш дiйсностi, в активiзацil комунiкативностi. Виникнення дiалогу в античностi було показником того, що мiфосвiдомiсть змiнилася фшософсько-дискурсивною критичною свiдомiстю. Дiалоги епохи Вщродження (трактат, побудований як монолог) також свщчать про формування нового типу свщомосп.
Гносеологiчна трактовка свiдомостi, характерна для фшософсько1 лiтератури останнього часу, була монолопчною концепцiею свiдомостi. II джерела - у шмецькш
класичнш фшософи (гносеолопя - теор1я тзнання, роздш фшософи, що вивчае взаемовщношення суб'екта i об'екта у процесах тзнавально! д1яльност1, вщношення знання до дшсносп, можливосп тзнання свпу людиною, критерп ютинносп й достов1рносп знання). Гносеологiчна трактовка свщомосп заперечувала дiалог як спошб буття свщомосп й культури в цшому. 1дейне протиборство розглядалося як втрата завойованих позицш. Друга позищя завжди виявлялась опозицiею, далекою вщ ютини. Базовою в по6удов1 системи категорш була iдея доктрини, коршня яко! в гносеологп нiмецького iдеалiзму. На противагу !й виступае iдея антиномш I. Канта, що пов'язана з анал!зом протиборства двох концепцiй теоретично! ф!ми» у сво!й фшософи (антином!я - суперечнють в закон!, два протилежш, але однаково зумовленi судження), вщповщно до яко! розум не може вийти за межi чуттевого досвщу i пiзнати «речi в собЬ>. Такi спроби приводять розум до суперечностей, тобто роблять можливим обгрунтування як утвердження (тезу), так i заперечення (антитезу) кожно! з таких антиномш чистого розуму:
1) свгт скiнченний - свгт нескшченний;
2) кожна складна субстанцiя складаеться з простих частин - не юнуе шчого простого;
3) у свт iснуе свобода - у свт не iснуе свобода, але володарюе лише причиншсть;
4) iснуе перша причина свгту (Бог) - не юнуе першопричини св1ту.
зг1дно з Кантом, антиноми зумовленi виходом знання за межi досв1ду, переходом вщ ф1зики до метафiзики. Необхiдно обмежити домагання розуму, тсдо саме i виявиться, що суперечки м1ж р1зними ф1зичними концепцiями немае i в принцип! бути не може. В ¡м'я гносеолопчно! моделi доктрини, вщповщно яко! мислилося фшософське вчення, трансцендентальна ф1лософ1я (те, що знаходиться за кордоном тзнання i св1домост1) готова пожертвувати антиномiчнiстю мислення.
Теорiя науки, розвинена в шмецькш ф!лософ1! вщ Канта до Гегеля, Больцано, мала сво!м предметом дисциплiнарне знання, яке не приймало дiалогiчних форм думки, бо в вд^р! уваги лопки, як теорi! дисциплiнарного знання, е не процедури в1дкриття, а засоби викладення досягнутого знання. Оскшьки комушкативнють спонукае до в1дкриття, то дiалогiчнiсть як стан св1домост1 - найактившша форма iнтерпретацi! факту.
У сучасних формах вiдображення факту питання «що вщбулося» звичайно винесене за рамки тексту, але воно юнуе. I не важливо, хто його виголошуе, бо такий принцип шформацшно! свщомосп, яка збертае праформу подачi шформацп (тексту) на внутр1шньосв1дом1сному р1вн1. I! подальший розвиток модифiкував форми подачi тексту на р1вн1 внутр1шньосв1дом1сному (праформа шформацп) i зовн1шньому - сучасна фiксована модель подачi тексту, що оргашзована (створена) як жанрова свщомюна структура. З дiалогу як способу мислення видшяться роди мислення вщображеного факту (художня творч1сть): драма, л!ри^, епос. Мислення реального факту (публщистика) конкретизуе сво! жанровi форми: шформащя, репортаж, зв1т, бесiда, кореспонденцiя, стаття, iнтерв'ю. ц1 жанри стануть базовими для аналпично! й художньо-пу6л1цистично! групи жанрiв. ус1 системи вираження реального i образно вiдображеного факту - це сукупнють внутр1шньосв1дом1сного жанру мислення^алогу.
Дiалогiчнiсть як зашб вираження iнформацiйного мислення актуальна i нинi. Вона спонукае до виникнення новi свiдомiсно-комунiкацiйнi структури на рiвнi форми усвiдомлення та штерпретаци факту в першу чергу у фшософському мисленш. Про це свiдчить радикальна трансформащя гносеологiчних схем i моделей у фшософи, що пов'язано з защкавленням проблемою дiалогiчностi свiдомостi. Вчеш прагнуть пiднести поняття комушкаци до рангу основного поняття фшософи (К. Апель - поеднання трансценденталiзму Канта з герменевтикою i перебудова трансцендентальное' фшософи на основi поняття комушкаци; Ю. Хабермас - перетворення теори комушкаци на концептуальне ядро герменевтики; Х. Перельман - перебудова формально! лопки на базi понять риторики i теори мовно! комушкаци; група П. Лоренца - перештерпретащя формально! логiки i звернення у зв'язку з цим до понять дiалоговоI гри).
1дея комушкативно! природи свщомосп дозволяе виявити бiльш глибокi И шари, розкрити складну структуру. Ближний пласт - свщомють, що функцюнуе в ситуащях безпосереднього спiлкування. Тут шдивщуальна свiдомiсть характеризуеться такими психолопчними характеристиками, як намiр, задум, думка, емоцшнють, i в такiй сощальнш визначеностi, як статус вiдносно партнера бесщи. Змiнюеться трактовка особистостi, яка вже розумiеться як носiй сощальних ролей. Глибший пласт свiдомостi виявлений у концепщях, якi наголошують, що мова задае смисли шдивщуальнш свщомосп, яка може втратити свiй початковий змют i приймати значення за змют мовних висловлювань (неогумбольдианство i теорiя лшгвютично! вiдносностi: Б. Уорф, Е. Сетр). Етнопсихолiнгвiстика аналiзуе мовне спшкування в серединi рiзних етнокультур (фiксацiя етнiчних стереотипiв, етнокультурних норм, етшчних забобонiв i схильностей). Тут особистють розглядаеться як носiй етнокультурних традицш, а спiлкування не зводиться лише до вербальних акпв, а включае в себе певш акти поведiнки, символiчну взаемодiю, ритуальну поведшку тощо. Цей шар свiдомостi актуальний нинi для розумiння складноI специфши етносоцiальних процесiв, !х прогнозування, а також для усвщомлення етноменталiтетноI особливосп творчо! iнформацiйноI свiдомостi, зокрема понять ет ноавт ор, ет ногерой, ет носвщомют ь.
Проблема зв'язку культури, свщомосп спiлкування у фшософських працях багато в чому мiфологiзована. Прогрес у цiй галузi повязаний з роботами в межах дiяльнiсного пiдходу та з психологiчними концепщями, що орiентованi на дiяльнiсний пщхщ як на методологiчну схему. Детально розроблене психолопчне уявлення про свщомють у теор^ дiяльностi О. Леонтьева (концепщя утворюючих свiдомостi): 1) чуттева тканина образу предмета, що сприймаеться (сукупнють перцептивних даних, якi одержуються суб'ектом у наслiдок пiзнавальноI дiяльностi); 2) смисл цього образу (що виникае як наслщок спiввiдношення предмета, який сприймаеться, з цшями i мотивами дiяльностей суб'екта пiзнання); 3) значення (знання, спшьне для вшх нос^в давньо! культури, за допомогою якого смисл означуеться, тобто «переказуеться», переводиться у форму знань, що спираються на тiла знаюв, якi функцiонують у мiжсуб'ектному просторi i завдяки цьому доступнi для споглядання, на вщмшу вiд смислу, що доступний лише для штроспекци) [6, с. 171-175].
Теорiя О. Леонтьева, доповнена В. Зшченком поняттям бiодинамiчно! тканини предметно! дп (узагальнене найменування для р!зних характеристик живо! i предметно! ди), е найадекватнiшою психолопчною концепщею свщомосп. Якщо до цiе! концепци додати теоретичнi, уявлення, що пояснюють те, як нов! для суб'екта образи свщомосп переводяться в шш1 вже засвоенi ним образи, то дослщник одержуе у свое розпорядження досить адекватш засоби аналiзу процесу спшкування, яке у форм! м!жкультурного спiлкування описуеться як дiалог культур. Таю уявлення е в самого О. Леонтьева у вигляд! твердження про принципову неодноразовють рекурсивних переход!в вщ значення до смислу. Пщ час цих численних означувань ! осмислювань вщбуваеться формування найбшьш узагальнених образ!в людсько! свщомосп. Лгтературна герменевтика створила передумови для формування таких уявлень.
Основу теоретичних побудов у лгтературнш герменевтищ утворюе щея М. Бахтша про д!алопчнють прозових текспв. Смисл яко! полягае в тому, що розумшня литературного тексту передбачае знання шших попередшх текспв (претекспв), рефлекси яких е в текст!, що сприймаеться. Претексти - це фшсащя процесу вербального формування образ!в ! структур свщомосп, за допомогою яких вщбуваеться розумшня вс!х наступних текспв. Смисловий прост!р, з якого черпаються знаки для розум!ння тексту, що сприймаеться, пролягають в!д цього тексту до претексту. Для цього простору в лгтературнш герменевтищ була введена абстракщя, що називаеться штертекстом [1, с. 285].
Можна стверджувати, зазначае С. Тарасов, що свщомють як основа ! перша передумова спшкування, у тому числ!, й м!жкультурного спшкування, створюеться в д!яльносп й мовному спшкуванш, але перш! початков! образи свщомосл (роботи Ж. П!аже по сенсомоторному !нтелекту ! роботи I. Соколянського та О. Мещерякова по навчанню слшоглухошмих дгтей) створюються лише в предметн!й д!яльносп [8, с. 22-23].
Виходячи з концепци М. Бахтша, можна вважати, що свщомюш шформацшш горизонти (попередня свщомюна !нформац!я) р!зних р!вн!в е своерщним !нформац!йним претекстом. Форми його свщомюно! орган!зац!! (метод, вид, жанр) модифшуються залежно в!д !нтер!нформац!йно! свщомосп (!нтер!нформац!я -!нтертекст). На весь процес формо ! образотворення, безперечно, впливае сощально-психолопчний та !ндив!дуально-особист!сний контекст. 1нформащя як джерело !нформац!йно-художньо! свщомосп (епос, л!рика, драма, публ!цистика), проходячи етноштершформацшш горизонти в найскладн!ших жанрових, а отже, системних формах, передае весь часово-шформацшний спектр пресв!домост! людства, народу, етшчно! групи. У жанрах художнього в!дображення !нформац!! (л!тература, мистецтво) штершформащя ! перш за все прешформащя - це факт вщображений [другий суб'ектив!зований паралельний горизонт (свгт) !нформац!йно! св!домост!]. У публ!цистиц! (жанри реального мислення недостатньо суб'ектив!зоваш для створення ново! художньо-свщомюно! модел!) прешформащя збер!гае св!й фондовий масив (шформацшну достов!рн!сть) ! служить реальним модулем для нових шформацшно-художшх новоутворень.
Звичайно, горизонти мислення вщображеного факту теж можуть бути претекстуальними вщносно тзшших !нформац!йно-художн!х новоутворень, але
розмитють кордонiв реального факту у вщображеному мисленнi не формуе це мислення штенсивно як базове для фактолопчно! реально! свщомосп. В образному розумiннi цi два типи мислення (лггература i публщистика) у контекстi утворення прешформацшно! свщомосп можна порiвняти з двома глеками, що сполучеш мiж собою. Але з глека шформацшно! реальностi (реальна прешформащя) витiкання iнтенсивнiше, бо внутршш горизонти формосполучень у ньому менш тривалi в силу специфiки публщистичного мислення: «робота» в контекстi реального вщтворення факту. Глек вiдображеного мислення (лггература, мистецтво) бiльш замкнений у зв'язку з автономнiстю свщомюно-шформацшно! побудови (паралельний суб'ективiзований свiт). Iнформацiя глека вщображеного мислення стае претекстовою (прешформащею) у контекстi людського свiдомiсного життя лише за умови реалiзацп високих естетико-художшх критерив, коли претекст (твiр) стае модулем свщомюно! шформаци (видатний твiр), який вже продукуе оригшальш високохудожнi системи, новi рiвнi шформацшно-художнього вираження, якi увiбрали найголовнiшi шформацшш пресистеми (горизонти реального свiдомiсного вираження факту як тишзоваш модулi особиспсного вираження).
Модуль-система свщомюно! шформаци в контекст усвiдомлення И сутностi одержала ряд нових фшософських трактувань саме в цариш природи твору, що класиф^еться як видат ний т вiр мист ецт ва друго! половини ХХ ст олiт т я (концепци, що виникли в контексп аналгтично! естетики, а також шституцюнально! теори свiту мистецтва - антиесенцiалiзм i перцептуалiзм). Зокрема, антиесенщалюти (М. Вейц, П. Зiфер, В. Кеншк, М. Коен та ш.) ставили перед собою завдання очищення мови естетики вщ понять, що претендують на розкриття сутi мистецтва, естетично! позиц^. Аналiзуючи основнi естетичш категор^, вони вiдмовлялися вiд основних традицшних естетичних концепцiй. Оскiльки кожен видатний твiр цiнуеться за ушкальнють, неповторнiсть, оригiнальнiсть, то не юнуе i не може iснувати загальних правил художньо! творчостi й оцшки твору мистецтва. Критики повиннi зосередитися на прагненш виявити унiкальнiсть i цiннiсть конкретних творiв, аналiзувати аранжировку елеменив, що формують твiр i визначають його цiннiсть [5, с. 20-21]. Звщси - формулюеться теза, що единою спшьною рисою вшх рiзноманiтних творiв е здатнiсть до стимулювання специфiчних переживань, якi в^^зняються вiд пiзнавальних, релiгiйних, еротичних та шших позаестетичних переживань. У цьому едина суттева цiннiсть мистецтва -цшнють естетична [5, с. 27-28].
Здатнють стимулювати специфiчнi переживання, якою володiе модульний твiр (твiр, що формуе паралельну шформацшно-свщомюну, художню уяву) - це не що шше, як здатнiсть до своерiдного шформацшно-сугестивного допiнгування свiдомостi, виведення И на горизонт неординарного мислення, неординарно! шформацшносп. Це злам традицшно! системи шформацшного потоку, новий фокус бачення й перевщчуття iнформацiI, без якого неможливий рух людсько! свiдомостi. Мова йде про змшу полiфонiчного коду в сприйнятп життевих явищ або припинення традицшного трактування iнформацiI (вiдмова вщ iнформацiйних архетипiв як базових). Цшною е думка антиесенцiалiстiв про те, що наслщування шедевру не е примноженням художшх цiнностей i зовшм не приводить до виникнення шшого видатного твору.
Еволющя шформацшно-виражально! сутносп людсько! свiдомостi свiдчить, що piBeHb та штелектуальний дiапазон шформацп безпосередньо пов'язаш з можливостями само! людсько! свщомосп вдосконалюватися, виробляти HOBi системи осмислення життя, творити cвiт на оcновi естетично! гармонi!.
Список лiтератyри
1. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. - 3-е изд. - М.: Худож. лит., 1972.
2. Библер В.С. О сути диалогизма // Диалог и коммуникация - философские проблемы // Вопросы философии. - 1989. - № 7.
3. Брудный А.А. Значение и смысл текста // Диалог и коммуникация - философские проблемы // Вопросы филососфии. - 1989. - № 7.
4. Васильева И.И. О значении идеи М. М. Бахтина о диалоге и диалогических отношениях для психологии общения // Психологические исследования общения.
- М.: Наука, 1985.
5. Дземидока Б. Возможна и нужна ли философская теория искусства? // Американская философия искусства. Антология. - Екатеринбург, 1997.- М., 1996.
6. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. / Сост.: А.Г. Асмолов, М. П. Леонтьева; Под ред. В. В. Давыдова и др. - М.: Педагогика, 1983.
- Т. 2.
7. Сапунов Б.М. Философские проблемы массовой информации и телерадиокоммуникации. - М.: Ин-т повышения квалификации работников телевидиния и радиовещания, 1998.
8. Тарасов Е.Ф. Культура, сознание, общение // Диалог и коммуникация - философские проблемы // Вопросы философии. - 1989. - № 7.
9. Jaspers K. Philosophie. - B., 1928.
Буряк В.Д. Коммуникативность сознательной информационной функции и формы архитектоники текста
В статье Буряка В.Д. «Коммуникативность сознательной информационной функции и формы архитектоники текста» идет речь о коммуникативности как составной сознательной информационной функции, а также о соответствующих формах архитектоники текста.
Ключевые слова: коммуникативность, сознательная информационная функция, формы архитектоники текста
Buryak V.D. Communicativeness of informational function of cognition and forms of textual architectonics
The article by Buryak V.D. "Communicativeness of informational function of cognition and forms of textual architectonics" highlights on communicativeness as a part of informational function of cognition and on corresponding forms of textual architectonics.
Key words: communicativeness, informational function of cognition, forms of textual architectonics
Пост упила до редакци 12.09.2008 р.
