CC BY
13
4.7. Potentials of the principle of common heritage for the development of
environmental policy
21. The principle of common heritage, once it would become a legal principle, has a very potential for the development of environmental policy.
States would have the duty to co-operate for the sustainable management and use of the natural resources, including these that come under national jurisdiction (e.g. virgin woods). An isolationist attitude, like the United States momentarily have in the climate change issue, would contravene this duty. Thus the acknowledgment of the principle of common heritage would facilitate more the development of environmental treaties.
States which destroy or exploit natural resources, wherever they be located, in a non-sustainable way, could be held responsible by other states.
Unilateral trade restrictions against states doing such wrongful acts, could be justified calling upon the principle of common heritage.
5. Conclusion
22. In this contribution we proved that, when drafting a world ecological constitution, the principle of common heritage - with a new j acket - should be part and indeed one of the cornerstones thereof. It can only be a step forward towards the acknowledgment of the principle of common heritage as principle of international customary law by solving the mentioned problem of lack of definition, state practice and widespread acceptance. For the international community and the present and future generations, such developments are highly needed. But whether the principle of common heritage will become a legal principle or not, for the foreseeable future the principle will have to be implemented through the co-operation of states.
УДК 349.6 Т.Я. Довгий * канд. юрид. наук - ЛНУ ïm. 1вана Франка
ПРАВОВ1 МЕХАН1ЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Розглянут npaBOBi мехашзми забезпечення сталого розвитку держави в умовах гаобшшаци еколопчних проблем. Зроблено аналiз розвитку еколопчно!' шштики пе-редових краш св^у, сучасних правових мехашзмгв та шструменпв охорони навко-лишнього середовища. Подано конкретш пропозицп щодо покращення еколопчно!' ситуацл в Украхш, з огляду на мiжнародний досвщ.
T. Ya. Dovhyj - Board of Internal policy of Lviv Regional State Administration The legal mechanism of sustainable development
The article is devoted to the legal mechanisms of sustainable development in conditions of environmental problems growth. The analysis of environmental policy development, modern legal mechanisms and the environmental protection instruments are executed. The concrete offers concerning improvement of an environmental situation in Ukraine are given, taking into account the international experience.
* Управлшня з питань BHyTpimHLOï полггики Львгвсь^ облдержадмшютрацп
Вже юлька десятилиъ поспль завдання та щМ передових суспльних сил свиу формуються шд впливом Teopiï сталого розвитку. Ще у 70-х роках XX ст. група вчених пiд керiвництвом американцiв Д. Форрестера та Д. Медоуза розро-била та опублжувала прогноз розвитку сучасно!' цивiлiзацiï пвд назвою "Межi зростання" (англ. "The limits to growth"). Саме ця праця показала серйознi вади сучасно!' цивiлiзацiï i науково довела, що у випадку збереження теперiшнього ставлення до навколишнього середовища та споживацьких тенденцiй людству загрожуватимуть катастрофiчнi небезпеки [1].
На щастя, цивiлiзована частина людства за останш десятирiччя змогла нагромадити значнi iнтелектуальнi та матерiальнi ресурси, якi вселяють на-дда на те, що найближчим часом ми все ж зможемо перебороти комплекс еколопчних та шших загроз своему iснуванню. Зокрема, у тому ж 1972 рощ у Стокгольмi було проведено Конференщю ООН з проблем навколишнього середовища i створено спецiалiзовану оргашзацда пiд назвою Програма ООН з навколишнього середовища (англ. United Nations Environment Programme -UNEP) [2].
Стокгольмська конференция вперше визначила спiльнi дiï м!жшрод-них органiзацiй з питань охорони навколишнього середовища, узгодила про-цедурш та фiнансовi питання таких дай. Заключним документом конференцiï стала Декларация, яка закрiпила право людини на "... сприятливi умови життя в навколишньому середовищi, якiсть якого дозволяе вести пдне та процвгга-юче життя".
Шсля Конференцiï ООН у Стокгольмi вiдбулося чимало рiзних фору-мiв iз питань охорони довкшля, проте переломний характер мала доповвдь Мiжнародноï комiсiï з навколишнього середовища та розвитку шд назвою "Наше сшльне майбутне". У щй доповiдi, яку було пiдготовлено у 1987 рощ шд кершництвом тодашнього прем'ер-мiнiстра Норвегiï Гру Харлем Брундт-ланд, вперше вживаеться термiн "сталий розвиток" (англ. sustainable development). СМд одразу вiдзначити, що у лiтературi зустрiчаеться безлiч рiзних трак-тувань концепци сталого розвитку, проте у шдсумку ïх сутнiсть може бути зве-дена до двох ключових засад: принципу справедливост щодо майбутнiх поко-лiнь та принципу комплексного прийняття екологiчно важливих ртень [1].
Перша засада полягае в тому, що сталим е лише такий розвиток, який забезпечуе потреби сучасного поколшня, не ставлячи шд загрозу життя i здо-ров'я поколшь прийдешшх. 1ншими словами, iдея сталого розвитку нащлена на утвердження стандартiв р!вня життя у навколишньому середовищi без суттевого зниження його ресурсов.
Друга засада сталосп розвитку передбачае необхвднкть постшного врахування екологiчних обмежень при прийнятп економiчних рiшень, що включае як досягнення шституцшних домовленостей м!ж р!зними учасника-ми сусп1льних ввдносин, так i змшу стратегiчних державних прiоритетiв.
Програму сталого розвитку, розроблену Комiсiею Г.Х. Брундтланд, було шдтримано багатьма вщомими вченими та полииками, що стало пош-
товхом для проведения у 1992 рощ широкомасштабно!' Конференцц ООН з навколишнього середовища та розвитку в Рю-де-Жанейро [3].
Учасники Коифереицií ООН у Рю-де-Жанейро на найвищому мДжна-родиому рiвиi ухвалили Декларащю про навколишне середовище та розви-ток, яка дДстала назву "Порядок денний на XXI столiття" (англ. "Agenda 21"). Декларация, пiдтверджуючи ухвали Стокгольмсько' конференцл i розвива-ючи ix, встановила 27 фундаментальних приииипiв поведшки держав у сферi нового, справедливого, глобального партнерства зi збереження та вщновлення довкiлля. Особливий наголос у документа робиться не лише на еколопчних функциях окремих держав, але й на обов'язках мiжиародиого сшвтовариства перед иивiлiзаиiею загалом. КерДвник укрш'нсько!' делегацл 1С. Плющ, висту-паючи на цьому форумД, сказав: "... Будуючи нову, незалежну Украшу як державу, штегровану в европейське та свДтове спiвтовариство, ми будуемо свДт XXI столитя - свДт сшвпращ, взаемодопомоги та глобального екологДчного партнерства вДльних i рДвних народДв Землi - планети, яку маемо захистити як найкращий витвДр Бога й Природи в безмежному й холодному КосмосД" [4].
Прийнявши у Рю-де-Жанейро Декларацiю ООН "Порядок денний на XXI столДття", мiжнародне сЩвтовариство виробило грунтовну полiтико-пра-вову основу захисту навколишнього середовища, яка спираеться на науково виважеш, практично апробоваиi засади та мехашзми. Це дае змогу стверджу-вати, що окремi держави повиннД орiеитуватися на мiжиародиi норми, брати !'х за основу свое!' иацiоиальиоí политики та права. Ще зовсДм донедавна у бшьшостД держав свДту не кнувало самостiйиоí екологiчиоí политики, а пи-тання використання та охорони об'ектiв навколишнього середовища вирДшу-валися у межах економДчно' дДяльностД i мали яскраво виражений вторинний характер [3].
Загострення еколопчно!' ситуацц, зростання ролД та значення взаемодц сусшльства та природи призвели до нагально' необхДдностД розробки самос-тДйно' нащонально!' еколопчно!' поливки у всДх сучасних державах. Охорона навколишнього середовища як рДзновид полДтично' дДяльностД держави пе-редбачае формування системи заходДв щодо збереження та вДдтворення Дсну-ючих екосистем, забезпечення еколопчно!' безпеки та можливостД нормального розвитку людини як сьогодш, так i у майбутньому.
Ниш вже розроблено цДлий ряд мДжнародних принцишв, на яких повинна базуватися сучасна екологДчна полпика. ДомДнуючими серед них е: принцип прийняття запобДжних заходДв, принцип "забруднювач платить", принцип сшвпращ (кооперацц) усДх вДдповДдальних груп суспДльства, принцип збереження Дснуючого стандарту довкДлля, принцип " сшльно!' ношД", або колективно' вДдповДдальностД, та принцип мДжнародно' сшвпращ. Перспек-тивним напрямком в еколопчнш полДтищ держав повинен стати такий шдавд до розвитку економДки, в якому об'екти довкДлля розглядалися б не як сукуп-нДсть ресурсДв, а як фундамент життя на ЗемлД [3].
Для втшення перерахованих вище засад екологiчноí полиики держави повинш, серед шшого, розробити i впровадити такi закони та норми поведан-ки, якi б, з одного боку, давали змогу зберегти нишшню природу вщ подаль-шого руйнування, а з iншого - забезпечили б належнi умови життя для ни-нiшнiх та прийдешнх поколiнь. Таким чином, взаeмодiя суспiльства i приро-ди, яка проявляеться у використаннi об'екпв навколишнього середовища лю-диною та в íх охоронi з боку сустльства, формуе одну iз надзвичайно важли-вих сфер правового регулювання. Право охорони навколишнього середовища виступае у даному разi не лише самостшною галуззю правничо1 науки, але й шструментом екологiчноí полiтики, iз допомогою якого законодавче закрш-люються об'екти довкшля, що пiдлягають охоронi, встановлюються поперед-жувальнi, забороннi, вiдновлювальнi, заохочувальт та й, зрештою, каральнi заходи, необхадш для забезпечення сталого розвитку держави. Завдання права полягае у тому, щоб на основi об'ективних законiв розвитку навколишнього середовища нормативне закрiпити науково обфунтоваш масштаби госпо-дарського впливу на природу заради встановлення правильного сшвввдно-шення екологiчних та економiчних штересш суспiльства [5].
Украшське право охорони навколишнього середовища перебувае ниш на стадо свого формування. З одного боку, у нашш державi ще продовжують д1яти застарiлi, декларативш закони радянського перiоду, з шшого, прийнято чимало нових законiв, ят хоча i вiдповiдають мiжнародним вимогам, проте ще недостатньо забезпеченi процедурними механiзмами та iнструментами правового регулювання. Загальш екологiчнi цiлi, якi закршлеш у Конституцií Украши, Законi Украши "Про охорону навколишнього природного середовища" та ш., повиннi набути свого нормативного забезпечення на рiвнi розроб-ки адмiнiстративних моделей та детальних загальнодержавних та регюналь-них планiв охорони навколишнього середовища. Крш цього, потрiбно на за-конодавчому рiвнi закрiпити комплекс заходш стимулювання екологiчно ко-ректно!' дiяльностi, поступово збшьшуючи 1х питому вагу порiвняно iз заходами фiскального характеру. У зв'язку з цим доцшьно пiдготувати проекти законiв про систему платежш за використання природних ресурав, про еко-логiчне страхування, про стимулювання природоохоронно! дiяльностi.
Охорона навколишнього середовища е дуже швидко прогресуючою галуззю людсько! дiяльностi, що зумовлюе високий динамiзм природоохо-ронного законодавства. Новi науковi розробки, розвиток мiжнародного права вимагають вiд украшських законодавщв постiйноí працi над удосконаленням нащональних екологiчних законiв. У свiтi сьогодш iснуе кiлька стiйких тен-денцш, якi, безумовно, повиннi знайти свое вщображення у правовiй системi нашо1 держави.
Першою, найбшьш чiтко вираженою, е тенденция до ущшьнення та конкретизацц екологiчних законiв. Необидно усунути iснуючi колiзií у при-родоохоронному законодавствi шляхом всебiчного аналiзу стану реалiзацií законiв, виявити та усунути малоефективш екологiчнi норми, вiдкривши тим
самим шлях до створення единого Кодексу Закошв охорони навколишнього середовища.
Другою, не менш важливою, е тенденцiя до екологiзацií нащонально-го законодавства, яка полягае у тому, що право охорони навколишнього середовища, ткно взаемоддачи з iншими галузями права, впливае на них, спри-яючи íх розвитковi у ру^ цiлей та завдань екологiчноí полпики держави. Це добре видно на приклада закршлення норм еколопчно!' вiдповiдальностi в ад-мiнiстративному та кримшальному правi, засобiв стимулювання природоохо-ронно!' дiяльностi у податковому правi i т. д.
I, нарештi, третьою е тенденцiя до гармонiзацií законодавства з охорони навколишнього середовища як на рiвнi нащональних правових систем, так i в рамках свгтових стандартiв. Такi впливовi мiжнароднi органiзацií, як ООН, Свросоюз та ш., проводять безперервну роботу з ушфкацп та гармонiзацií природоохоронних норм, директивно за^плюють стандарти охорони дов-кiлля, сприяють зближенню правових систем рiзних краш свiту [6].
Шдсумовуючи, можна iз упевненiстю сказати, що Украша вибрала правильний шлях свого розвитку, шлях сощально-економiчних реформ та ш-теграцií у мiжнародне сшвтовариство. Проте попереднi роки показали, що у нашш державi ще недостатньо розвинуп прогресивнi полiтичнi iнституцií, законодавча та управлшська системи, правова свщомкть населения. Сьогод-нi, на жаль, ми все ще маемо надзвичайно деформовану економiку, невиразну внутрiшньополiтичну структурованкть, низький рiвень життя, непрофесш-шсть державних органiв та багато шших факторiв, якi ускладнюють здш-снення будь-яких реформ, як економiчних, так i екологiчних. Тiшить лише те, що Украша у цьому плаш не стала винятком, що багато краш уже мали подiбнi проблеми i напрацювали достатнiй досвiд 1х подолання [7].
Виходячи iз затяжно1 еколого-економiчноí кризи, наша держава повинна оркнтуватися на здобутки мiжнародного сшвтовариства, базувати свою поливку на стандартах, прийнятих у свт. Для цього необхiдно, перш за все, структурувати нацiональну економiку, л^щувавши нестабiльнi моде-лi виробництва та споживання, забезпечити функцiонувания дiевих оргашв управлiния, надати широкi можливостi для учасп громадян у процесi прийняття адмiнiстративних рiшень.
Така змiна державних прюритепв може вiдбутися лише за умови фун-кцiонувания розвинутих полиико-правових механiзмiв. Екологiчнi стандарти, норми, правила, яю ддать в УкраЫ, повиннi бути адекватнi екологiчнiй ситуацц та умовам розвитку, до яких вони застосовуються. Це дасть змогу говорити про забезпечення умов сталого розвитку нашо1 держави [8].
Лггература
1. Медоуз Донесла Х., Медоуз Деннис Л., Рэндерс Йорген, Беренс III Вильям.
Пределы роста. - М.: Изд-во МГУ, 1991. 207 с.
2. Шемчушенко Ю.С. Мiжнароднi аспекти охорони природи. - К.: Вища школа, 1985. 123 с.
3. Winter, G. (1996). European environmental law: A comparative perspective. Dartmouth,
443 pp.
4. Крисаченко В.С. Еколопчна культура: теорш i практика: Навч. посiбник. К.: Запо-ви, 1996. 352 с.
5. Muller, R., Suss, W. (1998). Grundwissen Umweltrecht. B.G. Teubner Stuttgart, Leipzig, 227 pp.
6. Epiney, A., Pfenninger, H., Gruber, R. (1999). Eurc^isches Umweltrecht und die Schweiz: Neuere Entwicklungen und ihre Impllikationen. St4mpfli Verlag AG Bern, 406 pp.
7. Костенко Ю. Еколопчна реформа в Укршш // Ойкумена. 1993, №1. С.4-10.
8. Национальна доповщь Украши на конференци ООН по навколишньому середови-щу i розвитку. Бразилiя-92. - К.: Час, 1992. - 58 c.
