CC BY
10Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 24 (63). № 2. 2011 г. С. 96-103.
ГРАЖДАНСКОЕ ПРАВО И ПРОЦЕСС. СЕМЕЙНОЕ ПРАВО. ХОЗЯЙСТВЕННОЕ ПРАВО
УДК 347.13; 347.2
ПРАВОПРИПИНЯЮЧ1 ЮРИДИЧН1 ФАКТИ У ПРАВОВ1ДНОСИНАХ СЕРВИТУТУ
Коструба А. В.
Тавршський нацюнальний ушверсишеш iм. В. I. Вернадського, м. Сшферополь, Украша
Статтю присвячено питанню правоприпиняючих юридичних факпв у цившьно-правових в1дно-синах сервпуту. Автор проводить аналiз сервпуту як правоприпиняючого юридичного факту i як умо-ви iснування шших юридичних факпв, а також дослвджуе пiдстави припинення сервiтуту як правоп-рипиняючi юридичнi факти.
Ключовi слова: сервпут, юридичний факт, правоприпинення, правоприпиняючий юридичний факт, припинення сервiтуту.
Сервпут завжди посщав важливе мюце в речовш сфер1 цившьного права. Вш е одним з найдавшших i найважливших речових прав.
На сьогодшшнш день сервпуту присвячено багато наукових праць i вш е всес-торонньо дослщженим явищем правово! дшсносп. В наукових працях сервпут роз-глядають як самостiйие але похщне вщ права власност речове право або як вид об-меження (обтяження) права власиостi. Але наразi залишаеться одна сторона з яко! сервiтут ще не дослiджувався. Це сторона юридичних факпв. З ще! позицп сервiтут не розглядався, так само як i не розглядалися пiдстави його припинення як форми правоприпиняючих юридичних факпв.
Всi щ обставини роблять питання сервiтуту привабливим для дослщження з позицп категорiй юридичних фактiв, зокрема правоприпиняючих.
Наукову базу дослщження становлять пращ таких видатних вчених-юрис^в, як: Азiмов Ч. Н., Вiтрянський В. В., Дождев Д. В., Костяшкiн I. О., Кузнецова Н. С., Крашеншшков С. О., Курбатов А. Т., Цюра В. В., Шевченко Я. М. та ш.
Метою статп е визначення природи i особливостей сервпуту як юридичного факту i як умови iснування юридичних факпв, а також дослщження особливостей правоприпиняючих юридичних факпв у формi тдстав припинення вщносин серв> туту.
Слово <«ет1^» у перекладi з латинсько! мови означало власне «рабство речЬ>, «служiння !!», тобто таке вщношення при якому рiч, дiлянка - ргае&иш 8егу1еп8 -служила не лише своему власнику, але й використовувалась для потреб сусщньо! пашвно! дiлянки - praedium dominens [4, с. 245]. Вщповщно до п. 1 ст. 98 Земельного кодексу Укра!ни, право земельного сервпуту - це право власника або землекори-стувача земельно! дшянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною донкою (дiлянками). Власник або землекористувач земельно! дшянки
мае право вимагати встановлення земельного сервгтуту для обслуговування свое! дшянки вщповщно до статей 99 i 100 ЗК Укра!ни [3, с. 39]. Визначення люового сервiтуту мютиться в ст. 23 Лiсового кодексу Укра!ни згiдно з якою люовий серв> туту - це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною люовою дшянкою [6]. Ми погоджуемося з думкою В. В. Цюри, який у своему дисе-ртацшному дослiдженнi визначив сервгтут як альтернативу праву власносп, а не його елемент. Таке положення, на його думку, випливае з того, що правами за сервь тутом надшяеться iнша особа, а не власник. Коли ж власник набувае й речовi права на об'ект власносп, то речовi права на такий об'ект перестають дiяти [10, с. 10]. З точки зору правоприпиняючих юридичних факпв, а саме можливостi припинення ними не лише всього права, але й окремих правомочностей власника, серв^ут мае подвiйний характер. Зокрема, його встановлення зпдно зi ст. 402 ЦК Укра!ни мож-ливе за посередництвом договору, закону, запов^у або ршення суду [8]. На думку Цюри В. В., тд сервпутом необхiдно розумiти обмеження права власносп лише на пiдставi ршення суду, за яким встановлюеться серв^ут на користь особи, яка за об'ективних обставин не здатна користуватися своею власшстю i допускаеться користування чужою власшстю особ^ яка не мала до судового ршення можливосп (права) користування такою власшстю [10, с. 10]. Однак, на нашу думку, така пози-щя не повшстю вiдповiдае правовiй природi засобiв становлення сервiтутiв. Так, не тшьки рiшення суду може обмежити деякi правомочностi власника поза волею останнього. Таке обмеження може мати мюце i при встановленнi серв^уту законом, який було прийнято тсля виникнення права власностi особи на майно. Бшьше того, спосiб встановлення серв^уту не змiнюе факту обмеження правомочностей власника майна, щодо якого встановлено серв^ут. Цей спошб лише розкривае шлях встановлення обмежень - добровшьний чи примусовий, проте не можна стверджувати, що у випадку договiрного встановлення серв^ту обмеження прав не мае мюця, а при встановленнi сервiтуту в такому ж обсязi i змют але судом чи законом мае мюце обмеження прав чи окремих правомочностей власника. Обмеження юнують в ушх випадках встановлення серв^уту, а способи встановлення таких обмежень мо-жуть бути рiзними. Так, при встановленш сервiтуту заповiтом спадкоемець мае право прийняти цей запов^ разом з сервiтутом, що фактично буде встановленням сервгтуту за згодою спадкоемця, або ж вщмовитися вiд спадщини, що, в свою чергу, може тлумачитися як вщмова вщ спадщини i вщ встановлення сервiтуту. Договором сервiтут встановлюеться лише добровшьно. Рiшення суду i закон викликае наслiдок у виглядi встановлення сервiтуту незалежно вiд волi власника майна, щодо якого встановлюеться серв^ут. У зв'язку з вищенаведеним, можна зробити висновок, що договiр, закон, заповiт i рiшення суду е не тшьки способами встановлення сервгтуту i водночас юридичними фактами, а ще й способом оформлення цих юридичних фа-ктiв. У зв'язку з цим, сервгтут може розглядатися як юридичний факт, зокрема пра-возмiнюючий або правоприпиняючий. Дiя сервiтуту забороняе вчинення власником майна певних дiй щодо його частини i таким чином тимчасово або постшно блокуе деякi правомочностi власника щодо всього майна або його частини. Це лише один з проявiв правоприпиняючо! властивосп сервiтут як юридичного факту.
В той же час, встановлення серв^уту е правовстановлюючим юридичним фактом. З одного боку вш надае oco6i право користування чужим майном, що е шчим iншим як створенням додаткових правових можливостей, зокрема прав на користь особи, яка бажае встановлення серв^ту. Але з шшого боку вш (сервiтут) обмежуе правомочностi власника майна. В даному випадку, межi реатзацп iнтересiв особи, для яко! встановлено сервiтут, встановлюються безпосередньо через правовщноси-ни. Такi меж встановлюються через обсяг обов'язюв власника майна, який зобов'язуеться дiяти (утримуватися вщ дiй) в iнтересах управомочено! особи (особи на користь яко! встановлено сервпут) [5, с. 44-45].
Сервпут як юридичний факт може створювати рiзнi можливостi для особи, на користь яко! вш встановлюеться i обмежувати рiзнi правомочностi власника майна. Наприклад, сервпут, що мютить право користування рiччю, включаючи привлас-нення плодiв, якi вона приносить, iменуеться узуфруктом [1, с. 113-114]. Узуфрукт -право користування (usus) i вилучення плодiв (fructus) - встановлюеться на користь конкретно! особи i не може бути аш вщчужений, анi переданий в спадок, тому з не-обхiднiстю е строковим: його тривалють у чаш обмежена принаймш життям виго-доотримувача [2, с. 457]. У зв'язку з цим предметом узуфрукту можуть бути реч^ використання яких можливе без !х споживання або знищення. Узуфрукт не можна передати стороннш особi (якщо iнше не передбачено законом або договором); особа, рiч яко! обтяжена сервпутом, мае право вимагати пропорцшно! оплати. Свпо-вою практикою вироблено ще низку ютотних правил, яких мусить додержуватися узуфруктарш. Вiн повинен користуватися рiччю з додержанням всiх правил як !! експлуатаци, так i привласнення плодiв, що приносяться нею. Узуфруктарiй мае шклуватися про пiдтримку прибутковостi речi i охороняти !! вiд будь-яких пошко-джень. Рiч, що повертаеться, повинна бути у сташ, придатносп для подальшого !! використання. Крiм того, широке поширення в нашш кра!нi одержали сервiтути, за якими сервпуарш дiстае право користування рiччю, але не плодами, що приносяться нею (прибутками). Останнi iменуються узусами [1, с. 113]. Узус як конструкщя володiння була вщома ще римському праву i не змшилося до сьогоднi. Узус як про-сте право особистого користування чужою рiччю передбачало персональне i безпо-середне отримання благ без можливост передати його iншiй особi чи здати в орен-ду, а також без вилучення плодiв [2, с. 464]. Можливють виникнення узусу внасль док волевиявлення окремих осiб передбачаеться ст. 539 ЦК. Вона встановлюе, що заповщач може покласти на спадкоемця, до якого переходить житловий будинок, зобов'язання надати шшш особi довiчне користування цим будинком або певною його частиною. У разi подальшого переходу права власносп на будинок або на вщ-повщну частину будинку право довiчного користування зберiгае свою силу. Права типу узус мае тшьки вщказоотримувач, члени його сiм'! i родичi таким правом не користуються. У разi смертi вiдказоотримувача право на мешкання iнших осiб ви-рiшуеться вiдповiдно до чинного законодавства [1, с. 114]. Сервггут може мати осо-бливу правову природу в залежносп вГд об'екту щодо якого його встановлено, способу встановлення та багатьох шших обставин, яю специфiкують його як юридичний факт i визначають характер впливу на право власносп та шшГ речовi права чи правовщносини. В якостГ прикладiв можна навести водш сервiтути вГдомГ ще Рим-
ському праву aquaeductus - право на проведення води з чужо! земельно! д^нки; servitus aquae educedae - право на вщвщ води з пануючо! земельно! дiлянки, на об-тяжену земельну дiлянку; servitus aquae immitendae - право на спуск дощових вод через земельш дшянки, якi знаходяться нижче , в тому випадку, коли сусщш дшян-ки знаходяться на схилах тощо [7, с. 95]. Або таю мюью сервiтути як право робити навю або дах, проникаючи ними в чужий повiтряний проспр, право опирати балки на чужу стiну, право споруджувати прибудову до чужо! стши або опирати !! на чужу опору [1, с. 111]. Специфшою цих сервiтутiв як юридичних фактiв е необхiднiсть дотримання способу !х здiснення для того, щоб вони мали дiйсний легальний характер i тягли за собою правомiрний результат.
Як ми визначили вище всi види серв^упв мають особливу природу, що прояв-ляеться у припиненнi чи обмеженш певних прав чи правомочностей власника майна, щодо якого встановлено серв^ут. Проте, сам сервiтут також можна розглядати i як певний стан або правовий режим майна який також мае свш початок i кшець. При цьому встановлення i припинення сервiтуту е правоприпиняючим i одночасно правовстановлюючим юридичним фактом. У випадку встановлення серв^уту вш припиняе певнi абсолютнi правомочностi власника майна i сприяе виникненню прав особи, на користь яко! встановлено серв^ут, а в момент його закшчення вiн припиняе права особи, на користь яко! вш встановлений i поновлюе в повному обсязi права власника майна.
Додатково слiд зупинитися на тдставах припинення сервiтуту як правоприпи-няючих юридичних фактах. Ц пiдстави встановленi статтею 406 ЦК Укра!ни, яка визначае, що серв^уту припиняеться у разi: а) поеднання в однш особi особи, в ш-тересах яко! встановлено сервпут, i власника майна, обтяженого сервитутом; б) вщ-мови вiд нього особи, в штересах яко! встановлений сервпут; в) спливу строку, на який було встановлено сервпут; г) припинення обставини, яка була тдставою для встановлення серв^уту; д) невикористання сервитуту протягом трьох рокiв; е) смер-тi особи, на користь яко! встановлено сервпут; е) ршення суду на вимогу власника майна за наявносп обставин, якi мають ютотне значення [8]. Наука в особi деяких вчених цивiльного права доповнюе цей перелш пiдставами припинення права влас-ностi, перелiченими у ст. 346 ЦК Укра!ни [9, с. 326], хоча, на нашу думку, не вш ш-дстави припинення права власносп припиняють обмежеш речовi права на нерухоме майно.
Поеднання в однш особi особи, в штересах яко! встановлено сервпут, i власника майна, обтяженого серв^утом. Ця пiдстава припинення сервитуту е аналогiчною поеднанню боржника i кредитора в однiй особi, що тягне наслщком припинення зо-бов'язання. У зв'язку з цим i ситуацi!, за яких припиняеться сервпут е аналогiчними наведеним. Зокрема, сервпут може припинятися у тому випадку, коли при злитп двох юридичних ошб, щодо земельно! дiлянки одше! з них було встановлено серв> тут на користь iншо!, або при спадкуванш, коли на користь спадкоемця було встановлено сервпут щодо майна спадкодавця. Або, наприклад, у разi коли майно, щодо якого встановлено сервпут купуеться особою, на користь яко! встановлено сервпут. Наведеш обставини виключають обов'язковий елемент з правовщносин - суб'екта у зв'язку з чим саме правовщношення серв^уту припиняе свое iснування. В такому
випадку об'ектом впливу правоприпиняючих юридичних факпв, у формi поеднання власника i особи, на користь яко! встановлено сервпут, е суб'ект правовщносин.
Вiдмова вiд сервпуту як правоприпиняючий юридичний факт дуже схожа на вщмову вiд права власност i мае аналогiчний мехашзм реалiзаци. Так, за аналогiею зi ст. 347 особа може вщмовитися вiд сервiтуту, зазначивши про це або вчинивши iншi ди, яю свiдчать про !! вiдмову. Актуальним i логiчним в свiтлi реформи систе-ми державно! реестраци речових прав на нерухоме майно е те, що у разi вщмови вiд сервiтуту на майно, права на яке шдлягають державнiй реестраци, сервiтут на нього припиняеться з моменту внесення за заявою власника вщповщного запису до вщпо-вщного реестру, а в перспективi саме до Державного реестру речових прав на нерухоме майно. Правоприпиняючим юридичним фактом в такому випадку буде внесення вщомостей до Реестру. Але до впровадження ново! системи вщмова вщ серв> тут здшснюеться таким самим шляхом як i його встановлення.
Припинення обставини, яка була тдставою для встановлення сервпуту як правоприпиняючий юридичний факт мае мюце тодi, коли за певних умов зникли тдс-тави встановлення сервiтуту, передбаченi в ч. 1 ст. 404 ЦК Укра!ни, а фактично умови настання правовстановлюючого юридичного факту. Це зокрема, необхщшсть проходу, про!зду, прокладання та експлуатащя лiнiй електропередачi, зв'язку i тру-бопроводiв, забезпечення водопостачання, мелюраци тощо [8]. Важливим моментом е те, що ЦК Укра!ни не передбачае процедуру припинення сервпуту, ^м того, ци-вiльне законодавство не визначае i момент його припинення, хоча щ обставини е дуже важливими i потребують встановлення в належнш формi згiдно з процедурами, яю мають бути визначеш в ЦК Укра!ни. До того ж ЦК Укра!ни не визначае обов'язку особи, на користь яко! встановлюеться сервпут повiдомляти про припинення обставин, яю були тдставою для встановлення сервитуту, що фактично озна-чае тягар встановлення, фшсацл i в разi необхiдностi доведення цих обставин (юридичних фактов) власником майна. Встановити такий обов'язок для шшо! особи мо-жна лише в разi встановлення сервтоуту шляхом укладення договору. В даному випадку вважаемо, доречно доповнити главу 32 ЦК Укра!ни статтею, присвяченою визначенню моменту припинення сервпуту i способу його встановлення. Але до появи спещально! норми цим моментом слщ вважати саме момент встановлення i фiксацi! зазначених обставин власником майна що може бути допустимими i нале-жними засобами доказування.
Невиконання сервпуту протягом трьох рокiв пiдряд як шдстава його припинення не розкрита в ЦК Укра!ни. У зв'язку з цим не можна визначити чи таке «не-виконання» мае бути безперервним або ж з певними перервами. Крiм того, ЦК не надае визначення виконання сервитуту, що ускладнюе тлумачення дш особи на користь яко! його було встановлено i у зв'язку з цим встановлення моменту початку i закшчення строку невиконання. Крiм того, три роки невиконання сервiтуту е дуже тривалим термшом, що фактично унеможливлюе настання ще! пiдстави на практи-цi. Вважаемо, що термшом ди сервiтуту слщ вважати весь час, протягом якого особа, на користь яко! його встановлено мае правовi тдстави до його використання. Цей термш починаеться з моменту настання правовстановлюючого юридичного факту, а саме з моменту шдписання договору чи з моменту, визначеному в ньому, з
моменту прийняття спадщини, з моменту вступу ршення суду в законну силу i з моменту вступу в силу вщповщного закону. Моментом початку переб^у трирiчного строку невиконання серв^ут слiд вважати день, що е наступним за днем протягом якого в останне використовувався серв^ут. Момент спливу цього строку слщ ви-значати на пiдставi ч. 1 ст. 254 ЦК Укра!ни вщповщно до яко! строк, що визначений роками, спливае у вщповщш мюяць та число останнього року строку [8]. Фактично, переб^ трирiчного строку «не користування» сервттутом буде починатися кожного наступного дня тсля його використання i перериватися з кожним наступним його використанням. При цьому тсля кожного такого використання перебт строку по-чинаеться знову. На практищ точне встановлення моменту перебту трирiчного строку може мати похибку. Адже, якщо сторони, наприклад, протягом мюяця не перебувають на земельнш дiлянцi, щодо яко! встановлено серв^ут то вони або ж власник земельно! дшянки не може точно знати коли в останне шша особа користу-валася сервiтутом. У зв'язку з цим слщ враховувати момент, з якого ймовiрнiсть невикористання можна довести фактичними даними. Момент спливу трирiчного строку в цьому випадку буде правоприпиняючим юридичним фактом у формi поди, яка наступае незалежно вiд бажання сторш правовiдносин з приводу серв^ту. ЦК Укра!ни не каже про можливють продовження дi!' сервiтуту. У зв'язку з цим робить-ся висновок, що сервгтут може бути продовжений лише способами його встановлення. Таким чином, у зв'язку зi своею складною юридичною конструкщею, серв> тут мае особливостi юридичних факпв за посередництвом яких вш встановлюеться i припиняеться, що в^^зняе його вiд iнших речових прав на чуже майно.
Особливютю смерт фiзично! особи як правоприпиняючого юридичного факту е та обставина, що зi смертю особа втрачае юридичш зв'язки як з майном так i з ш-шими особами. Смерть фiзично! особи, на користь яко! встановлено сервгтут, вщпо-вщно припиняе його.
Рiшення суду на вимогу власника майна за наявност обставин, яю мають юто-тне значення. На сьогодшшнш день склалося три пiдходи до правово! природи судового рiшення. Перший полягае у визначенш його як окремого, самостшного юридичного факту, другий - у визначенш як частини фактичного складу, третш - у визначенш судового ршення як результату дiяльностi суду, який лише тдтверджуе певш обставини дiйсностi i не мае характеру юридичного факту. В залежносп вiд того, який тдхвд буде взято за основу буде визначено i форму правоприпиняючого юридичного факту, а також момент його настання. Якщо визнати юридичним фактом судове ршення то цим моментом буде набуття ршенням законно! сили, якщо ж iншi обставини - то момент !х настання. Ми схиляемося до пе! позици, що ршення суду в речовш сферi все ж таки вщграе роль юридичного факту у зв'язку з чим момент припинення серв^ут визначаеться моментом набуття ршенням суду законно! сили.
Таким чином можна зробити наступш висновки. Сервгтут як окреме речове право i як обтяження права власносп можна розглядати з точи зору правоприпиня-ючих юридичних фактiв. У такому розрiзi сервiтут окремо представляеться як пра-воприпиняючий юридичний факт в силу того, що за своею природою вш обтяжуе право власносп особи, якiй належить об'ект щодо якого встановлено серв^ут. Що-
до цього майна встановлюеться ряд обмежень яю е шчим шшим як постшним або тимчасовим припиненням певних правомочностей власниюв стосовно всього або частини майна щодо якого встановлено сервiтут. Разом iз тим сервiтут як речове право виникае на пiдставi правовстановлюючих юридичних фактiв i припиняеться, вщповщно, на пiдставi правоприпиняючих. У зв'язку з цим вс пiдстави припинення сервитуту як речового права або як обмеження речового права е самостшними пра-воприпиняючими юридичними фактами, яю за своею природою залежать вщ шдс-тав первинного (вщ якого походить сервiтут) речового права - права власносп. Ця обставина i визначае особливостi пiдстав припинення сервпуту. Разом iз тим, нами розглянут не всi правоприпиняючi юридичш факти, за посередництвом яких припиняеться сервпут. До тих, яю залишилися поза нашою увагою вщносяться i зни-щення майна, щодо якого встановлено сервпут i його конфюкащя i ряд iнших шдс-тав, якi вiдносяться не лише до припинення права власносп, а й до шших речових прав. Але в силу масштабност щ пiдстави мають стати предметом наступних досль джень.
Список лiтератури
1. Аз1мов Ч. Сервпути в цившьному прав1 Украши / Ч. Аз1мов // Ысник Академл правових наук Украши. - 2000. - № 1 (20). - С. 107-114.
2. Дождев Д. В. Римское частное право: учебник для вузов / [Под общ. ред. В. С. Нерсесянца]. -2-е изд., изм. и доп. / Д. В. Дождев. - М. : Норма, 2006. - 784 с.
3. Калшченко А. Майнов1 права на чуж1 земельш дшянки / А. Калшченко // Юридичний рад-ник. - 2005. - № 5 (7). - С. 61-64.
4. Костяшкш I. О. Земельний сервпут та питання реал1заци права загального землекористування громадян / I. О. Костяшкш // Актуальш проблеми держави [ права. Зб. наук. пр. - О. : Юридична литература, 2004. - Вип. 23. - С. 244-249.
5. Курбатов А. Ограничение прав при правовом регулировании: сущность и порядок / А. Курбатов // Хазяйство и право. - 2002. - № 6. - С. 42-53.
6. Лгсовий кодекс Украгни : станом на 1 листопада 2011 року // Ввдом. Верхов. Ради Украгни. -1994. - № 17. - Ст. 99.
7. Прокопенко А. Проблеми становлення водних сервпутв у цившьному законодавст Укра!ни та шляхи !х вир1шення на приклад1 цившьного законодавства 1тал1йсько! республгки / А. Прокопенко, О. Прохоров // Шдприемництво, господарство [ право. - 2004. - № 10. - С. 94-97.
8. Цившьний кодекс Украгни : станом на 1 листопада 2011 року // Вщом. Верхов. Ради Укра!ни - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.
9. Цившьне право Укра!ни: [тдручник] / С. О. Харитонов, Н. О. Сашахметова. - К. : 1стина, 2003. - 776 С.
10. Цюра В. В. Речов1 права на чуже майно : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. «Цившьне право [ цившьний процес; имейне право; м1жнародне приватне право» / В. В. Цюра. - К., 2007. - 15 с.
Коструба А. В. Правопрекращающие юридические факты в правоотношениях сервитута / А. В. Коструба // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия : Юридические науки. - 2011. - Т. 24 (63). № 2. 2011. - С. 96-103.
Статья посвящена вопросу правопрекращающих юридических фактов в гражданско-правовых отношениях сервитута. Автор проводит анализ сервитута як правопрекращающего юридического факта и как условия существования других юридических фактов, а также исследует основания прекращения сервитута как правопрекращающие юридические факты.
Ключевые слова: сервитут, юридический факт, правопрекращения, правопрекращающие юридический факт, прекращение сервитута.
Kostruba A. The right-depriving jural facts in the legal relationships of servitude / A. Kostruba //
Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2011. - Vol. 24 (63). № 2. 2011. - P. 96-103.
The article is devoted to the question of right-depriving jural facts in the civil legal relations of servitude. An author conducts the analysis of servitude as a right-depriving jural fact and as condition of existence of other jural facts, and also explores the grounds of the termination of servitude as right-depriving jural fact.
Keywords: servitude, jural fact, right-deprivation, right-depriving jural facts, the termination of servitude.
nocmynum epedaKU,uK> 07.10.2011 г.
