CC BY
14
УДК 340:12
В. З. Чорнописька
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полтехшка»
кандидат юторичних наук, асистент кафедри теорп та фшософи права
Vika_Ch07@ukr.net
ПРАВА ЛЮДИНИ У КОНТЕКСТ1 ПОСТМОДЕРНОГО ПРАВОВОГО СВ1ТОГЛЯДУ
© Чорнописька В. З., 2019
Природно-npaBOBi концепцп характеризують права людини як вияв цшностей людського буття та прояв об'ективних потреб. Однак не варто залишати поза увагою те, що осмислення генезису й сутност прав людини домiрно оцшювалося з урахуванням двох антитетичних позицш, юснатуралiзму певним антиподом виступав позити-вiстський пiдхiд щодо розумiння прав людини. За умов лепстського праворозумшня концепти держави та закону домшують над концептом прав людини, натомкть у другому розумiннi домiнантами виступають шдивщ та його природнi права.
Сучасна концепщя прав людини зобов'язана грунтуватися на сучаснiй (постмо-дернш) фшософи людини, беручи до уваги уа новiтнi напрацювання людинознавства. 1гнорування ними, чи в1дмова вiд них - це шлях у «false» право, своерщна деградащя, дорога у минуле, позбавлене гумашстичного вимiру, що розумieться як вiдречення вiд людини, зрада 1й, на яку вона аж шяк не заслуговуе.
Ключовi слова: людина; iндивiд; права людини; правовий свлогляд; природно-правова концепщя; юснатурашзм; юридичний позитивiзм; позитивiстська школа; лепзм.
В. З. Чорнописька
ПРАВА ЧЕЛОВЕКА В КОНТЕКСТЕ ПОСТМОДЕРНОГО ПРАВОВОГО МИРОВОЗЗРЕНИЯ
Естественно-правовые концепции характеризуют права человека как проявление ценностей человеческого бытия и проявление объективных потребностей. Однако не стоит оставлять без внимания то, что осмысление генезиса и сущности прав человека соразмерных оценивалось с учетом двух антитетических позиций, юснатурализма определенным антиподом выступал позитивистский подход к пониманию прав человека. В условиях легистського праворопонимания концепты государства и закона доминируют над концептом прав человека, зато во втором понимании доминантами выступают индивид и его естественные права.
Современная концепция прав человека должна основываться на современной (постмодернистской) философии человека, принимая во внимание все новейшие наработки человековедения. Игнорирование ими, или отказ от них - это путь в «false» право, своеобразная деградация, дорога в прошлое, лишенное гуманистического измерения, понимаемая как отречение от человека, измена ей, на которую она никак не заслуживает.
Ключевые слова: человек; индивид; права человека; правовой мировоззрение; естественно-правовая концепция; юснатурализм; юридический позитивизм; позитивистская школа; легизм.
V. Z. Chornopyska
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Civil Law and Procedure
Ph.D
HUMAN RIGHTS IN THE CONTEXT OF THE POSTOMODERIAL LEGAL REVIEW
Natural-legal concepts characterize human rights as the manifestation of the values of human existence and the manifestation of objective needs. However, one should not ignore the fact that the understanding of the genesis and essence of human rights was evaluated extensively on the basis of two anti-ethical positions, and positivist approach to the understanding of human rights was a certain antipode. Under the conditions of the legitimate legal understanding, the concepts of the state and the law dominate the concept of human rights, whereas in the second sense, the dominant is the individual and his natural rights.
The modern concept of human rights must be based on the modern (postmodern) philosophy of man, taking into account all the latest developments in human knowledge. Ignoring them, or refusing them, is the path to «false» law, a kind of degradation, a road to the past, devoid of a humanistic dimension, which is understood as a renunciation of a person, a betrayal of it, to which it deserves nothing.
Key words: man; individual; Human Rights; legal worldview; natural-legal concept; yusnaturalism; legal positivism; positivism school; legalism.
Постановка проблеми. Конститутивний вплив, зпдно з твердженням бшьшост науковщв, на розвиток прав людини справила природно-правова концепщя, яка визначила примат прав людини, окресливши новi можливостi взаемовщносин особи та влади. Ключовою властивютю природного права е те, що квiнтесенцieю його являються загальнолюдськi щнносп. Природно-правовi концепцii характеризують права людини як вияв щнностей людського буття та прояв об'ективних потреб. Однак не варто залишати поза увагою те, що осмислення генезису й сутносп прав людини домiрно оцiнювалося з урахуванням двох антитетичних позищй, юснатуралiзму певним антиподом виступав позитивютський пiдхiд щодо розумшня прав людини. За умов лепстського праворозумшня концепти держави та закону домшують над концептом прав людини, натомють у другому розумiннi домiнантами виступають шдивщ та його природнi права.
AHani3 дослiдження проблеми. Постмодерний правовий свiтогляд яскраво демонструе ймовiрнiсть прогресу людства в бiк унiверсальних щнностей на основi глобалiзацii. Якщо рашше унiверсальнiсть прав людини була бшьш-менш очевидною iдеею в межах канлвського проекту вiчного миру, а культурш вiдмiнностi виступали як додатковий чинник, то сьогоднi бiльш гiпотетичним стае саме обгрунтування унiверсальностi таких прав. Тому концепщя прав людини залишаеться актуальною проблематикою новггшх наукових розвщок, а саме таких вчених як: Мануляка G., Братасюка М., Бордун Н., Самович Ю., Крук О., Губар О., Рабшовича П., Гудими Д. та iн.
Мета статт - дослiдити особливостi розвитку прав людини у контекстi постмодерного правового св^огляду.
Виклад основного матерiалу. Юридичний позитивiзм iдентифiкуе права людини з нормами законодавства, себто прирiвнюе ].'х з приписами державноi влади, визначае як категорп, встановленi державою, яка чинить акт «надшення» прав людиш [1, с. 32]. У бшьшосп наукових розвiдках слушно акцентуеться, що саме звщси постае суто похщний (вiд волi суверена) змiст прав людини,
адже вони анатзуються лише як поведiнковi можливостi iндивiда, отриманi вiд влади. Бiльше того 1х ж тлумачать як обов'язковi норми, якi особа повинна прийняти та безумовно виконувати. У цьому розумшш держава, по суп, грае роль своерщно1 «добродшки», яка «тклуеться» про людину, надшяючи 11 правами, натомiсть особа зобов'язана прийняти таю «дарування». Юридичний позитивiзм в прямому розумiннi не визнае природних прав як таких, тшьки аналiзуе 1х як морально-етичш вимоги, вiдтак вони можуть i не визнаватися окремим нацiональним чи мiжнародним правом [2, с. 37]. Репрезентанти юридичного позитивiзму не погоджуються з концептом права, що здатне об'ективуватися, функщонувати у плюралiзмi форм недержавного права, формуючи правову реальшсть.
Оргашзацп позитивютсько1 школи права передували фiлософсько-правовi погляди вiдомого англiйського адвоката Дж. Бентамi. Мислитель категорично вщкидав реальнiсть природних прав називаючи 1х «фiкцiею» або «анархiчними софiзмами», а свободу особи ототожнював зi свавшлям та бунтарством проти влади [2, с. 37]. Безумовно, таке псевдо правове осмислення прав людини обумовлювалося рiвнем розвитку наукового тзнання ле1 епохи, пануванням рацiоцентризму в теоретичнш юриспруденции iснуванням класично! методологи.
У контекст цього доктринального дискурсу постае необхщшсть визначення рiзнацil мiж законними та невщчужуваними правами. Н. Бордун звертае увагу, що «вщмшноси, яю визначаються мiж природними невiдчужуваними правами та законодавчо закршленими правами як двома окремими категорiями прав, мае принцитальну для осмислення засад i потенцiйного застосування прав людини. Законне право е правом, яке визначаеться захистом зi сторони держави, а проблема щодо його юнування може виршуватися прийняттям одного вiдповiдного правового документу або законодавчого акту. Законного права не мае до того часу, доки воно не закршлене у закош, i дiе воно лише у межах встановлених законодавчим органом» [3, с. 312]. Вщтак, держава визнае i захищае тшьки законне право людини, яке, фактично, е виявом волi держави, але не особи. Для виразниюв юридичного позитивiзму жодно1 особисто1 свободи (волi), яка не вiдповiдае запитам держави, не повинно бути, в шшому випадку воно сшввщноситься зi незаконослухняшстю, тобто правопорушенням.
Як бачимо, лепзм як своерiдний державоцентристський свiтогляд, антигумашстична iдеологiя не може виступати основою модерно1 нов^ньо1 концепцн прав людини, адже принципово скерований на захист та утвердження державно1 волi та штерешв, пiднесення И над правами людини. Тшьки природно-правова концепщя, яка дшсно е правова, може виступати иею основою, на якш i крiзь призму яко! може цшсно формуватися, iнтенсивно розвиватися та ефективно дiяти сучасна доктрина прав людини. Сутшсть цього природно-правового пiдходу вщкриваеться у низцi конститутивних iдей, через яю право постае невiддiльною складовою саме людського буття, а не державного. В площиш цього особливого св^огляду iндивiд осмислюеться логiчно «вмотивованим» у будову Всесвiту, в архтектошку природи, тут людина не е мехашчним, сурогатним утворенням, що тдпорядковуеться таким же афектованим директивам Левiафана-держави. Людина - винятковий феномен, i оскiльки вона е частиною природи, !й необхiдно керувати природнiми законами. Саме в шдивщ i через нього вщкриваеться та дiе духовно-культурний вимiр буття як такого, дякуючи чому право набирае щншсно-гумашстично1 форми, суть якого вимiрюеться загальнолюдськими вартостями, щнностями вищо1 матерil. Юридичний св^огляд усiх iсторико-культурних епох надав концептам природно-правово1 концепцil, И твердженням статус арной iснуючих унiверсальних та абсолютних цшностей, коли метою законодавця виступае лише убезпечити !х найбшьш виразне тлумачення.
В площиш природно-правового св^осприйняття вважаеться, що оскiльки, iндивiд е частиною природи, у якш все живе мае право бути, то вщповщно людина, як i все шше живе, мае природш права: бути, волод^и, користуватися, втiлювати, убер^ати себе, вiдстоювати сво! права тощо. Тому що, без повноцiнноl реатзацп цих прав особа як ютинна жива iстота, бiльше того як феноменальне творiння не вiдбудеться [2, с. 38].
У межах природно-правово1 доктрини витворився фшософський напрям iндивiдуалiзму, який анонсував права людини найвищою цiннiстю. Декларувалось, що цi права стоять вище будь-яких
закошв, утверджених державою. Варто зауважити, що в новоевропейському 4aci нагальнiстю постала проблема захисту особи вщ держави, яка набираючи форм абсолютно!' монархи, трансформувалася тотальне джерело агресiï супроти людини. Ключова функцiя природнiх прав визначалася у захист особи вщ посягань 3i сторони держави [4, с. 66].
Таким чином, на rai природно-правовоï парадигми особа вщкриваеться як невiд'емна частина природного буття, де право стае невiддiльними вщ iндивiда, воно гармонiйно еднаеться з духовною сферою людського життя, iз цiнностями вищоï матерiï, а вщтак права людини постають зi самого ïï ества. Такий пiдхiд спонукае дослiдникiв до осмислення людини в усш повнотi ïï людського буття. Вщтак начала права знаходяться не тшьки у державi, але передуем - в Абсолютi, природi, космос та, що винятково значливо - людиш, ïï розумi, духовному ествь Виражально-смисловими властивостями права е ютина, свобода, загальне благо, справедливiсть, рiвнiсть; у гармонiйнiй едностi перебувають мораль, релшя та право; природнi права людини - це невщчужуваш права, що е фундаментом людського юнування; позитивне (державне) право е результатом розвитку природних прав тощо [5, с. 22].
Науковщ украïнського фшософсько-правового дискурсу, якi манiфестують до проблеми прав людини акцентують на тому, що сьогодш «Виняткова увага выводиться природно-правовим принципам праволюдинноï проблематики, яю ранiше практично не дослщжувалися вiтчизняною загальнотеоретичною юридичною наукою, бшьше того свiдомо оминалися. Саме до методолопчних питань вiдноситься також грунтовний соцiально-антропний аналiз фунда-ментальних прав людини» [6, с. 365].
Вщзначимо, що це бачення обумовлюе вщмову вiд класичноï методологiï наукового осмислення людини та ïï прав. Передуем, це тлумачиться тим, що iндивiд не е субстанцiею, а виступае феноменом, особливим процесом, тотальним «nonfinite», а вiдтак для об'ективного дослщження е неминучим новiтнiй пiдхiд щодо осмислення людини, постмодерне свiтосприйняття шдивща. Вiдсiля - антропологiчне розумiння права, через призму запипв та потреб людини, вшх ïï вiдмiнних особливостей; оцшювання, систематизування правових тверджень, рекомендацш щодо законоправного ходу соцiуму у контекст означених вимог.
Уже в добу Античносп популяризувався антропологiчний тдхщ щодо осмислення права, коли учень Демокрiта Протагор огласив людину мiрилом усiх речей. Держава, ïï ефективнють, стандарти, якi вона встановлюе, декларування законiв мають визначатися насамперед критерiем: людина i ïï права та свободи. Античш мислителi висували дилему: для чого юнуе держава, яка не служить людиш, абсолютнш реалiзацiï та захисту ïï прав та свобод. Аналопчно i зi законами, законно-нормативними та ненормативними правовими актами, яю не виражають або не потверджують прав та свобод, людини, не гарантують ix грунтовне виконання. Очевидно, що цi проблеми залишаються актуальними сьогоднi, адже державне право яке сформульоване у положеннях нормативно-правових, правозастосовних та правоiнтерпретацiйниx актах, зобов'язане виводитись з природних прав людини. Вони мають бути задеклароваш державою, позитивуватися нею, убезпечеш методом ще].' позитивацн [2, с. 38].
Гудима Д. констатуе, що оскшьки в юторн теоретичного обгрунтування феномену людини не юнувало одного погляду щодо не", то за лопкою не може бути сформульовано ушфшованого антрополопчного пiдxоду щодо дослiдження iндивiда та його прав [7, с.84]. Примiром, ключовою iдеею в екзистенцiальниx антрополопчних доктринах е вiдкриття ества людини крiзь призму iснування, екзистенцiю як духовне, душевне буття, а визначальною особливютю - розумiння iндивiда як неповторноï, унiкальноï iстоти, осмислення ïï у самопереживанш та спiвпереживаннi. Вщкриваючи себе як екзистенцiю, iндивiд набувае значноï свободи - потенцiалу максимальноï самореалiзацiï, основаноï на вiдповiдальностi, - стае в екзистенщалютськш антрополог^ горизонтом перспектив, можливостей [8]. Опираючись на концепти цiеï антрополог^ право е наслщком особистих людських ршень в певних життевих обставинах. Саме з огляду на потребу розв'язання «езистенцшних» квестiй iндивiд формуе регулятивно-правове поле своеï дiяльностi.
Сучаснi науковi розвiдки фундаментальними iдеями екзистенцiально-фiлософського шдходу розумiння права визначають те, що: по-перше, начала права походять вщ iндивiда, вiд духовного
буття людини, а не вщ державно1 влади; по-друге, свобода - це людська доля, вдивщ рокований на свободу, а вщтак, право як свобода - це конститутивний атрибут людського буття, перебувати в правi особа приречена [9]. Втiм це не вщбуваеться машинально, iндивiд зобов'язаний удоско-налювати себе, прислуховуючись до буття, не блокуючи екзистенцiальну реалiзацiю iншого. Отже, якщо людина готова до цього ïï майбутнiм неодмшно буде правове життя [9, с. 75].
У контекст персоналiстично-фiлософського осмислення визначаемо, що творчiсть - це модус людсь^ самореалiзацiï, а тому право на raï е фундаментальним природним правом iндивiда. Творчiсть без свободи е неможливою, тому шдивщ отримуе ïï вiд Абсолюта, i саме реалiзацiя права «свободи творчосп» уподiбнюе людину до Бога [10]. Вщтак, права людини - це одна 3i складових ïï як «Боголюдини», а ïx реалiзацiя - етап на шляху цшсного формування особистостi та здiйснення сакрального обов'язку [11, с. 101].
Сучасними правознавцями також жваво розробляеться й аксюлопчний пiдxiд, який виходить з арсеналу постнекласичноï методологiï. Його системне використання у вивченш природних прав людини вщкривае можливостi рацiоналiстичного розумiння не лише цшносп, важливостi цих прав, але й природи цiнностi як та^' в цих правах. Саме вони проголошують, вiдстоюють та обер^ають iндивiдуальну людську гiднiсть та честь, справедливють приватного буття iндивiда, особисту свободу, пропорцшну мiру всix цих цшностей в персональних зв'язках людини тощо. Тобто з огляду на таю правовi цiнностi е можливе налагодження гармонiйниx взаемовiдносин в суспiльствi та гуманiзацiя людини, поступування ïï до щеалу «боголюдини».
Осмислення новiтньоï концепцiï прав людини потребуе насамперед врахування принципу iндивiдуалiзацiï особистостi та прав людини. Означений концепт мае своï начала ще в епос Вiдродження, проте розвою в правовому контекст набирае лише сьогоднi. Зауважимо, що законницький тдхвд до права не передбачае цього принципу, осюльки закон скерований на фiзичну особу, людину «standard», тодi коли вона виступае за своею природою ушкальною особиною. Безумовно, це доволi каверзне питання, проте воно повинно неодмшно бути виршеним.
Сьогодш ця проблематика поволi вивчаеться мiжнародною спiльнотою, зокрема, у ршенш Свропейського Суду по правах людини щодо справи «Одьювр проти Францiï» вiд 13.02.2003 р. задекларовано, що «Концепцiя iндивiдуального розвитку вщкривае можливiсть людинi користуватися детальною шформащею, яка сприяе ïï самощентифшацн як людськоï iстоти, а також бере до уваги життево важливий штерес iндивiда щодо отримання шформацн, яка достовiрно розкривае визначальнi аспекти ïï людськоï iндивiдуальностi» [12]. Вщзначимо, що ту мова ведеться саме про трактування особи як «людськоï iстоти», про «визначальнi аспекти ïï людськоï iндивiдуальностi», а не фiзичну особу, людину «standard».
Зокрема у ч. I ст. 29 Загальноï декларацп прав людини проголошено, що «кожна людина мае обов'язки перед таким суспшьством, в якому е можливий вшьний, всебiчний розвиток ïï особистосп». Ст. 1. Декларацiï ООН про право на розвиток вщ 04.12.1986 р. встановлюе право особи на розвиток. Тут розвиток iндивiда тлумачиться як глибока фшософська дефшщя, що за своею природою акумулюе яюсш трансформацiï людського буття у вшх необxiдниx для повноцiнного життя напрямках.
Право на повагу до людськоï неповторносп, iндивiдуальностi та ушкальносп людини окреслено п. «b» ст. 2 Загальноï декларацiï про геном людини та права людини, затвердженоï 11 грудня 1997 р. Генеральною конференщею ЮНЕСКО. На переконання, уже цитованого нами вченого Гудими Д., «фшософсью трактування шдивщуальносп повинш обов'язково братися до уваги з щею метою, щоб, по-перше, визначити змют означеного права, а по-друге, розме-жувавши «особистiсть» та «шдивщуальшсть» - окреслити пропорцiю особистих немайнових прав на розвиток особистосп та шдивщуальшсть, осюльки саме вона тдкреслюе неповторшсть людини, яка може стати особиспстю, а може нею i не бути» [7, с. 74]. Концепт людськоï шдивщуальносп наголошуе на абсолютнш цiнностi людського життя (чи можливо навт на його безцшност) i не тiльки у фiзичному вимiрi, але й у глибинно фшософському. Людина - це ушкум, неповторнiсть, це джерело творчостi, осердя усього розмаотя (багатства) земного буття, а вщтак чуйне ставлення до неï, бережливе плекання ïï творчих здiбностей та
неповторност - це нагальшсть, передусiм, правово! сфери та ycix, хто в силу сво!х зобов'язань до не! чи власних переконань мае це реалiзовyвати.
У нов^нш правовiй наущ значною мiрою популяризуеться такий тезис, як «образ людини в правЬ». Кожнiй iсторичнiй епосi вiдповiдае певний образ особи, на який i мае скеровуватися право (П. Рабшович, В. Братасюк, С. Максимов). Саме до цього образу iндивiда, сформованого окремим перюдом («часовим»), долучаеться ще й культурно-просторовий образ, окреслений певними нащональними особливостями. Як бачимо, юторичний час та нацiональна культура - це т визначальнi чинники становлення та перебування iндивiда в правi загалом i сучасно! системи зокрема. Себто йдеться про кyльтyрологiчний тдхщ у праворозyмiннi та осмисленнi прав людини. Вш, зокрема, широко застосовуеться у нов^ньому порiвняльномy правознавствi та сприяе yспiшномy подоланню позитивного тлумачення прав людини, яке скероване на людину «standard» -фiзичнy особину.
Висновки. Втiм, навiть дискретний аналiз фiлософсько-правових аспектiв прав людини в юторичнш площинi переконуе, що iсторiя буття прав людини мае глибоке коршня та щiльно взаемопов'язана з еволющею само! людини як сощально! iстоти, так i полгтично!. Зауважимо, що в юторичному контекстi розвитку сощуму розyмiння прав i свобод людини трансформувалося, а вiдтак зазнало не лише кшьюсного зростання репстру прав людини, але й яюсно суттевих змiн.
Сьогоднi ж ми права людини трактуемо як певш нормативно структуроваш перспективи, особливостi буття iндивiда, якi уособлюють людську свободу й виступають доконечними умовами та справдешшми способами життя особи, !! взаемовiдносин зi соцiyмом, державою, шшими iнститyцiями. Разом з тим, процес розвитку прав людини е несюнченний, тому маемо сподiвання на подальший розвиток людства шляхом невсипущо! уваги до людини, !! прав та свобод.
Пщсумовуючи, можемо пiдкреслити, що сучасна концепцiя прав людини зобов'язана грунтуватися на сyчаснiй (постмодернiй) фшософи людини, беручи до уваги yd новiтнi напрацю-вання людинознавства. 1гнорування ними, чи вiдмова вiд них - це шлях у «false» право, своерщна деградащя, дорога у минуле, позбавлене гумашстичного вимiрy, що розyмiеться як вiдречення вiд людини, зрада !й, на яку вона аж нiяк не заслуговуе.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Мануляк С. Й. До питания про генезу i поняття прав людини. Збiрник наукових праць. Серiя «Юридичнi i полiтичнi науки». Вип. 16. К. : 1н-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН Укра!ни, 2002. С. 30-35. 2. Братасюк М. Г. Сучасна концепщя прав людини: методолопя дослiджения. Науковий вюник Херсонського державного yнiверситетy. 2013. Вип. 4. Т. 1. С. 36-40. 3. Бордун Н. Антрополопчш та сощокультурш засади захисту прав людини. Пyблiчне право. 2012. № 2. С. 310-316. 4. Самович Ю. В. О формировании политико-правовых концепций прав человека. Культура i общество: Интернет-журнал МГУКИ. Моск. гос. ун-т культуры и искусств. М.: МГУКИ,
2006. № гос. регистрации 0420600016. URL: http://www.e-culture.ru/Articles/2006/Samovitch.pdf. 5. Крук О. Проблемы питання реалiзацii' демократичних прав i свобод людини. Право Укра!ни.
2007. № 5. С. 20-24. 6. Рабшович П. М. Загальна теорiя права та держави: стан, тенденцп. Паво Укра!ни. 2012. № 3-4. С. 364-374. 7. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методолопчш засади дослщження: дис. кан. юрид. наук : 12.00.12. Л., 2007. 288 с. 8. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм - этогуманизм. Сумерки богов. М., 1989. С. 319-344. 9. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме. Мир философии: Книга для чтения. М.: Политиздат, 1991. Ч. 2. Человек. Общество. Культура. С. 71-76. 10. Бердяев Н. А. Проблема человека (К построению христианской антропологии). URL: http://www.vehi.net/berdyaev/ chelovek.html. 11. Губар О. Систематизащя принцитв концепци прав людини. Антрополопя права: фшософський та юридичний вимiри: (стан, проблеми, перспективи): матерiали Третього Всеукра!нського круглого столу (Львiв, 23-24 листопада 2007 р.). Львiв, 2008. С. 110-124. 12. Справа «Одьювр проти Францп» («Odiuvr v. France»). Сропейський суд з прав людини. Матерiали практики (1993-2003 рр.). Пращ Львiвсько! лаборатори з прав людини i громадянина Науково-дослщного iнститyтy державного бyдiвництва та
мюцевого самоврядування Академи правових наук Украши. Редкол. П. М. Рабiнович [та íh.] . Серiя
11. Комету прав i законодавства. Вип. 4. К.: Фешкс, 2004. С. 309-32.
REFERENCES
1. Manuliak Ye.I. Do pytannia pro genezu i poniattia prav liudyny [On the issue of the genesis and concept of human rights. Collection of scientific works. Series «Legal and Political Sciences»]. Zbimyk naukovykh prats. Seriia «Iurydychni i politychni nauky». Vyp. 16. K. : In-t derzhavy i prava im. V. M. Ko-retskoho NAN Ukrainy, 2002. P. 30-35. 2. Bratasiuk M. H. Suchasna kontseptsiia prav liudyny: metodolohiia doslidzhennia. [Contemporary Human Rights Concept: Research Methodology] Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. 2013. Vyp. 4. T. 1. P. 36-40. 3. Bordun N. Antropolohichni ta sotsiokulturni zasady zakhystu prav liudyny. [Anthropological and socio-cultural principles of human rights protection.]Publichne pravo. 2012. No. 2. P. 310-316. 4. Samovych Yu. V. O formyrovanyy polytyko-pravovukh kontseptsyi prav cheloveka. [About the formation of political and legalconcepts of human rights.] Kultura i obshchestvo: Ynternet-zhurnal MHUKY. Mosk. hos. un-t kulturbi y yskusstv. M.: MHUKY, 2006. No. hos. rehystratsyy 0420600016. URL: http://www.e-culture.ru/Articles/2006/Samovitch.pdf. 5. Kruk O. Problemnipytannia realizatsii demokratychnykh prav i svobod liudyny. [ Problematic issues of realization of democratic rights and freedoms] Pravo Ukrainy. 2007. No. 5. P. 20-24. 6. Rabinovych P. M. Zahalna teoriia prava ta derzhavy: stan, tendentsii. [General theory of law and state: state, trends] Pravo Ukrainy. 2012. No. 3-4. P. 364-374.7. Hudyma D. A. Prava liudyny: antropoloho-metodolohichni zasady doslidzhennia [Human rights: anthropological and methodological principles of researc]: dys. kan. yuryd. nauk : 12.00.12. L., 2007. 288 p. 8. Sartr Zh.-P. Эkzystentsyalyzm - 3tohumanyzm. Sumerky bohov. [Existentialism - this is humanism. Twilight of the gods.] M., 1989. P. 319-344. 9. Khaidehher M. Pysmo o humanyzme. Myr fylosofyy [Letter of Humanism. The World of Philosophy]: Knyha dlia chtenyia. M.: Polytyzdat, 1991. Ch. 2. Chelovek. Obshchestvo. Kultura. P.71-76. 10. Berdiaiev N. A. Problema cheloveka [The problem of man] (K postroenyiu khrystyanskoi antropolohyy). URL: http://www.vehi.net/ berdyaev/chelovek.html. 11. Hubar O. Syste-matyzatsiia pryntsypiv kontseptsii prav liudyny. [Systematization of the principles of the concept of human rights.] Antropolohiia prava: filosofskyi ta yurydychnyi vymiry: (stan, problemy, perspektyvy): materialy Tretoho Vseukrainskoho kruhloho stolu (Lviv, 23-24 lystopada 2007 r.). L., 2008. P. 110-124.
12. Sprava «Odiuvr proty Frantsii» [Case «Odiuvr v. France»](«Odiuvr v. France»). Yeropeiskyi sud z prav liudyny. Materialy praktyky (1993-2003 rr.). Pratsi Lvivskoi laboratorii z prav liudyny i hromadianyna Naukovo-doslidnoho instytutu derzhavnoho budivnytstva ta mistsevoho samovriaduvannia Akademii pravovykh nauk Ukrainy. Redkol. P. M. Rabinovych [ta in.]. Seriia II. Komentari prav i zakonodavstva. Vyp.4. K.: Feniks, 2004. P. 309-32.
Дата надходження:11.01.2019р.
